Формування ефективного ринку сільськогосподарської продукції (стр. 2 )

 

 

Рис. 1.1. Кількість і ціна товарної продукції, за яких ринок урівноважується

На відміну від інших сфер економіки сільське господарство попадає під плив додаткових факторів, що можуть впливати на обсяги виробництва продукції. Зміна кліматичних та погодних умов може значно впливати на динаміку виробництва. Такий вплив може викликати зростання ціни у несприятливих для виробництва роках, коли відбувається скорочення обсягів продукції та зменшення ціни при сприятливих умовах, які викликають збільшення обсягів виробництва та скорочення ціни.

Рівноважність попиту і пропозиції забезпечується, коли продається уся вироблена продукція та, відповідно, реалізовані всі грошові кошти населення. На кривій існує така точка у якій гіпотетично можуть бути реалізовані сподівання товаровиробників щодо максимальної реалізації товару та повністю задоволенні потреби покупців. Лише в ній криві попиту і пропозиції перетинаються та отримується рівноважна ціна. Проте ринок завжди знаходиться у стані спрямування до неї, але ситуацію, коли вони перетинаються можна назвати неможливою або ж занадто короткою, щоб її можна було зафіксувати.

Відповідно до вищесказаного, сільськогосподарські виробники повинні постійно бути ознайомлені з рівнем попиту на свою продукцію щоб спрогнозувати майбутнє вироблення товару, який можна було би реалізувати по прийнятній ціні. Таку можливість може надати аналіз обсягів виробництва та споживання у минулі роки та ціни за якими була продана продукція.

Ефективний ринок як сукупність економічних відносин, що складаються в сфері обміну з приводу реалізації сільськогосподарської продукції, функціонує на базі єдиних економічних законів. Головним серед них є: закон вартості, відповідно до якого продукція реалізується зважаючи на відрахування з її створення, але за тією вартістю, якою покупець оцінює задоволення відповідних потреб; закон економії ресурсів, що передбачає постійне удосконалення якості продукції з одночасним зниженням рівня витрат. Порушення цього закону зумовлює неможливість повноцінної дії закону вартості; закон рівноваги, згідно з яким при різних інших умовах обсяг сільськогосподарської продукції, запропонованої до продажу, врівноважується купівельно спроможним попитом потенційних покупців. Іншими словами, ефективний ринок сільськогосподарської продукції зумовлює такі обсяги виробництва, щоб у будь-який момент часу потреби відповідних покупців могли бути забезпечені в повному обсязі, причому за сприятливими для покупця цінами.

Основними ознаками створення і функціонування ефективного ринку сільськогосподарської продукції є конкуренція, право власності і економічна свобода. Об’єктивною умовою досконалої конкуренції виступає створення нормального конкурентного середовища.

Таким чином, під ефективним ринком сільськогосподарської продукції слід розуміти логічно упорядковану систему підприємств, організацій і установ повноцінної інфраструктури, принципів і методів її функціонування відповідно до умов Світової організації торгівлі, яка забезпечує збалансованість попиту і пропозиції, рівноважний ціновий паритет та належний рівень конкурентоспроможності продукції для задоволення зовнішніх вимог міжнародних ринкових відносин та внутрішніх потреб суспільства.

Для ринкової економіки характерна конкурентна ціна. Існують різні методи встановлення ціни на продукцію, але товаровиробник включаючи витрати на виготовлення продукції орієнтується на ціни, які вже встановлені на ринку та намагається або підлаштуватися до них або змінювати її залежно від характеристики товару. У цьому випадку він повинен мати інформацію про властивості своєї продукції. тобто чи являється вона достатньо еластичною щоб можна було знижувати на неї ціну.

Інтереси учасників сільськогосподарських ринків протилежні. Діяльність товаровиробників спрямована на бажання продати свію товар за максимальними цінами, щоб компенсувати витрати на його виготовлення, але вітчизняні сільськогосподарські товаровиробники знаходяться у лещатах невідповідного паритету цін, що не дозволяє їм мінімізувати свої витрати за рахунок покращення технологій. А на ринку завойовує міцніші позиції саме той виробник, який має найнижчі витрати на виготовлення продукції, що дозволяє йому отримувати більший прибуток за рахунок різниці його ціни та цін уже діючих на ринку. При надлишковому пропонуванні вироблена продукція може взагалі бути реалізована за цінами які будуть значно нижчими за собівартість продукції. У сільському господарстві ринковий попит на продукцію пред’являє як населення так і посередницькі структури, які зацікавлені у мінімальних цінах.

На сучасному етапі сільськогосподарські виробники є недостатньо масштабними для того, щоб змогти мінімізувати свої витрати, крім того, існує тенденція до їх подрібнення та територіального розпорошення, що також збільшує витрати на виробництво продукції. Також однією із особливостей ведення господарства є прагнення у сільськогосподарських виробників до одноосібництва, хоча практика доводить, що існує необхідність об’єднувати зусилля дл відстоювання своїх позицій за допомогою створення різного роду організацій спрямованих на покращення процесу реалізації продукції.

Криза, яка охопила всі галузі економіки України в теперішній час, вимагає відповіді на питання, за якими напрямами повинні розвиватися галузі сільського господарства, виходячи з умов їх функціонування в ринкових умовах.

Одним з основних завдань є налагодження виробничо-економічних зв’язків між основними галузями АПК та сільським господарством, галузями, що здійснюють переробку сільськогосподарської сировини, службами виробничо-технічного обслуговування і матеріально-технічного забезпечення, торговими підприємствами. Монополізація переробної промисловості призвела до того, що деяка продукція, зокрема тваринництва, закуповується за цінами, які є нижчими за собівартість. До того ж, кошти від переробних підприємств та торгівельних організацій надходять до виробників із запізненням. Зростає заборгованість сільськогосподарських підприємств постачальникам. Посилюються тенденції відмови від послуг інших організацій та від покупки багатьох видів продукції для забезпечення поточних потреб. Власна грошова виручка не відшкодовує витрат на придбання пального, запасних частин, інших видів матеріальних затрат.

Важливу роль у стабілізації ринку продукції повинна відігравати держава. Встановлено, що сільське господарство, з огляду на його важливість та особливості функціонування, потребує значного регулювання державою. В ринковій економіці його регулювання повинно бути спрямованим на перебудову структурних елементів, стимулювання оновлення засобів виробництва за допомогою фіскальної, монетарної, зовнішньоекономічної та інших політик. Також важливу роль відіграє протекціоністська політика, спрямована на формування системи цінової підтримки виробників для забезпечення їх поступального розвитку, розробка інвестиційних програм, сприяння виходу вітчизняних товаровиробників на світові ринки та ознайомлення ширшого кола країн з асортиментом продукції, що виробляється на території України.

Доцільно було б переглянути та вдосконалити політику низьких закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, підвищити їх за рахунок частки переробних підприємств і торгівлі шляхом удосконалення економічних взаємовідносин між взаємопов’язаними сферами АПК. Необхідно зробити сприятливими відсоткові ставки на короткострокові й довгострокові кредити та вирішити проблему з їх забезпеченням, розвивати іпотечне кредитування.

Адаптація сільського господарства і ринку його продукції до умов СОТ ускладнюється ще й тим, що практично всі його галузі до останнього часу залишалися енерго та ресурсномісткими, що, відповідно, зменшує конкурентоспроможність аграрної продукція на ринку. Тому одним з напрямів виходу сільського господарства з кризи і формування ефективного ринку його продукції є всебічна інтенсифікація виробництва на інноваційній основі та розвиток повноцінної інфраструктури ринку.

1.2. Основні принципи формування інфраструктури для ефективного функціонування ринку сільськогосподарської продукції

Важливою складовою стимулювання розвитку аграрного ринку є формування достатньо розвинутої та здатної забезпечити ефективний розвиток інфраструктури.

У зв’зку із припиненням здійснення централізованого управління ринком сільськогосподарської продукції, звуження ринків реалізації продукції та необхідністю формувати нові, що викликає потребу змінювати асортимент продукції, її якісні характеристики та обсяги виробництва виникає проблема з ціноутворенням на продукцію, її реалізацією, що цілком лягає на плечі самих товаровиробників. Відповідно, фінансові показники стають критичними, що впливає на процес розвитку сільськогосподарських підприємств. В процесі діяльності у сільськогосподарських товаровиробників існує проблема натуральних розрахунків, тобто бартеру, що значно спотворює економічні відносини у цій сфері. До цього додається проблема визначення об’єкта виробництва у майбутньому періоді, напрямів його реалізації та формування ціни на продукцію, що викликає потребу забезпечення виробництва відповідною інфраструктурою.

Саме поняття “інфраструктура” походить від латинського infra – нижче та structura – будова, розташування. У радянських джерелах інфраструктуру розглядали як комплекс галузей народного господарства, які обслуговують виробництво та забезпечують діяльність суспільства. Тобто інфраструктуру розглядають як допоміжну сферу, яка не здійснює значного впливу на економічні процеси.

В сучасній економічній науці роль інфраструктури постійно зростає, оскільки від її розвитку буде залежати ефективність роботи підприємств.

Відомий вчений Р. Йохімсен дає визначення інфраструктури як сукупності матеріальних інституційних й особистісних умов, що направляються в розпорядження економічних суб’єктів і формують умови для покращення інтеграції й створення оптимального щаблю розвитку суб’єктів господарювання [70, с.68].

За основну умову розвитку ринкової економіки вважає інфраструктуру О. Я.Лівшиц, та говорить що вона означає формування певної системи підприємств, установ та організацій, яка покликана забезпечити взаємодію потоків товарів, послуг, грошей, цінних паперів та робочої сили [101,с.44].

Український вчений А. Г Загородній доводить, що інфраструктура охоплює гуртову та роздрібну торгівлю, торгову мережу, магазини та інші торгівельні підприємства, аукціони, ярмарки, комерційні, посередницькі центри, торгові будинки, а також державні органи (інспекція контродю за цінами, антимонопольний комітнт тощо), головною метою діяльності яких є забезпечення безперебійного роцесу купівлі-продажу продукції [62,с.371].

розглядає інфраструктуру як систему державних, приватних і суспільних інститутів (організацій, установ), що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин і забезпечують їх ефективну взаємодію [39, с.15].

Ринкова інфраструктура агропромислового комплексу, на думку ій – це система підприємств, закладів виробничої і невиробничої сфери, ціллю діяльності якої являється створення умов для їх ефективної роботи, та забезпечення взаємозв’язку із покупцями [240, с.76].

Для покупки или заказа полной версии работы перейдите по ссылке.

Велику надію було покладено на формування агроторгових домів. За своєю суттю вони повинні створюватися самими сільськогосподарськими товаровиробниками для покращення умов економічної діяльності. Сутність агроторгового дому полягає у доведення сільськогосподарської продукції до реалізаційного стану, забезпечення зростання продаж за свій рахунок або від імені виробників та споживачів.

У торгових домах здійснюється продаж (купівля) продукції дрібними партіями, які формуються у якісно стандартизовані партії для подальшої реалізації.

Найдоцільніше створювати агроторгові дома у безпосередній близькості до сільськогосподарського виробника, зокрема рекомендувалося їх розташовувати у районних центрах. Він повиний сприяти організації місцевих аграрних ринків, надавати послуги щодо заготівлі і зберіганні продукції та формувати диверсифіковані канали збуту, зокрема через біржу.

У 1996 році було розроблено Міністерством сільського господарства і продовольства України та Українською академією аграрних наук “Типове положення про міжрегіональний та районний торговий дім”.

Цей процес почався досить активно, тобто у кількісному вираженні динаміка їх створення була активною та досягла 343 одиниць. Проте у якісному вираженні їх діяльність не принесла позитивних результатів, тобто найчастіше торгові дома представляли особисті інтереси та працювали заради власних прибутків, а не заради збільшення доходів учасників – сільськогосподарських товаровиробників.

Територіальні та природні особливості викликають специфіку аграрного виробництва, таким чином їх інфраструктура повинна розвиватися з її врахуванням. Структура ринку сільськогосподарської продукції формується в залежності від концентрації попиту та пропозиції. У зв’язку з цим постає потреба у створенні мережі оптових ринків.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.1999р. № 000 “ Основні напрямки створення та функціонування оптових продовольчих ринків”, оптовий продовольчий ринок – це суб’єкт підприємницької діяльності, метою якого є створення необхідних умов для здійснення операцій з продажу та купівлі наявних видів сільськогосподарської продукції [135,с.138].

Оптовий ринок сільськогосподарської продукції – цивілізоване місце зустрічі оптових пропозицій сільськогосподарської продукції та відповідного попиту, де виявляють реальну ціну товару, вирівнюють її коливання, оперативно переміщуючи товарні потоки. Оскільки оптовий ринок сільськогосподарської продукції організовують за певними правилами, то можна дати таке правове визначення: це суб’єкт підприємницької діяльності, який створено згідно із законодавством і метою діяльності якого є створення необхідних умов для здійснення операцій з продажу та купівлі сільськогосподарської продукції, укладення відповідних договорів купівлі-продажу за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозиції [91,с.8].

Потреба у створенні оптових ринків викликана великими ціновими коливаннями на сільськогосподарську продукцію (наприклад сезонні коливання), зростанням неправомірної торгівлі та тінізації обігу продукції, відсутністю контрактів на постачання продукції і стихійним характером економічних та торгівельних зв’язків, зниженням закупівельних цін, низькою спрямованістю пропозиції на вимоги споживача та великою кількістю неорганізованих товаровиробників.

До функцій оптового ринку можна віднести наступні:

забезпечення цивілізованого місця контакту споживачв та продавців;

виявлення ціни, сформованої попитом та пропозицією;

використовуючи продукцію різних сільськогосподарських виробників здійснювати групування товарів;

формування стандартизованих партій товару;

забезпечення складування, зберігання і доведення продукції до інших каналів реалізації (наприклад роздрібна торгівля);

здійснення моніторингу якості продукції;

надання інформації про зміну кон’юнктури та економічної ситуації.

Створення мережі оптових ринків необхідно робити поступово. На нижчому рівні створюються спеціалізовані ринки, які рекомендується зробити на базі вже діючих торгових підприємств, а на вищому – використовувати вже налагоджені економічні та господарські зв’язки районних оптових ринків, використовуючи бази споживчої кооперації.

Необхідність створення системи оптових ринків високо оцінили у Росії, де сформовано більше двадцяти таких ринків у містах Астрахань, Тула, Волгоград, Москва, Санкт-Петербург, Самара і. т.д. У Польщі – шість, у Франції – 20 ринків.

Створення в Україні оптових ринків сільськогосподарської продукції відбувається низькими темпами. Для покращення діяльності аграрних виробників необхідно, щоб вони також були їх співвласниками, поряд із місцевою владою та комерційними організаціями. Це дозволить здійснювати безпосередню участь в управління оптовим ринком сільськогосподарської продукції.

Важливу роль у розвитку ринку сільськогосподарської продукції відіграють аукціони.

Аукціон – публічний спосіб продажу деяких товарів при якому їх попередньо виставляють для огляду, а покупцем стає той, хто запропонує вищу ціну.

В аукціоні можуть продаватися такі товари, які мають індивідуальні особливості і не є стандартизовані.

Після попереднього огляду та купівлі у покупця не має можливості відмови та обміну товаром, тому, що кожен товар має свої особливості, які відрізняють його від інших.

Ще одним елементом ринкової інфраструктури є виставки на яких здійснюють демонстраційний показ найкращих результатів та досягнень у різних сферах діяльності.

Ярмарок сільськогосподарської продукції – це регулярний або періодично влаштовуваний з’їзд торгових, промислових і комерційних організацій та підприємств переважно для оптової торгівлі і закупки товарів по виставковим зразкам. Організовується він з метою реклами та забезпечення додаткових економічних зв’язків з постачальниками та споживачами.

Важливу для аграрних виробників та споживачів роль відіграють спеціалізовані магазини. Створення самими товаровиробниками закладів роздрібної торгівлі у кризові часи дозволили їм певним чином підтримати свій фінансовий стан. Але вони не дають вийти виробникам сільськогосподарської продукції на масштабний ринок та забезпечити собі значний прибуток.

Ринкова інфраструктура потребує додаткової уваги, оскільки вже існуючі елементи не можуть забезпечити просування безпосередньо товаровиробників до споживачів їх продукції, що не дає їм можливості поліпшити свій фінансово-економічний стан.

В Україні, зокрема у Волинській області, здійснюється певна діяльність спрямована на створення та вдосконалення інфраструктури аграрного ринку. Незважаючи на існуючі проблеми зростає кількість закладів у яких здійснюється оптова торгівля, зокрема бірж, агроторгових домів. Місцевими органами влади й підприємствами започатковуються і організовуються виставки та ярмарки.

1.3. Методичні основи дослідження ринкових

товарних відносин

На основі історично сформованої спеціалізації й суспільного поділу праці та економічної свободи виробників виникли відносини у сфері обміну, які у процесі товарного виробництва розросталися і набували нових форм, створюючи ринок.

Результатом товарного виробництва є товар, який має такі властивості як споживна та мінова вартість.

Серед основних суб’єктів виділяють державу, товаровиробників та домогосподарства, Домогосподарства – економічний суб’єкт, у складі якого можуть бути від однієї до декількох осіб, що забезпечую добробут та ведуть спільне господарство. Вони виконують такі функції: створюють фактори виробництва та виступають власниками грошових коштів для купівля необхідної для існування продукції.  

Основою ринкової економіки являється приватна власність, економічна обособленість і максимальна свобода вибору виробників.

В цій системі домогосподарства відіграють дуже важливу роль. Вони є власниками та продуцентами робочої сили та підприємницьких здібностей, капіталу, фінансових активів, землі тощо. Домогосподарства постачають свої власні ресурси суб’єктам господарювання та отримують при цьому доходи, зокрема у вигляді заробітної платні, прибутку, процента, ренти. За допомогою купівлі необхідних для життєдіяльності товарів здійснюється споживання.

Ринкова економіка має здатність саморегулюватися. Ринок оперативно реагує на зміни, що відбуваються в економічному житті суспільства, а суб’єкти ринкових відносин реагують на зміни які відбуваються в попиті і пропозиції. Потреби людей постійно змінюються і зростають, а товаровиробники змушені до них пристосовуватися. Ціну продукції, в кінцевому результаті, формує попит та пропозиція і тут витрати виробника будуть залежати від того як зреагує ринок та яким чином він їх оцінить, що заставляє виробників знаходитися у перманентному стані вдосконалення. У звя’зку з цим, можна сказати, що товарна форма виробництва забезпечує постійне збільшення продуктивності праці.