Методологія і організація наукових досліджень (стр. 4 )

Найглибше проникнути в сутність об'єкта дає змогу структурно-генетичний аналіз і синтез. При цьому поглиб­лено вивчають причинно-наслідкові зв'язки. Цей тип аналі­зу і синтезу потребує виділення в складному явищі таких еле­ментів, таких ланцюгів, які є центральними, головними, що вирішально впливають на всі інші сторони об'єкта.

Індукція і дедукція. Справжня наука можлива лише на основі абстрактного мислення, послідовних міркувань дослідника у вигляді суджень і висновків. У наукових суд­женнях встановлюються зв'язки між предметами чи яви­щами або між їхніми певними ознаками. Шлях до суджен­ня проходить через безпосереднє сприйняття предметів чи явищ, а також їхніх зв'язків. У наукових висновках одне судження змінюється іншим: на основі вже існуючих вис­новків робляться нові. Існує два основні види висновків: індуктивні (індукція) і дедуктивні (дедукція).

Індукція (від латинського inductio - наведення) являє собою умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Як метод дослідження індукції - це процес дослідного вив­чення явищ, під час якого здійснюється перехід від окре­мих фактів до загальних положень.

Дедукція (від латинського deductio - виведення) - це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини. Дедуктивним у широкому розумінні вва­жається будь-який вивід взагалі, у більш специфічному і найбільш поширеному розумінні - доведення або виведен­ня твердження (наслідку) з одного або кількох інших твер­джень (посилань) на основі законів логіки, що мають дос­товірний характер. У випадку дедуктивного висновку наслідок міститься у посиланнях приховано, тому вони повинні бути одержані з них на основі застосування методів логічного аналізу.

Змістом дедукції як методу пізнання є застосування загальних наукових положень при дослідженні конкрет­них явищ. Важливою передумовою дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних завдань до загальних і перехід від розв'язання завдання у загальному вигляді до окремих його варіантів.

Існує п'ять методів установлення причинного зв'язку методами наукової індукції:

1. Метод єдиної подібності. Якщо два або більш випадку досліджува­ного явища мають загальним лише одну обставину, а всі інші, обставини різні, то ця єдина подібна обставина і є причина даного явища.

2. Метод єдиного розходження. Якщо випадок, у якому досліджуване явище настає, і випадок, у якому воно не настає в усьому подібні й різні тільки в одній обставині, то ця обставина, що є присутньою в одному ви­падку й відсутня у другому, і є причина досліджуваного явища.

3. З'єднаний метод подібності і розходження - комбінація двох пер­ших методів.

4. Метод супровідних змін. Якщо виникнення або зміна одного явища всякий раз необхідно викликає визначену зміну іншого, то обидва ці яви­ща знаходяться в причинному зв'язку один з одним.

5. Метод залишків. Якщо складне явище викликається складною при­чиною, що складається із сукупності визначених обставин, і знаємо, що деякі з цих обставин є причиною частини явищ, то залишок цього явища викликається іншими обставинами.

Моделювання і використання приладів. Класична схема пізнання при­пускає зв'язок суб'єкта пізнання й об'єкта пізнання. Опосередковане пізнання передбачає взаємозв'язок трьох елементів: суб'єкта пізнання, об'єкта пізнання і, що стоїть між ними - засобів пізнання. Наприклад, щоб вивчити мікроструктуру ста­лі, потрібно спостерігачу застосувати мікроскоп, а для вивчення обтікання рі­диною близького до кулі тіла модно використовувати сферичну модель.

Під моделями розуміються матеріальні системи, що заміщують об'єкт пізнання і служать джерелом інформації про нього. Моделі - це такі аналоги, подібність яких з оригіналом істотно, а розходження несуттєве. Метод моделювання має наступну структуру:

Ø постановка задачі;

Ø створення або вибір моделі;

Ø дослідження моделі;

Ø перенос знання з моделі на оригінал.

Наприклад, дослідження ко­нтактної витривалості навскісзубчастих коліс на конусних роликових мо­делях.

Моделювання — непрямий, опосередкований метод на­укового дослідження об'єктів пізнання (безпосереднє вив­чення яких неможливе, ускладнене чи недоцільне), який ґрунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження. Суть моделювання полягає в заміщенні досліджуваного об'єкта іншим, спеціально для цього створеним. Під мо­деллю розуміють уявну або матеріально реалізовану систе­му, котра, відображаючи чи відтворюючи об'єкт досліджен­ня, здатна замістити його так, що вона сама стає джерелом інформації про об'єкт пізнання. Моделі можуть бути фізичні, математичні, природні, достатньо адекватні досліджувано­му явищу, процесу.

4. Методи та прийоми соціологічних досліджень.

Оскільки всі методи наукового дослідження широко застосовуються в процесі наукового пізнання і отримання нових знань, то їх і потрібно активно застосовувати як у суспільних, так і природничих науках, у всіх видах наукової дослідницької діяльності.

Вибір того чи іншого з них у кожному конкретному випадку залежить від характеру дослі­джуваного явища (процесу) і поставленої мети. Залежно від конкретної пробленої ситуації визначається методологія та інструментарій її дослідження, а також характер практичного використання отриманих результатів.

Якщо методика є сукупністю методів, пов'язаних спільністю вирішення окремих проблем, то робоча методика розкриває прийнятий порядок і послідов­ність дій під час проведення досліджень, виконую­чи функцію алгоритму.

Особливості соціологічного дослідження передбачають:

- методичне забезпечення процедур дослідження;

- відпрацювання їх конкретного змісту та порядку;

- визначення конкретного інструментарію для отримання даних і логічної схеми аналізу та обробки соціологічної інформації.

У програмі будь-якого соціологічного дослідження передбачається використання відповідних методів та методик основних процедур збору та аналізу даних (кількісний, якісний, статистичний, факторний аналіз, використання комп’ютерних технологій обробки інформації тощо).

Отже створення методичного розділу програми сприяє конкретизації всього соціологічного дослідження, а також переходу від методології до практичних дій.

У структурі методичного розділу програми розрізняють такі компоненти:

- визначення сукупності, що вивчається;

- обґрунтування методів і техніки збору соціологічної інформації;

- описування способів аналізу та логічної схеми опра­цювання даних;

- розробка робочого плану дослідження;

- розробка стратегічного плану дослідження.

Робочий план є основою всього процесу дослідження. Він складається з чотирьох розділів.

У першому розділі передбачено порядок підготовки, об­говорення і затвердження програми та інструментарію соціологічного дослідження.

У другому розділі визначаються організаційні та методичні види робіт (що?, коли?, де?). Попереднє оз­найомлення респондентів з метою, завданнями і практич­ним значенням соціологічного дослідження.

Третій розділ зазвичай присвячений плануванню опе­рацій, пов'язаних з підготовкою зібраної "в полі" інформа­ції, для наступного опрацювання на ЕОМ.

Четвертий розділ передбачає роботи, пов'язані з ана­лізом результатів обробки отриманих даних.

Важливим етапом методичного розділу програми дослі­дження є описування способів і прийомів збору і аналітичної оброб­ки соціологічних даних.

Одним із найпоширеніших методів отримання даних є проведення вибіркового опитування.

Вибірковий метод - це метод дослідження, який дозво­ляє зробити висновок про характер розподілу властивостей (ознак) генеральної сукупності на підставі розгляду лише окремої її частини, яку називають вибірковою сукупністю (вибіркою). Цей метод у соціології має дві суттєві ознаки. Перша - філософсько-методологічна і друга - математично-статистична.

Специфіка вибіркового методу визначається перш за все його термінологічним апаратом.

Генеральна сукупність - це множина елементів, які є об'єктом соціологічного дослідження.

Вибіркова сукупність - це зменшена копія генеральної сукупності, або її мікромодель, що відібрана за чіткими правилами і характеризується всіма ознаками і характе­ристиками цілого.

Одиниця вибірки - це елемент (або набір елементів), призначений для обстеження на певному ступені вибірки.

Основа вибірки - це список одиниць відбору, з яких вилучається вибірка.

Одиниця спостереження – це елемент генеральної сукупності, з якою безпосередньо отримується соціальна інформація.

Наприклад:

об'єкт вивчення: працездатне населення країни;

генеральна сукупність: жінки 16-54 роки;

чоловіки 16-59 років;

основа вибірки: список підприємств - І ступінь;

алфавітна картка працівника - II ступінь;

одиниия спостереження: окрема людина.

Вибіркове дослідження - не єдиний метод, що застосо­вується при проведенні емпіричних соціологічних дослі­джень. Поряд з ним використовуються: метод суцільних досліджень, анкетного опитування, монографічний та інші.

Суцільне спостереження - це процес фіксації та збору інформації, орієнтований на повне врахування усіх одиниць сукупності, що складають досліджуване явище.

Сутність анкетного обстеження полягає у зборі інформації згідно зі спеціально підготовленими формами-запитами (анкетами) від певного кола осіб, що можуть оцінити певний предмет або явище відповід­но до свого фаху або за іншими критеріями. Зазви­чай воно носить вибірковий характер внаслідок того, що навіть у разі надання запиту всій сукупності осіб результати отримують лише від частки. Різновидом анкетного обстеження є інтерв'ювання.

Монографічний опис - спостереження, яке за­стосовується для детального вивчення одиничних, але типових об'єктів (господарств, організаційних схем тощо).

Працюючи з вибірковими спостереженнями, до­слідники обмежуються використанням двох базових показників - відносних та середніх.

Відносні величини (частка, питома вага) дозво­ляють дати зведену характеристику сукупності за альтернативними ознаками, показують частку еле­ментів, які складають певну частину сукупності.

Середні величини необхідні для визначення серед­нього значення варіюючої ознаки всієї сукупності, яка досліджується, - генеральної чи вибіркової.

Досліднику необхідно обов'язково вра­ховувати, що під час формування та подальшого ви­вчення вибіркової сукупності можуть мати місце по­хибки реєстрації та похибки вибірки (або репрезен­тативності). Перші пов'язані з неточністю вимірю­вання та документування даних, отриманих у про­цесі спостереження. їх причини - так званий люд­ський фактор, неправильно вибраний критичний мо­мент, недосконалі методика або технічні засоби ви­значення кількісних чи якісних ознак тощо. Рівень похибок репрезентативності, як видно з назви, за­лежить від належного представництва у вибірковій сукупності елементів, які несуть на собі характерні риси генеральної сукупності. Цей тип похибок роз­раховується за допомогою показників середньої по­хибки вибірки, похибки частки альтернативної озна­ки, похибки безповторної вибірки, граничної похиб­ки вибірки, коефіцієнтів довіри. За їх допомогою, а також з урахуванням попередніх обстежень та проб­них вибіркових обстежень можна розрахувати не­обхідну кількість елементів вибірки.

Помилки вибіркових досліджень у межах 3% (інколи 5%), чим більший обсяг вибірки, тим менше помилка.

Від того, який вид спостереження обрано для збору певної первинної інформації, отримують різно­го роду первинний матеріал - анкети, записи регістраторів, документальну звітність, який фор­мується уповноваженими особами або безпосередньо самими дослідниками.

Для з'ясування ринкових позицій, по­питу, вимог до якості або ціни продукції, вибору найбільш привабливих для покупців товарів, розмі­ру сімейного бюджету певних категорій громадян та структури витрат, доходів домогосподарств тощо проводять збір даних шляхом опитування у формі анкетування, інтерв'ювання.

Анкетування проводиться за допомогою спе­ціально підготовлених опитувальних листів - анкет. Частіше всього застосовуються вибіркові та індивідуальні обстеження.

Інтерв'ювання - це процес виявлення позицій (відношення) опитуваних стосовно кількісних чи якісних характеристик явищ або процесів, яке про­водить безпосередньо дослідник.

Анкетування та інтерв'ювання, як і будь-які інші види обстеження, можуть бути суцільними, вибір­ковими, груповими та індивідуальними.

При підготовці анкети або програми інтерв'ю необхідно серйозно підходити до формулювання за­питань, які мають бути короткими, простими і зро­зумілими, а також визначення чисельності і складу групи опитуваних. Зокрема, запитання мають перед­бачати характер та розгорнутість відповіді - одно­значна ("так" чи "ні"), варіантна - попередньо визначена (задана), відкрита (опитуваний сам форму­лює варіант чи вибирає з переліку наданих), з об­ґрунтуванням відповіді або її деталізацією чи без них і т. п.

Наприклад, якщо необхідно вивчити причини плинності кадрів на підприємстві, то анкета може міс­тити низку позицій, з'ясування яких виявить, з чим найчастіше було пов'язано звільнення працівників:

1) за ініціативою адміністрації:

- порушення трудової дисципліни;

- неякісне виконання службових обов'язків;

- немає можливості зайняти робітника за його спеціальністю;

2) за ініціативою робітника:

- низький рівень оплати праці;

- сімейні обставини;

- не задовольняють умови праці;

- недостатньо цікава робота;

- погані відносини з адміністрацією;

- віддаленість від місця проживання (транспорт­на доступність);

- переїзд на інше місце проживання;

- нема перспектив зростання і т. п.

Іноді є потреба деталізувати або розшифровува­ти окремі причини при розробці анкети. Слід також пам'ятати, що результативність опитування зале­жить від наявності довіри (встановлення контакту) між опитуваним і тим, хто безпосередньо проводить анкетування.

Спосіб збору інформації, за яким уповноважена та спеціально підготовлена особа проводить опиту­вання певної категорії людей з метою з'ясування проблеми, має назву експедиційного, а спосіб, коли опитуваним роздаються бланки для самостійного внесення відповідей на запитання, називається самореєстрація. Різновидом самореєстрації є розсилка запитів за допомогою пошти або електронної по­шти - кореспондентський спосіб збору даних.

Ще одним способом збору даних (переважно со­ціологічних) є перепис, тобто спеціально організо­ване спостереження, завдання якого - повний облік кількості та складу певного явища шляхом запису необхідного набору даних за кожною одиницею, що складає досліджуване явище.

Ключовим питанням організації спостереження є визначення мети, об'єкта, одиниць сукупності та одиниць спостереження.

Вирішальне значення в організації спостережень має програма, яка визначає мету, об'єкт, порядок проведення, загальну схему і послідовність, органі­заційну структуру, перелік показників, що мають характеризувати суттєві риси об'єкта дослідження, способи та інструменти їх виміру.

Зазвичай для систематизації вимог до формату таких спостережень та їх документування, склада­ють макети таблиць для внесення даних, а також прописують інструкції до їх збору.

Ефективність спостереження суттєво зростає, якщо при постановці завдання формулюється робоча гіпо­теза, попередньо систематизуються теоретичні знан­ня, раніше накопичені з дослідженої проблематики.

Проведення соціологічних досліджень передбачає вико­ристання зазначених раніше методів, але його ефективність визначається окремими правилами:

1. Формування вибірки повинно відповідати здоровому глузду як при відборі одиниць, так і при визначенні обсягу відбору.

2. При вирішенні питання про обсяг вибірки потрібно врахувати методологічне обґрунтування і економічну доціль­ність суцільного обстеження. Останнє доцільно проводити при невеликій генеральній сукупності.

3. Завданням соціолога є розробка оптимальної про­грами формування вибірки та інструкцій для інтерв'юерів.

4. Репрезентативність отриманої інформації досягається при вивченні динаміки соціальних процесів шляхом поновлення частини одиниць новими.

5. Для побудови вибірки потрібно використовувати різні джерела: офіційну статистику, наукові дослідження, геогра­фічні карти і плани населених пунктів та іншу інформацію.

6. Вміло застосовувати різноманітні методи наукового пізнання в їх діалектичному взаємозв'язку.

До складу спеціальних методів, які широко за­стосовуються під час проведення соціально-еконо­мічних досліджень, входять методи збору та узагальнення інформації, аналізу, прогнозування, моделю­вання, програмно-цільові, евристичні методи.

Подібна побудова системи спеціальних методів залежить від логічної послідовності будь-якого дослі­дження, яке завжди починається збором інформації та її зведенням, подальшим її групуванням, аналі­зом, виявленням суттєвих елементів та визначаль­них зв'язків.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2.

ОРГАНІЗАЦІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ.

Лекція 4.

Процес наукового дослідження.

План

1. Етапи наукового дослідження.

2. Послідовність і взаємозв’язок етапів дослідження.

3. Характеристика окремих етапів наукового дослідження.

1. Етапи наукового дослідження.

Дослідницька робота — особливий вид творчої діяльності. Як будь-яка робота, дослідження має свій початок і завершення, але творчість — безкінеч­на. Дослідження, що здійснюється з конкретною метою, завершується при її досягненні.

Дослідницька робота розпочинається з вибору про­блеми або теми дослідження. Це складне, відпові­дальне завдання потребує виконання цілого комплек­су робіт та реалізується у декілька етапів. Проблему або тему наукових досліджень вибира­ють, виходячи з фахової готовності та зацікавле­ності: планів науково-дослідних робіт установи (нау­ково-дослідної тематики, що передбачається плана­ми галузевих міністерств, відомств, академій наук, закладів освіти, кафедри, тематичних завдань, замовлень на проведення досліджень); цільових комплексних, га­лузевих і регіональних науково-технічних програм.

Кожне наукове дослідження від творчого задуму до оста­точного оформлення наукової праці має неповторну спе­цифіку. Однак усі вони наділені загальними особливостями, які охоплюють універсальні процеси - так звані етапи нау­кового дослідження

У процесі підготовки та проведення будь-якого досл­ідження можна виділити п'ять головних етапів:

Ø етап накопичення наукової інформації: бібліогра­фічний пошук наукової інформації, вивчення доку­ментів, основних джерел теми, складання огляду літе­ратури, вибір аспектів дослідження;

Ø формулювання теми, мети і завдання дослідження, визначення проблеми, обґрунтування об'єкту і предмету, мети, головних завдань, гіпотези дослідження;

Ø теоретичне дослідження - обґрунтування напрямів, вибір загальної методики, методів, розробка концепції, па­раметрів, формулювання висновків дослідження;

Ø проведення експерименту - розробка програми, ме­тодики, одержання і аналіз даних, формулювання вис­новків і результатів дослідження;

Ø оформлення результатів наукового дослідження, висновків, рекомендацій, уточнення наукової новизни та практичної значущості.

Розглянемо основні етапи виконання прикладних науково-дослідних робіт та соціально-економічних досліджень, які найбільш характерні під час розв'язання наукових задач галузі готельно-ресторанного господарства.

Етапи прикладної науково-дослідної роботи. Мож­на виділити шість основних етапів виконання приклад­ної науково-дослідної роботи, а саме:

ü формулювання теми (ознайомлення з проблемою, літературою, складання техніко-економічного об­ґрунтування, попереднє визначення очікуваного економічного ефекту від впровадження);

ü формулювання мети і задач дослідження (літера­турний огляд, зіставлення і критика проблемної інформації, узагальнення і висвітлення стану пи­тання за темою);

ü теоретичні дослідження (вивчення фізичної суті явища, формулювання гіпотези, вивід математич­них залежностей та їх теоретичний аналіз);

ü експериментальні дослідження (розробка мети і задач експерименту, планування, засоби вимірю­вання, дослідна установка, проведення експери­ментів, опрацювання результатів);

ü аналіз і оформлення результатів наукових дослі­джень (загальний аналіз теоретичних і експеримен­тальних досліджень, зіставлення їх результатів, аналіз розходжень, уточнення теорії, у разі потре­би, проведення додаткових експериментальних досліджень);

ü упровадження і визначення економічного ефекту (розрахунок річного економічного ефекту, передача для впровадження у виробництво, авторський на­гляд за впровадженням або розроблення технічно­го завдання на дослідно-конструкторську роботу).

Етапи науково-дослідної роботи з соціально-економічних проблем. Соціально-економічний розвиток готельно-ресторанного господарства характеризу­ється певними явищами і процесами. Вони потребу­ють дослідження, виявлення зв'язків, законів та за­кономірностей. Складність наукових досліджень, комплексність і тривалість їх виконання зумовлюють необхідність подрібнення їх на такі етапи:

1) визначення проблеми та її конкретизація;

2) попередня розробка теоретичних положень;

3) вивчення історико-економічного та сучасного стану опрацьованості проблеми;

4) збір, систематизація та вивчення інформації;

5) розробка гіпотези;

6) визначення методики та методів дослідження;

7) складання робочого плану;

8) опрацювання інформації (обчислення, групу­вання, зведення у таблиці, побудова графіків, кар­тосхем, розробка логічних схем);

9) розробка висновків і пропозицій;