Зміст (стр. 5 )

Найбільша частка в експорті України припадає на чорні метали та вироби з них. їх питома вага у 2001—2004 рр. коливалася на рівні 37—41 %. Проте попит на цю продукцію у світі, як і ціни, є дуже мін­ливими. Протягом 1998—1999 рр. попит на продукцію з чорних ме­талів значно скоротився, унаслідок чого обсяги українського експо­рту знизилися на третину й лише у 2001 р. досягли рівня 1997 р.

Важливою складовою українського експорту є продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості. Протягом

1997—1999 рр. вона втрачала свої позиції і відносно (її частка в загальному експорті впала з 8,7 % у 1996 р. до 7,1 % у 1999 р.), і абсолютно (порівняно до 1996 р. обсяг експорту хімічної проми­словості скоротився на третину). Вирішальну роль тут відіграло зниження світових цін на мінеральні добрива у 2,2 раза. У 2000 р. ситуація поліпшилася: фізичний обсяг продажу зріс на 28 %, а ціни — на 31 %, у результаті вартість експорту цієї продукції збіль­шилася на 68 %. У 2001—2004 рр. питома вага експорту хімічної продукції стабілізувалася на рівні 10 %, що все ж таки значно менше експортних можливостей України.

Таблиця 2.11

ТОВАРНА СТРУКТУРА ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ ТОВАРАМИ УКРАЇНИ1 (частка у загальному обсязі, %)

Групи товарів	Експорт	Імпорт
2001 р.	2002 р.	2003 р.	2004 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.	2004 р.
Сільськогосподарські та готові харчові про­дукти	11,3	13,3	11,8	10,7	7,2	6,6	9,5	6,6
Мінеральна сировина та паливо	10,8	12,4	15,2	13,2	42,6	41,5	36,8	37,4
Продукція хімічної промисловості	10,7	9,3	10,0	9,8	11,5	12,4	12,2	12,7
Деревина та вироби з деревини	3,2	3,2	3,1	2,8	3,9	4,5	4,1	3,2
Чорні та кольорові ме­тали та вироби з них	41,3	39,7	36,8	40,0	5,2	4,8	5,2	6,1
Машини, обладнання, прилади й апарати, транспортні засоби	14,4	14,6	15,8	17,3	21,5	22,3	24,8	26,9
Інші товари	8,3	7,5	7,3	6,2	8,1	7,9	7,4	7,1

На початку 90-х років минулого століття суттєво скоротилися обсяги експорту машин та обладнання внаслідок втрати Украї­ною традиційних для неї ринків країн СНД та Східної Європи, сприятливо для неї розташованих і відповідних їй за рівнем технічного розвитку. У той же час світові ринки машин і обладнання у тих галузях, де Україна має технічні досягнення, залишаються для неї зачиненими і вельми ефективно охороняються складною системою протекціоністських обмежень. Лише в 2001—2004 рр. вдалося збільшити експорт з України машин та обладнання з 14,4 до 17,3 %. Тоді як в індустріально розвинутих країнах ця товарна група становить 45—60 % експорту.

Основними причинами відносно малої питомої ваги машин та обладнання у загальному обсязі експорту товарів є скорочення об­сягу їх виробництва, низька конкурентоспроможність, порушення кооперативних зв'язків унаслідок розпаду СРСР та Ради економіч­ної взаємодопомоги, недостатній розвиток вітчизняної банківської та страхової систем. Україна експортує дуже обмежену номенкла­туру машинобудівної продукції. Скоротилися навіть стійкі і значні до того обсяги експорту військової техніки та озброєння.

В імпорті товарів в Україну основними статтями є паливно-енергетичні ресурси, машини, обладнання, прилади та транспорт­ні засоби, кольорові метали, каучук, окремі види мінеральної си­ровини, яких бракує національній економіці, промислові спожив­чі товари тощо. За період 2001—2004 рр. питома вага мінераль­ної сировини та палива в імпорті товарів скоротилася з 42,6 до

37.4 %, а частка машин та обладнання збільшилась як в абсолют-
ному, так і у відносному вимірі з 21,5 до 26,9 %, що слід розці-
нювати як позитивні зрушення у бік зростання інвестиційної
спрямованості імпорту. Відносно знизилася й частка товарів, які
відносяться до групи інших, в основному за рахунок налаго-
дження вітчизняного виробництва готових продуктів харчування
та деяких видів побутових товарів.

В експорті послуг головне місце займають транспортні послу­ги, зокрема, транзит нафти і газу через територію України до країн Європи. У 2001—2004 рр. вартість цих послуг становила 1,7—19 млрд дол. США, а їх питома вага знизилася з 48,0 до 35.5 % відповідно. Натомість значно зросли обсяги й питома вага
експортних послуг залізничного транспорту: з 10,4 у 2001 р. до
13,5 % у 2004 р.

У структурі імпорту послуг основними видами є: транспортні (залізничного та авіатранспорту) та технічні (консультації та тех­нічна допомога). їх питома вага становила у 2004 р. 22,2 % та 14,4 % відповідно. Окремою статтею імпорту послуг є послуги у сфері державного управління, які надають інші країни та міжна­родні організації українським органам державної влади. Ці ви­трати становлять для України 420—500 млн доларів США щоріч­но, що, безумовно, є характерним для країн із недостатньо розви­нутими ринковими відносинами.

Характеризуючи структуру зовнішньої торгівлі України в ці­лому, слід зазначити: украй вразливу структуру експорту з його концентрацією на тих товарних групах, які мають цінову конкурентоспроможність. Тобто, саме ціна, а не технологічний рівень виробництва чи якіс­ні характеристики товару виступають головним чинником конку­рентних переваг українських товарів на світовому ринку;

відносно невелику частку інвестиційних товарів в імпорті, що є свідченням його неоптимальної структури, а отже, й невикори­станих можливостей економічного зростання.

2.4. Структура видів економічної діяльності

Структура національної економіки за видами еконо­мічної діяльності пов'язана з суспільним поділом праці. Тради­ційний підхід до аналізу пропорцій між галузями економіки, від­повідно до якого досліджувалася динаміка співвідношення між промисловістю та сільським господарством, між важкою та лег­кою промисловістю і т. п., втратив актуальність. Основу галузе­вої структури сьогодні становлять макропропорції між видами економічної діяльності та їх групами, що мають однакові еконо­мічні характеристики.

З гідно з Класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД), прийнятою в Україні у 2001 р. на основі стандарту міжнародної класифікації Європейського Союзу, виділяють 17 укрупнених видів економічної діяльності (секцій), які мають шифри за літе­рами англійського алфавіту:

А — сільське господарство, мисливство та лісове господарство;

В — рибне господарство; С — добувна промисловість;

Б — обробна промисловість;

Е — виробництво та розподілення електроенергії, газу та води;

Р — будівництво;

С — оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними за­собами, послуги з ремонту;

Н — готелі та ресторани;

І — транспорт і зв'язок (включаючи залізничний, автомобіль­ний, авіаційний, трубопровідний транспорт, допоміжні транспорт­ні послуги, пошту та зв'язок);

З — фінансова діяльність;

К — операції з нерухомістю, здавання майна в оренду та по­слуги юридичним особам (включаючи діяльність у сфері інфор­матизації та дослідження й розробки);

Ь — державне управління;

М — освіта (у тому числі вища);

N — охорона здоров'я та соціальна допомога;

О — колективні громадські та особисті послуги (зокрема гро­мадська діяльність, прибирання вулиць та оброблення відходів, діяльність у сфері відпочинку і розваг, культури та спорту);

Р — послуги домашньої прислуги;

¢) — екстериторіальна діяльність.

Укрупнені види економічної діяльності за своїм складом дуже неоднорідні. Серед них є такі, що представлені одним або декіль­кома видами діяльності (наприклад, рибне господарство, готелі та ресторани, послуги домашньої прислуги). Разом із тим є дуже складні укрупнені види, що об'єднують десятки і сотні видів діяль­ності (обробна промисловість). Тому в кожному виді виділені підвиди, а також розділи, підрозділи, класи та підкласи, які ма­ють цифрові коди. Наприклад, вид економічної діяльності, що має код ООА 15.11.0, розшифровується так:

О — вид «Обробна промисловість»;

ОА — підвид «Харчова промисловість та переробка сільсько­господарських продуктів»;

15 — розділ «Харчова промисловість»;

15.1 — підрозділ «М'ясна промисловість»;

15.11 — клас «Виробництво м'яса та субпродуктів»;

15.11.0 — підклас «Виробництво м'яса та субпродуктів».

При цьому підклас завжди має коди від 0 до 9: 0 — вказує на відсутність поділу класу на підкласи; шифр 9 означає нерозшиф­ровані угрупування, що читається як «та інші».

Для аналізу прогресивності структурних змін у національній економіці види економічної діяльності об'єднують у три групи: перша — діяльність, пов'язана з видобуванням ресурсів; друга — діяльність з перероблення цих ресурсів та виготовлення готової продукції; третя — сфера послуг у широкому розумінні, включа­ючи інформаційне обслуговування виробництва.

Науково-технічна революція породжує зміну співвідношень між названими групами. Вона зумовлює скорочення питомої ваги першої групи та хоч і повільне, але також зменшення частки дру­гої групи. Водночас швидко зростає питома вага третьої групи, виникають різноманітні нові види послуг (інформаційних, науко­во-технічних, комунікаційних, фінансових тощо). Важливі зміни відбуваються на рівні виробництв, які витрачають багато коштів на наукові дослідження (так звані наукомісткі виробництва).

Наприклад, у переробній промисловості США найбільш швид­кими темпами відбувалося скорочення чисельності зайнятих у галузях із великою трудомісткістю виробництва (харчова, швей­на, текстильна) та в галузях із високою капіталомісткістю (мета­лургійна, хімічна, деревообробна, целюлозно-паперова). Водночас в електротехнічній промисловості та приладобудуванні чисель­ність зайнятих за останні п'ять років зросла майже в 1,5 раза.

Слід зазначити, що на галузеві пропорції суттєво впливають міжнародний поділ праці, вартість робочої сили, екологічні чин­ники. Трудомісткі виробництва дедалі частіше переміщуються з індустріально розвинутих країн у менш розвинуті.

В економіці України структура зайнятих за видами економіч­ної діяльності ще не повною мірою відповідає показникам країн з розвиненою ринковою економікою (табл. 2.12). Насамперед це стосується сільського господарства. Якщо в Україні у сільсько­му господарстві 2004 року було зайнято 19,7 %, то, наприклад, у Франції — усього 3,5 %. Частка сільського господарства у сумі валової доданої вартості України становила у 2004 р. 11,9 %, що значно перевищує аналогічні показники у країнах Західної Єв­ропи. При цьому продуктивність праці у сільському господарс­тві України, розрахована за показником валової доданої вартос­ті, становила 9,3 тис. грн на одного працівника за рік, що в 1,5 раза менше, ніж в економіці у цілому та в 2,5 раза менше, ніж у промисловості. Наведені показники є свідченням низької ефек­тивності сільського господарства в Україні внаслідок незавер­шеності процесу формування його ринкової структури. У 2004 р. в сільському господарстві було зареєстровано 58,6 тис. підпри­ємств, із них фермерських — 42,5 тис, в яких працювали 3 млн фермерів. А в країнах Європейського Союзу менше 10 млн фе­рмерів забезпечують продукцією сільського господарства май­же 500 млн жителів.

Однією з основних причин низької ефективності сільського господарства України є недостатня озброєність праці основними засобами, через що у більшості господарств залишається незадо­вільним рівень механізації робіт. З таблиці 2.13 видно, що вар­тість основних засобів сільського господарства скоротилася з 93,4 млрд грн у 2001 р. до 78,3 млрд грн у 2004 р., відповідно зменшилась і їх питома вага у загальній вартості основних засо­бів—з 10,2 до 7,4%

Таблиця 2.12

СТРУКТУРА ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЗА ВИДАМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ1 (%) 1

Види економічної діяльності	Роки
1990	1995	• 2000	2004
млн	%	млн	%	млн	%	млн	%
Усього зайнятих в економіці	25,4	100	22,0	100	18,5	100	20,3	100
Сільське господарство, мислив­ство та лісове господарство	5,0	19,7	5,3	24,1	4,9	26,5	4,0	19,7
Промисловість	7,8	30,7	5,8	26,4	4,1	22,2	4,1	20,2
Будівництво	2,4	9,4	1,5	6,8	0,9	4,9	0,9	4,4
Оптова та роздрібна торгівля, тор­гівля транспортними засобами, послуги з ремонту цих засобів	1,9	7,5	1,6	7,3	1,3	7,0	4,0	19,7
Транспорт і зв'язок	1,8	7,1	1,4	6,4	1,2	6,5	1,4	6,9
Освіта	3,0	11,8	2,6	11,8	2,2	11,9	1,7	8,4
Охорона здоров'я та соціальна допомога	1,5	5,9	1,5	6,8	1,4	7,5	1,3	6,4
Державне управління	0,4	1,6	0,7	3,2	0,8	4,3	ІД	5,4
Інші види економічної діяльності	1,6	6,3	1,6	7,2	1,7	9,2	1,8	8,9

Недостатньо розвинена в Україні й сфера послуг. Незважаючи на певний розвиток сфери послуг протягом останніх п'яти років, структурні показники цієї сфери залишаються значно нижчими, ніж у країн із розвинутою ринковою економікою. У 2004 р. у ній працювало 55,6 % зайнятого населення, на сферу послуг припа­дало 55,35 усіх основних засобів, було створено 52,2 % валової доданої вартості, тоді як у Франції і Великобританії — 74 %, Ні­меччині та Італії— 71 %. При цьому в Україні значно відрізня­ється і структура сфери послуг. Якщо в згаданих країнах питома вага наукових досліджень та інноваційних розробок становить 2,0—2,5 % від ВВП, то в нашій країні у 2004 р. вона дорівнювала 1,37%, що не може вважатися достатнім для переходу націона­льної економіки на інноваційний шлях розвитку.

Таблиця 2.13

СТРУКТУРА ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ УКРАЇНИ ЗА ВИДАМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ1 (%)

Види економічної діяльності	Роки
2001	2002	2003	2004
Сільське господарство, мисливство та лісове господарство	10,2	8,9	7,6	7,4
Промисловість, у тому числі: добувна промисловість обробна промисловість виробництво та розподілення електроенер­гії, газу та води	34,0 6,6 19,0 8,4	35,2 6,5 18,8 9,9	35,3 6,5 18,7 10,1	35,5 6,6 18,9 10,0
Будівництво	1,8	1,8	1,8	1,8
Оптова та роздрібна торгівля, торгівля транс­портними засобами, послуги з ремонту цих засобів	2,2	2,2	2,5	2,7
Транспорт і зв'язок	14,3	14,7	14,7	15,4
Операції з нерухомістю, здавання майна в оренду і послуги юридичним особам	22,8	22,2	22,8	22,8
Освіта	5,1	4,7	4,5	4,5
Охорона здоров'я та соціальна допомога	2,7	2,6	2,7	2,7
Державне управління	3,6	3,4	3,4	3,5
Інші види економічної діяльності	з, з	4,3	4,7	3,7

Низькою, порівняно з європейськими країнами, залишається питома вага працівників у сферах освіти, охорони здоров'я та со­ціальної допомоги (8,4 та 6,4 % відповідно). При цьому їхня чи­сельність значно скоротилася за 2001—2004 рр.: в освіті — на 500 тис. чоловік, в охороні здоров'я — на 100 тис.

Слід також звернути увагу на стрімке зростання чисельності за­йнятих в апараті державного управління. Так, за 2001—2004 рр. во­на збільшилася на 300 тис. чоловік, або на 37,5 %. Нині частка пра­цівників у цій сфері становить 5,4 % від їх загальної чисельності.

Значні диспропорції спостерігаються у структурі основних засо­бів України за видами економічної діяльності. Як видно з таблиці 2.10, найбільша вартість основних засобів у 2004 р. була сконцентрована в операціях із нерухомістю, здаванні майна в оренду і послу­гах юридичним особам — 22,8 % від вартості усіх основних засобів в економіці України, у тому числі зданої в оренду державної неру­хомості невиробничого призначення — 18,5 %, що майже дорівнює вартості основних засобів обробної промисловості. Це є свідченням того, що державні підприємства, організації та установи не зацікав­лені в ефективному використанні цієї нерухомості у своїй діяльності.

Аналіз структурної динаміки валової доданої вартості за укруп­неними видами економічної діяльності свідчить про певні позити­вні зміни, що відбулися в економіці України протягом 2001—2004 рр. Передусім це стосується зменшення питомої ваги видів еконо­мічної діяльності, пов'язаних із видобуванням ресурсів (І група). У національній економіці до них належать: сільське господарство, мисливство та лісове господарство; добувна промисловість; ви­робництво та розподілення електроенергії, газу та води. Частка І групи видів економічної діяльності у валовій доданій вартості скоротилася з 26,9 % у 2001 р. до 20,2 % у 2004 р. Одночасно збіль­шилася частка II групи видів економічної діяльності, що пов'язані з обробкою ресурсів. До неї відносяться обробна промисловість та будівництво. їх питома вага збільшилася з 23,4 до 27,6% відповід­но. Також збільшилася за цей період на 2,5 пункта й частка ПІ гру­пи — сфери послуг (табл. 2.14). Проте наведені структурні зру­шення відбулися за рахунок зростання обсягів виробництва у низькотехнологічних виробництвах обробної промисловості, які здійснюють первинну обробку сировини. Так, металургія та об­роблення металу, виробництво коксу та продуктів нафтоперероблення, хімічна та нафтохімічна промисловість разом становили: 2001 р. — 33 %, 2002 р. — 34,8 %, 2003 р. — 37,6 %, 2004 р. — 28,6 % у виробництві продукції промисловості.1

Наведені тенденції структурної динаміки видів економічної ді­яльності вказують на те, що в Україні й досі залишаються невирішеними ключові проблеми забезпечення позитивних структурних зру­шень на основі реалізації моделі інноваційного розвитку економіки, пов'язані, насамперед, із відсутністю дієвого механізму державного регулювання пропорцій між видами економічної діяльності. Продо­вження невиваженої політики підтримки умов здійснення багатьох видів економічної діяльності та виробництв за відсутності встанов­лених критеріїв довгострокового розвитку призведе до поглиблення диспропорцій між виробництвом проміжного та кінцевого продук­ту, що негативно вплине на конкурентоспроможність національної економіки.

Таблиця 2.14

СТРУКТУРА ВАЛОВОЇ ДОДАНОЇ ВАРТОСТІ ЗА ВИДАМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ' (% до підсумку)

Види економічної діяльності	Роки
2001	2002	2003	2004
Сільське господарство, мисливство та лісове господарство	16,1	14,4	11,9	11,9
Промисловість,	30,2	30,3	29,8	31,2
у тому числі: добувна промисловість обробна промисловість	4,7 19,4	4,9 19,8	4,5 20,3	4,2 22,9
виробництво та розподілення елект­роенергії, газу та води	6,1	5,6	5,0	4,1
Будівництво	4,0	3,7	4,2	4,7
Оптова та роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту цих засобів	12,2	12,0	12,9	13,9
Транспорт і зв'язок	13,4	13,5	14,4	13,4
Освіта	4,8	5,3	5,6	5,0
Охорона здоров'я та соціальна допомога	3,3	3,6	3,7	3,4
Інші види економічної діяльності	16,0	17,2	17,5	16,5
Усього *	100,0	100,0	100,0	100,0

Без оплати послуг фінансових посередників.

2.5. Регіональна структура

Територіальне розміщення суб'єктів господарюван­ня, різноманітність цих суб'єктів, а також їхні зв'язки з певною геосистемою2 країни формують економічну основу регіональної структури економіки.

Регіональні економічні пропорції відображають особливості концентрації виробництва продукції (та/або інших видів еконо­мічної діяльності), які склалися в результаті дії територіального поділу праці. Ключовими чинниками формування певних тери­торіальних утворень різних рівнів є взаємодія економічних інте­ресів господарських систем і населення даної території, наявність корисних копалин та сировинної бази, природні умови, економіч­ні зв'язки, культурні традиції тощо. Важливе місце у розширенні знань про національну економіку належить визначенню регіональних структурних одиниць та їх супідрядності. У національній економіці існують два типи регіо­нальних систем. Перший стосується поділу території України на адміністративно-територіальні одиниці, які охоплюють економіч­ну діяльність, соціальні процеси та управління на усіх рівнях, — це Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, селища міського типу та села. Другий розподіляє економіку за територіаль­ними формами організації господарства на територіально-вироб­ничі одиниці різних рівнів. До них належать: промисловий пункт, промисловий центр, промисловий вузол, територіально-виробни­чий комплекс, агломерація, спеціалізований район (зона), інтег­ральний економічний район.

Елементарною одиницею територіально-виробничого поділу економіки є промисловий пункт, який формується на базі певно­го виробництва і населення, яке біля нього розміщено. Це най­більш характерно для промислових пунктів-поселень, коли, на­приклад, біля підприємства формуються поселення людей, які на ньому працюють.

Промисловий центр і промисловий вузол відносяться до тери­торіальних форм організації господарства більш високого рангу. У промисловому центрі може поєднуватися кілька промислових підприємств одного або різних видів економічної діяльності. До промислового вузла входять промисловий центр і населені пунк­ти зі спільними об'єктами інфраструктури.

Розміщені на невеликій території декілька промислових вузлів утворюють територіально-виробничий комплекс. Ще більшими за площею і потужнішими за виробничим потенціалом, а також складнішими за композицією є такі територіально-виробничі утворення, як промислова агломерація і промисловий район, до складу яких входять територіально-виробничі комплекси нижчо­го рангу. Ці регіональні одиниці — результат високої територіаль­ної концентрації господарства і населення, виробничих і невиро­бничих видів діяльності та різноманітних функцій.

Найукрупненіші одиниці поділу національної економіки за ре­гіональними формами організації господарства — інтегральні економічні райони. Вони виділені на основі особливостей еконо­мічного розвитку різних частин території України і є об'єктами економічного аналізу, прогнозування і державного регулювання регіонального розвитку.

В Україні виділено вісім економічних районів, у які інтегру­ються адміністративно-територіальні одиниці:

• Донецький — Донецька і Луганська області;

• Придніпровський — Дніпропетровська, Запорізька, Кірово­градська області;

• Східний — Полтавська, Сумська, Харківська області;

•  Центральний — Київська область, місто Київ, Черкаська об­ласть;

•  Поліський — Волинська, Житомирська, Рівненська, Черні­гівська області;

•  Подільський — Вінницька, Тернопільська, Хмельницька об­ласті;

•  Карпатський — Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Чернівецька області;

•  Причорноморський — Автономна Республіка Крим, місто Севастополь, Миколаївська, Одеська, Херсонська області.

В окрему групу територіальних одиниць виділяють регіони, які виникли в результаті формування транснаціональних еконо­мічних відносин. До них відносяться єврорегіони «Буг» та «Кар­патський», прикордонні регіони з Російською Федерацією, спеці­альні (вільні) економічні зони (СВЕЗ)1, території пріоритетного розвитку (ТПР)2, проблемні території (Чорнобильська зона, де­пресивні території) тощо.

Створення СВЕЗ передбачає досягнення трьох основних ці­лей: економічного зростання в певному регіоні і здійснення пози­тивного впливу (безпосереднього чи опосередкованого) на розви­ток країни; вирішення соціальних проблем; екологічне оздоров­лення. Реалізація цих цілей проводиться за допомогою введення на території СВЕЗ спеціального режиму державного регулювання економічної діяльності, який полягає у пільговому оподаткуван­ні, сприянні інвестуванню, зниженні митних ставок та спрощенні порядку зовнішньої торгівлі, активізації науково-технічного об­міну, підтримці раціонального використання природно-ресурсно­го потенціалу тощо.

ТРП створюються для: подолання депресивного господарства; зміни нераціональної структури видів економічної діяльності; вирішення проблем зайнятості; збереження і відтворення нау­ково-технічного потенціалу; подолання наслідків техногенних і природних катастроф. На ТПР запроваджується особливий (піль­говий) режим інвестиційної діяльності, спрямований на забезпе­чення соціально-економічного розвитку регіону.

Найбільш загальною характеристикою розвитку всіх економіч­них районів в останні роки є зростання обсягів випуску промис­лової продукції, зокрема, товарів кінцевого споживання, особли­во непродовольчих товарів. Відбулися позитивні зрушення й в інших сферах діяльності: збільшилися інвестиції, зросли обсяги житлового будівництва, швидко розвивається сфера послуг, у біль­шості регіонів зросли обсяги продукції сільського господарства. Проте у кожному регіоні ці зрушення характеризуються різною динамікою та неоднозначними структурними змінами.

Аналіз регіональної структури національної економіки вказує на значну диференціацію інтегральних економічних районів як за структурою видів діяльності, так і за рівнем економічного розвит­ку (табл. 2.15). З таблиці видно, що значна частка трудових ре­сурсів (28,8 %), основних засобів (36,2 %) та виробництва проми­слової продукції (54,1 %) припадає на Донецький та Придніпровсь­кий економічні райони. У цих районах сконцентровані найбільш енерго - й фондомісткі та екологічно шкідливі виробництва про­мисловості — паливно-енергетичного, металургійного та хіміч­ного комплексів. Вони є базовими для розвитку національної еко­номіки та відіграють важливу роль у міжнародному поділі праці. Наявність корисних копалин, сприятливі природні умови, соціаль­ні чинники, виробничий потенціал та можливість його технологі­чного оновлення і в майбутньому відіграватимуть вирішальну роль у виробничій спеціалізації цих регіонів. Проте їхня питома вага у загальному обсязі промислового виробництва неухильно зменшується з розвитком високотехнологічних виробництв в ін­ших економічних районах країни (табл. 2.16). Якщо у 2000 р. в Донецькому та Придніпровському економічних районах вироб­лялося понад 57 % промислової продукції, то у 2004 р. — 54 %. Одночасно завдяки засвоєнню виробництва конкурентоспромож­них високотехнологічних промислових товарів збільшилася пи­тома вага Центрального та Східного районів (з 21,8 до 24 % від­повідно), зокрема це стосується розвитку промислового вироб­ництва в містах Києві, Харкові, Полтаві, Сумах. Особливо слід зазначити зростання промислового виробництва у Карпатському регіоні. За період 2001—2004 рр. його частка збільшилася на 36 % (з 4,2 до 5,7 % відповідно). Важливим чинником економіч­ного зростання у цьому регіоні є створення спеціальних економіч­них зон та територій пріоритетного розвитку.

Таблиця 2.15

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ РЕГІОНАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ У 2003 р.1

					Виробництво промислової		Виробництво	Валова додана
Інтегральні	Трудові ресурси	Основні засоби		сільськогос­подарської
економічні райони					проду	(ЦІЇ		проду	кції	варт	їсть
		млн осіб	%	млрд грн*	%	млрд ірн*	%		млрд грн*	%	млрд грн*	%
Донецький		3,37	15,2	171,4	16,8	84,4	29,2		5,4	8,3	40,3	16,5
Придніпров­ський	3,02	13,6	198,9	19,4	72,0	24,9		8,1	12,5	35,5	14,5
Східний	2,72	12,3	138,8	13,6	37,0	12,8	9,3	14,3	28,2	11,5
Центральний	2,88	13,0	160,3	15,7	31,2	10,8	7,3	11,2	56,6	23,2
Поліський	2,17	9,8	75,7	7,4	14,7	5,1	8,9	13,7	16,3	6,7
Подільський	1,87	8,4	58,0	5,7	11,0	3,8	8,3	12,8	14,0	5,7
Карпатський	2,73	12,3	98,6	9,6	16,5	5,7	7Д	10,9	22,5	9,2
Причорномор­ський	3,41	15,4	120,5	11,8	22,3	7,7	10,6	16,3	30,9	12,7

У фактичних цінах

Зміна регіональних пропорцій у випуску продукції сільського господарства мала інший характер. Найбільш високі показники приросту питомої ваги регіонів у виробництві продукції сільсь­кого господарства у 2000—2004 рр. характерні для Центрального (1,3 %), Подільського (0,8 %), Придніпровського (1,2 %) та При­чорноморського (1,1 %) районів. В інших економічних районах спостерігалося зменшення питомої ваги у загальнонаціональному виробництві сільськогосподарської продукції. Особливо знизила­ся частка Поліського району.

Таблиця 2.16

СТРУКТУРНА ДИНАМІКА ОБСЯГУ ПРОМИСЛОВОЇ ПРОДУКЦІЇ УКРАЇНИ ЗА ІНТЕГРАЛЬНИМИ ЕКОНОМІЧНИМИ РАЙОНАМИ1 (% до обсягу продукції промисловості)

(■к'ПІІПУІЧІМ					2004 р.
1 . пЛ Ч І\!ЛІ райони	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
Донецький	29,8	29,5	28,8	29,2	28,9
Придніпровський	27,5	26,0	24,7	24,9	25,0
Східний	11,6	12,3	13,8	12,8	12,7
Центральний	10,2	10,4	10,6	10,8	11,3
Поліський	5,2	5,2	5,1	5,1	5,3
Подільський	3,9	3,7	3,9	3,8	3,6
Карпатський	4,2	4,9	5,3	5,7	5,7
Причорноморський	7,6	8,0	7,8	7,7	7,5

За останні роки значні структурні зміни відбулися в інвести­ційній сфері. Починаючи з 1999 р. в Україні зберігається тенден­ція збільшення інвестицій в основний капітал у всіх регіонах. У порівнянних цінах у цілому в Україні вони збільшилися за пе­ріод 2000—2004 рр. в 2,5 раза. Тоді як по окремих економічних районах темпи зростання інвестицій в основний капітал значно відрізнялися. Якщо у 1999—2000 рр. найбільші обсяги інвестицій здійснювалися в добувні та металургійні підприємства Донецько­го та Придніпровського економічних районів, то в 2004 р. центр інвестицій перемістився у Центральний та Причорноморський райони. За цей період частка Донецького та Придніпровського районів у загальному обсязі інвестицій зменшилася з 32 % у 2000 р. до 26 % у 2004 р., а частка Центрального та Причорноморсько­го районів збільшилася з 34 до 41 % відповідно. При цьому голо­вна частка приросту інвестицій припадає на Київ (за 2000—2004 рр. обсяг інвестицій у фактичних цінах збільшився в 2,8 раза).