Володимир Череватенко: Абсолютно згоден, що будь-яка систем знаків може бути ефективною і має сенс лише в системі більш широкої системи – системи цінностей, ідеології. Релігія – більш світська форма ідеології. Тому той варіант гімну, який я говорив, матиме сенс як допоміжний засіб і виховний аспект. Але ніяка виховна функція не буде виконуватися, якщо не буде відновлена функціональність нашої системи ретрансляції цінностей в широкому смислі. Зараз система майже зруйнована, хто кого виховує не зрозуміло, всі жахаються, звідкіля беруться хулігани і таке інше. Всі виховували нормально, а звідкіля взялися невиховані – невідомо. І в цьому контексті, ідеологія є. Я наприклад, свій варіант розробив і мій гімн йде саме в тому контексті і системі знаків. Символ з одного боку – це знак ідентичності, але ідентичність, на зразок, сині, помаранчеві і так дальше – як фарбою провести. Символ, з одного боку, смисловий набір цінностей духу, а тоді він стає знаком ідентичності.
Людмила Авескулова: Як ми про це говоримо суспільству, в якій формі?
Володимир Череватенко: Щодо робочої групи, то група неоднодумців буде неефективною. Це буде вічний дискусійний клуб.
Людмила Авескулова: Все залежить від того, з яких рівнів культури входити в цю задачу.
Володимир Череватенко: Це буде «письмо дяде Федору в Простоквашино», як у нас всі концепції і закони – немає концептуальності.
Володимир Куєвда: Дозвольте заперечити. Коли сідаємо за стіл, не так, як зараз, а робоча група невеличка, і якщо аргументувати, обґрунтовувати тези, тоді все стає на свої місця. І не буде дискусій з розмахуванням руками, з емоціями. Коли доказово, то значно простіше.
Людмила Авескулова: Вміти працювати на створення консолідованого рішення – це теж культура. Прошу далі.
Вадим Васютинський: Зі змісту мого виступу зрозуміло, що я, власне, не бачу потреби обговорення в широкому колі проблеми зміни державної символіки.
Людмила Авескулова: Ми не говоримо про зміну, а про змістовність, про те, що додати доказово й поширити, дати більше історичного, психологічного статусу і дати повагу до того, якщо ми стверджуємо. Щоб це у суспільстві не було разовим 91-го року. Ми ж не випадково розпочали круглий стіл з єдиного на сьогодні фільму, знятого про символіку у ще в 91-му році.
Вадим Васютинський: Як соціальний психолог, я песиміст в розумінні того, що справді така потреба виникла в суспільстві. Якщо провести опитування і запитати таку проблему: що б ви хотіли більше знати у своєму житті, про походження українського прапора опиниться зі ста на 99 місці, мабуть. Якщо отакої потреби в суспільстві немає, то я не бачу сенсу особливо цю проблему збуджувати. Є інша проблема – ставлення до національної символіки, її вживання і поширення. Але вона цікавить дуже політично заангажовану публіку, якою є відсотків до 10 максимум. Ця проблем не цікавить ні маси, ні владу. Ця проблема цікавить тільки невеличку групу таких, як ми з вами, які «страх как далеки от народа». Якщо хтось хоче свідомо дізнатись щось більше про це, я говорю про Київ, то може піти й куприти 5-7 книжечок на цю тему і почитати. Щодо того, як діяти, то я думаю, можливо, ми справді зможемо виробити таке цікаве, що може схвилювати 3% населення. Найефективніший шлях – це телебачення, а більш реальний – це якісь газети. Мабуть, не школа, не Міністерство освіти, бо навряд чи вони нас чекають і навряд чи задіяли б наші пропозиції.
Людмила Авескулова: Якщо про це не говорити в суспільстві, то суспільство взагалі забуде, про що взагалі йому треба говорити і всі побутові проблеми хліба насущного виведуть на вищий рівень цінностей, про які ми не тільки не будемо говорити, а й самі забудемо про це. Тому що буде така маса несвідомого і на такому рівні, що навіть не будуть доречні такі зустрічі. Тішитися з того і витрачати свій час для того, щоб розказувати, чим ми і так живемо, це буде зовсім не доречним.
Юрій Савчук: Хочу зазначити форми, передовсім якісної інформації. Тут були різні коментарі стосовно гімну, особливо зауважив пан Васютинський, що гімном є тільки перша строфа, а я хочу додати, що у першій строфі читається не „ще не вмерла Україна”, а „ще не вмерла України і слава, і воля.” Це перше, коли ми говоримо про текст. Друге – про змістовне наповнення. Тут лунав найчастіше вислів „тризуб”, то хочу сказати, що в Конституції України 1996-го року цього терміну не існує. Ми навіть у цій дискусії стосовно змісту символіки не оперуємо конституційними нормами. В Конституції записано, що гербом України є знак княжої держави Володимира Великого. Це одна із його змістовних наповнень, абсолютно чітко сформульованих, до якої має бути тяжіння, спадкоємність, наступність, прив’язувати Українську державу, тобто це наступний момент. Оця неточність якби веде відразу як інформаційний вірус в зовсім інший контекст.
Було сказано, що проект Великого державного герба відхилили. Його не відхилили, тому що не розглядали. На таких моментах треба одразу зазначати. Цілком підтримую Олександра Костенка, який говорить про соціальну культуру і на перше місце ставить правосвідомість…
Якщо ми торкнулися питання великого державного герба, то хочу сказати, що не тільки в Російській імперії, а й наших сусідів – колишніх республіках Радянського Союзу, як у Латвії, наприклад, з населенням 2 мільйона, як одна область, існує не тільки великий і малий герби, а існує великий, малий і середній. Питання не в гербах, навіть не в їх наповненні, хоча це й важливе питання. Щодо наповнення, австрійський герб ілюструє – двоголовий орел Австрійської імперії, споконвічний в своїх лапах тримає два предмети: серп і молот – символ соціальної гармонії. А на голові корона, яка являє собою буржуазію. Ніхто б і не подумав, а який рівень життя. Не будемо говорити про Італію, в якої взагалі немає герба. Є емблема – це шестерня. Це країна, яка є спадкоємницею античного світу, колискою Європейської цивілізації. А наша у даному випадку непослідовність так само і в питанні великого державного герба, існували конституційні перехідні положення, існувала наступність. У нас це все абсолютно не працює. Потрібно зорганізувати видання наукової просвітницької літератури, сконцентрувати зусилля присутніх тут науковців з поширення й популяризації існуючої державної символіки, її пропаганді у суспільстві.
Олександр Костенко: Повертаючись до пропозицій, що робити? – говорити. Нам треба не соромитись говорильні. На певних етапах будь-якої ситуації треба побільше говорити про це. Після того, як поговоримо, з’являється консолідованість. От ми сьогодні поговорили, впевнений, що у багатьох точка зору змінилася. І те, що відбулося, воно стало на користь позиції консолідації кожного з нас, а це вже на користь суспільства. Далі ще, якщо треба, будемо говорити. Треба терпіння. Терпеливо говорити про це. Без такого кроку практичного, реального ми нічого не зробимо.
Колись в Європі були енциклопедисти, вони перетворили ідеологію Європи на зовсім інше, створили новий менталітет. Можливо зараз не так легко створити щось подібне. На сьогодні є телебачення, Інтернет. Для першого кроку можна створити щось подібне як створений сайт Всеукраїнська експертна мережа, який би допомагав нам, зібраним. У нас дуже багато цікавих людей. З цих людей можна на довгі роки створити живучість цього сайту. Проводити дискусії на конкретні питання. І, звичайно, не забувати працювати із засобами масової інформації.
Мене дуже турбує, що у нас ЗМІ якраз є четвертою владою, але ніхто не ставить питання, яку іноді шкоду несе ця влада, який зв’язок її діяльності і злочинності, політичним обскурантизмом, який є в Україні, людей вводять в оману, дають трибуну... Нам стверджують, що це дискусія, коли беруть, вибачайте за слово, дурника і розумника. Постійно бачу, коли для контрасту беруть людину нецікаву для суспільства і цікаву. Хіба це культура в ЗМІ? Тому якби це був сайт, то він би був альтернативою і зацікавив би ЗМІ, які би побачили реальні наші продукти.
Володимир Череватенко: Дискутувати можна на сайті тисячі років і не вирішити своєї певної позиції. Тому пропоную поїхати в деякі регіони України, підготувати нинішній гімн України і якийсь альтернативний, той же герб, той же прапор і непідготовлену до цієї дискусії й інформації аудиторію. І побачити реакцію людей, це розставить всі крапки над «і».
Володимир Куєвда: Наполегливо повертаюся до свої пропозиції, що і сайт добре, і літературу готувати, джерела, але передусім треба підготувати узгоджену концепцію, сформатовану, обґрунтовану фахівцями. Бо якщо розбудити все море, з’явиться стихія і обов’язково з’являться маніпулятори професійні, грамотні, на рівні інститутів неназваних і витворять таке, що ми навіть не чули. Тому має бути сформатована позиція, можливо навіть на рівні закону, згоди профільних інститутів. Якщо просто якісь форми запропонувати і викинути туди – буде непередбачений наслідок.
Володимир Лупацій: З останньої дискусії, виникає така думка, що тут ті, хто висловлювались, претендують на Комітет символічної безпеки. Якщо ми говоримо, що символіка – це вияв і презентація різних рівнів ідентичності, то в цій країні, в цій політичні системі в неї взагалі не реабілітоване ідеальне. Політика реагує тільки тоді, коли її втузять нижче пояса. Натомість сьогодні, хоча є офіційно законодавчо затверджені гімн, прапор, але що відбувається в регіонах на рівні ідентичності, символіки і т. д. На сьогодні ситуація на Закарпатті, політичний конфлікт і елементом цього є прийняття прапору. Ситуація яка: вони варяться в своєму соку. Київ відсутній. Ну як же, це ж іще не Тузла? Тобто там якісь пару груп воюють, тобто конкретна ситуація з символічною безпекою. Про інформаційну безпеку у нас ще говорять. А тут виникає буквально цілий ринок, ціле поле і є люди, які цим зацікавлені і усвідомлюють важливість. Тобто фактично немає ні моніторингу, ні реагування. І пропозиція – зараз є проект, який реалізується в рамках нашої підтримки, на сайті www. dialogs. Це таке інтелектуальне щомісячне видання. Окремі цікаві речі видаємо брошурою. Єдине, що можу гарантувати, тут є цілий список, я його передаю в редакцію часопису. Зараз якраз виноситься тема національної ідеї. І послухавши вас, в принципі, кожен може там висловитись. Це не відкидає якихось спеціальних сайтів. З іншого боку, можуть бути ріні форми. Якщо нема часу, то журналісти візьмуть у вигляді інтерв’ю з приводу національної ідеї і символіки. Я бачу тут вже є якісь розробки, які просто можуть бути видруковані. Тобто це додатковий ресурс для просування і привернення уваги.
Микола Проданчук: Звертаю увагу на репліку пана Васютинського, що справді суспільство в цілому ці проблеми не цікавлять. І мені пригадалося, випадково чув, блискучий виступ пана Дацюка по „Ері” і він казав, що в суспільстві в цілому 99,9 % великих проблем, від яких залежить майбутнє суспільства, не цікавить. Тому не треба звертатися до суспільства зі стратегічних питань. Тому суспільство повинно мати в собі, якщо воно хоче існувати як суспільство, певний прошарок чи групу інтелектуалів, які своєю місією зобов’язані вирішувати ці питання, не дивлячись на те, що суспільство це не цікавить. Тому що ніколи суспільство в цілому не може зацікавитися від таких далеких насущних проблем сьогодення питаннями. Тому не можу погодитися з тим, що це є підставою для песимізму. Ми зобов’язані, виходячи зі своєї місії, добровільно на себе беремо, ми не збираємося створити комітет безпеки символіки, але якщо ми тут зібралися, то це факт того, що це нас хвилює. І знов, користуючись термінологією і висновками пана Дацюка, є речі, які суспільству треба нав’язати, навчити і заставити його робити так. Приклад з медицини. Всі знають, що таке здоровий спосіб життя. Скажіть, хтось добровільно цим займеться, аж поки його не заставиш, поки не захворіє, що от треба кидати палити, пити. Але робить це тільки тоді, коли здоров’я втратить. Так само треба зробити з нематеріальними активами того ж самого суспільства – з ідеологією, з символами і т. д. Це мається робити в середовищі, яке має право це розробляти, приймати якісь консолідовані рекомендації, виносити готові рішення і потім старатися, до речі, без дискусій, пропонувати суспільству. Бо іноді дискусії справді можуть призвести до того, що ми отримаємо абсолютно протилежний результат. Виносити в суспільство про прапор, про герб, про гімн – це небезпечно. Дискусія має бути серед тих, хто хоч якимось чином має якісь основи, базис для того, щоб вести таку дискусію. Має бути вироблене щось таке дійсно консенсусом серед інтелектуалів і прийняте, що це можна запропонувати суспільству як пояснення прапора, новий текст гімну. Суспільству, на мій погляд, потрібно подати готовий продукт. Такі високі матерії суспільством можуть справді не сприйнятися.
Людмила Авескулова: Хотіла б поінформувати усіх, що «Ліга культури», в силу того, що вона започаткувала ці проекти, зрозуміло, готує для цього ресурси, таким є Всеукраїнська суспільна інтелектуальна мережа «Всі Ми» й інтелектуальне коло, на якому збиратимуться фахівці, експерти для того, щоб випрацьовувати консолідовані рішення для того, щоб з ними виходити на публічного обговорення. Працюємо з телевізійною групою, виходимо в ефір. Єдине, коли я чую багато інформації, вона дуже цінна, стільки проробок, така небайдужість і хотілося б організуватися, щоб це все було в іншому форматі, щоб ми мали змогу записати роздуми, есе з того чи іншого питання і подивитися, яким чином це має бути озвучено і представлено з екрану, щоб воно поступово збагачувало сам простір, наші знання, несло просвітництво і окультурювало. Бо справді, весь час потрібно займатися питаннями культури. Культура – це те, що ми заглиблюємося в наше минуле, культура – це те, що ми створюємо кожного дня. І отой рівень, що ми створюємо кожного дня нашим творчим потенціалом, і є те продовження і найкраще, що ми можемо зробити для нашої традиції. Ми всі є частиною цієї традиції.
Всім дуже дякую за таку плідну роботу. Думаю, ми будемо повертатися до цих тем, опрацюємо всі пропозиції для того, щоб подивитися, чи варто зустрічатися з цієї теми на наступних засіданнях «круглих» столів або ми будемо розробляти нові теми із циклу «Соціокультурний прогрес України через інформаційний простір». А сьогоднішню тему розроблятимемо через спеціалістів, науковців, тому що тільки вони мають право цю інформацію виважено, доказово і дуже послідовно давати і публічно виносити на екрани, в Інтернеті. Тому що там стоїть за цим всім, що дуже важливо, консолідоване рішення і доказова цінність цієї інформації. До наступних зустрічей!
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 |
