Методологія і організація наукових досліджень (стр. 5 )

10) письмове викладення матеріалів дослідження;

11) обговорення ходу та результатів досліджен­ня, консультації, рецензування;

12) впровадження результатів дослідження.

2. Послідовність і взаємозв’язок етапів дослідження.

Початком наукового дослідження є докладний аналіз сучасного стану проблеми, яка розглядається. Він здійснюється на основі інформаційного пошуку з широ­ким використанням ЕОМ. При цьому використовують­ся різні джерела інформації, які знаходяться в Україні, а також всесвітня комп'ютерна мережа Internet.

На основі аналізу стану проблеми складаються огля­ди, реферати й експрес-інформації, дається класифіка­ція основних напрямів і визначаються конкретні зав­дання дослідження. Після вибору теми дослідник приступає до її конкретизації. У процесі конкретизації теми необхідно чітко її сформулювати (від цього залежить подальший хід роботи), тому що розпливчастість формулювання може стати джерелом багатьох непорозумінь. Насамперед чітко визначається задача, яку повинна вирішити плано­вана робота. Правильне формулювання задачі визначає і шлях дослідження. Далі необхідно конкретизувати зміст дослідження. При цьому слід визначити, які явища, предмети, процеси воно має охоплювати. Конкретизуючи об'єкти дослідження, варто пам'ятати, що краще взяти їх небагато але вивчити досконально. Конкретизація завдань дає змогу уточнити зміст проблеми. Для цього потрібно вирішити два питан­ня: по-перше, уяснити, які явища, предмети, про­цеси, закономірності має охоплювати проблема; по-друге, обмежити обрану тему від суміжних.

Перед тим, як розпочати дослідження, необ­хідно на основі науково-технічної інформації висунути і розробити робочу гіпотезу, побудовану на уже відомих фактах. Як тільки гіпотеза сформульована, вчений перевіряє її шляхом досліджень.

Необхідно встановити, чи повинна робота вико­нуватись лише на основі:

ü спостережень чи за допомогою експерименту;

ü літературних джерел і документів та практики;

ü сучасного досвіду чи з використанням більш старих даних;

ü вітчизняних матеріалів чи з урахуванням за­рубіжних джерел тощо.

При конкретизації методів дослідження потрібно враховувати, чи буде робота виконуватися на основі тільки спостережень, чи будуть проведені експерименти, у лабораторних або виробничих умовах та ін.

Далі здійснюється вибір методу дослідження з використанням певних критеріїв йо­го оцінки, складається план-графік виконання робіт та розраховується очікуваний економічний ефект. Уточнення перерахованих характеристик майбутньої роботи дає змогу більш чітко встановити її рамки, скласти точний план, визначити терміни виконання, етапи і стадії.

Якщо спостереження не узгоджуються з гіпотезою, вчений має взяти під сумнів справедливість своєї гіпотези або точність спостережень. Часто буває, що дослідник формулює для себе гіпотезу, ще не приступивши до роботи. Вона може бути закладена в самій постанов­ці теми, взята з роботи іншого автора або з ранніх робіт самого дослідника.

Планування наукового дослідження. Структура плану визначається обсягом і склад­ністю дослідження: чим ширше коло питань, що роз­глядаються, тим детальнішим має бути план, ос­кільки саме деталізація забезпечить його внутріш­ню узгодженість та синхронність робіт.

Робочий план становить основу, визначає загаль­ну спрямованість дослідження та послідовність його проведення. Окрім того, якість робочого плану є за­порукою успішного завершення розпочатої науков­цем роботи. Його розробляють, виходячи з вибраної теми, сформульованих мети і завдань дослідження, обізнаності з його предметом, базової гіпотези. Він повинен відображати системне уявлення автора про ту роботу, яка має бути проведена. Головне - щоб логіка та послідовність дій були виправдані. План може складатись із остаточно сформульованих пунктів, які повністю відображають їх змістовне наповнення, або тез, що в основних рисах характе­ризують позицію автора, робочу гіпотезу, основні положення.

На основі планів досвідчені науковці зазвичай складають графік роботи. Попередній план-графік має включати лише найбільш істотні, тривалі робо­ти. Календарний план-графік є більш деталізова­ним. Він відрізняється від попереднього плану біль­шою конкретикою щодо організаційних моментів і строків. Його доцільно складати після попередньо­го ознайомлення з літературою, уточнення і конк­ретизації теми дослідження - до початку основної роботи. Добре продуманий і ґрунтовно розроблений календарний план-графік робіт - обов'язкова умо­ва успіху і раціональної праці дослідника.

Планування наукового дослідження необхідне для оптимізації робіт, щоб при найменших затра­тах отримати найкращі результати. Для цього по­трібно спланувати кожен етап дослідження, визначити його зміст і терміни виконання з урахуванням наявного фонду часу. Кожен етап слід виконувати з мінімальними витратами часу, намагатися працю­вати, випереджаючи графік. Оскільки у процесі ро­боти можуть виникнути певні труднощі, помилки, відхилення від прийнятого шляху, в плані доцільно передбачити резерви часу для їх усунення.

Коли науковець визначив для себе ключові по­ложення свого майбутнього дослідження, він вже може приступити до написання відповідного обґрун­тування. Як правило, це важливий до­кумент, що подається на розгляд наукового керів­ника, кафедри, вченої ради або організації, яка ви­ступає замовником дослідження. У будь-якому разі обґрунтування теми має засвідчити фахову підготов­ку науковця, його обізнаність не лише з темою, а й ступенем її опрацьованості в економічній літературі, напрацювання попередніх періодів.

Власне виконання наукових досліджень полягає у розв'язанні поставлених на початку задач.

Першим етапом вивчення будь-якого природного явища є спостереження. Це дослідження предметів та явищ об'єктивної реальності в тому вигляді, в якому вони існують або відбуваються у природі, суспільстві та є доступними сприйняттю людини. Від простого сприйняття спостереження відрізняється активним і цільовим характером.

Наукове спостереження будується за заздалегідь обдуманим планом, ведеться систематично і має точно визначену задачу. Для цього дослідник для пояснення процесів, що вивчаються, створює так звану «уявну модель» цих процесів. Уявна модель - це схема об'єкта (явища), що відбиває його істотні сторони, і виникає у свідомості людини у процесі пізнання. Звичайно, схема об'єкта спочатку виникає як сукупність наочно-фізичних понять. Потім на основі фізичних уявлень будується якісний або кількісний опис об'єкта, що являє собою сукупність графічних, математичних структур. Будь-яка матеріальна модель будується на основі уявної.

Відтоді, як людина перейшла від простих спостережень навколишньої природи до створення уявних моделей для пояснення процесів, що відбуваються в навколишньому світі, з'явилася необхідність у проведенні експериментів.

У науковому дослідженні експеримент є одним із основних засобів пізнання і перетворення дійсності. Від звичайного порівняно пасивного наукового спостереження експеримент відрізняється активним впли­вом дослідника на процес вивчення об'єкта. Тому експеримент відіграє дуже велику роль у виробничій і практичній діяльності людини. Із розвитком науки і техніки сфера експерименту безупинно розширюється, охоплюючи усе більш складні явища природи.

Експеримент - це науковий дослід - цілеспрямоване вивчення явища у певних умовах, коли можна простежити за ходом його зміни, активно впливати на нього за допомогою цілого комплексу різнома­нітних приладів і засобів і відтворювати його багаторазово за тих самих умов, якщо в цьому є необхідність. Експеримент не зводиться до простого спостереження: він змінює умови виникнення процесу.

Ці емпіричні методи пізнання часто приводять до нових відкриттів, нових напрямів у наукових дослідженнях. Поряд з ними при виконанні наукових досліджень використовуються і теоретичні методи.

Формування першого (чорнового) варіанту рукопису недоцільно починати зі вступу, його легше написати пізніше, коли вже викристалізуються і будуть осмислені результати роботи.

Визначити головну послідовність роботи за змістом, звернувши увагу на початок, розвиток і бажаний результат дослідження.

Компонування основної частини роботи доцільно роз­почати з розкриття стрижневих її думок, які можуть бути сформульовані короткими абзацами на окремих аркушах паперу або в текстовому редакторі.

Для викладу матеріалу роботи характерні аргументованість суджень та точність наведених даних. Орієнтуючись на читачів з високою професійною підготовкою, автор включає в свій текст увесь знаковий апарат (таблиці, формули, символи, діаграми, схеми, графіки тощо), тобто все те, що складає мову науки.

Норми наукової комунікації суворо регламентують характер викладу наукової інформації, вимагаючи відмову від висловлювання власної думки у чистому вигляді. У зв'язку з цим автори роботи повинні уживати мовні конструкції, які виключають застосування особового займенника "я". Автор виступає у множині, вживає замість "я" займенник "ми", і це виправдано, бо будь-яке досліджен­ня є наслідком роботи групи людей, колективна творчість.

Слід взяти до уваги, що всі названі вище етапи тісно пов'язані і переплітаються між собою. Досягнути їх чіткого розмежування практично не можливо, і в "чистому" вигляді вони не існують. Так, збір матеріалу необхідно проводити вже на пер­ших етапах, а його первинна обробка може змусити дослідника внести зміни до робочого плану, перегля­нути методику, звузити об'єкт тощо. Тому слід ра­ціонально будувати основну частину дослідження за принципом чергування етапів, коли кожна частина роботи (теоретична, методична, практична, аналі­тична) супроводжується вивченням літератури.

Послідовне чергування етапів особливо необхід­не, коли складність дослідження потребує розділи­ти його на кілька самостійних частин. Дотримання послідовності етапів сприяє формуванню у дослідни­ка вміння планувати й організовувати свою працю.

3. Характеристика окремих етапів наукового дослідження.

Тему дослідження обирають з урахуванням наступ­них умов.

Актуальність. Безумовно, дослідницька робота повин­на бути актуальною, тобто скерованою на розв'язання конкретних і корисних задач, які є важливими у відповідній галузі, зокрема в готельно-ресторанному господарстві. Визначення актуальності теми базується на вивченні спеціальної періодичної літератури та виробництва, участі у виставках, конфе­ренціях тощо.

Рівень інтересу до проблеми. Одним із критеріїв перспективності обраного напрямку дослідження є за­стосування найпростіших наукометричних досліджень, які присвячені вивченню проблем на­копичення і передачі інформації. З'ясовано, що розвиток інтересу до проблеми можна описати графічно, як залежність числа публікацій з проблеми протягом десятків років (рисунок 5).

Рисунок 5. Графік розвитку інтересу до проблеми

Аналізуючи криву, можна зауважити, що на почат­ковому етапі, поки ще не відбулося накопичення інфор­мації, число публікацій має незначне збільшен­ня (до r1.). На другому етапі (від r1 до r2) число публі­кацій росте експоненціально. У цей час відбувається бурхливий розвиток проблеми, а загальний інтерес до неї свідчить про її можливу прогресивність. З часом кількість публікацій стабілізується у зв'яз­ку з тим, що виникають стримуючі фактори, які част­ково пов'язані з тим, що потенціальні можливості прогресу в цій галузі вичерпані. Тобто, якщо буде з'я­совано, що поточний час r знаходиться в проміжку r1 < r < r2, то проблема заслуговує на увагу.

Матеріальна база. Після того як тема початково сформульована, уточнюється матеріальна база, яка необ­хідна для виконання роботи. Для проведення багатьох робіт потрібний спеціальний інструментарій, сучасні електронні прилади та обладнання, на придбання яких потрібні великі кошти. У той же час виконання дослі­джень на застарілому обладнанні недоцільне, оскільки це знижує достовірність результатів. Але завжди доводиться шукати варіанти технічного забезпечення до­сліджень.

Точність вимірювань. Необхідно, хоча б приблиз­но, оцінити межі використання результатів, і це дасть відповідь на вимоги щодо точності вимірювань.

Терміни виконання. Повинні бути встановлені ре­альні терміни виконання роботи. Затягування дослі­дження інколи призводить до того, що результати отри­мують швидше інші дослідники або ж вони стають не­актуальними.

Зацікавлені особи. Необхідно визначити коло органі­зацій і осіб, які зацікавлені в результатах роботи і мо­жуть допомогти у її виконанні. Може бути корисним обговорення змісту майбутнього дослідження із зацікав­леними особами. Це дає змогу конкретизувати задачі або додати ще інші, запобігти дублюванню робіт, а також домовитись про проведення спільних досліджень.

Крім сказаного, тема має відповідати спеціалізації наукового колективу, членом якого є дослідник. Така спеціалізація сприяє накопиченню колективного до­свіду, підвищенню теоретичного рівня, якості та ефек­тивності розробок, скороченню строків виконання дослідження.

Розробка теми має бути забезпечена фінансуван­ням, обладнанням, матеріалами (для економічних досліджень у першу чергу статистичними) та необ­хідними умовами для впровадження результатів.

Отже, на стадії обґрунтування теми досліджен­ня вивчають усі критерії її вибору, після чого прий­мають рішення про доцільність її розробки.

Визначення мети і завдань наукового дослі­дження - один із важливих творчих етапів вирішення проблеми. Мета дослідження - це кінцевий ре­зультат, на досягнення якого воно спрямоване. Вона має адекватно відображатись у темі роботи, містити в узагальненому вигляді очікувані результати та нау­кові завдання.

Завдання підпорядковуються основній меті і спрямовані на послідовне (поетапне) її досягнення. Вони не можуть формулюватись як "вивчення", "озна­йомлення", "дослідження" тощо, оскільки таким чином вказують не на результат наукової розробки, а на окремі технологічні процеси.

Відповідно до завдань дослідження розробляється структура основної частини роботи, тобто виді­лення тем розділів, підрозділів, питань. Потім їх конкре­тизують на підставі проведеного внутрішнього причинно-наслідкового аналізу. Тобто правильне формулювання завдань підкаже шлях дослідження, його структуру, мето­ди, дасть змогу "відшліфувати" основну мету.

Мета і завдання дослідження не можуть бути визначені відокремлено від предмета та об'єкта.

Об'єктом дослідження прийнято називати те, на що спря­мована пізнавальна діяльність дослідника. Це процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію і обране для дослідження.

Предметом дослідження є явище або процес, що зна­ходиться в межах об'єкта та розглядається як елемент або властивості, характерні для наукового пізнання. Це визна­чення певного "ракурсу", при вивченні обраної проблеми дослідження об'єкта. Під предметом дослідження розуміється те, що знаходиться в межах об'єкта і завжди збігається з темою дослідження. Один і той самий об'єкт може бути предметом різних дос­ліджень і навіть наукових напрямів. Об'єкт і предмет дослідження, як категорії наукового процесу, співвідносяться між собою як загальне і часткове.

Завдання дослідника полягає у визначенні факторів, які впливають на об'єкт дослідження, відборі і зосереджен­ні уваги на найсуттєвіших із них. Критеріями відбору є мета дослідження та кількісний рівень накопичених фактів у цьому напрямі. Відбір найсуттєвіших факторів, які впли­вають на об'єкт дослідження, має велике практичне значен­ня, оскільки впливає на ступінь достовірності результатів дослідження. Якщо будь-який суттєвий фактор не врахова­но, то висновки, здобуті в результаті дослідження, можуть бути помилковими, неповними або зовсім хибними. Виявлен­ня суттєвих факторів простіше, якщо дослідження ґрунтують­ся на добре опрацьованій теорії. Якщо теорія не дає відповіді на поставлені запитання, то використовують гіпотези, наукові ідеї, сформовані в процесі попереднього вивчення об'єкта дослідження.

Відібравши об'єкт, визначивши предмет і фактори, які впливають на причинно-наслідкові результати стану об'єк­та, визначають його параметри, тобто повноту вивчення від­повідно до поставленої мети.

Розпочинати роботу визначеного дослідження потрібно з:

• перегляду каталогу захищених наукових праць;

• ознайомлення з аналітичними оглядами, статтями у спеціальній періодиці, з новітніми результатами досліджень у відповідній галузі знань;

• консультації зі спеціалістами-практикантами, в процесі яких можна визначити не вивчені важливі питання;

• оцінки методів дослідження у конкретній галузі науки; передбачення можливих методів при проведенні дослідження;

• вибір теми з нових позицій, на більш високому рівні.

Вивчення наукових джерел інформації можна поділити на такі етапи:

- загальне ознайомлення з вирішенням наукової проблеми;

- побіжний перегляд відібраної літератури і система­тизація її відповідно до змісту роботи і черговості вивчення, опрацювання;

- читання за послідовністю розміщення матеріалу;

- вибіркове читання окремих частин;

- виписування потрібного матеріалу для формування тексту науково-дослідної роботи;

- критичне оцінювання записаного, редагування і чистовий запис як фрагмент тексту наукової роботи (статті).

Працюючи над конкретним джерелом, пот­рібно простежувати його зв'язок з темою дослідження загалом.

Зазвичай літературних джерел набирається забагато і не всі вони можуть бути використані повністю. Саме тут вибір та оцінка інформації стають головним етапом роботи. Відібраний, виписаний матеріал повинен супроводжува­тись зазначенням джерела запозичень, що полегшує його пошук при потребі. У всіх випадках потрібно відбирати лише найсвіжіший матеріал, найавторитетніші джерела. Дібрані з літературних джерел факти, слід оцінювати критично, пам'ятаючи, що наука, техніка, культура постій­но розвиваються, збагачуючись новими знаннями.

Протягом усього процесу вивчення матеріалу здійсню­ють його класифікацію за змістом наукової роботи, що дає можливість проаналізувати певні взаємозв'язки, зробити науково аргументовані переконливі висновки як до кожного розділу, так і до роботи в цілому.

Перед тим, як починати будь-яку експериментальну роботу, потрібно розробити методику експериментального дослідження, тобто сукупність методів і прийомів, за допомогою яких буде вирішуватись задача дослідження.

Для проведення будь-якого виду експерименту не­обхідно попередньо спланувати та виконати таке:

s розробити гіпотезу, яка підлягає перевірці, та ме­тодику експериментальних робіт;

s визначити способи і прийоми впливу на об'єкт до­слідження;

s забезпечити умови для виконання експеримен­тальних робіт;

s розробити шляхи і прийоми фіксування ходу і ре­зультатів експерименту;

s підготувати засоби експерименту (прилади, уста­новки, моделі тощо);

s забезпечити експеримент необхідним обслугову­ванням.

Особливе значення має правильне розроблення ме­тодики експерименту.

Методика - це сукупність обдуманих і фізичних операцій, які розміщені у визначеній послідовності для досягнення поставленої мети дослідження.

Під час розроблення методики проведення експери­менту необхідно передбачити:

• попереднє цілеспрямоване спостереження за об'єк­том або явищем, що вивчається, з метою визна­чення вихідних даних (гіпотез, обрання змінних факторів);

• створення умов, у яких можливе експерименту­вання (добір об'єктів для експериментальної дії» усунення впливу випадкових факторів);

• визначення області інтересу для змінних факторів та меж вимірювання;

• можливість систематичного спостереження за роз­витком явища і точного опису фактів;

• проведення систематичної реєстрації замірів і оці­нок фактів різними засобами і способами;

• створення складних ситуацій з метою підтвер­дження або спростування раніше отриманих даних;

• перехід від емпіричного вивчення з логічним уза­гальненням до аналізу та теоретичного оброблен­ня отриманих фактичних даних.

Методика експериментальних досліджень передбачає послідов­ність (черговість) проведення спостережень і вимірів, вибір необхід­них для спостережень і вимірів приладів, устаткування, машин, апаратів і, у разі потреби, створення унікальних приладів, експери­ментальних установок, стендів для розробки теми дослідження.

Виміри є основною складовою частиною кожного експерименту. Від старанності вимірювання і наступних обчислень залежать резуль­тати експерименту.

Процес вимірювання являє собою знаходження якоїсь фізичної величини за допомогою спеціальних технічних засобів, це процес порівняння отриманого значення з відомою величиною (еталоном). Виміри можуть бути прямими, непрямими, сукупними і спільними.

Обравши методику експерименту, дослідник пови­нен переконатись у можливості її практичного застосу­вання. Це необхідно зробити навіть у тому випадку, якщо методика раніше апробована в інших лаборато­ріях, оскільки вона може бути неприйнятною або склад­ною в силу специфічних особливостей клімату, при­міщення, лабораторного обладнання, персоналу, об'єк­та дослідження тощо.

Перед кожним експериментом складається його план (програма виконання), який включає такі етапи:

Ø мету, задачі та обґрунтування об'єму експери­менту;

Ø вибір змінних факторів;

Ø визначення кількості дослідів та послідовності зміни факторів;

Ø вибір кроку зміни факторів, визначення інтер­валів між майбутніми експериментальними точ­ками;

Ø обґрунтування вибору засобів для вимірювання;

Ø опис проведення експерименту;

Ø обґрунтування вибору способів оброблення та ана­лізу результатів експерименту.

До проведення експериментальної роботи доцільно провести пробні досліди. Це сприяє досягненню поставленої мети, а саме:

1. експериментатор знайомиться з даною роботою, освоює методику експерименту та визначення різних показників;

2. перевіряється робота окремих елементів установки й апаратури;

3. з'ясовується потреба у часі для визначення окремих показ­ників, інтервали виміру кожної з величин, передбачених даним експериментом;