Методологія і організація наукових досліджень (стр. 2 )

- впровадження та визначення ефективності наукових досліджень;

Процес пізнання включає в себе накопичення фактів. Але в науці недостатньо встановити будь-який науко­вий факт. Важливим є пояснення його з позиції науки, обґрунтування загально-пізнавального, теоретичного та практичного його значення. Накопичення наукових фактів у процесі досліджень є творчим процесом, в основі якого завжди лежить задум вченого, його ідея. Наукове пізнання - дуже трудомісткий і складний процес, який потребує постійної високої напруги, праці з натхненням. Воно прирівнюється до подвигу і потребує максимальної напруги енергії людини, її мислення і дій, інакше воно перетворюється в ремісництво і ніколи на дасть нічого сут­тєвого.

Без систематизації, без логічного осмислення їх не може існувати наука. Хоча факти ще не наука. Факти стають складовою частиною наукових знань, якщо вони виступають в узагальненому систематизованому вигляді, як елементи логічної структури конкретної системи наукового знання. Наукові факти, наукова проблема, гіпотеза і теорія є основ­ними формами становлення нового знання.

Наукове дослідження є логічним процесом формування системи знань на основі двох рівнів дослідження: емпірич­ному і теоретичному. На емпіричному рівні переважає живе споглядання (чуттєве пізнання), збір фактів, первин­не їх описування, узагальнення, систематизація.

Наукові факти - це відображення в свідомості людини перевірених, продуманих реальних фактів та зафіксованих мовою науки у вигляді емпіричних суджень.

На емпіричному рівні наукове дослідження проходить у дві стадії:

Перша - процес добування, отримання фактів. Джере­лом їх є реальна дійсність: історичні події, діяльність на­роду, окремих осіб, подій у різних сферах суспільства, а також різні природні явища і процеси.

Але не завжди дослідник може мати справу з першо­джерелом фактів (наприклад, історик віддалений від подій десятиліттями і більше). Тому тут застосовують вторинні, третинні джерела фактів: свідки подій, документи, мемуа­ри, наукові праці інших дослідників. Використовуючи різні шляхи та прийоми, дослідник накопичує факти - емпі­ричну основу своєї майбутньої роботи. Відомий вчений В. Вернадський у зв'язку з цим зазначав: "Точно науково встановлений факт по суті завжди дає більше, ніж створена на його ж основі теорія. Він достовірний і для майбутньої теорії, і в історичній зміні теорій він залишається незмінним" [2, С. 3-4].

Друга стадія передба­чає первинне опрацювання та оцінку фактів у їхньому взаємозв'язку.

Дослідник на цьому етапі емпіричного дослідження з'я­совує, що ж дійсно є фактом, а що - домислом, думкою, визначає зміст фактів, взаємовідношення між ними, про­водить групування їх за характером, важливістю, актуаль­ністю, спираючись на теоретичні положення науки, її закони та категорії.

На другій стадії емпіричного рівня наукового дослідження здійснюється:

• критична оцінка та перевірка кожного факту, звільнен­ня від несуттєвого та другорядного, випадкового;

• описування кожного факту мовою науки;

• відбір найбільш типових та характерних повторень, відповідно до тенденції розвитку;

• проведення класифікації за характерними ознаками і виявлення найбільш очевидних зв'язків між ними.

Отже, вже на емпіричному рівні можливе виявлення певних закономірностей розвитку досліджуваного явища і щільно підводиться база до більш високого рівня теоре­тичного дослідження, в результаті якого формуються нау­кові проблеми, гіпотези, теорії.

Теоретичний рівень наукового дослідження пов'язаний з аналізом наукових фактів, з пізнанням і формулюванням законів науки, тобто з поясненням предметів і процесів реальної дійсності.

Формування теоретичного знання - це процес сходжен­ня від конкретного до абстрактного, з тим, щоб на основі сформульованих наукових абстракцій знову повернутись до вивчення конкретного, але на більш високому рівні. Резуль­татом теоретичного дослідження є формулювання законів, теорій, наукових гіпотез та інших форм "розумових опера­цій". Живе споглядання при цьому є підпорядкованим аспектом пізнавального процесу. Теоретичне пізнання відображає явища і процеси зі сторони їх внутрішніх зв'язків та законо­мірностей, які виявляються в процесі опрацювання даних емпіричного знання.

Втім саме одне лише описування і класифікація фактів ще не робить науку наукою. Вона стає такою лише тоді, коли на підставі аналізу фактів, прогнозує їх появу та спрямовує практичну діяльність людей.

У листі до молодих дослідників І. Павлов пропонував: "Вивчайте, зіставляйте, накопичуйте факти... Але, вивчаючи, експериментуючи, спостерігаючи, намагайтесь не залиша­тись на поверхні фактів. Не перетворюйтесь на архіваріусів фактів... Наполегливо шукайте закони, які ними управляють" [4, С. 35]. Тільки в тому випадку, коли факти будуть роз­глядатись у цілісній системі, у взаємозв'язку, вони стануть "впертою річчю", "повітрям вченого", "хлібом науки". При цьому не потрібно мати величезну кількість фактів, а, отри­мавши їх певну кількість, включити до концептуальної системи, надати певного змісту та значення, визначити відповідність їх меті дослідження.

4. Основні характеристики наукового дослідження

Наука, як специфічний вид діяльності, спрямована на отримання нових теоретичних і прикладних знань про за­кономірності розвитку природи, суспільства і мислення, характеризується такими основними ознаками:

- наявністю систематизованих знань (ідей, теорій, концепцій, законів, принципів, гіпотез);

- наявністю наукової проблеми, об'єкта і предмета дослідження;

- практичною значущістю процесу, що вивчається.

Наукове дослідження характеризується об'єктивністю, відтворюваністю, доказовістю і точністю.

Процедури, за допомогою яких установлюється істинність будь-якого твердження, називають доказами. Докази використовують як у науці, так і в практичній діяль­ності людей. Доказами гіпотез у досліджуваних об'єктах можуть бути цитати, запозичені в інших авторів, оприлюд­нені аксіоматизовані знання, сформовані теорії (наприклад: таблиця Менделєєва - у хімії, закон Бойля-Маріотта - у фізиці) тощо. У доказах застосовують два способи встанов­лення істини: безпосередній і опосередкований.

Результати наукових досліджень тим кращі, чим вищий науковий рівень висновків, узагальнень, чим вища їх достовірність та ефективність.

За цільовим призначенням до потреб практики наукові дослідження розрізняють на дві основні групи:

- фундаментальні (теоретичні);

- прикладні.

Фундаментальні (теоретичні) наукові дослідження означають: основні, головні. Фундаментальні наукові дослідження - це наукова теоретична та/або експериментальна діяльність, спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв'язку природи, сус­пільства, людини. Завданням фундаментальних наук є пізнання за­конів, що управляють поведінкою і взаємодією базисних структур природи і суспільства. Сфера проведення фундаментальних дослі­джень включає багато галузей наук. До них належать: велика група фізико-технічних і математичних наук (математика, ядерна фізика, фізика плазми, фізика низьких температур та ін.); хімія і біологія; ве­лика група наук про Землю (геологія, геофізика, фізика атмосфери, води і суші); соціальні науки. Фундаментальні дослідження можуть поділятися на вільні (чисті) і цілеспрямовані. Перші, як правило, мають індивідуальний характер і очолюються визнаним вченим - ке­рівником роботи. Характерною особливістю цих досліджень є те, що вони наперед не визначають певних цілей, але в принципі спрямовані на отримання нових знань і більш глибоке розуміння навколишньо­го світу. Цілеспрямовані дослідження мають відношення до певного об'єкта і проводяться з метою розширення знань про глибинні про­цеси і явища, що відбуваються в природі, суспільстві, без урахування можливих галузей їх застосування.

Завдання фундаментальних наук знаходяться на межі між відо­мим і неочікуваним, у зв'язку з чим ці дослідження відрізняються невизначеністю кінцевої мети. Оскільки дослідник, як правило, весь час стоїть на підступах до невідомого, вибір конкретних шляхів фун­даментальних досліджень часто визначається інтуїцією, досвідом і внутрішньою логікою розвитку науки. У свою чергу, фундаментальні науки постійно відкриті для нових ідей і підходів, у них закладена здатність переглянути звичні уявлення про навколишній світ, і, якщо потрібно, відмовитися від них. Фундаментальні дослідження завершують­ся публікацією наукової статті, якою автор безкоштовно передає свої результати в користування всьому людству.

Прикладні наукові дослідження - це наукова й науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття й використання знань для прак­тичних цілей. Безпосередня мета прикладних наук полягає у засто­суванні результатів фундаментальних наук при вирішенні пізнаваль­них і соціально-практичних проблем. Так, на їх основі розробляється нове обладнання, нові машини, способи організації ви­робництва, технологічні процеси тощо, з метою отримання безпосереднього економічного ефекту в конкретних галузях економіки.

Прикладні науки можуть розвиватися з перевагою як теоретич­ної, так і практичної проблематики. Так, на базі економічної теорії, яка є фундаментальною наукою, розвивається мікро - і макроекономіка, економічний аналіз тощо. Усі ці науки можна віднести до теоре­тичної прикладної економіки. На стиках прикладних наук і виробни­цтва розвивається особлива галузь досліджень — так звані розробки, в процесі яких реалізуються результати практичних прикладних наук у вигляді конкретних технологічних процесів, конструкцій, матеріалів.

Прикладні дослідження піддаються плануванню, а фундаментальні результати планувати складно. Крім то­го, прикладні розробки можуть бути впроваджені в про­мисловість і приносити економічний ефект. Результати фундаментальних досліджень безпосереднього прибутку не приносять, а їх використання може тривати десятиліттями і є базовими для прикладних досліджень. Прикладна наука забезпечує реалізацію інноваційної політики в державі.

У науковому дослідженні велику роль відіграє розмежуван­ня пізнавальних завдань, які становлять необхідні етапи на шляху розв'язання наукових проблем. Можна виділити три види пізнавальних завдань: емпіричні, тео­ретичні й логічні.

Емпіричні пізнавальні завдання полягають у відборі й ретельному вивченні фактів. Одним з найважливіших методів пізнання є експе­римент, коли дослідник свідомо втручається в поведінку предметів або в перебіг явищ і процесів з метою отримання конкретних кількіс­них та/або якісних даних про предмет, який вивчається.

При вирішенні теоретичних завдань дослідник завжди має спра­ву з реальними об'єктами і виходить за межі характеристик, за яки­ми безпосередньо ведеться спостереження. Він відтворює механізм явищ або процесів, що надає можливість пояснити встановлені фак­ти. Разом з тим, теоретичні знання може бути перевірено емпірично.

Не менш важливу роль у науковому дослідженні фактів відігра­ють логічні методи. Під ними розуміють таке оперування знаннями і засобами їх отримання, яке дозволяє отримати нові знання, не звер­таючись після кожного етапу міркувань до емпіричної перевірки. Ставлячи проблему, дослідник здійснює аналіз наукових знань, від­окремлює точно встановлені знання від гіпотетичних.

Логічні завдання можуть вирішуватися при організації наукового дослідження, при побудові теорії й розробці гіпотез, коли мають задо­вольнятися логічні й гносеологічні вимоги, суть яких полягає в тому, що всі терміни, поняття, ознаки мають уводитися з моносемічним значенням і перебувати в однозначному зв'язку.

Процес наукового дослідження достатньо трива­лий і складний. Він починається з виникнення ідеї, а завер­шується доведенням правильності гіпотези і суджень.

Кожне наукове дослідження від творчого задуму до остаточного оформлення наукової праці має неповторну спе­цифіку. Однак усі вони наділені загальними особливостями, які охоплюють універсальні процеси - так звані етапи нау­кового дослідження:

1. Вибір теми, обґрунтування її актуальності і визна­чення рівня її розробленості; вибір об'єкта, предмета, окреслення мети і завдань дослідження, народногосподарське значення, відповідність профілю та наявності фінансового забезпечення.

2. Нагромадження необхідної наукової інформації, пошук, вивчення й аналіз літературних та інших джерел з теми дослідження; вибір напрямів дослідження з огляду на
його мету.

3. Відпрацювання гіпотези й теоретичних передумов дослідження, визначення наукового завдання.

4. Вибір методів дослідження, які є інструментами здо­буття фактичного матеріалу, необхідною умовою досягнен­ня поставленої мети.

5. Оброблення й аналіз результатів експериментального дослідження.

6. Написання тексту роботи, оформлення її вступу і вис­новків, опис використаних джерел і створення додатків.

7. Підготовка до захисту і захист дослідження.

8. Впровадження та визначення ефективності наукових досліджень.

Лекція 2.

Методологія наукових досліджень.

План

1. Сутність методології наукового пізнання.

2. Види (рівні) та принципи методологій наукових досліджень.

3. Роль метода та методики в науковому пізнанні (науковому дослідженні).

1. Сутність методології наукового пізнання.

Методологія як спеціальний розділ гносеології вивчає і досліджує форми та методи наукового пізнання.

Методологія походить від грецького слова methodes - пізнання і logos - вчення. Отже, це вчення про наукові ме­тоди та сукупність прийомів і способів дослідження, про правила мислення при створенні теорії науки, її філософсь­ка теоретична основа.

Головна мета методології як науки - вивчення та аналіз методів, засобів, прийомів, за допомогою яких отримують нові знання в науці, як на емпіричному, так і на теоретич­ному рівнях пізнання.

У процесі пізнання методологія розробляє певну стратегію пізнавальної та практичної діяль­ності і виконує такі функції:

- визначає способи здобуття наукових знань, які відобра­жають динаміку процесів та явищ;

- спрямовує хід наукового пізнання оптимальним шля­хом задля отримання нового істинного знання;

- регулює застосування методів, засобів та прийомів у про­цесі пізнання та практики;

- узагальнює результати наукового пізнання в різних формах знання;

- формує загальні принципи і методи наукового дослідження, логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання, систематизує терміни та поняття;

- забезпечує всебічність отриманої інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;

- створює систему наукової інформації, яка базується на об'єктивних явищах.

Методологія обумовлена видами людської діяльності й у конкретному її розумінні проявляється декілька аспектів інтерпретації цього поняття.

Сучасна методологія може бути представлена як постійне вдосконалення комплексу знань про методологію орієнтовану на види людської діяльності (рисунок 4).

Рисунок 4. Загальна класифікація методології

Оскільки об'єктами методології є природа, суспільст­во і людина, які переплітаються і впливають одне на одного, то абсолютної межі між зазначеними видами мето­дології не існує, бо єдність світу передбачає також мето­дологічну єдність його пізнання, перетворення і оцінку.

2. Види (рівні) та принципи методологій наукових досліджень.

В практиці наукового дослідження використовують три види методології:

1) філософську (фундаментальну) - систему діалектич­них методів, які є найзагальнішими і діють на всьому полі наукового пізнання, конкретизуючись і через загальнонаукову і через часткову методологію;

2) загальнонаукову методологію, що застосовується в переважній більшості наук і базується на загальнонаукових методах досліджень: історичному, логічному, системному, кібернетичному, моделюванні тощо;

3) частково наукову методологію, що складає специфіч­ні методи дослідження конкретної науки.

Філософська методологія - це матеріалістична діалектика і теорія пізнання розвитку найзагальніших законів розвит­ку природи, суспільства та мислення. Арістотель і Платон розглядали філософську методологію як логічну універсальну систему, засіб істинного пізнання.

Загальнонаукова методологія дослідження класифіку­ється за ступенем загальності і сфери дій. Вона виступає своєрідною проміжною методологією між філософією і фундаментальними теоретично-методологічними положен­нями спеціальних наук. До загальнонаукових понять нале­жать: "інформація", "модель", "структура", "функція", "ка­тегорія" тощо.

До загальнонаукових методів належать системний, структурно-функціональний, кібернетичний, моделювання, формалізація, кореляційний та інші.

Загальнонауковими принципами пізнавальної діяль­ності є:

- Принцип сходження від абстрактного до конкретного, що дає змогу пізнати систему в найзагальніших, а з часом - більш поглиблено - у всіх конкретних характеристиках.

- Принцип термінологічного аналізу, який передбачає вивчення історії термінів і понять.

- Принцип синергізму або мультиплікаційний підхід використовується при глибокому дослідженні проблем ефективності, стимулює творче мислення та інтуїцію. За останні роки інтенсивно почала розвиватись така дисципліна, як синергетика - теорія самоорганізації та розвитку цілісних систем будь-якого походження - природних, соціальних, когнітивних (пізнавальних). Головні поняття синергетики - "порядок", "хаос", "нелінійність", "невизначеність", "нестабільність" та ін. Синергетичні по­няття переплітаються з низкою філософських категорій: "буття", "розвиток", "становлення", "час", "можливість".

- Принцип творчого поглиблення в сутність явища, процесу, який вміщує в собі парадигму системності і мето­дологію синергізму.

- Принцип комплексності, що дає можливість повністю розглянути предмет, об'єкт дослідження з усіх його сторін.

- Принцип системного підходу, коли будь-який склад­ний об'єкт розглядається як відносно самостійна система з певними особливостями функціонування і розвитку. Сутність його полягає в комплексному дослідженні великих і складних об'єктів, дослідженні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин. З позицій системного підходу можна розглядати будь-яку сферу. У системному дослідженні об'єкт розглядається як певна множина елементів, взаємозв'язок яких зумовлює цілісні властивості цієї множини. Системний принцип дає змогу визначити стратегію наукового дослідження. В його межах розрізняють структурно-функціональний, системно-діяльнісний, системно-кінетичний та інші підходи.

Активно використовуються в наукових дослідженнях кількісно-якісні методи в таких галузях, як наукометрія, інфометрія, бібліометрія тощо.

- Принцип пізнавальний, пов'язаний з загально-філософською теорією пізнання, є характерним для багатьох наук.

- Принцип логічного та історичного дає змогу охопити і осмислити досліджуваний процес як такий, що поступово формувався в історії і, водночас, як такий, що є відображен­ням сучасності в узагальненому вигляді. За узагальненими характеристиками простежуються детермінувальні обстави­ни і умови розвитку досліджуваного процесу.

В структурі загальнонаукової методології найчастіше виділяють три рівні методів і прийомів наукового дослідження:

- емпіричного дослідження - спостереження, експери­мент, порівняння, описування, вимірювання;

- теоретичного дослідження - моделювання, формалі­зація, ідеалізація, аксіоматичний метод, сходження від абстрактного до конкретного тощо;

- загальнолюдського наукового дослідження - аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування, узагальнення, ідеалізація, формалізація, статистичні методи, системний підхід та ін.

Частково-наукова (конкретно-наукова) методологія ба­зується на врахуванні специфічного характеру форм матерії. Кожна розвинута наука, маючи свій предмет дослідження та теоретичні принципи, застосовує свої особливі методи, виходячи з того чи того розуміння сутності її об'єкта. До таких наук можна віднести механіку, фізику, хімію, геоло­гію, біологію, соціальні науки. Поглиблення взаємозв'язків між науками, формування "стикових" дисциплін, як біофізика, геофізика, фізична хімія, електрохімія тощо, обумовила взаємодію методів та прийомів міждисциплінарних дослі­джень, які широко використовуються в комплексних нау­кових програмах. Означена методологія - це наукові концепції, на які спирається дослідник.

Концепція - це система поглядів, система опису певного предмета або явища щодо його побудови, функціонування, яка сприяє його розумінню, тлумаченню, вивченню голов­них ідей. Концепція є єдиним визначальним задумом, го­ловною ідеєю наукового дослідження в конкретній галузі науки.

Як бачимо, методологія не може оперувати одним, хоч і дуже "важливим", методом і тим більше "єдино-науко­вим". Вчений ніколи не повинен покладатись на якесь єдине вчення, ніколи не повинен обмежувати методи свого мислен­ня єдиною філософією.

В науковому дослідженні функціонує складна, динамічна, цілісна система різноманітних методів різних рівнів, сфер дії, спрямування, які завжди реалізуються з урахуванням конкретних умов. У процесі дослідження конкретно-науко­ва методологія потребує звернення до загальновизнаних концепцій провідних учених у певній галузі науки, а також тих дослідників, досягнення яких є загальновизнаними.

3. Роль метода та методики в науковому пізнанні (науковому дослідженні).

Предметом вивчення методології є методи науки, тобто способи дослідження явищ, які визначають підхід щодо їх вивчення, планомірний шлях їх пізнання та встановлення істини, а також сфера їх застосування.

Важливу роль методів дослідження в пізнавальній діяльності підкреслювало багато вітчизняних вчених. Зокре­ма відомий фізіолог І. Павлов зазначав, що "метод - найго­ловніша річ. Від методу, способів дії залежить весь успіх дослідника. Вся справа в хорошому методі. При хорошо­му методі і не дуже талановита людина зможе зробити багато. А при поганому методі і геніальна людина буде працювати попусту і не отримає цінних точних даних" [4, С. 21].

Виходячи з цього, сформулюємо поняття "метод" і "методика".

Метод (від грецької methodos - спосіб пізнання) - означає шлях до чогось або засіб дослідження явищ природи та сус­пільного життя. Іншими словами, метод - це спосіб дослі­дження, шлях пізнання і практичного перетворення реальної дійсності, система прийомів і принципів, що регулюють практичну і пізнавальну діяльність людей. Отже, головною функцією методу є внутрішня організація та регулювання процесу пізнання або практичне перетворення того чи того об'єкта. Тому метод є сукупністю певних правил, прийомів, засобів, норм пізнання та дій. Це відповідна система за­ходів, принципів, вимог, яка орієнтує суб'єкт пізнання на вирішення конкретного науково-практичного завдання, на досягнення бажаного результату в тій чи тій галузі людсь­кої діяльності. Якщо метод правильний, він дисциплінує пошук істини, дозволяє рухатись до мети коротким шляхом, заощаджуючи сили і час. Тобто, метод є своєрідним компа­сом, по якому суб'єкт пізнання і дій про-кладає свій шлях, уникаючи при цьому можливих помилок.

У процесі наукового дослідження необхідно правильно використовувати таке поняття, як "методика наукового пізнання", яка передбачає певну послідовність вирішення конкретного наукового і практичного завдання, а також сукупність і порядок застосування відповідних методів. При цьому потрібно враховувати, що застосування методів може бути спонтанним у залежності від умов і особливостей дослі­дження, а може бути заздалегідь спланованим. Свідоме застосування науково обґрунтованих методів слід розгля­дати як найістотнішу умову здобуття нових знань. Дослідник, який добре знає методи дослідження і можливості їх застосування, докладає менше зусиль і працює успішніше, ніж той, хто спирається лише на інтуїцію або діє за принципом проб і помилок. Слід пам'ятати, що за будь-яких умов бажано завчасно визначати методи дослідження, які ґрунтуються на розумінні процесу, роблять діяльність суб'єктів пізнання більш раціональною та продуктивною.