"Вестник единства" Выпуск № 4 (12). Апрель 2005 (стр. 3 )

Свое пребывание на Конференции мы восприняли как звено в цепи тех процессов духовного возрождения, которые стали актуальны в последнее время в Украине, как новую возможность усовершенствовать взаимодействие всех прогрессивных сил на основе духовного синтеза и сгармонизировать жить общества под влиянием осознаваемых иерархических стимуляций.

У Бога нет других рук кроме наших. Давайте помнить об этом!

_____________________________________________________________

Terra Nostra Premordialis - відпочаткова вітчизна

Наталія Литвин-Гуцуляк, Олег Гуцуляк

Крижаний покрив Антактиди в середньому завтовшки 1720 метрів. Оледеніння материка відбувалося поступово. За оцінками вчених, воно тривало від 3 000 до 9 000 років. І завершилося на 4 000 рік до н. е. , коли льодовик назажди наповз на останні метри суходолу. Чи збереглися свідчення того, що люди колись бачили бодай частину ще вільної від криги Антарктиди?

Деякі дослідники вважають, що такі свідчення до нас дійшли. При цьому вони посилаються на старовинні мапи. Передусім - на карту Пірі Рейса, знайдену наприкінці двадцятих років ХХ ст. в Константинополі, в бібліотеці султанського палацу. Пірі Рейс - відомий історикам середньовічний мореплавець, який служив на флоті турецької Оттоманської імперії. Він був не лише адміралом і брав участь у морських боях, а й склав до того ж лоцію - інструкцію з мореплавства. В ній докладно описані береги, бухти, затоки і течії Середземного та Егейського морів. Був він і картографом - складав географічні мапи. Його карта датована 1513 роком (нагадаємо, що Колумб відкрив Америку в 1492 році).Вона має одну особливість: на ній зображено Антарктиду, яка була відкрита лише 1820 року. Як міг цей материк потрапити на мапу за 307 років до свого відкриття? І ще одна загадка постає при вивченні антарктичного узбережжя, зображеного Пірі Рейсом. Частина цього узбережжя, те що нині називається Землею Королеви Мод, є вільною від криги.

В тому, що карта складена в ХУІ ст., сумнівів не було. До того ж, відомі результати сейсмічної розвідки: за допомогою вибухів було досліджено приховане під кригою узбережжя Антарктиди, визначена форма його крайки. Ці результати підтверджували подібність берегової лінії під кригою та береговою лінією, зображеною на карті. Яким чином Пірі Рейсу вдалося зобразити те, що він не міг побачити, коли б навіть і відкрив Антарктиду? Відповісти на це запитання неважко, знаючи як складаються географічні карти.

Матеріал, що його використовують картографи, називають картографічними джерелами. Це можуть бути дані, отримані безпосередньо в процесі вивчення місцевості. А можуть бути інші дані - графічні, текстові, коли в роботі використовують вже раніше створені карти та описи. Саме графічними та текстовими джерелами володів Пірі Рейс, який, звісно, мав доступ до архівів ще імператорів Візантії, котрі перейшли до султанської бібліотеки. На полях його мапи є позначки. В них повідомляється, що використовувані ним джерела належать до ІУ століття до н. е. та до ще раніших періодів. Досліджуючи карту Пірі Рейса, американський вчений Арлінгтон Г. Маллері виявив, що її проекція (тобто система переносу координат з глобусу на площину) незвична, бо географічний південний полюс карти (точка сходження мередіанів) розташована... у Північній Африці. Польський академік - геолог Станіслав Ружицький в 1970 р. розповідав: "Ми працювали у серці пустелі Сахара на масиві Хоггар, де проводили дослідження, котрі остаточно переконали нас в тому, що центральна Сахара 450 млн. років тому була покрита льодовим панцирем типу антарктичного, а площа масиву Хоггар була в той час саме Південним Полюсом Землі". Але якщо в існування людини в таку давнину вірять хіба що квазі-теософи типу Олени Блаватської та її школи, то даний картографічний факт повинен змусити замислитися серйозних науковців. Якщо й легко пояснити, що дана традиція в картографії передана землянам від іншопланетної цивілізації, котра вже в ті часи спостерігала за нашою планетою, то більш вірнішим буде говорити про "математичний" вибір точки сходження мередіанів візантійськими картографами (чи навіть, довільний вибір, як обрано довільно нульовим мередіаном той, який стосується певної астрономічної обсерваторії в Грінвічі). Тому не доцільно пов? язувати даний факт "сходження мередіанів" в Африці із зображенням на карті "незледенілої" Антарктиди.

Відомий геораф ХІХ ст. , вивчаючи стародавні карти, прийшов до висновку, що, наприклад. карти Ератосфена (276 - 194 рр. до н. е.), точніше, їх копії, містять помилки, в котрих була певна система. Помилки ці говорять про те, що карти самого Ератосфена походили із більш давніших оригіналів, центр проекції котрих випадав на Вавілон або фінікійський Тір. Але головне інше: виходячи з астрономічних спостережень, котріі лягли в основу складання цих карт, він вирахував дату їх створення - 3666 рік до н. е. Дослідження показали, що всі, навіть найбільш ранні карти - прообрази, зазначені ПіріРейсом, грунтуються на ще старіших документах. Виходило, що невідомий картограф провів зйомку місцевості в Антарктиді, потім використав одержані дані для складання мапи. Й здійснив він це за 4 000 років до н. е.! На той час ще була змога побачити вільне від криги узбережжя.

Але на древніх картах зображали не лише Антарктиду, але й її "посестер", що колись із нею утворювали єдиний материк Гондвану. Так, Австралія, котра була відкрита в ХУІ ст., значиться на більш ранній карті, датованній 1510 роком. Турецька карта Хаджі Ахмеда 1559 р. (копія невідомого нам оригіналу) дає обриси та берегову лінію Північної та Південної Америк, на два століття випереджаючи свідчення першовідкривачів. Також турецька карта, що датована 1559 роком (копія більш ранньої, як зазначено на ній), відтворює з разючою точністю Тихоокеанське побережжя Північної Америки та Аляску. І на цій карті нема Берінгової протоки. Між Сибіром та Аляскою - сухопутний міст, який, як стверджують геологи. зник 30 000 років тому., в епоху палеоліту. Також на карті Птолемея нанесені білі зони. Згідно із сучасною наукою контури цих зон накладаються на області поширення залишків останнього льодовика, що датуються як 10 000 років тому.

Пергамський представник школи граматиків Кратес Міллоський (пом. в 145 р. до н. е.), який настоював на тому, що Земля має форму кулі, збудував модель планети (три метри в діаметрі) - і наніс на неї всі ріки, моря, гори та міста, звіряючись із давніми манускриптами. Він, зокрема, зобразив чотири континенти, розділені двома великими океанами - з півночі на південь і зі сходу на захід. Обидва перетиналися за Геракловими Стовпами (Гібралтаром). Крім Кельтики, Іберії, Греції, Малої Азії, Єгипту, Лівії, Індої (Індії), Скіфії тощо на його карті материки "Періеція" (на місці Північної Америки), "Антиподія" (Південна Америка), "Антеція" (Австралія)... Через 300 років після Кратеса географ Клавдій Птолемей помістив "Терра Інкогніта Аустраліс", означивши її пунктиром від південного виступу Африки у східному напрямку до Золотого Херсонесу, півострова Малакка, і замкнув Індійський океан у внутрішнє Південне море, аналогічно до Середземного, і це зображення протрималося на світових картах аж до ХІХ ст.

На думку науковців, цивілізація на Землі постала лише наприкінці 4 000 року до н. е. На той час вже існувала праукраїнська - Трипільська культура та почала розвиватися культура стародавнього Єгипту. Згодом, приблизно 3 000 року до н. е. постала цивілізація на Близькому Сході, в Шумері. В другій половині цього ж тисячоліття - в Індії. Що ж то за цивілізація, представники якої залишили свідчення про нескуту кригою Антарктиду?

Відомості про Антарктиду, отримані через мапу Пірі Рейса, не самотні. Їх повідомляють також картографи Оронтеус Фініус, Герард, Меркатор, Філіп Буаше. Вони, як і Пірі Рейс, користалися під час складання своїх карт старезними джерелами. На їхні мапи ненанесено те, чого вони не могли побачити на власні очі. А могли лише скопіювати, перемалювати в своїх поінформованих попередників.

Так, на мапі в Оронтеуса Фініуса, складеній 1532 року, вільні від криги береги Антарктиди займають ще більшу площу, ніж у Пірі Рейса. Це, опріч Землі Королеви Мод, ще й Земля Ендбері, Земля Вілкса, Земля Вікторії, Земля Мері Берд. Результати сейсмічної розвідки знову вказали на подібність обрису місцевості під кригою та місцевості на мапі. До того ж, дослідники зробили свердловини на дні моря Росса (Земля Вікторії). Зі свердловин було взято проби відкладень. За допомогою радіовуглецевого аналізу визначено їх вік. Науковці дійшли висновку, що джерелом цих відкладень були антарктичні річки. Ті, що зображені на мапі. Колись річки насправді вливалися в море Росса - там, де в наш час у нього сповзають льодовики Скотта й Бредмора.

Меркатор, якого вважали найславетнішим картографом ХУІ століття, склав кілька мап Антарктиди. Невідкритий на той час материк зображений ним у найменших подробицях. Мис Дарт і мис Герлахера на Землі Мері Берд, Берег Принца Гаральда, острів Падда в затоці Лютцова - Хольма та багато іншого в нього навіть впізнаваніше, ніж на карті Оронтеуса Фініуса.

Особливо зацікавлюють мапи Буаше, який жив у ХУІІІ сторіччі. Він, напевно, користувався ще давнішими джерелами. На його карті 1737 року Антарктида цілковито вільна від крижаного покриву. Вона має вигляд архіпелагу, розділеного протокою. Таке зображення тривалий час видавалося фантастичним. Проте 1958 року сейсмографічні дослідження підтвердили відтворене на мапі. Антарктида ВИЯВИЛАСЯ НЕ МАТЕРИКОМ. Під крижаним панцирем ховається архіпелаг, розділений протокою на дві частини.

Вивчення мап дає підстави припустити, що картографічні джерела Пірі Рейса й Меркатора могли бути створені в добу, близьку до 4 000 р. до н. е. Джерело, використане Оронтеусом Фініусом, було складене ще раніше, коли льодовик покривав лише центр Антарктиди. Й, нарешті, джерела, послуговуючися якими виготовив свої мапи Буаше, мають бути ще давнішими. Їх могли скласти, коли обледеніння ще не було. Тобто за 13 000 років до н. е.!

Є одна гіпотеза, згідно з якою Антарктида не завжди розташовувалася на звичному для нас місці, всередині Південного Полярного кола. Раніше вона лежала приблизно на 3 000 кілометрів північніше (а мільйони років тому спільно з Африкою, Південною Америкою, Індостаном та Австралією утворювала єдиний материк - Гондвану). Але відбулося зміщення земної кори - Антарктида посунулася й посіла місце Південного полюса (до цього на Південному полюсі перебувала сучасна Північна Африка). Клімат змінився, різко похолодшало. Почала наростати й поволі розповзатися льодовикова шапка, яка ще 30 -35 млн. років тому охопила лише Східну Антарктиду (тобто більш масивну її частину; в центрі - гори Гамбурцева).