Тема гітлеризму в публіцистиці ДмитраДонцова (стр. 3 )

Достатньо помірковану позицію зайняв і Дж. Армстронг[44], який розглядає український націоналізм через призму концепції інтегрального націоналізму.[45]

Саме в цьому ключі дослідник і розглядає творчість Д. Донцова, виділяючи, проте і певні особливості, які наклалися на його ідеологію в силу геополітичних обставин та обумовили подальший розвиток ідеї:

-  акцент на силу відображався в відсутності реальних можливостей тривалої відкритої опозиції домінуючій групі. Прихильність до тероризму;

-  держави – носія національного ідеалу не існувало, тому особлива роль відводилась чистоті мови і культури;

-  відсутність державності спричинила прихильність до нелегальних методів боротьби;

-  схильність до романтизму, на відміну від раціональної цинічності німців та італійців;

-  бездіяльність старшого покоління спричинила опертя на молодь;[46]

Таким чином, Дж. Армстронг вважає, що саме інтегральний націоналізм є тим спільним знаменником, який утворив в Європі фашистські чи протофашистські рухи.[47]

В подібній площині мислив і І. Лисяк – Рудницький[48], який радив шукати найближчих родичів українського націоналізму не так серед німецького нацизму чи італійського фашизму, як серед економічно відсталих народів Східної Європи.[49]

Цікавий акцент вносить і О. Зайцев в своїй праці Український інтегральний націоналізм 1920- 1930 – ті роки. Нариси інтелектуальної історії»[50], яка стала своєрідною квінтесенцією попередніх робіт автора.[51]

На запитання чи був Донцов фашистом, О. Зайцев відповідає, що Д. Донцов – досконалий інтегральний націоналіст і на підтвердження наводить ряд тез[52]:

- Донов розглядає націю, як колективну особистість наділену волею до життя й до влади;

- вимагає повного підпорядкування одиниці своїй нації;

- відкидає загальнолюдські вартості в ім’я національного егоїзму;

- вважає, що відносини між націями підпорядковуються законові боротьби за виживання;

- відкидає ліберальну модель демократії як таку що принижує національну еліту зрівнюючи її до рівня маси;

Таким чином дослідник стає на позиції прихильників використання концепції «інтегрального націоналізму» щодо українських націоналістичних рухів в цілому і Д. Донцова зокрема. Зайцев зазначає, що хоч з першого погляду можна побачити ряд збігів ідей Донцова з типологічним описом фашизму С. Пейна, все ж існували й істотні відмінності. Одна з найголовніших – це відсутність власної держави (якщо – пише автор – не розглядати як вид фашизму хорватських усташів).[53] У цьому ключі автор пропонує визначати ідеологію Донцова, особливо в 1933 – 1939рр. як протофашизм: «Донцов належав до ідеологів, чия візія нового суспільства була заснована на міті палінгенези, а отже близькою до фашизму, але які не прагнули стати політичними активістами, щоб втілити свої ідеї в життя».[54]

Окреслена тут історіографія є далеко не повною, але вона згрубша маркує ті проблемні моменти, які сьогодні найбільше спричиняють до дискусій серед дослідників. Проте конфлікти в межах досліджень українського націоналістичного руху в цілому і Д. Донцова зокрема, спричиняються часто не стільки науковими розбіжностями, як особливостями політики, конюктури, певними історичними табу і іншими, доволі далекими від науки, чинниками. Це, з одного боку, різко зменшує шанси досягнення якого – небуть спільного знаменника у питаннях історичної спадщини Д. Донцова в найближчому майбутньому, проте, з іншого боку, така жвава дискусія не дає погаснути суспільному зацікавленню до цієї справді неординарної постаті Української історії, що, безперечно, стимулюватиме майбутній розвиток нових неординарних досліджень.

Гітлеризм очима Д. Донцова

В історіографії прийнято вважати відправною точкою появи гітлеристського впливу в творчості Донцова 1933р. та вихід у світ нового журналу «Вісник», проте ще на сторінках ЛНВ, в 1932р. можна помітити певне зацікавлення автора процесами, що відбувалися в Європі в цілому і в тогочасній Німеччині зокрема: «Гороскопи на 1932р. є цікаві, – пише він - і то особливо для нас. На світовій шахівниці відбуваються посунення, яким треба уважно приглядатися».[55]

вже в наступному номері «Вісника» в статті «Про актуальні річі»[56] Д. Донцов вперше доволі позитивно відгукується про А. Гітлера устами вигаданого персонажа Єретика:

«Дон Базіліо: Не віддаляймося від теми. Ми говорили про освіту і молодь. Не лиш я, навіть Шпенглєр, в промовах до молоді, накликує її до науки і позитивної праці.

Єретик:Шпенглєр, отой “зоольогічний націоналіст”, апостол “раси і гарту”, апольогет “хижацької етики” і ворог “травоїдів”?! З таким самим правом могли б ви притягти ще на свідка Бареса або Гітлєра.

Дон Базиліо: З Гітлєром нам не подорозі. Це божевільний, нетолєрантний догматик.

Єретик:Авжеж. Ви не любите їх і їмподібних. І я вам скажу чому. Ви не терпите тих, які вам відчиняютьочі на дійснеобличчясвіту тому, щоцеобов’язує; щоцевимагаєпрокинутися з солодкихмрій; щоцежадаєзусиль, якихзробитивизаліниві, ревізіїцілогосвітовідчування й змінивласноїнатури — що для вас неможливе. Ви не терпите догматиків, бо ваша віра є без догмимовдриглі; бо ваша душа є як глина, з якоїможнавиліпитивсяку форму, абилишдотепурізьбяревстарчило. Ваша “віра” можевиховатилишетаких самих як ви — нітеплих, ні зимних. А такі — знаєте з Євангелія — до раю не ввійдуть».[57]

А в наступній статті Донцов, критикуючи раціональність «старої гвардії»[58] уже цитує Гітлера і знову протиставляє українця євреєві[59]: «Показувалося, що хоч український робітник і був «товаришем жидові робітнику супроти українському капіталізму», то жид — робітник солідаризувався з жидом — капіталістом проти українського робітника і селянина, кольонізуючи (проти його волі ) його землі з допомогою жидівських грошевих магнаів з Америки».[60]

Варто зазначити, що єврейське питання в творчості Донцова теж є доволі складним і суперечливим і знайшло неоднозначну оцінку в різних дослідників в залежності від того, як вони в загальному оцінюють розвиток ідеології Донцова.[61] Вартим уваги видається погляд на проблему С. Квіта, який репрезентує точку зору апологетиківДонцова. Дослідник вважає, що Дмитро Донцов не був расистом і антисемітом. Він (Д. Донцов – А. Рій), на думку С. Квіта, ніколи не висловлюється негативно про того чи того мислителя на підставі його національної приналежности. Донцов може критикувати політичну позицію чи інтелектуальну традицію, але ніколи – походження. Він ставив в один ряд «Маркса і Магомета», «Єзуїтів і Тамплієрів», «Леніна-Муссоліні-Гітлера», писав про зло комунізму і особливо його російської версії для України. Але ніколи Карл Маркс з погляду Донцова не був неправим лише тому, що був євреєм.[62]

Проте, така точка зору не поділяється багатьма дослідниками. Зокрема, в статті 1933р. «Сумерк марксизму»[63]Донцов, оправдовуючи гітлеристську боротьбу з світовим єврейством, прямо ототожнює комуністів і євреїв, як головний чинник керуючої комуністичної еліти. Характерною з цієї точки зору є більш пізня стаття «1937», де автор протиставляє особливу «містику фашизму»[64]містиців євреїв – комуністів.

Цікаве припущення можна знайти в О. Зайцева про те, що деякі упередження щодо євреїв Донцов засвоїв ще в дитинстві, але на соціал – демократичному етапі своєї діяльності жодним чином їх не виявляв.[65]Але вже під час Української революції він негативно оцінив роль єврейства, які, на його думку, разом з росіянами були найбільшими противниками відокремлення України від Росії.[66]

Виглядає на те, що в 1932р. в Донцова боротьба з єврейством ще не має расового ґрунту і обумовлена, в більшості, власним історичним негативним досвідом та, в рамках ідеології «чинного націоналізму», неможливістю прийняти єврейський елемент в «своє» органічне тіло Нації, а отже й підозрілим ставленням до «чужого».

Проте вже з 1933р., а надто 1934р, під впливом націонал соціалізму риторика Донцова дещо змінюється. Ставлення до євреїв вибудовується дуже конкретне: «Жиди — це нарід без держави, без власної території і без власної мови, група, яка не може мати жадного зрозуміння до тих цінностей, так дорогих нам. Тим є жиди чужинцями для нас, суспільством — якого культурні впливи не можуть бути нам корисні».[67] До вже виробленого ідеалу українського проводу доєднується ще одна вимога – не бути «жидом»: «…не сміє ця еліта бути радикально — демократичною...радикально — соціялістичною…»[68], «треба, щоби не будучи соціялістичною, українська еліта не була жидівською»[69], «ось тих власне — масонів, семітів. “демократів” з диктаторськими закусами, “інтернаціоналістів” на послугах чужих агентур чи великодержавностей, - тих всіх, що злобою дихають на все, що зветься нація, традиція, земля і предки, - тих всіх треба здалека тримати від впливу на наддніпрянську державу».[70]

Неприкритий антисемітизм особливо добре видно в його більш пізніх працях 1937 – 1939рр., наприклад в статті «Нерозрита могила»: «Чи кольонізаційна акція Агро-Джойнту на Україні, чи склад “уряду” УССР; чи ухвали Ліфшиців з Української Академії Наук, як ми маємо розуміти Шевченка, не виказують, що аспірації світового жидівства на Україні були далеко ширші. Аніж рівноправність і автономія, якими думали їх укоськати провідники української революції? І чи проти тої трагічної дійсности – не був оправданий рух, що замість ліберальних химер, з яких глузують самі ті, кого ними хочуть ущасливити, – чи не був оправданий рух, що замість тих гасел висунув би ґрунтовну програму такої розв’язки жидівського питання, яка б унеможливила раз на все появу Троцьких, Кунів, Ягод і агентів Агро-Джойнту на Україні?»[71], або ж у статті «Загадка ІІІ імперії»[72], де автор відверто радіє з того, що Гітлєр знищує «жидівські бацилі».

Як видно вже з цих невеликих уривків, антисемітизм в публіцистиці Д. Донцова таки мав місце. Проте, як зазначає О. Зайцев, Попри схожість деяких тем і мотивів, Донцова не можна вважати ідеоло­гом нацистського штибу. Расизм не відігравав у його світогляді такої важливої ролі, як у націонал-соціялізмі. Не можна відкидати й кон’юнктурних мотивів: якщо Донцов хотів пов’язати українську справу з політикою нацистської Ні­меччини, педалювання антисемітської теми могло цьому тільки посприяти.[73]

Попри те, скоріш за все, антисемітські і, пізніше, расистські нотки з’являються в Донцова не лише з корисливих цілей, про що свідчить його пізня, передвоєнна і воєнна творчість, зокрема 40- их рр.., яка на жаль, не охоплюється хронологією цієї роботи. У праці «Дух нашої давнини»[74], а ще раніше у журналі «Батава», що видавався в Бухаресті чітко піднімається расове питання.