Українське та світова культура (стр. 5 )

Життя Івана Пулюя пройшло в основному за межами України. Але помислами і добрими справами він залишався серед свого народу, співпереживав за його долю, підносив його велич. Сьогодні ім'я вченого світової слави Івана Пулюя повертається із забуття як символ інтелектуальної могутності українського народу й орієнтир майбутніх звершень нашої держави.

Культура і наука кожної нації належать людству. Але наш святий обов'язок знати свою історію, своїх світочів науки і культури. І однією із першопричин цього є необхідність постійно спростовувати інформацію, широко вкорінену в світові довідники та енциклопедії про те, що дуже багато видатних особистостей — представників української землі «born in Russia».

Як тут не згадати відомий історичний факт, що Чарльз Дарвін є нащадком київської княжни Анни. Видатний англійський учений Френсіс Гальтон у книзі «Спадковість генія» пояснював мудрість британського природознавця тим, що він (учений) походить від найрозумнішої жінки свого часу — королеви Анни, доньки Ярослава Мудрого. А, починаючи з XV століття, вихідці з України брали участь у формуванні системи університетської освіти ряду країн Європи. У середні віки кілька сотень наших земляків здобули вищу освіту в провідних університетах Італії, Польщі, Німеччини, Франції, Англії, десятки з них стали їх професорами і навіть ректорами. Були серед них і представники натурфілософії — науки, в колі якої формувались елементи фізичних наукових знань (виділення фізики як окремої науки з натурфілософії припадає на початок XVII ст.). Українські учені також зробили вагомий внесок у становлення фізики як окремої науки в класичний період її розвитку. За деякими даними майже 200 учених-українців наприкінці XIX — на початку XX ст. працювали за кордоном і користувалися неабияким авторитетом у науковому світі.

Згадаємо перш за все Юрія Дрогобича, видатного філософа, астронома і медика середини XV ст., ректора Болонського університету. Непересічним українським фізиком був Іван Земанчик — професор фізики й математики Львівського університету, декан Краківського університету. Були серед українців і ті, хто своїми відкриттями наблизили день польоту в космос першого землянина. А саме: герой Вітчизняної війни 1812 p., нащадок славних запорожців О. Засядько; народоволець Микола Кибальчич; теоретик космонавтики Костянтин Ціолковський (повне прізвище — Ціолковський-Наливайко. Ціолковського — вихідці з Волині, далекі родичі гетьмана Северина Наливайка, чим учений пишався); людина драматичної долі, один із піонерів ракетної техніки і теорії космічних польотів Юрій Кондратюк (Олександр Шаргей); конструктор космічних систем Сергій Корольов; винахідник дальнобачення Борис Грабовський.

У 1968 році, коли весь світ із хвилюванням слідкував за польотом американських астронавтів на Місяць, один із керівників американської програми «Аполлон» Джон Хуболт сказав: «Кондратюк приблизно 50 років тому розрахував, що схема відділення останнього модуля від космічного корабля-носія є в енергетичному відношенні кращим способом посадки на Місяць». Хто ж такий Кондратюк, про існування якого більшість фахівців дізналися тільки завдяки програмі «Аполлон»?

Народився Олександр Шаргей 21 червня 1897 року в Полтаві, в Україні. У 1914 році, будучи 17-літнім учнем Полтавської міської гімназії, він розпочинає роботу «по визначенню основних положень ракетного польоту». Все це у маленькому тоді містечку Полтаві, без вивчення досягнень сучасної світової науки. Рукопис із 104-х сторінок учнівських зошитів був насичений принципово новими ідеями й сміливими науково-технічними рішеннями щодо теорії і практики космічних польотів.

Закінчити навчання у Петроградському політехнічному інституті, в який він вступив після закінчення гімназії, Олександру Шаргею не дала Перша світова війна. Він був мобілізований на фронт. У часи громадянської війни, що вирувала в Україні після революції, Олександра Шаргея мобілізують спочатку до білої, а потім до денікінської армії, які чинили опір більшовикам. І хоча молодий Олександр не воював у жодній із них подовгу, оскільки був мирною людиною за своєю природою і переконаннями, для нової влади він став запеклим ворогом. А далі — переховування, бідність і голод, чорні роботи. Але весь цей час він не розлучався зі своїми зошитами, які вважав своєю справжньою працею. Щоб уберегти себе і близьких людей від неминучої політичної розправи, Олександр Шаргей змінює прізвище і біографію, тепер він Юрко Кондратюк. Під цим ім'ям він і стане відомим світові.

У 1927 році Юрій Кондратюк приїздить до Новосибірська будувати механізовані елеватори. За два роки до цього він надіслав у Москву свій рукопис «Завоювання міжпланетних просторів». Але, незважаючи на схвальні рецензії науковців, його роботу не поспішають видавати. Тоді він друкує книгу власним коштом. А от за будівництво найбільшого у світі зерносховища без жодного цвяха (їх просто не було), його як шкідника народного господарства було заарештовано. Під час ув'язнення Кондратюк розробляє на конкурс незвичайний проект вітроелектростанції, не володіючи щонайменшим досвідом у цій галузі. Його проект здобуває перемогу з-поміж розробок двох спеціалізованих наукових інститутів. Для складання робочого проекту його переводять у Харків. По дорозі в новий пункт призначення в Москві відбувається його зустріч із Сергієм Корольовим, який запропонував йому місце головного теоретика в секретному «Реактивному інституті». Але через своє приховане минуле Кондратюку довелося відмовитися. Важко уявити, що відчувала в цей час людина, захоплена космосом, і як би могла скластися історія світової космонавтики, якби геніальний учений прийняв ту пропозицію. Побачити в дії свій гігантський вітряк Кондратюку також не вдалося: будівництво було заморожене. Стомлений і розчарований, Кондратюк у 1941-му добровольцем пішов на фронт і у 1942-му загинув.

Справжнє ім'я винахідника «місячної траси» було з'ясоване тільки у 1970 році. Більшість ідей Кондратюка, що свого часу вважалися абсурдними, втілені в життя і тепер їх вважають єдино можливими. А геніальності цієї людини й досі дивуються вчені. Його ім'ям названий кратер на Місяці, а також мала планета-астероїд. Сьогодні про його винаходи, кожне з яких є прозрінням, і долю, яка пошматована примхами історії, розповідають численні книги і публікації, а також музеї в Полтаві і Новосибірську. І зорі, і люди намагаються спокутувати провину перед цією видатною людиною.

4 жовтня 1957 року, коли перший штучний супутник вийшов на орбіту Землі, німецький вчений Герман Оберт, який вважається одним із батьків теорії космонавтики, написав листа: «Ви втілили в життя мрію, яка жила в нашій свідомості роками... Людство вдячне Вам». Цей лист був адресований радянському конструктору першого супутника Сергію Павловичу Корольову. На жаль, цього листа адресат так і не отримав.

Епоха перших визначних досягнень в освоєнні космічного простору нерозривно пов'язана з ім'ям Сергія Корольова, який народився в Україні в м. Житомирі 12 січня 1906 року. Освіту майбутній геній космонавтики здобув в Одеській професійно-технічній школі, Київському політехнічному інституті та Московському вищому технічному училищі ім. Баумана. Ще в Одесі Корольов зацікавився конструюванням планерів. Згодом він захопився ідеєю створення літального апарату ракетного типу.

За життя Сергія Корольова його ім'я було відоме тільки вузькому колу колег і родичам. Напевно, не було за всю історію радянської науки вченого більш засекреченого, ніж Корольов. Його ім'я як основоположника практичної космонавтики з'явилося у пресі тільки у день його смерті. Навіть стаття в одній із закордонних газет носила назву «Похорон невідомого». І тоді мало хто знав про складну долю людини, яка пройшла радянські концентраційні табори, підневільний труд у секретних лабораторіях, відсутність визнання, але, незважаючи на це, втілила свою мрію в життя і перемогла силу земного тяжіння.

Під керівництвом був розроблений перший штучний супутник Землі, реалізовані польоти космічних кораблів «Восток» і «Восход», які вперше в історії людства пілотувалися людиною.

Завдяки Сергію Корольову до вирішення задач практичної космонавтики було залучено чимало українських учених та інженерів. В Україні почала діяти потужна промислова база, його ідеї дали імпульс для подальшого розвитку космонавтики його учнями та послідовниками. І напевно, у тому, що на цей час Україна за кількістю ракет, які запущені у космос, посідає четверте місце у світі, поступаючись тільки Європейському космічному агентству, Росії та США, є й заслуга нашого земляка — Сергія Павловича Корольова. Ті, хто працював разом із Сергієм Павловичем, казали, що з ним було важко. Він був однаково вимогливий до всіх, шанобливо ставився до знаючих спеціалістів і нетерпимо до верхоглядів, а в принципі — справедливий і добрий. Але головною рисою його характеру була цілеспрямована працьовитість. У справі він був просто одержимим. Сам входив із головою в ідею та й інших умів так захопити, що люди у творчому горінні забували про дні тижня і час доби. Про це говорила і мати Сергія Павловича: «Наші предки — українські козаки, і син мій успадкував від них, як видно, вміння, дерзновенність, волю, ту волю, яка допомогла йому сягнути омріяної мети».

Щодня в нашому домі спалахує екран телевізора і ми спостерігаємо за подіями на усіх континентах Землі. І це чудо ми називаємо звичайним словом — телебачення. Нам здається, що воно було завжди. Проте люди старшого покоління пам'ятають часи, коли екранчики перших «КВНів» спалахували в небагатьох квартирах і дивитися телевізор збиралися всі сусіди.

Телебачення — це пересилання на відстань зображень рухомих і нерухомих об'єктів за допомогою електричних сигналів, що поширюються каналами зв'язку. Над ідеєю дальнобачення (так називалося телебачення) працювало багато учених і радіоентузіастів із усіх країн світу. Але створити повністю електронну систему передачі на відстань рухомого зображення і здійснити сім десятиліть тому практичну трансляцію за цією схемою вперше у світі пощастило лише Борису Павловичу Грабовському (1901-1966) — сину видатного українського поета-демократа Павла Арсентійовича Грабовського.