Формування ефективного ринку сільськогосподарської продукції (стр. 7 )

Переважна частина худоби м’ясних порід утримується на відгодівельних майданчиках (деякі можуть містити 35-50 тис. голів за один цикл). Більшість телят, які до них надходять, належить різним власникам, що передають їх на відгодівлю. Відгодівельні майданчики отримують прибуток від оплати їхніх послуг за доведення тварин до ринкової ваги. Іноді вони самі купують худобу, отримуючи прибуток від продажу телят. У США теля потрапляє з підготовчої стадії на відгодівельний майданчик у віці 180 днів, маючи масу 220-230 кг., а на момент продажу, у віці 12-13 місяців, – 510-530 кг[83].

В Україні не існує такого розподілу на м’ясне та молочне стадо. Відгодовування великої рогатої худоби на м’ясо супроводжує молочне виробництво, тому, що більшість тварин, які йдуть на м’ясо, становлять бички молочного стада. Відповідно, така велика рогата худоба не має достатнього генетичного потенціалу для забезпечення високої продуктивності та якості товару, яка необхідна для підтримки світової конкурентоспроможності.

Зазвичай, маса теляти на початку відгодівлі складає 30 кілограмів. Тварину відгодовують молоком або його замінником, доки вона не зможе споживати інших кормів. Тривалість відгодівлі становить близько 24 місяців, доки маса не досягне 300-320 кілограмів. Така система відгодівлі практикувалася нещодавно на сільськогосподарських підприємствах. Але із переходом більшості тваринницького виробництва у господарства населення вона змінилася і відгодовування телят не має жодного економічного ефекту при високих цінах на молоко. Таким чином господарства намагаються продати телят якомого скоріше, часто до досягнення ними двотижневого віку. Система ведення тваринництва, яку використовують в Україні, являється найменш ефективною серед вищенаведених.

Найбільш виразним показником ефективності технологій є середньодобовий приріст тварин. Так, у середньому по Україні, він складає 0,401 кг на добу, на Волині – 0,378 кг, тоді як в Німеччині та США відповідно – 1,278 та 1,361 кг. Як результат різної інтенсивності відгодівлі, продукція вирощування з розрахунку на одну голову за рік у Німеччині складає 438 кг, США – 491 кг, у той час як в Україні – лише 100-120 кг.

Використання інтенсивних програм відгодовування худоби з різними генетичними характеристиками може забезпечити досить швидку оборотність вкладеного капіталу в галузь та забезпечити зростання її ефективності.

Показовою у цьому аспекті є технология відгодовування, що застосовується у США, яка забезпечує оборотність коштів 1,7 раза на рік та дохід на одну голову великої рогатої худоби у розмірі 702 дол. США. У Німеччині дані показники відповідно складають 0,8 обороту на рік та 740 дол. США доходу на одну голову. В Україні при веденні господарства за старими технологіями можна максимально отримати близько 0,5 обороту на рік, що значно впливає на фінансово-економічний стан сфери тваринництва.

Для покупки или заказа полной версии работы перейдите по ссылке.

Використовується індексне страхування ризику втрати врожаю окремої сільськогосподарської культури у відношенні до середніх натуральних показників її врожайності на певній території за попередні п'ять маркетингових періодів. Щоб визначити розмір страхових виплат за таким методом застосовується спотова ціна певної одиниці виміру застрахованої аграрної продукції, яка діяла на товарній біржі на момент страхового випадку.

Наступним напрямом регулювання ринку продукції є державні заставні закупівлі зерна. Їх послідовний порядок передбачає виконання наступних дій:

а) Аграрний фонд видає кредит виробнику, під заставу зерна з видачею простого чи подвійного складського свідоцтва або складської квитанції. Вона не повинна перевищувати 80 % від вартості застави, яка розраховується за допомогою мінімальної закупівельної ціни;

б) основна сума бюджетної позики та плата за її використання погашається єдиним платежем у строк, визначений у кредитному договорі. При повному погашенні основної суми бюджетної позики та плати за її використання, у тому числі достроковому, позичальнику повертається просте чи подвійне складське свідоцтво (складська квитанція), а зерно звільняється з-під режиму застави.

в) якщо основна сума бюджетної позики та/або плата за її використання не погашається позичальником у строк, встановлений кредитним договором, то з такого моменту:

предмет застави переходить у власність держави та зараховується до складу державного продовольчого резерву за цінами, що діяли на момент оцінки такого предмета застави;

зобов'язання між сторонами договору вважаються повністю виконаними (у тому числі щодо плати за користування бюджетною позикою та повернення її основної суми);

обов'язок з оплати вартості подальшого зберігання колишнього об'єкта застави переходить на кредитора;

кредитор набуває прав вигодонабувача за договором страхування такого колишнього об'єкта застави.

В умовах СОТ важливе значення в державній політиці має відігравати інноваційно-інвестиційна політика щодо розвитку галузей сільського господарства, зниження рівня матеріаломісткості і собівартості продукції, здатній конкурувати на світовому ринку. Зокрема, це стосується цукру, тваринницької та інших видів продукції.

З метою збільшення пропозиції продуктів тваринництва на ринку сільськогосподарської продукції та запобігання виникненню середньостатистичної збитковості українських виробників такої продукції запропоновано продовжувати надалі надання Аграрним фондом бюджетної дотації. Отримує бюджетну дотацію виробник зазначеної продукції. Її розмір на черговий бюджетний рік встановлюється Кабінетом Міністрів України на одну голову об'єкта дотації у твердих сумах з розрахунку на:

а) метричну одиницю живої маси проданого об'єкта дотації або метричну одиницю маси реалізації молока та вовни;

б) одну голову чистопородної (чистокровної) племінної тварини, яка перебувала у власності суб'єкта дотації на початок чергового бюджетного року;

в) одну племінну бджолину сім'ю, яка перебувала у власності суб'єкта дотації на початок чергового бюджетного року;

г) виходячи з приросту кількості голів чистопородних (чистокровних) племінних тварин та племінних бджолиних сімей, які перебували у власності суб'єкта бюджетної дотації на кінець чергового бюджетного року, порівняно з їх кількістю на початок такого бюджетного року.

Державна політика України має бути спрямована на прискорення переходу до ринкової економіки та продовження інституційних реформ. Зокрема, це стосується створення умов для подальшого підвищення конкурентоспроможності аграрного сектора, яка є визначальним критерієм, що характеризує національну економіку і визначається нами через фактори ціноутворення, якості та ліквідності. Класично ці фактори розглядаються відносно чотирьох ієрархічних рівнів: держави, галузі, підприємства і товару.

Для визначення можливостей збільшення конкурентоспроможності аналізуються такі дані, а саме: розвиток фінансової системи, ділова активність, обсяг інновації, можливості вільного переміщення технологій, відкритість економіки та ступінь розвитку економічної інтеграції тощо.

Важливим фактором конкурентоспроможності продукції аграрного сектору є її ліквідність. Співвідношення попиту і пропозиції на ринках аграрної продукції ( співвідношення між обсягом виробництва, споживання, імпорту та експорту) відображає стан його ліквідності..

У цьому зв’язку важливо проаналізувати ринки збуту продукції. Зокрема на ринку м’яса в Російській Федерації спостерігається дефіцит, який проявляється у перевищенні споживання, що складає близько 2,2 млн т, над внутрішнім виробництвом, яке складає – 1,9 млн. т. Відповідно ринок Російської Федерації являється для України одним з найпривабливіших, що доводять показники експорту. Обсяг експорту становить близько 150 тис. т, що складає орієнтовно 20% вітчизняного виробництва.

У результаті специфічної аграрної політики, яка здійснюється у ЄС можна сказати, що ринок сільськогосподарської продукції є повністю насиченим за винятком насіння соняшнику. Таким чином ринок ЄС не є домінуючим у експортній політиці сільськогосподарської продукції. Сприятливі умови для експорту на цьому ринку традиційно має лише насіння соняшнику, а у перспективі це можуть бути окремі технічні культури для переробки на паливо.

На сучасному етапі під питанням покращення якості аграрної продукції мається на увазі формування нових стандартів щодо неї відповідно до вимог розвинутих країн і доцільності використання генетично модифікованих культур та виробництва тваринницької продукції з використанням стимуляторів росту. Останнє формує вектор виходу торгівельних відносин сільськогосподарською продукцією на той чи інший зовнішні ринки. Це пояснюється тим, що якщо в Україні буде дозволено виробництво продукції, яка є генетично модифікованою, то це означає, що такі ринки як ЄС буде повністю втрачено, оскільки її використання на його території заборонено. А на території США та Канади генетично модифіковану сільськогосподарську продукцію дозволено до вільного споживання та продажу.

Для розширення ринків збуту сільськогосподарської продукції та покращення якості споживання важливо впроваджувати нові стандарти якості, що задовільняють вимоги СОТ, здійснювати жорсткіше забезпечення ветеринарних і карантинних вимог, забезпечення можливості визначення трансгенного походження продукції для споживачів та вирішення питання про її дозвіл чи заборону. Законодавством України встановлено вимоги щодо маркування товару, який вироблений із застосуванням генетично модифікованої продукції. Проте більшість підприємств їх не виконують, а кількість лабораторій де може здійснюватися такий аналіз є обмеженою.

Також необхідно здійснювати маркування продукції, яка вироблена без застосування хімічних речовин для зростання врожайності, подовження зберігання, підсилювачів смаків, покращення зовнішнього вигляду і. т.д. Виконання таких заходів може сприяти покращенню конкурентоспроможності аграрної продукції на внутрішньому ринку та дозволить розширити зовнішні ринки реалізації продукції.

В умовах відкритості ринків виникає потреба у посиленні контролю за якістю імпортної продукції та ефективніше запобігати її контрабанді. Розв’язання цієї проблеми потребує збільшення обсягів фінансування, утримання й оснащення державних ветеринарних і карантинних служб, але здійснювалися відповідно до вимог Уругвайської угоди і належали до заходів “зеленого кошика”.

Третім фактором конкурентоспроможності є ціна. Низька собівартість виробництва сільськогосподарської продукції викликає зростання її конкурентоспроможністі за рахунок низьких цін. Відношення експортної української ціни до світової з більшості видів сільськогосподарської продукції є значно нижчим за одиницю, зокрема це стосується яловичини (0,63), сухого знежиреного молока (0,60). Але при тенденції зростання заробітних плат, вартості техніки, паливно-мастильних матеріалів, енергоносіїв, добрив, засобів захисту рослин можна спрогнозувати і зростання собівартості аграрної продукції.

Для ціннового аналізу необхідно, крім факторів, які визначають конкурентоспроможність галузі та її продукції, розглянути також основні показники, що використовуються для вимірювання конкурентоспроможності.

Отже, враховуючи позитивні світові кон’юнктурні тенденції на основні продукти харчування та надлишок їх в Україні постає завдання здобуття та розширення зовнішніх ринків збуту, збільшення експортної орієнтації виробництва, що неодмінно викличе економічного зростання у сфері сільського господарства.

Для стимулювання розвитку, розширення і нарощування ринку експорту сільськогосподарської сировини та продовольчих товарів необхідно:

·  здійснити державну протекціоністську політику щодо укладання взаємовигідних міжурядових угод, які сприятимуть просуванню продукції агрохарчового комплексу на зовнішні ринки;

·  надавати державні експортні кредитні гарантії кредиторам, які фінансують експортно-продовольчі операції;

·  ініціювати формування спільного продовольчого ринку країн СНД;

·  створити сприятливі політичні й митні умови для відновлення напрацьованих роками зовнішньоекономічних зв’язків споживчої кооперації з зарубіжними партнерами;

·  стимулювати укріплення позицій вітчизняних експортерів, підвищення конкурентноспроможності стратегічно важливих видів сільськогосподарської продукції на зовнішніх ринках при встановленні вивізної ставки мита до 2007 р. на рівні 2 %;

·  звільнити на п’ять років від сплати вивізного мита особисті селянські господарства, селянські кооперативні об’єднання – суб’єкти експортних операцій.

Отже, державне регулювання має здійснюватись виключно економічними важелями. Однак у разі наявності позаринкового узгодження дій продавців сільськогосподарської продукції, порушення антимонопольного законодавства доцільно запровадити адміністративне регулювання цін на організованому ринку сільськогосподарської продукції.

Ефективність ринку сільськогосподарської продукції залежить від раціональної взаємодії державних і ринкових регуляторів. Особливо це має важливе значення при взаємопов’язаній діяльності учасників ринку.

Ефективність господарювання сільськогосподарських підприємств залежать від правильності вибору каналів реалізації продукції, маркетингових заходів, менеджменту цінової політики, асортименту і якості послуг, експортоорієнтованості підприємства.

Ланцюг реалізації сільськогосподарської продукції має багато сегментів у процесі доведення її від виробника до кінцевого споживача. Таким чином для аграрних товаровиробників являється важливою їх частка у кінцевій ціні. Відповідно до цього вони можуть планувати свою подальшу діяльність у перспективному періоді. Аналізуючи розподіл цін на аграрну продукцію державні органи регулювання можуть визначати деструктивні пропорції та вживати заходів щодо пропорційного її розподілу різними методами та прогнозувати обсяги зростання виробництва. Наприклад за умови зростання частки аграрних товаровиробників у ціні кінцевої продукції останній зможе збільшити свої доходи, що викличе зростання обсягів виробництва та продажу товарів. У процесі аналізу розподілу кінцевої ціни на вітчизняну сільськогосподарську продукцію було виявлено що найбільша частка припадає на посередницькі структури, транспортування і збереження, а частка виробника є найменшою. У цьому випадку у аграрних товаробників зникає мотивація для здійснення діяльності, а інвестований капітал переміщується у інші сфери діяльності. Таким чином у багатьох економічно розвинутих країнах здійснюється регулювання співвідношення часток ціни по всьому маркетинговому ланцюгу з метою збільшення частки безпосередньо виробника продукції та недопущення монопольного зростання часток переробних та торгівельних компаній.

Таким чином, набуття Україною членства у СОТ розглядається як системний фактор розвитку національної економіки, прискорення динаміки ринкових реформ шляхом створення цивілізованих умов конкуренції, збільшення прозорості державної політики лібералізації зовнішньої торгівлі, зменшення корупції, створення середовища не тільки для залучення іноземних інвестицій, а й поліпшення умов для підприємництва, зокрема у сільській місцевості, що позитивно позначиться на розв'язанні низки соціальних проблем села.

Висновки до ІІІ розділу

1. Для поліпшення ситуації у біржовій діяльності зерном запропоновано: розширити асортимент зернових культур, що будуть торгуватися на біржах, у тому числі по експортних угодах; збільшити кількість форвардних угод для подальшого експорту зернових культур; досягти вищого рівня цін по спотових контрактах порівняно з цінами на позабіржовому ринку зернових культур; здійснювати експорт зерна лише за експортними контрактами на акредитованих для таких операцій біржах; розширити практику застосування ф’ючерсних та опціонних контрактів у сфері реалізації сільськогосподарської продукції на товарних біржах.

2. З метою оптимізації контрольних заходів за використанням зернових ресурсів держави, забезпечення покращення співвідношення попиту і пропозиції та встановлення рівноважної ціни на зерновому ринку, зменшення витрат на виробництво товару та здійснення маркетингових послуг, скорочення натуральних обмінних операцій, існує потреба у впровадженні: економічно обґрунтованого розрахунку та використання заставної ціни на зерно з метою утримання платоспроможності товаровиробників і споживачів на належному рівні; формування продовольчих запасів зерна та продуктів його переробки на місцевому та загальнодержавному рівнях; продажу товаровиробникам матеріальних та технічних ресурсів; створення необхідного інформаційного простору для учасників ринку, здійснення наукового та організаційного консультування тощо.

3. Для забезпечення подальшого розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції нами запропоновано використання наступних заходів: здійснення організаційної підтримки і стимулювання розвитку біржового сільськогосподарського ринку з боку обласних і районних державних адміністрацій та посилення їх відповідальності за дотримання законодавства, яке регулює діяльність бірж, агроторгових домів та гуртовень; здійснення координації діяльності бірж з питань цінової політики, організації та проведення торгів, стандартизації біржових товарів, сертифікації бірж і діяльності біржових посередників та з інших питань немонополістичного характеру; гарантування легітимності укладання й ліквідності біржових угод, захист їх від неплатежів; забезпечення відкритості та прозорості біржового ринку для продавців, покупців, податкових, банківських, страхових і статистичних установ.

4. З метою стабілізації ринку сільськогосподарської продукції у випадках несприятливої кон'юнктури ринку (різких змін попиту і пропонування) визнано за необхіде здійснювати державну підтримку стабілізації цін на біржовому ринку через запровадження механізму інтервенційних закупівель і продажів. Для провадження інтервенційних дій на біржовому ринку сільськогосподарської продукції доцільно використовувати Державний інтервенційний фонд. Одним із видів діяльності фонду може бути формування й обслуговування державних резервів сільськогосподарської продукції.

5. Необхідно активно розвивати систему оптових посередників, які діють на реальному ринку та призначені для оптимізації визначення кон’юнктури і прогнозування напрямку її руху за допомогою створення єдиних правил реалізації аграрної продукції, яка повина бути відповідним чином сформована у партії, забезпечення учасників торгів послугами із збереження товару, холодильних установок, комерційного кредиту, інформаційного забезпечення. Формування мережі оптових ринків сприяє створенню ефективного, прозорого ринкового механізму реалізації сільськогосподарської продукції товаровиробниками усіх форм власності, зокрема надає доступ до ринків дрібним та середнім виробникам продукції. Вона забезпечує виведення з тіні та легалізації товаропотоків сільськогосподарської продукції, в тому числі вирощеної населенням, а також прозоре формування ціни на основі попиту та пропозиції.

6. Доцільно зміцнювати позиції роздрібної торгівлі, яка: досліджує кон’юнктуру, що склалася на товарному ринку, визначає попит і пропозицію на конкретні види товарів, здійснює пошук товарів, необхідних для роздрібної торгівлі, проводить відбір товарів, їх сортування при складанні необхідного асортименту, здійснює оплату за товари, прийняті від постачальників, проводить операції щодо приймання, зберігання, маркування товарів, встановлює на них ціни, виявляє постачальників та споживачів транспортно-експедиційних, консультаційних, рекламних, інформаційних та інших послуг.

7. Для ефективного управління продуктовими ринками доцільно створювати з числа їх учасників міжпрофесійні об’єднання для нейтралізації спроб лобіювання цін чи перешкод вільному пересуванню товарів через безпосередні звернення до вищих ешелонів влади.

8. Запропоновано удосконалення процесу функціонування Аграрного фонду як одного з важливих структурних елементів державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції, який здійснює товарні або фінансові інтервенції на організованому аграрному ринку України, в обсягах, що дозволяють встановити ціну рівноваги (фіксінг) на рівні, не нижчому за мінімальну та не вищому за максимальну закупівельні ціни, використовуючи найоптимальнішу кон'юнктуру біржового ринку, що склалася протягом періоду державного цінового регулювання.

9. Важливим напрямом регулювання ринку сільськогосподарської продукції є комплексне страхування ризиків її загибелі. Використовується індексне страхування ризику втрати врожаю окремої сільськогосподарської культури у відношенні до середніх натуральних показників її врожайності на певній території за попередні п'ять маркетингових періодів. Щоб визначити розмір страхових виплат за таким методом застосовується спотова ціна певної одиниці виміру застрахованої аграрної продукції яка діяла на товарній біржі на момент страхового випадку.