Уславлені ровесники – місто і університет (цикл статей з історичного краєзнавства Криворіжжя) (стр. 1 )

ДОЯР Л. В.

УСЛАВЛЕНІ РОВЕСНИКИ – МІСТО І УНІВЕРСИТЕТ

(цикл статей з історичного краєзнавства Криворіжжя)

Кривий Ріг

2012

90-річчю Криворізького національного університета

присвячується

Уславлені ровесники – місто і університет

(цикл статей з історичного краєзнавства Криворіжжя)

Кривий Ріг

«Видавничий дім»

2012

УДК 94(477)+372.48

ББК 63.3(4Укр)

Д 71

Д 71

Уславлені ровесники – місто і університет (цикл статей з

історичного краєзнавства Криворіжжя). 90-річчю Криворізького

національного університета присвячується: монографія/ Лариса

Василівна Дояр. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2012. – 120 с.

ISBN

Представлена праця є своєрідним продовженням попередньої монографії автора з історичного краєзнавства Криворіжжя. До неї увійшли наукові розвідки з історії Кривого Рогу та його освітянського флагмана – Криворізького національного університету, який незабаром зустрічає свій 90-й день народження. Книга, насамперед, розрахована на студентську молодь, що навчається у ДВНЗ «КНУ», однак, стане в нагоді викладачам, краєзнавцям, усім небайдужим до нашого спільного минулого.

УДК 94(477)+372.48

ББК 63.3(4Укр)

У книзі використані фонди Музею історії Криворізького національного університету

ISBN © , 2012

Зміст

Від автора с. 5

Розділ 1. Музей історії Криворізького національного університету як першоджерельна база з історичного краєзнавства Криворіжжя

Музей історії університету від заснування до сьогодення: актуалізація краєзнавчих пошуків у ювілейний рік с. 6-8

Дослідницький ресурс Музею історії Криворізького національного університету с. 9-10

Розділ 2. Розвідки з історії Криворізького національного університета

Від технікуму до університету: аналіз і хронологія злету с. 11-13

Легендарні випускники 20-30-х рр. с. 14-17

Стахановський рух у КГРІ в контексті новітньої історії України с. 18-21

КГРІ у роки Великої Вітчизняної війни с. 22-24

Вони були першими

Перший директор КВРТ (В. І. Жигаловський) с. 25-30

Перший директор реабілітованого КГРІ () с. 31-38

Перший випуск реабілітованого КГРІ (1941 р.) с. 39-42

Перший захисник Вітчизни () с. 43-47

Перший академік Академії наук УРСР () с. 48-49

Перший ректор – академік: будівничий КГРІ () с. 50-53

Перший Голова Академії гірничих наук України () с. 54-55

Перший чемпіон світу КГРІ (Валерій Кравчук) с. 56-57

– директор КГРІ у рр. –

засновник багатозабійного буріння у Кривбасі с. 58-61

І. – фундатор досліджень з видобутку залізних руд на Криворіжжі с. 62-68

Розділ 3. Сторінки історії Криворіжжя:

продовжуючи авторський літопис

Знакова дата в історії Кривого Рогу с. 69-73

«Придніпровський» фрагмент життя більшовика Артема:

історія Донецько-Криворізької Радянської Республіки с. 74-81

Криворізьке гірництво у роки Великої Вітчизняної війни с. 82-84

Визволення Кривого Рогу від німецько-фашистських загарбників с. 85-90

Додатки

Спогади про перші години Великої Вітчизняної війни доцента КГРІ

с. 91-94

Битва за Кривий Ріг (з щоденника командира 48-ої гвардійської

Криворізької Червонопрапорної орденів Суворова і Кутузова

другого ступеня стрілецької дивізії Г. Корчикова) с. 95-96

Орден на прапорі (спогади учасника боїв за визволення Кривого Рога

від нацистських загарбників, рядового 353-ої стрілецької дивізії

А. Коваля) с. 97-98

Список викладачів, співробітників і студентів КГРІ, що загинули

у роки Великої Вітчизняної війни с. 99

Список викладачів і співробітників КГРІ, що загинули у роки

сталінських репресій с. 99

Список нагороджених почесними званнями та високими

урядовими нагородами с. 100-103

Список перших викладачів КВРТ с. 104

Список секретарів партійного комітету КВРТ-КВГТ-КВРІ-КЗРІ-КГРІ с. 105

Список секретарів комітета комсомолу КВРТ-КВГТ-КВРІ-КЗРІ-КГРІ с. 106

Від автора

Дослідницькі розвідки з історичного краєзнавства, як правило, народжуються за покликом душі. Адже, пошуковець завжди відчуває особливу відповідальність за все, що пише про свій рідний край. На авторові даної розвідки лежить подвійна відповідальність, бо мова йде не тільки про малу батьківщину, але й про навчальний заклад, з якого починалася власна трудова біографія і у якому, дай Боже, вона і завершиться.

Ідея написання книги не нова (попереднє видання «Криворіжжя – рідний край: сторінки історії» вийшло у 2009 р.). Напевно, з часом, коли накопичиться свіжий дослідницький матеріал, автором буде підготовлено наступне видання, адже, предметів і об’єктів для дослідження бракувати ніколи не буде.

Метою цієї розвідки є популяризація діяльності Музею історії університету та залучення до пошукової роботи якомога більше студентів. Автор намагається продемонструвати дослідницькі можливості музейних фондів та окреслити напрямки подальших розвідницьких робіт.

Слід зазначити, що представлена праця не претендує на формат систематизованого курсу. У певному сенсі, це історія в «оповіданнях», які, напевно, колись виконають роль загублених пазлів, вкрай необхідних для написання повноцінного історичного продукту. До цієї книги увійшли як оприлюднені, так і щойно підготовлені до друку статті і виступи на різноманітних наукових форумах. Взагалі, фрагментарний принцип подачі історії, з точки зору методології, є академічним бешкетництвом. Разом і з тим, саме такий підхід забезпечує досліднику розкутість, дозволяє зберегти інтригу наукового пошуку, а що інше краще тримає історика у фаховому тонусі?!

Автор свідомо йде на клаптування історичного полотна, подрібнення його об’єктів, бо вважає, що мозаїчний принцип досліджень дозволяє відчути смак наукового розвідництва навіть студенту-першокурснику. У ролі недосвіченого початківця студент засвоює ази дослідницької роботи, що в подальшому обов’язково сприятиме його фаховому зростанню у будь-якому річищі.

Варто підкреслити, що науковий потенціал історичного краєзнавства Криворіжжя є практично невичерпним і «тягне» не на одне дисертаційне дослідження. Тож, автор плекає надію на те, що дане видання, як і попереднє, надасть допомогу і майбутнім фахівцям-історикам.

Розділ 1. Музей історії Криворізького національного університету як першоджерельна база з історичного краєзнавства Криворіжжя

Музей історії університету від заснування до сьогодення: актуалізація краєзнавчих пошуків у ювілейний рік

Музей історії університету був заснований у 1972 р. з ініціативи тогочасного ректора Георгія Михайловича Малахова. Це відбулося у рік святкування 50-літнього ювілею КГРІ. Фундатором музею, збирачем його архівної, речової і фотогруп, дбайливим хранителем музейних фондів понад 30-ти років був старший лаборант кафедри історії Валентин Леонідович Золотарьов. Завдяки його самовідданій праці музей накопичив чимало унікальних артефактів – свідчень епохи становлення та розвитку університету. У рік святкування 70-річчя КГРІ доцент кафедри історії Валентина Віталіївна Ленська провела титанічну роботу і здійснила повномасштабну реконструкцію музею.

На сучасному етапі музейна експозиція поділена на чотири зали:ті рр.; 2) Велика Вітчизняна війна рр.; 3) друга половина 1940-х – початок 1990-х рр.;ті рр. ХХ століття – перше десятиліття ХХІ ст. В експозиції представлені текстові і фотодокументи, а також особисті речі першого директора нашого закладу – гірничого інженера В. І. Жигаловського; першого викладача геології ; першого директора реабілітованого КГРІ – доцента ; першого Голови Академії гірничих наук – професора, ректора КГРІ-КТУ ; перших академіків АН УРСР – професорів , , професора, ректора КГРІ ; видатних науковців і викладачів закладу – професорів О. І. Стешенка, В. П. Смірнова, С. І. Жилкінського, ’єва, І. А. Бегагоєна, А. В. Брічкіна, інського, єва,, іна, С. І. Луговського, Ф. Н. Бєлаша, , А. І. Арсентьєва, та багатьох ін. У залах музею також експонуються особисті речі, текстові і фотодокументи доцентів , єва, І. П. Кучми, Л. І. Полтави, , єдіна, С. Є. Нікуліна та ін.; викладачів , , В. І. Горелікова, І. П. Ноздріна та ін.; співробітників , , іди, та ін.; перших випускників закладу , , ; випускників подальших років , Т. М. Єркіна, М. І. Бика, , іна, , І. І. Савицького, , ікова, єдєва, , І. Х. Азерве, Л. В. Піскунова, Я. Х Красова, , І. Ф. Оксаніча; чемпіона світу з важкої атлетики студента, а згодом аспіранта і викладача КГРІ В. Кравчука та ін.

На Дошку Пам’яті музею занесено імена 28 студентів, викладачів і співробітників КГРІ, що загинули у роки Великої Вітчизняної війни, серед них ім’я Героя Радянського Союзу Юрія Должанського. В експозиції музею представлені імена жертв сталінських репресій: директорів закладу – М. І. Кондратьєва, , ; завідувачів кафедр соціально-економічних дисциплін та гірничої справи – і єва; головного інженера науково-дослідного сектора КГРІ В. О. Дітмана; викладача геології .

Дошка Пошани історії університету зберігає видатні імена:

- Героїв праці В. І. Жигаловського, ;

- Героїв соціалістичної праці , , І. І. Савицького, , ;

- Лауреатів Ленінської премії , ;

- Лауреатів Державних премій СРСР, УРСР, України , , Ю. Г. Вілкула, , та ін.;

- Заслужених діячів науки і техніки України ’єва, , Ю. Г. Вілкула та ін.;

- Заслужених працівників освіти України І. А. Бегагоєна, інського, ікова, та ін.;

- Академіків Української академії наук (, , іонова, ); Молдавської РСР (ікова); Академії гірничих наук України (’єва, , І. І. Каварми, , Ю. Г. Вілкула, іна, , та ін.).

Експозицію Музею історії університету прикрашають мистецькі твори відомих у Кривому Розі скульпторів (О. Васякіна, А. Ярошенка), художників (Д. Грибка, С. Агієнка).

Музей є центром наукових досліджень з історичного краєзнавства, що відображено у численних публікаціях як науковців, так і студентів ДВНЗ «КНУ». Відвідування нашого музею входить до Програми архівно-музейної практики студентів історичного факультету Криворізького педагогічного інституту. Музей відвідують іноземні делегації (у поточному році – з Франції, США), студенти з різних міст України (у поточному році – з Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Жовтих Вод), а також криворізькі школярі. Зустрічаючи 90-літній ювілей університету, співробітники музею історії зберігають накопичений попередниками потенціал і сповнені надії на подальші успіхи у проведенні краєзнавчих досліджень.

Напередодні святкування свого ювілею університет перетворився на потужний заклад, у якому об’єдналися чотири державні вищі навчальні заклади Кривого Рогу та два провідні науково-дослідні інститути, розташовані у місті. На сьогоднішній день ДВНЗ «Криворізький національний університет» є найбільшим навчальним і науково-дослідницьким центром регіону.

Ювілейний рік спонукав до поглиблення краєзнавчих пошуків, адже сторінки історії університету сповнені білих плям. Дискусійною є навіть дата заснування нашого закладу: рішення про його відкриття впродовж років приймалося кілька разів, призначалася комісія, що мусила, однак не забезпечила початок його роботи, невідразу була визначена і кандидатура першого директора В. І. Жигаловського, який згодом став фундатором технікуму, засновником вищої гірничої освіти на Криворіжжі.

Надзвичайно заплутаним є міжвоєнний період історії ДВНЗ «КНУ», що потребує грунтовного дослідження статусного зростання, структурних перетворень, персоналій ректорату університету тощо. У цьому напрямку автором вже розпочато пошуково-дослідницьку роботу, що знайшла відображення у нижчезазначених публікаціях [1]. До наукових студій залучено й студентську молодь [2]. Досліджуючи складний 90-літній шлях розвитку університету, ми переконалися, що найціннішим капіталом нашого закладу в усі часи залишалися його люди. Тож, пріоритетним напрямком краєзнавчих розвідок є відновлення персоналій. Готуючись до святкування ювілею, працівники університету збирають матеріали для відкриття «Галереї видатних випускників», фігурантами якої стануть нині діючі вихованці Криворізького національного університету, що стали успішними у різних сферах життя сучасної України.

Джерела і література:

1. ALMA MATER. Віхи історії Криворізького технічного університету ()/ [упоряд. ]. – Кр. Ріг: Видавничий центр КТУ, 2007; Дояр Катеринославського гірничого інституту – засновник вищої гірничої освіти у Кривому Розі// Історія і культура Придніпров’я: Невідомі та маловідомі сторінки: Науковий щорічник. Вип. 8. – Дн-ськ: НГУ, 2011; її ж Засновник і перший директор КВРТ// Гірничий інженер. – 2011. – № 1-2(); її ж Костюков Олександр Олексійович – директор Криворізького гірно-рудного інституту ( рр)// Гірничий інженер. – 2011. – № 4(1483) та ін.

2. Криворізьке гірництво напередодні фашистської окупації (22 червня – 14 серпня 1941 року)// Війна в історичній та індивідуальній пам’яті. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (Кривий Ріг, 22 квітня 2011 р.). – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2011. – С. 67-68; Фашистська навала: залізна відсіч криворіжців// Там само. – С. 89-90; Кузнєцов О. Криворізький національний університет: віхи історії (90-літньому ювілею присвячується)// Гуманістичні цінності світових цивілізацій і проблеми сучасного світу: Збірник студентських наукових праць. Вип. 6. – Кривий Ріг, 2012. – С. 207-211 та ін.

Дослідницький ресурс Музею історії

Криворізького національного університета

(з авторського виступу на Міжнародній науковій конференції

(Москва, РДГУ, 2012 р.))

Джерелознавчі дослідження у музеях є традиційним напрямком світової та вітчизняної історичної науки. Великі музеї (наприклад, Ермітаж, Московський Кремль, Лувр) стали поважними центрами наукової думки і сучасних історичних знань.

На цьому міцному тлі музеї історії навчальних закладів, звісно ж, виглядають невиразно. Між тим, дослідницький потенціал багатьох із них достатньо вагомий. Саме такої оцінки заслуговує музей історії Криворізького гірничорудного інститута, в подальшому Криворізького технічного університета (сучасна назва ВНЗа – Криворізький національний університет). Відкритий 4 жовтня 1972 року на честь 50-річчя заснування навчального закладу, музей став вмістилищем славетних традицій університета, літописної історії професорсько-викладацького і студентського колективів.

Готуючись до ювілейної дати – у 2012 році університету виповнюється 90 років – музей історії, його архівні фонди залучені до виконання кількох науково-пошукових проектів: написанню історії професури КГРІ-КТУ-КНУ, історії ректорату ВНЗа, складанню кафедральних літописів. Важливим напрямком дослідницької роботи музея є увіковічнення пам’яті учасників Великої Вітчизняної війни, що пішли на поле битви безпосередньо з навчальних аудиторій: викладачів, співробітників, студентів.

Музейно-архівний ресурс університета активно використовується для организації науково-дослідницької роботи студентів. Зокрема, кафедра історії та українознавства впродовж кількох останніх років реалізує у студентському середовищі проект «Збери і збережи родинні реліквії часів Великої Вітчизняної війни». У процесі здійснення цього проекту було проведено декілька науково-практичних конференцій, на яких були оприлюднені зібрані студентами спогади своїх близьких і далеких родичів – учасників бойових дій, партизанського руху і підпілля, працівників тилу, людей, вивезених на каторжні роботи до нацистської Німеччини та громадян, що пережили усі тяготи фашистської окупації. Окрім родинних спогадів, які, безумовно, домінували, студенти досліджували історію Криворізького гірничорудного інституту часів Великої Вітчизняної війни, розповідали про студента КГРІ – Героя Радянського Союзу Юрія Должанського, орденоносних викладачів, співробітників, студентів, що загинули смертю хоробрих і тих, кому пощастило повернутися із пекла війни у мирне життя, про діяльність ВНЗа у м. Нижній Тагіл, куди був евакуйований Криворізький гірничорудний інститут у серпні 1941 року.

Матеріали цих конференцій видавалися впродовж рр. [1] і були високо оцінені керівником відділу Другої світової війни НАН України професором О. Є. Лисенком, який назвав вивчення родинних споминів перспективним напрямком у дослідженні історії повсякденності.

Широкою трибуною для аналізу експозиційних і архівних фондів музея історії КГРІ-КТУ-КНУ стала університетська газета «Гірничий інженер» [сучасна назва видання «Університетські новини» – Л. Д.], у якій сторінкам славетного минулого відведені перші полоси. Газета поклала початок історіографії ключових персоналій ВНЗа: зокрема, першого директора Криворізького вечірнього робітничого технікума Всеволода Інокентійовича Жигаловського, першого директора поновленого КГРІ Миколи Климентійовича Правицького та ін.

Використовуючи архіви КГРІ, а згодом його музейні фонди, колектив ВНЗа підготував і видав кілька нарисів історії університета до ювілейних дат [2]. Спираючись на музейно-архівний арсенал, до 125-річчя від початку промислового видобутку залізних руд на Криворіжжі було видано колективну монографію «Криворізький ззалізорудний басейн» [3].

Музейні фонди університету опрацьовували журналіст міської газети «Червоний гірник» В. Бухтіяров, співробітник міського краєзнавчого музею О. Мельник та ін [4].

На сучасному етапі музей історії КГРІ – КТУ – КНУ помітно посилив свої позиції як важлива складова науково-пошукової роботи і як визначальна ланка навчально-виховного процесу.

Джерела і література:

1. Війна у пам’яті поколінь. – Кривий Ріг: Мінерал, 2004. – 82 с.; Війна рр.: події, оцінки, спомини. – Кривий Ріг: Мінерал, 2005. – 180 с.; Війна у пам’яті поколінь. Вип. ІІ. – Кривий Ріг: Видавничий центр КТУ, 2010. – 178 с.; Війна в історичній та індивідуальній пам’яті. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2011. – 168 с.

2. Стариков горнорудный институт (исторический очерк). – Кривой Рог, 1957. – 15 с.; Криворожский ордена Трудового Красного Знамени горнорудный институт. – Днепропетровск: Облполиграфиздат, 1982. – 16 с.; Криворожский ордена Трудового Красного Знамени горнорудный институт. – Днепропетровск: Облполиграфиздат, 1987. – 16 с.; Криворізький ордена Трудового Червоного Прапора гірничорудний інститут. – Київ: Час, 1991. – 48 с.; Криворожский горнорудный институт. Краткий исторический очерк (). – Москва: Недра, 1992. – 208 с.; Криворізький технічний університет. Короткий історичний нарис (). – Кривий Ріг: Мінерал, 1997. – 117 с.; Криворізький технічний університет (короткі нариси). – Кривий Ріг: Мінерал, 2002. – 126 с.; Криворізький технічний університет. 85 років. – Кривий Ріг: Видавничий центр КТУ, 2007. – 140 с.

3. Криворізький залізорудний басейн. До 125-річчя з початку промислового видобутку залізних руд. – Кривий Ріг: Видавничий центр КТУ, 2006. – 583 с.

4. Енциклопедія Криворіжжя у 2-х т. – Кривий Ріг: Явва, ; Історична енциклопедія Криворіжжя у 2-х т. – Кривий Ріг: Видавничий дім, .

Розділ 2. Розвідки з історії Криворізького національного університету

Від технікуму до університету: аналіз і хронологія злету

Державний вищий навчальний заклад «Криворізький національний університет» є провідним навчальним і науково-дослідним закладом Кривого Рогу. Університет і місто, фактично, є ровесниками: коли 26 лютого 1919 року Кривий Ріг отримав статус міста, логічним продовженням цього адміністративно-територіального вивищення стало заснування профільного до потреб регіону навчального закладу. Історія його становлення тісно пов’язана з історією країни. Варто пригадати хоча б той зворушливий факт, що Криворізький технікум 1-го ступеню був утворений у рік заснування СРСР. Ровесники за віком – величезна країна, що займала 1/6 поверхні земної кулі, і навчальний заклад у місті районного масштабу – дорослішали одночасно! І, якщо країна-гігант у 1991 р. пішла у небуття, то Криворізький гірничорудний інститут не тільки вижив, але й набув нового академічного статусу.

Заснування технікуму у Кривому Розі у 1922 р. відповідало тогочасним соціально-економічним запитам. Це був час гігантських зрушень в господарстві, карколомних перетворень у культурі і побуті, болючих духовних трансформацій. Більшовицька влада прагнула якомога швидше подолати віковічне відставання колишньої Російської імперії від Європи. ВКП(б) проголосила курс на форсовану індустріалізацію. Криворізькому залізорудному басейну у цій індустріалізації відводилася ключова роль. Адже багатющий на копалини край ще у дореволюційні часи порівнювали з Клондайком: російський журналіст Володимир Гіляровський наприкінці 19-го століття написав оповідання «Залізна лихоманка», у якому пророкував Кривбасу видатне майбутнє. Прогнози Гіляровського дійсно збулися. Однак, поступальний розвиток басейну був перерваний роками лихоліть: Перша світова війна, революції, навала інтервентів, громадянська війна вщент зруйнували і спустошили Кривбас. У 1921 році на Криворіжжі залишилося усього 10 (!) техніків і гірничих інженерів. Ясна річ, що з таким кадровим потенціалом відбудувати Кривбас, а тим більше провести у ньому форсовану індустріалізацію, було б неможливо. Тож, ідея утворення Криворізького робітничого технікуму була своєчасною. Катеринославський гірничий інститут, що тривалий час був «кузнею кадрів» для Кривбасу, з новими кадровими потребами впоратися вже не міг.

Слід зазначити, що впродовж 1920-х рр. у Радянській Україні діяла власна, відмінна від російської, система освіти, згідно з якою, технікум перебував у ланці вищої освіти [аналогічна структура вищої освіти діє і у незалежній Україні – Л. Д.] Згодом, з наполягання ї – адепта дореволюційної структури освіти – освітянська українська автономія була зруйнована, натомість затвердилася загальносоюзна уніфікована система. Тож, перетворення Криворізького технікуму у листопаді 1929 року на Криворізький вечірній робітничий інститут відповідало більшовицькій програмі розбудови народної освіти. В інститутському статусі наш заклад прожив більшу частину свого славного життя: 65 років (з 1929 по 1994 рр.) – це вік заслуженого пенсіонера. Між тим, освітянські тенденції незалежної України повернули КГРІ молодість і енергію: 12 грудня 1994 р. з ініціативи тогочасного ректора на базі КГРІ був утворений КТУ.

Криворізький технічний університет завжди був провідним навчальним закладом нашого міста. Тож, не дивно, що у 2011 р. навколо нього об’єдналися усі інші державні університети, створивши потужну «країну вищої освіти» у Кривому Розі. Сучасний ДВНЗ «Криворізький національний університет» за віком ще немовля. Тож, побажаємо йому щасливої і довгої дороги у житті!

Хронологічно історія становлення університету виглядає так [1, 2]:

- 2 квітня 1921 р. Головпрофосвіта УСРР прийняла рішення про відкриття у Кривому Розі вечірнього робітничого технікуму;

- у березні 1922 р. Катеринославський губернський відділ профосвіти прийняв постанову про відкриття технікума у Кривому Розі не пізніше 1 квітня 1922 р.;

- 7 липня 1922 р. на місці організації технікума – залізничній станції Вечірній Кут, що на руднику Жовтневої революції – була проведена нарада Катеринославської губпрофосвіти, на якій було прийнято рішення про відкриття технікуму 1 вересня 1922 р. Цього ж дня завідувачем новоствореного закладу був призначений В. І. Жигаловський;

- 16 серпня 1922 р. Катеринославська губпрофосвіта надіслала завідувачу І. розпорядження про відкриття 2-річних підготовчих курсів, тобто технікуму 1-го ступеню;

- 4 жовтня 1922 року у приміщенні 7- річної школи на станції Вечірній Кут розпочав роботу технікум 1-го ступеню;

- у квітні 1923 р. розпорядженням Катеринославської губпрофосвіти на базі Криворізького технікума 1-го ступеню був утворений Криворізький вечірній робітничий технікум (КВРТ);

- у 1924 р. у КВРТ через брак викладачів були закриті механічне та електротехнічне відділення, після чого технікум отримав назву КВГТ (Криворізький вечірній гірничий технікум);

- 28 листопада 1929 р. Колегія Наркомосу УСРР прийняла рішення про перетворення технікума у вечірній робітничий інститут (КВРІ);

- на початку 1930-х рр. інститут кілька разів змінював назву: деякий час називався гірничим, потім залізорудним, згодом гірно-рудним [правопис відповідно до оригіналу – Л. Д.], навіть носив ім’я більшовика Серго Орджонікідзе. Однак, остаточною, що закріпилася на довгі роки, стала назва Криворізький гірничорудний інститут (КГРІ);

- у серпні 1936 р. КГРІ зазнав репресій: спочатку його ліквідували як заклад, а у жовтні цього ж року перетворили на філіал Дніпропетровського гірничого інституту;

- у вересні 1938 р. КГРІ поновили у правах самостійного навчального закладу;

- у роки Великої Вітчизняної війни, перебуваючи в евакуації КГРІ з 20 вересня 1941 р. по серпень 1944 р працював у місті Нижній Тагіл у приміщенні місцевого металургійного технікуму;

- 22 жовтня 1944 р. КГРІ поновив заняття для студентів у рідному місті: відтепер розпочався період потужного розвитку закладу;

- у жовтні 1969 р. науковці КГРІ відкривали «Дні науки вузів СРСР» на найвищому науковому форумі Радянського Союзу – Виставці досягнень народного господарства у Москві. КГРІ був нагороджений Великою Золотою медаллю та Дипломом Пошани 1-го ступеня;

- у жовтні 1972 р. Президія Верховної Ради СРСР нагородила КГРІ орденом Трудового Червоного Прапора;

- у 1977 р. КГРІ був нагороджений Грамотою Міністерства вищої і середньої освіти УРСР;

- у 1982 р. КГРІ був нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР;

- у 1983 р. КГРІ був занесений на обласну Дошку Пошани;

- у 1985 р. Вчена рада інституту отримала право на проведення захисту докторських дисертацій;

- 20 червня 1991 р. КГРІ став складовою Академії гірничих наук (АГН) України;

- 12 грудня 1994 р. на базі КГРІ був утворений Криворізький технічний університет (КТУ);

- 21 березня 2011 р. Постановою Кабінету Міністрів України відбулося об’єднання провідних державних вищих навчальних закладів м. Кривого Рогу у єдиний університет;

- 24 травня 2011 р. Указом Президента України новоутвореному університету було присвоєно звання «національний»;

- 1 грудня 2011 р. розпочав роботу ДВНЗ «Криворізький національний університет».

Джерела і література:

1. Експозиція Музею історії університету. Зали 1-4.

2. Коротка історія КТУ// Архів Музею історії університету. – Ф. 1. – Оп. 2. – Спр. 234. – Арк. 1-10.

Легендарні випускники 20-30-х років

У світовій історії простежується дуже дивна річ: її найскладніші негативні періоди залишають найбільш яскраві позитивні образи. І справа не тільки у тому, що суспільна свідомість миттєво реагує на контрасти буття і майже не помічає свої безконфліктні форми існування (і лише втрачаючи їх, гірко сумує!). Феномен цього явища, на наш погляд, лежить в площині людського потенціалу, можливостей для його реалізації. У періоди надмірних випробувань людські характери швидко гартуються і суспільство демонструє нечувані за умов стабільного життя приклади і моделі поведінки.

У радянській історії періодом вражаючих симбіозів були 1930-ті рр., про що автор неодноразово писав у своїх публікаціях. Приголомшливими для дослідника є і сторінки історії КГРІ 30-х рр. Такого поєднання геніальності і злодійства ми не знаходимо ні на яких інших етапах розвитку інституту. І якщо у тогочасних злочинах ми більш-менш обізнані, то прояви «власної геніальності» дослідили, вочевидь, недостатньо.

Отже, представлена розвідка присвячена вивченню маловідомих сторінок історії КГРІ, зокрема, історії передвоєнних випусків фахівців.

В експозиції нашого музею зазначається, що до початку Великої Вітчизняної війни Криворізький гірничорудний інститут встиг підготувати 645 випускників [1], серед яких, за нашими підрахунками, 72 особи отримали дипломи з відзнакою [8]. Вони прославляли своєю працею рідну Alma Mater, значна їх кількість стала відомими у Кривбасі і країні людьми: керівниками підприємств, відомств, науковцями, вихователями інженерних кадрів тощо. Хрестоматійним прикладом в історії нашого закладу є перший випуск 1926 р., що складався усього із 12-ти осіб (, , та ін.). Ця кількість недарма збігається із біблійною: випускникам-піонерам довелося стати справжніми «апостолами» гірничих знань у Кривбасі. Серед них ще не було академічних відмінників [дипломи з відзнакою почали видавати з 1927 р. – Л. Д.], але вони стали відмінниками виробництва: був керуючим трестом «Ленінруда» і здобув почесне звання Героя Соціалістичної Праці, став першим із керівників гірничої ланки, якого нагородили Орденом Леніна, став доктором наук, професором.

Не менш видатними були і подальші випуски. З року від рік зростала якість кадрів. Так, якщо у 1927 р. дипломи з відзнакою отримали лише два випускники (першими відмінниками в історії нашого ВНЗа стали ін і ін), то у 1937 р. – їх кількість зросла у 15 (!) разів і дорівнювала 30.

Слід зазначити, що тогочасні випускники швидко переростали «місцеві масштаби» і виходили на загальнодержавний рівень. Так, колишні студенти КГРІ і А. І. Безлюдько потрапили до складу делегації радянських інженерів, яка у серпні 1941 року зустрічалася з послом СРСР у Швеції Олександрою Михайлівною Колонтай. Фантастичність постаті цієї жінки – вона була першим у світовій практиці послом-жінкою, зуміла утримати Швецію від вступу у радянсько-фінську війну на боці Фінляндії, забезпечила у цій країні нейтральний форпост для СРСР у роки Другої світової війни – і це в умовах особистої трагедії [її чоловіка – командарма Павла Дибенка розстріляли разом із М. Тухачевським – Л. Д.] – перетворює колективне фото делегації радянських інженерів у колі на унікальний експонат нашого музею історії [2].

Випускники 30-х років займалися з особливим натхненням. З цього приводу, академік писав: «До цих пір доводиться дивуватися незвичному потягу студентів до освіти, систематично після 8-мигодинної виснажливої праці в шахті, ще й маючи вечорами повне учбове навантаження» [5, с. 2]. Газета «Гірничий інженер» у 1978 р. надала слово комсомольцю 30-х рр. – випускнику КГРІ 1935 р., на той час директору НДІ «Механобрчормет» , який зазначав: «Одержавши середню освіту в робфаках і на курсах по підготовці у вузи без відриву від виробництва, ми з перших днів перебування в інституті з більшовицькою енергією взялися за навчання» [7]. На той час у КГРІ нараховувалося близько 500 комсомольців, вони були ініціаторами соціалістичного змагання і, як розповідав , за показниками успішності обійшли своїх суперників – студентів Київського гірничо-геологічного інституту. Окрім напружених занять, студенти КГРІ мали й інші важливі завдання: рили котловани для домни «Комсомолка», зводили Карачунівську дамбу, закладали міські парки. Під час зведення дамби не вистачало мішків для піску і студенти КГРІ дружньо відгукнулися на заклик міськкому комсомолу «Кожному зібрати по п’ять мішків!».

Навчаючись у такому напруженому ритмі, тогочасні студенти КГРІ ще й встигали писати наукові праці. Так, випускник КГРІ Олександр Рувімович Богуславський [випускник з відзнакою 1936 р. – Л. Д.] у соавторстві зі своїм однокурсником іковим ще під час навчання на 5-ому курсі написали монографію, присвячену роботі машиніста скреперної лебідки у залізорудній промисловості [3]. Їх одногрупник Іван Іванович Савицький, вивчаючи гірничу справу, в подальшому став директором Південного гірничо-збагачувального комбінату [4].

Самим титулованим випускником 1936 р. став Володимир Самійлович Виноградов, у послужному списку якого значиться посада заступника міністра чорної металургіі СРСР [6]. народився 21 грудня 1909 р. у селянській родині. Усе своє свідоме життя він присвятив гірничий справі, пройшовши шлях від гірноробочого до заступника міністра чорної металургії Радянського Союзу. Володимир Самійлович вступив до нашого інституту у 1931 році, закінчивши перед цим «кузню для робітничо-селянської інтелігенції» – робітфак. Здобувши диплом, працював у Кривбасі. Спочатку начальником дільниці гірничо-капітальних робіт, згодом начальником шахти, завідуючим гірничими роботами на рудоуправлінні «Більшовик», головним інженером рудоуправління ім. Карла Лібкнехта. У роки війни працював в оборонній промисловості: його зусиллями у стислі строки на Уралі було налагоджено виробництво залізованадієвого і титанового концентратів. До 1950 року продовжував працювати на Уралі, де очолював Златоустівське рудоуправління. Керівництво Мінчормету СРСР у 1950 р. відрядило його у Кривбас, де до 1955 р. працював на посадах заступника управляючого трестом «Кривбасруда», головним інженером і управляючим трестом «Ленінруда» та приймав участь у будівництві нових гірничорудних підприємств регіону. У 1955 р. був призначений заступником міністра чорної металургії УРСР. У часи «хрущовських» реформ – з 1957 по 1965 рр. – був заступником голови Дніпропетровського раднаргоспу. У 1965 р. він зайняв найвищу у своїй трудовій біографії посаду заступника міністра чорної металургії СРСР.

Володимир Самійлович Виноградов брав активну участь у розбудові гірничометалургійного комплексу Кривого Рогу. Він ініціатор і один із керівників будівництва у Кривбасі гірничо-збагачувальних комбінатів на базі родовищ бідних залізистих кварцитів – Південного, Новокриворізького, Північного, Центрального, Інгулецького. ініціював залучення у промислову розробку окислених залізистих кварцитів. Під його керівництвом вперше в СРСР була вирішена проблема промислового отримання товарного залізорудного концентрату випалювально-магнітним способом. Володимир Самойлович зазнав і літературної слави: він був одним із авторів науково-популярного видання «Руда і люди», за що у 1973 р. отримав Диплом І ступеня від Всесоюзного товариства «Знание». За видатні заслуги у 1972 р. був відзначений званням «Почесний громадянин м. Кривого Рогу». Ось такими були випускники КГРІ 1936 року!