Методологія і організація наукових досліджень (стр. 6 )

4. оцінюється можливість помилок при визначенні показників, що враховується при подальшому проведенні експерименту, особлива увага приділяється виміру тих величин, помилка в яких призводить до помилки в кінцевому результаті.

При проведенні експерименту не можна обмежуватися лише однією величиною показань приладу або одним результатом аналізу. Вимір окремої величини необхідно повторити, принаймні, ще один раз. Це допомагає уникнути помилки при зніманні показань приладу та їх записі, а також дає можливість оцінити помилку виміру.

При виконанні будь-яких хімічних аналізів найкраще відразу зробити три рівнозначних визначення. Внаслідок аналізу отримують три значення результату. Якщо два з них однакові або близькі, а одне відрізняється, варто приймати ті, які збігаються. Якщо ж усі три відрізняються між собою, необхідно з'ясувати причину помилки, а потім тричі повторити визначення.

Якщо ж експеримент триває більше одного або двох днів, результати потрібно опрацьовувати під час експерименту. Це дозво­ляє виявити можливі розбіжності і, у разі потреби, внести необхідні зміни. Крім того, часто трапляється, що одна серія результатів визначає подальший напрям експерименту.

Варто пам'ятати, що до повного завершення експерименту, включаючи й опрацювання отриманих результатів, не можна розбира­ти експериментальну установку.

Останніми десятиліттями значне місце серед інших засобів наукового дослідження займають фото - і кінематографічні методи.

Ці методи, завдяки різноманітним можливостям сучасної кінотехніки (макро - та мікрозйомка, а також цейтраферна, швидкісна та високошвидкісна зйомка), можуть бути використані для вивчення різних процесів.

З'єднання фотоапарата або кінокамери з мікроскопом дозволяє використовувати швидкісну та зйомку по кадрах для вивчення деталей багатьох технологічних процесів. За допомогою кінотехніки можна вивчати роботу різних агре­гатів, машин і механізмів, різноманітні технологічні процеси, деформацію матеріалів тощо. Такий метод дослідження раціонально використовувати при вивченні динаміки процесів. Фотографію доцільно застосовувати при проведенні таких досліджень, результати яких нестабільні і швидко змінюються в часі, а також у порівняльних дослідженнях, результати яких повинні бути зафіксо­вані у певний момент.

На більш пізніх стадіях виконання досліджен­ня, коли ключові питання опрацьовані, а набуті відо­мості про предмет дослідження систематизовані, можна також підготувати план-проспект — рефе­ративне викладення отриманих результатів у по­слідовності їх розміщення в рукописі. У подальшо­му він трансформується у кінцевий варіант плану, що відображає зміст цілком завершеної роботи.

У відповідності до розробленого плану формується перший (чорновий) варіант тексту виконаного наукового дослідження.

Після завершення чорнового варіанту приступають до написання вступу, в якому стисло формулюють актуаль­ність теми, мету, завдання, новизну роботи, практичне її застосування, визначають методологію дослідження і структуру роботи.

При оформленні вступу треба додержуватись таких правил:

Коротке і аргументоване формування актуальності те­ми обраного дослідження дає змогу сформулювати її важ­ливість, злободенність на конкретний момент. Подається короткий концентрований огляд розробок інших дослід­ників стосовно вирішення цього завдання з посиланням і критичними оцінками тих проблем, які вирішуватиме визначене дослідження.

Розкриття дослідженості обраної теми науково-дослідної роботи є обов'язковим елементом вступу. На це спрямований огляд літератури, який має засвідчити ґрунтовне ознайомлення автора зі спеціальною літературою, його вміння систематизувати джерела, кри­тично осмислювати їх, оцінювати результати, визначати головне для подальших досліджень.

Мета і завдання дослідження мають бути сформульо­вані методологічно правильно, достатньо коротко, але зав­данням дається розширене тлумачення, в сукупності вони мають відповідати назві розділів дослідження, але в форму­люванні використовують слова: "з'ясувати", "вивчити", "описати", "встановити", "вивести формулу" тощо.

Методи дослідження мають бути сформульовані на по­чатку роботи. Це стосується філософських та загально-наукових методів, а частково-наукові доповнюються після завершення дослідної роботи.

Обов'язковим елементом вступу є визначення об'єкта (процесу, явища, що створюють проблемну ситуацію і оби­раються для вивчення) і предмета (того сутнісного, що перебуває в межах об'єкта) дослідження. Останній, зазви­чай, збігається з темою і є головним розділом магістерської роботи.

Наукова новизна є ознакою, на підставі якої автор має право на використання поняття "вперше", характеризуючи отримані результати і здійснене ним дослідження.

Оцінюючи практичну значущість теми, виходять із то­го, наскільки результати успішно здійсненого дослідження можуть бути використані у відповідній сфері економічного, соціального буття людини, суспільства.

Лекція 5.

Особливості праці науковця.

План

1. Основні характеристики праці науковця.

2. Чинники, що впливають на продуктивність праці науковця.

3. Основні творчі і ділові якості науковця.

1. Основні характеристики праці науковця.

Прагнення людини до нових знань, або істини пізнання, за словами академіка , є основною відмінністю людини від тварин.

До основних характеристик праці науковця можна віднести наступне.

Плановість. Це вимагає від науковця певної цілеспрямованості і самоорганізованості. На всіх етапах дослідження науковець прагне пояснити факти, явища, предмети, знайти щось нове в науці, вивчити і узагальнити наявні знання, критично їх осмислити і сформулювати нові наукові концепції, теорії, принципи. Це можливо за умов кропіткої цілеспрямованої праці, що зумовлено його умінням самоорганізуватись до виконання певної роботи, зокрема послідовно, протягом життя накопичувати знання з певного напряму науки, не розпорошувати увагу на різні га­лузі і напрями; дотримуватись єдиної методики і технологій при ви­конанні завдань.

Працелюбність. Обов'язковою передумовою нау­кових успіхів є безперервна напружена праця, не­скінченний пошук і спроба вирішення наукової про­блеми. Наполегливість і безперервність пошуків не­обхідні тому, що вся наукова робота переважно скла­дається з невдач, і лише незначна частина творчості пов'язана зі станом "натхнення". Про це свідчить життя видатних вчених. Наприклад, Ньютон, коли його запитали, як він відкрив закон тяжіння, від­повів: "Я про це багато думав". Едісон казав, що у його винаходах 98 % "поту" і 2 % "натхнення".

Академік вважає, що коли молодий вчений обмежується лише семигодинним робочим днем і не працює більше 10 годин на день, то він прирікає себе на невдачу в обраній галузі знань, оскільки не встигає читати необхідну науко­ву літературу, слухати лекції, доповіді, постійно відстає від вимог свого наукового рівня.

Ось чому основною умовою успіху початківця-дослідника є напружена праця. Необхідно пам'ята­ти, що наукова праця не піддається часовій регла­ментації. Часто буває, що необхідне бачення пробле­ми або розв'язання питання відбувається поза робо­чим часом.

Розумова праця є найскладнішою, оскільки вона вима­гає активізації уваги, процесів мислення, емоційної напруги, та підвищення чутливості і залежить не тільки від інте­лекту працівника, а й від організації робочого місця і робо­чого дня. Зручне, обладнане необхідними організаційними засобами та інструментами, робоче місце створює умови затишку і творчої наснаги.

Велике значення має умовний "рефлекс на час". Тому, приступаючи до роботи, слід якомога точніше визначити її мету, обсяг і термін виконання. Щоб виробити "рефлекс на час" потрібно систематично працювати, не зважаючи на бажання чи появу натхнення, і тоді організм звикає.

Досліднику, особливо початківцю, необхідно встано­вити самоконтроль не лише за обсягом виконуваної роботи, а й за новизною її. Наприкінці робочого дня необхідно про­аналізувати, що зроблено за день, які нові наукові знання винайдено, з якими теоріями, концепціями, аксіомами, гіпотезами ознайомлено тощо. Необхідно пам'ятати, що наукова праця не піддається часовій регламентації. Часто буває, що необхідне розв'язання проблеми відбувається поза робочим часом.

Для забезпечення стійкості розумової праці необхідно чергувати її з виробничими паузами. Перерви слід робити через 1,5-2 години роботи, а через 3-4 години - відпочинок на 0,5-1 годину. Відпочинок може бути активним і пасив­ним. Головне, щоб відпочивала центральна нервова система і органи чуттів. Найкращим відпочинком є тільки сон, напружену розумову працю слід завершити за 1,5-2 години до сну. Високопродуктивній розумовій праці сприяє фізична культура і спорт, ранкова гімнастика, фізпаузи впродовж робочого дня, прогулянки перед сном тощо.

До важливих заходів на робочому місці належать також виробнича естетика, культура праці.

Працездатність - важливий фактор успіху. Лю­дина - це складна і тонка система. Налаштуватись на високу працездатність і творчу активність - важ­ливе завдання кожного вченого, для чого необхідно виховувати навички систематичної роботи. Доведе­но, що дії, які повторюються систематично і щоденно, перетворюються у звичку. Треба працювати сис­тематично і щоденно. Навіть якщо день завантаже­ний іншими справами, слід знаходити час для наукової роботи, виробляти звичку точного обліку часу та максимально ефективно використовувати вільні про­міжки часу.

Крім того, необхідно вміти правильно організу­вати своє робоче місце: оптимально розташувати інструментарій, матеріали, довідкову літературу, яка повинна бути систематизована - згрупована за темами та розділами.

Досить поширеною є думка про те, що наукова праця легка. Це - помилка. Наукова робота вима­гає значних витрат енергії, вона виснажлива і може супроводжуватись перевтомою. Тому головне зав­дання "гігієни розумової праці" - підтримувати високу працездатність, що досягається шляхом пе­ріодичної зміни занять.

Засобом відтворення працездатності може бути відпочинок, пов'язаний із захопленням спортом, літературою, музикою, мистецтвом, шахами, рибал­кою, прогулянками на природі. Гете стверджував: "Кожна людина повинна набути будь-яку добру звичку, завдяки якій вона могла б розважатися в дні радості і знаходити втіху в дні жалоби".

Інколи у процесі роботи наступає депресія. Це дуже небезпечний стан, при якому робота втрачає для виконавця будь-який сенс. Йому здається, що з дослідження нічого не вийде, він втрачає віру в її успіх і т. п. Якщо не проходить депресія, це може призвести до повного припинен­ня наукової роботи в цілому, краху життєвих пла­нів. Причинами депресії, як правило, є фізична та розумова перевтома, коли робота не дає бажаного результату, не приносить задоволення впродовж тривалого часу.

Як подолати депресивний стан? Звичайна перер­ва у роботі, тимчасове "відключення" від роботи да­ють результат лише у тому випадку, коли депресія — результат перевтоми. Якщо причини депресії по­лягають у відсутності успіху в роботі, доцільно різко звузити поле дослідження, звернутись до невелико­го конкретного питання та успішно його вирішити. Дуже важливо при цьому отримати схвалення від керівника роботи, колег, знайомих спеціалістів.

У результаті наполегливої праці над об'єктом дослідження і над науковою літерату­рою вчений отримує багато всебічних знань. Вони абсолютно необхідні для того, щоб знати, що вже зроблено іншими дослідниками. Разом із тим, немає прямої залежності між багажем знань та розвитком творчих здібностей людини. Можна бути ерудитом у будь-якій з галузей знань і водночас - творчо без­плідним. Тому багатознання хоч і є важливою умо­вою творчості, ще не показник самої творчості.

Традиційно вважають, що вченому необхідно мати гарну пам'ять. Це справедливо лише на перших ета­пах діяльності, коли відбувається накопичення ін­формації. У подальшому пам'ять може стати навіть перешкодою, оскільки заважатиме продукуванню нових наукових ідей через появу скептицизму.

За даними французьких наукознавців, наявність у вчених таких якостей, як творчі здібності та працьо­витість, найбільшою мірою сприяє дослідницькій роботі, ніж навіть їх поєднання з ерудицією. Більшість відкриттів належать саме таким вченим, хоч у за­гальній кількості вони становлять лише 3 %.

Наведені вище висновки не мають стати основою для оптимізму початківця-дослідника у тих випад­ках, коли він недостатньо багато читає літератури за фахом. Перегляд літератури без критичного ана­лізу, без належних нотаток власних думок, що ви­никають при опрацюванні статей або окремих пи­тань, ефекту не дає.

2. Чинники, що впливають на продуктивність праці науковця.

Продуктивність розумової праці значною мірою залежить від умов праці, фізіологічно-психологічного комфорту, відповідності робочого місця ергономічним, санітарно-гігієнічним вимогам.

Сучасного науковця неможливо уяви­ти без персонального комп'ютера. Щоб було легко і зручно працювати, комп'ютер слід розмістити так, щоб монітор знаходився на рівні очей, відстань між ним і обличчям науковця має бути не меншою 40 см. Клавіатуру краще роз­містити на відстані 10 см від краю стола, щоб можна було спиратися на стіл зап'ястями. Стілець має бути зі спинкою і, бажано, з підлокітниками.

При організації робочого місця необхідно врахувати вплив таких чинників, як шум, розмови, освітлення і кольорове оформлення стін, меблів. На робочому столі не повинно бути нічого зайвого. Ідеально, коли на столі лежать тільки ті документи, які потрібні в даний момент. Ліворуч розмі­щують документи, над якими ще працюють, а праворуч -уже підготовлені матеріали.

Гарне освітлення дозволяє виконувати всю роботу, не докладаючи зусиль, створює добрий настрій, посилює сприй­няття матеріалу. Звичайно, перевагу має природне освітлен­ня, але частіше використовується штучне (лампи денного світла, електролампи). Оптимальна температура приміщення має бути в межах +18°…+20°С.

Впродовж дня працездатність змінюється. Найбільш плідним є так званий ранковий період (8…15 годин), причому максимальна працездатність припадає на 10-13 годин, потім післяобідній (16…19 годин) і вечірній (20…22 години). Ступінь уваги і запам'ятовування змінюється в бік змен­шення та уповільнення наприкінці кожного поясу. Тому найбільш складну роботу необхідно виконувати на початку кожного поясу.

Отже, можна зазначити, що ефективність розумової праці залежить від таких чинників:

- внутрішніх (інтелектуальних здібностей і особистих якостей, волі, стану здоров'я, осмислення досягнень, працелюбності, багатознання);

- зовнішніх (організації робочого місця, режиму праці та відпочинку, стану зовнішнього середовища);

- особистої організації праці, ініціативи, внутрішнього творчого горіння;

- критичного осмислення досягнень науки в досліджу­ваній проблемі.

3. Основні творчі і ділові якості науковця.

Кожний працівник характеризується своєю індиві­дуальністю психофізичних функцій, рівнем розумового розвитку і трудових навичок у пізнавальній діяльності. Загалом основні якості науковця згруповані й подані в таблиці 1 [3, С. 32].

Таблиця 1. Основні якості, що відповідають статусу науковця

№ з/п	Творчі та ділові якості	Основні характеристики
1.	Професійні знання	Наявність знань, що відповідають вимогам обраної діяльності. Обов'язкові елементи: високий рівень базової освіти, вміння користуватися комп'ютером, знання рідної та іноземної мов.
2.	Допитливість	Високий рівень внутрішнього прагнення до пізнання істини, увага до непізнаного і незрозумілого, високий інтерес до нових знань, зокрема, наукової літератури як джерела знання.
3.	Спостереж-ливість	Здатність до цілеспрямованого сприйняття об'єктивних властивостей досліджуваних явищ, процесів, предметів.
4.	Ініціативність	Здатність до самостійних рішень, внутрішнє спонукання до нових форм діяльності.
5.	Почуття нового	Винахідництво, активна підтримка нового, творчий характер діяльності, нетерпимість до догматизму.
6.	Зацікавленість у справі	Наявність мотивів, ідей, що спонукають до дослідження; ставлення до праці як до важливого, привабливого заняття.
7.	Пунктуальність, ретельність	Своєчасне і якісне виконання плану роботи, доручень тощо.
8.	Відповідальність і надійність	Здатність брати на себе відповідальність за певну ділянку роботи, справу, за свої або чиїсь вчинки, дії, слова.
9.	Комунікабель-ність	Уміння налагоджувати зв'язки з різними за віком, характером та посадою людьми.
10.	Доброзичливість	Людяність, повага до інших людей, здатність розділити успіхи свого колективу.
11.	Честолюбство	Прагнення стати відомим, мати популярність, можливість просування на службі.
12.	Зовнішній вигляд	Гармонійне поєднання привабливості й елегантного

Тому з метою досягнення найкращих ре­зультатів наукової роботи, керівник повинен враховувати ці якості при фор­муванні наукового колективу та створенні відповідних робочих місць для співробітників.

Праця науковця вимагає наявності у нього відповідних психологічних рис, до яких належать нижче вказані.

Особиста ініціатива. Велике значення у досяг­ненні наукових результатів належить особистій ініціативі, "внутрішньому творчому горінню", по­стійній активності у постановці та аналізі певних питань. Особиста ініціатива, як правило, виклика­на почуттям новизни. Якщо початківець-дослідник не може подолати рамки наукових ідей, які на пер­шому етапі були "підказані" науковим керівником або запозичені при глибокому вивченні літератури, не бачить нових аспектів проблеми, то немає підстав чекати від нього нових наукових результатів. Тому розвиток особистої ініціативи молодого науковця є важливим завданням його становлення як вченого.

Критичне осмислення досягнень науки. Кри­тичний аналіз наукових досягнень, зроблених по­передниками і сучасниками, є важливою якістю вче­ного. Цей аналіз випливає не із суб'єктивних якос­тей особистості, що страждає почуттям переваги над іншими, а з діалектичного розуміння набутих рані­ше знань про природу і суспільство.

З розвитком науки і техніки з'являються нові можливості глибше і по-новому, на новій технічній основі, поставити експеримент, отримати нові дані.

Уявлення - це розумове перетворення вражень і формування на їх основі розумових образів, реалізація яких приводить до утворення нових ма­теріальних і духовних цінностей. Специфічним про­явом уявлення є фантазія та науково-фантастичні образи — "стрибок" думки з дійсності у майбутнє.

Важливе місце у науковій творчості відводиться інтуїції. Вона починається там, де обривається ло­гічний шлях наукового аналізу, виступає як почут­тя перспективи і нового у розв'язанні проблем. Інтуї­ція передбачає значний запас знань, досвід. Вона ґрунтується, як правило, на основі значної кількості знань, накопичених з певної проблеми.

Усі багатогранні особисті якості вчених у прин­ципі можна звести до трьох основних видів: творчі здібності; ерудиція; ділові якості (працьовитість).

Досить мала вірогідність того, що людина повною мірою володіє всіма цими якостями. Тому виникає питання, яке саме поєднання найбільш сприятливе і позитивно впливає на продуктивність праці вчено­го. Французькі наукознавці обстежили велику гру­пу дослідників і отримали такі дані:

Ø володіють усіма трьома якостями лише 12 %;

Ø здібні та ерудовані, але мало активні - 7 %;

Ø здібні та активні, але мало ерудовані - 3 %;

Ø ерудовані та активні, але творчо мало здатні - 16 %;