Тема уроку Посмішки зірок (стр. 2 )

Питання, які постануть перед вами, я задавала 6-класникам і 8-класникам. Ми маємо можливість порівняти їх відповіді з вашими.

Чим світ дорослих відрізняється від світу дітей? Який світ ближчий вам?

- Дорослі відрізняються від дітей тим, що турбуються, переживають і дбають про своїх дітей.

- Діти відрізняються від дорослих своєю безтурботністю. Дорослі, попри усю складність життя, дуже часто самі створюють собі проблеми і намагаються знайти чомусь найважчий спосіб їх вирішення. Коли діти, в свою чергу, живуть чисто і прозоро, для них все є простим і очевидним. Діти і дорослі живуть в різних світах. Світ дорослих базується на знаннях, досвіді, умінні виживати, жити... А у світі дітей на першому місці стоїть довіра. Вони не вміють обманювати, говорять завжди тільки правду, що для дорослих є часто забутим явищем. Мені вже 16 років, я розумію і усвідомлюю, що скоро прийдеться вступити в доросле життя, і треба буде взяти на себе певну відповідальніть і обов’язки. Та я переконана в тому, що, будучи дорослою людиною, можна залишатися дитиною, хоча б для себе, хоча б заради себе. Мені тільки 16, але я хочу, щоб в майбутньому та доросла жінка ніколи не посміла зрадити ту маленьку Лізочку, яка вірила в Діда Мороза, яка мріяла стати співачкою, і яка була дитиною. Я хочу, щоб в її серці завжди жило моє дитинство.

Чому на кожному астероїді, які відвідав Маленький принц, лише один житель: дивак, дорослий?

6- класники вважають, що на астероїдах дуже мало місця. Крім того всі жителі астероїдів були нудними і тому з ними нецікаво.

-Кажуть, що коли людина народжується, на небі загорається зірка. Тому кожна людина має свою зірку, свою планету, яка світить тільки для неї особливим світлом. Можливо, коли ми залишаємося наодинці із собою, ми і знаходимося на тій планеті.

- Кожна людина – окрема планета. Наодинці з собою – справжня, хоча для інших, можливо, і дивна.

- Всі люди по-своєму дивні. І лише наодинці з собою ми можемо бути і дивними, і справжніми, тому що перед самим собою не треба лукавити, скривати свої недоліки. А серед інших людей нам хочеться виглядати кращими, щоб в інших склалася про нас хороша думка, адже від цього залежить наша репутація.

Чому на жодній планеті принц не залишився?

6 клас

- Тому, що він любив свою планету.

-Він не залишився, тому що шукав квітку.

-Тому, що йому було би там тісно і нудно.

-Принц не залишився на жодній із планет тому, що він хотів багато розпитати, взнати. А вони хотіли, щоб він їм слугував, самі були зайняті роботою, або взагалі не звертали на нього увагу, а йому це дуже не подобалося.

-Якщо кожну людину сприймати як окрему планету, то чи можемо ми назавжди залишитися на тій чиїйсь планеті. На мою думку, жодна людина не погодилася б жити не своїм життям, а чужим. Напевно, принц також не міг цього собі дозволити. А залишитися на любій із планет – це для принца означало привикнути до звичаїв інших людей, сприймати їх такими, якими вони є насправді і миритися з їх дивацтвами. Неможливо жити життям іншої людини.

Як ви розумієте фразу : прибрався сам – прибери свою планету?

- Сьогодні в світі існує дуже багато екологічних проблем. Прибрати свою планету – означає зробити все, щоб цих проблем стало менше.

- Якщо людина – планета, то потрібно в чистоті тримати і свою душу. Світ став би набагато кращим, якби всі люди замислювались частіше над чистотою власної душі. І хоча суспільство людей, у яких душі чисті, подібне до утопії, але люди повинні хоча б прагнути цього.

Себе судити набагато важче, ніж інших. Як ви розумієте цю фразу?

- Інших ми бачимо зі сторони і можемо правильно оцінити їхні вчинки. А себе ми не бачимо, а може просто не хочемо цього робити.

- Нам здається, що в тій, чи іншій ситуації ми б не припустилися такої помилки. Нам хочеться бачити себе в яскравому світлі, ми впевнені в тому, що кращі, ніж про нас думають. В кожній людині на землі по її природі є часточка егоїзму та самолюбства, ми себе дуже любимо і бережемо. А, як відомо, судити того, кого любиш, дуже важко. Про мене багато хто каже, що я егоїстка та самолюбка. Можливо, в якісь мірі, це правда. Але я ніколи не боюся себе критикувати. Це не приниження самооцінки, а навпаки, прагнення до чогось кращого. Я знаю, що ідеальних людей не існує, але бути кращою за когось реально.

- Мені здається, що відповідь на це питання є у вірші Булата Окуджави

Осудите сначала себя самого

научитесь искусству такому,

а уж после судите врага своего

и соседа по шару земному.

Научитесь сначала себе самому

Не прощать ни единой промашки,

А уж после кричите врагу своему,

Что он враг и грехи его тяжки.

Не в другом, а в себе побеждайте врага,

А когда преуспеете в этом,

Не придется уж больше валять дурака –

Вот и станете вы человеком.

Якби кожен так робив, на землі було б більше чистих душ-планет, і життя стало б кращим для всіх.

Як ви відноситеся до фрази «Люди на землі займають мало місця. Їм, як баобабам, здається, що вони великі і важливі».

- Одна людина порівняно із людством – ніщо, але кожен хоче, щоб його вважали великим. Хоча більш важливим є те, що ти робиш і для чого.

- Я погоджуюсь з цією фразою лише наполовину. Дійсно, більшість людей вважають, що без них не буде світ існувати, і що він утримується тільки на їхніх досягненнях. Та незамінимих людей немає. Хоча існують і такі люди, які нічим не цікавляться. Їм здається, що вони нікому не потрібні, і замикаються в собі.

Чи згідні ви з тим, що говорила квітка про людей: „Люди не мають коріння, і їх носить вітром.”?

8 клас

-Ні, з цією думкою я не згідна. Адже кожна людина має своє коріння, свою родину, в якій вона почувається потрібною. Можливо, якщо людина самотня, її носить вітром в пошуках кращого життя, кращої долі. Більшість людей з цією думкою не погодилися б, хоча вони дійсно не мають такого коріння, як у дерев, та коріння існує, і просто так вітром людину не буде носити, бо її коріння завжди буде робити її міцною.

- Я не знаю, як живе та чи інша людина, чи носить її вітром. Я знаю, як живу я: в мене є мета, ціль, до якої я прагну, прикладаю до цього всі зусилля. Я не хочу, щоб моїм життям керував вітер. А щодо коріння, то мені здається, що в кожної людини є своє коріння. Людина, яка думає, що в неї нема коріння, і що її носить вітром, опустила руки, боїться боротися, боїться пливти проти течії, боїться жити. Екзюпері сказав, що людина пізнає себе у змаганні з перешкодами. А якщо ми будемо підкорятися цим перешкодам, то так і не дізнаємось, хто ми є, хто наше коріння. Для мене коріння – це те, звідки брало початок моє життя. Моє коріння знаходиться в маминому серці. Я знаю, що вона завжди чекає, любить і простить. Де б я не була, скільки б не пройшло років, що б не сталося, я знаю, що можу повернутися до свого коріння і, якщо треба, то залишитися з ним назавжди.

- Я не згідна з думкою, що людина немає коренів. Тому що, де б людина не була, куди б її не занесла доля у пощуках кращого, вона рано чи пізно повертається додому, до свого коріння.

- У кожного є свої корені. Одні їх знають, інші – ні. Хто знає і цінує, того вітром не понесе.

Напевне, найбільше про людей принц дізнався від мудрого лиса. Давайте пригадаємо їхню розмову.

Інсценізація «Маленький принц і Лис».

Л: Добрий день!

Мп: Добрий день ( озирається) Хто ти?

Л: Я – лис.

Мп: Пограйся зі мною. Мені так сумно.

Л: Я не можу з тобою гратись. Я не приручений.

Мп: А що означає приручити?

Л: Це давно забуте поняття. Воно означає привернути до себе.

Мп: Привернути до себе?

Л: Так. Ти для мене поки що тільки маленький хлопчик, такий же, як сто тисяч інших. І ти мені не потрібен. І я тобі не потрібен. Я для тебе тільки лис, такий же, як сто тисяч інших лисів. Але, якщо ти мене приручиш, ми станемо потрібні один одному. Ти будеш для мене єдиний у цілому світі. І я буду для тебе єдиний у цілому світі…

Мп: Я вже трохи розумію. Є одна троянда… здається, вона приручила мене…

Л: Можливо. На землі чого тільки не буває.

Мп: О, це не на Землі.

Л: На іншій планеті?

Мп: Так.

Л: А на тій планеті є мисливці?

Мп: Ні.

Л: Ну, це цікаво. А кури є?

Мп: Ні.

Л: Нема нічого досконалого на світі. Моє життя одноманітне. Я полюю на курей, люди - на мене. Усі кури однакові. І всі люди однакові. І мені трохи нудо. Але, якщо ти мене приручиш, моє життя буде ніби осяяне сонцем. Я знатиму твою ходу і розрізнятиму її серед усіх інших. Почувши чиїсь кроки, я ховаюся в нору. Твої ж кроки, як музика, викличуть мене із нори. А потім - дивись! Бачиш, он там, на полях достигають хліба. Мені зерно ні до чого. Лани хлібів не ваблять мене. І це сумно! Але в тебе волосся наче золоте. І це буде чудово, якщо ти мене приручиш. Золоті хліба нагадуватимуть мені тебе. І я полюблю шелест хлібів під подихом вітру… (помовчав). Будь ласка, приручи мене.

Мп: Я б з радістю, але в мене мало часу. Мені треба знайти друзів і узнати багато різних речей.

Л: Узнати можна тільки те, що приручиш. У людей вже немає часу щось узнавати. Вони купують речі готовими у торговців. Але ж немає таких торговців, які продавали б друзів, і тому люди вже не мають друзів. Як хочеш мати друга - приручи мене.

Мп: А що для цього треба робити?

Л: Треба бути дуже терплячим. Спочатку ти сядеш трохи далі від мене на траву, ось так. Я краєм ока буду поглядати на тебе, а ти нічого не казатимеш. Мова - це джерело непорозуміння. Але поступово ти сідатимеш ближче. Я буду відчувати себе щасливим, готуватиму до зустрічей з тобою своє серце, і пізнаю ціну щастю. А потім … Я плакатиму по тобі…

Мп: Ти сам винен. Я не хотів тобі нічого злого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив.

Л: Ну, звісно.

Мп: Але ти ж плакатимеш.

Л: Ну, звісно.

Мп: Виходить, ти нічого не виграв.

Л: Виграв. Згадай, що я говорив про золоті хліба… Подивись на троянди. Ти зрозумієш, що твоя троянда - єдина в світі.

Мп: Звичайний перехожий подумає про мою троянду, що вона така ж, як усі. Але вона одна-єдина, дорожча від усіх. Бо я поливав її. Бо я накрив її скляним ковпаком. Бо я затулив її ширмою. Задля неї я знищив гусінь, залишив лише двох, щоб вивести метеликів. Бо це моя троянда….Прощай.