Тема 5 : Аналіз джерел формування капіталу (стр. 2 )

У зв’язку з тим, що різні частини капіталу обертаються з різною швидкістю, майно підприємства поділяється на майно довгострокового користування, яке знаходиться в обігу більше одного року, і майно, яке використовується протягом одного циклу і повністю переносить свою вартість на знов створену продукцію. Таке майно знаходиться в обігу не більше одного року. Іншими словами, весь капітал підприємства поділяється на: основний і оборотний.

Чим вище співвідношення між основним і оборотним капіталом на користь останнього, чим коротші виробничі цикли, тим швидше може обертатись капітал. Враховуючи те, що прискорення оборотності капіталу має позитивний і безпосередній вплив на розмір фінансового результату, питання раціонального його (капіталу – авт.) розміщення в активах підприємства відноситься до переліку основних управлінських завдань, спрямованих на підвищення ефективності його діяльності.

За міжнародними стандартами обліку крім фізичної, виділяють ще й фінансову концепцію капіталу.

При фінансовій концепції капіталу однією з найважливіших цілях управління є підтримання номінальної вартості інвестованого капіталу та його купівельної спроможності. Така фінансова підтримка капіталу на підприємстві забезпечується тоді, коли вартісна величина чистих активів на кінець звітного періоду перевищує аналогічний показник на початок звітного періоду, тобто, коли підприємство отримує прибуток.

Слід зауважити, що останньому належить основне місце у складі внутрішніх джерел формування власного капіталу. Це обумовлено тим, що прибуток формує переважну частину власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, і відповідно, зростання ринкової вартості підприємства.

Отже, на відміну від фізичної концепції капіталу, яка передбачає поділ останньої в його натурально-речовинній формі (постійний – змінний, основний - оборотний), в межах фінансової концепції класифікацію капіталу здійснюють в його грошовій формі.

Так, за джерелами формування капітал поділяють на власний і залучений.

Власний капітал підприємства визначається вартістю його чистих активів. Вона розраховується як різниця між вартістю майна підприємства та його зобов’язаннями. Власний капітал складається зі статутного капіталу, додаткового і резервного капіталу, додаткового і резервного капіталу, нерозподіленого прибутку та цільових (спеціальних) фондів.

Залучений капітал – це доля вартості майна підприємства, сформованого за рахунок зобов’язань, які в майбутньому мають бути погашені. До складу залученого капіталу включають: довгострокові та короткострокові зобов’язання.

Структура капіталу підприємства за джерелами його формування приведена на рис.1.

Рис. 1. Структура капіталу підприємства за джерелами його формування.

Власний капітал є основою незалежності підприємства. Необхідність у власному капіталі обумовлена вимогами самофінансування. Проте потрібно враховувати, що фінансування діяльності підприємств тільки за рахунок власних коштів не завжди вигідне для нього, особливо в тих випадках, коли виробництво носить сезонний характер. Тоді в окремі періоди будуть накопичуватися великі кошти на рахунках у банку, а в інші періоди їх буде бракувати. Крім того, в цьому зв’язку варто взяти до уваги рівень цін на фінансові ресурси. Якщо він невисокий, а підприємство може забезпечувати більш високий рівень віддачі на вкладений капітал, ніж сплачує за кредитні ресурси, то залучаючи позикові кошти, воно може підвищити рентабельність власного капіталу.

Однак, поповнюючи сукупний капітал за рахунок кредитних ресурсів, необхідно не тільки врахувати вартість, а й напрямки їх розміщення. Від того, в які види активів мають інвестуватися залучені кошти, залежить вибір тривалості їх використання: на короткостроковій чи довгостроковій основі.

Якщо для формування поточних активів підприємство в якості джерел фінансування обирає не короткострокові, а довгострокові кредити, це призводить до збільшення фінансових витрат, пов’язаних з обслуговуванням боргу, а значить до зменшення прибутку, зниження ефективності діяльності. Якщо ж виникає необхідність у створенні додаткових або удосконаленні наявних основних засобів, і підприємство (при недостатній величині власних коштів) обирає лише дорогі – короткострокові кредити чи позики, це призводить до невиконання цих обов’язків, або до небезпечного вилучення коштів з обороту. Головною причиною настання будь-якої з означених і в рівній ступені негативних для підприємства ситуацій є неспівпадання термінів погашення заборгованості з періодом отримання віддачі на вкладений в необоротні активи капітал.

Отже, від того, наскільки оптимальне співвідношення власного і залученого капіталу, раціональне його розміщення в активах підприємства, багато в чому залежить його фінансовий стан.

Аналіз джерел формування капіталу починають з дослідження його структури та динаміки змін останньої.

1.2.  Аналіз наявності, складу і динаміки джерел формування капіталу

Поряд з аналізом структури активів для оцінки фінансового стану підприємства необхідним є аналіз структури пасивів, тобто джерел власних і залучених коштів, вкладених в майно. Співвідношення цих джерел визначає перспективи розвитку суб’єкта господарювання.

При аналізі джерел фінансових ресурсів, їх динаміки структури слід мати на увазі, що оцінка структури джерел здійснюється як внутрішніми, так і зовнішніми користувачами бухгалтерської інформації. У відповідності з цим різними є підходи до аналізу. Так, зовнішні користувачі (банки, постачальники та інші) оцінюють зміни частки власних коштів підприємства в загальній сумі джерел фінансування з точки зору фінансового ризику при укладанні угод; ризик зростає із зміною частки власних джерел коштів.

Внутрішній аналіз структури майна пов’язаний з оцінкою альтернативних варіантів фінансування діяльності підприємства. Основними критеріями вибору виступають ступінь ризику, ціна того чи іншого джерела фінансування, умови залучення позикових коштів, терміни сплати боргу, можливі напрямки використання та ряд інших.

Як вже зазначалося, капітал будь-якого підприємства може бути представлений двома складовими: власними і залученими коштами.

Власний капітал складається з двох складових: інвестованого капіталу, тобто капіталу, вкладеного власниками в підприємство, і накопиченого капіталу, тобто створеного на підприємстві крім того, що був спочатку авансований власниками.

Інвестований капітал включає номінальну вартість простих та привілейованих акцій, а також додатково сплачений (понад номінальну вартість акцій) капітал. Перша складова інвестованого капіталу відображена в балансі підприємства статутним капіталом, друга – додатковим капіталом (в частині отриманого емісійного доходу).

Накопичений капітал знаходить своє відображення у виді статей, які виникають в результаті розподілення чистого прибутку (резервний капітал, нерозподілений прибуток, фонд накопичення)[8, с.66-67].

Теоретично величина власного капіталу характеризується показником чистих активів. Досить часто при визначеній вартості чистого майна (або чистих активів) виникає питання про включення до складу активів, що приймаються до розрахунку, нематеріальних активів. Відома практика фінансового аналізу зарубіжних країн, яка передбачала виключення даної статті з розрахунку величини чистого майна.

Враховуючи те, що нематеріальні активи відносяться до числа тих статей балансу, викривлення реальної величини яких є найбільш розповсюдженим у вітчизняній практиці, рекомендують при визначенні величини чисти активів до розрахунку включати тільки ті нематеріальні активи, які безпосередньо використовуються і приносять дохід; є документальне підтвердження витрат, пов’язаних з їх придбанням або створенням; право на користування нематеріальним активом має бути підтверджено відповідним документом.

Визначення величини чистих активів (власного капіталу) має не тільки теоретичне, а й велике практичне значення. На основі показника вартості чистих активів оцінюється структура капіталу (співвідношення власних і залучених коштів). Зниження частки власного капіталу погіршує кредитоспроможність підприємства. Крім того, враховуючи, що показник власного і залученого капіталу використовується для розрахунку рентабельності вкладень в підприємство, завищення обсягу зобов’язань в сукупних пасивах негативно вплине на об’єктивність показників, що характеризують ціну сукупного капіталу та окремих його джерел.

Підприємство в практиці фінансування своєї діяльності крім власного використовує ще й залучений капітал.

Залучені кошти являють собою правові і господарські зобов’язання підприємства перед третіми особами.

Величина залучених коштів характеризує можливе майбутнє вилучення коштів підприємства, пов’язане з раніше прийнятими зобов’язаннями.

В залежності від ступеня строковості залучені кошти поділяються на: довгострокові та короткострокові.

До довгострокових зобов’язань належать всі форми функціонуючого на підприємстві залученого капіталу із строком його використання більше одного року.

До короткострокових зобов’язань відносяться всі форми залученого на позиковій основі капіталу із терміном його використання до одного року.

Основні відмінності між власним і залученим капіталом визначаються наступними критеріями:

·  пріоритетністю прав;

·  механізмом нарахування витрат;

·  характером зворотнього грошового потоку;

·  ступінню визначеності отримання грошової суми;

·  датою отримання грошових сум.

Пріоритетними правами володіють кредитори (звідси логіка визначення власного капіталу за залишковим принципом).

Виплати власникам капіталу у формі відсотків та дивідендів здійснюються за рахунок чистого прибутку підприємства, в той час, як плата відсотків за залучений капітал здійснюється за рахунок витрат (собівартості), і відповідно до укладу оподаткованої бази по прибутку не входить, в результаті цього підприємство отримує податкову економію.

По залученому капіталу зворотній грошовій потік з платежами по його обслуговуванню включає й повернення сум основного боргу, по власному капіталу зворотний грошовий потік включає лише платіж відсотків та дивідендів власникам. Це визначає більшу безпеку використання власного капіталу з позиції забезпечення платоспроможності та фінансової стійкості підприємства, що стимулює його готовність йти на формування більш вагомої величини цього капіталу.