Влада пов’язана з феноменом панування. Отін Массінг виділяє такі аспекти панування:
1) сутність негативного визначення панування як права одних владарювати над іншими зводиться до певного соціального відношення. Люди, які мають право розпоряджатися і люди, які є адресатами розпоряджень знаходяться у взаємному, але асиметрично структурованому зв'язку. Виникають дискусійні питання: на чому ґрунтується право розпорядження іншими і чим пояснити готовність інших підкорятися.
2) Панування є цілком нормальним, закономірним продуктом "обміну речовин" в суспільстві, і одночасно є каталізатором суспільства.
3) Поняття панування тісно пов'язане з суспільними відносинами, які склалися історично. Вони [відносини] показують шлях людини від "механічного" (природного) усуспільнення до високорозвинутих форм "чистого" усуспільнення.
4) Панування - це інструмент, для організації розподілу праці у виробничому процесі. Таке розуміння панування було вже притаманне античній філософії. Арістотель створив свою концепцію панування, опираючись на осмислення типового для античності інституту рабства. Даний інститут був характерною для того часу протилежністю панування. За допомогою органіцистської моделі "душа - тіло" цей мислитель філософськи обґрунтував необхідність організації суспільства на основі розподілу праці.
5) Розгляд панування через призму ідеології став можливим лише тоді, коли стало можливим розглядати панування як розплату за гріхи. Панування - бич Божий, який з'явився із-за нашої гріховності і для придушення породженою гріховністю рабського способу мислення. Із цього виводилося, що вся система позитивного права, з привілеями, придушенням, владиками, суддями і катами потрібно негайно привести в дію. Панування - це інструмент для встановлення порядку. Панування розуміється двояко: з одного боку, воно є обов'язком по відношенню до правління, яке встановлює порядок; з іншого боку, як покірність підлеглих.
6) Н. Макіавеллі переосмислює функціональний аспект панування і трактує його як інструкцію, керівництво для управління держави.
"Влада постає як політична економія, яка здатна формувати решітку спостереження - спостереження за всіма станами індивіда. Вона приписує індивіду правильні дії і місця знаходження, бо соціальна система ґрунтується, перш за все, на функціонуючому праві, яке в самому широкому його розумінні полягає в тому, що воно дає… виправданість певної поведінки людей, свободи (можливості) такої поведінки, яка визнається в даному суспільстві, і є його практичною життєздатністю". Мішель Фуко заперечував традиційні пояснювальні схеми і терміни для дослідження феномена влади, запропонувавши здійснити "археологічний аналіз" влади. У Фуко влада для людського розуміння завжди щось таємниче і загадкове, навіть, переповнене демонізмом. Головним об'єктом влади є людське тіло. Історичні періоди, різні типи держав розрізняються насамперед різною направленістю соціального контролю: в одних випадках контроль здійснюється через прямий вплив на людське тіло, а в інших - через опосередковані акції. При цьому сутність влади завжди залишається однією і тією ж: вона засіб примусити одного суб'єкта зробити те, що той міг би не робити, якби на те була його повна воля.
Владні відносини асиметричні - в них втягнені правляча меншість і керована більшість. Існує думка, що правляча меншість - є позачасова категорія і практично в кожному суспільстві згуртовану групу, наділену в їх власних очах, і в чужих специфічними якостями. Такі групи називаються еліти.
Інші автори стверджують, що еліти за своєю сутністю – це молоді утворення (часи Модерну, Нового Часу), які утворилися в результаті високої мобільності і стратифікації у великих масовидних суспільствах.
Якщо розглядати поняття права і влади крізь призму економічного детермінізму та класової боротьби, то можна вважати, що право є формою суспільного буття, що виникає з конфлікту різних соціальних груп нерівної сили. Його мета встановити і підтримувати панування більш сильної групи над слабшою шляхом використання юридичних норм державною владою. Тому головне завдання права, з точки зору послідовників даної теорії, полягає в увічнені соціальної та економічної нерівності.
Фуко стверджує, що влада здатна творити певну реальність. Влада передбачає дисциплінування і нормування, що означає:
1) певні стратегії управління індивідами (соціальна оптика);
2) нагляд за індивідами (соціальна оптика);
3) процедури ізоляції або перегрупування небезпечних соціальних елементів (соціальна механіка);
4) здійснення покарань або терапію соціальних хвороб (соціальна фізіологія). Найбільш повним втіленням всіх цих видів влади є пенітенціарна система, зокрема, тюрма як соціальний інститут.
По Фуко, владу можна аналізувати на двох рівнях:
1) "мікрологічний" - дослідження діяльності індивідуальних суб'єктів влади, які приймають рішення і беруть на себе відповідальність.
2) "макрологічний" - аналіз безособових систем, які розподіляють владу, упорядковують відношення між суб'єктами і перетворюють останні в об'єкти.
Видатний політолог Г. Лассуел визначає владу як:
1) участь в рішеннях;
2) цінність для учасників владного відношення.
Таким чином, влада у загальному сенсі є здатністю впливати на діяльність, поведінку людей, тобто правом і можливістю керувати, розпоряджатись, під цим терміном розуміють також і політичне панування. У зв’язку з цим прийнято виділяти різні види (політичну, економічну, державну, сімейну), форми (панування, керівництво, управління, організація, контроль) та методи влади (авторитет, право, насильство).
Нерідко ці методи розглядаються як прояв влади, але було б невірно ототожнювати владу з авторитетом, насильством чи правом.
Питання 2. Специфіка філософсько-правового підходу до влади, примусу, насилля та правоохоронної діяльності
Існує декілька обґрунтувань необхідності філософсько-правових досліджень політичних явищ і процесів, серед яких можна розглянути історичне й актуальне. Історичне обґрунтування необхідності філософії права здійснюється на тому неспростовному факті, що ці проблеми завжди хвилювали людство протягом всього його існування. "Безцільно порушувати питання про законність такого роду досліджень, – справедливо зазначав С. Франк, – воно виправдано вже історично як природне задоволення нашого невикорінного постійного запиту людського духу. Запиту, що виражається в постійній духовній зацікавленості людей у тому, що є справжня правда, яка повинна бути в їхньому громадському житті".
У свою чергу актуальне обґрунтування філософії права, зумовлене езотеричною (тобто прихованою, зрозумілою лише втаємниченим) сутністю самого феномена права, базується на виявленні таких аспектів пізнання яких можливо тільки за допомогою філософського підходу, оскільки право без сумніву видається одним з найбільш важкодоступних об'єктів пізнання і не прагне відкривати досліднику свої таємниці. Ця характерна риса права випливає з його безпосереднього зв'язку з буттям людини, її сутністю, діяльністю і несе в собі особливості будь-якого культурного феномена. Адже відомо, що людина – це найтаємничіший об'єкт, що збиває зі шляху дослідження (Тейяр де Шарден). Але цей таємничий об'єкт, за визначенням, може бути пізнаний тільки самою людиною і ніким іншим. Адже, як писав Ф. Достоєвський, "людина є таємниця, я займаюся цією таємницею, тому що хочу бути людиною". Фундаментальні проблеми правознавства у зв’язку з проблемами політичної теорії знаходять своє вирішення чи, принаймні, їх обґрунтування саме на філософському рівні.
З точки зору філософії права, корелятом влади є повага – за своєю сутністю влада дійсно подібна до авторитету (адже навіть саме латинське слово “auctoritas”, від якого походить слово “авторитет”, перекладається як “влада”), який можна вважати одним із джерел влади, а з іншого боку – формою її втілення. Авторитет виражає загальновизнаний вплив, що здійснює на переконання та поведінку людей певна особа, організація чи, приміром, вчення завдяки притаманним (або приписуваним) їм особливостям, властивостям і заслугам, які часто навіть не потребують постійного підтвердження.
Характеризуючи авторитет як філософсько-правову та філософсько-політичну категорію, слід відзначити, що:
1) Авторитет є форма здійснення влади, поряд із опосередкованим впливом, контролем і насиллям.
2) Авторитет зводиться до керівництва, яке визнається підвладними, до здатності направляти дії, думки інших політичних суб'єктів, не використовуючи насилля і примус.
3) Авторитет розглядається як одне із джерел влади і тут влада стає, в свою чергу, формою реалізації влади.
Інша форма влади – насилля – принципово відрізняється від авторитету. На думку Е. Каннеді насилля асоціюється з тим, що близько і зараз. Воно (насилля) безпосередніше, аніж влада. Влада на тваринному рівні - це перш за все насилля. Шляхом насилля здобич схоплюється і переноситься в рот. Насилля, якщо воно дозволяє собі уповільнитися, стає владою. Влада - явище більш загальне, просторіше: вона включає в себе набагато більше, ніж насилля, вона рахується з обставинами і наділена певною часткою терпіння. Приклад відмінності насилля від влади. Кішка, впіймавши мишу, здійснює над нею насилля. Вона може відразу убити здобич. Але якщо кішка починає гратися мишею, то виникає нова ситуація. Як тільки миша виявляється за спиною кішки і мчить від неї, то це вже не насилля, а влада кішки над мишею.
На відміну від фізичного насильства влада є силою, що впливає одночасно на тіло, душу і розум, пронизує їх, підкоряючи об’єкта влади закону волі суб’єкта влади. Очевидно, що в силу цієї обставини з етико-філософської та релігійної точки зору влада потребує виправдання, зокрема, з позицій ортодоксального християнства вона вважалася грішною за будь-яких обставин, а деякі мислителі навіть вбачали у ній щось демонічне: “Воістину це демонічна сутність влади: вона навіть там, де людина бореться за ідеальну мету найвищою мірою самовіддано, вважаючи успіх міцним тільки тоді, коли вона з винятковою життєвою силою відстоює свій власний інтерес, рішуче здійснює своє власне бажання, пов’язуючи жагуче прагнення до власної значимості безпосередньо зі своїми справами. Хто має владу, той одержимий нею”. Таким чином, етичну цінність влада являє собою тоді і тільки тоді, коли вона таким чином спрямовує того, хто її поважає, що той здатний на реалізацію більшої кількості високих цінностей за відсутності безпосереднього тиску з боку влади.
|
Из за большого объема этот материал размещен на нескольких страницах:
1 2 3 4 5 6 |
