Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття, тебе своїм сучасником звемо (стр. 3 )

Спрацьована доле людська окаянна!

У вирі твоєму згубилася горем

Іскринка дитинства гіркого - Оксана. (Василь ГЕЙ )

Пісня на слова Т. Шевченка «Така її доля…»

Я тебе чекала роки й роки Я б тобі схилилася на груди,

Райдугу снувала з рукава. Замість терну розсівала мак,

На твої задумані мороки, Та мені зв’язали руки люди.

На твої огрознені слова. “Хай страждає, - кажуть, - треба так”.

Я тебе в Закревській поманила, Хай у ньому сльози доспівають

Я душею билась в Рєпніній, В ненависть, в покару, у вогні.

А в засланні крила розкрилила І мене, знеславлену, пускають,

В Заборжоді, смілій і тонкій Щоб ридали вірші по мені.

Ні мотиль-актриса Піунова, Я – Оксана, вічна твоя рана,

Ні Ликери голуба мана Журна вишня в золотих роях,

Цвітом не зронилася в грозову Я твоя надія і омана,

Душу вільну, збурену до дна. Іскра нероздмухана твоя.

(Іван Драч)

Учень - МОЛОДИЙ ШЕВЧЕНКО

Поміщикові, який щойно дістав у спадщину маєток батька свого, знадобився моторний хлопчик, і обідраний школяр - бродяга потрапив прямо в демікотонову куртку, в такі ж шаровари і, нарешті - в кімнатні козачки. (З листа Т. Шевченка до редактора "Народного чтения")

О доленько моя! Послала ти сама

Мене за козачка, журиться в самоті.

Куди я йду? Чого? Що стріну у житті?

Чи є на світі Бог? Ні, певне, що нема!

Бо мрій веселий цвіт розвіяно у прах,

Минають вечори і молодості дні.

Хотів би кривду злу палити у словах,

Вкраїно ти моя! О горенько мені!

Тривожиться душа. Зоря спахне на мить

І знов стуманиться, мов дожида грози.

Згадалася сестра. А ліс шумить, шумить.

На північ валка йде, риплять сухі вози. (Петрусь БРОВКА)

Мелодекламація Я. Бобалік «Пам’яті Шопена» ч. 3

Як тиша зайде у покої-

Зберуться гості паничі,

При світлі свічки лойової

Тарас малює уночі.

А в думці - пекло, де неволя,

Де плачуть люди в ніч глуху,

І Україна, як тополя,

Під вітром гнеться на шляху:

"О земле батьківська убога,

Не загратована тюрма!

Чи то немае правди в Бога,

Чи між людей її нема?

А чи тебе за шеляг мідний

Пани лукавії продали?...

Скажи, о розуме мій бідний,

Коли прийде вона, коли -

Народу воля довгождана?...

Та раптом чує злі слова.

Важкий кулак лихого пана -

І гасне свічка лойова. (Микола Карпенко «ТАРАС МАЛЮЄ УНОЧІ»)

ВЕДУЧИЙ

Петербург – це були радісні, найщасливіші роки. Зустріч Т. Шевченка в 1836 році в Літньому саду з Сошенком, знайомство з Гребінкою, Брюлловим, Жуковським, Григоровичем, Венеціановим, викуп в 1838 році з кріпацтва, навчання в Академії мистецтв, опіка самого Брюллова, поява в 1840 році «Кобзаря», інтенсивне культурне життя…

Шевченко багато їздив по Україні, часто зустрічався з селянами і скрізь бачив нестерпні муки свого поневоленого народу.

Учень Т. Шевченко (задумливо)

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших...

ХОР Т. Шевченко «Реве та стогне Дніпр широкий…»

Ведучий (читає)

Государ імператор височайше повеліває: призначити Шевченка в окремий Оренбурзький корпус з правом вислуги під найсуворіший нагляд з забороною писати і малювати. Тяжка солдатська служба, постійний нагляд, заборона писати й малювати, страждання, болюча туга за рідною Україною.

Кобзар співав в пустелі Кос-Аралу,

У казематах батюшки-царя.

Кайдани, шаленіючи, бряжчали,

Щоб заглушити пісню Кобзаря.

А пісня наростала у засланні,

А пісня грати розбивала вщент.

Правдивій пісні передзвін кайданів –

То тільки звичний акомпанемент. (Ліна Костенко)

ФОРТЕПІАНО В. Зарембі «Чия в лузі не калина була,,,» (фантазія на українські народні пісні)

ВЕДУЧИЙ

Із далекого босоногого дитинства лине в майбутнє спогад про злиденне тяжкеє життя сироти, лине в майбутнє мрія про щастя у рідній домівці, радість батька, що милується своїми дітьми, щастя кохання...

лине в майбутнє мрія про біленьку хатку у вишневому саду...

СОПІЛКА мелодекламація «САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ

Моя порадонько святая! Молитву діяти до краю.

Моя ти доле молодая! А як умру, моя святая!

Не покидай мене. Вночі Моя ти мамо! Положи

І вдень, і ввечері, і рано Свого ти сина в домовину

Витай зо мною і учи, І хоть єдиную сльозину

Учи неложними устами В очах безсмертних покажи.

Сказати правду. Поможи

Бандура Віночок українських мелодій.

ВЕДУЧИЙ

Не втілились у життя ці мрії Тараса Шевченка, але по всій Україні його нащадки вчаться з його великої книги, з його величного життя.

Учень Тарас Шевченко

Я - Шевченко. Та предивні квітки,

Я – вмер. Де нектар солоніший ропи.

Я лежу на порозі майстерні, Я – поет.

І у мене в очах Я – Шевченко.

Застигають блакитні вогні. Є пісня у серці моєму.

Я замовкнув навік - Недоспівана пісня,

Академік із черні. - Що ляже у інші серця,

І уперше в житті Що на гімни обернеться,

Стало дуже спокійно мені. Стане рядками в поеми,

На могилі моїй Що ніколи не згине,

Проростуть ще небачені трави Ніколи не дійде кінця. (В. Коротич)

Шевченко «Учітеся, брати мої…»

Структурно – семантичні особливості афоризмів у поетичній творчості

( 8-9 класи)

Пантюк Людмила Іванівна, учитель української мови та літератури, вища категорія, «старший учитель» середньої загальноосвітньої школи, № 95 м. Львова

Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе – свій час і Україну в ньому (Іван Дзюба)

Афористичність Шевченкового слова

“Конденсаторами” змісту певного літературного твору можуть бути як окремі слова, так і словосполучення, так звані крилаті слова. Саме вони характеризуються у першу чергу здатністю конденсувати у собі зміст цілого твору або його частини. Вони можуть вживатися з іншим підтекстом, переосмислюватися. Однією з яскравих особливостей крилатих висловів є їх варіантність. Переважна їх більшість може вживатися в різних контекстах у формах, що так чи інакше відрізняються від вихідної форми. Усі вони об’єднуються спільністю семантики і творять цілу групу крилатих слів.

Афористичні якості Шевченкового слова – досить багатогранне явище.

Якщо взяти метафори, що лежать в основі побудови афоризму, то в українській літературі Шевченко дав зразки геніальної майстерності на цьому ґрунті. Це неперевершені творіння, досконалі за формою та глибокі за змістом, сіють зерна світла і добра, палахкотять незгасним полум’ям безкомпромісної справедливої, проникливої мудрості. Метафоричні явища Шевченкових творів овіяні натхненням, вони легко доходять до читача, хвилюють його, викликають емоції.

Саме цими засобами художник розвиває й демонструє у своїх творчих зразках ті глибокі потенції, які приховані в живій народній мові. Афористичне його багатство вражає читача, хоча часто прямо ним і не усвідомлюється, сприймається інтуїтивно. Словом так гнучко модифікується всілякі відтінки переносного значення, що воно здається безмежним у своїх можливостях. Спосіб вживання афоризму на контекстуальному фоні може зробити його художнім засобом. Він різний і мінливий, як життя. У ньому правда, і добро, і краса, та треба вміти їх віднайти і осягнути.

Різновиди афоризмів у творчості Т. Шевченка

Під афоризмом ми розуміємо думку, висловлену в лаконічній, відточеній і виразній формі, що функціонує у вигляді самостійно існуючого вислову, який можна проаналізувати на структурно–синтаксичному, семантичному і текстовому рівнях. У поетичній мові “Кобзаря” виділяємо два основні різновиди афоризмів – образні й логічні.

Образні (або власне поетичні) афоризми виступають не лише засобом конденсації думки, а засобом розкриття особливостей поетичної мови взагалі.

Афоризми Великого Кобзаря зустрічаємо в образах, за допомогою яких здійснюється, на думку професора Калашника, “емоційно – образна, естетична трансформація засобів загальнонародної мови” ( 4; Наприклад: Ледача воля одурила маленьку душу.

У них закодовано певну інформацію на основі лінгвоконцептів “Україна”, “історичне минуле”, “людина”, “народ”, “воля”, “мова”, “освіта”, “кохання” тощо. В залежності від смислового навантаження, вони можуть співвідноситися з простим або складним реченням.

Під логічними афоризмами ми розуміємо такі словесні комплекси, що конденсовано й стисло у формі повчання, настанови, подають певну думку, поняття. Вони побутують у мові поезій Кобзаря на базі простих чи складних речень. Наприклад: Береженого Бог береже (“Назар Стодоля”), Гроші мур ломають (“Кавказ”).

1. Лінгвоконцепти образних афоризмів

1.1 Україна

Для українців усіх поколінь Шевченко став могутнім джерелом національної свідомості, символом України. Його поетичні рядки є вираженням захоплення красою рідної землі, глибокої любові до неї.

· Нема на світі України,

Немає другого Дніпра (“І мертвим, і живим...”)

· Любіте, брати мої, Украйну любіте,

І за неї безталанну Господа моліте (“В казематі”)

· Не гріє сонце на чужині (“Не гріє сонце на чужині...”)

· На чужині не ті люде... (“Думка” (“Тече вода в синє море...”)

· Серце мліло, не хотіло

Співать на чужині... (“Думи мої...”)

Лихо і зло в Україні такі великі для Шевченка, такі болісні, що зроджені з них думи не дають поетові жити: “Одна давить серце, друга роздирає, а третя тихо, тихесенько плаче у самому серці...” (“Гоголю”). Для нього лихо тривимірне: своє власне, чиєсь особисте, загальнонаціональне.

· Зажурилась Україна –

Така її доля (“Тарасова ніч”)

· Тяжко, батьку,

Жити з ворогами! (“До Основ’яненка”)

· Було колись – в Україні

Лихо танцювало (“Іван Підкова”)

Нині Україна самостверджується для себе і для світу під знаком Шевченка. Під знаком Шевченка наш народ повертає собі національну свідомість і гідність. Адже, як і наш, Шевченків ідеал – Україна великої сім’ї, “вольної, нової”, без зла. З разючою прозорливістю поет передбачав майбутнє торжество свободи на оновленій, радісній, вільній землі.

· Нехай же серце плаче, просить

Святої правди на землі (“Чигрине, Чигрине...”)

· І оживе добра слава,

Слава України (“І мертвим, і живим”)

· Діла добрих обновляться,

Діла злих загинуть (“Псалми Давидові”)

· В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля (“І мертвим, і живим...”)

· Оживуть степи, озера (“Ісаія. Глава 35”)

· І буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі” (“І Архімед, і Галілей...”)

Історичне минуле

Тарас Шевченко пишався славним минулим свого народу. Як митець, він пропустив через власне серце і розум давні і тривожні для України події, дав у віршованих рядках яскраві картини історичної долі своєї землі. І тому провідною ідеєю його творів є благоговіння перед подвигом предків, які довели, що вони таки лицарі, гідні сини Вітчизни, а не “ягнята”, “раби незрящі”. У його рядках в афористичній формі утверджується сила народу, його безсмертя.

· І неситий не виоре

На дні моря поле (“Кавказ”)

Чи не є питаннями до наших сучасників наступні афористичні вислови? Без сумніву, пишучи ці рядки, поет думав і про майбутні покоління, промовляючи до національної свідомості українців, до їхньої честі і гідності.

· Чия правда, чия кривда

І чиї ми діти (“До Основ’яненка”)

· Що ми? Чиї сини? Яких батьків? (“І мертвим, і живим...”)

Поет ніби звертається до майбутніх поколінь не забувати, якою ціною здобута воля народу, прагне пробудити у серцях українців почуття гордості за славне героїчне минуле.

· Було колись – в Україні

Ревіли гармати... (“Іван Підкова”)

· Було колись – запорожці

Вміли панувати (“Іван Підкова”)

· Була колись гетьманщина,

Та вже не вернеться (“Тарасова ніч”)

· За що слава козацькая

На всім світі стала! (“До Основ’яненка”)

· От де, люде, наша слава,

Слава України! (“До Основ’яненка”)

· Було колись...

Та що не минає? (“Гайдамаки”)

· Минулося – осталися

Могили на полі (“Іван Підкова”)

· Любіть її, думу правди,

Козацькую славу (“Гайдамаки”)

Людина

Слово Шевченка возвеличує, облагороджує, формує наші душі.

Проблема трагізму людської долі у жорстокому світі осмислюється поетом не тільки як суспільно-політична, але й як морально-етична. у своїх афоризмах – реаліст, він показує душу знедоленого, скривджену просту людину, найчастіше селянського стану, проте морально високу, утверджує незламність духу людини.

· У всякого своя доля

І свій шлях широкий (“Сон”)

· Недоля жартує

Над старою головою,

А йому байдуже (”Перебендя”)

· Журбою не накличу собі долі (“Думи мої”)

· Не накличу собі долі,

Коли так не маю (“Думи мої”)

· Не питайте свою долю...(“Тополя”)

· По тім боці – моя доля,

По сім боці – горе (“Тополя”)

· А без долі біле личко –

Як квітка на полі... (“Катерина”)

· Світ, бачся, широкий,

Та нема де прихилитись

В світі одиноким (“Катерина”)

· Як то тяжко блукать в світі

Сироті без роду (“Гайдамаки”)

· Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду...” (“Думка”(“Тяжко-важко...”)

· Сироту усюди люде осміють (“На вічну пам’ять Котляревському”)

· Хто ж сироті завидує –

Карай того, Боже (“Думи мої”)

· Світ – не хата (“Гайдамаки”)

· Пан я над панами (“Гайдамаки”)

Із вічного живого джерела Шевченко зачерпнув моральні категорії, що стверджують народне ставлення до різних моральних категорій людини.

· Раз добром нагріте серце

Вік не прохолоне (“Сон”)

· А розумне ваше слово

Брехнею підбите (“Гайдамаки”)

· Бо хто матір забуває,

Того Бог карає (“І мертвим, і живим...”)

· Караюсь, мучуся...