Ідентифікацію глюкози в розчині для інфузій згідно ДФУ проводять за утворенням червоного осаду з реактивом (стр. 6 )

Повідон застосовується в медицині в якості детоксикаційного засобу. Ідентифікацію повідону згідно ДФУ проводять за утворенням оранжево-жовтого осаду. Для цього використовують реагент:

а) розчин йоду;

б) гідроксиламіну гідрохлорид;

в) калію дихромат;

г) калію перманганат.

При виконанні реакції ідентифікації повідону з розчином йоду згідно ДФУ з’являється забарвлення: а) червоне;

б) буре; ;

в) жовте

г) розчин знебарвлюється.

Хімік-аналітик виконує якісну реакцію на повідон згідно ДФУ. Для цього до розчину S1 препарату додають розчин диметиламінобензальдегіду і кислоту сульфатну. Утворюється забарвлення: а) жовте;

б) синьо-фіолетове;

в) червоне

г) рожеве.

Згідно ДФУ у препараті повідон визначають вміст домішки пероксидів спектрофотометрично. Для цього до розчину препарату додають: а) заліза (ІІІ) хлорид;

б) кобальту (ІІ) хлорид;

в) титану (ІІІ) хлорид;

г) стибію (ІІІ) хлорид.

Домішку гідразину в повідоні згідно ДФУ визначають методом: а) спектрофотометрії;

б) тонкошарової хроматографії;

в) рідинної хроматографії;

г) напівмікрометодом.

При визначенні домішки гідразину в повідоні згідно ДФУ, до випробуваного розчину додають:

а) саліциловий альдегід;

б) формальдегід;

в) бензальдегід;

г) ацетальдегід.

Кількісне визначення повідону згідно ДФУ проводять шляхом вимірювання вмісту азоту модифікованим методом К'єльдаля. В цьому методі використовують змішаний індикатор: а) метиленовий синій і метиловий оранжевий;

б) бриліантовий зелений і метиловий червоний;

в) бромкрезоловий пурпуровий і метиловий оранжевий;

г) бромкрезоловий зелений і метиловий червоний.

При проведенні кількісного визначення повідону згідно ДФУ у контрольному досліді використовують:

а) формальдегід;

б) бензальдегід;

в) глюкозу;

г) кислоту борну.

У субстанції Повідон-йоду визначають вміст домішки йодидів. Титрантом у цьому випробуванні є:

а) амонію тіоціанат;

б) срібла нітрат;

в) натрію тіосульфат;

г) калію йодат.

У субстанції повідон-йоду згідно ДФУ визначають кількісний вміст йоду, титруючи розчином натрію тіосульфату. Дане визначення проводять у середовищі: а) натрію гідроксиду;

б) кислоти хлоридної;

в) кислоти сульфатної;

г) кислоти оцтової.

Водно-сольовий розчин «Гемодез» містить 6% ПВП. Кількісний вміст хлоридів у досліджуваному розчині визначають методом: а) полуменевої фотометрії;

б) ацидиметрії в неводному середовищі;

в) аргентометрії;

г) комплексонометрії.

Водно-сольовий розчин «Гемодез» містить 6% ПВП. Кількісний вміст калію в досліджуваному розчині визначають методом: а) полуменевої фотометрії;

б) ацидиметрії в неводному середовищі;

в) аргентометрії;

г) комплексонометрії.

Кількісний вміст пірацетаму згідно ДФУ обчислюють із площ піків і вмісту пірацетаму у ФСЗ. Цей метод має назву:

а) тонкошарова хроматографія;

б) рідинна хроматографія;

в) газова хроматографія;

г) спектрофотометрія.

При нагріванні пірацетаму з розчином їдкого натру червоний лакмусовий папірець синіє. Це вказує на виділення:

а) азоту;

б) вуглекислого газу;

в) сірководню;

г) аміаку.

Для визначення кількісного вмісту пірацетаму в лікарських формах використовують кольорову реакцію утворення індофенолу обробкою препарату натрію гіпохлоритом і фенолом. Цей метод кількісного визначення називається: а) флуориметрія;

б) тонкошарова хроматографія;

в) фотоколориметрія;

г) УФ-спектрофотометрія.

ДФУ регламентує вміст домішки йодидів у повідон-йоді не більше 6,0%. Для попереднього знебарвлення розчину препарату використовують розчин: а) натрію метабісульфіту;

б) кислоти аскорбінової;

в) натрію тіосульфату;

г) кислоти сульфітної.

Лікарський препарат тавегіл антигістамінної дії є похідним гетероциклу: а) піролу;

б) піролідину;

в) 2-піролідину;

г) 3-піролідину.

Лікарський препарат пірацетам є похідним піролідину і має хімічну назву: а) 3-вінілпіролідинон-2;

б) 3-(2-оксопіролідин-1-іл) ацетамід;

в) 1-вінілпіролідинон-2;

г) 2-(2-оксопіролідин-1-іл) ацетамід.

Кількісне визначення препаратів «Ентеродез» та «Гемодез» проводять рефрактометрично. При цьому вимірюють: а) кут обертання;

б) питомий показник поглинання;

в) показник заломлення;

г) оптичну густину.

Лікарський препарат ціанокобаламін містить у своїй будові атом металу:

а) заліза;

б) міді;

в) кобальту;

г) цинку.

Особливістю будови вітаміну В12 є макрогетероциклічна система з комплексом, зв’язаним катіоном:

а) порфін з катіоном магнію;

б) порфін з катіоном заліза (ІІ);

в) корин з катіоном кобальту;

г) бензімідазол з катіоном цинку.

Хімік-аналітик проводить випробування на чистоту субстанції ціанокоболаміну. При цьому сума площ усіх піків, крім основного, не має перевищувати площу основного піка розчину порівняння. Випробування проводили методом:

а) газової хроматографії;

б) рідинної хроматографії;

в) тонкошарової хроматографії;

г) спектрофотометрії.

Вітамін В12 застосовують в медицині в якості протианемічного засобу. Метод кількісного визначення ціанокобаламіну, рекомендований ДФУ:

а) рідинна хроматографія;

б) комплексонометрія;

в) УФ-спектрофотометрія;

г) тонкошарова хроматографія.

Спільним методом кількісного визначення ціанокобаламіну, оксикобаламіну та кобамаміду є:

а) УФ-спектрофотометрія;

б) тонкошарова хроматографія;

в) комплексонометрія;

г) цериметрія.

Для прведення ідентифікації ціанокобаламіну наважку його нагрівали з кислотою щавлевою. При цьому на фільтрувальному папері, змоченого розчином бензидину та міді (ІІ) ацетату, піднесеному до отвору пробірки, з’являлася синя пляма. Таким чином підтвердили наявність у молекулі ціанокобаламіну:

а) атома кобальту;

б) рибози;

в) ціаногрупи;

г) фосфатної кислоти.

Біологічна дія ціанокобаламіну:

а) антипелагрічна;

б) антискорбутна;

в) антирахітна;

г) антианемічна.

Коринова система ціанокобаламіну складається з циклів:

а) 3 піролінових і 1 піролідинового;

б) 3 піролідинових і 1 піролінового;

в) 1 піролінового і 1 піролідинового;

г) 3 піролінових і 3 піролідинових.

Нуклеотидна частина молекули ціанокоболаміну включає нуклеїнову основу, яка обумовлює антианемічну дію, представлену:

а) 4,5-диметилбензімідазолом;

б) 5,6-диметилбензімідазолом;

в) 4,6-диметилбензімідазолом;

г) 6,7-диметилбензімідазолом.

Вуглеводний фрагмент у молекулі ціанокобаламіну представлений цукром:

а) фруктозою;

б) лактозою;

в) рибозою;

г) глюкозою.

Атом кобальту з’єднаний з гетероатомом азоту бензімідазолу в молекулі ціанокобаламіну зв’язком:

а) координаційним;

б) пептидним;

в) складноефірним;

г) електровалентним.

Атом кобальту з’єднаний з фосфатною кислотою в молекулі ціанокобаламіну зв’язком:

а) координаційним;

б) пептидним;

в) складноефірним;

г) електровалентним.

Атом кобальту виявляють в молекулі ціанокобаламіну після мінералізації за утворенням червоного забарвлення з R-нітрозосіллю, яка має назву:

а) 2-нітрозо-1-нафтол-3,6-дисульфонат натрію;

б) 1-нітрозо-2-нафтол-3,6-дисульфонат натрію;

в) 1-нітрозо-2-нафтол-3,4-дисульфонат натрію;

г) 2-нітрозо-1-нафтол-4,6-дисульфонат натрію.

Атом кобальту в оксикобаламіні зв’язаний з функціональною групою:

а) -CN;

б) –NO2;

в) -OH;

г) β-5'-дезоксиаденозином.

Атом кобальту в кобамаміді зв’язаний з функціональною групою:

а) -CN;

б) –NO2;

в) -OH;

г) β-5'-дезоксиаденозином.

За хімічною структурою ціанокобаламін є:

а) нуклеотидом;

б) гідразидом;

в) глікозидом;

г) первинним ароматичним аміном.

Вітамін В12 синтезується в організмі мікрофлорою кишечника. Також В12 є побічним продуктом у виробництві:

а) пеніциліну;

б) цефалоспорину С;

в) холестерину;

г) стрептоміцину.

Вітамін В12 має колір:

а) білий;

б) червоний;

в) жовтий;

г) жовтувато-зелений.

Оксикобаламін є метаболітом ціанокобаламіну. При додаванні до розчину оксикобаламіну розчину срібла нітрату утворюється осад:

а) чорний;

б) жовтий;

в) білий;

г) бурий.

В молекулі ціанокобаламіну нуклетид з кориновою системою з’єднаний зв’язком:

а) координаційним;

б) електровалентним;

в) складноефірним;

г) пептидним.

При визначенні домішки псевдокобаламіну у ціанокобаламіні згідно АНД використовують еталонний розчин, який містить:

а) сіль кобальту (ІІ);

б) калію перманганат;

в) заліза (ІІІ) хлорид;

г) йод.

У синтезі каптоприлу використовують амінокислоту:

а) гістидин;

б) фенілаланін;

в) триптофан;

г) пролін.

Каптоприл застосовується в медицині як антигіпертензивний засіб прямої дії. Домішку каптоприлу дисульфіду визначають згідно АНД за параметрами піків суміші і досліджуваної речовини. Цей метод називається: а) високоефективна рідинна хроматографія;

б) флуориметрія;

в) фотоколориметрія;

г) полуменева фотометрія.

Каптоприл згідно ДФУ ідентифікують за знебарвленням розчину після додавання розчину йоду. Це пов’язано з окисленням функціональної групи: а) метильної;

б) карбоксильної;

в) сульфгідрильної;

г) піролідинового кільця.

Методом кількісного визначення каптоприлу згідно ДФУ є: а) зворотна йодометрія;

б) пряма йодометрія;

в) йодатометрія;

г) йодохлорометрія.

В основі кількісного визначення каптоприлу лежить реакція окислення сульфгідрильної групи. При визначенні кількісного вмісту каптоприлу у субстанції згідно АНД, до розчину препарату додають калію йодид та сульфатну кислоту. Реакційну суміш титрують розчином :

а) натрію гідроксиду;

б) йоду;

в) калію йодату;

г) калію перманганату.

Молекула каптоприлу у положенні 2 піролідиного циклу містить функціональну групу:

а) сульфгідрильну;

б) метильну;

в) складноефірну;

г) карбоксильну.

Непрямий інгібітор АПФ еналаприл гідролізується в печінці людини з утворенням:

а) етанолу;

б) метанолу;

в) проліну;

г) аміаку.

Інгібітор АПФ престаріум (периндоприл) містить у своїй будові амінокислоту:

а) гістамін;

б) аланін;

в) гістидин;

г) фенілаланін.

Методом кількісного визначення еналаприлу згідно ДФУ є:

а) йодометрія;

б) УФ-спектрофотометрія;

в) алкаліметрія;

г) неводна ацидиметрія.

Регламентований вміст домішки важких металів у каптоприлі згідно ДФУ не більше 0,002%. Для перевірки присутності їх у субстанції використовують еталонний розчин:

а) міді (ІІ);

б) срібла;

в) заліза (ІІІ);

г) свинцю.

Кількісне каптоприлу у таблетках згідно ДФУ визначають методом:

а) тонкошарової хроматографії;

в) УФ-спектрофотометрії;

б) рідинної хроматографії;

г) газової хроматографії.