Тема гітлеризму в публіцистиці ДмитраДонцова (стр. 4 )

Загалом, важко порівнювати структуровану націонал – соціалістичну систему і ірраціональну, більш філософську, ніж дієву, ідеологію Донцова, адже остання ґрунтувалася переважно на негаціях. Касьянов, згадуючи колосальний вплив «чинного націоналізму» на молоде покоління, підкреслював особливу роль «привабливості святотатства».[75] Часто згадуючи про важливу роль виховання молоді[76], Донцов ніде не випрацьовує якусь більш – менш чітку структуру існування і діяльності майбутніх навчальних закладів, говорячи про орденський тип[77] замість партійного, ніде не згадує про процедуру його створення, а лише звертається до характерних, на його думку, історичних зразків, а, позитивно відгукуючись про економічну систему Італії та Німеччини, він чітко вказує лише на надкласовий принцип, опускаючи розробку реального плану введення чогось подібного в Україні. Тому, досліджуючи впливи гітлеризму в публіцистиці Донцова не варто забувати про ключовий в даному випадку аспект – наявність держави.[78] Для Німеччини це був доконаний факт, тож вона могла проводити якісь чіткі позитивні реформи, тоді як для України створення держави і було тою найбільшою мрією, яка займала центральну позицію[79]. Все решта втискалося в розмиту систему заперечень – антилібералізму, антидемократії, анти пацифізму, антикомунізму, тощо.

Не останню роль в заангажуванні гітлеризмом зіграло і раптове піднесення Німеччини 1933р. Обіцяючи приглядатися до «посунень на світовій шахівниці»[80], Д. Донцов не просто уважно стежив за геополітичними процесами в Європі, а й поволі прораховував шанси та вибудовував «правильну» тактику поведінки українців в разі раптової зміни політичної конюктури. Недарма в 1933р. вийшла однойменна стаття «Зміни на світовій шахівниці», яка вітала гітлеризм як єдину дієву альтернативу комуністичній Росії. «Дві події зхитали — в переддень Нового Року — світовою рівновагою: нове піднесення Німеччини і ослаблення большевицької Росії».[81]

Потреба в антикомуністичній і водночас – в антидемократичній ідеології штовхала Донцова до єдиної на той час можливої і дієвої альтернати, яка могла б в міститися в вже окреслену станом на 30 – ті рр.. систему негацій – до гітлеризму[82]. Апокаліптичні візії майбутньої великої війни давали надію на омріяну державність і змушували його шукати потенційних майбутніх союзників та уявно ділити Європу на ворожі табори: «Світ розколюється на два табори, для тих, що сидять між двома кріслами — місця не стане!»[83] Серед них умовно можна виділити три: більшовики та фашисти і ті, «що сидять між кріслами» - демократи (та українські «провансальці»). Впевнившись у неспроможності останніх, Донцов надіявся на допомогу так званого фашистського блоку, враховуючи певну спільність ідеологічного напрямку.

В цьому контексті важливо зацитувати його уривок з статті «Сумерк марксизму» та «Агонія большнвизму і Еклезіяст»: «Для нас найважніше в гітлєризмі — це заповідь рішучої боротьби з марксизмом. Важно, що нарешті знайшовся в Европірежім, який рішив поступити з большевиками — по большевицьки».[84]

Характерно, що якщо розглядати хронологічно праці Донцова 30-их рр.., можна помітити серед них багато присвячених скорому краху комуністичної Росії, її глибокій кризі і нездатності протистояти натиску нового фашистського руху.[85] На думку автора сили Сталіна і Гітлера не можуть бути рівними, адже якщо комунізм вже поволі хилиться до заходу, фашизм лише починає свій переможний марш. У цьому ключі і формуються його, як згодом виявиться, хибні надії на швидке звільнення України на хвилі боротьби двох систем: « Незабаром заспівають треті півні. А тоді ніщо вже не стримає розпаду євразійського Китая, що носить назву СССР».[86]

Розглянувши загальне зміщення акцентів в публіцистиці Д. Донцова 30-их рр.., та спробувавши відшукати цю умовну точку перелому, варто зосередитися й на іншому, не менш важливому аспекті – внутрішній мотивації, яка до цього спричинилася. Незважаючи на відмінні, інколи кардинально протилежні думки дослідників щодо того, наскільки свідомо чи не свідомо відбувалася ця переорієнтація і, до слова, чи була вона взагалі, важливо зрозуміти ті відмінності, які пролягали між двома ідеологіями. Вартою уваги тут видається думка О. Зайцева[87], що фашизм (це ж саме стосується і гітлеризму – А. Рій) і український націоналізм – це все ж таки різні типи одного феномену – тоталітарного націоналізму. Особливо доцільним цей висновок виглядає після застосування теорії тоталітаризму.[88]

Таким чином, маючи спільну основу (наприклад, орієнтація на створення політичної релігії[89], палінгенетичний міф[90], тощо), чинний націоналізм засадничо відрізнявся від гітлеризму не лише пріоритетами, а й подальшим характером розвитку й реалізації ідеологічної системи.

Дві абсолютно різні цілі рухали Гітлером і Д. Донцовим, що ще раз підтверджує важливість наявності чи відсутності держави для формування засад ідеології. Якщо для Гітлера – засадничим є питання раси, антисемітизм і боротьба зі «світовим жидівством», то для Д. Донцова – це радше боротьба з ворогом нації №1- з більшовицькою Росією.

Лише під протекцією фашистського блоку Донцов бачив можливість створити національну державу та зупинити російську експансію на Захід: «Росія не як союзник, лиш як терен німецької експанзії — ось ціль Гітлєра».[91]«Як думаєздійснитицюпрограмуекспанзії в РосіїГітлєр, про цевін не говорить. Але вистанествердити, що з усіхнімецькихурядівпередвоєнних і повоєнних (включаючикороткеінтермеццовійни) — уряд є Росії — не лишбольшевизмові — найбільшворожий».[92]Гітлєрпише, що не потребуєвінробити нового походу Алексадра на Схід. Йденаразі в бікнайменшого опору: зробить (Anshlus). Так як СталінприєднавРосію до своєїГрузії, приєднаєГітлєрНімеччину до своєїАвстрії...ВжесамесконсолідуванняантикомуністичноїЄвропи, а дальше — напр. спільнаїїгарантіянезалежностибалтійсьих держав і Фінляндії, і прихильнаневтральність в разінеминучогозагостренняситуації на Україніпідчасліквідації большевизму — вжеце богато».[93]

Те, що відштовхнуло його свого часу від соціалізму, а саме розуміння під ним експансії Росії на Захід, Донцов не зміг побачити в експансії фашизму на Схід. Сказана Муссоліні фраза, що фашизм не для експорту, впевнила його в можливості створення так званого конгломерату націоналізмів, які б, маючи спільну мету, все ж зберігали свої локальні особливості: «Скажуть противники, - пише Донцов - то значить фашизм має якісь ідеали, однакові для всіх рухів, що йдуть під його прапором? Отже значить фашизм се — тежінтернаціональнийрух? Отже значить націоналізми — се рухи, скальковані з одного взірця? Ні, націоналістичнийрух є рухомвсеєвропейським, але не інтернаціоналістичним».[94]

Навідмінувідбільшранніхперіодів, в період з 1933 по 1939рр. Донцов починає прямо ототожнювати себе з фашизмом. Якщоспочатку, зокрема в статті «Чи ми фашисти?», вінлишенатякав, щотакебаченнясвіту як йогоможнаназватифашистським за відсутністюіншихназв, то тепервін проводить чіткуаналогію. Теперфашисти – не лишеІталія і не лишеНімеччина, це й іншікраїниЄвропи, якішвидкорадикалізуються, а серед них і Україна: «Що за землетрус наступив в Європі? Землетрусдійсно наступив і є ним: попершеморальнийрозкладсоціялізму, подруге, народження фашизму — в Італії, в Німеччині, в Угорщині, в Австрії, в Фінляндії, в Англії, в Ірляндії і на Україні»[95].

В вступі до праці Р. Єндика «Гітлєр»[96], Донцов окреслює своє бачення ролі Німеччини[97] в визволенні України найбільш чітко і структуровано:

«Для нас актуальність руху, про який говорить ця книжка, передусім в тім, що він: 1) стримав побідний похід комунізму в Европі, що задав смертельний удар доктрині марксизму, 2) що поставив на порядок дня дражливе для нас жидівське питання, 3) що підніс велике значіння села, третього стану взагалі, який погноєм для себе хотів зробити соціялізм, 4) що замісць анархістичних ідеалів "людськости" і "суверенної одиниці" — поставив ідеал орґанічної спільноти, якої ім’я — нація, 5) що замісць змиршавілого партійництва — видвигнув стару — й таку нову — засаду Ордену з його символом віри, тактикою і чеснотами, нарешті 6) що своїм успіхом довів несмертельну — а в матеріялістичнім XIX віці так нехтувану — силу ідеї, яка — надихана вірою — направду потрафить рухати, здавалося би, незрушимими перешкодами...».[98]

Як видно з цього короткого списку, актуальність гітлеризму виявлялася для Донцова в тому, що цей рух вміщав в себе всі негації, окреслені ним до того в чинному націоналізмі. Про якусь позитивну програму мови немає. Як зазначає О. Зайцев, Донцов багато писав про фашизм, але ніде не проаналізував ні політичного ладу фашистських держав, ані суспільних відносин у них, ніде не висловив свого ставлення до репресивної політики нацистської Німеччини.[99] Аж в 1939р., майже в переддень війни, він обережно заявляє, що «нічиїм сателітом, ані герольдом чиєїсь над ідеї Наддніпрянщина не буде».[100]

Націонал – соціалізм Гітлера / «Чинний націоналізм» Д. Донцова. Різні бачення однієї Європи

Окремої уваги заслуговує питання про те, як бачила майбутнє України і чи бачила його взагалі гітлерівська Німеччина та чи поділяла надії українських націоналістів на подальшу позитивну співпрацю.

Розглядаючицепитання, вартозвернутиувагу на те, щонавіть в самійНімеччині не було однозначного ставлення до роліУкраїни в майбутнійвійні.[101]Найбільшпоказовимищодоцього є два полюсибаченняцьогопитання – Розенберга і Гітлера.

У розділі «Україна (Окраїнна область)» Розенберґ писав: «Київ був головним центром варязької держави з нордичною панівною верствою. Але й після татарського панування Київ протягом довгого часу грав роль полюса, супротивного Москві. Його внутрішнє національне життя засновано на майже незалежній традиції, що постала на власному ґрунті, всупереч твердженням московитської історіографії, котрі опанували всю європейську науку.

[Нашим] політичним завданням для цієї області мало б бути заохочення прагнень до національної незалежності аж до створення самостійної державності, якій належало б одній або у поєднанні з Донською областю та Кавказом у вигляді Чорноморського союзу постійно стримувати Москву та убезпечувати великонімецький життєвий простір зі сходу. А економічно ця область мала б разом з тим утворити потужну сировинну та додаткову продовольчу базу для Великонімецькогорайху»[102].