Коментар до Кодексу суддівської етики (стр. 11 )

Суддям важливо знати практику дисциплінарних органів з питань притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності за порушення правил суддівської етики, щоб уникати вчинків, що можуть бути витлумачені як такі порушення.

Виходячи з практики роботи Комісії, порушенням правил суддівської етики, які тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність, визнавались:

1) безпідставне заявлення самовідводу;

2) внесення зміни до тексту судового рішення після його ухвалення і проголошення, виготовлення різних варіантів одного й того самого судового рішення у судовій справі;

3) порушення обов’язків судді, зокрема, обов’язку своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, передбаченого пунктом 1 частини 4 статті 54 Закону «Про судоустрій і статус суддів»;

4) систематичне порушення правил внутрішнього трудового розпорядку суду; ігнорування вимог рішень органів суддівського самоврядування, наказів голови суду; ігнорування участі в органах суддівського самоврядування;

5) прояви нестаранності та неналежного рівня компетентності, зокрема, допущення висловлювань, що несумісні із званням судді, а також неакуратне, непрофесійне, без додержання послідовності та логічності викладеної думки складення судового рішення.

Але навіть у тих рішеннях, в яких Комісією в діях (бездіяльності) суддів були встановлені факти порушень правил суддівської етики, як підстава для дисциплінарної відповідальності наводилось посилання на відповідні законодавчі норми, порушення яких також мало місце.

Приклади поведінки суддів, яка не відповідає вимогам статті 4 Кодексу суддівської етики Приклад 1. Суддя місцевого суду, розглядаючи кримінальну справу більше, ніж однин рік і чотири місяці, заявив собі самовідвід у справі з тих підстав, що його батько є сусідом сім’ї обвинуваченого. У поясненнях Вищій кваліфікаційній комісії суддів суддя зазначив, що, досліджуючи докази, він виявив інформацію, яка змусила його переживати за життя близьких родичів, а тому заявив самовідвід. ВККСУ дійшла висновку, що суддя навіть на момент притягнення його до дисциплінарної відповідальності сам не визначився з причиною свого самовідводу. У своєму рішенні ВККСУ зазначила: «Необґрунтованою, надуманою заявою про самовідвід суддя … не тільки порушив права сторін на своєчасний розгляд справи, але й переклав всю відповідальність за правильність винесення рішення у справі на іншого суддю. Зазначеними діями суддя... порушив правила суддівської етики, що підривають авторитет правосуддя». Приклад 2. До судді місцевого суду прокурор району звернувся з усним проханням виправити допущені у вироку неточності. Суддя замінив дві сторінки вироку, де (на відміну від попередньої редакції) вирішив питання судових витрат і деяких речових доказів, змінив формулювання додаткового покарання. ВККСУ розцінила цей факт як істотне порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя та грубе порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя. Приклад 3. Суддя окружного адміністративного суду майже кожного дня на годину чи більше запізнювався на роботу без поважних причин, тоді як на той час він призначав розгляд судових справ. Також суддя ігнорував вимоги рішення Ради суддів адміністративних судів та наказу голови окружного адміністративного суду, відповідно до яких під час виборчого процесу судді повинні у неробочі дні мобільно з’являтися до суду за півтори – дві години після автоматичного розподілу справ, пов’язаних із виборчим процесом. Суддя двічі не забезпечив наявності телефонного зв’язку із ним, а тому двічі розподілені на нього адміністративні справи, пов’язані із виборчим процесом, були перерозподілені на інших суддів. Такі порушення ВККСУ визнала не лише істотним порушенням норм процесуального права, а й систематичним порушенням правил суддівської етики.

Розділ ІІ

ПОВЕДІНКА СУДДІ ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВОСУДДЯ

Стаття 5

Незалежність судді під час здійснення правосуддя є передумовою дії принципу верховенства права та невід’ємною складовою справедливого суду.

Коментована стаття є першою статтею у розділі ІІ «Поведінка судді під час здійснення правосуддя». Тому у ній приділяється значна увага питанням незалежності суддів, що розцінюється як передумова дії принципу верховенства права. Дійсно, без забезпечення незалежності суддів важко уявити належне функціонування самостійної й авторитетної судової влади, яка була б здатна забезпечити об’єктивне й безстороннє правосуддя та ефективно захистити права та свободи людини і громадянина.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом.

Поняття незалежності  охоплює можливість суддів приймати самостійні рішення, виходячи із конкретної ситуації, керуючись вимогами закону та власною правосвідомістю і сумлінням, без вказівок та наказів.

За змістом коментованої статті незалежність суддів є тією необхідною складовою, завдяки повноцінному функціонуванню якої в України стає можливою дія принципу верховенства права, як це передбачено статтею 8 Конституції України (визначення поняття «верховенство права» та його змісту – див. коментар до статті 1).

Коментована стаття сприяє розумінню сутності принципу верховенства права, відповідно до якого Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні їй відповідати; норми Конституції України є нормами прямої дії; звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Однією із складових принципу верховенства права є право на справедливий судовий розгляд. Право на справедливий суд — це право особи, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і  обов’язків  особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред’являється особі. Рекомендацією CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки наголошується на тому, що «зовнішня незалежність не є прерогативою чи привілеєм, наданим для задоволення власних інтересів суддів. Вона надається в інтересах верховенства права та осіб, які домагаються та очікують неупередженого правосуддя. Незалежність суддів слід розуміти як гарантію свободи, поваги до прав людини та неупередженого застосування права. Неупередженість та незалежність суддів є необхідними для гарантування рівності сторін перед судом».

У преамбулі до Бангалорських принципів поведінки суддів йдеться про те, що «компетентність, незалежність і неупередженість судових органів має велике значення у питанні захисту прав людини, оскільки здійснення всіх інших прав цілком залежить від належного здійснення правосуддя». Іншими словами, за відсутності незалежного суду стає неможливим належний захист прав і свобод людини.

Гарантії незалежності суддів – це передбачені нормативно-правовими актами засоби мінімізації та усунення негативних зовнішніх та внутрішніх впливів на суддю під час відправлення ним правосуддя, спрямовані на забезпечення постановлення законного та обґрунтованого рішення відповідно до визначеної процедури (більш детально про гарантії незалежності див. у коментарях до преамбули та статті 1).

Зміст наведених у статті 126 Конституції України гарантій незалежності суддів розкрито у рішенні КСУ№19-рп/2004 від 01.12.2004 у справі за конституційним поданням ВСУ про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу)[42], відповідно до якого незалежність суддів є невід’ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Як зазначено в рішенні, незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів в разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.

Належна винагорода суддів є важливою гарантією незалежності суддів, оскільки дозволяє обмежити зовнішні прояви впливу на позицію судді при прийнятті судового рішення.

Європейська хартія про закон «Про статус суддів» передбачає, що рівень винагороди суддів за виконання ними своїх професійних обов’язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску при прийнятті ними рішень і взагалі під час роботи, щоб не була применшена їхня незалежність та неупередженість.

Рекомендацією CM/Rec № (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки визначено, що оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов’язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Для захисту оплати праці суддів від зменшення слід прийняти спеціальні законодавчі положення.