Стенограма другого відкритого круглого столу «Змістовність державних символів як ціннісний орієнтир соціокультурного прогресу України» , – УКРІНФОРМ, 5 вересня 2007 р (стр. 1 )

Стенограма другого відкритого круглого столу «Змістовність державних символів

як ціннісний орієнтир соціокультурного прогресу України» , –УКРІНФОРМ, 5 вересня 2007 р.

Змістовність державних символів

як ціннісний орієнтир соціокультурного прогресу України

Демонстрація фрагменту науково-популярного фільму

«Пристрасті навколо символіки»,

1991 рік, Національна кінематека України «Київнаукфільм».

Людмила Авескулова, президент Всеукраїнської громадської організації „Ліга Культури” (веде роботу круглого столу): Як бачимо, пристрасті навколо символіки не згасли... В силу того, що ми започаткували розглядати тему соціокультурного прогресу України, торкаємось символіки саме через те, щоб знайти спосіб і вже через 16 років допомагати формувати консолідовані, виважені рішення і розпочати розмову в суспільстві для того, аби ці символи або залишились, або були творчо переглянуті. Щоб до цієї теми вже не поверталися з такими полярними точками зору.

Зрозуміло, якщо ми розглядаємо тему соціокультурного прогресу, то без консолідації, виваженої позиції навряд чи можна чогось досягти, тим більше прогресу в культурі. Ті принципи, за яким ми проводимо «круглі» столи – це інтегрований принцип, хотілося б, щоб кожна позиція була коректною, етичною, щоб ми в процесі нашого спільного спілкування дійшли до збагаченого досвіду і якоїсь нової точки зору в цьому питанні.

…Буде слушно, переглянувши фільм «Пристрасті навколо символіки», звернутися до наших істориків, до історичної правди, до історичних фактів і дізнатися, що нового з’явилося на науковому Олімпі, які документи ще відкрилися, який новий погляд наших вчених на смисли наших національних символів, яку інформацію, яку цінність несуть наші національні символи?

Володимир Куєвда, етнопсихолог, кандидат психологічних наук, завідувач лабораторії історії психології Інституту психології ім. Г. Костюка АПН України: Ця тема не може залишати байдужими людей суспільно активних і просто активних життєво, тому природно ці інтереси наростають і з’являється строкатість поглядів і уявлень, особливо про те, дивлюсь по тезах, що нічого постійного не буває, що символіка є змінною.

Те, що скажу, не претендує на істину. Займаюся цією справою як психолог і переконаний, що тлумачення символіки – це профіль психологічний. Є такі поняття «опредмечення уявлен»ь і «розпредмечення уявлень», так от в символіку вкладені певні уявлення, оскільки це знак і за тією не тільки зоровою позначкою, а й звуковою, колористичною стоїть цілком конкретний зміст. Розкодування чи розшифрування символіки якраз полягає в тому, щоб реконструювати той зміст, який вкладений у символ.

Символіка – це є письмо, знакова система цілком конкретної народної культури, закрита система. Тому для одних носіїв вона є зрозумілою, для іншої часто не зрозумілою. Спроба уніфікувати символіку, зробити її світовою, космогонічною ні до чого не призводить. Досить взяти енциклопедію символів і поглянути, що таке річка Ніл – символ життя. Запитайте про це просту людину?

Символіка передусім графічних символів є корінням сучасного письма і мови взагалі. Первинна національна система починається не з мовлення, а з символів. Вся символіка традиційна є дуже спільною в усіх культур. І в міру виокремлення вона набирала своїх обрисів.

Недавно вийшла моя книжка «Міфологічні джерела української етнокультурної моделі: психологічний аспект», у ній є зразки світотворчих символів і з японської культури, культури індіанців, українців, шведів. Так от усі вони мають однаковий зоровий образ.

Символіка є архітипічною. Є така цитата у Мішеля Фуко: «Вся картина світу, наше уявлення про світ – це мозаїка символічна. Руйнування символіки – картини світу, руйнує фізично саму людину». У Юнга є подібна теза: можна знехтувати символікою, цим архетипом, але приготуйтесь розрахуватись принаймні неврозом.

Система символіки є віддзеркаленням нашого світу від наших світотворчих уявлень... Ніхто символіки не придумував, це складалося у тривалому культурно-історичному досвіді. Якщо говорити про культуру, то це не що інше, як та ж сама активована складана система символіки – чи то музична, чи то образотворче мистецтво, мистецтво ґречності.

...Взаємовияв людини й культури має біопсихічну природу і будь-які руйнування на рівні сучасної «попси» не просто небезпечні, а руйнівно впливають на життєдіяльність людини. Це стосується безпеки життєдіяльності людини. А якщо в ширшому плані – проблема державної символіки, а отже і культури, бо символіка належить до ядра культури, а то є питання національної безпеки. У сучасних психотехнологіях, які вибудувані у досить серйозну систему інформаціно-психологічної війни, активно задано і маніпулювання символікою. Отже завдання наше в тому, що варто було б об’єднати зусилля вузьких профільних фахівців щодо символіки. І почати з державної символіки, розставити крапки. До речі, тризуб «трисуттям» треба називати – дві сутності об’єдналися і створили третю, це є двоєдиним виявленням прапора, де поєднання жовтого із синім дає життя – зелений колір. Отже потрібно сформувати ініціативну групу, звернутися до серйозного наукового аналізу, що твориться з національною символікою і принаймні висловити рекомендації, якщо не вимоги до владних структур, щоб навести порядок, оскільки те, що бачимо з національною символікою негідно не лише людини, народу, держави, а просто непристойно.

Юрій Савчук, докторант Інституту історії України Національної Академії Наук України, один із чотирьох авторів проекту Великого державного гербу України:

Насамперед хотів би подякувати Володимиру Сергійчуку, нині професору і доктору історичних наук, за його подвижницьку працю у справі популяризації символіки. Я пам’ятаю 90-ті роки, як гостро ця проблема стояла.

Як історик буду прагнути звертатися до подій, фактів. Ми звикли суспільний розвиток систематизувати, класифікувати, поділяти на ті чи інші хронологічні періоди і коли ми говоримо про державну символіку, хотів би зробити уточнення понятійне, символічних систем у світі надзвичайно багато. Вони всі побудовані на різних принципах і засадах...

Про традиції державного герба та прапора. А герб, геральдика як в історії, так і в цивілізаційному поступі має чітку прописку і хронологічну точку відліку. Це є Європа і це Європейське Середньовіччя. Звертаючись до історичної традиції, варто відзначити, що перші писемні згадки з Середньовіччя, з часів Київської Русі джерелами наших відомостей і явлень про кольорові сполуки того часу є численні літописи, ілюмінації, записи і знахідки. В цьому періоді ми не бачимо домінування синіх і жовтих кольорів у часи Київської русі. Це цілком зрозуміло, тому що прапори, а це продукт античного світу, який поширився в Європі разом з Україною в добу Середньовіччя, виконували здебільшого воєнні функції і засоби сигналізації. Для цього обиралися барвисті яскраві кольори певної символічної форми і тому не будемо на ґрунті тих джерел дискутувати. В той час домінуючими кольорами були червоні, яскраві, а форма трикутна.

Писемна згадка про прапори, які походили з українських земель – це відома хроніка краківського каноніка Яна Длугоша, датована 1410 роком. Саме під час Грюнвальдської битви з боку сучасних українських земель приймали підрозділи перемишльські, галицькі, подільські і там бачимо кольорові сполуки, які набувають того символічного значення, якого ми їм надаємо – як спосіб вирізнення з-поміж інших. Згадка про ці сполуки одна з найдавніших свідчень.

Якщо ми говоримо про традицію державної символіки, то маємо мати уявлення і схему про державний розвиток України. І якщо говорити про спадкоємність цієї традиції, то вона розвивалась умовно. Коли державне життя в Києві згасло за Литовсько-Польської доби, цю традицію було перебрано у Галицько-Волинській державі Данилом Галицьким. І вже в новому часі ми говоримо про козацькі форми державності – Запорізька Січ і Гетьманщина 16-18 ст. У цей момент бачимо оперування поняттями і оперування певних національних рис та їх поєднання з тим чи іншим державним утворенням. Упродовж тих утворень державних гербом, а він тоді називався „Національний Герб, Герб Нації, Малоросійський” і така назва була на всій території Гетьманщини, був козак з мушкетом. Тут є згадка про синє тло і золотого козака з мушкетом. Цей прапор – єдина пам’ятка і зберігається в Національному музеї України середини 18 ст. Він з’явився не випадково. У 1755-му 8 березня гетьман України Кирило Розумовський видав указ, який вперше в юридичній практиці визначив порядок використання національної символіки та символіки місцевої. Йдеться про те, що на сотенних прапорах мав зображуватися з одного боку герб нації, а з другого???? Цей документ породив не тільки процес упорядкування й уніфікації символіки на державному і правовому рівні, а ми бачимо багато ознак і характеристики цієї теми, якою ми займаємося. Зокрема було багато мотивів оновлення прапорів, які виготовлялися коштом державного бюджету, тому там дуже щільно і прискіпливо розглядалось це питання. ...Все вказує, що лише на кінець 18 ст. ми можемо говорити про аспект державної символіки і наповнення її змістом у сучасному розумінні слова.

Щодо козацької доби, то джерел і відомостей обмаль з цього питання. І ті матеріали, які прийшли на рубежі 20-21 ст., маю на увазі колекцію козацьких прапорів у Стокгольмі, тільки дало явлення, як виглядали козацькі прапори. Хочу відповідально запевнити Вас, що символічну гаму усталену і домінуючу визначити неможливо.

Перейшовши на новий етап національно-визвольних змагань – УНР, Українська держава Скоропадського, Директорія Симона Петлюри, які прагнули створити різні форми політичного устрою, питання символіки стояло чітко: справа герба затверджувалась законами про державний герб, а Закон про державний прапор не було прийнято. Тому було прийнято цілий ряд важливих документів, зокрема про воєнно-морський прапор і про прапор посла України. У законодавчих актах чітко написано: національні кольори мають бути синьо-жовті. Незважаючи на таку ясність правову, питання справді у 20 ст. отримало 2 русла – використання синьо-жовтого і жовто-блакитного, воно тривало і в діаспорних організаціях. У 1949 році в УРСР звернулися до теми прапора червоно-синього. Перед тим був червоного кольору. Це виникло з тим, що Україна мала стати членом ООН і потрібно було вирізнити Україну. Це ініціатива Сталіна. У відповідь українські зарубіжні організації прийняли спільне консолідоване рішення – до розв’язки цього питання у незалежній суверенній Україні соборній відповідним органом, Парламентом, приймати і вважати прапор національний синьо-жовтий. Що й було проблемним у 1990 році. Ось така коротка історична довідка. Висновок – насправді дуже добре, що ми порушуємо цю тему, вона має свою логіку, історичне та правове підґрунтя.