Коментар до Кодексу суддівської етики (стр. 27 )

Суддя – це жива істота, і як кожна людина, має стосунки з оточуючим його середовищем. Однак такі стосунки (зокрема, сімейні, соціальні, чи будь-які інші) не повинні впливати на поведінку самого судді або на ухвалення ним судових рішень. Неврахування цього правила може мати наслідком ухвалення суддею завідомо неправосудного акта, що призводить до порушення конституційних основ здійснення правосуддя, підриває авторитет судової влади і містить ознаки злочину, передбаченого ст. 375 КК.

В юридичній літературі зазначається, що неправосудним є такий судовий акт, який не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Його неправосудність може бути пов’язана з невірним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального закону або з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. За своїм змістом неправосудний судовий акт може полягати, наприклад, у засудженні невинного, виправданні винного, призначенні несправедливо м’якого чи, навпаки, занадто суворого покарання, у незаконному затримані, арешті, необґрунтованому накладенні адміністративного стягнення чи відмові у задоволенні обґрунтованих позовних вимог тощо.

Під втручанням розуміється вплив у будь-якій формі на суддю з метою перешкодити виконанню ним своїх службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення. До конкретних форм впливу можна віднести: прохання, вказівку, погрозу, підкуп, критику судді в засобах масової інформації до вирішення конкретної справи у зв’язку з її розглядом, проведення пікетів, мітингів тощо. Вплив на суддю може здійснюватись і через третіх осіб – близьких родичів, колег по роботі тощо. У випадках, коли формою впливу на суддю є погроза або насильство, вчинене за наявності підстав підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ст. 376 і ст. 377 КК України.

Втручання з метою впливу на поведінку судді чи ухвалення судових рішень є певною формою впливу на його свідомість та волю. При цьому не має значення, яким способом і за допомогою яких засобів здійснюється такий вплив (прохання, рекомен­дація, вказівка, вимога, критика судді в засобах масової інформації до вирішення справи по суті, обіцянка всіляких вигод, погрози щодо судді або його близьких тощо).

Втручання може здійснюватися в усній і письмовій формі, під час безпо­середнього контакту з суддею або через посередників, а погроза може бути як щодо самого судді, так і до його близьких. Таке втручання має незаконний характер, оскільки вчинюються дії, спря­мовані на перешкоджання законній діяльності судді — виконанню службо­вих обов’язків щодо всебічного, повного та об’єктивного розгляду справи, постановлення по ній рішення відповідно до вимог закону.

Тому дана стаття кореспондується зі змістом Розділу ІІ Кодексу суддівської етики «Поведінка судді під час здійснення правосуддя», оскільки наслідком впливу сімейних, соціальних взаємовідносин чи будь-яких інших стосунків та втручання з боку органів державної влади є зміна поведінки судді під час здійснення правосуддя, що потягло ухвалення незаконного рішення.

У зв’язку з цим важливим елементом протистоянню втручання з боку органів державної влади є повага судді до себе як до особи, яка від імені держави має відправляти правосуддя. Законник, якому «диктують» рішення, не заслуговує на посаду. Не може працювати суддею особа, яка піддається тиску, визнає це і тим намагається пояснити своє рішення.

Закон визначає обов’язок судді звернутись з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до органів суддівського самоврядування та правоохоронних органів (частина 3 статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Крім того, неповідомлення суддею органів суддівського самоврядування та правоохоронних органів про випадок втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, у тому числі про звернення до нього учасників судового процесу чи інших осіб, включаючи осіб, уповноважених на виконання функцій держави, з приводу конкретних справ, що перебувають у провадженні судді, якщо таке звернення відбулося в інший, ніж передбачено процесуальним законодавством, спосіб упродовж п’яти днів після того, як йому стало відомо про такий випадок є підставою дисциплінарної відповідальності судді (пункт 6 частини 1 статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Разом з тим, втручання в діяльність судді переслідується законом. Суддя не зобов’язаний давати пояснень з приводу розглянутих або тих, що ще знаходяться в його провадженні, справ, а також надавати їх будь-кому для ознайомлення, інакше як у випадках і в порядку, передбачених законом. Прийняття суддею рішення по справі за своєю суттю є вольовим актом, який характеризується постановкою та мотивуванням мети, свідомим обранням порядку та засобів її досягнення. Сам процес прийняття суддею певного рішення залежить від таких чинників:

1) обсягу інформації по справі;

2) повноти правового врегулювання процедури прийняття рішень;

3) рівня професійного досвіду, кваліфікації, правосвідомості судді;

4) характеру судді, рівня його психофізіологічної витривалості.

Перші дві умови є об’єктивними і характеризують правила, процес прийняття рішення в статичному аспекті. Наступні дві умови є суб’єктивними, впливають на процес прийняття рішення в динамічному аспекті. Саме вони визначають ступінь залежності, можливості здійснення впливу на процес прийняття рішення суддею з боку інших суб’єктів.

Таким чином, реалізація права судді самостійно приймати рішення в межах своїх повноважень забезпечується не тільки нормативно встановленими гарантіями, а й внутрішніми якостями судді (його професіоналізмом, правосвідомістю, моральною позицією, психофізіологічною витривалістю та мужністю). Самостійність та незалежність судді об’єктивуються в громадянську позицію носія судової влади та проявляються в прийнятих ним рішеннях по справі на основі закону та за своїм внутрішнім переконанням в межах закону.

Приклад поведінки судді, яка не відповідає вимогам статті 19 Кодексу суддівської етики Суддя районного суду наклав арешт на рахунки банку з порушенням правил територіальної підсудності. Його поведінка стала предметом розгляду на засіданні Вищої ради юстиції. Намагаючись виправдатися, суддя наголошував на тому, що оскільки ухвалу суду не було виконано, жодного негативного наслідку для фінансової установи не настало. При цьому він розповів, що на нього чинили тиск з вимогою постановити відповідну ухвалу, а оскільки на той час у нього закінчувався п’ятирічний термін перебування на посаді, то у разі відмови вчинити такі дії йому обіцяли проблеми з обранням безстроково. Однак Вища рада юстиції проголосувала за звільнення судді, фактично нагадавши, що проблеми з перебуванням на посаді виникають саме через неправомірні рішення, а не через їх відсутність.

Стаття 20

Участь судді у соціальних мережах, Інтернет-форумах та застосування ним інших форм спілкування в мережі Інтернет є допустимими, проте суддя може розміщувати, коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету судді та судової влади.

Новітніми засобами комунікації та поширення інформації, а також основою трансформаційних процесів у нашій країні стали нові канали передачі інформації (факси, електронна пошта, функціонування світової мережі Інтернет). Як відомо, з англійської мови термін «медіа» означає посередник, або ж носій, через який передається інформація. Проте із середини 1990-х років поширився термін «new media» («нові медіа»), що означав частину маркетингового поля задля поширення навчальних та розважальних програм на CD-носіях. Широке поширення Інтернету посприяло трансформації комунікаційних моделей від традиційної – «один для багатьох» до моделі так званої веб-комунікації – «багато для багатьох». Сьогодні термін «нові медіа» вживається у таких значеннях: всі цифрові медіа (Інтернет-видання, презентації на CD, комп’ютерні ігри, та інші) та соціальні мережі – медіа, інформація в яких створюється загальною аудиторією (сайти, Інтернет-форуми, блоги, чати тощо).

Так, соціальні мережі – це інтерактивні багатокористувацькі сайти, контент (вміст) яких наповнюється їхніми відвідувачами, з можливістю вказування будь-якої інформації про окрему людину, за якою обліковий запис(сторінку) користувача зможуть знайти інші учасники мереж. Соціальні мережі – це соціальні структури, що складаються з груп вузлів, якими є соціальні групи, особистості, індивідууми. Одна із звичайних рис соціальних мереж – це система «друзів» і «груп». Соціальна мережа полегшує створення персонального профілю і віртуальних взаємин. Соціальні мережі використовуються для пошуку людей зі схожими інтересами та об’єктів цих інтересів.

Як відомо, специфіка соціальних мереж полягає в тому, що вони надають можливість у спеціалізованому колі чи серед зацікавлених осіб обговорювати різноманітні теми, що стосуються як і суспільства загалом, так і конкретної проблеми чи ситуації.

Людство у своєму розвитку наблизилось до того, що Інтернет став основним генератором світових макротенденцій. Він сприяє трансформації ціннісних орієнтирів людства та його соціальних структур.

Згідно зі змістом коментованої статті участь судді у соціальних мережах, Інтернет-форумах та застосування ним інших форм спілкування в мережі Інтернет є допустимими, проте суддя може розміщувати, коментувати лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету судді та судової влади.

Необхідність розгляду етичних аспектів поведінки суддів у соціальних мережах, Інтернет-форумах та інших форм спілкування в мережі Інтернет виникла за рядом причин.

Методи, використовувані для вирішення судових спорів, повинні завжди вселяти довіру. Повноваження, якими наділені судді, безпосередньо пов’язані з такими цінностями, як справедливість, істина і свобода. Стандарти поведінки, застосовувані до суддів, випливають з цих цінностей і лежать в основі довіри до здійснення правосуддя. Підтримання довіри має велике значення у зв’язку з посиленням глобалізації судових спорів та з широким розповсюдженням інформації про прийняті судові рішення. Крім того, в правовій державі суспільство вправі очікувати встановлення загальних принципів, відповідних уявленням про справедливий судовий розгляд і гарантування основних прав людини. Обов’язки, які покладено на суддів, встановлені для того, щоб гарантувати неупередженість та ефективність їх дій.