Становлення та організація державних інституцій в московській державі в хііі – хvi ст (стр. 10 )

Утворення Московської централізованої держави сприяло зростанню впливу великого московського князя. Великий князь, а з 1547 р. – цар єдиновладний правитель Росії, влада якого носила харизматичний характер. Ідеологічним підгрунттям російського самодержавства стала так звана теорія “Третього Риму”, яка обгрунтовувала права російських володарів на державотворчу спадщину Риму та Візантії. За правління Івана ІІІ відбувається остаточне оформлення офіційного титулу московських правителів: “Государь всея Русі”[21,c.171].

Становлення самодержавства та утворення централізованної держави сприяло становленню уніфікованого державного апарату управління. Верховна влада в Московській державі належала великому князю, авторитет якого безсумнівно зріс з прийняттям офіційного титулу “цар”. Особливе політичне значення належало боярській думі, яка починаючи з ХV ст. перетворилася на постійний дорадчий орган при великому князі, а з 1547 р. при царі. До складу боярської думи входили путні бояри, які відали окремими галузями двірцевого господарства та особи, що відали адміністративним управлінням держави [20,c.239]. Порядок призначення в думу визначався системою “меснічества”, тобто станово-ієрархічним становищем феодала, яке залежало від знатнотсі роду, частково від вислуги тощо. Боярська дума складалася з невеликої кількості бояр. Так наприклад в 1533 р. до складу думи вжодило лише 12 бояр. З метою ослаблення аристократичного складу думи Іван ІІІ та Василь ІІІ залучали до її складу дворян, які отримали назву “думних дворян”. Діловодство думи доручалося спеціальним чиновникам, які виконували секретарські функції “думним дякам” [18,c.291].

Основою для створення виконавчих інституцій влади став великонязівський палац на чолі з дворецьким. Палац, як форма великокнязівського управліня, здійснюдвав керівництво державними землями. Казна, на чолі з казначеєм, виконувала функції великокнязівської канцелярії. Серед найважливіших посад в князівському палці були “конюший”, “кравчий” (які подавали князю чаші з напоями під час застілль), “оружний” (який відповідав за виготовлення і збереження вогнепальної зброї) та інші. Двірцеві посадовці походили з пердставників нетитулованого московського боярства. Ці посадовці отримували забеспечення за рахунок “кормів”, які збиралися з “путей” (підвладних земель) [6,c.237].

Практичну роботу в державних установах виконував апарат казни, який складався з дворян. Казначей здійснював управління державними фінансами, він крім того, був хранителем державного архіву. Помічник казначея – “печатник” (хранитель великонязівської печатки) здійснював організацію дипломатичної служби. В період ХV ст. в Московській державі утверджується приказна система, яка виникла на базі думських комісій, які відали окремими питаннями управління. Прикази як органи державного управління здійснювали управління окремих галузей державного життя. Прикази, подібно до міністерств, відповідали за справи зовнішньої і внутрішньої політики, юстиції, оподаткування тощо. Приказна система сприяла формуванню певного прошарку чиновництва – приказних дяків. Приказні дякі призначалися великим князем, або боярською думою. Нерідко приказні дяки були незнатного походження – діти священників, міщан. Цей апарвт чиновництва не був замкнутим [34,c.39].

В умовах феодальної роздробленності в стані розпорошення перебували і збройні сили. В разі військової небезпеки, кожний князь чи боярин мусів збирати народне ополчення в межах свого володіння. Народне ополчення підпорядковувалося двору свого володаря. В даному випадку під двором розумілася бойова одиниця, загін дворян-послужильців. Це були загони, які йшли на війну зі своїм стягом та своїм командиром. Єдиного командування не існувало, оскільки не існувало єдиної армії. З встановленням централізованої держави таке ополчення стає малоефективним. Постає потреба в ліквідації дворів бояр та удільних князів. Цей процес був започаткований ще Іваном ІІІ. В ХVІ ст. змінюється принцип комплектації народного ополчення у зв’язку з впровадженням “великої московської сохи”. По-новому на базі помістної системи організовувалися загони “служилого дворянства”. На зміну феодальним дворам приходять військові підрозділи, що формувалися за територіальним принципом [34,c.186-187].

Значні зміни в системі державного управління відбуваються в 50 – 60-их рр. ХVІ ст., що було зумовлено впровадженням ряду реформ державного управління урядом Івана ІV. З метою підвищення боєздатності війська в армії було впроваджено принцип “єдіноначалія”, тобто на час військових походів керівництво військами здійснювалося централізовано, без врахування посад і місництва. Цей захід сприяв підвищенню боєздатності дворянського війська [9,c.366].

В цей час зростає значення загонів “пищальників”, які використовувалися в якості залоги для оборони південних міст від набігів казанських та кримських татар. Згодом ці загони були реорганізовані в так зване стрілецьке військо. В 1550 р. за пищальниками офіційно закріплюється назва “стрільці”, з їхнього середовища було виділено трьохтисячний загін “виборних” (московських) стрільців. Створення дисціплінованного та добре озброєнного стрілецького війська стало пердумовою виникнення регулярної армії.

В жовтні 1550 р. московський уряд вирішив виділити земля в Московському повіті для 1078 дворян (так звана “вибрана тисяча”), які не мали підмосковних володінь. Ця реформа здійснювалася з метою зміцнити позиції служилої верстви дворянства. В 1551 – 1552 рр. уряд сприяв формуванню так званого “дворового дворянства”, з середовища якого висувалися кандидати на найвищі державні посади [18,c.235].

Важливим заходом в галузі кодифікації норм права та впорядкування судочинства було створення в 1550 р. нового “Судебника”. В “Судебнику” Івана ІV знайшла відображення тенденція до подальшої централізації державної влади та збільшення контролю держави над системою суду. Віддтепер зростає питома вага центральних судових органів управління та вплив дячеської бюрократії. Новий судебник ще більше обмежив судові права намісників. Проте, значна частина кодексу стосувалася питань обмеження права “відходу” селян, що створювало передумови до поглиблення процесу закріпачення [18,c.257].

Одним з важливих кроків 50-их рр. ХVІ ст. стала реорганізація центральних органів управління Московського царства. В 60-их рр. ХVІ ст. остаточного офрмлення набуває приказна система. Віддтепер в кожному приказі сконцентровувалася тільки одна певна галузь державного управління. Приказна система зміцнювала позиції дяків, які за своїм походженням були дрібними дворянами. В 1555 р. було створено Помісний приказ, який відав питаннями помісного землеволодіння; Разрядний приказ, в компетенції якого були питання комплектації царського війська. Ще в 1549 р. було створено Посольський приказ, в компетенції якого були питання зовнішньої політики держави. Пізінше були створені Стрілецький та Земський прикази [18,c.238].

В середині 50-их рр. ХVІ ст. значні зміни відбуваються в фіскальній системі Московського царства. В 1554 р. було створено “Большой приход”, куда поступали найважливіші загальнодержавні податки.

В результаті реорганізації помісного управління, значно обмежуються повноваження місцевих аристократів. В 1555 р. так звані “губні установи” розповсюджуються по всій країні. В відані цих установ перебував суд з надзвичайних справ. Відтепер суд з кримінальних злочинів переходив з підпорядкування намісників та волостелей до “губних старост”, які обиралися з середовища місцевого дворянства. В 1554 р. уряд реорганізував в спеціальний “Разбойний приказ” боярську комісію, яка розглядала “разбойні справи”. “Губна реформа”, однозначно посилювала позиції дворянства й була спрямована на знищення кормління. Остаточно система кормлінь була ліквідована в результаті земської реформи, яка була проведена в 1555 – 1556 рр. В результаті цієї реформи намісники та волостелі були замінені органами земського управління – “ізлюбленними головами” та “целовальниками”, які обиралися з середовища посадського населення. В компетенції земських органів влади був суд з другорядних справ. Крім того, земства збирали податки, які раніше сплачувалися кормлінщикам, а за новою системою надходили до жержавної казни. Губні та земські органи управління були станово-представницькими установами дворянства, що зміцнювало основи царської влади [40,c.164].

На початку 60-их рр. ХVІ ст. загострилися суперечності між представниками боярсько-аристократичних угрупувань та царською владою. Бояри виступали проти спроб Івана ІV реформувати систему управління та подолати пережитки феодальної роздробленності. Особливо активно російське боярство виступило проти спроби ліквідації намісництв, уділно-вотчиних володінь тощо. Ситуація загострювалася у звя’зку з рядом військових невдач Московської держави у Лівонський війні [40,c.179].

В таких умовах цар Іван Грозний впроваджує ряд рішучих заходів з метою подолати опір боярської аристократії та зміцнити центральну владу, надавши значні привілеї дворянству. Уряд Івана ІV впроваджує так звану опричнину, яка була використана царем для боротьбиз опозиційними боярськими угрупуваннями.

В період опричнини, в політичному управлінні країною відбуваються певні зміни. Зі зростанням загальнодержавної території, постає проблема побудови нової системи оборони, фінансів, суду та управління. В 1565 р. Іван ІV оголосив про встановлення опричнини (від слова “оприч” – окрім). Таким чином країна поділялася на дві частини: земщину – територія держави, та опричнина – володіння, що належали особисто царю. До опричнини увійшли області торгівельного та промислового значення, райони землеволодіння дворян, які становили опору царської влади, а також землі, що становили старовинні князівські володіння. Землі, що увійшли до опричнини складали половину всієї площі Російської держави. З території опричнини були виведені великі землевласники. Утворення опричнини підірвало економічні та політичні позиції удільного земелеволодіння. На місце виведених землевласників в опричнині розмістили “опричних служилих людей”. За земщиною залишалися окраїни на заході та північному заході країни. Також до земщини були включені деякі території на півдін та південному сході. В земщині державний устрій залишився майже без змін: продовжувала діяти боярська дума, функціонували московські прикази. [18,c.289].

Основну масу опричників склали дрібні та середні дворяни. Однак, до опричнини увійшли деякі представники боярства. Управління опричниною здійснювалося за принципом царської двірцевої установи. Поступово, в опричнині сформувалися сили, які були здатні зміцнити царську владу. Разом з тим, фактичний поділ держави на дві частини мав свої негативні явища, які вплинули на економічний розвиток Росії [9.c.391].

Опричнина виконувала функції політичної поліції, яка жорстоко придушувала виступи удільних князів та бояр. Система політичного терору сформувалася в оричнині набагато швидше ніж інші елементи. Так були страчені бояри А. Горбатий-Шуйський, князь П. Горенський. Каральні заходи Івана Грозного вивкликали протест серед служилого дворянства на чолі з князем В. Пронським. В 1566 служиле дворянство звернулося до царя з проханням припинити насильство і терор. Проте у відповідь послідували нові страти.

Царська опричнина зростала як дворянська гвардія ХVІ ст., вона прийняла активну участь у формуванні та організації стрілецького війська [9,c.372]. Міське дворяннське кінне ополченя замінило собою “князівсько-дворянські двори” феодальної знаті. Опричнина стає, свого роду, “государєвим двором”. Фактично з 1565 по 1572 рр. вона регламентує всі види політичної діяльності Московського царства [40,c.199].

На початку 70-их рр. ХVІ ст. зовнішньополітичне становище Російського царства значно ускладнилося. Після укладення польсько-литовської унії Московській державі тепер протистояла об’єднана Річ Посполита. Посилилася загроза турецько-крисмської агресії. В травні 1571 р. скориставшись зрадою деяких рядових опричників, кримський хан Давлет-Гірей розгромив загін опричників і підійшов до Москви. Спаливши околиці, кримський хан змушений був відступити. Проте вже в 1572 р. кримські татари знуву здійснили спробу заволодіти Московю, проте вонибули розбиті на річці Лопасні в 50 км. від столиці [40,c.185].

З огляду на ускладнення зовнішньополітичної ситуації, уряд Івана Грозного здійснив реорганізацію опричнини. В 1572 р. опричнина була реорганізована в “государєв двор”. Офіційна назва “опричнина” скасовувалася. Незважаючи на формальне її скасуванн, фактично система та методи зберігалися. Після того, як опричнина була переіменована в “государев двор” вона набула ознак і форм двірцевого відомства. Фактично, в історіографії цей період називають другим періодом опричнини. В цей період на чолі земщини цар поставив відданого йому татарського аристократа Симеона Бекбулатовича, який отримав титул “великого князя всея Русі”. Проте реальна влада знахоилася в руках самого Івана Грозного, який, в цей час, іменував себе “князь московський”. Другий період опричнини супроводжувався подальшою боротьбою царя проти боярсько-аристократичних кланів. В цей період були страчені такі відомі боярияк князь Тьомкін-Ростовський, Н. Одоєвський та інші. В цей час здійснюється певний переросподіл земель земщини з метою подальшої ліквідації удільно-вотчиного володіння. З цією метою, царський уряд повертав вотчинникам їх розорені володіння, які були конфісковані в роки опричнини. Отримуючи спустошені землі вотчиники опинялися під пильним наглядом опричників [34,c.257].

В цей час здійснюється зміцнення централізованого апарату влади, що позначилося на зростанні податкового, економічного та політичного тиску з боку держави. Проте, опричнина спрямована проти влади удільних князів та боярської аристократії не зуміла підірвати їх політичні та економічні позиції остаточно. Однак заходи Івана ІV Грозного сприяли зміцненню його одноосібної влади [9,c.382].

Утвореня централізовної Московської держави створило можливості для розвитку інфраструктури управління країною. Починаючи з ХІV cт. в державі відбувається ряд змін соціально-економічного і політичного характеру, спрямованних на зміцнення самодеожавства. Уніфікація системи управління, запровадження нових методів, поява російського дворянства сприяла утвердженню монархічного правління в Московському царстві.

Висновки

Процес становленя й розвитку державних інституцій Північно-Східної Русі був складним та багатофазовим. Значний вплив мали фактори як внутрішіньогт, так і зовнішнього характеру. Шодо внутрішніхх чинників, то тут, слід відмітити наступні: розвиток продуктивних сил та пожвавлення економічного життя, зростання міст – центрів ремесла та торгівлі. Говорячи про фактори зовнішнього характеру, слід наголосити на тому, що починаючи з ХІІІ ст. Московське князівство вступає в тривалий період боротьби за об’єднання земель Північно-Східної Русі. Немалозначущим аспектом зовнішньої політики Москви цього періоду є взаємини із Золотою Ордою. Вдала й продумана політика московських правителів сприяла тому, що ярлик на княжіння на тривалий час закріпляється за ними. Важливо, що в період правління Івана Калити, збір і сплата данини зосереджується в руках великого князя. Це сприяло нагромадженню значних матеріальних ресурсів, які були використані в боротбі за централізацію країни.

Однак, слід зазаначити, що еволюція органів державного управління в Московському князівстві відбувалася під значним впливом традицій Київської Русі та Золотої Орди. Важливі органи системи управління Київської Русі прейшли в систему державного управління Московською державою. Так інституція князя, боярської думи, намісництва – все це, та багато іншого з успіхом використовувалося в Москві. Крім того, деякі форми земельного володіння, наприклад вотчинно-удільне, яке бере свої початки в часи існування і розквіту Київської Русі, існувало в Московському князівстві до середини ХV ст. Проте, незважаючи на те, що ряд інституцій Києва були запозичені Москвою, тут в землях Пінічо-Східної Русі, вони отримали певні суттеві відозмінення. Так, наприклад боярська дума з ХV ст. перетворюється на постійний дорадчий орган державного управління при московському князеві. Ряд суттєвих змін відбувається в соціальній структурі суспільства – боярство, як верства суспілства становиться замкнутим станом, на відміну від боярства Київської Русі. Взагалі соціальна система Москви набуває ознак замкнутості, тоді як в Київській Русі ця система була досить гнучкою та демократичною, що дозволяло вільно пересуватися по соціальній драбині суспільства.

Немаловажним є вплив золотоординського панування на формування та становленя державних інституцій Північно-Східної Русі. Особливо татаро-монгольський вплив позначився в галузі організації поштово-кур’єрської служби та систмі організації сплати та збору податків. Вцілому вплив татаро-монгольського ярма на політичну історію Московського князівства був визначальним. Саме за монгольсьскою традицією в московській державі встановлюється самодержавна влада східно-деспотичного характеру.

Остаточного оформлення державно-політичні та соціальні інституції Московської держави набувають зі встановленням одноосібної влади великого князя московського в умовах централізованної держави в другій половині ХV ст. Створення централізованої держави сприяло уніфікації загальнодержавної системи управління. Великими князями, а згодом царями, проводиться політика щодо ліквідації удільно-вотчинної системи, яка не сприяла процесу консолідації розрізненних земель. В результаті створюється помісна система земелевлодіння, яка сприяла формуванню російського дворянства.

В ХV ст. остаточно сформовується державний апарат управління. В цей же час утворюється приказна система – система певних галузевих відомств. Поява приказів вплинула на процес становлення російського дрібного і середнього бюрократичного чиновництва – приказних дяків.

Значні зміни в системі управління відбуваються в другій половині ХVІ ст. у зв’язку з реформами в галузі державного управління, а також із запровадженям опричнини Іваном ІV Грозним. Фактично, на думку дослідників, опричнина стала свого роду царським двором, який здійснював управління країною. Панування опричнини підірвало соціально-економічні та політичні позиції боярської аристократії, це сприяло формуванню в ХVІІ ст. російського середнього та дрібного дворянства – майбутньої опори російського самодержавства.

Таким чином становлення та розвиток державних інституцій Московської держави – процес який ростягнувся на два з половиною століття. Боротьба Московського князівства за право на княжіння в Північно-Східній Русі, сприяла піднесенню Москви як політичного центру Росії. Централізація та уніфікація державного управління, поява нових соціальних верств та державних інституцій сприяли утворенню самодержавної Росії.