Тема 5 : Аналіз джерел формування капіталу (стр. 4 )

1. Спосіб розміщення джерел коштів в активах підприємства. В цьому проявляється нерозривний зв’язок пасивної та активної частини балансу.

В ході оцінки даного фактору перевіряють співвідношення:

·  необоротних активів з джерелами їх формування;

·  оборотних активів з джерелами їх формування;

·  виробничих запасів з джерелами їх формування.

Дана перевірка відбувається на основі балансової моделі з урахуванням загального правила забезпечення фінансової стійкості:

НА+ОА = ВК+ДЗ+КЗ,

де НА – необоротні активи;

ОА – оборотні активи;
ВК – власний капітал;

ДЗ – довгострокові зобов’язання;

КЗ – короткострокові зобов’язання.

У відповідності із зазначеним правилом необоротні активи мають формуватися в основному за рахунок власного капіталу та довгострокових боргових зобов’язань. Якщо підприємство не має позикових коштів, що залучаються на тривалій основі, основні засоби та інші необоротні активи повинні формуватися за рахунок власного капіталу. При цьому частка загальної величини останнього має бути спрямована також на формування оборотного капіталу.

Крім власного оборотного капіталу джерелами покриття поточних активів виступають короткострокові пасиви. Матеріальні запаси повинні формуватися за рахунок власних оборотних коштів, короткострокових залучених коштів та кредиторської заборгованості.

Виходячи з викладених передумов, при вірному розміщенні джерел фінансування в майні підприємства маються зберігатися наступні рівняння:

а) НА = (ВК–ВОК)+ДЗ

б) ОА = ВОК+КП

в) ВЗ = ВОК+КЗ+КрЗ

де ВОК – власні оборотні кошти;

КП – короткострокові пасиви;

КрЗ – кредиторська заборгованість.

На умовному прикладі розглянемо структуру балансу підприємства А, яка характеризується наступними даними (%):

Баланс
Актив	Пасив
Основні засоби та інші необоротні активи	- 60	Джерела власних коштів	- 55
Поточні активи	- 40	Короткострокові залучені кошти	- 45
Баланс	- 100	Баланс	- 100

В даному прикладі структура джерел коштів на перший погляд свідчить про достатньо стабільне положення підприємства: більший обсяг його діяльності (55 %) фінансується за рахунок власного капіталу, менший – за рахунок залученого (45 %). Однак, результати аналізу розміщених коштів в активах викликають серйозні побоювання відносно його фінансової стійкості. Більш половини майна (60 %) характеризується тривалим терміном використання, а значить, і тривалим періодом окупності. Як вже відмічалося раніше, на цю групу майна не доводиться розраховувати при забезпеченні поточної платоспроможності. На частку активів, призначених для реалізації, припадає лише 40 %. Отже, у такого підприємства сума поточних зобов’язань перевищує величину поточних активів. Це дозволяє зробити висновок, що частка активів довгострокового характеру була сформована за рахунок короткострокових зобов’язань підприємства. У зв’язку з цим можна очікувати, що терміни погашення останніх наступають раніше, ніж окупляться дані вкладення коштів. Таким чином очевидно, що підприємство А обрало небезпечний спосіб розміщення коштів, наслідком якого є надто тяжке фінансове положення [8, с.84-85].

Отже, узагальнюючи вищесказане, можна зробити висновок, що порушення відповідностей, вказаних у загальному правилі забезпечення фінансової стійкості, призводить до погіршення фінансового стану підприємства.

2.  Структура активів підприємства з позиції їх ліквідності

Підприємства, у яких обсяг активів, що важко реалізуються, в складі оборотних фондів значний, повинні мати більшу частку власного капіталу.

Нехай підприємство Б має наступну структуру майна та джерел їх утворення (%):

Баланс
Актив	Пасив
Основні засоби та інші необоротні активи	- 30	Власний капітал	- 65
Незавершене виробництво	- 30	Короткострокові залучені кошти	- 35
Витрати майбутніх періодів	- 5
Готова продукція	- 14
Дебіторська заборгованість	- 20
Грошові кошти	- 1
Баланс	- 100	Баланс	- 100

В його пасивах переважає частка власного капіталу. При цьому обсяг позикових коштів, залучених на короткостроковій основі, в 2 рази менше, ніж сума поточних активів (70% = 30% + 5% + 14 % + 20% + 1%).

У відповідності з правилом забезпечення фінансової стійкості формування поточних активів за рахунок короткострокових пасивів і частки власного капіталу допустиме.

Однак, при більш детальному дослідженні структури майна підприємства В виявляється, що більше 60 % активів – це ті, що важко реалізуються. Якщо врахувати, що в складі готової продукції є та, що не користується попитом, а в складі дебіторської заборгованості – сумнівна заборгованість, то навіть при такому значному перевищенні власного капіталу над залученим може виникнути загроза фінансовій стійкості підприємства.

У зв’язку з цим, суб’єкти господарювання, у яких обсяг активів, що важко реалізуються, значний, повинні мати більшу частку власного капіталу [8, с.85-86].

3. Швидкість одного обороту коштів

підприємство. Швидкість обороту коштів у якого вище, може мати більшу частку залучених джерел в сукупних пасивах без загрози для власної платоспроможності і без збільшення ризику для кредиторів. Підприємство з високою оборотністю капіталу здатне забезпечити притік грошових коштів в необхідному розмірі і своєчасно розрахуватися по своїм зобов”язанням. Тому такі підприємства є більш привабливими для кредиторів та інвесторів.

4. Співвідношення тривалості виробничо-комерційного циклу і строку погашення кредиторської заборгованості

Чим більший період виробничо-комерційний цикл обслуговується капіталом кредитора, тим менша частка власного капіталу може бути у підприємства.

5. Структура витрат підприємства

Відомо, що до складу витрат будь-якого підприємства належать змінні та постійні витрати. До числа останніх відносять амортизацію, орендну плату, заробітну плату адміністративно-управлінського персоналу тощо. Чим вище рівень умовно-постійних витрат у структурі собівартості продукції, тим вище ризик неплатоспроможності підприємства, якщо по деяким причинам його доходи зменшилися. Відповідно, підприємства, у яких питома вага постійних витрат у загальній їх сумі витрат значна, повинні мати більший обсяг власного капіталу.

Необхідну підприємству (теоретичну) величину власного капіталу визначають, виходячи з прямої пропорційної залежності, яка існує між кредитним обсягом реалізації та власним капіталом і виражається наступним співвідношенням:

,

де П – сукупні пасиви;

ВКТ – теоретична величина власного капіталу

VPk – критичний обсяг реалізації;

VP – фактичний обсяг реалізації за період.

Звідси теоретична величина власного капіталу дорівнюватиме:

Отже, якщо в балансі підприємства величина наявного власного капіталу лише його розрахованої величини, то робить висновок про те, що в умовах фактичного співвідношення доходів і витрат частка власного капіталу дуже мала, а сама структура джерел коштів небезпечна для кредиторів.

Для більш повного аналізу джерел формування капіталу досліджують структуру власного і залученого капіталу, з’ясовують причини зміни окремих його складових та надають оцінку цим змінам.

В процесі здійснення аналіз власного капіталу визначають питому вагу його окремих складових, а також оцінюють динаміку його складу і структури за останні періоди.

Необхідність окремого розгляду статей власного капіталу пов’язана з тим, що кожна з них є характеристикою правових та інших обмежень здатності підприємства розпоряджатися своїми активами.

До складу власного капіталу відносять:

1. Статутний капітал. Він характеризує початкову суму власного капіталу підприємства, інвестовану в формування активів на початку його створення. Його розмір визначається уставом підприємства. Для суб’єктів господарювання окремих сфер діяльності та організаційно-правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного капіталу регулюється законодавством [1, с. 223].

2. Додатковий капітал являє собою приріст вартості майна підприємства в результаті його дооцінки у відповідності з встановленим порядком, безоплатно отримання майна в процесі здійснення капітальних вкладень, отриманого емісійного доходу [9, с. 318].

3. Резервний капітал формується у відповідності з встановленим законом порядком, за рахунок прибутку підприємств і має суворо цільові призначення. Він являє собою зарезервовану частину власного капіталу, що призначена для внутрішнього страхування господарської діяльності підприємства.

Інформація про величину резервного капіталу в балансі підприємства має важливе значення для зовнішніх користувачів бухгалтерської звітності, які розглядають резервний капітал як запас його фінансової міцності. В країнах з розвинутими ринковими відносинами відсутність резервного капіталу або його недостатня величина розглядається як фактор додаткового ризику вкладення коштів у підприємство, оскільки свідчить або про незначну величину прибутку, або про використання резервного капіталу на покриття збитків. І той, і інший факт для кредиторів є негативним в оцінці надійності потенційного позичальника або партнера.