"Вестник единства" Выпуск № 4 (12). Апрель 2005 (стр. 4 )

З десяток років тому було здійснено буріння свердловини в крижаному панцирі Антарктиди і на глибині майже півтора кілометра було виявлено сліди вулканічного попелу - результат місцевої вулканічної діяльності. Проте найцікавишою є дата, до якої відносять цей попіл - від 8-го до 12-го тисячоліття до н. е. ("Неделя", М., 1968, № 41, с. 19).

Також поширене уявлення про те, що Антарктида повністю покрита снігом або льодом правильне, але не цілком. Дійсно, тільки 2% всієї поверхні континенту вільні від снігу і льоду, але вони складають приблизно 2,5х105 км2. Ці вільні від льоду території, що дуже цікавлять науковців, розташовані біля країв континенту, значна частина - біля російських станцій Мирний і Новолазарівська, а також вздовж Трансантарктичних гір, котрі, будучи продовженням Андських гір Латинської Америки, є мовби спинним хребтом материка, що простягається від мису Адер, південніше Нової Зеландії, вздовж західного берега моря Росса і майже через весь континент. У Трансантарктичних горах знайдено найбільш обширні (4000 км2) і найбільш відомі вільні від льоду області - "Оаза Мак-Мьордо" та "Область Сухих Долин", розташовані біля станцій Нової Зеландії та США. Топографія цих вільних від льоду долин одна з найкрасивіших на Землі. Оаза Мак-Мьордо складається з трьох глибоких, вільних від льоду долин, котрі колись теж були покриті льодовиками. Кожна долина має довжину майже 100 км і ширину від 2 до 5 км. Дно долин покрите моренами, залишеними льодовиками, піщаними дюнами або оголеними скелями. Тут і там на дні долин розташовані озера, що замерзають на більшу половину року, крім короткого періоду літа. над долинами підіймаються гострі піки висотою 2000 - 3000 м. Більша частина їх вільна від льоду. З високо розташованих долин між цими піками течуть схилами невеликі льодовики. В окремих місцях вони рухаються самим дном долин. Колір скель складає відтінки коричневого - від світло-коричневого, довго перебуваючого на повітрі граніту, до темно-червоного підданого впливові погоди базальту. Окремі камені мають відтінки сірого. Ці кольори контрастують з білим кольором льодовиків та яскраво-блакитним небом. Через те, що тут нема рослинності, то відсутній зелений колір. Аналогічні області вільної землі в берегових районах знайдено в оазі Бангера біля станції Мирний. Тут більш рельєф заповнений височинами. Часто зустрічаються маленькі озера.

Грунт Антарктиди сприятливий навіть для вирощування урожаїв. Він родючий та містить резерви невивітрених і частково вивітрених мінералів, що підвищують родючість. Експерименти показали, що грунт Антарктиди, перенесений у нормальні температурні умови, придатний для проростання рослин. Навіть вирощуються такі рослини, як салат і редис.

Можна припускати, що до обледеніння, себто за 13 000 років до н. е., Антарктида (чи вірніше, її Західна частина, що омивається Атлантичним океаном і являє собою архіпелаг) була населена людьми. Це була високорозвинена цивілізація, що існувала допоки остання смужечка суходолу не вкрилася кригою. Цікаво, що творці архаїчної цивілізації в Індії Мохенджо-Даро, дравідомовні таміли зберегли міф про те, що їхні предки в "епоху Ужі" переселилися з перебуваючого на південь від Індостану, в Індійському океані, величезного материка Тамалахам (Тамілілам). Не без підстав, його залишком вважають острів Цейлон (індуси його називають Шрі Ланка, а дравіди - Навалам), який разом із більш обширною частиною суші, названою вченими Лемурією (до неї входили Мадагаскар, Сейшели, Іранський, Афганський та Тібетський осколки Гондвани) "підчепив" Індостанський субконтинент і відірвав від Антарктиди.

Ведичні легенди аріїв розповідають, що первинно островом Ланкою та океаном Сагара володів бог Кубера Вайшравана, тобто син мудреця Вішраваса (сина ріші Пуластьї), та дочки ріші Бхарадваджі Деваварніні. Він був зроблений за благочестя богом підземних багатств та колісниці Пушпаки, здатної літати у повітрі. Його зведеним братом був ракшас Равана (символічний образ тамілів), який підступно вигнав Куберу з Ланки. Кубера переселився в Гімалаї, заснував столицю Алаку, побудовану божественним будівничим Вішвакарманом. Кубері належить чарівний сад Чайтраратха, що перебуває біля підніжжя світової гори Меру, його слуга Манібхадра - бог торгівлі, його дружина - чарівна Ріддхі, принцип процвітання, його друг - бог Шіва, який навчив його таємниці Тантри та йоги. Його свита - це якші, кіннари та гухьяки, його народ - "ітараджана" - "інші люди" (або "пуньяджана" - "чисті люди"), що змушує згадати "антиподів" - за грецькою міфологією, жителів Південного материка.

Про похований в океані міфічний острів Потала ("Причал кораблів") розповідають індуїстські та буддиські тексти. Палац далай-лами у Лхасі наділяється епітетом "Друга Потала" ("Дунзін нійбо"), бо він вважається втіленням володаря острова Потала Авалокітешвари (зверніть увагу на компонент "-кітеш-" в цьому імені і на назву давньоруського граду Кітеж; вірогідно, що уявлення про це принесли на Русь кангари - печеніги, які були сповідниками ваджраяни). Шостий панчен лама Лобсан Балдан Еше (в ХУІІ ст.) писав: "Відпливаючи на кораблі від згрупування Рамешварі (південь Індостану) у південному напрямку, рухаємося до двіпи (острову) Сінгала (Цейлон), потім прибуваємо у землю Сінгала. Звідти корабельним шляхом у південному напрямку досягаємо гори Потали".

Знає про південну прабатьківщину і епос західних "арійців" - легендарна Едда: на півдні лежить чарівна країна світла і вогню Муспелльсхейм, якому протистоїть неосвоєна північна земля туманів - Ніфльхейм. Між ними - першозданний океан Гінуннгагап. З боротьби "вогню і льоду" народжується "сучасна епоха богів асів" (додавання до горизонтальної площини "Ніфльхейм-Муспелльсхейм" ще й вертикальної - з світами Верхнім, Нижнім та Мідгардом, "огороженою серединою", житлом людей), майбутнє якої - апокаліптичний Рагнарьок - "Сутінки богів" (аналог індуїстської "Каліюги"). Знаменно, що сучасність сприймається Еддою як "велетенська зима" Фімбульветер.

Етнологи, що займалися вивченням архаїчних культур півдня Євразії, дійшли висновку, що десь у ІУ тис. до н. е. відбувся розлам єдиної протоеламо-убаїдсько-дравідійської цивілізації та її єдиної мови на три самостійні гілки - дравіди заселили південний Індостан, убаїдці - південну Месопотамію, а еламіти - південний Іран. Пришлі потім з півночі у Месопотамію шумери асимілювали убаїдців, внаслідок чого зберегли їхній переказ про переселення з півдня, з країни Дільмун, на чолі з богом Енкі (це убейдське ім'я зберегли шумери, вавілоняни називали цього бога Еа, а греки, що заселили Месопотамію в еліністичну епоху, - Оаннес). Єгиптяни, у свою чергу, зберегли свідчення про те, що повна скарбів країна, що розташована на острові в водах Уадж-Ур (Індійський океан), "зникла у хвилях".Також збереглася казка про мандри єгипетського купця у водах Уадж-Ура до острова Змія. Тут він довідується з розповіді самого Змія, що велетенська зоря спустилася і знищила весь його рід - "75 зміїв з дітьми моїми та братами моїми".

Вчені дійшли висновку, що ця премордіальна цивілізація на південь від Індостанського субконтиненту була представлена європеоїдами - меланхроями, людьми, з темною шкірою та європеоїдними рисами обличчя, подібними на теперішніх жителів Ефіопії і на індостанських тода - жителів Блакитних гір. Грандіозний процес, що названий неолітичною революцією та охопив у Х - ХІ тис. до н. е. величезні простори Старого Світу, міг піти в цій південній цивілізації більш швидшими темпами, ніж в інших країнах, - і тут раніше, ніж будь де, відбувся "скачок" від віку каменя до віку металу. На основі первісної, премордіальної "мови малюнків", піктографії, почало складатися протиписьмо, що пізніше лягло в основу протошумерського, протоіндійського, протоеламського письмен - найдавніших на Землі. Представники Премордіальної цивілізації володіли розвинутою технікою мореплавства, вони засновували в нових землях колонії та поселення (причиною цього, можливо, служив наступ льодовика на Західний архіпелаг в Антарктиді та перенаселення величезного масиву островів (про які свідчать т. зв. "мікроконтиненти" - участки океанічного дна, що мають не океанічну, а материкову кору) між Антарктидою, Мадагаскаром, Сейшелами та Цейлоном, що з часом були затоплені. Тоді ж, біля семи тисяч років тому і відбулося розділення єдиної "прамови" на гілки, що дали початок убаїдській, еламській та протодравідській мовам. Пізніше протодравідська почала ділитися на самостійні мови, на котрих тепер говорять двісті мільонів чоловік, в той час як мова еламітян перестала існувати біля трьох тисяч років тому, а мова убаїдців була асимільована прийшлими шумерами в ІІІ тис. до н. е. Взаємодія з місцевим населенням, з культурами неоліту, створеними місцевими жителями країн, куди прибували вихідці з Антарктиди, пояснюють і риси розрізнення між спорідненими цивілізаціями. Природні умови теж відіграли свою роль. В Індостані протодравіди певним чином "деградували" - їм довелося пристосовуватися до буйної природи "країни чудес", боротися з джунглями, дикою звіриною, тропічними ливнями - і це наклало на протоіндійську цивілізацію Мохенджо-Даро специфічний відбиток, котрий вирізняє культуру Індії і по сьогодні. Те ж саме сталося і з прибулими в ІІ тис. до н. е. в Індостан з півночі арійськими племенами.

У Месопотамії до приходу убаїдців існувала стара культура кам'яного віку, але вона була надто примітивною - ось чому цивілізація Убаїду стала основою наступних цивілізацій Месопотамії - шумерської, вавілонської, ассірійської та арабської. На території Еламу був свій неоліт, свої природні умови - і звідси характерні риси, властиві лише еламській цивілізації. Таким чином, жоден відкіл премордіальної цивілізації не зберіг премордіальну чистоту. Найнезначнішою була хвиля міграції премордіалів у долину Нілу, через Червоне море і Ваді-Хаммамат. Неоліт Єгипту вже здійснював "скачок" у цивілізацію з причин різкого наступу Сахари та загибелі самої Сахарської цивілізації у всій Західній Африці. Тому вклад премордіалів з Антарктиди був тут невеликим і відбився тільки в деяких проявах єгипетської цивілізації, таких як ієрогліфічне письмо, вірніше, від прибульців запозичили принцип письма, передаючого звукову мову.

Але, як відомо, письмо носило сакральний характер і для ментальності архаїчних етносів намальований знак був невіддільний від його звучання. Тому якщо і використовувалися чужі писемні знаки для позначення слів чи звуків своєї власної мови, проте ретельно зберігалося первинне (премордіальне) їх звучання (що вже сприймалося як "ім'я" знака), для чого укладалися і спеціальні словники. Саме завдяки таких словників - білінгв дійшла до нас шумерська мова, писемність якої використовували семітомовні ассірійці, вавілоняни, індоєвропейські хетти, урартійці та хуррити і безліч інших племен.