Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття, тебе своїм сучасником звемо (стр. 1 )

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття, тебе своїм сучасником звемо

Методичні рекомендації та матеріали для проведення

Першого уроку у навчальному році

Львівський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти пропонує матеріали, які учителі зможуть використати, готуючи цей урок: орієнтовний перелік форм проведення уроку, конспекти уроків, розроблені учителями, сценарії виховних заходів.

Орієнтовний перелік форм проведення Першого уроку:

1. Конкурс читців декламаторів «Слухайте голос безсмертний Тараса» (5-6 класи)

2. Виховні години на теми: «Кобзар» - не просто книга, а енциклопедія життя»; «Не вмре повік твоє святе ім’я»; «Шевченкові слова добра й любові, як слово батьківське в душі ми збережемо»; « Тарас Шевченко – художник» (7-8 класи)

3. Брейн – ринг «Знавці творчості » (10 клас)

4. Диспут на тему «Тарас Шевченко – виразник віковічних мрій і сподівань народу, символ української нації» (10-11 класи)

5. Літературна вікторина «Сторінки життя Великого Кобзаря» (9-11 класи)

6. Літературна кав’ярня «Ми чуємо тебе, Кобзарю» (10 клас)

7. Усний журнал « – великий син українського народу» (6-7 класи)

8. Літературний калейдоскоп за творчістю «Наша дума, Наша пісня не вмре, не загине» (8 клас)

Шевченкіана Львівщини

Матеріали для проведення Першого уроку

ВІД КОБЗАРЯ ДО БУКВАРЯ

З історії українських букварів

Луців Наталія Ільківна, вчитель української мови та літератури, Приставська Олександра Ігорівна, вчитель української мови та літератури, Ферій Наталія Василівна, вчитель історії ЛСШ №69

1. Давні букварі

Найдавніша в Україні книга – "Київські листки" – написана найдавнішими слов'янськими літерами. 175 років тому, 1872 року, Київська духовна академія одержала визначний подарунок. Її випускник, начальник Руської духовної місії в Єрусалимі архімандрит Антонін (Капустин) надіслав рідній альма-матер пергаментний рукопис кінця ІХ або Х століття, 7 аркушів якого були вкриті незвичними для нас буквами з кружечками на кінцях.

У Києві рукопис потрапив до рук визначного філолога-славіста Ізмаїла Срезневського. За три роки на археологічному з'їзді в Києві Ізмаїл Іванович зробив доповідь, яка стала сенсацією: знайдений в монастирі св. Катерини на горі Сінай рукопис – церковнослов'янський текст католицької літургії, написаний у часи, близькі до знаменитих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія.

Відомо, що святі Кирило і Мефодій проповідували в слов'янському Моравському князівстві, яке перебувало під церковною юрисдикцією Римського Папи. Прагнучи перекласти зрозумілою для моравів мовою священні тексти, "солунські брати" й винайшли першу слов'янську азбуку. Тривалий час вчені сперечалися, що це була за азбука – звична нам кирилиця чи інший слов'янський алфавіт – глаголиця. Нині більшість дослідників вважає, що Кирило і Мефодій винайшли саме глаголицю, а кирилицю створили на основі грецького алфавіту їхні учні, яких незабаром вигнали з Моравії і які знайшли притулок у православній Болгарії.

"Київські листки" написані саме глаголицею, й очевидно, в Моравії, оскільки їхня мова близька до західнослов'янських. Глаголицю століттями зберігали й донесли до наших часів хорвати, частина з них, будучи католиками, протягом століть категорично відмовлялася від латинської мови в богослужінні й, незважаючи ні на що, зберегла церковно-слов'янську літургію. Записували її глаголичними літерами. На Русі глаголицю використовували рідко, трапляються лише окремі букви з глаголиці, вставлені в тексти, написані кирилицею. А ще глаголицю іноді використовували для тайнопису.

З 1934 року "Київські глаголичні листки" – ця найдавніша в Україні слов'янська книга – зберігаються у Національній бібліотеці України ім. Вернадського.

2. Буквар Івана Федорова

Перші друковані Букварі є рідкісними виданнями, бо внаслідок свого призначення вони могли зберегтися у колекціонерів, та й то закордонних, а також вчених, які цікавилися слов’янськими мовами. На батьківщині ж Букварі зачитувалися до дірок, бо були тими книжками, які виводили не одне покоління людей у світ писемності. Тому не дивно, що перші друковані на Україні Букварі Івана Федорова зберігаються у бібліотеках Гарвардського університету (США), м. Готи (Німеччина), Копенгагена (Данія).

Іван Федоров дбав про те, щоб книга йшла в народ і ширилася писемність серед простого люду, про який він з великою теплотою і вдячністю за допомогу в заснуванні львівської друкарні писав у післямові до «Апостола» 1674 року. Першодрукар близько до серця сприйняв культурно-освітні потреби українського народу, що зазнавав дедалі більших утисків від шляхетсько-католицьких панівних верств Речі Посполитої. Він уклав і видав «Буквар». Ця книжечка могла бути успішно використана для навчання грамоти й поза школою як дітьми, так і дорослими.

Цей посібник — не звичайний буквар. У ньому вміщено й важливі елементи для засвоєння особливостей граматики церковнослов'янської мови у східнослов'янській редакції, або, як її тоді називали, словеноруської мови.

На першій сторінці «Букваря» подано тодішню азбуку. Очевидно, послідовність розташування літер у ній відбивала більш-менш усталену традицію, особливо щодо місця суто кириличних букв. Але завдяки І. Федорову вона міцно закріпилась і через наступні букварі й граматики дійшла до нашого часу. З відповідними змінами, зумовленими вилученням із вжитку окремих літер чи введенням нових, такий порядок літер зберігається в абетках усіх писемностей, які користуються кирилицею.

Книжка Івана Федорова з більшими чи меншими змінами перевидавалася багато разів. Видатний просвітитель дав зразок букваря для наступних діячів на ниві освіти. Федоровські традиції в східнослов'янських букварях збереглися аж до XVІІІ ст. Від «Букваря» І. Федорова починається й друкована граматична традиція у східних слов'ян. Разом з тим видання Івана Федорова є чудовим зразком друкарського мистецтва.

Друкарнею Тимофія Вербицького не завершилася спроба організувати у Києві книгодрукування поза Києво-Печерським монастирем. Протягом рр. тут діяла друкарня білоруса, вихідця з Могильова Спиридона Соболя, який був також учителем Київської братської школи. Після його повернення з Києва, Спиридон Соболь став відомим як видавець Букварів, перший з яких вийшов у Кутейно (1631 р.). Цей Буквар значно відрізняється від видань Івана Федорова — значно ширша граматична частина, різноманітні тексти для читання, зокрема, наведені християнські заповіді.

З Букварем Тимофія Вербицького видання Спиридона Соболя єднають спільні розділи — акровірші, "число церковноє" та заставка. Обидва видавці належали до одного й того ж кола культурно-просвітницьких діячів, які гуртувалися навколо Київської братської школи та Києво-Печерської друкарні, прагнули поширювати освіту, знання, берегти свої культурні традиції й цим сприяли формуванню національної самосвідомості.

3. «Граматка» П. Куліша

«Граматка» П. Куліша стала першим букварем, за яким українці в підросійській Україні могли навчатися рідною мовою. Наслідуючи приклад П. Куліша, до створення підручників українською мовою для недільних шкіл на початку 60-х років ХІХ ст. приступили й інші українські діячі. Авторами україномовних букварів, арифметик стали Т. Шевченко, М. Максимович, К. Шейковський, І. Деркач, М. Гатцук, О. Стронін, Ю. Дараган, Л. Ященко, О. Потебня та ін.

П. Куліш добре розумів потребу в рідномовній освіті. В передмові до букваря автор писав: «Треба учить дітей письменства так, щоб, дурно часу не гаявши, швидко зрозуміла дитина науку читання, а до сього найперва поміч — щоб граматка (так колись українці називали буквар. — Авт. ) зложена була рідною українською мовою». Письменник на власному досвіді відчув неефективність навчання чужою мовою, тому й створив підручник рідною мовою. Він згадував у автобіографії, написаній від другої особи: «Спершу Куліш учився дуже тупо й був послідущим між товаришами. Зупиняло його те, що не розумів великоруської книжної мови. Поки, було, навчиться гладко читати урок, то вже й напам’ять його знає, а проте не розумів добре того, що витвердив з книжки».

Письменник був переконаний, що «найперше діло в батька-матері повинне бути, щоб дитину своєю рідною мовою до розуму доводити, щоб дитина, навчаючись письма, од своїх людей не одвикала й на добро своїй громаді до розуму доходила», адже «людина з письменної стає розумною...». Такі думки були дуже новаторськими й сміливими в умовах царської Росії. Українцям буквар П. Куліша надзвичайно припав до душі, тому до кінця 1860 року весь тираж букваря (5 тисяч примірників) розійшовся і з’явилася потреба в перевиданні підручника. П. Куліш створив новий текст «Граматки» до початку 1860 року, проте царська цензура лише в кінці року дала дозвіл опублікувати підручник і друге, скорочене видання «Граматки», з’явилося в 1861 році.

Один із перших високо оцінив «Граматку» П. Куліша Т. Шевченко, зробивши 10 грудня 1857 року запис у своєму щоденнику: «Як чудово, розумно і шляхетно укладений цей зовсім новий буквар. Дай Боже, аби він прищепився в нашому бідному народі».

4. Шевченківський Буквар

"Букварь южнорусский" - остання прижиттєва книжка Тараса Шевченка. Цей посібник для навчання грамоти українською мовою в недільних школах поет уклав восени 1860 року. Наприкінці грудня він був надрукований тиражемпримірників, хоча на обкладинці час видання позначено наступним роком.

"Почав "Кобзарем", а закінчив "Букварем",- з докором мовив якось Пантелеймон Куліш, котрий у різний час був для Шевченка то другом-однодумцем, видавцем і редактором його поезій, то ревнивим суперником на терені історико-літературних змагань, а то й дошкульним критиком частини творчого доробку митця.

Свого часу висловлювалися надумані твердження, що докладніше ознайомившись із змістом "Граматки", Шевченко розчарувався в ній і тому узявся за складання "Букваря". Але ж відомо, що поет "докладно ознайомився" з "Граматкою" не колись, а тоді, у Нижньому Новгороді, бо інакше не з'явилися б у його щоденнику такі захоплені про неї рядки: "Як гарно, розумно і шляхетно укладений цей зовсім новий буквар. Дай Боже, аби він прищепився в нашому бідному народі. Це перший вільний промінь світла, що може проникнути у задавлену попами невольницьку голову".

Схоже, що поет загалом не мав наміру протиставляти свого видання Кулішевому, оскільки "Буквар" не був для нього самоціллю. Задум Шевченка щодо свого вкладу у справу народної освіти був набагато ширшим.

І день іде, і ніч іде,

І голову схопивши в руки,

Дивуєшся, чому не йде

Апостол правди і науки?

І, напевне ж, не випадково ці слова зринули з глибин поетового серця саме тоді, коли він був поглинутий думками і турботами про видання свого "Букваря".

У Кулішевій "Граматці" і Шевченковому "Букварі" більше спільного, аніж такого, що можна протиставити. Вони подібні не тільки побудовою, але й змістом навчального матеріалу (окремо виділені молитви, українські думи, прислів'я тощо). Розпочинаються обидві книжки азбуками і однаковими шістьма уривками із Шевченкових переспівів "Давидових псалмів", які в обох випадках призначені для читання по складах. Зауважмо, що саме в "Граматці" вперше опубліковано п'ять віршів із вказаних переспівів, здебільшого в уривках.

Очевидно, що, укладаючи "Букваря", Шевченко зважав на "Граматку". Зважав, але не в усьому. Кулішеве видання для того часу було не тільки необхідним, корисним, але й розкішним. Це книжка на півтораста сторінок з окремими ілюстраціями, вигадливими заголовними літерами, заставками і кінцівками, з передмовою і післямовою, розлогим і ґрунтовним коментуванням навчального матеріалу. Усього цього в Шевченковому виданні немає. Але й коштувала ота книжка, як на той час, теж немало: 50 копійок. У порівнянні з "Граматкою" "Буквар" непоказний. Простий щодо художнього оформлення, у м'якій обкладинці, обсягом у 24 сторінки і з ціною відповідною: 3 копійки. Саме оці копійки робили книжечку доступною для найбіднішого люду.

При поцінуванні його як навчального посібника не забуваймо, що він писався не тільки, а можливо, не стільки для дітей, як для дорослих, адже переважно вони у недільні та святкові дні здобували початкову освіту у школах, які через те і називалися недільними. Що ж до змісту "Букваря", то давно і правильно помічено, що він наскрізь перейнятий демократичними і гуманістичними ідеями, починаючи із перших своїх рядків:

Чи є що краще, лучче в світі,

Як укупі жити.

З братом добрим добро певне

Познать, не ділити?

Може виникнути запитання: чому Тарас Григорович пойменував свого "Букваря" "южнорусским"? Запитання природне, бо з ім'ям Шевченка пов'язуємо високе відродження самого слова "Україна". Прямих свідчень про те, що повна назва "Букваря" авторська, не маємо. Однак так само нема ніяких даних, що така назва суперечила авторській волі Шевченка.

Отож, повна назва "Букваря" була спричинена не стільки бажанням автора, скільки його міркуваннями, зумовленими зовнішніми чинниками. Сказане стверджується і таким фактом: після виходу видання у світ Шевченко неодноразово згадує його у листах, називаючи просто "Букварем" і жодного разу не вживає слова "южнорусский"

Про Шевченкову любов до дітей мовилося не раз. Тими, хто бодай трохи обізнаний з поетичною, прозовою чи епістолярною спадщиною митця, таке твердження сприймається як незаперечна істина. У щоденникових записах, листах , спогадах сучасників знайдемо ще дуже багато свідчень про щиру й сердечну дружбу великого нашого поета з дітьми. Він не раз недільного дня збирав з півсотні малюків, накуповував їм усякої всячини і радів з їхньої радості. Чи то в міській квартирі, чи на сільському вигоні залюбки заводив веселі ігрища і захоплювався ними не менше, ніж його маленькі друзі. "Мене діти люблять,- з теплою втіхою говорив вів,- а кого люблять діти, той ще не зовсім поганий чоловік!"

Щирою любов'ю і турботою про майбутнє народу, про його духовність світиться остання книжка Кобзаря - його "Буквар".

5. Різновиди Букварів

На початку ХХ ст. починається поступове відродження української національної педагогічної думки та новий етап у розвитку книгодрукування. Прогресивна українська інтелігенція рішуче не сприймала підручників для початкової школи, які були укладені російською мовою, пронизані російським духом. За існуючими підручниками було дуже важко вчитись, а інколи й неможливо. Упродовж 1905—1917 років прогресивними українськими діячами створюються та видаються підручники, навчальні посібники для народної школи на національній основі рідною мовою.

У процесі підготовки навчальних книг автори намагалися враховувати найновіші досягнення педагогічної науки і практики, використовували власний досвід, виявляючи глибоку любов до справи просвітництва рідного народу, сприяючи введенню у школах навчання рідною мовою. Зокрема, видатний український педагог, бібліотекознавець Софія Русова, відома організаторка початкової освіти, в 1906 році уклала "Український буквар". У передмові зазначено, що в основу підручника покладено давній буквар професора Олександра Потебні, який він уклав ще в 60-ті роки ХІХ ст. для недільних шкіл, що з’явились тоді в Києві та Харкові і надавали учням освіту українською мовою.

На жаль, Олександру Опанасовичу надрукувати буквар не вдалося. Лише в серпні 1899 року часопис "Кієвская старина" зміг подати його окремим додатком до журналу, але без права розповсюджувати окремими відбитками.

Перше видання "Українського букваря" С. Русової було надруковано в Санкт-Петербурзі 1906 року, друге — вже у Полтаві 1917 року. Структура підручника відрізняється від попередніх: у ньому викладено тільки матеріал для навчання письма і читання. З букваря О. Потебні укладачка взяла весь порядок звуків, але збільшила матеріал для читання і вимову кожного звука пояснила відповідним малюнком.

У другому виданні вивчення букв розбито на уроки для полегшення навчання. Для читанки авторка обрала вірші "Ранок", "Вечір", "Рідна мова". У букварі можна працювати над назвами днів тижня, місяців, пір року. Також вміщено зразки каліграфічного написання букв. З методичної точки зору "Український буквар" Софії Русової був простий і доступний для навчання дітей.

До когорти авторів українських букварів відноситься відомий педагог і освітній діяч Тимофій Лубенець, який належав до плеяди вітчизняних педагогів кінця ХІХ — початку ХХ століття і став одним із фундаторів народної школи в Україні. Ім’я і творча спадщина цього поборника освіти і культури в Радянській Україні замовчувалося. Але в роки незалежності України було відновлено історичну правду і ліквідовано "білі плями", пов’язані з працею Т. Лубенця. У 1883 році під псевдонімом Норець він видав український буквар — "Граматка", який витримав вісім видань. Аналіз букваря свідчить, що укладач використав не тільки усе цінне з тогочасних підручників для навчання грамоти, а й уважно вивчив і врахував у своїй праці все нове, що було тоді в арсеналі науки. У післябукварній частині вміщені короткі відомості з граматики. Далі йдуть розділи з дитячими піснями, казками, віршами, прислів’ями. Завершується підручник розділом "Наука", що розповідає про шкільне життя, користь освіти. Ця частина букваря написана яскравою літературною мовою.

У ХХ столітті чимало науковців, поетів та письменників працюють над удосконаленням українських абеток з метою зацікавлення та заохочення сучасних дітей вивчати абетки. створила цікаві розвиваючі абетки сокотуху, колисанку. Сучасні автори абеток застосовують акровірші, писанкові знаки, назви рослин та звуконаслідування тварин і багато інших елементів.

Список використаної літератури

1. Вашуленко і можливості букваря у збагаченні словникового запасу першокласників / // Проблеми сучасного підручника : зб. наук. пр. / Ін-т педагогіки АПН України, Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки. —Луцьк, 2007. — Вип. 7. — С. 57—67.

2. Волошина ічна і освітня діяльність /
. — К. : Академія, 1999. — 128 с.

3. Українська абетка / М. Гатцук. — М. : [б. в.], 1861.— 117 с.

4. Гончаренко їнський педагогічний словник / . — К.: Либідь, 1997. — 373 с.

5. Повне зібрання творів: У б т.- Т. 5.- С. 172.

«Т. ШЕВЧЕНКО. «ЗА СОНЦЕМ ХМАРОНЬКА

ПЛИВЕ», «САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ»,

5 КЛАС

Урок із застосуванням диференційованого навчання

(клас інклюзивної освіти)

Пантюк Людмила Іванівна, вчитель української та літератури, вища категорія, «старший вчитель», СЗШ № 95

Тема. Т. Шевченко. «За сонцем хмаронька пливе», „Садок вишневий коло хати”

Мета: допомогти учням усвідомити ідейно-художню цінність поезій Т. Шевченка; дати поняття про епітет і порівняння;

розвивати навички відтворення настроїв пейзажних поезій, описування власних відчуттів, викликаних художнім словом;

виховувати почуття прекрасного, естетичної насолоди від твору мистецтва як потужної спонуки до оптимістичного життєствердного погляду на світ.

Тип уроку: формування вмінь і навичок з використанням інтерактивних технологій.

Обладнання: портрет , книга „ Кобзар”, репродукції з картин Т. Шевченка «Живописна Україна», картки, аркуші А3 для «експрес-проектів», фломастери, кольорові олівці, друковані матеріали для учнів з особливими потребами

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності

Повідомлення теми та мети уроку (записано на дошці)

ІІ. Актуалізація опорних знань

Довідкове бюро

І група: відомі факти про життя і творчість Т. Шевченка

ІІ група: нова цікава інформація про творчість Т. Шевченка (пошукова робота).

ІІІ група: учні з вадами слуху

Для учнів з вадами слуху даються надруковані матеріали про життя Т. Шевченка для самостійного опрацювання (з наступним доопрацюванням на індивідуальних заняттях)

Про життя Т. Шевченка

У с. Моринці на Черкащині в хаті кріпака Григорія Шевченка народилася дитина. Для пана - нова кріпацька душа, а для України - великий поет, незламний Кобзар. Це сталося 9 березня 1814 року.

Світлі дні дитинства були недовгими. Перше тяжке горе, що вразило серце малого Тараса і принесло лихо в Шевченкову родину, - смерть матері. Мачуха, яку привів батько, перетворила рідну хату на пекло: сльози, бійки, сварки, образи і приниження.

На 12 році Тараса спіткало нове горе - раптово, простудившись у дорозі, помер батько.

Доля привела 17-річного Тараса до Петербурга, до міста, де він прожив 17 років, де він став художником і вільною людиною.

22 квітня 1838 року пан видав вільну своєму кріпаку Тарасові Шевченку. Це сталося завдяки відомим діячам живопису і літератури того часу: В. Жуковському, К. Брюллову, Є. Гребінці, В. Григоровичу, А. Мокрицькому, які зібрали і заплатили за поета 2500 крб.

Ще одна подія, знаменна не тільки в житті Тараса, а й для всієї України, - вихід у світ книги віршів,,Кобзар” у 1840 р., яка стала святинею, національною Біблією України.

За бунтівливі вірші Шевченка жорстоко покарали - 10 років солдатського життя, які й послабили його здоров’я. Йому заборонялося писати й малювати. Але він писав і малював, ховаючи вірші у так звані „захалявні книжечки”.

Через 10 років поета звільнили, він востаннє відвідав Україну. Хворий поет доживав свій вік у Петербурзі. Шевченко 10 березня 1861 року. Його поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Але у травні цього ж року тіло великого Кобзаря було перевезене в Україну. З того часу 22 травня - День пам’яті поета, день національного трауру України.

Словникова робота:

* кріпак – людина, яка належала пану, працювала на нього;

* Петербург – місто в Росії, тоді – столиця Росії;

* вільна – документ про те, що Шевченко став вільним, не належав панові;

* знаменна – видатна, відома;

* святиня – від слова «святий»;