Стенограма другого відкритого круглого столу «Змістовність державних символів як ціннісний орієнтир соціокультурного прогресу України» , – УКРІНФОРМ, 5 вересня 2007 р (стр. 3 )

Приспів не зрозумілий з одної причини. Я розумію, що тіло можна покласти, бо воно смертне, а от покласти душу.., її можна тільки вкласти у щось. Покласти безсмертну душу можна – продати тільки нечистому. Тому кожне слово має бути змінено. І тут я стикаюся з такою проблемою як примат осмисленості, який окреслюється наступним чином – скажіть мені смисл, я його Вам його символізую. Тобто йдеться про те, що смисли передують символіці.

Чи можуть сучасні поети й письменники щось символізувати, якщо в них уяви нема? Треба бути дуже талановитим письменником, щоб так талановито згубити символ 12 образів. Про Андруховича. Потенційно світового рівня смислообраз 12 образів просто не те що зганьбив, він його знищив. Якщо уважно прочитати його останній роман, то ці 12 образів похідні суто із його сюжету. Там не досліджена ні смислова символіка, змістовність смислообразності, скажімо, міфології Древньої Греції.

Візьміть українську фантастику, всі як одні колупаються в минулому і відтворюють альтернативну історію, або зайняті відьомством та іншою нечистю. Жодного українського роману, який би символізував майбутнє в нових уявленнях, нових символах! Тому віддавати в руки письменників і поетів символізацію гімну, я вважаю, намарне. Спочатку потрібно зрозуміти, які символи ми хочемо мати.

Буквально вчора мене Грабовський переконував, що є національна ідея – земля і воля. А є ще національна ідея Табачника – добробут. Тому друге, кому не можна давати символізацію – це політикам.

Сягнемо уяви, які можливі нові смисли? По-перше, світ стає мережним, структурним, тому на місце геополітики приходить інтраполітика, це політика мережна. Друге – вихід за межі Землі. Не тільки географічні зони не мають ворогувати. От Росія витворила такий план – 2025 року хоче мати бази на Місяці. А в 2040-му – на Марсі. З точки зору розвитку Росії, це не є неможливим. Сьогодні у світі є тільки одна країна, яка має змогу літати у космос, але не літає – Україна. Якщо вже ми космічна держава, то чого символікою України не може бути сонячна система або Чумацький шлях? Чому зводити до символів, які власне пов’язані з територією? Якщо від Сяну до Дону, то чому не вся планета? А чому не ставити план у символічному плані разом з росіянами та американцями освоювати Місяць? А якщо мислити від Дону до Сяну, то це ніяка ідея, бо вже точно є декларації і європейські норми, які не дозволять нам мати землі від Дону до Сяну.

Отже символізація – це те, які ми цілі ставимо. Якщо від Сяну до Дону – то це війна кривава. Треба собі чесно про це сказати, що ми хочемо відібрати землі у інших країн. Але якщо після Другої світової це вже неможливо, давайте виходити за межі планети, давайте хотіти Сонячну систему, Марс.... давайте напружувати яву і мислити космічними категоріями. Якщо так будувати свою уяву, то точно не земля і воля, а як мінімум сонячна система чи вся галактика і воля. Тоді це співмірна, як на мене, ідея символічна для України.

Костянтин Матвієнко, консультант корпорації стратегічного консалтингу "Гардарика": Згадаймо, яким чином була імплементована та державна символіка, яку ми маємо зараз – герб, гімн і прапор. Починаючи з 86-го року, з часів перебудови відбувався дуже цікавий суспільний процес – це боротьба національних символів, символів прагнення до незалежності України, які використовувались певними громадськими організаціями, спільнотами. Роки цієї боротьби 89-91. Тут згадувати шановного пана Сергійчука. Свого часу Товариство «Громада» у 89-му році проводило науково-методичні й культурологічні семінари і ми запросили пана Сергійчука зробити доповідь про українську національну символіку, встановили на сцені синьо-жовтий прапор. Комуніст Сергійчук відмовився виступати, поки ми цей прапор не знімемо. А в 90-х він є активним пропагандистом української символіки. Це не в закид Сергійчукові. Це значить, що людина щось почитала, щось дослідила і змінила своє ставлення з бандерівсько-буржуазної на українську національну...

Коли Україна стала незалежною, постало питання нової символіки і природним чином символи, які ми обговорюємо, набули статусу державного і лише Конституцією 96-го їх закріпили. Не виникає ні в кого питання тризуба, він сприймається з різними легендами. Виникає питання навколо Великого державного гербу, яке почалося ще з того, що комуністична фракція Парламенту прагнула розмити символ тризуба: занадто яскравий, занадто лаконічний, конкретний. Це підтримали галичани, бо треба лева в герб Великий. В результаті перемогли галицька корона, козак і лев щитотримачі і внизу калина.

Я, власне, попрацював 5 років консультантом Верховної Ради з питань державного будівництва та місцевого самоврядування і переглядав ці всі пропозиції на конкурс. Одна з причин, чому відхилили – в зображенні калини О. Мороз знайшов чотири зірки Давида і сказав, що такого герба нам не треба. Тому мені здається, хоча стаття 20 Конституції передбачає, що є потреба у Великому гербі, вважаю, цілком достатньо, щоб був державний герб України – тризуб. Його помістили на щит синій, нехай. І на цьому зупинимось. В Російській імперії був великий і малий герби. Не думаю, що така ієрархія потрібна в Україні.

Щодо прапора, то навіть геральдика передбачає, що жовтий колір має бути зверху. Ми придумали ідею – синє небо і жовте колосся, такий собі мирний прапорець. Але в геральдичній традицій перевернутий прапор означає оголошення війни. Тому з пропозицією перевернути прапор я був би обережним. За ці 16 років уже усталилась певна традиція, з цими символами нас знають у світі (спортивні перемоги, участь в міжнародних заходах). Тому якщо не влаштовують слова гімну, не влаштовують поєднання кольорів… Те, що говорить Сергій Дацюк, давайте зробимо Велику Ведмедицю чи Чумацький шлях, теоретично це можна зробити, тільки ця держава, ці політики, цей соціум в існуючих традиціях, в існуючих комплексах, в шорах, вони цього не зроблять. Вони абсолютно не здатні поставити це питання. Це можуть робити громадські організації, розглядаючи це як власні символи або як символи національні. Залиште державі державне, тобто ця держава є достатньо слабкою, розбалансованою, нетривкою, щоб намагатися через неї імплементувати цю символіку.

Тут говорилося про свастику й інші символи, це також може бути на рівні постановки питання громадськості.

Володимир Лупацій, кандидат соціологічних наук, політолог, виконавчий директор Центру соціальних досліджень «Софія»: Я так розумію, тут зібралися люди, які в цілому підтримують тезу стосовно того, що світом правлять знаки та символи і з іншого боку, яких не задовольняє існуючий стан державної символіки. Але наше обговорення показує, що є різні версії і поки що немає єдиної основи. Навіть тут. Сьогодні в політичному плані питання великого герба ставиться в логіці бюрократичній, інерційній. Я переконаний, що політично це питання постане найближчим часом, оскільки Україна рухається до нового етапу перетворень. І в цих умовах важливо, як до цього питання взагалі підходити, тому що слухаючи учасників, перша ситуація – по-перше, потрібно вийти за межі геральдичного підходу, бо на цій території вона була втрачена і знаходиться на стадії реформування власна унікальна якась геральдична школа.

В принципі те, що ми спостерігаємо, це боротьба між двома школами – західноєвропейської і російсько-, імперсько - і ще якихось. Втручатися в боротьбу немає сенсу для тих, хто хоче генерувати й продукувати принципово нове. Друге – справа в тому, що сьогодні відбувається падіння статусу національної держави у світі в умовах глобалізації, інформатизації і т. д. Синхронно відбувається падіння статусу державного апарату на глобальному ринку символів. Тобто ми сьогодні стикаємося з міжнародною конкуренцією, з міжнародним ринком новим, з міжнародним символічним простором. Тобто ми не можемо цього не враховувати і розраховувати на імплементацію нових інноваційних моментів виключно через механізм державний. Це буде не зовсім раціонально. З моєї точки зору, проблема в тому, що сьогодні світ вступає в фазу від переділу матеріальних ресурсів, природних. Відбувається перехід до постіндустріального переділу – переділу постіндустріальних нематеріальних активів. Так от проблема не в тому, що в нас профанація символіки, бо не так прапор, а проблема в тому, який рівень самоорганізації інтелектуалів, науковців, культурних, релігійних діячів, які не включилися, не знайшли своє місце в цьому переділі. Фактично цей глобальний переділ, постіндустріальні галузі утилізують етнонаціональний та світоглядний простір. Тобто ми тут є чистим об’єктом і не включилися в цю боротьбу. А отже, виходимо в інформаційний простір відкритими. Там тотальна маніпуляція, а ми роззброєні в цій ситуації. Для того, щоб активно конкурувати, виходити на глобальний ринок новин, на ринок гуманітарних технологій, що ми маємо? Будь-яка країна, яка намагається прорватися на ці символічні ринки, вона повинна реалізувати таку певну тріаду – в символічному просторі представити свою територію, свою традицію, свою культуру.

Якщо ми глянемо реально й оцінимо, що у нас відбувалося за останні роки, то в цілому замість символічного переосвоєння території ми побачимо краєзнавство. І воно дійсно реалізовано, бо кожен місцевий градоначальник давав кошти, щоб написали якусь книжку про місцеву ситуацію, як тут все красиво і затишно. Тут знову ж таки, ви можете назвати серйозні мегатрадиції в рамках України, які б захопили різні регіони, які б отримали статус загальнонаціональних, не кажучи вже про те, що це могли б бути якісь традиції, які могли б претендувати на якусь зовнішню експансію, принаймні на рівні регіону Центральної Європи і т. д? Навіть не звучить постановки про це. Замість цього в нас активно тиражується фольклор.

Третя позиція – культура. Сьогодні, коли відбувається криза духовної ідентичності в світі, культурним продуктом, який може мати резонанс, і який може прорватися на міжнародний ринок, це може бути тільки один продукт, який актуалізує домінування культури над цивілізацією, духу над тілом, матерією. Знову ж таки нічого подібного в Україні не генерується. Тільки імітація. Не дивлячись на цю ситуацію критичну, я не прихильник ставити в позицію захисту, боротьби проти профанації і т. д., тому що глибоко переконаний на практиці, що боротися з міфами і стереотипами деструктивно, бо ми фактично стаємо контрагентами в цій грі. Єдиний продуктивний спосіб – це генерувати власні альтернативні системи цінностей і вданому випадку стоїть питання, враховуючи, що кругом домінує суспільство споживацтва, масова культура – треба перейти від захисту символів, що саме такі мають бути правильними, до експансії і емісії брендів символів, які б могли проникати і перетворювати свідомість і тип діяльності оцього профанованого світу і цих профанів, якою є масова свідомість. Тоді ми отримаємо концептуальну владу, символічне і культурне домінування в просторі як національному, так і міжнародному. А стосовно безпосередньо дискусії – жовто-блакитний – вище/нижче, думаю, якщо ми все-таки підведемо нормальну методологічну базу, сьогодні вона не звучала, але всі слова були названі, для того, щоб нам вийти на адекватне творення. Це прорив в питанні світобачення, світобудови, нова парадигма – нові уявлення, які будуть сприйняті людьми і задіяні в постіндустріальних галузях, які зайняті продукуванням сенсів, смислів і т. д.