Становлення та організація державних інституцій в московській державі в хііі – хvi ст (стр. 1 )

Становлення та організація державних інституцій в московській державі в хііі – хvi ст.

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………3

Рорзділ 1. Державні інституції давньоруської держави………………………………………………………………..17

Розділ 2. Державні інституції Золотої Орди…………………………………………………………….……29

Розділ 3. Становлення державної системи управління Московського царства……………………………………………55

Висновки……………………………………………………………69

Список використаних джерел та літератури……………………72

Вступ

Вступ України у третє тисячоліття супроводжується рядом складних та неоднозначних процесів: подальшою демократизацією українського суспільства, поглибленням економічних та політичних реформ, інтеграцією у європейське співтовариство. Саме інтеграція у європейську спільноту визнається Україною як пріоритетний напрямок української зовнішньої політики. В цьому контексті особливої значущості набувають проблеми дослідження історії організації і становлення державних політичних інституцій країн Центральної та Східної Європи.

Актуальність роботи зумовлена тим фактом, що історичні та політичні реалії сьогодення представляють взаємини офіційного Києва та Москви як стратегічне взаємовигідне партнерство. Саме тому, об’єктивне та всебічне вивчення сфери політично-соціального взаємовпливу та проникненню культур, особливо що стосується історії становлення та розвитку державних інституцій України та Росії в різні історичні періоди. Наповнення реальним, конструктивним змістом площину взаємин у даному напрямку й зумовлює наукову й суспільно-політичну значущисть даної роботи.

Хронологічні межи дослідження охоплюють значний хронологічний пласт. Нижня межа дослідження – ХІІІ ст. – період феодальної роздробленності та політичного занепаду Київської Русі. Слід відмітити, що саме в середині ХІІІ ст. відбувається встановлення панування Золотої Орди. Верхня межа дослідження – ХVІ ст. – період становлення та остаточного оформлення самодержавства в Московській державі.

Предметом дослідження є історія становлення державних інституцій в московській державі в ХІІІ – ХVІ ст.

Об’єктом дослідження даної роботи є процес становлення та розвитку державних інституцій в Московській державі в ХІІІ – ХVІ ст. під впливом традицій соціально-політичного розвитку Русі та Золотої Орди.

Метою роботи є спроба створення комплексного наукового дослідження історії становлення та розвитку державно-політичних інституцій в Московській державі ХІІІ – ХVІ ст.

Завдання роботи полягають у:

-  вивченні традиції розвитку державних і суспільно-політичних інституцій Київської Русі;

-  дослідженні впливів Золотої Орди на процес формування державної ситсеми управління в Московській державі;

-  висвітленні процесу становлення та розвитку державних інституцій Московського князівства та російського самодержавства.

Джерельна база та обширний історіографічний матеріал дозволяють здійснити всебічне, об’єктивне дослідження данної проблеми. Джерельну базу роботи склали стародавні літописи, грамоти, князівські листи і угоди та інші документи які є цінним джерелом для вивчення минулого. Одним з нацважливіших джерел з історії Київської Русі є “Повість минулих літ”[5]. Відомо, що цей твір було створено на початку ХІІ ст. За словами академіка Ліхачова, “до ХІV ст. руська історична думка не піднімалася на таку висоту вченості та літературного уміння”. Більшість дослідників вважає, що автором цього твору був чернець Нестор. Будучи свідком багатьох подій того часу, Нестор створив фундаментальний історичний твір. Основна увага приділяється політичним, воєнним та династичним подіям. Вцілому для “Повісті минулих літ” є характерним монотеатизм – описи групуються навколо певного князя чи військових та політичних подій [5,c.218-244]. Літопис є цінним джерелом для вивчення історії становлення та розвитку державних інституцій Русі. Значну увагу Нестор-літописець приділяє питанням походження князівської влади, взаєминам князя і військової дружини тощо.

Важливим джерелом щодо вивчення процесу становлення органів влади на Русі є “Руська правда”, яка вміщена у “Повісті минулих літ”[3,c.308-344]. “Руська правда” містить цінну інформацію, яка дозволяє дослідити соціальну структуру давньоруського суспільства. Вцілому статті “Руської правди” стосуються норм цивільного та кримінального законодавства. Особливий інтерес для нас становлять статті, що містять відомості про злочини проти князя – зокрема виступи проти князівської влади і зрада князя. Хоч норми “Руської правди” не передбачали смертної кари, проте за виступ проти князя чи його зраду застосовувався смертний вирок.

Важливим джерелом з історії феодальної роздробленності Русі є “Галицько-Волинський літопис”[2]. Автор цього твору невідомий. Але дослідники стверджують, що він був безпосередньо наближенним до князя Данила. Літопис охопив події від смерті князя Романа Мстиславовича до початку ХІV ст.

Для нас особливо цінними є відомості про внутрішньополітичну й зовнішньополітичну діяльність Романовичів та про їх прагнення протистояти боярському сепаратизму. Крім того літопис є цінним джерелом дипломатичної діяльності князя Данила та його нащадків. Так літопис повідомляє, що Данило вів постійне листування. Літопис навіть згадує княжого охоронця печатки, якою князь скріплював свої листи й угоди [2,c.34].

Значна увага автором літопису приділяється взаєминам князя Данила Романовича з Золотою Ордою. Літопис докладно розповідає про поїздку князя в Орду. Крім того літописець свідчить, що нащадки Данила, разом з татарами ходили походами на поляків і литовців. Інформація, що міститься у Галицько-Волинському літописі дозволяє дослідити процес розвитку та занепаду державних органів влади на Русі в період феодальної роздробленності та татаро-монгольського панування [2,c.271].

Важливі джерела щодо вивчення становлення та розвитку державних інституцій Московської держави містяться у видання “Переписка Ивана Грозного с Анреем Курбским”[4]. Даний збірник містить листи російського царя Івана ІV Грозного та колишнього царського радника Андрія Курбського. Слід зауважити, що А. Курбський, виступивши проти внутрішньої політики Івана Грозного, змушений емігрувати в Польщу. У 1573 р. А. Курбський направив царю політичний памфлет “Історія великого князя московського”, в якому виступив проти зміцнення самодержавства, відстоював право великої аристократії на управління країною. Проте, російський цар Іван ІV обгрунтовуючи царське право на необмежену владу, заначав, влада царя має навіювати страх. Для обгрунтування своєї позиції, Іван Грозний наводить чисельні факти з вікової історії Русі: “Наши великі володарі, починаючи від Августа кесаря, який володів всією вселенною… и аж до Рюрика та від Рюрика до теперішнього володаря – всі самодержці, і ніхто не може ім указати чи достойних жалувати, чи винних карати” [4,c.278]. Таким чином, дані документи є не лише цінним джерелом щодо вивчення історії Московської держави, вони відображають процес зародження і становлення російського самодержавства. Послання до Курбського є ідеологічною підготовкою царя щодо переходу до політики необмеженної влади, яка операється на спеціальний каральний апарат – опричнину.

Руські літописи та листування Івана ІV Грозного з А. Курбським стали основними джерелами, які дозволяють дослідити становлення та розвиток державних органів управління Київської Русі та Московської держави.

Значний внесок у розробку історії становлення та розвитку державних інституцій Русі та Московщини належить російській дворянській історичній науці. Така зацікавленність історією, з боку російських дослідників, була викликана тим фактом, що російська ідеологія потребувала історичних аргументів, які б підтвердили курс політичної доктрини російського самодержавства.

Значний внесок у дослідження даної проблематики здійснив відомий російський дослідник, політичний діяч, сподвижник Петра І – іщев Своєю історичною працєю “История Российская” [47], над якою працював понад 20 років, здійснив спробу створити першу в Росії узагальнюючу історичну працю. За розташуванням історичного матеріалу, ця праця нагадувала давньоруські літописи – події викладені в чіткій хронологічній послідовності. Ось чому цей твір історика називають “останнім літописним зводом”. Але дослідник не просто переписав літописи: він передав їх зміст більш доступною сучасникам мовою, доповнив літописні відомості іншими матеріалами, а також, в спеціальних коментарях подав власну оцінку подіям. В цьому й полягала новизна й наукова вартість його твору [47,c.178].

Татіщев вперше запропонував переодізацію історичних подій історії Давньої Русі. Науковець вважав, що події з ІХ по ХІІ ст. на Русі були періодом одноосібної влади. З ХІІ ст. розпочався період суперництва князів, що ослабило державу й дозволило монголам легко її підкорити [47,с.179].

Феодальна роздробленість Русі, на думку іщева, була зумовлена прагненням удільних князів правити в своїх уділах самостійно. [47,c.182]. Проте на думку дослідника, державницька традиція Київської Русі була продовжена московськими царями. На думку дослідника, ліквідація політичної роздробленності Русі, та встановлення єдиновладдя є надзвичайно корисним для держави. іщев вважав, що в даному випадку рушієм історії є держава з монархічною формою правління [47,с.542-544].

Першим російським істориком й “останнім літописцем” вважають видатного російського дворянського дослідника, автора праці “История государства Российского” [26], іна. ін був палким прихильником й захисником російського самодержавства, тому в центрі уваги дослідника було становлення верховної влади в Росії від княжих часів.. Історик детально висвітлює події, які пов’язані з першими князівськими з’їздами. Використовуючи дослідження свого попередника, він поглиблює джерельгу базу, залучаючи нові літописні дані й відомості. ін, так само як і іщев, звертає багато уваги на політичні, військові, дипломатичні події. В центрі його уваги правляча династія.

Певна політична стабільність часів Ярослава Мудрого, змінилася після його смерті періодом смут й безладдя, що знесилило Русь. Дослідник відзначав, що об’єднання Русі могло відбутися лише при наявності сильної особистої влади князя. Після занепаду Русі, центр політичного життя перемістився у Москву. ін вважав, що лише завдяки сильній князівській владі Російська держава змогла повалити монгольське панування та вступити у боротьбу за об’єднння руських земель [26,c.285-288].