Тема гітлеризму в публіцистиці ДмитраДонцова (стр. 1 )

Анастасія Рій

Український Католицький Університет

Історичний факультет

ІV курс

Тема гітлеризму в публіцистиці ДмитраДонцова

Анотація:Ця наукова стаття – це ще одна спроба дослідити впливи (їх наявність чи відсутність) гітлеризму на політичну думку Д. Донцова, ґрунтуючись на його працях1930их рр..В ній автор робить короткий огляд історіографії, де намагається висвітлити різні, інколи цілком протилежні відповіді різних авторів на питання чи був Д. Донцов фашистом, а також пробує окреслити певні засадничі розбіжності націонал – соціалізму Гітлера та Чинного Націоналізму Донцовав поглядах на майбутнє Європи.

Ключові слова:Донцов, фашизм, гітлеризм, націонал – соціалізм, український інтегральний націоналізм.

Anastasia Riy

The themes of Hitlerism in Publicism of DmytroDontsov

Thisscientificarticleisonemoreattempttoresearchinfluence (itspresenceorabsence) ofHitlerismonDmytroDontsov'spoliticalopinion. It'sbasedonhiswritingin 1930. Theauthormade a shortviewofhistoriographywherehetriedtoshowvarious, sometimestotallyoppositedanswersthatbelongtodifferentauthours, forthequestionifDontsovwas a fascist. ThearticleattemptstodiscribecertainbasicdivergencesinviewsofHitler'snational - socialismandDontsov'sEffectiveNationalisminviewsonEurope'sfuture.

Keywords:Dontsov, fascism, Nazism, Hitlerism, Ukrainian integral nationalism.

Незважаючи на те, що під кінець ХХ ст.., а особливо – після 1991р., творчість Д. Донцова стала активно досліджуватися в різних царинах науки (історія, політологія, літературознавство), й досі є певні моменти, не до кінця осмислені, та певні упередження, не до кінця відкинуті дослідниками. Як, наприклад, підкреслює О. Зайцев у вступі до своїх Нарисів інтелектуальної історії, інтегральний націоналізм не належить до історіографічних скам’янілостей, вивчення яких становить лише академічний інтерес, він і досі є живим і діяльним чинником сучасної політики[1], яка, додам від себе, не нехтує використанням історії як інструменту в політичній та, особливо, в моральній боротьбіз конкурентами.

Таким чином, свіжа історична пам'ять, відчуття моральної відповідальності за власну позицію та надзвичайна заполітизованість новітньої історії значно впливають на позицію сучасного дослідника. Адже і справді, сьогодні в суспільстві існує моральна дилема того, чи, заперечуючи наприклад тоталітарну складову українського інтегрального націоналізму, дослідник тим самим не ображає чиюсь пам'ять, і навпаки, чи не змушений він іти на компроміс з власним почуттям патріотизму, наголошуючи на його тоталітарності? Зокрема, в цьому контекстіхотіла б згадати недавню подію, яка якось вкарбувалася в пам'ять – презентацію нової праці О. Зайцева в стінах УКУ, де, серед запрошених дослідників, О. Шаповал до слова згадав репліку якогось свого київського колеги, який сказав десь приблизно таке: «Такі книжки (Нарис інтелектуальної історії – авт..) можна писати в Києві, а у Львові треба писати серцем».На мою думку, в певному розумінні ця фраза може стати гаслом сучасної української історіографії. До того ж, не варто забувати і про певне цензурування так званих «заборонених» тем, яких не любить торкатися ніхто: ні середньостатистичний дідусь, розказуючи онукові історії з своєї молодості, ні середньостатистичний професор, читаючи студентам лекції, не кажучи вже про політика, якого подібний дискурс неминуче заводить на слизьке, змушуючи впадати в крайнощі та обирати між улюбленими для Д. Донцова максимами двох «або».Говорячи словами Я. Грицака, потужний вплив на свідомість, вагоміший навіть за реалії щоденного життя, і досі справляє сила історичних мітів[2].І доти, доки тема впливів фашизму на українську політику ХХст. не перестане бути крамольною, а слово «фашизм» не перестане сприйматися як лайка, дискурс не зможе вийти з площини ідеологічної та перейти в площину чисто історичну.

Огляд історіографії. Чи був Д. Донцов фашистом?

Повертаючись до теми наукової роботи, а саме впливів та гітлеризму в публіцистиці Д. Донцова, варто зробити короткий екскурс в історіографію та окреслити власну позицію, від якої і залежатиме подальше дослідження цього питання. Зокрема, всіможливіваріаціїпоглядівдослідниківО. Зайцев[3] зводить до трьох основних:

-  український націоналізм ніколи не мав нічого спільного ані з італійським фашизмом, ані з німецьким націонал-соціалізмом;

-  український інтегральний націоналізм зазнав значного впливу з боку фашизму, особливо італійського, проте відрізнявся від останнього у засадничих питаннях;

-  радикальний напрям міжвоєнного українського націоналізму був складовою частиною європейського фашистського руху;

Кожна з цих концепцій озброєна переконливою аргументаційною базою і, безперечно, має право на життя. Мені особисто найбільш імпонує друга, з заувагою того, що, все ж, ключова відмінність цих двох (а якщо брати до уваги й гітлеризм – трьох) рухів в існуванні держави Італії та Німеччинита в її відсутності на українських теренах не дозволяє до кінця проводити якісь паралелі, адже те, що Муссоліні та Гітлер втілили в життя, в Д. Донцовалише в більшій чи меншій мірі відображається на папері. Ця, зокрема, слушно зауважує і ЄвгенОнацький в журналі «Розбудова нації».[4]

Нові нотки в ідеології Донцова з’являються вже на початку 30-их рр.., в зв’язку зі зміною геополітичної ситуації в Європі. Як зазначає О. Зайцев, оцінюючи ситуацію в Европі як переддень вирішального зіткнення двох світоглядних систем – комуністичної та націоналістичної, втілених відпо­відно у більшовицькій Росії та фашистських державах, – він пов’язував справу визволення України з блоком держав, який очолила гітлерівська Німеччина.[5]

Важко чітко визначити хронологічні рамки заангажуванняДонцова гітлеризмом. Читаючи фундаментальні інтелектуальні біографії Квіта, М. Сосновського, інші дослідження з цієї теми, можна прослідкувати тенденцію до виокремлення певних періодів в його творчості: соціалістичний, період формування ідеології «чинного націоналізму», вісниківський, повоєнний (його можна умовно розділити ще на два - воєнний і повоєнний періоди). Якщо час еволюції від соціалізму до націоналізму можна визначити доволі точно, то дослідження появи гітлеристських акцентів наштовхується на певні труднощі (наприклад, щоб розглядати появу гітлеристської теми в публіцистиці Д. Донцова, дослідник повинен спершу прийняти твердження, що на його творчість коли – небуть взагалі впливав фашизм, зокрема італійський, що досі є доволі спірним питанням серед дослідників, особливо націоналістичної традиції).

Інша проблема є в тому, що читаючи праці Донцова хронологічно, можна помітити, що він ніколи особливо не задумувався про ключові відмінності фашизму і нацизму. Зазначаючи, що з 1933р. в Донцова все частіше відчуваються впливи німецького націонал – соціалізму, Т. Стриєк, наприклад, підкреслює, що «ніде, зрештою, не вжив він (Донцов – А. Рій) терміну «нацизм», лише інколи «фашизм» (дуже рідко – «гітлеризм»), що означало, що трактує Німеччину як найбільш репрезентативне загальноєвропейське явище».[6] Автор зазначає, що слово фашизм вживалося Донцовим й щодо гітлеризму, й щодо націоналізму, як виразник того загального напрямку, явища, духу, прихильником якого він був[7], тож, скоріш за все, націонал – соціалізм сприймався ним не як принципово нова ідеологія, а як закономірний з погляду еволюції наступний етап розвитку фашистської ідеї Муссоліні.

Не додає ясності і багатозначне розуміння самих термінів «фашизм» і «нацизм» в історіографії. Сучасна історіографія не має одностайної думки щодо цього питання, або максимально звужуючи саме поняття до італійського і німецького режимів (а деколи – й взагалі обмежуючись Італією), або розширюючи його настільки, що поняття починає втрачати будь – які чіткі рамки, стає розпливчастим і доволі відносним в застосуванні. Мотиль, намагаючись окреслити визначення фашизму, починає з негації і зазначає, що «це не будь – який термін, який зазвичай застосовують до людей, яких недолюблюють. Нетерпимість погана, але це не фашизм. Насильство може бути огидним, але це теж не фашизм. Це й не консерватизм, ксенофобія чи расизм….Термін фашизм не може бути просто скороченням до того, що ми не сприймаємо, бо так скоро кожен стане фашистом»[8].

Така заувага видається особливо важливою при вивченні українського інтегрального націоналізму, адже філологічне кліше про фашизм – лайливе слово змушує дослідників націоналістичного настрою постійно займати позицію оборони щодо об’єкту свого дослідження, шукати альтернативні визначення і оправдання. Подібне розуміння фашизму робить неможливим будь – який більш – менш конструктивний дослідницький діалог, перетворюючи його на інтелектуальну дуель.

Мотиль намагається витлумачити власне розуміння фашизму як звичайного «типу режиму, політичної системи або держави на цих самих засадах, що й демократія, авторитаризм, диктатура, олігархія, тоталітаризм, тощо. Тобто фашизм, як і інші види режимів, політичних систем чи держав, виявляється в тому, як ті чи інші системи структуровані й організовані.[9] В цілому повторюючи так званий «фашистський мінімум»[10], О. Мотиль в кінці доходить до того ж висновку, що й Є. Онацький[11] , а саме про неможливість існування фашизму в недержавних націях, з тією тільки різницею, що для Онацького, на тлі торжества фашизму в Італії і його успіху, це було національною трагедією. Підбиваючи підсумки, дослідник окреслює дві обов’язкові умови функціонування фашизму: вже існуюча держава і попередні функціонуючі нефашистські режими в ній: «фашисти ніколи не будують держави заново, ні політичної системи, ні режиму».[12]

Зовсім іншим, на думку автора є поняття націоналізму.[13] Тоді як центральною ідеєю фашизму є перебудова вже існуючої недосконалої, «загниваючої» держави за ідеалістичним фашистським лекалом, націоналізм ставить в центр створення національної держави, яка в майбутньому може мати елементи фашизму, а може й не мати (автор вважає що націоналізм може вільно поєднуватися з найрізноманітнішими ідеологіями – від ультраправих, до ультралівих, на відміну від фашизму, який обов’язково стоїть на антидемократичних позиціях), так як націоналізм відкладає питання організації та структурування держави на майбутнє[14].