Тема уроку Посмішки зірок (стр. 6 )

-Мермоз першим прокладав траси. Проходив крізь бурі і смерчі. Слідом за ним ішли інші. Адже те, що вдалося іншим, завжди з успіхом можна повторити.

-Барк. Так називали усіх рабів. Екзюпері розповідає про Мохамеда бен Лаусіна, який, ставши рабом, на відміну від інших, не забув власного імені і мріяв про повернення додому. Екзюпері вдалося викупити його із неволі. Йому зібрали гроші, щоб після повернення додому на перших порах він не відчував скруту. Але на всі гроші він купив незнайомим дітям подарунки. І Екзюпері не засуджує його. Тому, що в рабстві Барку не вистачало тягаря людських відносин. Гроші він ще заробить, а зараз йому важливо було відчути, що він необхідний комусь.

Екзюпері пише про тих, кого вважав своїми друзями, чиїми вчинками сам захоплювався. А якою він бачив людину взагалі.

ЛЮДИНА (Візняк Інна)

Людино, ти створила собі тихий світ, замурувавшись в своєму кубельці. Ти згорнулась клубочком, сховавшись у своєму обивательському затишку, в закостенілих звичках, у затхлій повсякденності провінційного життя, ти спорудила собі цей жалюгідний захисток від вітру, від морського прибою і зірок. Ти не хочеш турбувати себе великими проблемами, тобі й без того нелегко забути, що ти - Людина. Тепер глина, з якої тебе виліплено, засохла, затверділа, і вже важко розбудити у тобі заснулого музику, поета чи астронома, який, можливо, колись у тобі жив.

Але раптом я бачу в тобі втілення незвичайної шляхетності: з грубої оболонки на мить показався ангел, що переміг дракона. Нема більше ні рас, ні мов, ні каст... Ти - Людина, і я бачитиму в тобі всіх людей зразу. Ти – улюблений брат мій. І тебе я також впізнаю в кожній людині. У тобі всі мої друзі і вороги йдуть до мене, і в усьому світі у мене вже немає жодного ворога.

Людино, часом дошкулятимуть тобі грози, туман, сніг. А ти подумай про тих, що пройшли через усе це раніше за тебе, і скажи собі: те, що вдалося іншим, завжди з успіхом можна повторити.

Бути Людиною – це означає відчувати, що ти за все відповідаєш. Палати від сорому за злидні, хоча вони, здавалося б існують і не з твоєї вини. Пишатися перемогою, яку здобули твої товариші. І знати, що кладучи камінь, допомагаєш будувати світ.

А як це звучить на рідній мові Екзюпері.?

Можливо це і є відповідь на оте запитання, яке ми поставили на початку уроку. Я кажу “можливо”, тому що кожен шукає відповідь на це вічне запитання протягом всього свого життя.

Для Екзюпері кожна людина – то зірка. Сьогодні ми дуже часто чуємо це слово з телеекранів. Візьміть хоча б назви: Хочу бути зіркою, Зіркою серіалу буду я, Зірки на сцену, Приречена стати зіркою.

А як ви розумієте вираз “людина - зірка”?

- Людина-зірка – це той, хто ставить перед собою мету і досягає її, жертвуючи чимось у житті.

- Це ті, хто здатні своїм теплом зігріти інших.

- Для кожного з нас це наші батьки, тому, що вони турбуються про нас.

- Це ті, хто залишають про себе лише приємні спогади.

- Люди-зірки - це ті, хто своєбю щоденною працею досягають тих висот, які не кожному під силу, ті, хто викликає наше захоплення.

Він запалює в наших душах зорі. Зорі любові до людей, до наших близьких і рідних, до тих, хто не втрачає надії. Для мене люди - зірки – це мої батьки. Тому, що вони – справжні люди.

А що робить людину справжньою?

Виразне читання

Мати годувала груддю немовля, а сама, здавалося, заснула – так стомилася. Серед безглуздя і хаосу цих блукань вона передавала дитині життя. Я подивився на батька. Череп важкий і голий, мов камінь. Скуте сном тіло, затягнуте в робочий одяг, - худе й незграбне. Людина, схожа на купу глини. Так уночі на ринку валяється безформними купами нікому непотрібний мотлох. І я подумав: справа не в цих злиднях, бруді, потворності. Цей чоловік і ця жінка колись уперше зустрілись, і він, безперечно, всміхнувся до неї, а після роботи, певно, приніс їй квіти.

Сором’язливий і незграбний, він, можливо, боявся, що його висміють. А їй, певній своєї чарівності, можливо, приємно було з чисто жіночого кокетства помучити його. І він, той, що тепер став машиною, тільки й здатною кувати або копати, відчував у серці солодку тривогу. Це просто дивовижно, що вони обоє перетворились на купи глини. Під який страшний прес вони попали, що їх так спотворило? Тварина і стара лишається граціозною. Чому ж так зіпсовано прекрасну глину, з якої виліплено людину?

Я йшов далі серед цього люду, що спав важким, неспокійним сном. Хропіння, важкий стогін, бурмотіння, шкребіння грубих черевиків, коли хтось перевертався з боку на бік – усе зливалося в глухий гамір. І все це – під той неугавний гуркіт, ніби шум гальки, яку котить морська хвиля.

Сідаю проти тієї родини. Між батьком і матір’ю сяк - так примостилась дитина, спить. Але ось вона перевертається вві сні, і при світлі лампочки я бачу її обличчя. Ох, яке чудове личко! Це подружжя народило чудовий золотий плід. Ці важкі лантухи породили чудовий витвір грації. Я схилився над малюком, дивився на його гладеньке чоло, на ніжні повні губи й думав: ось лице музиканта, ось маленький Моцарт, ось прекрасна обіцянка життя! Він, як той маленький казковий принц, - зігрітий теплим і розумним піклуванням, ким тільки він не став би! Коли в саду, після довгих пошуків, виведуть нарешті нову троянду, то всі садівники хвилюються. Її відокремлюють від інших троянд, її доглядають, її леліють. Але цей малюк ростиме без садівника. Маленький Моцарт – приречений.

І я повернувся в свій вагон. Я сказав собі: ці люди не страждають од своєї долі. І мене мучить не співчуття. Не в тому річ, щоб зітхати над виразкою, що весь час не гоїться. Люди з такою виразкою не відчувають її. Виразка роз’їдає все людство, а не окрему людину. Я не вірю у співчуття. Те, що мене мучить, схоже на турботу садівника. Мене мучать не ці злидні – люди зрештою звикають до злиднів так само, як до неробства. На Сході багато поколінь живуть у злиднях та бруді, і вони не почувають себе нещасними. Того, що мене мучить, не вилікувати безплатним супом для бідних. Мене мучить не те, що спотворено прекрасну людську глину. А те, що в кожній людині якоюсь мірою убито Моцарта.

Тільки Дух, торкнувшись глини, може створити Людину.

. А чи живе Моцарт у вас?

- Екзюпері згадує саме Моцарта тому, що з дитинства він потрапив в руки людей, які зробили усе, щоб зберегти талант, даний йому Богом. Мені важко сказати, чи живе ще Моцарт у мені, але якщо мені подобається музика і сучасна, і класична, якщо мені цікавою є література, то, напевно, Моцарт ще не вбитий в мені.

-Якщо повірити, що ми виліплені не із звичайної глини, а із благородної, а ще краще із зоряного тіста, як написано у Екзюпері, то чи маємо ми право перетворитися у мотлох і дати вбити у собі Моцарта. По крайній мірі, ми повинні прагнути до вершин, а не скочуватися у прірву.

- Можливо, Моцарт в мені почав засинати, але Екзюпері заставив його проснутися, і мені хочеться, щоб люди вірили в те, що ніколи не пізно будити в собі заснулі мрії, сподівання, прагнення, те, що робить нас людьми.

Тільки Дух, торкнувшись глини, може створити ЛЮДИНУ.

Дух Екзюпері – його МОРАЛЬНИЙ КОДЕКС.

( Двоє учнів отримали індивідуальне завдання: скласти моральний кодекс Екзюпері на основі вивчених творів і біографічних даних про письменника)

МОРАЛЬНИЙ КОДЕКС

Бути людиною – це й означає відчувати, що ти за все відповідаєш. Палати від сорому за злидні, хоча вони, здавалося б існують і не з твоєї вини. Пишатися перемогою, яку здобули товариші. І знати, що, кладучи камінь, допомагаєш будувати світ.

Пам’ятати, що...

Людські серця найбільше страждають від духовної спраги.

Добре бачить тільки серце. Найголовнішого очам не видно.

Ми відповідальні за тих, кого приручили.

Кожен повинен бути господарем на своїй планеті.

Тільки осмисливши свою роль на землі, хай зовсім непомітну, ми будемо щасливі.

Свою душу за любих обставин треба тримати в чистоті.

Перш ніж судити когось, треба постаратись його зрозуміти.

Любити – це не означає дивитись один на одного, це означає дивитись разом в одному напрямі.

Дія рятує нас від смерті.

Зірки світять для того, щоб кожен міг відшукати свою зірку.

У людей має бути спільна мета, бо всі вони – одна велика родина, пасажири одного корабля – планети Земля.

В останній день липня 1944 року Екзюпері мав летіти над місцями, де проходило його дитинство. Він прийшов на аеродром, коли ще сонце тільки сходило. Друзі допомогли одягнути важкий комбінезон, старі рани давалися взнаки. Екзюпері, посміхаючись, помахав друзям рукою, увімкнув мотор, злетів і розчинився в небі. І все. Його чекали так, як колись чекали Мермоза, Гійоме. Але марно – він не повернувся. Пошуки радарів нічого не дали.. Його збили фашисти і він потонув в Атлантичному океані. Але мені чомусь хочеться вірити, що він назавжди залишився у зоряному небі, адже сам був Людиною-зіркою, яка зігрівала людей.

Немає могили – немає пам’ятника.

А яким ви уявляєте собі пам’ятник Екзюпері?

- Постать людини яка піднімає над собою планету Земля. Адже до нашої планети він відносився з великою любов’ю і повагою.

-Письменника Екзюпері нам подарували зірки, і тому я уявляю собі пам’ятник, на якому Екзюпері буде в оточенні зірок.

Мені здається, що найкращим пам’ятником Екзюпері є зоряне небо. Вийдіть ввечері і погляньте на нього. І, якщо почуєте сміх зірок, - це буде найкращим пам’ятником, найкращою пам’яттю Екзюпері. Тому, що сміх зірок може почути лише той, в кому живе Моцарт, в кому живе Людина.

Для чого живе людина? Це також вічне питання. Кожен повинен щось після себе залишити. Адже писав поет: Скажи, какой ты след оставишь?

След, чтобы вытерли паркет

Иль долгий несгладимый след

На сотню, двести, тыщу лет…

Ясама часто задаю собі це запитання. Що залишиться після мене? І знаю, що після мене залишаються мої діти : Галка і Сергійко, і хотіла би, щоб були справжніми людьми. А ще? Ще мої вишивки, в які я вкладаю свою душу. А ще?..А ще я все життя розповідаю учням казки, те, чого насправді не було. І це те, на що я трачу своє життя? На душі стало якось порожньо. Від порожнечі спас Екзюпері. А, може мій улюблений предмет, моя зарубіжна література, існує для того, щоб серед таких необхідних предметів, як фізика і математика, біологія і хімія, не дати загубитися маленькому принцу, маленькому Моцарту, дати їм віру в себе і допомогти стати справжніми Людьми. Щоб про моїх учнів не говорили так, як Маленький принц про одного із тих, з ким познайомився: “Він думає, що дуже важливий, а насправді за все своє життя не побачив жодної зірки, не понюхав жодної квітки, нікого не любив. Але ж це не людина – це гриб!”