Курсова робота з дисципліни: фізіологія людини на тему: « Особливості функціонування системи крові у різні вікові періоди та її функції» (стр. 8 )

Ми розглянули механізм згортання крові до утворення тромбу. Виділяють ще дві фази, які логічно завершують процес ге­мостазу і відновлюють кровопостачання ушкодженої тканини. Це четверта фа­за — ретракції згустка, під час якої нит­ки фібрину під впливом тромбоцитарного F6 тромбостеніну скорочуються, що ро­бить тромб щільнішим і меншим. При цьо­му краї рани за рахунок скорочення при­кріплених до них ниток фібрину зближу­ються, що полегшує її загоєння. F6 виділя­ється тромбоцитами під час їх руйнування. Тромб складається не тільки з ниток фіб­рину, а й з клітин крові, що містяться у плетиві ниток, а також певного об'єму сироватки крові. Під час ретракції сироватка крові вичавлюється з тромбу, тромбоцити руйнуються, а виділюваний при цьому F6 сприяє ще більшому ущільненню тромбу.

Під час останньої, п'ятої фази фібринолізу відбувається розчинення тромбу і відновлення кровотоку (якщо тромб перекривав просвіт судини). Цей процес здійснюється завдяки утворенню в крові активного протеолітичного ферменту плаз­міну (фібринолізину), подібного до трип­сину. Він відщеплює від нерозчинного полі­меру пептиди, які далі розщеплюються до амінокислот пептидазами крові. Плазмін утворюється зі свого попередника плазміногену під впливом різних активаторів (кінінів, калікреїну); деякі з них, крім того, беруть участь у здійсненні початкових стадій внутрішньої системи гемостазу.

3.3.2. Протизгортальна система крові

Оскільки всі фактори згортання містять­ся в крові, мікротравми судин і тканин трап­ляються досить часто, а руйнування та відмирання клітин крові — це нормальне фізіологічне явище, то цілком зрозуміло,

що система згортання крові постійно акти­вується і утворюється деяка кількість фіб­рину. Цей процес урівноважується утво­ренням відповідної кількості плазміну, який розчиняє мікрозгустки фібрину.

Крім того, в організмі існує й активно функціонує протизгортальна система, яка за нормальних умов добре врівноважена із системою згортання крові (коагуляційною) так, що ймовірність спонтанної коагуляції крові зведена до мінімуму. У нормі час згортання крові становить 4-6 хв. До протизгортальпої системи входять ендотеліальні клітини, що вистеляють внутріш­ню поверхню судин. Завдяки особливос­тям її будови та специфічним речовинам, що містяться на ній, тромбоцити відштов­хуються від неї, що протидіє їх адгезії та агрегації, а також активації контактного фактора XII. До речовин, які протидіють згортанню крові, можна віднести також гепарин, що синтезується в печінці, легенях, м'язах, базофільиих гранулоцитах сполуч­ної тканини (тучних клітинах) і гальмує утворення тромбіну; антитромбін III, який інактивує тромбін, а також уже згадувані тромбомодулін та фібрин, що зв'язують тромбін. До протизгортальпої системи мож­на віднести також плазмін, який крім фібринолітичної має і протизгортальні власти­вості, зокрема діє на фактори II, V, VIII і XII, знижуючи їх активність і відповідно згортання крові.

Порушення рівноваги між системами згортання крові і протизгортальною при­зводить до погіршення (гіпокоагуляція) або підвищення (гіперкоагуляція) згортан­ня крові. Обидва відхилення небезпечні для організму: перше — значними крово­втратами, а друге — можливістю утворен­ня тромбів і закупорювання кровоносних судин — тромбоемболією. Гіпокоагуля­ція може виникати внаслідок захворюван­ня печінки, яка синтезує більшість фак­торів гемостазу, або зниження тромбопоезу, зменшення кількості тромбоцитів у крові. Прикладом гострої гіпокоагуляції є гемо­філія — спадкова хвороба, небезпечна ве­ликими крововтратами через відсутність у крові одного з факторів: VIII, IX або XI. Гіперкоагуляція виникає при запаленні внутрішньої стінки судин, коли порушується гладкість поверхні ендотеліальних клітин і тромбоцити починають скупчуватись у місцях запалення з подальшим їх руйнуван­ням; при погіршенні венозного відтоку, за­стою крові у розширених і звитих венах нижніх кінцівок. Гіперкоагуляція може бути і нормальним фізіологічним явищем, якщо вона виникає у випадках поведінкової захисної реакції, фізичного навантажен­ня чи емоційного напруження. Ці факти свідчать про те, що процес згортання крові регулюється нейрогуморальними механіз­мами. Основна роль належить симпатичній нервовій системі, адреналіну, норадреналіпу.

3.3.3. Кровотворення і його реуляція

Вище зазначалось, що еритроцити в кро­ві людини живуть у середньому 120 днів, а тромбоцити і більшість лейкоцитів — ще менше і поступово відмирають. На змі­ну їм надходять нові клітини крові, утво­рення яких — кровотворення (гемопоез) безперервно відбувається в організ­мі. У дорослої людини в нормі щодоби утворюється і надходить у кров еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів. Як видно, швидкість утворен­ня різних форм клітин крові залежить на­самперед не від їх кількості, а від тривалості їхнього життя. Місцями утворення клітин крові у дорослої людини є черво­ний кістковий мозок і лімфатичні вузли. На ембріональній стадії, а також у дорос­лих у разі патології кісткового мозку кро­вотворну функцію викопують селезінка і печінка.

У червоному кістковому мозку містять­ся стовбурові клітини, які за сучасною термінологією є плюрипотентними некомітованими клітинами, тобто такими, що несуть у собі задатки до утворення клі­тин — попередниць усіх клітин крові, але здатними у процесі поділу утворювати лише собі подібні клітини — здійснювати самооновлення і розмноження стовбуро­вих клітин. На певній стадії цього проце­су утворюються комітовані клітини. Вони також мультипотентні, однак під час їх поділу вже виникають диференційовані клітини-попередниці: одна з таких стовбу­рових кровотворних клітин кісткового моз­ку внаслідок поділу утворює дві клітини — мієлоїдну і лімфоїдну стовбурові кліти­ни, кожна з яких дає початок відповідним процесам: мієлопоезу — утворенню ерит­роцитів, гранулоцитів і тромбоцитів і лімфопоезу — утворенню і диференціації лімфоцитів.

Еритропоез — утворення еритроцитів у процесі мієлопоезу. Внаслі­док поділу мієлоїдної стовбурової кліти­ни утворюються дві біпотентні стовбурові клітини: мієло-моноцитарна та еритроцитарно-мегакаріоцитарна стовбурові клітини. Остання, в свою чергу, поділяється на дві уніпотентні клітини, і одна з них дає початок клітинам еритроїдної лінії. Шля­хом багатьох поділів клітина — попе­редник еритроцита проходить стадії проеритробласта, еритробласти, нормобласта. На цій стадії вона втрачає ядро і перетворюється на нормоцит або ретикулоцит, які й виходять у кров. Нормоцит є вже готовим еритроцитом, а ретикулоцит стає зрілим еритроцитом лише через 20-40 год перебування в крові, поки не втратить свою сітчасту структуру.

Тромбоцитопоез. Тромбоцити утворю­ються у кістковому мозку шляхом відщеп­лення невеличких часточок цитоплазми від великих клітин — мегакаріоцитів. Останні походять від мегакаріобластів, які, в свою

чергу, утворилися внаслідок поділу біпотентиої клітини-попередниці еритроцитарно-мегакаріоцитарного ряду.

Лейкоцитопоез. З мієло-моноцитарної стовбурової клітини утворюється клітина, яка дає початок двом лейкоцитарним лініям. Одна з них унаслідок багаторазового поділу завершується утво­ренням моноцитів і далі макрофагоцитів, а друга через стадії мієлобласта, промієлоцита, мієлоцита і метамієлоцита дає початок усім формам гранулоцитів.

Лімфоїдна стовбурова клітина кістко­вого мозку також утворює дві лінії клітин-попередпиць: одні з них дають початок Т-лімфоцитам, а другі — В-лімфоцитам. В-лімфоцити дозріва­ють у червоному кістковому мозку, більша частина їх зазнають там диференціації і далі через стадії зрілих В-лімфоцитів, імунобластів як імуноцити виходять у кров, а згодом потрапляють до тканин, де перетво­рюються на плазматичні клітини. Ново­утворені незрілі Т-лімфоцити (протимоцити) у процесі багаторазового поділу і дозрівання перетворюються на зрілі тимоцити, які при подальшому розмноженні розділяються на Т-лімфоцити-хелпери (по­мічники) і Т-лімфоцити-супресори (при­гнічувані). І ті, й інші, як і їхній поперед­ник зрілий тимоцит, надходять у кров, де й здійснюють свої функції. Розмноження зрілих лімфоцитів відбувається у лімфа­тичних вузлах.

Органічні компоненти крові. В еритро­цитах міститься речовина, якої немає в жодній іншій клітині тіла. Це гемоглобін, який синтезується у кістковому мозку за участю вітамінів групи В та ін­ших. Для синтезу гемоглобіну використо­вується залізо відпрацьованого гемоглобі­ну і лише невелика частка заліза (не більш як 1 мг на добу), що надходить з їжею. Залізо депонується в печінці та у слизовій оболонці кишок у вигляді феритину і гемосидерину і за потреби транспортується спеціальним білком трансферином до кісткового мозку.

Основна маса білків плазми крові син­тезується в печінці, інші органічні компо­ненти надходять з травного каналу або з тканин тіла (метаболіти). Вуглеводи по­трапляють у кров через печінку, де більша частина вуглеводів їжі депонується, а ліпіди надходять разом з лімфою. Білки, ліпіди і вуглеводи перебувають у крові переважно у вигляді ліпо - та глікопротеїдів.

Регуляція кровотворення. Відомо, що в умовах гіпоксії у людини різко зростає кількість еритроцитів у крові; після крово­втрати швидко відновлюється клітинний склад крові. Ці факти свідчать про наяв­ність в організмі людини і регу­ляторних систем, які підтримують сталість складу крові. Основним чинним фактором таких систем є гемопоетини, зокрема, кількість еритроцитів контролює еритропоетин — високомолекулярний глікопротеїд, 85 % якого утворюється в нирках, реш­та – в печійці. Він стимулює утворення і розмноження клітин-попередниць еритро­їдної лінії.

Лейкопоетини — це група речовин, се­ред яких є фактори, що вибірково активу­ють розмноження кожного виду лейкоци­тів. До них належать також інтерлейкіни, високоактивні біологічні речовини поліпептидпої природи, що продукуються макрофагоцитами і Т-лейкоцитами. Особли­во активні серед них IL-1 та IL-6, які здат­ні посилювати утворення всіх клітин кро­ві. Вони стимулюють клітини-попередниці у кістковому мозку. Крім того, на пролі­ферацію лейкоцитів впливають фактори, виділювані патогенними мікроорганіз­мами і чужорідними клітинами. Тромбо­цитопоез регулюється тромбопоетином, який стимулює продукування і дозрі­вання мегакаріоцитів. Процеси кровотво­рення перебувають також під контролем автономної нервової та ендокринної си­стем.