Бажано уникнути однобокості у визначенні персональної відповідальності за недоліки і прорахунки. Називаючи причини, що залежать від нижчих ланок, підприємств, господарств, доповідач має проаналізувати й недоліки в роботі керівного органу, його підрозділів, апарату. Така самокритичність позитивно сприймається учасниками засідання, наради і налаштовує на спільний пошук шляхів і засобів удосконалення роботи, а не на пошук контраргументів.
Важливо забезпечити чітку лінію, послідовність і обґрунтованість в оцінці організацій і окремих керівників. Слід уникати багаторазового згадування у доповіді одних і тих же організацій, підрозділів, керівників чи працівників - в одних випадках у зв’язку з позитивною, в інших - у зв’язку з негативною оцінкою їхньої роботи. Необхідні старанне виваження й обґрунтування у цій справі.
Зміст доповіді істотно доповнюють виступи учасників обговорення.
Доповідь є основою для вироблення проекту рішення, який доопрацьовується з урахуванням наступного обговорення.
Рішення колегіального органу
Проект рішення подається на розгляд колегіального органу не пізніше, ніж за 5 днів до його засідання. Він розробляється паралельно з доповіддю або доповідною чи пояснювальною запискою.
Відповідальність за своєчасну і якісну підготовку проекту рішення покладається на керівника відповідного структурного підрозділу установи.
Текст рішення, як правило, складається з двох основних частин: констатуючої /вступної, аналітичної/ і постановної.
Констатуюча /вступна, аналітична/ частина проекту рішення не повинна повторювати змісту доповіді чи доповідної, пояснювальної записки. Вона містить основні висновки, що випливають із названих документів.
Початок констатуючої /вступної, аналітичної/ частини не має бути декларативним - він з перших слів повинен показати суть питання, зв’язок рішення, яке приймається, з актами органів вищого рівня. Констатуюча частина рішення містить:
- загальну оцінку стану справ у питанні, яке розглядається, чи в установі, на підприємстві, у районній державній адміністрації, органі місцевого самоврядування, стан роботи яких обговорюється ;
- аналіз позитивного досвіду, чинників його досягнення;
- доказову й переконливу критичну оцінку стану справ, розкриття об’єктивних і суб’єктивних причин наявних недоліків.
Не слід у констатуючій частині обмежуватися лише перерахуванням показників стану економіко-господарської роботи або недоліків. Важливо дати оцінку засобам, формам, методам управлінської, організаційної роботи, які застосовувалися при вирішенні питання, що розглядається.
Найважливіші узагальнені статистичні дані повинні мати порівняльний характер, тобто зіставлятися з даними за відповідний минулий період, середньообласними, середньорайонними, середньогалузевими тощо.
У констатуючій частині недоцільно деталізувати перелік прикладів - це перетворює її на повторення доповіді чи доповідної записки. При визначенні причин недоліків слід називати і їх персональних винуватців.
Постановна /конструктивна/ частина рішення містить:
- загальну оцінку роботи апарату органу виконавчої влади, установ, що входять до сфери його управління, керівників підприємств, підрозділів тощо /схвалити, визнати недостатньою, визнати незадовільною, звернути увагу на наявні недоліки тощо/;
- зміст заходів, спрямованих на поширення позитивного досвіду або на усунення недоліків і причин, які їх породжують. При цьому особливу увагу слід приділити конкретності заходів. Важливо показати: який досвід, якими засобами поширювати, в яких організаціях він може впроваджуватися.
Конкретність рішення передбачає заходи щодо усунення всіх недоліків, названих у констатуючій частині. Пункти постановної частини мають дати конкретні відповіді на запитання: що треба зробити для усунення недоліків; як, яким способом; кому; у які терміни. Слід уникати в рішенні пунктів, що розпочинаються виразами: "посилити", "поглибити", "активізувати", "піднести відповідальність", "ширше практикувати" - та іншими аналогічними без їх наступної конкретизації. Такі декларативні пункти прирікають рішення на неконтрольованість. Їх неможливо перевірити.
Реалістичність рішення полягає в тому, що заплановані заходи враховують наявні сили, засоби, кошти та інші можливості. Тому проект рішення обов’язково погоджується із заінтересованими структурними підрозділами та іншими установами, організаціями.
Проекти рішень, які подаються колегіальному органу, мають містити ґрунтовний аналіз стану оправ, точну й вичерпну оцінку обговорюваного питання, чітко сформульовані завдання, засоби, форми і методи їх вирішення, строки виконання і конкретних виконавців.
Рішення колегій установ впроваджуються в життя шляхом видання наказів, розпоряджень керівника установи. Вони доводяться шляхом надсилання до виконавців і організацій, що належать до сфери управління установи.
Розпорядження
Вимоги, аналогічні до змісту та методики підготовки рішення колегіального органу, ставляться до підготовки розпорядження центрального органу виконавчої влади, голови обласної /міської/, районної державної адміністрації (ст. 6, 43, 44, 45, 49, 50 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”, Типовий регламент місцевої державної адміністрації[1], регламенти обласних, Київської і Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, Київської міської ради [2].
Порядок підготовки проектів розпоряджень Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади регламентується відповідними положеннями3 та регламентами названих органів.
Підготовка проекту рішення передбачає:
1. Усвідомлення та визначення проблеми, необхідності рішення та його мети.
2. Визначення принципових завдань рішення і добір виконавців його проекту.
3. Вивчення законодавчих і нормативних актів та спеціальної літератури з відповідних питань.
4. Інформаційне забезпечення підготовки та прийняття рішення: аналіз необхідної інформації, фактичного стану справ.
5. Вивчення і врахування регіональних, галузевих та інших особливостей, врахування (а в разі потреби й формування) громадської думки.
6. Збір пропозицій, вироблення варіантів проекту рішення, порівняння й оцінка їх очікуваних результатів, витрат сил і засобів, коштів, ступеня ризику, недоліків тощо. При розгляді варіантів проекту рішення важливо:
· виключити (відсіяти) явно нераціональні й нежиттєві;
· порівняти альтернативні варіанти за показниками і відібрати ті, що мають переконливу перевагу;
· проаналізувати обгрунтування варіантів з точки зору повноти, якості й достатності використаної інформації;
· вивчити реалістичність запропонованих варіантів (чи пропозицій) стосовно до умов їх реалізації, обставин і чинників, які можуть позитивно або негативно вплинути на виконання рішення.
7. Відбір найвідповіднішої альтернативи, пошук оптимального варіанту проекту рішення. При цьому може виявитися неможливість вибору одного із запропонованих варіантів, а необхідність вироблення проекту рішення на основі поєднання найбільш конструктивних і раціональних елементів, пропозицій з усіх варіантів. Так виробляється проекти оптимального, прийнятного рішення.
8. Вироблення проекту рішення, узгодження його в підрозділах, з керівниками заінтересованих органів і організацій (візування проекту). Обов’язковою є віза керівника чи повноважного працівника юридичної служби, після якої жодні зміни до проекту рішення не вносяться.
9. Подання проекту управлінського рішення (розпорядження, наказу тощо) керівництву органу, установи, організації.
Відповідно до змін, внесених до Типового регламенту місцевої державної адміністрації, передбачено при поданні проектів розпоряджень додавати довідку про погодження проекту, а також пояснювальну записку до нього, яка містить висвітлення наступних питань:
· обгрунтування необхідності прийняття розпорядження;
· мета, завдання прийняття розпорядження;
· загальна характеристика та основні положення проекту розпорядження;
· стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання;
· фінансово-економічне обгрунтування (у разі, коли розпорядження вимагає матеріально-фінансових витрат);
· прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття розпорядження[3].
Проекти розпоряджень голови місцевої державної адміністрації вносяться управліннями, відділами та іншими структурними підрозділами державної адміністрації /а голови обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації - також відповідними райдержадміністраціями/.
Проекти розпоряджень до їх внесення відповідній державній адміністрації підлягають обов'язковому погодженню із заінтересованими її підрозділами, а в разі потреби - з іншими органами і організаціями. Погоджений проект візується керівниками цих підрозділів та органів і організацій.
Проект розпорядження подається після проведення відповідної експертизи з пояснювальною запискою, що містить необхідні розрахунки та обґрунтування і прогнози соціально-економічних результатів його реалізації.
У разі, коли розпорядження, що готується, тягне за собою зміни або доповнення до інших розпоряджень, то ці зміни або доповнення включаються до проекту розпорядження або подаються окремим актом одночасно з проектом.
У зв’язку з цим у проектах розпоряджень керівників органів виконавчої влади констатуюча (вступна, аналітична) частина, як правило, відсутня або вона складається з одного речення.
Проекти розпоряджень із соціально-економічних питань повинні, як правило, мати преамбулу, у якій викладається аналіз стану оправ і причин недоліків у розв'язанні відповідних проблем, визначається мета видання розпорядження.
Встановлені завдання мають бути конкретними і реальними, спрямованими на досягнення у найкоротший термін мети, визначеної розпорядженням, з переліком виконавців і визначенням термінів виконання завдань. У необхідних випадках у проекті розпорядження можуть передбачатися проміжні контрольні терміни інформування місцевої державної адміністрації про хід виконання встановлених завдань.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 |
