Духовнiсть. Культура. Нацiя. Культурологічний збірник. Випуск 1 (стр. 11 )

Якщо ж містичний досвід у стані “отверзання почуттів” скеровано до Богоспілкування, то це передбачає необхідність принципово інших форм та засобів сприйняття: вони вже не можуть бути простими (нормальними), хай й удосконаленими (паранормальними), вони мусять бути в дійсному розумінні надприродними почуттями, а їхня активність по мірі духовного просування не зменшується, а, навпаки, досягає все більшої повноти розвитку. Але осягнути такий надприродний стан свідомості можна лише надприродним шляхом, який, до речі, не підлягає аналізу в чисто операційному дискурсі, як послідовність певних дій.

Різні типи містичного досвіду породжують і відмінні способи самоудосконалення людини. Східна практика розбудовується як самоспустошення особистості, звільнення свідомості від особистісного досвіду, її повне розчинення у внутрішній сутності того, що споглядається. Християнська духовна практика (зокрема в ісихазмі) розбудовується у діалогічній парадигмі. Тут теж йдеться про радикальну зміну самосвідомості, але не як розчинення, а як “сходження”, трансцендування її силою Божої благодаті у більш досконалу, найвищу форму Іпостасності (усиновлення, яке асоціюється з обожненням). Вказані принципові відмінності між східною та християнською містикою не можуть не відбитися на особливостях духовної символіки, сакрального мистецтва, богословської та філософської думки, етики тощо, тобто на усьому, що складає глибинні підвалини культурного життя.

Як виявляють себе містичні феномени в різних культурних традиціях? Розглянемо це питання, звертаючись до найсуттєвішого моменту містичної практики – перцептивної перебудови (“отверзанню почуттів”). Розпочнемо з класичної йоги. Вона являє собою, мабуть, найдосконаліше розроблену систему, в якій поряд із звичайними чуттєвими сприйняттями культивуються й “найдчуттєві”, які можна розглядати як “внутрішні”, оскільки вони не викликаються зовнішніми об’єктами, а породжується самою свідомістю. Такі перцепції (сідхі – “чарівні сили) з’являються у стані самадхі. Самадхі – це йогічне зосередження, “коли споглядання виявляється лише як форма того, що споглядається, будучи нібито позбавленим своєї власної форми… і досягаючи повного розчинення у внутрішній сутності того, що споглядається” [8, c. 147-148]. Самадхі призводить до ототожнення медитуючого йога з об’єктом медитації. У самадхі народжуються “досконалі” або паронормальні засоби сприйняття: “Завдяки досконалій здатності слуху стає можливим чути божественні звуки; завдяки здатності тактильного відчуття – здобуття божественного дотику, завдяки здатності зору – сприйняття божественного кольору та форми; завдяки здатності смаку – сприйняття божественного смаку; завдяки здатності нюху – відчуття божественного аромату” [8, c. 169]. Стверджується навіть екстеріоризація перцепцій: “Йогін, “вилучаючи” свідомість з власного тіла, “вміщує” його в інші тіла, а за “переміщеною” свідомістю прямують й органи відчуттів. Подібно до того як бджоли летять услід за маткою і сідають, коли вона сідає, так само органи відчуттів ідуть за свідомістю, коли вона входить у інші тіла [8, c. 170]. Серед сідх в йогічних джерелах згадуються також здатність до невидимості, ходіння “по воді… навіть по павутинню, а надалі й по сонячному промінню” [8, c. 170].

Але, згідно вченню Патанджалі, так само як і усій традиції класичної йоги, не кажучи вже про ведичну метафізику, котра складає онтологічні та епістемологічні підвалини йоги, набуття сідх аж ніяк не є кінцевою метою духовного сходження людини. Вони лише знаряддя для здобуття асампраджня самадхі – стану повного задоволення, найвищої свободи.

Це – вихід за межі реального, шляхом звільнення від нього за допомогою сідх. Проте асампраджнята самадхі не є звичайним “трансом”, при якому із свідомості вилучається увесь її зміст.”Недиференційований екстаз не є абсолютною пустотою”, – зазначає Мірча Еліаде [14, c. 97]. В такому стані свідомість не містить в собі об’єктів, але водночас вона просякається безпосередньою і всеобіймаючою інтуїцією. Це екстаз без чуттєвого змісту або інтелектуальної структури, який вже не є “подією, що переживається” (тому що зв’язку між свідомістю і світом вже не існує), а є “прозрінням”. Людська свідомість вже не функціонує, адже її складові елементи поглинуті первинною субстанцією (Пурушею). Йог досягає звільнення; так само як і небіжчик, він вже не пов’язаний із життям, є “мертвим при житті”. Він став джіван-муктою, “звільненим при житті”. Він вже існує поза часом, у вічній теперішності – nuns stans – як Боецій назвав вічність. Йог стає “самовідображенням Пуруші”. А таке самовідображення. саморозкриття (відблиск Пуруші) є еквівалентним оволодінню Буттям у всій його повноті. При асампраджнята самадхі йог в дійсності є усім Буттям.

Зрозуміло, його стан є парадоксальним тому, що він є живий (існує в матерії) і усе-таки є звільненим, у нього є тіло і усе ж таки він знає себе і, таким чином є Пурушею; він перебуває в часі і водночас є безсмертним, нарешті, він дорівнює Буттю, хоча є лише його частиною. Проте, як зазначає Мірча Еліаде, “саме до такого парадоксального стану свідомості споконвічно прагнула індійська духовність… “Люди-боги” є нічим іншим, як “геометричною точкою”, в якій співпадають божественне і людське, буття і небуття, вічність і смерть, ціле й частина. Індійська цивілізація, мабуть, більше за будь-яку іншу розвивалась під впливом цих “людей-богів” [14, c. 98-99]. Джерела індійські цивілізації містичні.

Надалі багато що з йогічного досвіду засвоєне й розвинуте буддизмом. Буддистський “Шлях просвітлення” теж спрямований до набуття адептом якостей, які виходять за межі звичайних перцепцій і дозволяють досягнути містичного стану самадхі. Саме цей шлях складає ту зернину, з якої виростає пишне древо усієї буддистської культури з її філософією, культовою обрядовістю, сакральним мистецтвом, вихідними моральними цінностями.

Буддистська містика, так само як і містика класичної йоги, передбачає витіснення із свідомості усього особистісного, “припинення” індивідуального буття. Зокрема в тибетському тантричному буддизмі визнається, як необхідний елемент Шляху, стан паранормальних психічних якостей – рідхі. “Кожен, хто шукає… обов’язково проходить крізь ступені сідхі та рідхі. Рідхі – це надприродні сили, які знаходяться вище, ніж вісім звичайних сідхі” [3, c. 131]. Найвищі якості виявляють себе у стані самадхі. Як стверджується буддизмом, набуття усього комплексу сідхі та рідхі передбачає глобальну психічну та тілесну трансформацію, перехід у “стан Будди” та “тіло Будди”.

Подібна глобальна трансформація включає до свого складу певні перцептивні ефекти – здатність бачити і чути на великі віддалі, байдужість до різких температурних змін тощо. Але найважливішу роль відіграють внутрішні сприйняття, зокрема світлові надчуттєві споглядання. На них спрямована безпредметна буддистська медитація, під час якої зовнішні сприйняття відключаються, припиняється діяльність феноменального розуму і уся царина перцепцій стає спогляданням сяйва.

Водночас у буддизмі сильніше, аніж в будь-яких інших східних духовних практиках, акцентується ідеал Нірвани або Великої Порожнечі. Як стверджується у “Хрідая-сутрі”: “В порожнечі немає форми, немає почуття, немає енергії, немає свідомості, немає очей, немає вуха, немає носа, немає язика, немає тіла, немає розуму, немає видимого, немає звуку, немає запаху, немає смаку, немає відчутного” [11, c. 98-99]. Так звана чиста свідомість боддхісатв не перебуває у кольороформі, не фіксує звуків, запахів, смакових або тактильних відчуттів.

На відміну від індійської, китайська та японська традиції є більш позитивістськими та прагматичними, менш залежними від глибинної онтологічної та метафізичної проблематики. Наприклад, дзен-буддизм, за визначенням Секіда Кацукі, це – не філософія і не містика, а просто “практика перебудови нервової діяльності. Іншими словами, практика Дзену відновлює нормальні функції у розладнаній нервовій системі” [6, c. 638]. Але й дзенська культура не може насправді обійтися без містики. Її адепти визнають, що на найвищій стадії медитативної практики відбуваються незвичайні перцептивні ефекти. Той же Кацукі твердить, що у стані самадхі “усе поле зору, яке охоплює око, стає живим, наповненим Боддхісатвами та Буддами. Все, що можна побачити… є – Будда. Для людини, яка досягла Четвертого Рівня, такий стан стає постійним… Око художника, вухо музики, мудрість філософа, тисяча рук і очей… все дано їй. Цим пояснюється та обставина, що великі майстри Дзену були здатні залишати по собі шедеври живопису та каліграфії, скульптури, декоративного садівництва та поезії” [6, c. 665]. Але навернення до такого стану пов’язане із максимальним “очищенням” свідомості від усього зовнішнього, емпіричного, почуттєвого.

Поступове “очищення” свідомості на шляху до Великої Порожнечі вимагається й даосизмом. Зокрема про це свідчить концепція “поста серця”. Що таке пост серця? Не слухай вухами, а слухай серцем, не слухай серцем, а слухай духовними струменями (“ці” – життєва енергія)… Хай життєвий дух в тобі перебуває порожнім… Шлях сходження у Порожність і є постом серця” [12, c. 80]. Що ж переживає дао-людина, коли досягає належного стану? “Через дев’ять років, коли я дійшов до межі усього, що було всередині і поза мною, мій зір став подібним до мого слуху, мій слух – подібним до мого нюху, мій нюх – подібним до смакових відчуттів. Моя свідомість зібралася воєдино, а тіло розслабилося, плоть і кістки зрослися докупи, я поневірявся разом з вітром, на захід й на схід, подібно до листка, який зірвано з дерева, і навіть не знав, чи вітер жене мене, чи я підганяю вітер” [12, c. 300].

Таким чином, у східних духовних практиках можна знайти певний референтний набір дискурсів, які свідчать про домінування пантеїстичного світогляду, наявність ідеї пригніченості людини та ілюзорності матеріального світу. В досвіді східних містиків домінує пасивність, в якій завмирає творча людська природа.

Зовсім іншою є християнська містика. Богоспілкування – ось її мета та зміст. В Біблії зустрічаємо чимало згадок про людей, які заявляли про свій досвід спілкування з Богом. Найвідомішими прикладами з Старого Завіту можуть бути Авраам [Буття, 12:І], Мойсей [Вихід, 3:14], Ісайя [Ісайя, 6]. В Новому Завіті – 120 вірних послідовників Ісуса, на яких у першу християнську Трійцю зійшла сила Святого Духу [Дії, 2], апостол Петро [Дії, 10:15], Св. Іоанн, автор Об’явлення [1:17,19]. Багато хто із канонізованих християнських святих зазнав відповідні переживання. Можна погодитися із думкою М. Бердяєва, що “глибини церковної свідомості містичні, що Євангеліє від Івана, послання Апостола Павла і Апокаліпсис – містичні книги, що релігія Христа є релігія містерії спокути, що є визнана церквою містика православна і містика католицька. В християнстві є глибока містична традиція, що започаткована апостолами” [2, c. 500].

Особливості християнської містики випливають із самої сутності християнської онтології. Вершиною реального буття тут визнається сама особа Ісуса Христа. В одній особі Ісуса Христа пов’язані навічно нерозривним союзом дві відмінні природи: Бог і людина. Найвище – Боже Буття є також любовно пов’язане. Бог не тільки Один. Він Єдиний, тому що – Трійця: Отець, Син, Святий Дух. І цей Троїчний Божий взаємозв’язок передається від Бога до людей. Дійсне та правдиве Буття в Християнстві постає як особистісне (Іпостасне) буття-спілкування-любов, на відміну від східних традицій, де правдива дійсність тлумачиться як Нірвана або Велика Порожнеча.

В християнстві є Живий Бог, який в Іпостасі Сина Божого прийшов до людини. Перший крок до любовного союзу зробив Бог, який став людиною. Другий крок робить людина, що бере участь у божественному житті за Божим даром, який Христос дається усім вірним: Ісус Христос дарує Світло Боже, а тим самим – обожнення людям.

Якщо християнська містика є містикою діалогічного Богоспілкування, то виникає питання, як може людина спілкуватися з Богом? Звернемося до ісихазму, традиція якого є однєю з наймістичніших у християнстві. Стрижнем містики Богоспілкування в ісихазмі є відповідна молитовна практика. “Молитва є розмова розуму з Богом” – зазначається в одному з найперших трактатів ісихастської традиції – “Слові про молитву” ави Євагрія Понтійського [5, c. 207]. Молитовний (літургійний) стан душі сприяє виявленню так званих розумних або духовних почуттів, які виникають в подвижнику силою благодаті. Преп. Макарій Єгипетський в “Духовних бесідах” зазначив: “Є очі, більш внутрішні від сих очей, і є слух, більш внутрішній від сього слуху. І якщо ці очі чуттєво бачать та розпізнають обличчя друга або коханого, так само очі просвітлені Божественним світлом, духовно бачать та розпізнають Господа [7, c. 223]. Про споглядання Божественного (Фаворського) світла “очищеним оком душі” писали св. Андрій Критський, преп. Сімеон Новий Богослов, св. Григорій Палама, преп. Григорій Синаїт та інші представники православної містики. Згідно традиції ісихазму, в духовному процесі є можливим такий рівень сходження, коли відбувається преображення, перехід в новий стан, новий образ буття розуму і тіла, усіх рівнів та вимірів людини, таємниче возз’єднання тварних енергій людської істоти з Божественною енергією, благодаттю. Богоспрямований подвижник споглядає нетварне Світло тоді, коли сам “стає світлом”, досягаючи необхідної прозорості для благодаті. Але така прозорість не є прозорістю порожнечі, повного розчинення до якого прагне східний йог. В стані обожнення, як зазначає Макарій Великий: “Петро залишається Петром, Павло – Павлом та Пилип – Пилипом; кожний, хто наповнився Духом, перебуває у власному своєму єстві та істоті” [5, c. 274]. Божественне Світло не знеособлює, а навпаки підносить до дійсної особи – Іпостасі. Тим самим християнська містика стверджує свободу, розриває ланцюг природної необхідності та рабства. Для цієї містики потрібна не втрата самосвідомості, як це передбачено східною традицією, а її поглиблення та удосконалення.

1.  Андреев Даниил. Роза Мира. Метафилософия истории. – М., 1991.

2.  А. Смысл творчества. – М., 1989.

3.  Д. Мысли буддиста. Черная тетрадь. – СПб, 1991.

4.  Джеймс У. Многообразие религиозного опыта. – М., 1983.

5.  Добротолюбие. Т.2. – Свято-Троицкая Сергиева Лавра. 1992.

6.  Кацуки Секида. Практика Дзен //Дзен-буддизм. – Бишкек, 1993.

7.  Макарий Египетский. Духовные беседы, послания и слова. – Свято-Трои цкая Сергиева Лавра, 1994.

8.  Патанджали. Йога-сутры. Сутра ІІІ.3. //Классическая йога. – М., 1982.

9.  Плотин. Эннеады. УІ:7. – Киев, 1995.

10.  Заметки к энергийной антропологии. “Духовная практика” и “отверзание чувств”: два концепта в сравнительной перспективе //Вопросы философии, 199, № 3.

11.  Хридая-Сутра //Психологические аспекты буддизма. – Новосибирск, 1991.

12.  Чжуан-цзы, Ле-цзы. Пер. . – М., 1995.

13.  Штайнер Рудольф. Христианство как мистический факт и мистерии древности. – Ереван, 1991.

14.  Элиаде Мирча. Йога. Свобода и бессмертие. – М., 2000.

RELIGIOUS SPIRITUAL BASIS OF TRADITION OF MISTICISM

Stianislav Shendryk

Lviv Ivan Franko National University

University Str., 1, 79 000, Lviv, Ukraine,

*****@***

Mysticism – a great component of the spiritual of this culture of humanity. Universal properties of this cultural phenomenon and its featores are researcheg in the context of some cultural traditions. Typical defferences bervoeen eastern and christiaan mystical practices are defined.

Key words: mysticism, mystical practice; Yoga, Buddism, Christianitey mysticism; perceptional rebullding (“revelation of senses”).

ЕМОЦІЙНО-ЕСТЕТИЧНЕ ЗАБАРВЛЕННЯ ТЕХНІЧНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Олександр Корнілов

Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”

Вул. Хорива, 1г, м. Київ, 04060, Україна..

У будь-якій царині людського

знання міститься безодня поезії.

К. Паустовський

Були часи ще два-три століття назад, коли природничі науки займали лише невелику частину загального дому культури і перебували під сильним впливом гуманітарних знань, істинних чи ні, але достатньо могутніх, щоб надати певне забарвлення всьому духовному життю епохи.

Зараз становище істотно змінилося. Декому навіть здається, що природничі і точні науки потіснили гуманітарні інтереси на задній план.

Звичайно ж, панування науково-технічного розуму часто перебільшується, але його дещо надмірний вплив у технологічно розвинених спільнотах досить відчутний. Запропоновано навіть поняття про дві культури (Ч. Сноу): гуманітарну і природничу, представники яких користуються настільки різними засобами дослідження і спілкування, що нерідко не розуміють одне одного.

Ця теза є засадничо хибною. Сьогодні навіть фізикам з різних галузей важко зрозуміти одне одного. Проте з цього зовсім не впливає існування, скажімо, оптико-фізичної чи ядерно-фізичної культури. “Подібне розділення культури навпіл становить собою, либонь, кальку з відомого протиставлення матерії і духу. Нагадаю, між тим, що протиставлення матеріального і ідеального за межами гносеології є грубою помилкою” (В. П. Зінченко).

За одним з існуючих понад 400 визначень: “Культура є сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань людської спільності”. Складників же її може бути багато (культура, скажімо, політична, музикальна, математична тощо). Але культура єдина.

Певні протиріччя між гуманітарними та природничо-технократичними складниками культури, а швидше, мабуть, не протиріччя, а певна їхня незбалансованість, міра якої суто особистісна, закладені об’єктивно в психофізіологічній організації людини. Вони випливають з функціональної несиметрії головного мозку як причини розподілу психічних функцій між лівою та правою півкулями. Відомо, що функцією лівої півкулі є оперування словесно-знаковою інформацією, читання, рахування, тоді як функцією правої – оперування образами, орієнтування в просторі, розрізнення музичних тонів, звуків і невербальних знаків, розпізнавання складних об’єктів (зокрема, людських облич), продукування снобачень.

Обидві півкулі здатні до сприйняття слів і образів та до їхнього перероблення, але ці процеси відбуваються в них по-різному. “Лівокульове” мислення є дискретним і аналітичним. “Правокульове” – просторово-образне, синтетичне, здатне до одномоментного охоплення багаточисленних властивостей об’єкту. Залежно від того, за яких конкретних умов відбувалося психологічно-інтелектуальне формування людини, може скластися відносне домінування ліво - або правокульового мислення, що значною мірою визначає психологічні особливості суб’єкта.

В навчальні плани технічних вузів введено низку гуманітарних дисциплін з метою надати технічній освіті, так би мовити, більшої “людяності” через гуманітарну освіченість. Але справа не тільки в цьому. Можливо, важливіше за таку формальну освіченість є досягнення більш високого рівня розумового розвитку завдяки включенню в роботу правокульового (образного) мислення.

Колись про це переконливо писав Чарльз Дарвін: “Як би мені довелося пережити своє життя, я б встановив для себе за правило читати кілька віршів і слухати кілька музичних творів принаймні раз на тиждень. Можливо, шляхом таких вправ мені вдалося б зберегти активність тих частин мого мозку, які зараз атрофувались.”

Необхідність гуманітаризації технічної освіти сьогодні достатньо усвідомлена. Але вирішення цієї проблеми не можна обмежувати лише механічним введенням відповідних навчальних дисциплін. Багато що в цьому залежить безпосередньо і від викладачів-природничників.

Посиленню дієвості навчального процесу, глибини розуміння навчального матеріалу та його збереження в довготривалій пам’яті сприяє використання образного складника в лекційному викладання та навчальних текстах. Навіть технічних дисциплін. Образи слугують носіями смислу. Вони допомагають закріпити інформацію, узагальнити її та виділити головне. Образне мислення охоплює явище в цілому, комплексно. Образна інформація сприймається і обробляється набагато швидше і легше, ніж логіко-аналітична, абстрактно-знакова. “На допомогу” лівій півкулі мозку включається образна компонента мислення, за яку відповідає права півкуля.

Проте загальні розмірковування про доцільність використання образів самі по собі є також лише абстрактно-логічними гаслами, не підкріпленими прикладами. Бо конкретні приклади… – це те, що важко піддається змалюванню, словесному відтворенню. Навіть письменникам. Це театр, театр в студентській аудиторії, атмосфера в якій може змінюватися щосекунди. Найталановитіший же опис театрального дійства ще ніколи не передавав сили й духу самого дійства.

Не без сумнівів автор відважується на незграбну спробу хоча б частково передати “технологію” застосування образних прийомів викладання однієї з найважчих інженерних дисциплін – опору матеріалів.

Студенти розрізняють прості і складні предмети. До складних відносять ті, в яких рівень абстракції хоча б на один щабель вищий, ніж у нескладних. В технічних вузах одним з найбільш складних предметів є опір матеріалів, який серед широкого загалу часто служить своєрідною ознакою труднощів отримання технічної освіти. І не дивно. Бо навіть для викладачів, наприклад, глибинне розуміння ключового в опорі матеріалів поняття про внутрішні зусилля приходить з роками.

Для засвоєння цієї дисципліни недостатньо лише чуттєвого сприйняття зовнішніх предметів, тобто простих, безпосередніх уявлень про зовнішній світ – перцепції. Від студентської аудиторії вимагається досить високий рівень і аперцепції – більш високої форми пізнавальної діяльності, яка пов’язана із самосвідомістю. Аперцепція – це залежність змісту і спрямованості сприйняття нових уявлень від попередніх знань і досвіду людини, її психологічного стану на момент сприйняття.

Одним із ефективних шляхів розширення і посилення аперцепції може слугувати звернення лектора до образів художньої літератури, включення в роботу правокульового (образного) складника мислення. В художніх творах можна знайти сотні ситуацій та образів, які безпосередньо або асоціативно торкаються питання міцності матеріалів, машин, апаратів, споруд, природних об’єктів, живих організмів.

Наведемо приклади застосування літературних ремінісценцій в лекційному курсі опору матеріалів.

Закінчується навчальний рік. Останні лекції.

Викладач важко, ледве пересуваючи ноги, входить в аудиторію, всім своїм виглядом демонструючи, як йому все обридло на цьому світі, похмуро дивлячись на аудиторію, замогильним голосом вітається і каже: “Сьогодні ми починаємо вивчення останньої теми нашого курсу”, і пише на дошці великими літерами “ВТОМА” (в аудиторії пожвавлення, бо це співзвучно з її настроєм) … пауза… і продовжує: МЕТАЛІВ”, а нижче швидко пише:

Метал – хитра річ. Інколи він неначе втомлюється.

Дж. Стейнбек

І розгорнувши принесений з собою 12-й том Стендаля, читає:

“Широким клусом проїздив я містечко Ла-Шаріте, коли раптом, неначе у помсту за те, що я весь час зранку думаю про пошкодження, яких зазнає залізо, вісь моєї коляски зламалась… Я уважно оглянув структуру заліза в місці зламу осі: воно стало крупнозернистим, мабуть через те, що вісь служить уже давно”. Не лише спостережливий Стендаль, якому належать ці рядки в його “Записках туриста”, але й інженери тридцятих – сорокових років ХІХ століття звернули увагу на, здавалося б, дивні поломки. Вісі поштових карет, диліжансів, залізничних вагонів і деякі інші деталі конструкцій іноді раптово ламалися. Руйнування виявляли виразно крихкий характер металу. (І так далі – читається лекція, дослівний фрагмент якої щойно наведено).

Скептик може за допомогою годинника переконатися, що на “правокульовий” екскурс витрачено не більше 2,5 хвилини. До речі, саме скептикам завжди не вистачає часу, бо часто-густо десятки годин розтринькуються на непотрібні чи другорядні речі в навчальному матеріалі.

Але втомлена (травень!) студентська аудиторія гарантовано включилася в роботу. Без описаного прийому досягти цього було б набагато важче – автор порівнював.

Аналогічно – до інших тем лекційного курсу та розділів підручника використовуються літературні твори як епіграми, коментарі, образні ілюстрації.

Вступ

Я не уявляю собі сучасного серйозного мислення

і характеру без знання математики і сопромату.

А. Вознесенський

Розтяг і стиск

Розриваються звільна всі пута.

І. Франко

Механічні випробування матеріалів

Скінчились випроби страшні…

П. Верлен

Кручення

І закручує на своїй вісі хрест…

А. Цвид

Геометричні характеристики пласких фігур

Ніщо не сприймається мозком так легко,

як геометричні фігури.

У. Прагер

Гнуття

Якщо мене ви зігнете в дугу,

То ця дуга напевно буде вольтова.

Ліна Костенко

Енергетичні методи визначення переміщень

Всі думки, які мають великі наслідки, завжди прості.

Л. Толстой.

Статично невизначені системи

Система є протилежність хаосу.

Ст. Бір

Напруження в околі точки

Силове поле – душа матерії!

В. Гроссман

Деформований стан в околі точки

Овальні гільзи циліндрів вирівнювали кувалдо…

Але через кілька днів вони знову ставали овальними.

Г. Ніколаєва

Узагальнений закон Гука

Словом, разом з прямою

тут була і зворотня в’язь.

Л. Мартинов

Пружно-пластичне деформування

Порядок творіння зрадливий,

Як казочка з добрим кінцем.

Б. Пастернак.

Критерії міцності

Все держиться на гранях міри.

Євген Сверстюк.

Плоска задача теорії пружності

Честь науке – ей дано уменье

Выводить нас из недоуменья.

М. Светлов

Контактні задачі

Его удел – поверхность твердых тел.

Он к ним прикован, связан с их судьбой.

Гете

Концентрація напруг

Сон, а чи ява?

Наче ріже мене хтось…

Аж воно блоха!

Кікаку (з японської класичної поезії)

Тонкостінні оболонки

Оболочка – призрак вещи,

а проникнуть надо в суть.

Анатолий Пресман

Теплові напруги

Нерівномірний нагрів, різкий перепад

тиску і температури жолобили деталі.

Віктор Суворов

Розрахунок рухомих елементів конструкцій

Усе є рух. І статики немає.

А є частинок в русі рівновага.

Володимир Сосюра

Пружні коливання

Ключ повільно розхитувався з усе

більшою та більшою амплітудою.

Може, це була вібрація?

Я не відчув ніякої вібрації.

Віктор Неборак

Життя хитнецься наче вправо,

Хитнувшсь вліво.

Й. Бродський.

Удар

Мій жар спалахне колись ударом.

Євген Маланюк

Стійкість пружних систем

…устойчивость – она для вас загадка.

Є. Євтушенко

Метод скінченних різниць і метод скінченних елементів

метод – найперша, основна річ. За доброго методу і

не дуже талановита людина може зробити багато.

Іван Павлов

Механіка руйнування

залізо при восьмидесяти гралусах морозу –

річ крихка, з якою треба поводитися обережно.

В. Санін

при великих морозах сталь тріщала, чавун лопався.

А. Бочкін

Повзучість

Все на світі повинно відбуватися повільно.

В. Єрофеєв

Втома металів

Душа понад межею витривалості…

Ліна Костенко.

На одній з ваших лекцій обов’язково який-небудь студент засне, бо найрозповсюдженіша робота сучасного студента – нічний сторож. Лагідно розбудивши його під сміх аудиторії, пояснюєте, що нічого дивного нема: у відомому романі Вадима Кожевнікова “Щит і меч” московські студенти на соломі в сараї після копання колгоспної картоплі відходить до сну. Красуня-студентка кличе рудого Петьку: “Петька! Иди ко мне с конспектом по сопромату. Почитай мне на сон грядущий. Ведь сопромат – это лучшее снотворное”.

Останньому студентові, який “подолав” тебе після 4-7 спроб десь наприкінці лютого, не зайве присвятити вірш Павла Глазового “Страшні знання”:

Прийшов студент четвертий раз

Складати сопромат.

Хвилин п’ятнадцять щось молов –

І все було невлад.

Професор мовив: – Ну, гаразд,

Поставлю трійку вам.

Студент на місці остовпів,

Не вірячи ушам.

- Невже я витримав? Невже? –

Професора спитав,

А той до нього нахиливсь

І тихо прошептав:

Я ваших знань уже боюсь,

Це я не витримав. Здаюсь!

Заключну лекцію курсу можна закінчити написом на дошці:

ОДОЛЕВАЯ ДИВНЫЙ СОПРОМАТ, Я СЧАСТЛИВ.

Е. Блажеевский

Частково з описаними методичними прийомами можна ознайомитися в підручниках [1], [2].

1.  Корнілов О. Прикладна механіка руйнування. - К.: Опір, 1999. – 177 с.

2.  Корнілов О. Опір матеріалів. – К.: Логос, 2002, 2-е видання, виправлене і доповнене. – 562 с.

ЗМІСТ

Духовні виміри культури

Марія Альчук. Духовність як форма самовизначення нації……………………...4

Марія Кашуба. Духовність і жіночність в українській культурі………….....13

Володимир Мельник. Розвиток науки і цінності людського буття………...18

Алла Сініцина. Проблема духовності у сутнісному означенні нації………… 27

Олена Тарасенко. Духовність як універсальний ідеал світових релігій……... 31

Тамара Тюріна. Еволюція людської душі: сутність та етапи становлення 39

Морально-естетичні цінності культури

Галина Гучко. Моральні проблеми сучасної родини………..…………………47

Валерій Джунь, Анатолій Коваленко. Проблеми етосу сучасного спорту …53

Ольга Ліщинська-Милян. Проблеми біоетики: історія і сучасність, дискусії і моральний вибір………………………………………………………………………… .63

Віра Мовчан. Моральнісне відношення як феномен духовності……………….72

Історія і теорія культури

Ігор Мельник. Національно-духовне відродження іміжнаціональні відносини в Україні наприкінці ХХ століття……………………………………………………….79

Ольга Муха. Тілесність як неусвідомлений горизонт людського досвіду….......86

Людмила Пітусь. Деякі аспекти культурної політики сучасного католицизму…………………………………………………………………………...……93

Ольга Сінькевич. Флеш-мобіл як дзеркало сучасної масової культури………..101

Валерій Стеценко. Ідейні витоки і початок формування філософських засад українського богослов’я в добу Київської Русі………………………………………108

Анатолій Яртись. Українська національна ідея в науково-теоретичній та суспільно-політичній діяльності Івана Франка……………………………………..117

Релігія в збереженні та примноженні духовного потенціалу сучасної культури

Станіслав Шендрик. Релігійні духовні основи містичної традиції……...……..124

Культурологічно-педагогічне есе

Олександр Корнілов. Емоційно-естетичне забарвлення технічної дисципліни………………………………………………………………………….………...134

Збірник наукових праць

Д У Х О В Н І С Т Ь. К У Л Ь Т У Р А. Н А Ц І Я.

Випуск 1

Видається з 2003 року

Технічний редактор Ольга Муха

Комп’ютерний набір Людмила Траспова, Ольга Муха

Комп’ютерна верстка і макетування Ольга Муха

Підп. до друку Формат 70х100/16. Папір друк. Гарнітура Times New Roman.

Друк на різогр. Умовн. друк арк. 8. Обл.-вид. арк. ____.

Тираж 120 прим. зам.

Видавничий центр Львівського національного університету

імені Івана Франка.

вул. Дорошенка, 41,

Львів, 79000, Україна.

. ã Марія Альчук, 2003.

. ã Марія Кашуба, 2003.

. ã Володимир Мельник, 2003.

. ã Алла Сініцина, 2003.

. ãОлена Тарасенко, 2003.

. ã Тамара Тюріна, 2003.

. ã Галина Гучко, 2003.

. ã Валерій Джунь, Анатолій Коваленко, 2003.

. ã Ольга Ліщинська-Милян, 2003.

. ã Віра Мовчан, 2003.

. ã Ігор Мельник, 2003.

. ã Ольга Муха, 2003.

[*] Кіборг – форма життя, утворена злиттям органічної та машинної систем; „саморегуляційна система людина-машина” (Клайнс і Клайн)

** Жан-Люк Нансі – сучасний французький філософ і теоретик, один із останніх дослідників проблем тілесності у антропології.

. ã Людмила Пітусь, 2003.

. ã Ольга Сінкевич, 2003.

. ã Валерій Стеценко, 2003.

. ã Анатолій Яртись, 2003.

. ã Станіслав Шендрик, 2003.

. ã Олександр Корнілов, 2003.