Пояснювальна записка (стр. 4 )

Контрольні питання:

1.Який вплив мав світогляд давніх слов’ян на наступний розвиток української філософії?

2.У чому полягає головна відмінність українського православ’я від візантійського?

3.Схарактеризуйте модель історичного розвитку, подану у творі митрополита Іларіона „Слово про закон і благодать”

4.Які завдання вирішували братські школи і породжувана ними полемічна література? Який вплив це мало на українську культуру і філософію?

5.Що таке неоплатонізм і які його прояви в українській філософії?

6.У чому полягає відмінність української філософії від філософії інших країн?

7.У чому полягає парадокс гносеології Г. Сковороди?

8.Які є спільні риси у філософії Д. Донцова і Ф. Ніцше?

Теми рефератів:

1.  Своєрідність філософії України у контексті світової культури.

2.  Християнство і філософія у Київській Русі.

3.  Філософські мотиви „Слова о полку Ігоревім”.

4.  „Український дух” філософії Г. Сковороди.

5.  Філософськи принципи „Кобзаря” Т. Шевченка.

6.  Національний характер філософії І. Франка.

7.  Філософія просвітництва в Україні.

8.  Особливості українського національного менталітету.

Ключові поняття теми:

Братства, братські школи – релігійно-національні організації православного населення міст, які вели широку культурно-просвітницьку діяльність. Відомі Львівське, Київське братства.

Кордоцентризм – „філософія серця”, провідна ідея української філософії усіх часів. Серце розуміється як центр людського єства.

Полемічна література – джерело української філософської думки періоду братських шкіл. Мала за мету подолання наступу католицизму шляхом обгрунтування і удосконалення того ідейного потенціалу, котрий був наявний у православному богослов’ї та у попередній українській культурній традиції.

Макрокосм, мікрокосм, символічний світ – згідно з філософією . це три взаємодіючі світи, відповідно: великий світ, в якому живе все народжене; людина, або маленький світ; Біблія – третій світ.

Інтегральний націоналізм – філософська теорія Д. Донцова. Коло його політичних інтересів окреслено проблемами націо - та державотворення. Червоною ниткою проходить ідея прагнення до влади, „жадоба панування”. Волюнтаризм та ірраціоналізм, культ сили і жадоба влади, романтизм і фанатизм, свавілля і агресія – основні постулати теорії націоналізму Д. Донцова.

Література:

1.  Історія української філософії, 1997.

2. Надольний І. Ф. Філософія, 1999.

3. Щерба до філософії, 2002.

Тема 9. Філософська онтологія. Проблема буття.

1.  Загальне поняття онтології. Основні форми буття. Буття та небуття.

2.  Світ як єдність об’єктивної дійсності та людських сутнісних сил.

3.  Категорія матерії, її структура і властивості.

4.  Філософський зміст поняття „дух”.

Контрольні питання:

1.  Як формуються уявлення про світ?

2.  Які є теоретичні моделі світу?

3.  Які форми має людське буття?

4.  Що таке духовне, психіка, духовність?

5.  Які існують проблеми створення цілісної картини світу?

Теми рефератів:

1.  Буття і небуття.

2.  Буття і сутність.

3.  Проблематичність людського буття.

4.  Діалектика буття світу і людини.

Ключові поняття теми:

Буття – це поняття, яке характеризує осмислення дійсності з точки зору її цілісності.

Світ – це єдність природної і суспільної дійсності, обумовленої практичною діяльністю.

Матеріальне буття – існування матеріальних речей (тих, що мають масу, об”єм, площу), або явих навколишньої дійсності.

Ідеальне буття – існування ідеального як самостійної реальності у вигляді індивідуалізованого і об”єктивованого буття;

Людське буття – існування людини як єдності матеріального і духовного;

Соціальне буття – буття людини у суспільстві і буття самого суспільства;

Ноуменальне буття – буття, яке реально існує, незалежно від свідомості того, хто його спостерігає;

Феноменальне буття – буття, яким його сприймає суб”єкт пізнання.

Небуття – стан, єдиний з буттям, але протилежний йому.

Матерія – основа, яка складає нерозривну єдність і цілісність конкретних речей і явищ. Існує незалежно від волі та свідомості людини;

Відображення – властивість матеріальних систем залишати у собі сліди від взаємодіючих з ними інших матеріальних систем. Існує фізичне, хімічне, механічне, біологічне відображення. Вищій рівень відображення – свідомість;

Філософський зміст поняття „дух” – властивість людини мислити, відчувати, виявляти вольові зусилля, ставити цілі та творчо діяти. Використовується також для характеристики суспільних явищ: дух народу, нації.

Література:

1.  І. Філософія, 1998.

2.  Надольний І. Ф. Філософія, 1999.

3.  Лешкевич . Вводный курс, 1998.

4.  Якушев . Конспект лекций, 2000.

5.  Спиркин . Учебное пособие для вузов, 2003.

6.  Фролов словарь, 1980.

Тема 10. Діалектика та її альтернативи.

1.  Розвиток уявлень про діалектику в історії філософії.

2.  Діалектика як вчення про зв’язок і розвиток.

3.  Діалектика як система категорій.

4.  Основні закони діалектики.

5.  Альтернативи діалектики.

Контрольні питання:

1.  З’ясуйте сутність основних категорій, що характеризують діалектику як теорію розвитку.

2.  Розкрийте поняття закону.

3.  У чому полягають особливості закону взаємного переходу кількісних змін у якісні?

4.  Що відображає закон єдності та боротьби протилежностей?

5.  Прозкрийте сутність діалектичного заперечення.

6.  Назвіть основні принципи діалектики.

7.  Розкрийте сутність альтернативних концепцій діалектики.

Теми рефератів:

1.  Категорії діалектики як універсальні форми мислення.

2.  Метафізика – альтернатива діалектики як теорії розвитку.

3.  „Негативна діалектика”: сутність основні положення і принципи.

4.  Софістика і еклектика – альтернативи діалектики як логіки.

5.  Догматизм і релятивізм – альтернативи діалектики як теорії пізнання.

Ключові поняття теми:

Діалектика – сучасна загальна теорія розвитку всього сущого.

Категорії діалектики – відображення найбільш загальних, сутнісних ознак, зв’язків, відношень речей, які існують в об’єктивній дійсності.

Абстрагування – процес відволікання уваги від одних якостей речей і концентрація уваги на інших.

Метафізика – вчення про недоступні досвіду начала буття; метод пізнання, який розуміє світ без загального зв’язку і розвитку.

„Негативна діалектика” – (автор Теодор Адорно) – діалектика тільки тоді сприяє розвиткові, коли вона знищує і критикує. Заперечення – джерело розвитку.

Софістика – судження, засноване на навмисном порушенні законів логіки.

Еклектика – алогічна концепція, заснована на випадковом поєднанні різних сторон речей, вчень, концепцій, школ.

Догматизм (положення, яке сприймається на віру, без доказів) – характеристика консервативного мислення, виходить з незмінних, раз і назавжди даних формул і істин (істина є вірною за будь-яких обставин).

Релятивізм – перевершення моменту відносності істини.

Література:

1.  І. Філософія, 1998.

2.  Надольний І. Ф. Філософія, 1999.

3.  Лешкевич . Вводный курс, 1998.

4.  Якушев . Конспект лекций, 2000.

5.  Спиркин . Учебное пособие для вузов, 2003.

6.  Фролов словарь, 1980.

Тема 11. Філософська антропологія. Людина та її буття.

1.  Проблема походження природи і людини.

2.  Біосоціальна пророда людини.

3.  Багатоманіття визначень поняття „людина”.

4.  Зміст і співвідношення понять „людина”, „індивід”, „індивідуальність”, „особистість”.

5.  Якості особистості.

6.  Етноантропологія.

Контрольні питання:

1.  Чим пояснити актуальність філософської проблеми людини у сучасну епоху?

2.  Вкажіть на співвідношення понять „людина”, „індивід”, „індивідуальність”, „особистість”.

3.  У чому полягає значення соціальних норм у житті особистості?

4.  Що таке життєва позиція особистості?

5.  Як співвідносяться поняття „діяльність” та „активність”?

6.  Назвіть основні фактори виховання особистості.

Теми рефератів:

1.  Проблема особистості як одна з центральних проблем філософії.

2.  Діалектика взаємодії особистості та суспільства.

3.  Соціальна зумовленість проблем особистості.

4.  Людина як природна і соціальна істота.

5.  Сутність і мета гуманістичного виховання особистості.

Ключові поняття теми:

Антропологія – вчення про людину.

Людина – особлива істота, явище природи, яке має, з однієї сторони, біологічні начала, а з іншої – духовні, для неї характерна висока здатність до навчання, засвоєння досягнень культури, високий рівень суспільної організації. Родове поняття, в якому відображені загальні риси, властиві всьому людському роду.

Індивід – окрема людина, якій наряду з загальними властиві і особливі якості, які відрізняють його від інших.

Індивідуальність – виявляється у більш складних, різносторонніх природних і психологічних якостей людини.

Особистість – більш високий (порівняно з попередніми) ступінь характеристики соціальних якостей людини. Основу особистості складає стійка система соціально-важливих рис, що виявляється у активній участі в суспільно-економічному та культурному житті і вплив на події у суспільстві. Особистість – це носитель визначеної системи цінностей.

Життєва позиція – відношення людини до навколишнього світу, що знаходить вираження у його думках і діях.

Виховання – залучення індивіда до соціальних норм, духовної культури, підготовка його до праці у самостійному житті.