Тема гітлеризму в публіцистиці ДмитраДонцова (стр. 2 )

Такий погляд О. Мотиля на фашизм і націоналізм є досить корисним для розуміння розвитку національних рухів Європи в міжвоєнний і воєнний періоди, проте він має і суттєві недоліки, що значно ускладнюють його використання. Зокрема, приймаючи подібну точку зору за аксіому, ми втрачаємо будь – які підстави дискутувати про можливість існування чи не існування українського фашизму, так як автор чітко і безапеляційно стверджує, що нема держави – нема й фашизму[15]. Незрозуміло, як розглядати в такому випадку рухи, які прямо ототожнювали себе з фашизмом, неодноразово заявляючи про це публічно, переймали фашистські методи, риторику, тощо. У випадку Д. Донцова застосовувати схему О. Мотиля особливо важко, адже він належав бездержавній нації, не мав якої – небуть чіткої схеми побудови майбутньої держави і взагалі залишався лише літературним діячем не беручи безпосередньої участі в практичній реалізації своєї програми. Проте разом з тим – перейняв фашистську риторику, методи і, що особливо важливо, в свій час прямо ототожнював себе з фашизмом. Складно розглядати за цією схемою й націоналізм в державних націях, який в такому випадку легко можна сплутати з шовінізмом, тощо.

Загалом, О. Зайцев[16] виокремлює два підходи до означення фашизму:

1.  Фашизм реально існує тільки в різноманітті конкретних «фашизмів». Аби сформулювати визначення фашизму треба розглянути якнайбільше поодиноких фашистських рухів і режимів.

2.  Абстрактна модель фашизму в сенсі «ідеального типу» Макса Вебера. Фашистські рухи розглядають як варіації цього «ідеального типу», але вони ніколи не відповідають йому стовідсотково. У визначенні використовується певний «фашистський мінімум», а інші ознаки вважаються несуттєвими або похідними.[17]

Ще глибше фашизм розглядається в відношенні до різних теорій: тоталітаризму, модернізації, ультранаціоналізму[18], політичної релігії[19], тощо.

Зокрема, частина істориків схильна розглядати нацизм як один з різновидів фашизму. Показовою у цьому ключі є схема С. Пейна – його типологічний опис фашизму, або теорія палінгенетичного міфу Р. Гріффіна.[20] Інша частина вважає нацизм унікальним явищем, завдяки расовим і антисемітським акцентам, мало притаманним, наприклад, італійському фашизму.[21] Тези, висунуті Донцовим в його творах, починають все більше збігатися з типологічним описом фашизму вже з початку 20-их рр.., проте саме питання раси, елементи антисемітизму і будь – які згадки про А. Гітлера, природно, з’являються значно пізніше.

Дивлячись на таке різноманіття інтерпретацій фашизму та гітлеризму, стає зрозумілою така багато полярність висновків дослідників щодо інтелектуальної спадщини Д. Донцова. Часто, ґрунтуючись на одних і тих самих текстах, дослідники доходять до цілковито протилежних результатів. Наприклад до апологетів Д. Донцова можна зарахувати українського дослідника О. Багана. Він не лише відкидає будь-яке за ангажування Донцовим фашизмом чи гітлеризмом, називаючи подібні погляди «спекуляціями, фальшуванням і хитруванням»[22]ОУНівської еміграції, соціалістів, лібералів, тощо, а й критикує більш поміркованих дослідників, зокрема М. Сосновського, за «завузький» погляд на постать Донцова: «Ідейні концепції Д. Донцова співзвучні з ідейними концепціями світоглядного волюнтаризму і традиціоналізму різних епох і народів. Тому “замкнути” Д. Донцова у міжвоєнній добі, похвалити за здобутки і забути, як на цьому наполягає той же М. Сосновський, неможливо».[23] Більше того, автор критикує взагалі будь – які намагання колег «увібгати його ідеологічні та філософські концепції у якісь вузькі рамки на кшталт: “інтегральний націоналізм”, “український фашизм”, “тоталітаристська доктрина”, “революційний націоналізм”, “консервативний революціонізм” і т. п.», адже «ці штампи лише заважають зрозумінню й епохи, й Д. Донцова. Хоча його світогляд і доктрина, справді, позначені певним еклектизмом, все ж очевидним є те, що, зсумувавши ідейний та історичний европейський досвід, він витворив власну політико-ідеологічну концепцію, пристосовану до українських умов».[24] На думку автора погляди Д. Донцова повністю ґрунтуються на традиції європейського націоналізму, який в свою чергу «не має ніякого стосунку до політичного шовінізму та гегемонізму, до екстрем фашизму і нацизму»[25]. Забігаючи наперед варто сказати, що подібної точки зору дотримується й С. Квіт, який зазначає, що в 20 – 30рр. Д. Донцов розглядає тоталітарні режими як продовження традицій європейського традиціоналізму і консерватизму.[26]

Націоналізм Баган бачить як «неупереджений погляд на традицію правоконсервативної політичної теорії, базованої на ірраціоналістсько-волюнтаристській світоглядній системі ідей та принципів»[27], який неугодний «новому космополітизованому поколінню».[28]

Дослідник наголошує, що загалом у «Вістнику», а перед тим у «ЛНВ» було порівняно мало цитувань фашистських і нацистських авторів: «Ім’я Б. Муссоліні, а згодом А. Гітлера згадувалися в контексті аналізу політичних тенденцій в Європі у плані симпатії до всіх правих рухів на континенті, а Д. Донцов особливо й не старався в популяризації власне ідей фашизму і нацизму і з симпатією відстежував лише факти й інтенції до націоналізму[29].

Розглядаючи статті і брошури за 1939р., О. Баган по всіх пунктах виправдовує Донцова, наголошуючи, що всі вони мали «не агітаційний, а ознайомчий характер» і доходить до висновку, що «в підходах і зацікавленнях Д. Донцова італійським фашизмом і німецьким нацизмом немає захоплення їхніми тоталітаристськими тенденціями, расистськими ідеями, схильностями до поліцейської держави і терору, антисемітизмом у сенсі всебічної пропаганди нижчости і злочинности єврейської нації і т. ін.».[30]

Для пояснення своєї думки дослідник використовує концепцію тоталітаризму Н. Дейвіса[31], на основі якої виводить свої власні тези так званого «Правдивого Націоналізму», виразником якого, на думку автора, і є Д. Донцов. Для розуміння позиції автора варто коротко їх тут навести[32]:

-  Націоналізм ніколи не включає в себе ідей соціалізму, йому противний сам матеріалістичний спосіб мислення, якісь обіцянки соціального «раю», як є в нацизмі і комунізмі;

-  Йому не властивий науковий тип мислення. Він глибоко містичний;

-  Не має утопічної мети (побудови загальної системи щастя). Він постійно звернений до традиції, в якій шукає основ для майбутнього;

-  Не налаштований на творення поліцейської держави. Не монополізує свого права;

-  Культ вождя виражений лиш ситуативно;

-  Тероризм виправдовується лише як захисна дія, а не для придушення прав свого народу;

-  Проти масових цінностей, пропаганди, брехні, демагогії;

-  Естетика сили властива лише в плані захисту, а не нападу;

-  Немає демонізованого ворога. Його гасло: «Свобода народам!»

-  Базований на любові, а не на ненависті;

-  Багатопартійність. Відсутність цензури;

-  Індивідуальний підхід до людини;

-  Войовничість лише в контексті виховання ідеалізованого, високоморального індивіда;

-  Не стремить до світового панування. Визвольний, а не гегемоністський;

-  Антиліберальний (проти меркантилізму, космополітизму і безбожництва);

-  Прагне зміцнення Церкви, духовності і моралі;

Така концепція правдивого націоналізму О. Багана доволі цікава, але навряд чи практична в застосуванні. Скоріш за все, вона базується на ідеальному типі націоналізму людини ХХІст., вихованої на демократичних засадах, ніж на реальному націоналізмі середини ХХст. Безпідставність тез, наведених автором, в тій чи іншій мірі розглядатиметься детальніше в подальших розділах, проте якщо ці тези – це правдивий націоналізм, то, ґрунтуючись на творах Д. Донцова ледь не від 1923рр. та їх загальному настрої, можна зробити висновок, що Донцов був ким завгодно, тільки не націоналістом.

Варто відзначити, що подібні погляди не є поодинокими М. Чугуєнко, наприклад, теж заперечує тоталітарну складову в поглядах Донцова[33], (дослідник навіть акцентує на принципову і засадничу анти тоталітарність, яка, на його думку, визначається насамперед повагою до авторитету Церкви та пропагуванням вільної економіки, тощо). В контексті консервативної революції бачить спадщину Донцова й автор мабуть найновішої на сьогодні наукової праці про Д. Донцова Ігор Загребельний.[34]

Цікавою видається думка дослідника, описана О. Зайцевим в його монографії.[35] С. Квіт піддав сумніву один із головних засновків його праці – можливість застосувати модель інтегрального націоналізму до Донцова. Погоджуючись у принципі з узагальненням поняття інтегрального націоналізму до ідеологій багатьох правих рухів Європи того часу, він визнав, що термін інтегральний націоналізм сам по собі нічого не пояснює в спадщині Д. Донцова, який у цілком постмодерністському дусі висміював будь – які нерухомі визначення. Визначення «Український націоналізм» уже само по собі заперечує доцільність застосування поняття «інтегральний націоналізм».[36] Така позиція С. Квіта суттєво перегукується з наведеною вище думкою О. Багана[37] про неможливість «увібгати» ідеологічну концепцію Д. Донцова в будь - які рамки.

Розглядаючи впливи фашизму (гітлеризму) на його творчість, С. Квіт теж приходить до висновку, що зацікавлення ним було радше даниною епосі, а не якимось серйозним захопленням: «Дмитро Донцов ставився до фашизму і нацизму з цікавістю, але ніколи – з захопленням».[38] Проте, цих рядків нема в перевиданні[39] автора, що теж може свідчити про певну еволюцію поглядів.[40]

Більш помірковану позицію займає М. Сосновський[41], чия монографія досі залишається однією з найгрунтовніших[42]. Це була перша спроба повноцінно і багатогранно дослідити його життя і творчість, заторкуючи не лише якийсь один аспект діяльності, а вибудовуючи повноцінний портрет, який би дозволив зрозуміти і відстежити світоглядне становлення Донцова, метаморфози його поглядів на тлі історичних подій того часу.

М. Сосновський, як і багато хто після нього, закидає Донцову надто довірливе, часто безкритичне ставлення до фашистських рухів, зокрема й до гітлеризму, що на його думку пов’язане перш за все з захопленням силою, монолітністю та організацією руху, плеканням надій на допомогу в будівництві національної держави.[43]