Тема уроку Посмішки зірок (стр. 1 )

Тема уроку Посмішки зірок

Ви бачите, як де-не-де

Прозоро світяться дерева?

Ви чуєте, до нас іде

Холодна музика груднева?

Вона приходить, ледь жива,

У світ, де гамірно й крикливо,

Де громова пісенна злива

Вихлюпує свої слова.

І, не намацавши красу

У цьому вихорі емоцій,

Знеможено ридає Моцарт

Під телевізорну попсу.

Коли вже хочеться стріляти

Від шуму, що по вухах б’є,

Бог повертає регулятор

І тиша в світі настає.

Усе оновлюється. Ніби

Ми вперше зрозуміли суть,

Що птиці – в небі, в морі – риби,

А люди - в музиці живуть.

Між небесами і землею

Вона напнулась, мов струна.

Ми народилися із нею,

І вічні, доки є вона.

(Віталій Коротич)

Світ слова і музики – це із області вічного.

Наш сьогоднішній урок про вічне. А щоб проникнути у світ вічного, як писав поет Рилєнков, “…мало увидеть, нужно всмотреться, чтоб ясной любовью наполнилось сердце”, “…мало услы шать, вслушаться нужно, чтоб в душу созвучья нахлынули дружно.”

Давайте вслухатись сьогодні в слова і звуки музики, прислухатись до своєї душі і серця. Адже музика і слово існують не лише для розваги, вони заставляють думати, творити, пробуджують душу.

Є звуки, акорди, які, проходячи крізь століття, бентежать наші душі.

Є цінності, яким нема ціни.

Є образи, які ми називаємо вічними.

Є запитання, на які шукають відповіді люди, відколи світ існує.

Є фрази, які тривожать думки людей, незалежно від того, в якому часі вони живуть.

Перша фраза, яка закликає нас до співтворчості на сьогоднішньому уроці – це

…бути людиною в сучасному суспільстві…

Починається і закінчується вона трьома крапками.

_Що ви би поставили на місці цих …? Якого значення тоді набуває ця фраза?

Чи легко бути людиною в сучасному суспільстві зла? ( характеристика суспільства)

Бути чи не бути людиною в сучасному суспільстві. ( кожен робить свій вибір, як в свій час робив його Гамлет)

Бути людиною в сучасному суспільстві. ( вибір зроблено)

Бути Людиною в сучасному суспільстві!

Цю фразу можна сприймати, як життєве кредо.

А що означає бути Людиною?

Відповідь на це запитання ми спробуємо знайти у французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері.

І розмову про нього хочеться розпочати із вічного.

2 роки назад випускник нашої школи написав твір про небо. Давайте послухаємо його.

( автор твору читає під музику А. Данилка....)

НА ЩО СХОЖЕ НЕБО?

Чи помічали ви коли-небудь, на що схоже небо? Навряд. По-перше, тому, що люди куди-небудь поспішають, і їм ніколи блукати очима в височині. По-друге, якщо навіть хтось і подивиться вгору, то побачить небо лише таким, яким воно виглядає з першого погляду. А насправді, небо - своєрідна жива істота, яка, залежно від пори року і часу доби, перевтілюється у найнеймовірніші образи. Влітку, за ясної погоди, голубе небо нагадує щасливу дитину. А білі, легкі, як пух, хмаринки дуже схожі на безневинні усмішки, що раз у раз злітають з уст цього маленького янголятка. Восени, у нестійку погоду, небо зовсім інше. Тоді воно нагадує бурхливий і всемогутній океан, по якому, наче кораблі, пропливають похмурі хмари. А зоряне нічне небо! Яке воно величне, непорушне і спокійне. Тоді це Всесвіт, серед якого твоє життя виглядає дріб’язковим, не вартим уваги. І починаєш розуміти, що ти не цар, а лише частинка природи, і що ніякими відкриттями не досягнеш цієї величі. Але найбільше мені подобається нічне, але не тихе і спокійне, а ураганне небо. Тоді – це душа людини, життя якої несеться з швидкістю хмар, гнаних нестримним вітром, думки якої – неначе блискавки сліпучо-білі, незрозумілі нікому, повні енергії, життєвої сили і здатні розтрощити будь-яку перешкоду на своєму шляху. (В. Мандзюк)

Небо…Воно завжди манило людей своєю височиною, неосяжністю, безмежністю. Воно ніби кидало людям виклик через птахів. Ану спробуйте злетіти! Чи зможете? І ніби дратувало. Ні не вийде – не маєте крил! Йшли віки. А люди не полишали мрію все ж піднятисяі, підкорити небо.

Пригадаймо античність.

Чиє ім’я люди повязують із можливістю літати?

Чому не Дедал, а Ікар, адже він зробив крила?

Дедал летів, а Ікар – літав. Він відчув радість польоту, якої не зміг відчути Дедал.

Епоха Відродження. Великий Леонардо да Вінчі зробив креслення вертольота.

Романтики-казкарі придумали літаючі коври, ступу для Баби Яги, чоботи-скороходи.

Героїня Льва Толстого Наташа Ростова не могла зрозуміти Соню:”Неужели тебе не хочеться полететь в звездное небо?” І Катерина Островського запитувала:” Почему люди не летают?”

А український народ співав пісню: Дивлюсь я на небо і думку гадаю:

Чому я не сокіл? Чому не літаю?

Чому мені, Боже, ти крилець не дав?

Я б землю покинув й до сонця б злітав.

Вироком для багатьох стала фраза Горького: Рожденный ползать, летать не может! Але ж ми, люди, хоч і без крил із пір’я, не повзати народжені. Значить – літати!

І лише ХХ століття дало можливість людині злетіти по-справжньому і навіть подолати силу земного тяжіння, піднятись до космічних висот. Але гордих сміливців Земля не відпускала надовго. Вони повертались. Але вже зовсім іншими очима вони дивилися на планету. Вони бачили її здалеку і тепер любили її по-новому. Готові були дарувати їй свої посмішки, які зігрівали її жителів

Таким був перший космонавт Юрій Гагарін. Всього 1 годину і 48 хвилин 12 квітня 1961 року тривав його політ.

Тоді ж з’явилася пісня “Нежность” ( муз. О Пахмутової, сл. С Гребенникова і М. Добронравова )

Вслухайтесь у слова цієї пісні і мелодію.

Хто ж був отой Екзюпері, якого автори пісні поставили на один рівень із Юрієм Гагаріним.

Сьогодні ми постараємось з’ясувати не стільки ким він був, скільки яким він був, яким він вам запам’ятається, що його тривожило, якими він бачив людей, нашу планету і все, що оточує нас.

Зверніть увагу на фотографії.

Маленьким його називали Тоніо, пілоти – Сент-Екс, письменник - Екзюпері.

Що вражає в біографії цієї людини?

Дитинство.

Той час Антуан згадуватиме, як чарівну казку. А доброю феєю в ній була його мати – шляхетна і добра жінка, яка глибоко в собі сховала своє горе, смерть чоловіка, і присвятила себе дітям.

Вона передала синові любов до літератури, музики, живопису.

Тоніо складає казки, непогано малює, грає на скрипці. І ще його захоплює техніка – різні машини, механізми. Добрий машиніст прокатав хлопчика на паровозі. Тоніо тоді ще не було й 6 років. Дома він з пам’яті намалюва досить точну схему будови паровоза. Він завжди щось майстрував, креслив. Із старих бляшанок зробив телефон, до велосипеда прилаштував простирадло і мчав з гори, надіючись хоч на мить піднятися у повітря, як на крилах. Недалеко від їхнього дому був аеродром, і 12-літньому Антуану пощастило політати на літаку.

Світ його захоплень був широкий. Хлопець ріс в атмосфері затишку, доброзичливості, його нахили вільно розвивались. Енергійний і пустотливий, фантазер і задирака, а водночас дуже сором’язливий і вразливий, вимогливий але не вередливий, мрійник і завзятий суперечник – таким був малий Тоніо.

Пілот Сент - Екс.

Спочатку він надумав стати морським офіцером. Але провалився на творі. Треба було описати патріотичні почуття солдата, який повернувся з війни, а він написав: „ Я не був на війні і не хочу говорити з чуток.”Потім було навчання в Академії мистецтв. Провчившись майже півтора року він кидає навчання, добровільно йде в армію – записується в полк винищувальної авіації. У 21 рік Антуан знайшов свій шлях. Він вражав своє начальство витонченістю розуму і внутрішньою незалежністю. Він стежить за польотами, заздрісними очима дивиться на льотчиків. Тепер йому самому хочеться літати. На військових літаках-винищувачах не дозволяли учитись. Але поряд був один з перших аеродромів цивільної авіації. Тепер вони прокладали мирні повітряні траси. Ось на такій машині, умовивши цивільних льотчиків, Антуан уперше сів за штурвал. Старий літак міг будь-якої миті рухнути на землю, за навчання довелося заплатити 2000 франків (допомогла мама) – та яке це має значення для людини, яка відчула крила!

Антуан дістає права цивільного льотчика, трохи згодом – військового, закінчує офіцерські курси і восени 1922 року він уже молодший лейтенант. Він закохується, заручується. Але через три місяці зазнає аварії. Поранення важке – пролом черепа. Йому батьки нареченої поставили вимогу: щоб одружитися, треба відмовитися від небезпечної професії. Цього він не зміг зробити. Екзюпері більше не думає про одруження.

Письменник

Найяскравіші переживання у нього пов’язані з польотами. І він починає писати про те, що пережив. Це приносить неабиякий упіх. Друзі певні, що пером Екзюпері завоює багатство і славу. А йому несподівано випадає можливість повернутися до своєї небезпечної професії, і Екзюпері не вагається: „ Я хочу літати, тільки літати.” Друзям дав недвозначну відповідь: „Перш ніж писати, треба жити.”

В пустелі він ніби виразніше чує дихання планети і гостріше відчуває, як тісно зв’язана кожна людина з усім світом. В польотах, під спокійне гудіння мотора, в пам’яті зринають картини його щасливого дитинства й бентежної юності, снуються роздуми. Йому пощастило. Він знайшов по-справжньому цікаве діло. Попав у зовсім інше середовище, в сім’ю авіаторів, де найвище цінується мужність, братерство, відданість справі, і тут він пізнав радість людської спільності, якої так жадало його серце. Матері він писав: „ Мамочко, ваш син дуже щасливий, він знайшов своє покликання.”

Сімейного затишку Екзюпері так і не знайшов. Він не міг жити з Консуело, але і не залишав її – боявся, що без нього вона загине, немов прекрасна троянда без маленького принца. Образ троянди із „Маленького принца” був списаний з Консуело. Горда, але слабка квітка, яка випускає колючки, стараючись надати собі сміливого вигляду і захиститись від світу.

Перше ваше знайомство з Екзюпері відбулося три роки назад, у 8 класі.

Це була філософська казка “Маленький принц” з простими, ніжними, майже дитячими малюнками. Цей твір дає нам можливість вкотре повернутися у своє дитинство, постаратись зрозуміти Маленького принца, його тривоги.

Ви вивчали цей твір у 8 класі, нова програма пропонує вивчати його у 6 класі.