Пояснювальна записка (стр. 5 )

Мова – матеріальна форма, в якій закріплюється розумова діяльність людей.

Література:

1.  І. Філософія, 1998.

2.  Надольний І. Ф. Філософія, 1999.

3.  Лешкевич . Вводный курс, 1998.

4.  Якушев . Конспект лекций, 2000.

5.  Спиркин . Учебное пособие для вузов, 2003.

6.  Фролов словарь, 1980.

Тема 12. Людина і її свідомість.

План.

1.  Підходи до аналізу природи свідомості.

2.  Структура свідомості.

3.  Функції свідомості.

4.  Свідомість і самосвідомість.

5.  Проблема природи ідеального.

6.  Свідомість і несвідоме.

Контрольні питання:

1.  Чи можливо зрозуміти природу людської свідомості, якщо вивчати тільки мозок?

2.  Що означає положення про те, що свідомість не тільки відображає світ, а й створює його?

3.  Як потрібно розуміти суспільно-історичну сутність свідомості?

4.  Якими якісними ознаками відрізняється психіка людини від психіки тварини?

5.  Яку роль у житті людини відіграє несвідоме?

Теми рефератів:

1.  Відображення як всезагальна властивість матерії.

2.  Відображення та інформація.

3.  Виникнення та розвиток психіки фк форми відображення дійсності.

4.  Структура свідомості, її основні рівні.

5.  Проблема „діалогу” людини і комп’ютерних систем.

Ключові поняття теми:

Онтологічний аспект свідомості – свідомість є властивість мозку.

Гносеологічний аспект свідомості – змістом свідомості є процес відображення об’єктивної дійсності.

Генетичний аспект свідомості – свідомість є продуктом розвитку біологічної і соціальної форм руху матерії. Умова становлення свідомості – суспільно-предметна діяльність суб’єкта.

Функціональний аспект свідомості – призначенням свідомості є управління поведінкою і діяльністю людини.

Відчуття, сприйняття, пам’ять, уявлення, мислення, емоції – основні елементи структури свідомості.

Самосвідомість – інтерес людини до самої себе, свого ”я”, цілісна оцінка самого себе.

Ідеальне - об’єктивні кордони досконалості природних і соціальних речей і процесів.

Несвідоме – сукупність психічних явищ, станів і дій, які не представлені у свідомості людини, знаходяться поза сферою розуму і не підлягають контролю.

Література:

1.  І. Філософія, 1998.

2.  Надольний І. Ф. Філософія, 1999.

3.  Лешкевич . Вводный курс, 1998.

4.  Якушев . Конспект лекций, 2000.

5.  Спиркин . Учебное пособие для вузов, 2003.

6.  Фролов словарь, 1980.

Тема 13. Філософська гносеологія.

1.  Проблема пізнання в філософії.

2.  Основні принципи сучасної гносеології.

3.  Категорії „об’єкт”, „суб’єкт” та їх взаємодія. Результати процесу пізнання.

4.  Проблема істини в пізнанні.

5.  Єдність чуттєвого і раціонального в пізнанні.

6.  Практика як специфічно людський спосіб освоєння світу. Гуманістичний зміст практики.

7.  Філософська концепція творчості.

8.  Специфіка наукового пізнання.

Контрольні питання:

1.  У чому полягає специфіка донаукового, стихійно-емпіричного пізнання?

2.  Які характерні риси наукового пізнання?

3.  У чому полягає єдність, відмінність і взаємозв’язок філософії і методології науки?

4.  Які Ви знаєте сучасні концепції творчості?

5.  Яка відмінність між поняттями практика і виробництво?

Теми рефератів:

1.  Наукове пізнання як вид духовної діяльності.

2.  Основні проблеми сучасної філософії та методології науки.

3.  Свобода творчості – основа формування демократичних відносин у суспільстві.

4.  Психологічні особливості творчої особистості.

5.  Співвідношення практики і праці.

Ключові поняття теми:

Пізнання – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності у свідомості людини, обумовлений суспільно-історичною практикрю людства.

Суб’єкт пізнання – реальна людина, суспільний індивід, наділений свідомістю.

Об’єкт пізнання – це те, на що спрямована на підставі практики пізнавальна діяльність суб’єкта.

Гносеологічний образ - суб’єктивний образ дійсності, який є діалектичною єдністю суб’єктивного і об’єктивного.

Істина – відповідність наших знань дійсності (вихзначення Аристотеля). Сучасне розуміння істини: це адекватне відображення об’єкта суб’єктом, яке відображає об’єкт таким, який він є незалежно від свідомості суб’єкта пізнання.

Об’єктивна істина – таки зміст людських знань про дійсність, який не залежить ні від суб’єкта, ні від людини, ні від людства.

Відносна істина – таке знання, яке в принципі правильно, але не повно відображає дійсність, не дає її всебічного, вичерпного образу.

Абсолютна істина – такий зміст людських знань, який не буде заперечений подальшим розвитком пізнання і практики.

Конкретна істина – моксимально повне і точне виявлення тих границь, в яких знання характеризується об’єктивною дійсністю.

Заблудження – такий зміст людського знання, в якому дійсність відображається неадекватно і який обумовлений історичним рівнем розвитку суб’єкта та його місцем у суспільстві.

Інтуїція – такий спосіб отримання нового знання, коли по незбагненним у даний момент ознакам, суб’єкт робить наукове відкриття.

Практика – діяльність, за допомогою якої людина змінює світ, критерій істинності пізнання.

Творчість – діяльність, спрямована на створення духовних і матеріальних цінностей.

Література

1.  І. Філософія, 1998.

2.  Надольний І. Ф. Філософія, 1999.

3.  Лешкевич . Вводный курс, 1998.

4.  Якушев . Конспект лекций, 2000.

5.  Щерба до філософії, 2002.

6.  Спиркин . Учебное пособие для вузов, 2003.

7.  Фролов словарь, 1980.

Тема 14. Соціальна філософія.

Людина, суспільство та історичний процес.

1.  Поняття соціального в філософії. Соціум як історичний процес.

2.  Суспільство і природа. Демографічні чинники суспільного розвитку.

3.  Політика як регулятивний механізм функціонування і розвитку соціуму.

4.  Філософія історії. Людина як суб’єкт історичного процесу.

Контрольні питання:

1.  Яка структура суспільства як соціальної системи?

2.  Охарактеризуйте основні закономірності розвитку сучасного суспільства.

3.  Визначте найважливіші етапи у взаємовідносинах між суспільством і природою.

4.  Перелічіть найважливіші екологічні проблеми сучасної України і шляхи їх вирішення.

5.  Що є предметом філософії історії?

Теми рефератів:

1.  Інформаційно-технічне суспільство та тенденції його розвитку.

2.  Основні засади сенсу історії.

3.  Людина і Всесвіт.

4.  Астрологія: міф чи наука?

5.  Філософія історії та історична наука: спільні риси і відмінності.

Ключові поняття теми:

Соціум – діяльне спілкування людей.

Суспільство – об’єктивна реальність, форма існування буття, яка має внутрішню структуру, цілісність, закони та спрямованість розвитку. Це цілісна система спільного життя індивідів.

Сфери суспільного буття – економічна (матеріальна), соціальна (соціально0політична), політична, духовна (культурно-побутова).

Складові частини природи – літосфера, атмосфера, гідросфера, біосфера, антропосфера, соціосфера, біотехносфера, ноосфера.

Ноосфера – сфера розуму. Виникнення такої сфери взаємодії людини і природи, в якій домінуюча роль належить розуму.

Географічний детермінізм – теорія про провідну роль географічної среди, клімату в житті людей, культурі та історії народів.

Демографія – наука, що вивчає динаміку чисельності населення, міграційні процеси, сім’ю, народжуваність, смертність, зайнятість, пропорції складу населення в залежності від вікових, полових та інших ознак.

Демографічна політика – система спеціальних заходів, спрямованих на досягнення у майбутньому бажаного для суспільства рівня народжуваності населення.

„Закон Мальтуса” – закон, відкритий англійським економістом та священиком Томасом Мальтусом у 18 ст., згідно якому збільшення населення йде у геометричній прогресії, а виробництво продуктів харчування – у арифметичній.

Філософія історії – осягнення особливостей історичного процесу у його єдності та різноманітності.

Література

1.  І. Філософія, 1998.

2.  Надольний І. Ф. Філософія, 1999.

3.  Лешкевич . Вводный курс, 1998.

4.  Якушев . Конспект лекций, 2000.

5.  Щерба до філософії, 2002.

6.  Спиркин . Учебное пособие для вузов, 2003.

7.  Фролов словарь, 1980.

Тема 15.Культура і цивілізація.

1.  Історичний розвиток уявлень про культуру.

2.  Історія поняття „цивілізація”.

3.  Співвідношення понять „культура” і „цивілізація”. Типологія культур. Різноманітність цивілізацій.

4.  Мова як вираз внутрішнього світу людини.

Контрольні питання:

1.  Що спочатку позначалось словом „культура”?

2.  Які відносини існують між матеріальною та духовною культурою?

3.  Хто з культурологів першим відмовився від європоцентризму і використав широкий підхід до поняття цивілізація?

4.  Кому з вчених належить ідея про те, що кожний культурний організм, народжуючись, проходить декілька етапів свого розвитку, досягаючи свого розквіту, а потім виснажується і вмирає у формі цивілізації?

5.  Як пов’язані між собою культура і цивілізація?

6.  Хто з вчених порівняв культуру з живою істотою, а етапи її розвитку з основними віковими етапами розвитку людини?

Теми рефератів:

1.  Духовне життя суспільства та його структура.

2.  Суспільна свідомість як соціальна пам’ять народу.

3.  Людино творча сутність культури.

4.  Українська духовна культура: діалектика національного і загальнолюдського.

5.  Проблеми українського національного відродження і культура.

Ключові поняття теми:

Культура – система життєвих сенсів людини, яка знаходить вираз в її житті і діяльності.

Європоцентризм – уявлення про цивілізованість лише одного суспільства – європейського, протиставлення його переваг іншим народам, яким відмовляли в цивілізованості.

Цивілізація – сукупність матеріальних досягнень суспільства у сфері виробництва, техніки та технології.

Цивілізаційний підхід до розуміння історичного процесу – розгляд проблем цивілізації не з позицій європоцентризму – як становлення і розвитку однієї єдиної європейської цивілізації, на противагу іншим, нецивілізованим народам, а як проблему множини цивілізацій. Авторами цього підходу є , О. Шпенглер, А. Тойнбі.

Література

1.  І. Філософія, 1998.

2.  Надольний І. Ф. Філософія, 1999.

3.  Лешкевич . Вводный курс, 1998.

4.  Якушев . Конспект лекций, 2000.

5.  Щерба до філософії, 2002.

6.  Спиркин . Учебное пособие для вузов, 2003.

7.  Фролов словарь, 1980.

Тема 16. Аксіологія. Цінність буття і стратегія майбутнього.

1.  Духовне життя суспільства.

2.  Аксіологія в системі культури.

3.  Майбутнє і глобальні проблеми людства.

Контрольні питання:

1.  Як співвідносяться поняття цінності і культура?

2.  Як класифікуються цінності?

3.  Як змінювались уявлення про природу цінностей?

4.  Чи може існувати людина без сенсу життя?

5.  Яке місце посідають цінності в структурі людської діяльності?

6.  Чи однакові цінності у різних людей? Від чого це залежить?

7.  Якими чинниками обумовлена актуальність проблеми прогнозування у сучасних умовах?

8.  За допомогою яких методів розробляються пошукові, нормативні та інші прогнози?

9.  Які функції виконує соціальне прогнозування?

10.  У чому полягає гуманістична місія передбачення майбутнього?

Теми рефератів:

1.  Прогностика і футурологія.

2.  Випереджаюче відображення дійсності.

3.  Сутність, методи і функції соціального передбачення.

4.  Наукове передбачення суспільних процесів.

5.  Ціннісні орієнтації в структурі діяльності.

6.  Класифікація вищих цінностей.

Ключові поняття теми:

Духовне життя суспільства –діалектична єдність індивідуального і суспільного, охоплює світ ідеального (сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій) разом з його носіями – індивідами, народами, етносами.

Духовне виробництво – формування духовних потреб людей, у першу чергу виробництво суспільної свідомості.

Суспільна свідомість – сукупність ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, ідей, теорій), які охоплюють та відображають суспільне буття.

Суспільна психологія – сукупність поглядів, почуттів, емоцій, настроїв, які виникають у людей під дією безпосередніх умов їх життєдіяльності через призму їх щоденних інтересів. Безпосередня реакція людини на умови її життя. Має значний елемент стихійності.

Суспільна ідеологія – вищій науково-теоретичний рівень духовних цінностей, сукупність ідей та поглядів людей у систематизованій, логічно стрункій формі.

Масова свідомість - об’єднує побутовий та ідейно-теоретичний рівень свідомості. Масовій свідомості властива обмеженість. Процеси суспільного буття випереджають рівень масової свідомості.

Етизм – тип ціннісної орієнтації, який виражає загальнолюдський зміст, базується на ідеалах добра, гуманізму, справедливості.

Естетизм – орієнтація на естетичні цінності в житті людини.

Утилітаризм – прагматичний підхід до цінностей, їх знецінення.

Науково-теоретична система ціннісних орієнтацій – пошук абстрактних сутностей у поясненні буття, апеляція до теоретичних доказів.

Політична система ціннісних орієнтацій – устремління до влади.

Футурологія – наука про майбутнє. Автором терміну є німецький вчений Флехтхайм (40-ві роки ХХ ст.).

Література

1.  І. Філософія, 1998.

2.  Надольний І. Ф. Філософія, 1999.

3.  Лешкевич . Вводный курс, 1998.

4.  Якушев . Конспект лекций, 2000.

5.  Щерба до філософії, 2002.

6.  Спиркин . Учебное пособие для вузов, 2003.

7.  Фролов словарь, 1980.

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

СЄВЄРОДОНЕЦЬКА ФІЛІЯ

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

Смоліна Ольга Олегівна. Методичні рекомендації

з курсу „Філософія”. Гєнкін. Наклад 100 прим.

СФ МАУП, м. Сєвєродонецьк, Площа перемоги, 2