Тема: Роль декоративно-прикладного мистецтва в естетичному, моральному та професійному становленні майбутніх учителів (стр. 2 )

Таким чином, активне засвоєння спадщини народного мистецтва як своєрідної форми трудової і творчої діяльності має важливе значення у вихованні людині майбутнього. Ми розглянули вплив лише деяких естетичних категорій творів декоративно-прикладного мистецтва. Як і все мистецтво, народне мистецтво перебуває нині в колі найголовніших взаємозв'язків культурного процесу (колективного, індивідуального та національного), які, у свою чергу, генерують і збагачують можливості виховних функцій мистецтва в розвитку людської особистості засобами народного мистецтва на новому історичному етапі розвитку незалежної української держави.

Одним із принципів народного мистецтва справедливо вважається колективність. «Твори колективної творчості становлять суспільну цінність та інтерес не в силу індивідуальної неповторності, а навпаки, тому що в них синтезувалися і набули вираження думки, почуття і настрої багатьох людей», - читаємо в «Естетиці фольклору»1. Показово, що мажорний тон народного мистецтва зумовлений саме колективним його характером. Спільне вирішення творчих і технологічних питань, передача майстерності з одного покоління в інше, система творення образів, естетичних уявлень тощо утверджували в певних суспільних групах віру в цінність праці, породжували оптимістичні погляди на життя. Саме колектив, а не окремі його представники, формував локальні риси місцевої самобутності, виховував і виховує патріотичні почуття, гордість за ту землю, яка віками народжувала художників-однодумців, викристалізовує і підтримує спільність і постійність смаків у часі.

Згуртовуюча функція народного мистецтва неоціненна. Однак вона полягає не в тому, щоб сформувати якийсь усереднений, однорідний смак мас, а навпаки, - у стимулюванні індивідуального розвитку на основі існуючого суспільно-історичного досвіду. Саме тому масовість народного мистецтва розглядається нами не як самоціль, а як можливість охопити його впливом якомога більше членів суспільства, розбудити в них творчу активність, творчу індивідуальність. Сьогодні поняття колективності народного мистецтва як поняття творчої співдружності групи майстрів району чи регіону, об'єднаних спільною ідейно-художньою позицією, доповнюється розумінням самих якостей художніх структур певного виду чи жанру, створених багатовіковим досвідом народу, тобто розглядається як категорія естетична. Це розширює діапазон можливого впливу народного мистецтва на формування світогляду особистості.

З питанням колективного та індивідуального в народному мистецтві тісно пов'язане питання традицій і новаторства. Колективні засади народного мистецтва в ході своєї еволюції сформували ядро народної творчості - традицію. Вона дисциплінує наші смаки, формує кодекс народної етики та естетики, передає з минулого в майбутнє встановлені століттями форми, ідеї, образи, теми і саме цим акцентує розуміння стабільності світу, стабільності всього кращого в людині. Разом з тим традиція ніколи не сприймалась як догма чи канон. Традиція жодним чином не заперечує розвиток, а навпаки, диктує потребу постійного оновлення, розширення, поглиблення. Тому традиційне мистецтво народу постійно супроводжують новації та новаторство.

Причетність до часу, відповідальність за нього - одна із суспільне вагомих рис, яка визначатиме рівень особистості майбутнього. Традиції народного мистецтва навчають наших сучасників уважно, аналітичне ставитися до питань новаторства: у лоно народного мистецтва, власне, як і в усі види діяльності, не повинно потрапити випадкове, епізодичне. У цьому плані слід рівнятися на еталонні зразки, вивірені найпринциповішим суддею - часом і смаком попередніх поколінь; справжнє новаторство в народному мистецтві слід розуміти як таке, що в недалекому майбутньому перейде в ранг традиції.

У цій спробі визначити місце та роль народного мистецтва у вихованні гармонійно розвиненої особистості майбутнього, певна річ, окреслені лише деякі вихідні положення. Кожне з них при спеціальному і систематичному вивченні розгалужується на складний та багатоаспектний комплекс досліджень, який сьогодні розглядається як проблема важливої суспільної ваги і значимості.

2. ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ УЧНІВ НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА.

Основний мотив творчої діяльності на початковій стадії її формування полягає для дитини в самому процесі прояву відчуттів. Пізніше ця діяльність супроводжуватиметься свідомими пошуками засобів вираження, але в багатьох дітей виникає розчарування в зображувальній діяльності, оскільки рівень їхнього загального розвитку входить у суперечність із тими дитячими засобами зображення, якими вони володіють. Дуже важливо, щоб у цей час доросла людина допомогла дитині оволодіти новими засобами творчого відображення навколишньої дійсності. При цьому усвідомленість, яку вносить у діяльність дитини дорослий, не повинна порушувати дитячого бачення і відображення. «Велика свобода думки в справжній творчості. Справжнім же буде те, що є прекрасним і переконливим. Творчість - це оволодіння новимиможливостями. Творчість - це мирна перемога над відсталістю та аморфністю. У творчості вже закладений рух. Творчість - це вираження основних законів всесвіту. У потаємних куточках серця, за які відповідальна сама людина, закладене правильне судження про те, що є істина, переконливість, що є творчість, що є краса».

Як уже зазначалось, у сучасній психолого-педагогічній літературі з найбільшою визначеністю описані два напрямки в керівництві дитячою творчою діяльністю: створення умов, які сприяють творчості, і побудова логічної поетапності в досягненні творчого результату.

Основу умов, як і в навчальній діяльності, складає створення тих психологічних передумов, які забезпечують успіх творчого процесу, іншими словами, визначають психологічну готовність до творчості. До таких умов, у першу чергу, належать:

- сукупність спеціальних здібностей, знань, умінь і навичок, тобто тих якостей, які, як уже зазначалося, сприяють успішному оволодінню засобами образотворчого мистецтва, а отже, забезпечують реалізацію художнього задуму;

- уява (відтворювальна і творча), яка породжує художній задум і визначає загальні шляхи його реалізації;

- естетична позиція, яка в учнів проявляється в емоційному відчутті прекрасного, у відборі естетичних, моральних та суспільних ідеалів, які художньо уявляються і відтворюються відповідними образотворчими засобами.

У цьому плані уява становить собою одну з форм відображення дійсності. «Творча діяльність уяви, - писав , - знаходиться в прямій залежності від багатства та різноманітності попереднього досвіду людини, тому що цей досвід являє собою матеріал, на якому формується фантазія. Чим більший досвід людини, тим більший матеріал, яким володіє її уява».

Спостереження за самостійною дитячою діяльністю виявляє характерну для дитини захопленість зображенням. Часто, не пам'ятаючи про оточуючих, вона розмовляє сама із собою, щось наспівує, її настрій і темп роботи змінюються залежно від змісту, який передається, і т. д. Ці зовнішні вияви складають враження про багатство і високий рівень розвитку дитячої уяви. Як свідчить досвід, зародок задуму дитячого малюнка складається не попередньо, а головним чином у процесі малювання. Але саме готовність уявити свій майбутній малюнок, відтворити його задум є найбільш яскравим показником розвитку уяви.

Якісні зміни в розвитку творчості учнів обумовлюють відповідні зміни в педагогічному керівництві їхньою творчістю, що відображається в розробці логічної поетапності творчого процесу.

Якщо уявити в найбільш загальних рисах творчий пошук художника, то в ньому можна виділити такі етапи: перші художні накопичення, виникнення задуму, реалізація змісту композиції, остаточна розробка.

Перші художні накопичення - вивчення всього того, що дає багатий інформаційний матеріал: навколишньої дійсності, архівних документів, літературних джерел, художньої спадщини, музейних експонатів, а також окремих рішень - виконання начерків, ескізів. Таким чином, на основі пізнавальної діяльності накопичується, а в результаті оцінювання відбирається певний матеріал, який веде до виникнення задуму.

Другий етап творчого процесу - виникнення задуму - це визначення і конкретизація сюжету, характеру дії, стану та взаємовідносин його учасників, вибір відповідних деталей і т. ін. На відміну від письменника, який має можливість чергувати картини життя в часі, змальовувати різні пригоди, передавати хвилювання й роздуми своїх героїв, художник відтворює життя лише в його одномоментному стані, у замкнених рамках картини. Це обумовлює специфічні особливості вибору виражальних засобів художником.

На стадії зображення задуму художник створює ескіз свого майбутнього твору, який удосконалює в наступних фазах творчого процесу. Етап реалізації задуму передбачає обмірковування, уточнення, удосконалення задуму. Уточнюється зміст майбутнього твору, відбираються виражальні засоби, порівнюються варіанти рішень.

Період остаточної розробки сюжету полягає в авторедагуванні, остаточному допрацюванні як окремих елементів, так і твору в цілому. Перш ніж визнати свій твір закінченим, художник порівнює задум і результат з точки зору уявного глядача.

Наведені раніше напрямки керівництва творчістю - створення умов, які забезпечують успішну діяльність, та поетапне здійснення творчого процесу - можна реалізувати на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах. При цьому керівництво творчим процесом дітей має передбачати такі моменти:

1. Етап накопичення перших уявлень з вибраної теми. Велике значення має вибір тематики зображення.

Вивчаючи зміст малюнків дітей багатьох національностей, іна дійшла висновку про те, що тематика цих малюнків і виражальні засоби, якими діти підкреслюють своє ставлення до намальованого, свідчать про засвоєння дитиною духовної культури того соціального середовища, у якому відбувається її розвиток.

Необхідно залучати дітей до прекрасного і розвивати в них бажання відтворювати прекрасне.

2. При визначенні обсягу теми слід ураховувати вік дітей, загальний рівень їхньої підготовленості, умов проживання (місто, село) і характерні особливості рідного краю (ліс, гори, річки, озера).

Треба навчити дітей вибирати при малюванні опорні об'єкти, які дозволяють концентрувати увагу на головному і допомагають визначити змістовий центр майбутньої композиції. Педагог повинен попередньо вибрати джерело інформації для ознайомлення дітей з тим колом предметів і явищ, яке передбачене обсягом теми (навколишня дійсність, твір образотворчого мистецтва, художня література, діафільми), визначити форми організації процесу ознайомлення (екскурсія, прогулянка, творча гра, трудова діяльність), відібрати методи ознайомлення (спостереження, обстеження, бесіда, розповідь).