Політичні жанри фольклору (ідейний конструктивізм мелосу та естетика народної сатири) (стр. 2 )

Широкі народні маси не є пасивними спостерігачами. Уснопоетичним словом, яким вони володіли бездоганно і яке не можна було їм відняти, активно сприяють повстанцям. Важливим своїм завданням, поряд з уславленням "наших хлопців", народ ставить знеславлення, осміяння ворогів. Адже сатиричний сміх, глузування над противником в очах вояків УПА його знесилює, нівечить його бойовий дух, полегшує перемогу над ним у збройному бою.

У традиційних гаївках для досягнення сміхового ефекту широко застосовується художній прийом бінарної опозиції. Проявляється він у так званих "передирках" між дівчатами та хлопцями передовсім у дуже розгалуженому мотиві "Дівоцька краса" [2, с. 105-115]. При цьому всіляко вихваляється дівочу красу, яка "як на зіллю роса, в лузі мочена, на Дунаю прана..." і ганиться парубочу, яка "як на свини роса, в помиях мочена, в калабани прана..." Дослідниця Олена Чебанюк не без рації вважає, що "пере­дирки" між певними партіями учасників обрядів є органічною і невід’ємною частиною сакральних дійств, в основі яких лежить архетип боротьби, змагання, перемоги [29, с. 255-256].

Бінарну опозицію майстерно застосовано в аналізованій гаївці для дошкульного й нищівного висміювання поневолювачів. Вироблена цим прийомом популярність і дохідливість, його сила сміху із давніх зразків переноситься у новочасний текст, вдало трансформуючись для осмислення теперішніх суспільних реалій. Сміх при цьому вже не гумористичний, а в’їдливий, сатиричний.

Чітке протистояння проводиться по лінії: свій – "наші хлопці", чужий – "москаль". Далі ця лінія розгортається й конкретизується. Образні назви "соколи" "козаки" в народ­ній поетиці асоціюються із бойовим завзяттям, відвагою, стійкістю та іншими іде­аль­ними якостями борців-оборонців рідного краю. Ці якості, за законами естетики, ще більше увиразнює та підсилює різкий контраст з ворогами, що їх названо "шміраками", які гублять постоли, "кірзаки". Сила контрасту тут полягає не лише у тому, що загарбники подані як зневажені, жалюгідні й слабодухі боягузи, а передовсім в тому, що вони є осміяними. Сміх – явище психоемоційне, не підвладне розумові.

Сміховий ефект тут майстерно досягається перш за все просто коротким і правдивим змалюванням реальності через акцентування уваги на такі типові "аксесуари" московсько-комуністичної дійсності, якими були "кірзаки" – взуття із найгіршої якості шкірозамінника. Слово "шмірак" – західноукраїнський неологізм, що теж виник спеціально на означення радянських окупаційних військ. У прямому значенні – це вимазаний шміром, тобто дьогтем, мазутою, а у широкому, переносному – неохайний, брудний, нехлюя, гидкий, некультурний. Комізм цих двох слів захований у тому, що вони образно влучно розвінчують і беруть на кпини пропагандистську облуду про радянський добробут і високу культуру.

Водночас у цій гаївці також бачимо сміхотворче моделювання "москаля" у гуцульських чи бойківських постолах, що не узгоджується із реальними московськими лаптями. Можливо, народний автор не знав цього чужого слова, але більш імовірно, просто хотів увиразнити картину панічної втечі ворогів із поля бою через традиційний усталений вислів "губити постоли" – тобто втікати стрімголов, не озираючись, у панічному страсі.

За генезою і характером сатиричного елементу, його функціональними ознаками, аналізована вище гаївка має певні подібні ціхи із ще однією повстанською гаївкою "Зелененькі огірочки, завивайтеся". Подаємо тут повніший її варіант:

Зелененькі огірочки, завивайтеся,
Бандерівці молоденькі, в бій збирайтеся.

Із півночи на нас сунут шміраки, шміраки,
Так їм дайте, вби губили кірзаки, кірзаки.

Огірочки зелененькі угору ся в’ют, в’ют,
Бандерівці молоденькі диких зайдів б’ют, б’ют.

Б’ют на долах, б’ют у горах, аж з них пір’я летит,
І по лісах, по вертепах лютий ворог лежит.

Повстанчики молоденькі з-над Дністра, з-над Дністра,
Я вам паску на Великдень принесла, принесла.

В них провідник "Боєвір", "Боєвір"
До Дністра жене голоту аж із гір, аж із гір.

Не дасть стати й за Дністром, за Дністром,
Він влаштує їм розгром, їм розгром.

Від Галичє наступає славний "Сталь", славний "Сталь" –
Затремтів на Буковині злий маскаль, злий маскаль.

У Дихтинци "Сталь" побив штаб чека, штаб чека,
Вся сексотня у райцентри з сіл втіка, з сіл втіка.

Заберуться у Росію й маскалі, маскалі
З української землі, з української землі.

Зелененькі огірочки, завивайтеся,
Бандерівці молоденькі, д’нам вертайтеся! [7]

Зазначимо, що її інший варіант опублікував для аналізу Г. Дем’ян у відомому досліджені "Українські повстанські пісні х років" [5, с. 299].

Ця новітня гаївка постала на основі давнього мотиву, що його науковці, зокрема В. Гнатюк називає "Огірочки" [2, с. 135-139]. Велике художнє чуття підказало народному авторові із попередніх зразків ввести у свій текст тільки два окремі рядки "Зелененькі огірочки, завивайтеся" і "Огірочки молоденькі угору ся в’ют". Це єдиний текстовий ланцюжок, що поєднує традиційний і новочасний різновиди цієї гаївки. І він є цілком достатній, щоб у підсвідомих сферах поетичного сприйняття оживити, актуалізувати цю давню гаївку і зробити, щоби вона невидимо, але значимо була "при­сутня" у новій ідейно-поетичній канві і при цьому виконувала значиме навантаження.

Якби автор вживив у новотвір якийсь більший об’єм традиційного тексту, то цим він з одного боку отяготив би новий текст, а з іншого – заслонив би, затьмарив би його ідейно-тематичне новаторство, перешкоджав би реципієнтові всеціло сконцентруватися на сучасній проблематиці.

Перший рядок "Зелененькі огірочки, завивайтеся" поєднує аналізований текст не лише з інваріантом одного конкретного мотиву "Огірочки", а й взагалі із цілим жанром гаївок. При цьому через асоціативні зв’язки водночас досить широко використовується ідейно-художній потенціал всього жанру, найперше – особлива популярність гаївок взагалі та мотиву "Огірочки" зокрема на значній території України: Галичині, Поділлі, Буковині. Також майстерно застосовується поетична сила давньої магії. Водночас використовується християнська сакральність гаївок через їхню пізнішу пов’язаність із Великоднем.

У традиційній гаївці наявний давній архетип вегетації. У ньому постає основний мотив росту, розвитку, дозрівання огірочків. У новітньому зразку через наведення паралелі огірочки – повстанчики, бандерівці, ці останні потрапляють у функціональну сферу цього архетипу. Як у давній гаївці наявна потужна вегетативна магія росту огірків, так у новому тексті ця магія переноситься на звеличення, прославлення пов­станців. Тут використано магічне навіювання воякам УПА перемоги над ворогом. Наскільки магія діє конструктивно на повстанців, як позитивних, ідеальних героїв – настільки вона діє негативно, деструктивно на ворогів, що органічно пов’язані з повстанцями в бінарній опозиції.

Як у традиційній гаївці перелічено фази вегетації огірків, так само у новітній перелічено бої і перемоги бандерівців, а також – прояви поразки ворогів: "аж губили кірзаки", "аж з них пір’я летит", "і по лісах, по вертепах лютий ворог лежит", "затремтів на Буковині злий маскаль", "вся сексотня у рейцентри з сіл втіка", "заберуться у Росію маскалі".

У звичайному сучасному тексті перелічувальний ряд зводиться зазвичай до троїстості, а такий тривалий викликав би відчуття надмірності і втоми. Але у цьому випадку, виходячи із обрядово-магічного підґрунтя, він сприймається вмотивовано. Адже в обрядовому тексті, а особливо у замовляннях, докладність і тривалість перелічуваного ряду є свідченням вивершеності, досконалості.

Дослідники зазначають, що, можливо, вже в первісному тексті вегетативний мотив поєднувався з любовно-шлюбним. У більшості новітніх фіксацій вегетативний мотив виступає як складова паралелізму: виття огірків – час знайомств, женихання, веселощів, зав’язування огірочків – одруження.

Цей еротичний мотив, що має чи не найсильнішу поетичну силу, на підсвідомому рівні наявний і в новочасному тексті. У ньому фактично подано розмову дівчат (бо ж виконавці гаївок дівчата) з парубками, яка має типовий традиційний характер женихання. У попередніх зразках ця молодіжна розмова проводилася у формі жартівливій, пустотливій, як наприклад:

... Розвивай сі, сухий дубе!
То сі в’ют, то сі в’ют!
Ой чи сухий, чи зелений,
Сядь си, милий, коло мене!
То сі в’ют, то сі в’ют! [2, с. 139]

Проте у теперішньому історичному моменті, коли триває запекла боротьба нації за свободу й самостійну державу, розмова між дівчатами і парубками є патетично-героїчною. При цьому дівчата тепер є підпільницями, зв’язковими чи принаймні відданими симпатиками борців. А парубки – це бандерівці, повстаньчики молоденькі, а також конкретно-історичні особи: провідники "Боєвір" та "Сталь".

Великою мірою, виходячи з гаївкової традиції, саме кохання спонукає дівчат возвеличувати юнаків-повстанців, закликати їх до бою, а звідси висміювати й зневажати ворогів, применшуючи цим їхню силу. Адже кінцевим дівочим бажанням, їхньою заповітною мрією є мати юнаків-повстанців біля себе, кохати, продовжувати рід. Але у цій ситуації, коли йде боротьба, вони не можуть про це заявити в усій повноті, а лише в кінці скромним та вольовим підсумковим акордом прохають-наказують: "Пов­станчики, з перемогом д’нам вертайтеся".

Специфіка гаївкової сатири серед іншого полягає й у тому, що функціональна семантика жанру гаївок значною мірою пов’язана з грою. Після того, як давня магічно-ритуальна їх сутність з плином часу розмилася, перейшовши у сферу підсвідомого, заникла, вони набули ігрового смислу. Саме тому в народному середовищі домінантним є вислів "грати гаївки, бавитися гаївки".

Гра в основному лексичному значенні – це наслідування, моделювання чогось з метою вправляння, вироблення навиків фізичного, інтелектуального й духовного розвитку. Гра, як стверджують педагоги й психологи, це не пустощі, учасники сприймають гру хоч як віртуальну, умовну, але реальність. Гра, постаючи з реальної дійсності, завжди націлена на втілення того, що імітується, у майбутню дійсність.

Звідси гаївкова сатира, через її ігрову своєрідність в особливий психоемоційний спосіб впливає на реципієнта. Вона на підсвідомому рівні переконує у своїй вмотивованості, правдивості, а також свою поетичну "віртуальність" тісніше пов’язує з життєвою дійсністю.

Слід зазначити, що для нищівного сатиричного висміювання ворогів повстанські гаївки окрім використання поетичного потенціалу цього жанру, майстерно послуговуються можливостями й інших жанрів, зокрема таких характерних і значущих для українців, як історичні пісні, думи, балади, співанки-хроніки. Від них гаївки переймають добре розвинену традицію висміювання ворогів.

Скажімо, вже в одній із найдавніших відомих науці історичних пісень "Зажурилась Україна" бачимо добре розроблене у художньому плані осміювання перед боєм турків і татар. Так само надзвичайно дошкульно беруть на глум розбитих, але все ще грізних ворогів-поляків у піснях "Ой не дивуйтесь, добрії люди", "Чи не той то хміль", у думі "Хмельницький і Барабаш" та інших творах [28].

Аналізуючи новочасні гаївки, можна говорити про органічну інтеграцію ідейно-художнього потенціалу двох жанрів: гаївок та історичних пісень, а іноді й більше жан­рів. В естетичному плані це цілком вмотивовано і природно. Адже поєднуються речі тотожні, властиві як для гаївкової, так і для епічної традиції – возвеличення, прославлення позитивних героїв і знеславлення, осміяння негативних персонажів-ворогів. Вміло поєднані в один твір, вони при цьому дотримують міру фізичного впливу на реципієнта. Цілісний за структурою й оптимальний за розміром текст не втомлює, не надокучає, але подвоює силу свого ідейно-художнього впливу.

Водночас сміхове наповнення повстанських гаївок тісно пов’язане із розвитком сатиричного струменя повстанської пісенності, яка за короткий час встигла настільки інтенсивно і масово розвинутись, що опинилася в епіцентрі тогочасного фольклорного процесу, стала визначати його ідейно-тематичну й художньо-поетичну наповненість.

Сатирична лексика гаївок: "шміраки", "кірзаки", "дикі зайди", "москалі", "голота", "сексотня" є новочасною. У поетичну скарбницю вона взята внаслідок адекватного відображення й осмислення тогочасної дійсності, й успішно використовується в інших жанрах повстанської народної творчості.

Елементи сатири наявні ще в одній повстанській гаївці "Ой сумненька в нас лагілка, сумненька". Її у кількох варіантах автор статті записав на Яворівщині у кінці ХХ ст.

Дослідження генези цього твору нам дають певні підстави припускати, що його авторство належить місцевому повстанському поетові-пісняреві із с. Наконечне Друге Дмитру Циганкові-"Зорянові" (). Принаймні так стверджували виконавці із цього села. Водночас про це говорить і творчий "почерк", притаманний також іншим пісням цього митця. Про коротку, але цікаву творчість, про героїчну загибель пісняра автор ширше писав у об’ємній статті "Сучасні народні співці Яворівського Надсяння" [20, с. 119-120].

Те, що гаївка до сьогоднішніх днів побутує у різних селах Яворівщини у кількох варіантах, свідчить про інтенсивний і тривалий процес її фольклоризації, що вона глибоко вкоренилася в уснопоетичному репертуарі та стала дійсно народною.

Оскільки згадана гаївка ще ніде не публікувалася, а також, щоб краще простежи­ти її ідейно-художні особливості, подаємо текст повністю, обравши для цього найбільш повний і довершений варіант.

Ой сумненька в нас лагілка, сумненька,
Невеселі українські серденька.
Замість дзвона чорний ворон закрякав,
А весь нарід український заплакав,
Ба згадали, що Великдень сьогодні,
А вони там на Сибіру голодні.
І згадали свою рідну хатину,
Що там ворог зробив з неї руїну.
– Ой хатино моя рідна, хатино,
Сини мої, дочки мої, родино, –
Старий батько на Сибіру голосив,
І ще вітра буйнесенького просив:
Повій, повій, буйний вітре, уранці,
На ті ліси, де вкраїнські повстанці,
Перекажи синам моїм, най знають,
І за мене катів гірко карають.
Хоч кати мене замучать старого,
Але я є дуже гордий з того.
У неділю на Великдень раненько
Заплакали хлопці гіренько,
Заплакали в тюрмі хлопці й дівчата,
Бо їх доля є сьогодні однака.
А в неділю на Великдень, уранці,
Зібралися українські повстанці.
Соловейко на калині співає,
А сотенний до повстанців мовляє:
Ходім, хлопці, заспіваєм лагілки,
В червоного ката візьмем горілки.
Ходім, хлопці, тай станемо у танець,
Нехай знає той червоний поганець.
Тюрму знищим, всіх на волю візьмемо,
І тоді ми святкувати будемо.
Йще нам сонце у віконце загляне.
І Великдень в Україні настане [10].

Порівняно із повстанською гаївкою "Зелененькі огірочки, завивайтеся" у тексті цієї гаївки немає якогось опертя на давню гаївкову традицію. Перед нами фактично цілком новочасний текст, що опирається на реальне відображення й осмислення історичної дійсності – збройної національно-визвольної боротьби рр. Основним об’єктом змалювання є Великдень, незвичне, сумне його святкування в умовах боротьби.

Власне згадка про Великдень і є основним чинником, що пов’язує текст твору з гаївковим жанром. Водночас тут бачимо жанрові ознаки балади, родинно-побутової, суспільно-побутової пісні, які з одного боку не вступають в опозицію до гаївкових властивостей, а навпаки, їх органічно доповнюють і підсилюють. З іншого боку вони по­в’я­зують твір із багатими в українському фольклорі власними жанровими тра­ди­ціями, роблячи його в такий спосіб близьким, "своїм" в уснопоетичному середовищі.

Іншим чинником, що вказує на належність твору до жанру гаївок, є традиційна гаївкова мелодія. На цей мотив на Яворівщинні особливо популярними є гаївки "Ой ходила гречна панна по лузі", "Ой зацвили фіялойки, зацвили". Характерно, що як га­їв­­ки, ці твори виконувалися фактично лише на Яворівщині. Саме як гаївки записав їх ще у другій половині ХІХ ст. Осип Маковей [21, с. 209-210, 213]. Правда, В. Гна­тюк лише другу з них відніс до гаївок, опублікувавши лише єдиний запис О. Ма­ковея [2, с. 208]. Проте вже Володимир Качкан, упорядковуючи збірник "Народні пісні в записах Осипа Маковея", чомусь першу з них помістив до балад [23, с. 42], другу – до пісень про кохання [23, с. 28-29].

Отже, безпосереднє використання у новоствореній гаївці мелодії давніх популярних на Яворівщині гаївок не лише органічно пов’язує її зі згаданим жанром, але ще раз підтверджує, що твір виник саме у цій місцевості.

Під час аналізу цієї гаївки особливо цікаво простежити функції, які сатиричний елемент виконує у ідейно-поетичній системі твору.

Якщо у гаївці "Зелененькі огірочки, завивайтеся" завдяки використанню давньої сміхової традиції гаївок, сатира є смішною, комічною, то у цій гаївці сатира має дещо інше наповнення, вона позбавлена сміхового колориту і є в’їдливою, гнівною, зневаж­ли­вою. Така відсутність сміхового ефекту тут невипадкова, у художньому плані ціл­ком вмотивована і закономірно випливає із сумної емоційної настроєвості всього твору.

Виходячи із ідейно-тематичного змісту аналізованої гаївки, бачимо, що сатира пе­редовсім виконує завдання визначити ворога та окреслити його справжню політич­­ну, ідеологічну, моральну і духовну сутність. Успішно послуговуючись сатирични­ми прийомами, гаївка сприяє успішному протистоянню ворожій пропаганді, яка московсько-більшовицьку експансію на Україну прикривала "визволенням", "ощасливленням трудящих" та іншою словесною облудою. Сатира майстерно творить різко негативний стереотип ворога, викликає несприйняття, осуд і зневажання поневолювача.

Номінативних позначень ворогів у цьому творі лише кілька: "ворог", "кати", "черво­­ний кат", "червоний поганець". У художньому плані це оправдано. Адже, з одного боку, цих слів цілком достатньо, аби дати зрозуміти, про кого йдеться, а також виразити своє сатиричне ставлення до них. З іншого боку, що теж свідчить про поетичний та­лант народного автора, він не бажає у творі широкої номінативної присутності ворогів, аби ними не затінити, не "осквернити" високої і чистої сакральної емоційності гаївки.

Водночас, завдяки майстерному художньому вирішенню, присутність ворога у гаївці є значно ширшою, ніж лише у самих номінативних виразах. У тексті твору він також наявний у своїй діяльності та її наслідках. Це і руйнування ворогом хати, і голосіння старого батька й голодування виселенців у Сибіру, плач хлопців і дівчат у тюрмі. Цей поетичний прийом на психоемоційному рівні ще більшою мірою спонукає до сприйняття ворога у сатиричному ракурсі, викликає до нього огиду і ненависть, зазиває до його поборення і знищення.

Вже у перших рядках опису сумного Великодня, коли "замість дзвона чорний ворон закрякав", надзвичайно проникливо розкрито хижацьку нелюдську суть московсько-комуністичного ворога, зазначено його безбожництво, бездуховність.

Політично-ідеологічне протистояння українців та їхніх чужинецьких поневолювачів не могло не перенестися й у сферу духовності та релігійності. У фольклорі ХХ ст., – зазначає авторитетний дослідник Г. Дем’ян, – тема протистояння російсько-більшо­виць­кому безбожництву вилилася у значну кількість пісенних творів та незліченне багатство відповідних мотивів [5, с. 331].

Український народ із засад власної релігійності як вищої, сформованої у цілісну систему духовності, сатирично подає невірство російських займанців як жалюгідний, примітивний стан їхнього культурного виродження, а також виражає сатирично-гнівне ставлення до войовничого насильницького атеїзму як чинника державної політики радянської влади.

Особливо гостро і в’їдливо сатира на безбожництво проявляється у творах, тематично й функціонально пов’язаних із християнською календарною обрядовістю. Наявна там дуже виразна й контрастна бінарна опозиція сакраментальності й безвір’я надає сатирі могутнього поетичного потенціалу, великої сили впливу на реципієнта. Це бачимо в аналізованій вище гаївці, у відомій повстанській колядці "Сумний святий вечір" [19, с. 34-39], у великодній пісні "Христос Воскрес!" [5, с. 338-339], у молитовній пісні "Боже великий, творче всесильний" [5, с. 330-333] та ін.

Насамкінець хочемо звернути увагу на ще одну гаївку, яка виникла у народному середовищі зовсім недавно. Поки що відомий лише один її зразок, що його записала фольклорист О. Голубець у Львові в 1999 р. Оскільки цей текст досі не опублікований і малознаний навіть науковцям, подаємо його повністю.

Як роздати людям поле 2
Коли гинуть Чорноволи? 2
Комуністи-депутати 2
Не дають нам поле взяти. 2
Щоб народ нагодувати, 2
Слід комуну виганяти. 2
Впала зірочка із неба, 2
Нам комуни вже не треба. 2
Комуністи не давали, 2
Чорновола закопали. 2
Пречистая Діва-Мати 2
Не дай люду забувати. 2
Ворог хоче панувати, 2
До Сибіру нас загнати. 2
Ти Ісусе – Божий сину, 2
Спаси нашу Україну [13]. 2

Не надто висока, як бачимо, художня майстерність твору свідчить, з одного боку, що він дійсно виник у народному середовищі як швидка імпульсивна реакція на вражаючу подію. Звідси ота ніби поспішність, невивершеність форми. З іншого боку – гаївка за короткий час ще не встигла зазнати помітного поетичного шліфування.

Чи судиться цьому творові надовго затриматися у народному репертуарі і набути якихось якісних змін, науковці зможуть побачити пізніше. На сьогодні лише констатуємо значне місце і вагому роль у ньому сатиричного елементу.

Аналізована гаївка є цікавою оригінальною уснопоетичною інтерпретацією народного розуміння тогочасного суспільно-політичного становища в державі, однією зі знакових подій якого є трагічна загибель визначного лідера національно-демокра­тич­них перетворень в Україні В. Чорновола.

Це знову-таки гнівна звинувачувальна сатира на ті сили, що, на думку піснетворців, спричинилися до смерті знаного політика, народного улюбленця.

З гаївковою традицією цей твір якимись формальними ознаками фактично не пов’язаний. До гаївок його відносять за функціональним принципом, про що вказала виконавиця. Водночас у нас є певні підстави вважати, що як гаївка вона могла виникнути за аналогією до пісні про загибель Євгена Коновальця "Того року сумні свята", яку в окремих місцевостях теж виконували як гаївку. Обидва твори співають на одну і ту ж мелодію. Тому і не бачимо тут характерних для традиційних гаївок сатиричних елементів. Вони у цій гаївці радше мають ознаки сатири, поширеної у тогочасній повстанській пісенності.

Примітно, що народ не сприйняв офіційної версії правоохоронних органів, що смерть В. Чорновола пов’язана з нещасним випадком. Він схильний вважати, що це політичне вбивство. Як видно із тексту, основну провину за загибель національно-демократичного лідера народ покладає на комуністів. Саме проти них і спрямоване жало їдкої сатири.

Комуністи мають у творі образно складну, кількапланову інтерпретацію. В одному плані це, безперечно, сучасна Комуністична партія України, яку у парламенті презентує велика кількість представників. Це очевидно також і ті вихідці та спадкоємці колишньої Комуністичної партії Радянського Союзу, які сьогодні прибрали собі іншу політичну назву. Та найголовнішим своїм ворогом народ бачить саме комунізм як ідеологію і практику. Ще й сьогодні він до певної міри живий, ще й сьогодні від нього виходить поважна небезпека.

У цьому випадку смерть В. Чорновола народ трактує лише як окрему складову всієї значно ширшої деструктивної діяльності комуністичних сил як у парламенті, так і взагалі у державі. Водночас ці сили звинувачують в узурпації влади, у небажанні повернути відібрану в народу власність, у намаганні реанімувати колишню московсько-комуністичну імперію, щоб знову "до Сибіру нас загнати".

Усі ці тяжкі звинувачення і докори несуть у собі також і оціночне ставлення народу до комуністів – подають їх у різко негативному сатиричному ракурсі, викликають до них зневагу й огиду.

Сатиричне наповнення образу комуністів майстерно підсилюється художнім прийомом бінарної опозиції. Народ, опираючись на відомий донцовський принцип "На ворога меч, на диявола хрест", протиставляє комуні як переможну над нею силу Божих осіб: Ісуса Христа і Діву Марію. Цим виразно підкреслено безбожницьку, бездуховну суть цієї ідеології.

Отже, у підсумку відзначимо, що політична сатира у гаївкових новотворах ХХ ст. закономірно проявляється в органічному процесі адекватного відображення й ос­мислення фольклором взагалі і гаївками зокрема тогочасної суспільно-політичної дійсності. При цьому передовсім творчо розвивається згідно з новими вимогами і завданнями багатий традиційний потенціал гаївок. Водночас простежується й використання здобутків висміювання та знеславлення зовнішніх ворогів у давніх ліро-епічних жанрах і в новочасній повстанській піснетворчості.

У ХХ ст. гаївки змінюють і збагачують свої жанрові властивості й ознаки. Все частіше в них використовують сатиричний спосіб відображення дійсності, а сатиричний елемент набуває значнішого впливу, причому зазнаючи певного еволюційного розвитку: спочатку у творі він відігравав лише роль складової ланки бінарної опозиції. Пізніше сатиричне наповнення могло займати основне і єдине місце. Простежується також і трансформація сатири комічної, сміхової у сатиру злісну, гнівну.

Усе це наповнює гаївки ідейно-художнім новаторством, динамізує, осучаснює, відкриваючи їм перспективи до подальшого творчого життя.

У поетичному набутку народу політична сатира гаївок займає специфічну нішу, яка для сатири інших жанрів є недоступною. Адже гаївки мають традиційну першість, навіть можна сказати монополію на тематику Великодня й функціонування у великодній період.

Побутування гаївок хоча й обмежене певними часовими межами, водночас у цей період є надзвичайно інтенсивним і фактично домінантним в уснопоетичному житті. Важливо й те, що основними виконавцями цих творів є молодь – найбільш суспільно активна й дієва верства, яка найпослідовніше намагається втілювати в життя свої ідейно-художні ідеали.

––––––––––––––––––––

1.  Архів Інституту народознавства НАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Спр. 451.

2.  Гаївки / Зібрав Володимир Гнатюк // Матеріали до української етнології. Т. 12. Львів, 1909.

3.  Гаївки в системі української весняної обрядовості: Автореф. дис… канд. філол. наук. Львів, 2004.

4.  Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. Т. 1. Київ, 1993.

5.  Дем’ян Г. Українські повстанські пісні х років (історико-фолькло­рис­тич­не дослідження). Львів; Київ, 2003.

6.  Жартівливі та сатиричні пісні // Жартівливі та сатиричні пісні / Упоряд., передм. та приміт. М. Дмитренка. Київ, 1988. С. 5-18.

7.  Дем’ян 7.10.1978 у с. Веренчанка Заставнівського р-ну Чернівецької обл. від Свищ Параски, 1895 р. н. // Архів ІН НАНУ. Ф. 1. Оп.2. Спр. 451. Арк. 35.

8.  Дем’ян 10.08.1980 р. у с. Старява Старосамбірського р-ну Львівської обл. від Фітяк Осипи, 1908 р. н. // Архів ІН НАНУ. Ф. 1. Оп. 2. Спр. 451. Арк. 37.

9.  Записав Є. Луньо 11.11.2001 р. у с. Роснівка Яворівського р-ну Львівської обл Чолач Марії, 1919 р. н. Домашній архів Є. Луня.

10.  Записав Є. Луньо 21.01.1991 р. у м. Яворів Львівської обл. від Кунанець Марії, 1918 р. н. Домашній архів Є. Луня.

11.  Записав Є. Луньо 24.08.2002 р. у с. Роснівка Яворівського р-ну Львівської обл. від Крупак Катерини, 1922 р. н., Чолач Марії, 1919 р. н. Домашній архів Є. Луня. Варі­ан­ти цієї гаївки також див.: Пісні УПА / Зібрав і зредагував Зеновій Лавришин // Літопис Української Повстанської Армії. Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1996. С. 392.

12.  Записав Є. Луньо 24.08.2002 р. у с. Роснівка Яворівського р-ну Львівської обл. від Крупак Катерини, 1922 р. н., Чолач Марії, 1919 р. н. Домашній архів Є. Луня.

13.  Голубець у м. Львів на третій день Великодніх свят 1999 р. біля церкви Вознесіння від Патрайко Катерини Йосипівни, 1929 р. н. та ін. Домашній архів О. Голубець.

14.  Исторические песни малорусского народа с обьяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова. Киев, 1874. Т. 1.

15.  Весняно-обрядовий фольклор Буковини: Автореф. дис… канд. філол. наук. Львів, 2001.

16.  Дві повстанські веснянки з Веренчанки // Буковинський журнал. 2003. № 2. С. 173-177.

17.  Крип’якевич І. Історія України. Львів, 1990.

18.  Українська усна народна творчість. Київ, 2001.

19.  Луньо Є. Повстанська колядка "Сумний святий вечір" // Народознавчі зошити. 2003. № 1-2. С. 34-39.

20.  Луньо Є. Сучасні народні співці Яворівського Надсяння // Наукові записки. Вип. 5-6. Івано-Франківськ: "Місто Н. В.", 2001. С. 116-121.

21.  Звичаї, обряди і повір’я святочні в місті Яворові // Правда. 1895. С. 50-55, 209-215, 250-253, 286-289.

22.  Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів. Т. І.: . Мюнхен; Лондон; Нью-Йорк, 1968.

23.  Народні пісні в записах Осипа Маковея / Упоряд., вступ. стаття і приміт. . Київ: "Музична Україна", 1981.

24.  "Ой ідуть стрільці з Бережан…": Пісенник / Упоряд. та муз. ред. В. Подуфалий. Тернопіль, 1996.

25.  Пісні УПА / Зібрав і зредагував Зеновій Лавришин // Літопис Української Повстанської Армії. Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1996.

26.  Проблемы комизма и смеха. Москва, 1999.

27.  Українські гаївки дражнять "Стшельца" // Українське слово. Яворів, 1933. № 8. С. 4.

28.  Усе для школи. Народний епос: Посібник / Автор-упорядник Є. Луньо. Київ: "Всеувито", 2001.

29.  Первісний агон і гендерні стосунки між дівочою і парубочою громадами у фольклорному освітленні // Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків / Матеріали міжнар. науково-практичних читань, присвячених пам’яті українського фольклориста Михайла Пазяка. Київ, 2000. С. 255-256.

POLITICAL SATIRE IN HAYIVKAS OF THE 20th CENTURY

Yevhen LUNYO

The Institute of Area Studies at the National Academy of Sciences of Ukraine,

The Folklore Department 15 Svobody av., 79000 Lviv, Ukraine, tel.: (+380

Political satire in hayivkas of the 20th century is observed. The author ascertains ideas and themes, artistic and poetical specifics, genre modification, peculiar functioning of hayivkas which delineate Ukrainian political reality in the 20th century in a satirical aspect. Basic motives and images are considered, their genesis and semantics are examined.

Key words: political satire, ritual folklore, hayivka, poetics of satire, laughter, the comic element, irony, sarcasm.

Стаття надійшла до редколегії 26.05.2004

Прийнята до друку 24.06.2004

УДК 82:159.9:398.8(=161.2)

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗОБРАЖЕННЯ

В ЛІРИЧНИХ ОБРЯДОВИХ ПІСНЯХ

Віра Білик

Львівський національний університет імені Івана Франка,
кафедра української фольклористики імені академіка Філарета Колесси,
вул. Університетська, 1/345, 79602 Львів, Україна,
тел.: (+380, e-mail: *****@***

Досліджено особливості психологічного зображення в ліричних обрядових піснях у їхньому зв’язку із самим обрядом: народна традиція визначає, які почуття повинні переживати члени спільноти в певні обрядові моменти. З’ясовано природу прихованого психологізму, що полягає у розкритті внутрішнього світу ліричних героїв через їх поведінку, вчинки у пісенних символічних ситуаціях. Відзначено також своєрідне "опредметнення" почуттів та широке використання прийому градації, що дає змогу передати переживання різної сили.

Ключові слова: обряд, обрядова лірична пісня, психологізм, психологічне зображення, символічна ситуація.

Дотепер у фольклористиці міцно усталилася традиція вбачати психологічний аспект українських народних пісень переважно в психологічному паралелізмі. Мета цієї статті – звернути увагу на інші способи психологічного зображення і на особливості психологізму обрядових пісень зокрема. Варто зазначити, що посилення психологізму певної групи обрядових пісень зумовлює їх ліризацію.

Група власне ліричних (у вузькому розумінні слова) пісень об’єднує твори на осно­ві спільного об’єкта зображення, яким є почуття. Почуття характеризуються різною глибиною, силою і тривалістю, різним емоційним забарвленням, що проявляється у відповідних переживаннях, настроях, психологічних станах людини. Так, ліричним пісням за самою їхньою природою притаманний психологізм, що знаходить вияв у психологічному зображенні. За визначенням М. Кравцова, "під психологічним зображенням слід розуміти передачу художніми засобами душевного життя героїв, їх внутрішнього світу, переживань, почуттів, настроїв, думок, прагнень, емоційних реакцій на явища дійсності, поведінку людей, побутові обставини, природу; у нього входить і мотивація (пояснення) вчинків і поведінки персонажів, їх психології та характерів" [5, с. 81].

До власне ліричних традиційно відносили позаобрядові пісні, оскільки психологічне зображення в них значно розвинене, і тому, на думку дослідників, саме вони протягом століть служили для безпосереднього вираження почуттів, думок, спогадів, інтимних висловлювань і переживань. Водночас і серед обрядових пісень різних жан­рів є значна кількість таких, що не виконують лише ритуальної чи величальної функцій, а й прагнуть зобразити внутрішній світ людини, її емоційне ставлення до всього, що відбувається в навколишній дійсності.

Було б надуманим протиставлення необрядових і обрядових ліричних пісень, але слід відзначити суттєву відмінність між ними щодо характеру об’єкта зображення: твори першої групи можуть висловлювати почуття будь-якого члена суспільства, тоді як переживання, зображені в обрядових піснях, стосуються лише учасників обряду. Співвіднесення з обрядом відбувається на кількох рівнях. Зовнішній, формально-побутовий, передбачає виконання пісні у зв’язку з якимось обрядовим (календарним чи родинним) моментом і належить до відповідного жанру (колядки, щедрівки, веснянки, петрівочні ліричні пісні, весільні). Проте жанрові ознаки лише зовнішні: ліричні колядки мають розмір /5+5/ і відповідний приспів, наприклад "Святий вечір!"; щедрівки – "Щедрий вечір, добрий вечір!" і подібні. Доволі часто ці жанрові модифікації невиразні, зберігається лише традиційно-умовна прив’язаність тексту до певного обряду, і тоді особливо помітно, що всі календарно-обрядові ліричні пісні дуже близькі до весільних: ті ж теми, подібні сюжетні ситуації і переживання ліричних героїв. Навіть більше, можна сказати, що весілля було "збудником" усіх тих душевних зворушень, які бачимо в ліричних обрядових піснях. Адже в обрядових діях провідну участь брала здебільшого молодь, тому й обрядовий фольклор відображає саме те, що її хвилювало. Хлопець чи дівчина виявляють свої почуття, перевіряють обраницю чи обранця, прощаються зі своїми батьками або розмірковують над тим, як їх прийме нова родина, – усе це пов’язано так чи інакше з весіллям, яке є кульмінаційною в одних випадках і вихідною – в інших – точкою почуттів і переживань.