Уславлені ровесники – місто і університет (цикл статей з історичного краєзнавства Криворіжжя) (стр. 5 )

Кравчука прославила Криворізький гірничорудний інститут, його спортивну базу. Тогочасний ректор КГРІ ’єв отримав кілька урядових телеграм із поздоровленнями [1]. Це був справжній тріумф, який хочеться пережити ще раз!

Джерела і література:

1. Експозиція Музею історії університету. Зала № 3. Стенд № 000.

1. Єфремов О. Віримо в успіх// Червоний гірник. – 1978. – 26 лист. – С. 4.

2. Єфремов О. Золотий поміст// Червоний гірник. – 1981. – 20 травн. – С. 4.

3. Єфремов О. Повпред силачів// Червоний гірник. – 1981. – 22 вер. – С. 4.

4. Ви вірили в мене// Червоний гірник. – 1981. – 27 вер. – С. 3.

5. Штанга скоряється мужнім// Червоний гірник. – 1980. – 29 березня. – С. 4.

– директор КГРІ ( рр.) – засновник багатозабійного буріння у Кривбасі

Міжвоєнна доба історії Криворізького національного університету, через суттєвий брак першоджерельної бази та невиразну історіографію, на сьогоднішній день все ще несе у собі чимало «білих плям», суперечливих тверджень і протилежних оцінок. Серед таких маловідомих сторінок знаходиться і історія керівного складу нашого закладу – історія дирекції [остання набула статусу ректорату за часів керування Георгія Михайловича Малахова – Л. Д.].

У поставленому контексті особливо цікавою, на наш погляд, видається постать Олександра Олексійовича Костюкова, який, за висловом криворізького журналіста Якова Большакова, «стояв біля колиски багатозабійного буріння у Кривому Розі» [1, с. 4].

Олександр Олексійович Костюков народився у 1898 році у сім’ї конюха і пралі. Родина жила у селі Зуєвці Харцизького повіту, що на Донбасі. Батьки Сашка працювали у поміщицькому маєтку і, безперечно, мріяли, щоб їх син уникнув такої важкої долі. Тож, у 1915 році юнак завершив залізничне училище у пролетарському місті Горлівка і розпочав свій трудовий шлях слюсарем місцевого артилерійського заводу.

Після встановлення радянської влади Олександр Олексійович продовжував наполегливо оволодівати знаннями і став гірничим інженером. Його призначили керувати вугільним шахтоуправлінням. Однак, талановитий і надзвичайно вимогливий до себе інженер не збирався зупинятися на досягнутому. У 1926 році Олександр Олексійович Костюков став студентом вищих інженерних курсів при Катеринославському гірничому інституті, про що свідчить збережена у архіві музею історії КНУ його залікова книжка [2].

Впродовж 2-річного навчання на курсах О. Костюков вивчив 59 дисциплін, успішно склавши усі заліки. Повернувшись у рідний Донбас з дипломом у 1928 році працював на керівних посадах – головним інженером, а згодом, управляючим Несвєтаєвського та Жовтневого шахтоуправлінь Горлівки.

На початку 30-х років Олександр Олексійович Костюков приїхав у Кривий Ріг. Він прагнув вивчити особливості рудних шахт. Враховуючи високий фаховий рівень і значний практичний досвід, його призначали на різні керівні посади. Впродовж років Олександр Олексійович Костюков обіймав посаду директора Криворізького гірно-рудного інституту [6] [тогочасна назва ДВНЗ «КНУ» – Л. Д.]. В архіві музею історії зберігається кілька документальних свідчень про його діяльність у КГРІ. Найбільш об’ємним і різнобічним є посвідчення, підписане професором О. І. Стешенком, що на той час перебував на посаді заступника директора з учбової частини [5].

У сучасному розумінні це посвідчення являє собою обґрунтоване подання кандидатури на обіймання посади професора кафедри шахтного будівництва. З розлогого тексту посвідчення витікає, що воно укладене не пізніше 1933 року. З незрозумілих причин у документі не йдеться про роботу на посаді директора КГРІ, водночас високо оцінюється його науково-методична і педагогічна діяльність. Назване посвідчення – це оригінальний документ, надрукований на бланку зі штампом інституту і завірений гербовою печаткою. Тож, варто ознайомитися із його змістом: «Дане посвідчення видане т. Костюкову Олександру Олексійовичу в тім, що він з 7.11.1931 року по 1933 рік працював у Криворізькому гірно-рудному інституті у якості доцента гірничої кафедри з курсу проведення виробіток та їх кріплення. З 1 вересня 1932 року і дотепер він завідує кафедрою шахтного будівництва, самостійно проводив спеціальний курс на відділенні шахтного будівництва з виробіток і проектування проходження шахт. У якості доцента гірничої кафедри затверджений Дирекцією з 1931 року і поданий на затвердження у Комісію НКТП у 1932 році. Доцентом т. написана кваліфікаційна робота (розрахунок і проектування вертикальних виробіток). Окрім того, т. Костюков разом із професором О. І. Стешенком є співавтором курсу «Розробка марганцевих покладів». У процесі самостійного проведення курсу доцент т. Костюков на основі програми Інституту розробив посібник у вигляді навчального конспекту. Одночасно з цим доцент т. Костюков був головним інженером науково-дослідного бюро інституту, керуючи у той же час дослідницькими групами з форсування проведення виробіток. У процесі цієї науково-педагогічної діяльності доцент виявив значний запас теоретичних і практичних знань та уміння застосовувати їх з найбільшою ефективністю на користь навчальної справи. У якості зав. кафедри доцент т. зумів забезпечити хорошу організацію навчального процесу, що сприяло отриманню кращих показників у справі організації і проведення залікової сесії в інституті. На підставі вищесказаного, рекомендую доцента т. як цілком кваліфікованого наукового співробітника, що має усі об’єктивні дані для подальшої кваліфікації на вчений ступінь професора кафедри шахтного будівництва» [5].

Напружена робота на посаді директора КГРІ давала позитивні результати. Так, 15 жовтня 1932 року інститутська багатотиражна газета «Соціалістичні кадри» умістила Наказ по КГРІ за № 000, у якому енергійний керівник з гордістю констатував, що у КГРІ відкрито електро - механічну лабораторію, завдяки якій стало можливим виконання студентами 15 лабораторно-навчальних робіт [3]. Зміст наказу свідчить про шанобливе ставлення Олександра Олексійовича до своїх підлеглих. Так, сумлінна робота бригади з устаткування лабораторії була відзначена подяками, преміями і навіть науковими відрядженнями! Зокрема, інженер Правицький [майбутній директор КГРІ – Л. Д.] отримав подяку, 500 крб. премії і наукове відрядження строком на один місяць; монтер Беть був премійований 350-ма крб.; робітники – ударники Павтапов і Грабарчук отримали по 150 крб.; товариші Грамотенко і Воробйов відповідно по 100 і 50 крб. Окремим параграфом було винесено подяку завідувачу кафедри товаришу Майміну. Окрім того, наказом у розпорядження М. Правицького було виділено 600 крб. для організації святкового відкриття лабораторії [3].

У 1939 році очолив відстаючий на той час криворізький рудник імені Ілліча і своєю сумлінною працею – «зміни проводив у лавах» – надихнув стахановський рух на Криворіжжі. Олексій Семиволос – відомий в СРСР новатор – забійник зазначав, що своїми досягненнями він зобов’язаний саме Олександру Олексійовичу Костюкову, який заснував технологію багатозабійного буріння [1]. Безпосередню причетність до запровадження стахановських методів праці у криворізьких шахтах підтверджують і його колеги – науковці. Так, професор КГРІ О. І. Стешенко зазначав, що ще у 1931 році Костюков виступав із доповіддю, присвяченою проблемі багатоциклічності [4, с. 2]. Остання передбачала, що впродовж однієї зміни за рахунок диференціації і вузької спеціалізації (свердлій займається лише свердлінням, кріпильник – лише кріпленням тощо) у забої можна провести декілька вибухів, суттєво збільшивши продуктивність праці.

З початком Великої Вітчизняної війни займається мобілізаційними заходами, готує до евакуації на Урал гірниче обладнання і технічну документацію рудника. Однак, на Уралі він не затримався, бо разом із 50-ма криворіжцями був направлений у Забайкалля, де очолив підприємство «Союзплавик». Працівникам цієї установи доводилося обслуговувати рудники, розкидані на тисячі кілометрів по Читинській області. На заваді ставали відсутність зв’язку, бездоріжжя. Між тим, видобуток плавикового шпату (флюориту) – стратегічної сировини, яку використовували у чорній металургії як флюс у плавильних печах, а оптичний флюорит – у виготовленні приладів нічного бачення – контролював Державний Комітет Оборони на чолі зі Й. Сталіним. Організовуючи ці, вкрай важливі, гірничі роботи, забайкальський загін криворіжців сприяв освоєнню тайги: чи не вперше там почули сигнали автомобілів і побачили електровози… Як зазначає Я. Большаков, Олександр Олексійович Костюков на той час вже носив звання гірничого генерального директора, що за військовими табелями про ранги відповідало званню генерал-майора [1, с. 4].

Важка, виснажлива, нервова і дуже відповідальна праця під безпосереднім контролем самого Й. Сталіна дуже швидко дала взнаки: по завершенню Великої Вітчизняної війни колишній директор КГРІ прожив лише п’ять років. 10 січня 1950 року Олександр Олексійович Костюков помер. Він був похований у березовому гаї на Забайкаллі. Його ім’ям названі вулиці кількох забайкальських рудничних поселень.

Джерела і література:

1. Криворізький забайкалець/ Яків Большаков// Червоний гірник. – 1996. – 17 лютого.

2. Зачетная книжка № 81, выдана 11 мая 1926 года студенту Высших Инженерных Курсов при Екатеринославском горном институте Костюкову Александру Алексеевичу// Архів Музею історії університету (далі АМІУ). – Ф 1. – Оп. 2. – Спр. 104. – Арк. 1.

3. Наказ № 000 по Криворізькому Гірно-Рудному інституту від 12 жовтня 1932 року за підписом директора Костюкова// Соціалістичні кадри. – 1932. – №– 15 жовтня. – С. 4.

4. І. З приводу стахановських методів праці/ Олександр Іванович Стешенко// Соціалістичні кадри. – 1935. – №– 20 жовтня. – С. 4.

5. Удостоверение, выданное горному инженеру в том, что он с 7.11.1931 г. по 1933 г. работал в КГРИ за подписью заместителя по учебной части, профессора // АМІУ. – Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 104. – Арк. 3.

6. Фото Комитету ЛКСМУ КГРИ 1933 г.// АМІУ. – Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 104. – Арк. 2.

І. – фундатор досліджень з видобутку залізних руд на Криворіжжі

(з авторського виступу на ХІ регіональній краєзнавчій конференції (Дніпропетровськ, НГУ, 2012 р.))

До початку промислового освоєння Криворіжжя було незайманим степом, що віками накопичував у собі сили для плодючої ріллі. Неповторний тваринний і рослинний світ степової зони цілком міг забезпечити Криворіжжю славу заповідного краю. Та не судилося... Багатющі надра на кілька століть визначили долю нашої землі і безпосередньо вплинули на її історію. Унікальні природні копалини, рудні поклади сприяли формуванню Криворізького залізорудного басейну – специфічного регіону, що забезпечував економічну міць державам, до складу яких він входив. Починаючи з радянських часів почуття виключної державної значущості Кривбасу назавжди стало символом місцевого патріотизму, любові до малої батьківщини, основою формування «сталевого криворізького характеру».

Корисні копалини Криворіжжя змінили його споконвічний природний ландшафт і форсували процес відтворення штучної природи – нерідко хижацький, виснажливий, руйнівний. Як підкреслює сучасний дослідник криворізьких надр Є. К. Бабець, за 130-літню історію розробки Криворізького залізорудного родовища з його надр вийнято 17 млрд т гірничої маси; з 500 км2 території Кривбасу 40 км2 зайнято кар’єрами та зонами обвалення; 70 км2 займають сховища відходів збагачення залізних руд; понад 70 км2 знаходяться під відвалами розкривних порід. Окрім того, у відвалах накопичилося понад 9 млрд т розкривних порід, у хвостосховищах заскладовано понад 3 млрд т подрібненої мінеральної маси. Висота відвалів розкривних порід досягає 120 м, висота дамб хвостосховищ – 35-90 м, що створює велике техногенне навантаження на земну поверхню. До того ж, підземний видобуток багатих залізних руд супроводжується утворенням порожнин у масивах гірських порід. Глибина їх поширення досягає 1500 м, а об’єм перевищує 500 млн м3. Взагалі, ніде в світі не існує такої концентрації підземних і відкритих гірничих робіт, як у Кривбасі: підземним способом руду видобувають на найглибших у світі залізорудних шахтах [3, с. 24].

Слід зазначити, що з початку промислового застосування криворізьких рудних покладів [це сталося у 1881 р., коли на Криворіжжі вікрився перший рудник – Саксаганський – Л. Д.] питання про пошук оптимальних шляхів їх видобутку не стояло. Залучення науки відбулося згодом. Що ж стосується тісної співпраці між теоретиками і практиками залізорудного виробництва, то остання розпочалася у міжвоєнний період. Процес інтеграції науки і виробництва відчутно прискорився наприкінці 1920-х рр., коли потреби радянської індустріалізації вимагали швидкого та переконливого результату. Тож, у міжвоєнний період у Кривбасі набули розвитку нові підходи до видобування залізорудної сировини. Завідувач гірничої кафедри КГРІ єв у рр. активно досліджує методи видобутку сировини на залізних копальнях США. До цих наукових пошуків були безпосередньо причетні й інші викладачі створеного у 1922 р. Криворізького вечірнього робітничого технікуму, важливе місце серед яких займав Олександр Іванович Стешенко.

Даною розвідкою автор продовжує дослідження персоналій з історії університету, застосовуючи раніше не опубліковані джерела з його музейного архіву. Наукова актуальність і значущість поставленої проблеми доповнюється її суспільною затребуваністю: готуючись до 90-літнього ювілею Державний вищий навчальний заклад «Криворізький національний університет» [офіційна назва закладу з 1 грудня 2011 р. – Л. Д.] прагне увіковічнити якомога більше імен своїх фундаторів і розбудовників задля підживлення патріотичних почуттів колективу, особливо студентської спільноти, та визначення ключової ролі університету в новітній історії Кривого Рогу.

Слід зазначити, що постать Олександра Івановича Стешенка є достатньо відомою. Його ім’я увійшло до популярних енциклопедичних видань [5, с. 540; 6, с. 376], колективної монографії, виданої на честь 125-річчя промислового видобутку залізних руд у Кривбасі [9, с. 579], книги з історії кафедри підземної розробки родовищ корисних копалин [7, с. 11, 17, 21], усіх ювілейних видань університету [8, с. 10; 10, с. 21; 11, с. 16], а також представлено у регіональній пресі [1, с. 8]. Однак, предметом наукового дослідження постать О. І. Стешенка раніше не була.

Отже, маючи за мету всебічне відтворення 90-літнього історичного шляху університету, автор обрав об’єктом даного дослідження історію професорсько-викладацького складу, а предметом – трудову та наукову діяльність гірничого інженера, професора Олександа Івановича Стешенка. В історіографії з поставленої проблеми домінують загальні праці, на сьогоднішній день зусиллями краєзнавців відносно повноцінно розвідано лише біографічні відомості з життя О. І. Стешенка. Тож, для проведення даного дослідження автор залучив нововиявлені джерела з архівних фондів музею історії університету.

Як повідомляють місцеві журналісти В. Бухтіяров, Н. Артеменко, фігурант нашої статті народився 7 березня 1889 року у Верхньодніпровську Катеринославської губернії [1, с. 8; 5, с. 540]. Його батько займав посаду писаря у Верхньодніпровській повітовій земській управі, згодом у рр. обирався міським головою Верхньодніпровська, працював страховим агентом, відав діловодством, видаючи пайки бранцям, що відправлялися на фронти Першої світової війни. Тож, зростаючи в освіченій родині, юнак отримав грунтовну освіту: у 1910 р. закінчив Катеринославське реальне училище, а у 1915 р. – Катеринославський гірничий інститут. В архіві музею історії університету зберігається копія диплому № 000 від 27 травня 1915 року, виданого Катеринославським гірничим інститутом 26-літньому інженеру [4]. У документі повідомляється, що О. І. Стешенко 30 травня 1914 року захистив проект з гірничого мистецтва і гірничозаводської механіки, а 15 січня 1915 року – проект з будівельного мистецтва і електротехніки, здобув звання гірничого інженера і «користується правом зводити рудникові і заводські споруди, виконувати різноманітні будівельні роботи і складати проекти усіляких споруд». Цікаво, що при вступі на державну службу даний диплом гарантував молодому інженеру «чин Х класу, права та привілеї, передбачені Російською імперією для осіб зі званням Гірничого інженера» [4]. Незважаючи на заможній стан родини, Олександр під час навчання працював кочегаром і машиністом паротягу, у 1913 р. зайняв посаду десятника на руднику Колачевського у Кривому Розі. Після закінчення КГІ молодий фахівець у рр. працював гірничим інспектором на руднику «Вєтка» у Юзівці, що на Донбасі, отримуючи за свою роботу 75 рублів на місяць [1, с. 8; 5, с. 540]. Його діяльність була успішною: на руднику скоротилися нещасні випадки. Талановитого інженера відразу перевели у Кривбас з підвищенням посади і заробітної плати – від тих пір Олександр отримував 100 царських рублів. Робота була відповідальною – О. І. Стешенко інспектував усі північні рудники Кривого Рогу. Впродовж рр. Олександр Іванович одночасно працював на трьох посадах: був помічником окружного інженера з інспекції рудників Кривого Рогу, завідував військово-квартирною частиною у Криворізькому військовому комісаріаті та викладав у школі. У 1921 р. О. І. Стешенко повернувся у рідний Верхньодніпровськ – на той час від тифу помер його батько. Чоловік затримався у рідному місті до 1923 р., де викладав математику у місцевій школі та на педагогічних курсах. Однак, вже наступного року Олександр Іванович повернувся у Кривий Ріг, де почав працювати старшим інспектором рудників Кривбасу, одночасно викладаючи гірничу справу у новоствореному Криворізькому вечірньому робітничому технікумі. За участь у створенні КВРТ О. І. Стешенко отримав особисту подяку від наркому вищої освіти РСФРР С. Кафтанова [1, с. 8]. У 1928 р. Олександр Іванович остаточно перейшов на педагогічну роботу, якої не полишав до кінця життя. У КГРІ він з переривами працював з 1930 по 1941 рр. на посадах завідувача кафедрою розробки рудних родовищ [14], декана гірничого факультету, начальника учбової частини [12], заступника директора. Впродовж рр. О. І. Стешенко працював завідувачем кафедри Іркутського гірничо-металургійного інституту, у рр. – завідувачем кафедрою, деканом, заступником директора Орджонікідзівського гірничо-металургійного інституту [5, с. 540]. У рр. О. І. Стешенко знову працював у КГРІ – тепер завідувачем кафедри рудникової аерології і охорони праці [5, с. 540].

Слід зазначити, що вчене звання професора по кафедрі «Розробка рудникових родовищ» О. І. Стешенко отримав 23 грудня 1936 року – на той момент КГРІ був розформований... [2].

Отже, серед криворізьких гірничих інженерів та будівничих вищої гірничої освіти у Кривому Розі О. І. Стешенко займає особливе місце – він чи не єдиний знаний науковець міжвоєнного періоду, що був народжений на Катеринославщині, тож Кривбас був для нього близьким і рідним, а наукове осмислення місцевого гірництва – не тільки виробничою, але й душевною потребою, що називається, покликом серця. Особливої значущості постаті О. І. Стешенка додає той факт, що за роки своєї трудової та наукової діяльності він встиг попрацювати у найбільших гірничорудних центрах тогочасного СРСР. Тож, без перебільшення, володів всесоюзним досвідом з теорії та практики гірничої справи.

Безумовно, що така насичена подіями біографія віддзеркалилася на науковому доробку професора – гірника. У «Списку наукових праць професора І.», укладеному ним власноруч, міститься 112 розвідок, з яких переважна більшість присвячена розробці рудних покладів Криворіжжя, водночас є чимало праць, у яких досліджуються всесоюзні проблеми гірництва: зокрема, у 1934 р. науковець дослідив систему розробки марганцевих руд для Олександрівської дільниці [13, с. 5]; у 1955 р. на замовлення Дальбуду і міста Магадан вчений опрацював раціональні методи провітрювання блоків системи розробки та систему погашення міжкамерних целіків для міцних руд [13, с. 9].

У дослідженні криворізьких надр О. І. Стешенко приділяв увагу різноманітним проблемам з видобутку залізних руд на Криворіжжі [13, с. 1-10], а саме: поширеним і новаторським системам розробки рудних родовищ; питанням визначення глибини кар’єру та його припустимим позначкам в умовах Кривбасу; травматизму у гірничорудній промисловості Криворіжжя та правилам безпеки під час розробки криворізьких залізних руд; реконструкції рудників Кривого Рогу; розрахункам капіталовкладень при спорудженні рудників; визначенню інтенсивності родовищ тощо. Окрім того, Олександр Іванович Стешенко безпосередньо розробляв правила для зарядчиків (1927 р.), правила для десятників (1927 р.) та пам’ятки для гірничих десятників (1933 р.).

Результати своїх наукових досліджень О. І. Стешенко оприлюднював на Всесоюзному з’їзді 1927 року у Москві та І Всесоюзному з’їзді 1928 року у Сталіно [13, с. 1]. Названі наукові форуми були присвячені болючим проблемам гірництва – питанням травматизму і безпеки гірничих робіт. Згодом, у 1944 р., перебуваючи в евакуації, О. І. Стешенко опікується проблемою застосування у гірничій промисловості СРСР «практики рудників Кривого Рогу» [13, с. 8].

Свою першу велику наукову працю (обсягом 8 друкованих аркушів) О. І. Стешенко написав у 1927 р. [13, с. 1]. Вона мала назву «Розробка залізних руд у Криворіжжі» і уміщувала всебічний аналіз тогочасних методів видобутку природних копалин Кривбасу [17]. У цей час Олександр Іванович вже був одним із найдосвідченіших теоретиків та практиків у справі дослідження криворізьких надр. Напевно, науковий напрямок став тоді визначальним у його житті, адже усього через 2 роки О. І. Стешенко видає удвічі більшу за обсягом монографію «Курс системи розробки рудних родовищ» (15 друкованих аркушів) [15]. Як повідомлялося у передмові, названа розвідка охоплювала цілий комплекс проблем криворізького гірництва, зокрема: опис відкритих (кар’єрних) робіт; опис підземних робіт; короткі відомості про вибухові речовини; проект доповнень до правил безпеки при розробці залізних руд Криворіжжя; короткі відомості щодо травматизму під час розробки рудних покладів; відомості про запаси руд у різних країнах [15, с. 3].

Взагалі, О. І. Стешенко був надзвичайно плідним автором. У 1931 р., лише через 2 роки після виходу попередньої монографії, він подає до друку нову грунтовну працю «Вибухові роботи» [19]. Ця розвідка уміщувала 15 друкованих аркушів і на відміну від вищеназваних була видана українською мовою. Безумовно, що україномовний переклад став даниною більшовицькій кампаніії українізації, адже це єдина україномовна праця у доробку науковця.

Підготовлені монографії О. І. Стешенко адаптував до навчального процесу і у 1932 р. подав до бібліотеки Криворізького гірничорудного інституту два великих рукописи: «Аналітичний метод у застосуванні до розробок рудних родовищ», який уміщував 240 сторінок, та «Опис систем розробки рудних родовищ», що складався з 310 сторінок [13, с. 4]. Без перебільшення, названі фоліанти стали Біблією для тогочасних студентів-гірників. За монографіями і рукописами О. І. Стешенка навчалися і студенти післявоєнної доби. Так, нинішній мер Кривого Рогу Юрій Григорович Вілкул подарував Музею історії університету книгу О. І. Стешенка, видану у 1930 р., за якою він особисто навчався і багато років зберігав у власній бібліотеці.

Слід зазначити, що вкрай напружену викладацьку діяльність Олександр Іванович Стешенко завжди успішно поєднував з академічною наукою. Майже одночасно з підготовкою навчальних посібників для студентів, О. І. Стешенко у 1933 р. подає до бібліотеки криворізького тресту «Руда» рукопис «Розробка марганцевих родовищ», що уміщував 400 сторінок [13, с. 5], та видає друком «Пам’ятку для гірничих десятників» [16]. У 1935 р. у Харкові виходить брошюра О. І. Стешенка, присвячена питанням техніки безпеки у гірничорудній промисловості [18]. На завершальному етапі передвоєнної криворізької біографії у 1939 р. вийшло грунтовне дослідження О. І. Стешенка «Основи проектування рудників» [13, с. 7].

Період Великої Вітчизняної війни та післявоєнної відбудови становлять урало-кавказький етап у біографії науковця: впродовж рр. праці О. І. Стешенка збагачували бібліотеки Іркутського та Північно-Кавказького гірничо-металургійних інститутів, заслуховувалися на Східносибірських науково-виробничих конференціях 1943 та 1944 рр. [13, с. 7]. У цей час дослідник займається проблемами підрахунку запасів рудників, методами визначення метражу підготовчих виробіток при розробці тонких родовищ, методами визначення ступеню корисності розробки тонких родовищ тощо.

Черговий криворізький етап діяльності дослідника, що розпочався у 1951 р., позначився призначенням О. І. Стешенка на посаду завідувача кафедри рудникової аерології і охорони праці КГРІ та його активним залученням до наукових досліджень, які проводилися за тогочасними госпрозрахунковими програмами. Розвідки професора постійно друкувалися у «Збірниках наукових праць КГРІ» [13, с. 9-10]. Одночасно, Олександр Іванович готував детальні рецензії на дослідження своїх колег, зокрема, у 1955 р. у «Гірничому журналі» виходить його рецензія на книгу професора іна «Боротьба з пилом на рудниках Криворіжжя»; у 1958 р. «Наукові доповіді Вищої школи» друкують його міркування з приводу статті Кулікова, присвяченої закономірностям спливання сипучих тіл [13, с. 9-10].

П’ятидесяті роки стали періодом визнання науково-педагогічної діяльності О. І. Стешенка: у 1954 р. він був нагороджений орденом Леніна [1, с. 8]. Пішовши з життя 24 березня 1966 року Олександр Іванович Стешенко увійшов до плеяди найвідоміших діячів Кривбасу, найвидатніших дослідників криворізьких надр, будівничих гірничої науки і освіти у Кривому Розі.

Піднята у даній статті проблема потребує подальших розвідок задля створення у Криворізькому національному університеті повноцінної галереї пам’яті, складеної з якомога ширшого особистісного полотна.

Джерела і література:

1. Профессор горных наук/ Наталья Артеменко// Пульс. – 2007. – №– С. 8.

2. Аттестат профессора ПР № 000 выданный Александру Ивановичу Стешенко 3 марта 1946 г. на основе решения ВАК от 01.01.01 г. (протокол ). – Архів Музею історії КТУ (далі АМІ КТУ). – Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 194. – Арк. 14.

3. Бабець Є. К. Концепція розробки державної програми комплексного вирішення проблем Кривбасу/ Євген Костянтинович Бабець// Разработка рудных месторождений: Научно технический сборник МОН Украины. – Кривой Рог. – Вып. 94. – 2011. – 302 с. – С. 24-31.

4. Диплом № 000, выданный Екатеринославским Горным институтом Александру Ивановичу Стешенко. – АМІ КТУ. – Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 194. – Арк. 11.

5. Енциклопедія Криворіжжя: 230-річчю з дня заснування Кривого Рогу присвячується. – У 2-х т./ [упоряд. іяров]. – Кр. Ріг: ЯВВА, 2005. – Т. 2. – Кр. Ріг: ЯВВА, 2005. – 816 с.

6. Історична енциклопедія Криворіжжя. У 2-х т./ [упоряд. , ]. – Кр. Ріг: Видавничий дім, 2007. – Т. 1. – Кр. Ріг: Видавничий дім, 2007. – 604 с.

7. Кафедра подземной разработки месторождений полезных ископаемых: исторические вехи, судьбы, технологии/ [, , и др.]; под ред. . – Кр. Рог: КТУ, 2003. – 208 с.

8. Криворожский горнорудный институт: Краткий исторический очерк ()/ [, , и др.]; под ред. . – М.: Недра, 1992. – 207 с.

9. Криворізький залізорудний басейн. До 125-річчя з початку промислового видобутку залізних руд/ [Вілкул Ю. Г., , Дядечкін М. І. та ін.]; під ред. Ю. Г. Вілкула. – Кр. Ріг: Видавничий центр КТУ, 2006. – 583 с.

10. Криворізький технічний університет. 85 років/ [, , Ступнік М. І. та ін.]; під ред. . – Кр. Ріг: Видавничий центр КТУ, 2007. – 140 с.

11. Криворізький технічний університет (короткі нариси)/ [Білецька В. С., , та ін.]; під ред. . – Кр. Ріг: Мінерал, 2002. – 126 с.

12. Отзыв месткома КГРИ о профессоре от 01.01.01 г. – АМІ КТУ. – Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 194. – Арк. 13.

13. Список научных трудов профессора – АМІ КТУ. – Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 194. – Арк. 1-10.

14. Справка № 82, выдана 12 февраля 1950 г. администрацией КГРИ. – АМІ КТУ. – Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 194. – Арк. 12.

15. Стешенко систем разработок рудных месторождений/ Александр Иванович Стешенко. – М.: Государственное техническое изд-во, 1930. – 240 с.

16. Стешенко для горных десятников/ Александр Иванович Стешенко. – Дн-ск: ДВО, 1933. – 24 с.

17. Стешенко железных руд в Криворожье/ Александр Иванович Стешенко. – М.: Библиотека горнорудного журнала «Москва», 1927. – 128 с.

18. Стешенко безопасности в горнорудной промышленности/ Александр Иванович Стешенко. – Х.: ОНТИ, 1935. – 85 с.

19. І. Вибухові роботи/ Олександр Іванович Стешенко. – Дн-ськ: Технічне видавництво, 1931. – 240 с.

Розділ 3.

Сторінки історії Кривого Рогу: продовжуючи авторський літопис

Знакова дата в історії Кривого Рогу

(з авторського виступу на Міжнародній науковій конференції

(Харків, ХНПУ, 2011 р.))

В історичному краєзнавстві Кривого Рогу перманентно триває дискусія щодо дати заснування однойменного поселення. Її початок був покладений ще у дореволюційні часи. У таких виданнях, як «Россия. Полное географическое описание нашего отечества», «Материалы по оценке земель Херсонской губернии», «По Екатерининской железной дороге» говорилося, що Кривий Ріг був заснований у 70-х рр. XVII ст., у 1761 р. у ньому була заснована церква, а у 1781 р. у Кривому Розі нараховувалося 482 двори і 2184 душі [12]. Дореволюційні дані потрапили і у видання радянських часів: «Советскую историческую энциклопедию» (1965 р.), «Історію міст і сіл УРСР» (1969 р.) [11]. Однак, жодних посилань на архіви у цих твердженнях не було. Це і стало приводом до нескінченної дискусії, яка хронічно загострювалася перед черговим ювілеєм міста. У першій половині 70-х рр. минулого століття до полеміки з приводу дати заснування Кривого Рогу приєднався відомий письменник П. Ногін [8]. У середині 90-х рр. нове коло дискусій ініціювали місцеві краєзнавці В. Стецюк, В. Тітов, О. Мельник [14, с. 27]. Дана наукова проблема зберігає свою актуальність і суспільну значущість і дотепер, адже встановлення історичної істини потребує багатотисячна криворізька громада.

Слід зазначити, що найбільш вагомий внесок у розплутування дати заснування Кривого Рогу вніс директор Криворізького історико-краєзнавчого музею ітін. За дорученням міського комітету партії наприкінці 60-х – початку 70-х рр. він побував у архівах кількох провідних музеїв СРСР. Йому вдалося знайти історичні документи, які дозволили встановити дату заснування нашого міста, а також походження назви «Кривий Ріг». Матеріали, представлені ітіним, були розглянуті у міськкомі партії. У їх обговоренні брали участь академік Академії наук УРСР, ректор Криворізького гірничорудного інституту , завідуючий кафедрою марксизму-ленінізму Криворізького педагогічного інституту, доктор історичних наук та доцент цього ж інституту кандидат історичних наук . Ознайомившись із копіями архівних документів, усі присутні дійшли одностанньої думки, що вони переконливі, історично аргументовані і дають змогу, нарешті, встановити точну дату заснування нашого міста – 27 квітня (8 травня за новим стилем) 1775 р. [12]. До цієї ж дати, однак, своїм власним шляхом дійшов і краєзнавець А. Попов: доповнюючи Я. Ракітіна, дослідник навів у якості аргумента «Опис Запорозької Січі» укладений писарем Василем Черневським у 1766 р., у якому відсутня будь-яка згадка про Кривий Ріг [9].

У площину наукових видань проблему заснування поселення Кривий Ріг увів професор , який, на основі знайдених ітіним документів, переглянув свою позицію, викладену ним у «Путівнику» 1963 р., і фактично став автором офіційно визнаної концепції історії Кривого Рогу. Кульмінаційним моментом у затвердженні цієї концепції був вихід чергового тому «Історії міст і сіл Української РСР» – «Дніпропетровська область», автором розділу «Кривий Ріг» у якому був [6]. До кінця життя [історик помер у Києві у 2000 році – Л. Д.] науковець відстоював свої наукові погляди [2, с. 48-50, 121-137].

Гостра дискусія щодо дати заснування поселення Кривий Ріг розпочалася у 1995 році і триває дотепер (публікація інтерв’ю онука останнього волосного старшини міста Павла Кравця [7, с. 25] є тому підтвердженням). Ініціаторами дискусії стали місцеві краєзнавці О. Мельник, В. Стецюк і В. Тітов. Останні стверджують, що постійне поселення Кривий Ріг існувало з першої половини XVIII століття [14, с. 27]. Цю версію підтримали місцеві історики А. Матрос і А. Дядюк [5, с. 24-31]. На всеукраїнський рівень її вивів професор [13, с. 86]. До сьогоднішнього дня дискусія не втрачає своєї гостроти: адже міська влада у святкуванні Дня міста дотримується концепції Ракітіна-Варгатюка. Між тим, останнім часом позиція влади у цьому історичному питанні почала корегуватися. Так, у історичному розділі «Профіля міста Кривого Рогу» [10] є посилання на документ Нової Січі 1734 р., у якому серед інших сіл і зимівників Інгульської паланки називається й Кривий Ріг. Однак, визнаючи цей факт, укладачі документа далі підкреслюють, що перша офіційна письмова згадка про поселення Кривий Ріг датується 1775 р.?! Таке твердження викликає неабияке здивування: невже документи часів Гетьманщини і автономного існування Запорозької Січі не можна вважати офіційними?! Ясна річ, що ця документальна база згідно з існувавшим на той час статусом (принаймні до 1775 р.) була офіційною. Тож, таке визнання нових часових рамок поселення Кривий Ріг є, м’яко кажучи, невиразним.

Нерішусть у цьому питанні є цілком зрозумілою. Справа у тому, що в колекції доказів ітіна, зібраних понад 40 років тому, значно більше аргументів. А саме, ним було досліджено старі топографічні карти, видані до 1775 р.: карта по типу Боплана 1696 р., адміністративна карта 1736 р., карта військових операцій російської армії між Доном і Дніпром 1736 р., карта з атласу театра війни на річках Дніпро, Дністр та ін. 1738 р., Генеральна карта Великої імперії, складена Імператорською Академією наук у Санкт-Петербурзі 1745 р., карта Єлісаветградської провінції рр. Слід зазначити, що ці карти детальні, деякі з них військового призначення, тож на них були позначені навіть хутори, однак поселення Кривий Ріг на них немає.

Існування Кривого Рогу у першій половині XVIII ст. переконливо заперечується і рапортами генерала Девеєра та інших до генерала-аншефа Стрешньова. У цих документах перелічені усі без винятку поселення і хутори, розташовані на запорозьких землях, їх географічні координати та кількість населення: Кривий Ріг або будь-який інший населенний пункт у районі злиття Інгульця і Саксагані серед них відсутній [11]. Перед дослідницькою сумлінністю ітіна не встояло й твердження про існування у Кривому Розі церкви у 1761 р. Він дослідив дореволюційні церковні книги – «Русские епархии в XVI-ХІХ вв.», «Опыт церковно-исторического, статистического и географического исследования» – і довів, що навіть наприкінці грудня 1778 р. у повіті, до складу якого входило Криворіжжя, не існувало жодної церкви [11]. Звичайно, мова йшла про православні заклади, але ж козацькі церкви були виключно православними! Тож, залишається думати, що, буцімто існувавша з 1761 р. у Кривому Розі, церква діяла нелегально, що є абсолютним абсурдом, або вона була неправославною, що для козацького краю – явище, м’яко кажучи, нетипове.