Зміст (стр. 4 )

Некомерційні організації, що обслуговують домашні гос­подарства — інституційні одиниці, створені окремими групами домашніх господарств для забезпечення власних інтересів. Ре­сурси цього сектору формуються за рахунок добровільних внес­ків. Як особливий тип некомерційних організацій в СНР розгля­даються соціально-культурні підрозділи підприємств, що утриму­ються за рахунок коштів від основної діяльності та надають не-ринкові послуги працівникам цих підприємств (житлові, оздоров­чі, медичні тощо).

Задля більш точного врахування розподілу доходу окремо ви­діляються зарубіжні економічні одиниці, з якими суб'єкти госпо­дарювання, що зареєстровані на території України (резиденти), здійснюють певні операції. У складі національної економіки та­кими одиницями фактично є нерезиденти — економічні суб'єк­ти, які ведуть свою діяльність на території України, але зареєст­ровані платниками податків в інших країнах.

З даних таблиці 2.4 видно, що найбільша питома вага у вироб­ництві валової доданої вартості1 припадала на нефінансові кор­порації і залишалася протягом 2000—2003 рр. відносно стабіль­ною на рівні 2/3 ВВП країни. У той же час стрімко розвивалися фінансові корпорації (кредитні установи та страхові компанії), їхні доходи збільшилися за цей самий період у 2,3 раза (у 2000 р.: 2,1 - 1,2 = 0,9 %; у 2003 р.: 3,9 - 1,8 = 2,1 %; 2,1/0,9 = 2,3 раза). Такі тенденції є цілком природними для розвитку ринкової еко­номіки, адже фінансовий сектор в економіці України ще й досі залишається недостатньо розвинутим для формування власного потужного інвестиційного ресурсу. Статутний капітал усіх україн­ських банків становив у 2004 р. 11,6 млрд грн..

Таблиця 2.4

СТРУКТУРА ВИРОБНИЦТВА ВАЛОВОЇ ДОДАНОЇ ВАРТОСТІ ЗА ІНСТИТУЦІННИМИ СЕКТОРАМИ ЕКОНОМІКИ1 (% до ВВП)

Сектори економіки	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
Нефінансові корпорації	67,3	67,9	66,2	66,3
Фінансові корпорації	2.1	2,9	3,1	3,9
Сектор загального державного управління	12,5	12,3	13,5	14,6
Домашні господарства	17,7	17,0	17,2	15,6
Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства	1,6	1,4	1,5	1,4
Оплата послуг фінансових посередників	- 1,2	-1,5	-1,5	-1,8

Структура бізнесу. Відповідно до чисельності працівників і обсягів господарського обороту підприємства (незалежно від форм власності), воно може бути віднесеним до категорії малих, середніх або великих підприємств. Для віднесення підприємства до тієї чи іншої категорії воно має відповідати встановленим ін­тервалам за двома показниками.

Малими підприємствами відповідно до Господарського кодек­су України від 16.р. № 436-ІУ визнаються новостворю­вані та діючі підприємства незалежно від форм власності, в яких середня облікова чисельність працівників за звітний рік не пере­вищує 50 осіб, а обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за се­редньорічним курсом НБУ.

Великими підприємствами визнаються за законодавством України такі, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн євро. Решта підприємств належать до середніх. Проте ця класифікація має занадто широкий діапазон критеріальних параметрів для групи середніх підприємств, уна­слідок чого майже 95 % сучасних підприємств у національній економіці відносяться до середніх.

У практиці аналізу національної економіки використовують інші інтервали параметрів для віднесення підприємств до катего­рій середніх або великих. їх встановлюють експертно залежно від цілей аналізу, ступеня концентрації виробництва та наявності кризових явищ у національній економіці. У більшості досліджень підприємства, в яких чисельність працівників від 51 до 250 осіб, а обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг) становить суму в межах інтервалу від 501 тис. євро до 2,5 млн євро, відносяться до категорії середніх, а підприємства, що мають чисельність праців­ників понад 250 осіб, а обсяг реалізованої продукції (робіт, по­слуг) понад 2,5 млн євро, відносяться до великих.

Структурування економіки за ознаками величини її інституційних одиниць дає можливість зробити висновок про ступінь концентрації виробництва. В економіці будь-якої країни процеси концентрації і деконцентрації виробництва відбуваються одночас­но. В одних сферах чи видах діяльності переважають процеси укрупнення підприємств, в інших, навпаки, — диференціації. Те саме стосується і процесів концентрації капіталу та робочої сили. Тому при оцінці структури бізнесу національної економіки мож­на говорити лише про ступінь переважання одного з них.

Зрушення в структурі бізнесу в Україні характеризуються озна­ками деконцентрації виробництва та децентралізації капіталу. Біль­шу частину обсягу валового внутрішнього продукту, як за показни­ками випуску, так і валової доданої вартості, виробляють великі підприємства. На великих підприємствах працює більше половини працівників. На них припадає й переважна частина вартості основ­них засобів. Проте питома вага великих підприємств у структурі біз­несу неухильно скорочується за всіма показниками (табл. 2.5). Вод­ночас відбувається інтенсивний розвиток малого бізнесу, прискорю­ється процес його ротації. Так, в Україні у 2003 р. функціонувало 272,7 тис. малих підприємств, із них мали обсяги виробництва 198,8 тис. Питома вага малих підприємств становить 90,8 % усіх підпри­ємств, зареєстрованих в Україні. Частка продукції малих підпри­ємств у загальних обсягах виробництва продукції (робіт, послуг) у 2003 р. становила 12 %. На малих підприємствах працювало 23,6 % працівників. Відбувається розукрупнення і самих малих підпри­ємств: середня кількість працівників у розрахунку на одне мале під­приємство у 1995 р. становила 12 осіб, у 2000—2002 рр. — вісім осіб, тоді як у 2003—2004 рр. — лише сім осіб1. Однією з причин такого розукрупнення малого бізнесу є занадто складний порядок ліквідації малих підприємств, які з різних причин припинили свою роботу, внаслідок чого їх власники часто не проводять процедуру ліквідації.

Таблиця 2.5

СТРУКТУРА БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ1

		Середньооблікова чисельність працівників, осіб
Показники	Рік	малі	середні	великі	нетипові
		підприємства (від 0 до 50)	підприємства (від 51 до 250)	підприємства (понад 251)	підприєм­ства*
Питома вага у	2000	87,3	9,8	2,7	0,2
загальній кіль­кості підпри-	2001	88,9	8,6	2,2	0,3
ємств, %	2002	89,8	7,7	1,9	0,6
	2003	90,8	6,8	1,6	0,8
Питома вага в обсязі вироб­ництва, %	2000	12,0	15,5	67,8	4,7
Питома вага в обсязі вироб­ництва, %	2000	12,0	15,5	67,8	4,7
	2001	13,7	15,5	63,6	7,2
	2002	12,0	14,6	59,6	13,8
	2003	12,0	13,7	57,4	16,9
Питома вага у загальній чи­сельності шта-	2000	15,9	28,0	56,0	0,05
	2001	18,6	27,3	54,0	0,1
тних працівни­ків, %	2002	21,4	26,0	52,3	0,3
	2003	23,6	24,7	51,2	0,5

До нетипових віднесено підприємства, на яких продуктивність праці перевищува­ла 500 тис. грн, тобто була вищою від показників типових підприємств у 13 разів.

Більшість малих підприємств в Україні займаються оптовою й роздрібною торгівлею, торгівлею транспортними засобами та послугами з ремонту. Кількість цих підприємств протягом 2000—2004 рр. залишалася відносно стабільною і становила трохи більше 100 тис, тоді як їх питома вага у загальній кілько­сті скоротилася з 46 до 36 %. За цей же період удвічі зросла кіль­кість підприємств, які здійснюють операції з нерухомістю, здаванням у найм та послугами юридичним особам. Цим видом діяльності займалися у 2004 р. 52,7 тис. малих підприємств, або 18,6%. Відносно невеликою у національній економіці залиша­ється питома вага підприємств виробничої сфери. Загальна кіль­кість малих підприємств у сільському господарстві, промисло­вості та будівництві у 2004 р. становила 85, 1 тис, що дорівнює 30 %, а обсяг реалізованої продукції 28,6 %. Украй мало створе­но малих підприємств, які займаються інноваційною діяльністю. У цілому фінансовий результат від основних видів діяльності (прибуток) до оподаткування малих підприємств, що визначені такими в їх статутних документах, від'ємний і становив за 2004 р. (-1,3 млрд грн), причому найбільші збитки (-1,7 млрд грн) за­знані у промисловості1.

Окремо виділені у таблиці 2.5 нетипові підприємства, на яких продуктивність праці була вищою від показників типових під­приємств щонайменш у 13 разів. В основному до цієї групи від­несені так звані посередницькі підприємства, які створені й фун­кціонують зазвичай у сфері оптової торгівлі для «відкачування» грошей з фінансових потоків між державними підприємствами та організаціями. Що характерно — кількість цих підприємств останніми роками збільшилася у чотири рази. За питомої ваги у загальній кількості працівників на малих підприємствах у 0,5 % їхній дохід становить майже 17 %.

Усі наведені структурні характеристики свідчать, що сфера малого бізнесу в Україні ще тільки формується і не повною мі­рою відповідає стандартам країн із розвинутою ринковою еконо­мікою. У США, наприклад, кожна четверта фірма припиняє свою діяльність уже на першому році існування, а 90 % усіх нових фірм існують не більше чотирьох років. Проте малий бізнес - важлива складова сучасної ринкової економіки. По-перше, він формує конкурентне середовище, сприяє утвердженню конкурент­них відносин, оскільки є антимонопольним за своєю приро­дою. По-друге, малі підприємства, оперативно реагуючи на зміни кон'юнктури ринку, надають ринковій економіці необхідної гнуч­кості. По-третє, малі підприємства створюють 50—80 % робо­чих місць. По-четверте, він сприяє підвищенню продуктивності праці та прискорює впровадження досягнень науково-технічного прогресу за рахунок високої спеціалізації, гнучкості, швидкого реагування на технічні досягнення. По-п 'яте, дуже важливу фун­кцію відіграють малі підприємства в пом'якшенні соціальної на­пруженості та демократизації ринкових відносин, адже саме вони є фундаментальною основою утворення середнього класу.

Порівняння структури бізнесу національної економіки й країн із розвинутою ринковою економікою вказує на ще одну важливу обставину — в Україні значно нижчою є питома вага середніх підприємств (табл. 2.6). У США середні підприємства становлять майже чверть від усіх зареєстрованих підприємств і виробляють вони 32 % загального обсягу продукції та послуг. Це стабільно працюючі підприємства, які мають або власну досить відому в певному регіоні марку й гарну репутацію, або є постійними парт­нерами великих корпорацій.

Таблиця 2.6

ПОРІВНЯННЯ СТРУКТУРИ БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ ТА США1 (% до підсумку)

Підприємства	Україна	США
Кількість під­приємств	Обсяг виробництва	Кількість під­приємств	Обсяг виробництва
Малі Середні Великі Нетипові	90,8 6,8 1,6 0,8	12,0 13,7 57,4 16,9	71,3 24,3 Д4*	6,0 32,0 62,0
Усього	100,0	100,0	100,0	100,0

Структура організаційно-правових форм господарювання. Ринкова економіка передбачає, що кожне підприємство з огляду на об'єктивні і суб'єктивні причини має шукати свої шляхи роз­витку та найбільш сприятливі для цього форми організації й гос­подарювання. А це багато в чому залежить від організаційних сторін володіння і розпорядження факторами виробництва. Влас­не саме з ними пов'язане привласнення результатів виробництва, характер якого визначається формами власності на засоби вироб­ництва. Таким чином, структура організаційно-правових форм господарювання вказує на переважні у національній економіці способи привласнення результатів виробництва.

Необхідно підкреслити різницю між формою власності та ор­ганізаційно-правовою формою господарювання. Незбіжність цих понять випливає хоча б і того, що в одному підприємстві як його засновники можуть бути об'єднані різні форми власності та, на-паки, у рамках однієї форми власності можуть бути об'єднані підприємства різних організаційно-правових форм.

Під організаційно-правовою формою господарювання мається на увазі комплекс юридичних, правових, господарчих норм, які визначають характер, умови та способи формування відносин між власниками підприємства, а також між підприємством і зов­нішніми щодо нього суб'єктами господарської діяльності та ор­ганами державної влади.

Законодавство України визначає 40 організаційно-правових форм господарювання. До основних організаційно-правових форм господарювання належать: приватне підприємство, державне під­приємство, комунальне підприємство, іноземне підприємство, то­вариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатко­вою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство, акціонерне товариство, фермерське господарство, кооператив, організація (установа, заклад), громадська організація1.

Співвідношення організаційно-правових форм господарюван­ня має істотне значення для розвитку національної економіки, оскільки саме воно визначає джерела, масштаби та спосіб залу­чення інвестицій, які акумулюються у статутних фондах підпри­ємств. За ознакою способу формування статутного фонду усі підприємства можна поділити на унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним признача­ється, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та лікві­дації підприємства. Унітарними є фермерські, приватні, держав­ні, комунальні підприємства. До унітарних належать підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної орга­нізації тощо.

Корпоративне підприємство утворюється зазвичай двома або більше засновниками за їхнім спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та /або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління спра­вами, на основі корпоративних прав, зокрема, через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі до­ходів та ризиків підприємства. Корпоративними підприємствами є кооперативи, акціонерні товариства, товариства з обмеженою від­повідальністю, інші форми господарських товариств.

Таблиця 2.7

СТРУКТУРА ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИХ ФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ1 (на початок року, % до загальної кількості)

Організаційно-правові форми	2001 р.	2002 р.	2003 р.	2004 р.	2005 р.
Фермерське господарство	4,62	4,83	4,89	4,78	4,67
Приватне підприємство	23,02	23,18	24,35	23,37	23,25
Державне підприємство	1,19	1,05	0,91	0,82	0,76
Комунальне підприємство	1,64	1,64	1,62	1,64	1,61
Іноземне підприємство	0,29	0,27	0,27	0,23	0,23
Акціонерне товариство	4,19	3,95	3,74	3,53	3,38
Товариство з обмеженою відпові­дальністю	26,58	27,19	27,92	28,65	29,60
Кооператив	3,58	3,41	3,35	3,02	2,95
Організація (установа, заклад)	8,31	8,10	8,09	8,18	8,12
Громадська організація	3,48	3,72	3,91	4,10	4,22
Інші організаційно-правові форми	23,10	22,66	20,95	21,68	21,21

Важлива перевага корпоративних підприємств порівняно з іншими формами бізнесу полягає у можливості акумулювання значних фінансових ресурсів за рахунок розширення кола заснов­ників (як, наприклад, у товариствах з обмеженою відповідальніс­тю або кооперативах) чи емісії та розповсюдження цінних папе­рів (як в акціонерних товариствах).

Зміни у структурі організаційно-правових форм господарювання в Україні протягом 2001—2005 рр. характеризуються відносно ста­більними тенденціями (табл. 2.7). У групі унітарних підприємств за цей період унаслідок приватизаційних процесів скоротилася кількість державних підприємств з 9965 од. у 2001 р. до 7752 од. у 2005 р., а їхня питома вага у обсязі виробництва зменшилася у 1,5 раза. Сут­тєві зміни за цей період відбулись у структурі корпоративних під­приємств: питома вага товариств з обмеженою відповідальністю збільшилася з 26,58 % до 29,60 %, а питома вага акціонерних това­риств скоротилася з 4,19% до 3,38%. Тому, незважаючи на певні позитивні зрушення, фондовий ринок в Україні залишається недо­статньо розвинутим. Так, обсяг емісії акцій за 2004 р. становив 12,4 млрд грн, а загальна їхня вартість становила всього 82 млрд грн, то­ді як у Польщі — у шість разів більше. Занадто малим і нестабіль­ним для масштабів національної економіки є й обсяг операцій з цін­ними паперами на фондових біржах: у 2001 р. він становив 2,9 млрд грн, у 2002—2003 рр. — 250—350 млн грн, а в 2004 р. — 2,4 млрд грн. Унаслідок скорочення обсягу операцій з цінними паперами згортається інфраструктура фондового ринку, зокрема, кількість фондових бірж та їхніх філій за 2004 р. скоротилася з 29 до 19.

2.3. Відтворювальна структура

Відтворювальна структура — це співвідношення: між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предме­тів споживання, між споживанням основного капіталу та дода­ною вартістю, між споживанням та нагромадженням, між вироб­ничими галузями та інфраструктурою. Ці пропорції відобража­ють можливості економічного зростання та його ефективності.

Пропорція між виробництвом засобів виробництва і виробни­цтвом предметів споживання. Оптимальне формування пропор­цій відтворення — важлива проблема економічного розвитку, яка безпосередньо пов'язана з його циклічністю. Тривалий час у СРСР дотримувалися думки, що умовою розширеного відтворен­ня є переважне зростання виробництва засобів виробництва (І підрозділу) порівняно з виробництвом предметів споживання (П підрозділом). Реалізація цього принципу призвела до того, що питома вага І підрозділу в економіці України досягла у 1986 р. максимального рівня, але адекватного зростання суспільного продукту так і не сталося, навпаки, спостерігалося перенагромадження засобів виробництва та зниження їх віддачі.

Насправді структурні зрушення у співвідношеннях між І і II підрозділами економіки, а також між складовими цих підрозділів відбуваються під впливом певних історичних умов розвитку краї­ни та багатьох інших чинників. Досвід економічного розвитку ін­дустріальних країн Західної Європи, США і Південно-Східної Азії свідчить про, що оптимальних темпів економічного розвитку мо­жна досягти за різних співвідношень окремих елементів суспіль­ного продукту. Це зумовлюється взаємодією чинників, пов'язаних із досягненнями науково-технічного прогресу, якісним зростанням суспільних потреб, продуктивністю праці, обмеженням природних ресурсів, екологічними проблемами, міжнародним поділом праці, спеціалізацією виробництва та іншими чинниками.

До основних пропорцій, що характеризують розвиток еконо­міки на всіх стадіях процесу відтворення, належать співвідно­шення: між споживанням основного капіталу та доданою вартіс­тю (валовим внутрішнім продуктом), між нагромадженням (фон­дом нагромадження) та споживанням (фондом споживання).

Пропорція (між споживанням основного капіталу та дода­ною вартістю) характеризує розподіл валового внутрішнього про­дукту на чистий внутрішній продукт та вартість спожитого осно­вного капіталу (амортизацію основних засобів за рік).

Таблиця 2.8

РОЗПОДІЛ ВАЛОВОГО ВНУТРІШНЬОГО ПРОДУКТУ УКРАЇНИ1

Показники	1995 р., млрд крб.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
млн грн
Валовий внутрішній про­дукт (у ринкових цінах)	5
Споживання основного капіталу, у % до валового внутрішнього продукту	,3	30 223 17,8	34 303 16,8	36 160 16,0	38 885 14,6

З даних таблиці 2.8 видно, що питома вага нарахованої амор­тизації у складі валового внутрішнього продукту України протя­гом 2000—2003 рр. мала стійку тенденцію до зменшення, що свідчить про уповільнення процесів відновлення зношених основ­них засобів у наслідок прийняття в 1996 р. нового порядку нара­хування амортизації за методом «залишку, що зменшується». Збільшення використання прибутку та інших джерел на інвести­ційні цілі поки що не компенсувало втрати ролі амортизаційних нарахувань у відтворенні основного капіталу. До цього слід дода­ти, що не вся нарахована амортизація використовується за цільо­вим призначенням на відновлення зношених основних засобів. Як наслідок — ступінь зносу основних засобів в економіці Украї­ни збільшується (рис. 2.4)

Пропорція (між нагромадженням та споживанням) виражає співвідношення частин волового внутрішнього продукту (за ви­нятком сальдо зовнішньої торгівлі), які спрямовуються на валове нагромадження і вартості матеріальних благ, що використову­ються на кінцеве споживання товарів і послуг. Валове нагрома­дження складається з суми валового нагромадження основного капіталу, зміни запасів матеріальних оборотних коштів та при­дбання за винятком вибуття цінностей. Кінцеве споживання то­варів і послуг розраховується як сума витрат домашніх госпо­дарств на власне кінцеве споживання, витрат державних закладів на задоволення індивідуальних і колективних потреб суспільства, а також витрат на індивідуальне кінцеве споживання некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства. Пропорція між споживанням та нагромадженням, з одного боку, визначає темпи економічного зростання, а з іншого — рівень споживчого попиту, можливості задоволення поточних потреб у межах національної економіки.

Співвідношення між споживанням та нагромадженням зале­жить від багатьох чинників, головні з яких: величина-доходів та податків; вартість факторів виробництва — матеріальних ресур­сів, робочої сили, капіталу (рівня процентної ставки); обсяги не­матеріальних активів (інформація, технології і т. п.); співвідно­шення між попитом і пропозицією; стабільність грошового обігу; стабільність політичної ситуації й законодавства; стан навколиш­нього природного середовища тощо. Чим більша частка нагрома­дження, тим меншою стає частка споживання. Проте за певних умов збільшення ВВП, співвідношення між споживанням та на­громадженням може залишатися незмінним, тобто абсолютна сума споживання й нагромадження може зростати одночасно.

Для економіки України за часів СРСР характерною була дуже висока норма нагромадження, приблизно 25 % національного до­ходу. У 1990 р. ця норма становила 26,2 % валового внутрішньо­го продукту. У 1995 р. вона майже не змінилася і становила 26,7 %. Але стабілізація пропорції нагромадження в Україні су­проводжувалася різким падінням абсолютних обсягів капіталь­них вкладень в економіку. За період 1990—1995 рр. капіталовкла­дення в економіку України всіх форм власності зменшилися (у порівнянних цінах) з 53,5 млрд грн до 14,1 млрд грн, або до 26,4% рівня від 1990 р. Найбільший спад інвестицій відбувся в галузях, які визначають динаміку й напрями структурної перебу­дови економіки. Упродовж 1996—1999 рр. норма нагромадження знизилася до 17,4%, але відповідне збільшення споживання ви­кликало збільшення попиту й дало поштовх майбутньому еконо­мічному зростанню.

У 200(3 р. негативну тенденцію зменшення норми нагрома­дження було подолано: вона збільшилася до 19,7% і протягом 2001—2004 рр. коливалась у межах 19—22 %'. Одночасно зросли інвестиції в економіку України. Так, за 2000—2003 рр. вони збіль­шилися у 2,2 раза. Проте вони поки що становлять у порівнянних цінах 55 % від обсягу 1990 р.2 В індустріально розвинутих краї­нах світу склалися різноманітні пропорції між нагромадженням і споживанням. У більшості з цих країн вони коливаються в межах 18—20% національного доходу, проте в Японії в окремі роки норма нагромадження становила понад 30 %.

До відтворювальних пропорцій, що зумовлюють темпи струк­турних зрушень в економіці, відносять також пропорцію між ви­робництвом продукції в матеріальній формі та діяльністю, що забезпечує їх функціонування (інфраструктурою). Інфраструкту­ра поділяється на дві групи: виробничу та невиробничу. До пер­шої групи входять види діяльності, які безпосередньо обслуго­вують матеріальне виробництво: зв'язок, залізничний та автомо­більний транспорт, шляхове господарство, енерго-, водо - та газо­постачання, природоохоронні споруди тощо. До другої групи на­лежать види діяльності, які опосередковано пов'язані з виробни­цтвом: загальна й професійна освіта, охорона здоров'я та ін.

Аналіз структурних зрушень у виробництві валового внутріш­нього продукту в Україні вказує на те, що протягом 2001—2004 рр. темпи зростання обсягу валової доданої вартості, виробленої ін­фраструктурою, були більшими, ніж у сфері матеріального виро­бництва. За цей період валова додана вартість у сфері матеріаль­ного виробництва зросла на 46,2 %, а в інфраструктурі — на 68,3 %, а її частка у 2004 р. становила 52,1 % (табл. 2.9). Проте це відбулося в основному за рахунок збільшення як вартості, так і фізичного обсягу послуг, наданих оптовою та роздрібною торгів­лею, органами державного управління, підприємницькими струк­турами, що здійснюють операції з нерухомістю, здаванням під найм та послуги юридичним особам

Таблиця 2.9

ДИНАМІКА ТА СТРУКТУРНІ ЗМІНИ ВАЛОВОЇ ДОДАНОЇ ВАРТОСТІ1

Показники	2001 р.	2002 р.	2003 р.	2004 р.
Валова додана вартість, створена у сфері матеріального виробництва, % до 2000 р.	108,6	117,4	123,0	113,8	132,3	153,4	168,3
Частка валової доданої вартості, створеної у сфері матеріального виробництва, % до підсумку					50,2	48,4	45,9	47,9
Частка валової доданої вартості, створеної У сфері інфраструктури, % до підсумку					49,8	51,6	54,1	52,1

Розвиток економіки, її ефективність безпосередньо залежать від стану та рівня розвитку інфраструктури. З іншого боку, роз­виток інфраструктури потребує великих капітальних вкладень і зазвичай не дає швидкої віддачі. Однак скорочення інвестицій в інфраструктуру, що призводить до занепаду цієї сфери, негатив­но позначається на ефективності виробництва, темпах науково-технічного прогресу, якості продукції. Тому в більшості промис­лово розвинутих країн світу динамічний розвиток інфраструкту­ри є одним із головних напрямів державної інвестиційної політи­ки. Головне, щоб при цьому зменшувалася частка витрат, пов'я­заних з обігом товарів і грошей в економіці, та збільшувалась її ефективність.

Важливою характеристикою прогресивності відтворювальних пропорцій є технологічна структура економіки. За своїм змістом технологічна структура економіки характеризує співвідношення між сукупностями технологічно пов'язаних процесів (від видобу­вання природних ресурсів і професійної підготовки кадрів до не­виробничого споживання).

На практиці для визначення технологічної структури економі­ки користуються принципом розподілу видів економічної діяль­ності за прогресивністю технологічних процесів, котрі в них ви­користовуються, на підставі обчислення показника наукомісткості. За показником наукомісткості визначають високо-, середньо та низькотехнологічні види економічної діяльності. Виділя­ють високотехнологічні види економічної діяльності, які є вищим технологічним рівнем, середнім технологічним рівнем, низьким технологічним рівнем. Дослідження змін у структурі технологіч­них рівнів проводяться окремо у кожній групі видів економічної діяльності (сільському господарстві, промисловості, транспорті та зв'язку тощо). Найбільш показовою для оцінки технологічної структури економіки є співвідношення технологічних рівнів в обробній промисловості.

Аналіз структури технологічних рівнів в обробній промисло­вості України, виконаний Інститутом економічного прогнозуван­ня НАН України у 2002 р., свідчить, що питома вага високотехнологічних виробництв майже втричі менша порівняно з США та країнами Західної Європи, й у 1,5 раза менша, ніж у країнах Схі­дної Європи (табл. 2.10). Особливо небезпечною є тенденція ско­рочення питомої ваги як високих, так і середніх технологій.

Таблиця 2.10

СТРУКТУРА ТЕХНОЛОГІЧНИХ РІВНІВ В ОБРОБНІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ1

Технологічні рівні	1998 р.	1999 р.	2000 р.
Високі технології	12,67	12,04	10,03
Середні технології	17,42	15,85	15,33
Низькі технології	69,13	71,20	73,99
Інші виробництва промисловості	0,77	0,91	0,65

Технологічний рівень національної економіки відображається у структурі зовнішньої торгівлі. Структура зовнішньої торгівлі — це співвідношення обсягів і товарна структура експорту та імпор­ту. Для індустріально розвинутих країн характерна висока пито­ма вага експорту наукомісткої промислової продукції, особливо кінцевої, із високим технологічним рівнем. Країни, що пере­бувають у стадії переходу до постіндустріального суспільства — США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція — мають у структурі експорту значну питому вагу інтелектуального продук­ту у вигляді ліцензії на використання у виробництві інноваційних науково-технічних розробок. Як правило, приватні корпорації й банки цих країн інвестують засвоєння таких розробок у країнах, де менша вартість робочої сили. Індустріально розвинуті країни імпортують переважно сировину, енергоносії, продукти екологіч­но шкідливих виробництв.

В експорті більшості країн, що розвиваються, переважають сировина та матеріали, у ціні яких частка доданої вартості в роз­рахунку на одиницю витрат праці набагато менша, ніж у продук­ції високого технологічного рівня, яку вони імпортують. У ре­зультаті поглиблюється економічна нерівність між індустріально розвинутими країнами й тими, що розвиваються.

Україна хоча і має майже 48-мільйонне населення, масштаб­ний природний, промисловий та науковий потенціал, значні енер­гетичні ресурси та вигідне географічне розташування, її питома вага у світовій торгівлі дуже мала і становила у 2004 р. 0,6 %, то­ді як, наприклад, Франція має 4,3 %, а Іспанія — 2,1 %.' Основною причиною такого стану зовнішньої торгівлі України є низька конкурентоспроможність вітчизняних промислових товарів ви­щих технологічних рівнів, які мають високу додану вартість. Як наслідок, на українському ринку готової продукції міцні позиції посідають іноземні фірми, а українські товаровиробники вихо­дять на світові ринки в основному із сировинними товарами, продуктами неглибокого ступеня переробки, сільськогосподарсь­кою сировиною та транспортними послугами.

За 2001—2004 рр. обсяги зовнішньої торгівлі України зросли у 2,1 раза, при цьому експорт товарів випереджав імпорт. Завдяки такій динаміці вдалося підтримувати досягнуте у 2000 р. позити­вне сальдо зовнішньоторговельного балансу. Що ж стосується експорту послуг, то тут простежується зворотна тенденція: екс­порт послуг з України за темпами зростання значно відстає від їх імпорту. Але питома вага зовнішній торгівлі послугами, незва­жаючи на статус України як транзитної держави між азійським регіоном та Європою, поки що не є визначальним у зовнішньої торгівлі. Так, питома вага усього експорту послуг має тенденцію до зниження й скоротилася за період 2001—2004 рр. з 17,9 % до 14%, а питома вага імпорту послуг у загальному імпорті зали­шилася майже незмінною — на рівні 6,5—6,8 %.

Аналіз товарної структури української зовнішньої торгівлі протягом останніх п'яти років свідчить про хоча й не значні, але певні позитивні зрушення, які передусім стосуються збільшення питомої ваги в експорті продукції машинобудування (табл. 2.11). У цілому структура експорту включає приблизно 3 тис. різних видів вітчизняної продукції, проте перелік товарів, на які припа­дають найбільші за вартістю обсяги, обмежується п'ятьма товар­ними групами, а саме: сільськогосподарські та готові харчові продукти, мінеральна сировина та паливо (переважно залізна ру­да та вугілля), продукція хімічної промисловості (мінеральні до­брива, сірка), деревина та вироби з деревини (пиломатеріали з бука та сосни), чорні та кольорові метали та вироби з них (про­кат, феросплави, труби, вироби з ливарного чавуну).