Коментар до Кодексу суддівської етики (стр. 12 )

Таким чином, необхідно розуміти, що гідний рівень суддівської винагороди – це не пільга і не особистий привілей. Це – гарантія незалежності судді, суду та судової влади загалом, яка дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігаючи довіру до їх компетентності і неупередженості. А гідний рівень винагороди – такий, щоб суддя міг забезпечити свої потреби, організувати побут достойно, відповідно до високого статусу займаної посади і не зважати на спокуси, які дуже часто трапляються у нашому житті.

Європейським судом з прав людини розглядаються такі елементи незалежності суду: функціональна, персональна та організаційна незалежність від інших органів держави чи від партій; неупередженість суддів, яке виражається у зовнішньому вираженні підходу судді при винесені рішення та розгляді справи; вибір суддів на строк виконання їхніх повноважень; у якості суду орган влади повинен володіти реальними повноваженнями на прийняття рішень, щоб на основі правових норм приймати рішення з питань, що належать до його компетенції; здійснювати свої повноваження в порядку належної правової процедури із забезпеченням процесуальних принципів (публічність, рівність учасників процесу тощо).

Конституція України визначає неприпустимість привласнення функцій іншими органам влади, оскільки правосуддя в України здійснюється виключно судами (стаття 124 Конституції України). Відокремленість судової влади тісно пов’язана з її незалежністю і самостійністю, яка означає, що суди утворюють систему установ, які не входять до жодної державної структури. Їх взаємодія з іншими гілками влади здійснюється в межах законів, що гарантують незалежність судів. Незалежність суду гарантується також обов’язковістю судових рішень та встановленням юридичної відповідальності за їх невиконання.

Приклад поведінки судді, яка не відповідає вимогам статті 5 Кодексу суддівської етики До районного суду надійшла позовна заява, у якій позивач заявив вимоги до міської ради про визнання за ним права власності на земельні ділянки. Заява була розподілена для розгляду судді. Правовою позицією Верховного Суду України від 11.11.2008, з якою був ознайомлений суддя, було визначено, що за рішенням суду не може здійснюватись перехід права власності на земельні ділянки та земельні частки, щодо яких існує заборона на їх відчуження. Не зважаючи на це, суддя, постановив рішення, яким повністю задовольнив позов та визнав за позивачем право власності на п’ять земельних ділянок, щодо відчуження яких існувала заборона.

Стаття 6

Суддя повинен виконувати свої професійні обов’язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, не зважаючи на будь-які зовнішні впливи, стимули, загрози, втручання або публічну критику.

Зміст статті, що коментується, обумовлений необхідністю забезпечення виконання суддею своїх професійних обов’язків не тільки незалежно, з урахуванням принців верховенства права та європейських стандартів справедливого суду, але й згідно з відповідними процесуальними законами.

Тому положення статті 6 Кодексу співвідносяться та фактично є похідними від положень Бангалорських принципів діяльності судді, Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідних процесуальних законів тощо.

У статті зазначається, що суддя повинен виконувати свої професійні обов’язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права (визначення змісту понять «незалежність», «гарантії незалежності», «верховенство права» – див. коментар до преамбули та статей 1 і 5). Такі поняття, як професійні обов’язки судді, справедливий розгляд справи, потребують більш детального аналізу.

Конституція України визначає, що виключно судами в Україні здійснюється правосуддя. Отже, згідно зі статтею 124 Конституції України в глобальному розумінні до професійних обов’язків судді відноситься саме здійснення правосуддя (визначення поняття «правосуддя» – див. коментар до преамбули). Більш широко зміст цієї діяльності висвітлено в статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Так, стаття 55 цього Закону встановлює, що суддя зобов’язаний: своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики; виявляти повагу до учасників процесу; не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання; виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції; подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; систематично розвивати професійні навички (уміння), підтримувати свою кваліфікацію на належному рівні, необхідному для виконання повноважень в суді, де він обіймає посаду; звертатися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до органів суддівського самоврядування та правоохоронних органів упродовж п’яти днів після того, як йому стало відомо про таке втручання.

Таким чином, на законодавчому рівні обов’язки судді умовно розподілені в двох напрямках: це обов’язки, що покладаються на суддю процесуальним законодавством – дотримання процедур розгляду і вирішення справ, додержання відповідних до закону стандартів поведінки, та обов’язки, що випливають із законодавства про запобігання корупції. І, незважаючи на те, що дотримання вказаних обов’язків є взаємопов’язаним та виконання одних обов’язків є запорукою виконання інших і навпаки, зміст вказаної статті свідчить, що перша її частина стосується саме обов’язків, що випливають із процесуальних законів.

Наведена думка також доводиться поняттям справедливого розгляду справи.

Основоположне розуміння справедливого розгляду справи закріплено в статті 6 ЄКПЛ, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. До гарантій справедливого розгляду справи ЄКПЛ також відносить публічність і гласність розгляду справи.

Водночас, у національному законодавстві поняття справедливого розгляду справи наведено у відповідних процесуальних законах, оскільки їх аналіз дає змоги дійти висновку про співмірність цього поняття з поняттям законного і обґрунтованого рішення, про що визначено в статтях 159 КАС, 213 ЦПК, 370 КПК, 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КупАП), оскільки наслідком справедливого розгляду справи як результат є саме законне і обґрунтоване рішення.

Отже можна дійти висновку, що належне дотримання та виконання суддею під час розгляду справи положень та вимог процесуального законодавства, що є його професійним обов’язком, водночас є запорукою справедливого розгляду справи.

Щодо розкриття змісту таких чинників, як будь-які зовнішні впливи, стимули, загрози, втручання або публічна критика, то необхідно зазначити, що уникнення вказаних факторів відбувається за умови суворого дотримання іншої складової професійних обов’язків судді, яка випливає із законодавства про запобігання корупції.

У розумінні цієї статті зовнішні впливи – це застосування щодо судді з боку інших осіб будь-яких способів впливу – психологічних, фізичних та інших з метою вплинути на нього під час прийняття рішення.

Стимули означають внутрішні та зовнішні мотиви, фактори, які спонукають суддю к вчиненню певних дій.

Загрози – це способи впливу на суддю, які містять у собі залякування, погрозу вчинення протиправної фізичної дії щодо судді або членів його сім’ї, обіцянку заподіяти шкоду.

Втручання може мати прояви у вигляді прохання, адресованого судді, наданням йому вказівок, критики у засобах масової інформації до ухвалення рішення по суті справі, підкупу, проведення пікетів тощо.

Публічна критика – це прояв незадоволення суддею, його діями, зазначення про його певні недоліки, публічне розповсюдження думок про його упередженість, некомпетентність. Ознака публічності критики свідчить про те, що такі дії вчиняються прилюдно або розповсюджуються через засоби масової інформації, мережу Інтернет, щоб вони стали відомі широкому колу осіб.

Суддя має бути готовий до того, що учасники процесу або інші особи намагатимуться здійснювати на нього незаконний вплив, у тому числі шляхом стимулів у вигляді пропозиції чи надання неправомірної вигоди, погроз, тиску, надання вказівок, публічної критики тощо.

При цьому особа, яка носить високе звання судді, має розуміти важливість належного відправлення правосуддя в демократичній правовій державі, а тому вона повинна протистояти будь-якому незаконному впливу чи спокусам і не відступати від принципу верховенства права, гарантованого Конституцією України.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на суддю покладено обов’язок повідомляти упродовж п’яти днів про факти втручання у його діяльність органи суддівського самоврядування та правоохоронні органи (статті 48 та 55), і таке неповідомлення є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (стаття 92).

У якості гарантії виключення випадків незаконного впливу на суддю КК передбачена кримінальна відповідальність, зокрема, за втручання в діяльність судових органів (стаття 376), погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (стаття 377), умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного (стаття 378), посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (стаття 379).

Водночас, положення цієї статті не слід тлумачити таким чином, що суддя повинен повністю ігнорувати публічну критику чи думку інших осіб. Суддя має постійно прагнути до самовдосконалення і в цих цілях може з’ясовувати думку інших фахівців у галузі права з тих чи інших питань, але робити це у спосіб, яких виключає втручання цих осіб у його незалежність. Так само, суддя повинен враховувати конструктивну публічну чи непублічну критику щодо себе чи судової системи взагалі, але тільки з метою поліпшення якості своєї роботи, а не на шкоду інтересам правосуддя.