Власні лінгвістичні дефініції на морфологічні теми

Власні лінгвістичні дефініції на морфологічні теми

Іменник

Я - Іменник… І, до речі,

Маю не тендітні плечі,

Бо за мною - рать, дружина.

Кожний - то моя дитина.

Має рід свій і ім’я:

Небо, Мама, Син, Земля.

Назва власна чи загальна -

Це для всіх принципіально!

«Хто?» і «Що?» - то мій пароль.

В кожного окрема роль -

Граматична й синтаксична.

Це робота наша звична!

Всі істоти й неістоти

Я зібрав в чотири роти,

А точніше - у відміни.

Є іменники й незмінні.

Хочеш краще мене взнати -

На уроці не слід спати

І ловити чорних ґав,

Бо не все ще я сказав.

Якщо будеш, любий друже,

Ти до мене не байдужий,

То скажу насамкінець:

«Справжній учень! Молодець!»

Займенник

Я - Займенник.

Хай не думає Іменник,

Що могутній він один.

Я - достойний його син.

Він, вона, воно і - ми

Якщо треба, то за нього

Станемо усі грудьми…

І Числівнику в пригоді

Будем другом при нагоді.

А з Прикметниками всюди

Ми завжди як рідні люди.

Цей, оцей, такий і той -

Справжній лицар і герой.

Весь, усякий, сам і інший -

Кожен сонячний і втішний.

Казна-хто, нічий, ніякий,

Мій і твій, ніщо, усякий,

Будь-який, котрийсь і чийсь…

Ти лиш з нами подружись.

І хоч нас не так багато,

Для Лінгвістики ми - свято.

Де не можна повторитись,

Ми не будемо баритись.

Невидимками, як мишки,

Прошмигнем у зошит нишком,

Разом з вами помудруєм -

Текст на славу побудуєм.

Прикметник

Маю витончений смак.

І про мене скаже всяк:

«Мудрий, щедрий, благородний!»

Я і якісний, й відносний,

І присвійний залюбки.

Та буває й навпаки.

І тоді я злий, сварливий,

Неспокійний, наче злива.

Наче вітер-буревій,

Йду усім наперебій.

Взагалі ж я суперовий,

Екстракласний, пречудовий,

Дзвінкорізнокольоровий.

В будь-якій своїй подобі

Я - Граматики оздоба.

Числівник

Я - Числівник. Не пихато,

Але впевнено й завзято

Заявляю: всюди й скрізь

Як не знатимеш про мене,

То в Граматику не лізь.

Я і звичний, й загадковий,

Кількісний, і порядковий,

Цілий, звісно, і дробовий,

Та ніяк не дріб’язковий.

Я солідний! Кинь всі жарти!

Цифри - це ще й вперті факти!

Щоб мене не ображати,

Вчися справно відміняти:

Три - в орудному трьома,

А чотири - чотирма.

Від двохсот - вже двомастами,

Вісімсот - то вісьмастами.

Сорок, дев’яносто, сто

Не зіб’є з пуття ніхто:

Визнають перед всіма

Лиш закінчення на - а.

В Мовознавії мене

Знає мудре і мале.

То ж і ти старайся всяк

Розуміть мій кожен знак.

Дієслово

В Морфології я - пан

І великий повелитель.

Я прадавній, друзі, житель.

Слів не кидаю на вітер

І працюю аж до поту.

Маю я щодня роботу:

Рано встати, написати,

Вимкнути, роздрукувати,

Наварити, розсварити,

Винести і поділити,

Полюбити, зачекати,

Віднести, зайти до хати.

Є у мене граматичні

Вірні друзі прагматичні:

Вид і Час, ще й мудрий Спосіб.

Та цього іще не досить.

У важку, скрутну хвилину

Мудрі дві Дієвідміни

І побачать, і почують,

Де мої полки ночують

Слів-трудяг неодноликих.

Майстер, друзі, я великий

Підказати, роз’яснити:

Що робить? і що зробити?

Тож прошу в мою Країну!

Ми з тобою неодмінно

Помудруєм, поміркуєм

Й світ у русі побудуєм.

Прислівник

Віват, Прислівнику, віват!

Частинам мови ти достойний брат!

Ти скрізь: і в полі, і надворі,

В оселі, в лузі, і в селі.

Ти служиш і дорослим, й дітворі.

Тобі під силу бігти навздогін,

Іти статечно і звернуть ліворуч,

Ти десь далеко й зовсім поруч.

Зі мною ти ві сні і наяву,

З тобою, друже, я по-справжньому живу.

Прийменник

У Іменника в полку

Маю честь я ось яку:

Ад’ютант - звання високе!

З ним справляюся нівроку.

Так, служити я мастак!

Бо нема, на жаль, у мене

Ніякісіньких ознак:

Ані роду, ні числа, ні відмінка, ні особи!

Жити так невільно спробуй!

Отже, вірний я в усьому

Ще й Займеннику самому.

І Числівнику, як брату,

Догоджаю я без блату.

Серед буднів одноликих

Маю лиш єдину втіху,

Як відмінками керую.

Отоді я Бог. Раюю.

Відчуваю справжню цінність,

Що то воля, самостійність.

Сполучник

Я - Сполучник. Споконвіку

Не роботу - маю втіху

Скрізь наводити мости,

Щоб дружили я і ти.

Щоби члени однорідні

Не сварились принагідно,

Я їх зводжу залюбки

З допомогою своєї

Граматичної руки.

Це завдання - найпростіше!

А от з реченням складніше:

Щоб частини поєднати,

Треба ще й розряди знати.

Речення складносурядне

Більш лояльне і порядне

(Бо частини рівноправні!).

З ним ладнати вмію справно.

А от складно (ще й!) підрядне

Не таке вже безоглядне.

Тут потрібно рвати пупа,

Щоб звести усе докупи.

Щоб підрядні й головні

Були вдячними мені,

Треба так їх поєднати,

Щоб не було пальців знати.

Щоб умовні й причинові,

Часові і наслідкові,

Допустові й порівняльні,

Наслідкові й з’ясувальні,

Міри й ступеня, мети

(За статутом Мовознавства)

Вміли вірність довести

Тій частині - головній і незалежній-,

Щоб консенсус зберегти.

Частка

Хоч малесенькі ми Частки -

Поряд з вами дуже часто.

Формотворчі і модальні -

Ми приятельки всі давні.

І, звичайно, заперечні,

Найкоротші, безперечно.

Леді ми категоричні,

Хоч на перший погляд звичні.

Бо коли усі гуртами

Станем дружними рядами,

Навіть пана Дієслова

Ми позбавить можем слова.

Вмієм виділити, ствердить,

Заперечить і підтвердить,

Інколи засумніватись,

Щоб у справі розібратись.

В основному ж ми лояльні

І в роботі дуже справні:

Здатні слово утворити

Або формі підсобити.

Вигук

Я - окремий мегаполіс.

Маю свій статут і поліс.

Маю я не нерви - віжки…

Вигук - це не жарт, не смішки!

«Гей!», «гайда!», «агов!» і «браво!»,

«Добривечір!» величаво.

«Прощавайте!» і «даруйте!»,

«Леле!», «Господи!», «рятуйте!».

«Ах!» і «ух!», «овва!» і «ох!»,

Голосне «га-га!» і «тьох!»

«Вйо!», «гиля!», «цабе!» і «брись!» -

Тут попробуй розберись!

Ґелґотять, кричать і б’ються,

Перепрошують, сміються,

Та лиш я промовлю: «Годі!»,

Ще й притупну при нагоді-

Емоційні й спонукальні,

Етикетні і звертальні -

Кожен зна свою поличку,

Впізнає свого по личку.

Затихають «брязь!» і «стук!»

Не теленькне ані звук.

«На добраніч!», всі на місце…

Замовка до ранку місто…