Майнова відповідальність за порушення лісового законодаства (стр. 4 )

Екологічна шкода завдається безпосередньо навколишньому природному середовищу, а через нього – екологічним інтересам суспільства. Вона знаходить свій прояв у забрудненні, виснаженні довкілля, руйнуванні екологічних зв’язків. Об’єктом посягання у випадку заподіяння такої шкоди виступає якість навколишнього природного середовища, стан екологічних систем, біологічні, хімічні та інші процеси, які в них відбуваються. Різновидом екологічної шкоди є антропологічна шкода, тобто шкода, спричинена здоров’ю людини внаслідок негативних змін у довкіллі, що може проявлятися у зниженні або втраті працездатності, хворобах, смертності людей, генетичних змінах тощо.

На відміну від економічної шкоди, що виражається у вартості втрат матеріальних цінностей і майбутніх доходів, екологічна шкода – це більш складне структурне утворення, яке складається з двох самостійних частин: вартості матеріально-грошових затрат, використаних на охорону природного об’єкта, якому завдано шкоду, витрат на відновлення порушеного стану довкілля, а також екологічних втрат навколишнього природного середовища, що виникли внаслідок повного або часткового припинення виконання ним функцій життєзабезпечення. Ці втрати в свою чергу поділяються на такі, що можуть бути відновлені повністю, такі, що можуть бути відновлені частково і протягом тривалого часу, й ті, що відновленню не піддаються.

Подібне розмежування шкоди певною мірою умовне, оскільки екологічна шкода, як і економічна, має майновий характер і оцінюється в грошовому вимірі [106][103]. Аналізуючи порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, не можна не прийти до висновку, що заподіяна деякими з них шкода може носити винятково економічний характер (без порушення нормальної течії природних процесів). У таких випадках відшкодування шкоди має реґламентуватися безпосередньо цивільно-правовими нормами і варто відмовитися від спеціального еколого-правового регулювання способів обчислення розмірів цієї шкоди.

Винятково ж екологічної шкоди бути не може, оскільки порушення стану того чи іншого природного об’єкту не тільки руйнує екологічні зв’язки, але й завжди впливає на майнові інтереси власників і користувачів природних ресурсів. Так, самовільна рубка дерев, як і більшість інших лісопорушень, одночасно завдає шкоди лісовому біогеоценозу і лісовому господарству як галузі економіки. Будь-які втрати, будь-які негативні зміни в навколишньому природному середовищі, завдають шкоди народу України, який у відповідності до ст. 13 Конституції є виключним власником природних ресурсів, підривають економічний потенціал держави, навіть якщо на сучасному етапі науково-технічного розвитку той чи інший природний об’єкт ще не знайшов безпосереднього господарського застосування.

Тому продуктивнішим здається поділ шкоди, запропонований . У структурі шкоди, заподіяної природним об’єктам, він виділяє дві самостійні частини. Перша складається з вартості матеріально-грошових затрат на природоохоронні заходи, на відновлення порушеного стану природи і за своїм характером може бути ототожнена з прямою дійсною шкодою. Відшкодування цієї шкоди спрямоване на повернення коштів, вкладених в організацію охорони природи та раціонального природокористування.

Друга частина шкоди охоплює втрати у природному середовищі, які стали результатом виключення життєво важливих функцій окремих його елементів або комплексів. Такі втрати є невідновлюваними або важко відновлюваними, що ускладнює можливість їх грошової оцінки [104][104]. Однак не можна погодитися з думкою автора про те, що в цій частині відшкодування має не компенсаційний, а каральний і попереджувальний характер [104][105]. Думається, що компенсація саме цих втрат має забезпечити майбутні вкладення грошових і матеріальних ресурсів у відновлення порушеного стану довкілля, відтворення його елементів та оздоровлення середовища в цілому.

Внаслідок лісопорушень може наставати як економічна, так і еколого-економічна (втрати в природному середовищі, що можуть бути умовно виражені в грошовій оцінці) шкода. Так, самовільне сінокосіння, випасання худоби на призначених для цього ділянках лісового фонду не завдає шкоди лісовій екосистемі, а посягає лише на економічні інтереси законних користувачів сіножать та пасовищних угідь. Проте більшість лісопорушень тягнуть за собою негативні зміни в навколишньому природному середовищі, тобто мають безпосередню екологічну спрямованість. До таких лісопорушень можна віднести, наприклад, самовільні рубки, знищення або пошкодження лісової рослинності, знищення корисної для лісу фауни тощо.

Шкода, заподіяна порушеннями лісового законодавства може бути визначена як негативні для лісового господарства наслідки протиправних діянь у формі знищення, пошкодження, забруднення, іншого погіршення якості лісу або окремих елементів лісової екосистеми, порушення екологічних зв’язків між ними, а також зниження ефекту від лісогосподарської діяльності законних лісокористувачів через недоотримання продукції лісової галузі.

Конкретні прояви такої шкоди надзвичайно різноманітні й далекосяжні, що зумовлено виконанням лісами багатьох функцій, пов’язаних з забезпеченням життєдіяльності людини та підтриманням екологічного балансу в навколишньому середовищі. У результаті знищення, пошкодження лісів, їх засмічення та інших протиправних діянь погіршуються санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні та інші властивості лісів. Безгосподарні рубки тягнуть за собою загибель тварин, птахів, інших живих організмів, середовищем проживання яких є ліс. Порушення нормальних екологічних зв`язків справляє негативний вплив на ґрунти, гідрологічний режим та клімат. Негативні економічні наслідки знаходять свій прояв і в недоотриманні деревини, живиці, лікарсько-технічної сировини, дикорослих плодів, грибів, ягід, кормів для худоби, інших лісових ресурсів. Створюється загроза нормальній господарській діяльності людини, раціональному та ефективному лісокористуванню, погіршуються умови здійснення інших галузей господарювання, таких як мисливство або бджільництво.

Треба також мати на увазі, що ці та інші негативні наслідки лісопорушень можуть набувати характеру транскордонних і виявлятися не тільки на території нашої держави, а й за її межами. Так, міжнародне значення мають ліси Закарпаття, де формується третина водного басейну Тиси – головної притоки Дунаю. Вони забезпечують нормальний гідрологічний режим і є важливим фактором попередження повеней як в Україні, так і в сусідній Угорщині [100][106].

Шкода, заподіяна лісовому господарству, є різновидом цивільно-правової шкоди з урахуванням особливостей, пов’язаних з об’єктом і способами її заподіяння. Ст. 453 Цивільного кодексу УРСР визначає способи відшкодування шкоди. Згідно з нею, присуджуючи відшкодування шкоди, суд відповідно до обставин справи зобов'язує особу, відповідальну за шкоду, відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ і таке інше) або повністю відшкодувати заподіяні збитки. Новий ЦК України надає право вибору способу відшкодування потерпілому. Відповідно до ч. 1 ст. 1192 Кодексу з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов’язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі або відшкодувати збитки в повному обсязі.

Основним способом відшкодування шкоди, заподіяної лісовому господарству, є відшкодування збитків, тобто компенсація грошового еквівалента, грошової оцінки негативних наслідків лісопорушення, як тих, що вже виникли, так і тих, що мають перспективний характер, що зумовлено наявністю в структурі шкоди екологічної складової – зруйнованих або пошкоджених зв’язків між елементами лісової екосистеми. Усунення екологічної шкоди досягається шляхом відновлення природних ресурсів, відтворення природного об’єкта в натурі, оздоровлення довкілля [119][107]. Це складний процес, який вимагає тривалого часу, спеціальних технологій тощо, і часто реалізацію заходів щодо усунення наслідків правопорушення винна особа власними силами забезпечити не може. Іноді заподіяна екологічна шкода взагалі не піддається ліквідації. Тому чинне законодавство передбачає стягнення з правопорушника відповідних грошових сум, котрі в подальшому мають спрямовуватися на проведення природоохоронних заходів.

Проте не слід зовсім відкидати можливостей відшкодування в натурі шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями, і, зокрема, порушеннями лісового законодавства. Саме завдяки відшкодуванню в натурі досягається найбільш повна реалізація компенсаційної функції майнової відповідальності, тобто суттєво підвищується її ефективність. Детальніше питання ефективності майнової відповідальності за порушення лісового законодавства будуть розглянуті у відповідному розділі дисертації, зараз же зазначимо наступне. На нашу думку, суди повинні зобов’язувати винних осіб відшкодувати шкоду в натурі в тих випадках, коли це можливо, наприклад розчистити звалище відходів, відновити еродовані внаслідок порушення технології заготівлі деревини ґрунти тощо. У першу чергу це має стосуватися наслідків тих лісопорушень, котрі спричиняють лише економічну шкоду і не завдають шкоди екологічної, наприклад, пошкодження або знищення лісогосподарських знаків.

Здається доцільним передбачити певні правові механізми, які б забезпечили пряме фінансування порушником-суб’єктом підприємницької діяльності природоохоронних, зокрема, лісовідновлювальних заходів, або ж участь порушника-фізичної особи у виконанні відповідних робіт. Так, суд міг би зобов’язати порушника закупити за власний кошт насіння, саджанці або сіянці лісових культур, оплатити витрати праці на створення умов для природних процесів росту, розвитку й розмноження деревних і чагарникових рослин і т. ін. Якщо порушником є лісокористувач (наприклад, підприємство, в структурі якого створено спеціалізований лісогосподарський підрозділ, що має спеціалістів та необхідні технічні можливості), на нього має покладатися обов’язок відновити порушену лісову екосистему власними зусиллями.

Як вже було сказано, не всі наслідки лісопорушення проявляються одразу, тому не в усіх випадках здійснення винною особою таких заходів повністю покриє шкоду, заподіяну лісопорушенням. Покладення на порушника обов’язку вчинити певні дії щодо ліквідації шкідливих наслідків слід розглядати як один із способів відшкодування поряд із стягненням неустойки або суми відшкодування, обчисленої за таксами.

На нашу думку, суд в кожному випадку, враховуючи думку позивача (органи й особи, уповноважені на звернення до суду у справах про стягнення коштів на покриття шкоди, заподіяної державі, згідно з ч. 2 ст. 97 ЛК України), характер заподіяної шкоди, матеріальні, фінансові, фізичні та інші можливості особи, відповідальної за шкоду, а також виходячи з інтересів максимально швидкого та ефективного відновлення порушеного стану довкілля, повинен ухвалити рішення про обрання одного з трьох варіантів відшкодування: 1) стягнути з порушника нараховану за встановленими таксами або розмірами відшкодування за порушення лісогосподарських вимог грошову суму; 2) покласти на винну особу зобов’язання відшкодувати шкоду в натурі повністю, якщо це можливо; 3) зобов’язати порушника забезпечити необхідні і можливі лісовідновлювальні заходи (в рішенні має конкретизуватися, які саме, протягом якого часу), відповідно зменшивши розмір грошового стягнення. Грошова сума в останньому випадку має компенсувати майбутні витрати на повне відновлення природного об’єкта (наприклад, на вирощування деревостанів до певного віку) та ліквідацію негативних екологічних наслідків віддаленого характеру.

Збитки, заподіяні лісопорушеннями мають складну структуру. До них входить грошова оцінка негативних наслідків, спричинених лісопорушенням, тому елементи цих збитків мають певну специфіку в порівнянні із передбаченими в ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу УРСР. Питання про склад збитків, заподіяних порушеннями законодавства про охорону навколишнього природного середовища в цілому достатньо з’ясоване в еколого-правовій літературі, однак окремі його аспекти вимагають уточнення в зв’язку зі змінами, що відбулися в правовому режимі природних об’єктів.

Елементи збитків, заподіяних порушеннями законодавства про охорону навколишнього природного середовища вперше були визначені [74][108]. На його думку, збитки, що виникають у результаті неправомірного використання природних об’єктів складаються з таких негативних наслідків майнового характеру: а) недоотримання певної кількості природної сировини для народного господарства; б) невикористання витрат матеріальних засобів і праці, раніше вкладених у природні об’єкти; в) необхідності витрат матеріальних засобів та праці на відновлення стану довкілля.

В. П. Єгоровим було зроблено спробу встановити співвідношення елементів складу збитків, передбачених цивільним законодавством, зі складовими збитків, заподіяних порушеннями законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Відповідно до його висновків, витратам, зробленим кредитором відповідають невикористані витрати матеріальних засобів, вкладених у природні об’єкти з метою покращення їх якості та отримання певної продукції під час експлуатації природних об’єктів, а також витрати, необхідні для відновлення попереднього стану цих об’єктів. Вартості втраченого або пошкодженого майна відповідатиме розмір збитків, заподіяних протиправними діями, спрямованими на пошкодження або знищення природних об’єктів, котрі в той же час спричиняють і втрату майна потерпілого (оскільки в СРСР природні об’єкти не мали грошової оцінки і були повністю вилучені з цивільного обігу, то відповідно у складі збитків, заподіяних пошкодженням або знищенням цих об’єктів не могла бути присутня їх вартість. Лише якщо внаслідок заподіяння шкоди природному об’єкту опосередковано страждало інше майно, то до складу збитків включався й такий елемент). Не одержані кредитором доходи виражаються в недоотриманні певної кількості сировини для народного господарства [42][109].

У складі збитків, заподіяних порушеннями лісового законодавства в юридичній літературі виділяються невикористані витрати, пов’язані з вирощуванням лісу, веденням лісового господарства; витрати, пов’язані з відновленням лісів та їх корисних властивостей; вартість неотриманої природної сировини (деревини, живиці, другорядних лісових матеріалів тощо) [89][110].

ЗК України  закріпив можливість приватної власності на землі лісового фонду та вирощені на них насадження, а це, в свою чергу, передбачає включення таких ділянок до цивільного обігу (прямих обмежень щодо укладення угод з належними приватним власникам землями лісового фонду, на відміну від земель сільськогосподарського призначення, Кодексом не передбачено). Виходячи з цього, до складу збитків у разі знищення лісу має входити ринкова вартість ділянки лісового фонду як цілісного комплексу, а не лише вартість не вилучених внаслідок порушення ресурсів – втраченої чи недоотриманої деревини, живиці, іншої природної сировини. Ми вважаємо, що саме цей елемент збитків, заподіяних лісопорушенням, має відповідати прямим збиткам у їх цивільно-правовому визначенні. Щодо неотриманої природної сировини, то в залежності від того, яким об’єктам і яка саме шкода була заподіяна, її вартість може бути віднесена як до прямих збитків (наприклад, самовільна рубка стиглих або перестиглих деревостанів), так і до втраченої вигоди (самовільна рубка молодих дерев, що не досягли віку стиглості).

Важливе місце в структурі збитків, заподіяних лісопорушеннями, займають уже зроблені витрати на лісове господарство, а також майбутні витрати, зумовлені необхідністю здійснювати роботи щодо штучного відновлення порушеного стану лісів. Витрати на лісове господарство – це витрати праці та коштів на створення умов для природних процесів росту, розвитку і розмноження деревних рослин. Вони охоплюють витрати на лісоустрій, лісоосушувальні роботи, охорону лісів, боротьбу зі шкідниками, попередження лісових пожеж, заробітну плату працівників лісової охорони, інші загальновиробничі та адміністративно-управлінські затрати. Зазначені заходи вимагають значних вкладень, як за рахунок власних коштів лісокористувачів, так і за рахунок державного бюджету. Так, Державною програмою “Ліси України” на роки, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. [39][111] визначено низку заходів, спрямованих на забезпечення розвитку лісового господарства України. Зокрема, Програмою передбачаються заходи щодо підвищення продуктивності лісів на основі застосування лісокультурних методів та забезпечення ведення збалансованого й невиснажливого лісокористування; розширення мережі селекційно-насіннєвих центрів і теплично–розсадникових комплексів; зміна малоцінних насаджень високопродуктивними деревними породами; створення необхідних умов для відтворення лісу природним шляхом з метою збереження біологічного різноманіття та збільшення площ біологічно стійких і високопродуктивних насаджень; заліснення неугідь, малопродуктивних, деградованих, техногенно-забруднених земель, завдяки чому має бути забезпечено подолання основних дестабілізуючих факторів екологічної ситуації – ерозії ґрунтів та виснаження річок. Передбачені також протипожежні профілактичні та запобіжні заходи, зокрема, створення протипожежних розривів, мінералізованих протипожежних смуг, створення і реконструкція мережі протипожежних веж, телевізійних лазерно-далекомірних спостережних комплексів, оновлення засобів зв’язку і протипожежної техніки. Крім того, для збалансованого розвитку лісового господарства потрібна державна підтримка лісогосподарської науки і освіти, посилення соціального захисту працівників лісового господарства.

На фінансове забезпечення цих та інших визначених Державною програмою заходів необхідні кошти в сумі 13,5 млрд. гривень, у тому числі бюджетних – близько 3,24 млрд. гривень. Решта витрат має покриватися за рахунок надходжень від господарської діяльності лісокористувачів, а також з інших джерел, у тому числі коштів міжнародних організацій та іноземних інвесторів.

Усі ці витрати повинні давати належний ефект для покращення стану лісів, посилення їхніх екологічних, соціальних, економічних та інших функцій. Але якщо ліси, на поліпшення яких витрачені фінансові та матеріальні ресурси, будуть знищені або пошкоджені, то здійснені витрати виявляться даремними з вини лісопорушника.

Крім того, необхідно буде вкладати додаткові кошти для відновлення лісу, тому до структури збитків включається й вартість затрат на лісовідновлення.

Наявність у таксах для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству, названих елементів збитків найбільш яскраво можна простежити на прикладі п.4 Приміток до Додатку № 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 1996 р. Згідно з ним під час обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству підприємствами, установами, організаціями і громадянами пошкодженням лісу стічними водами, хімічними речовинами, промисловими та комунально-побутовими викидами, відходами і покидьками, а також пошкодженням лісу внаслідок підпалу або порушення правил пожежної безпеки в лісах, враховуються:

пошкодження лісових культур і насаджень природного походження, яке обчислюється в десятикратному розмірі діючих такс на деревину, що відпускається на пні за першим розрядом у всіх таксових поясах без застосування встановлених норм зниження такс;

вартість робіт, пов’язаних з припиненням негативного впливу на насадження зазначених факторів або гасінням лісової пожежі;

вартість робіт з очищення території;

вартість робіт, пов’язаних з вирощуванням лісових насаджень до віку деревостанів, пошкоджених зазначеними негативними факторами.

Підсумовуючи викладене, вважаємо можливим у структурі збитків, заподіяних порушеннями лісового законодавства, визначити наступні елементи:

а) прямі збитки, тобто вартість знищеного або пошкодженого лісу;

б) втрачена вигода, тобто вартість лісових ресурсів, що утворилися б у майбутньому, якби цьому не перешкодило лісопорушення;

в) невикористані витрати праці й матеріальних засобів, вкладені у лісове господарство з метою покращення стану лісів, підвищення їх продуктивності тощо;

г) майбутні витрати, які доведеться зробити з метою відновлення порушеної природної рівноваги. Причому до цього елемента збитків належать витрати не лише на лісовідновлення, а й на приведення у сприятливий стан інших природних об’єктів, екологічно пов’язаних з лісом, та довкілля в цілому.

1.4. Способи обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням лісового законодавства

Специфіка відносин, котрі є предметом регулювання лісового права, визначила відмінності застосування цивільно-правового інституту відшкодування шкоди, заподіяної порушенням лісового законодавства. Великою мірою ця специфіка відображається у способах обчислення шкоди, заподіяної порушеннями лісового законодавства, які реґламентуються спеціальними підзаконними нормативними актами. Як зазначалося вище, існує два види майнової відповідальності за лісопорушення: договірна та позадоговірна, і чинне законодавство передбачає різні розміри майнових стягнень за шкоду, заподіяну внаслідок делікту та за шкоду, що виникла в результаті порушення вимог лісорубного квитка (ордера), лісового квитка, Правил відпуску деревини на пні в лісах України, Санітарних правил в лісах України та інших нормативно-правових актів, котрі встановлюють порядок ведення лісового господарства і здійснення окремих видів лісокористування.

З метою врегулювання деліктних відносин законодавець встановлює два основних способи обчислення розміру заподіяної шкоди: за чітко визначеними таксами або, якщо цього вимагає характер лісопорушення, з використанням розрахункового методу. Щодо договірної відповідальності, то тут мають застосовуватися майнові стягнення, передбачені Правилами відпуску деревини на пні та Санітарними правилами в лісах України.

Розглянемо спочатку таксовий метод визначення розміру шкоди, заподіяної порушеннями лісового законодавства. Без використання специфічних санкцій майнової відповідальності – такс обчислити цей розмір було б надзвичайно складним завданням. Особливості екологічної шкоди такі, що передбачити, а тим більше підрахувати і довести в суді на день пред`явлення вимоги про відшкодування, всі шкідливі наслідки протиправного діяння не завжди можливо. Це зумовлено тим, що пряма позитивна шкода (втрата деревини при незаконній рубці, посадочного матеріалу при знищенні сіянців і саджанців і т. ін.) має невелику питому вагу в структурі збитків, заподіяних лісопорушенням. Основними елементами їх є неодержані доходи, невикористані затрати, вкладені у лісове господарство, витрати на проведення лісовідновлювальних робіт. Визначити за допомогою бухгалтерських розрахунків вартість неодержаних доходів, наприклад, деревини, котра могла б утворитися, якби ліс не був знищений або пошкоджений, достовірно не можливо [111][112].

Крім того, протиправне використання лісів впливає на інші елементи довкілля, зокрема, клімат, стан атмосфери, ґрунтів та водних об`єктів, тваринний світ тощо, тобто порушує стабільність навколишнього природного середовища, створює загрозу його екологічній безпеці, а отже, і здоров`ю людини. Можна погодитися з та О. І. Крассовим, котрі вважають, що існування такс значною мірою зумовлено недостатністю наших уявлень про комплекс негативних результатів антропогенного впливу на біосферу, відставанням досліджень в галузі природничих наук про наслідки порушення правил природокористування від потреб судової практики, і, як наслідок - відсутністю об`єктивних науково обґрунтованих методик оцінки наслідків нераціонального природокористування [89; 149][113].

Нарешті, не можна не зазначити, що лісопорушення знижують можливість використання лісів для задоволення виховних, естетичних та інших нематеріальних потреб. Розуміння таких віддалених потенційних наслідків порушень лісового законодавства, а також неможливість їх конкретного передбачення і доведення в судовому порядку в кожному окремому випадку і призвело до появи таксового методу в нормативних актах, котрі регламентують майнову відповідальність за лісопорушення.

Таксовий метод має свою історію і до впровадження його в практику визначення розміру заподіяної шкоди вимагало складних розрахунків. Так, Інструкцією від 22 грудня 1939 р. “Про порядок притягнення до відповідальності лісопорушників у лісах державного і місцевого значення Союзу РСР” [67][114] встановлювалися елементи, з яких мала складатися ціна позову про відшкодування шкоди, заподіяної лісопорушенням. До неї включалася таксова вартість самовільно зрубаної, викраденої або знищеної деревини, а також вартість інших лісових матеріалів, якщо вони не були вилучені в порушника, та суми необхідні для відшкодування шкоди, заподіяної порушником лісовому господарству. В свою чергу ці суми складалися з вартості технічної ліквідації наслідків лісопорушення (прибирання залишків порубки, засів нових лісових культур замість пошкоджених, відновлення пошкоджених лісогосподарських знаків тощо); збитків від знецінення насаджень в результаті лісопорушення та від безгосподарно проведеної рубки деревини; вартості зберігання арештованого лісу, лісових матеріалів й інших видів шкоди, заподіяних лісопорушенням. Розрахунок розміру збитків, які підлягали відшкодуванню, за такою схемою був досить складним і незручним. Через це він майже не застосовувався у практиці лісогосподарських та судових органів. Зазвичай, органи лісового господарства, обраховуючи збитки, включали до них лише вартість незаконно зрубаного за таксами відпуску деревини на пні, що компенсувало шкоду лише частково [124][115].

У зв`язку з цим, а також через істотне збільшення невідповідності майнового стягнення дійсному розміру шкоди під час війни, в 1943 р. були вперше введені спеціальні такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної самовільними рубками та розкраданням лісу. Ці такси були призначені не тільки для обчислення фактичної шкоди. Вони мали виражений штрафний характер, оскільки в умовах війни розрив між реальними цінами на деревину і цінами, встановленими для відпуску лісу на пні, був величезним. Таким чином, суми збитків, обчислених за таксами відпуску деревини на пні, разом із сумою штрафу (який стягувався у дво - трикратному розмірі) не могли зупинити лісопорушників, оскільки кошти, отримані від продажу незаконно зрубаної деревини в умовах війни були значно більшими [124][116].

У 1955 році Рада Міністрів СРСР затвердила нові такси, що поширювали свою дію на всі ліси Радянського Союзу. Розміри відшкодування значно зменшилися порівняно з тими, які були встановлені під час війни. Скоротився і перелік лісопорушень, котрі тягли за собою таксову відповідальність. За новим нормативним актом збитки обчислювалися за таксами лише при вчиненні населенням самовільної рубки лісу та пошкодження дерев до ступеня припинення росту. У випадку пошкодження дерев до ступеня неприпинення росту такси не застосовувалися. Збитки, завдані такими порушеннями, включали суми, на які знецінилися дерева, за таксами відпуску деревини на пні.

В подальшому розміри такс та перелік лісопорушень, що тягли за собою майнову відповідальність за таксами, неодноразово змінювалися [49][117]. Проте такси продовжували зберігати в собі штрафний елемент, що навіть викликало пропозиції відмовитися від адміністративних штрафів у тих справах, де діяли такси [103][118].

Через свою зручність таксовий метод знайшов широке застосування в нормативних актах, що реґламентують питання відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природні ресурси в Україні. Він значно спрощує обчислення розміру шкоди, заподіяної порушеннями законодавства про тваринний і рослинний світ, природно-заповідний фонд, звільняє від складного (а іноді й неможливого) доказування збитків, що підлягають відшкодуванню.

При всій своїй зручності, такси для обчислення розмірів шкоди використовуються лише щодо деяких природних об`єктів, котрі, як зазначає , дають таку можливість завдяки своїм природно-економічним характеристикам. Тобто, сфера застосування такс обмежується лише тими природними об`єктами, які не володіють ознакою неподільності [108][119]. Дійсно, такси, як правило, встановлюються за кожний екземпляр пошкоджених або знищених дерев і розмір стягнення визначається в залежності від кількості пошкоджених або знищених екземплярів. Однак, чинне законодавство використовує й інші розрахункові одиниці для формування такс. Зокрема, таксова відповідальність встановлюється за кожний гектар пошкоджених або знищених лісових культур, насаджень і молодняка природного походження та самосіву на землях, призначених для лісорозведення; за кожний гектар самовільно скошених сіножатей і пасовищних угідь; за кожну голову великої рогатої худоби при самовільному її випасанні на сіножатях або пасовищних угіддях; за кожний погонний метр лісоосушувальних каналів і дренажних систем тощо. Таким чином, категорично відкидати можливість застосування таксового методу для обчислення розміру шкоди, заподіяної неподільним природним об`єктам (точніше, тим, які не складаються з окремих екземплярів), не варто. Зважаючи на простоту, доступність та зручність такс для судової практики, уявляється, що при виборі правильної одиниці для встановлення такси, обґрунтованого розміру відшкодування з можливістю коректив для варіативних ситуацій таксовий метод може бути поширеним і на випадки заподіяння шкоди іншим природним об`єктам.

З іншого боку, слід мати на увазі, що чинне лісове законодавство щодо окремих видів лісопорушень не визнає можливим заздалегідь встановити конкретну суму збитків і послуговується розрахунковим методом. Так, п. 4 примітки до додатку № 3 до Постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 1996 р. передбачено низку факторів, які слід враховувати під час обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству підприємствами, установами, організаціями і громадянами пошкодженням лісу стічними водами, хімічними речовинами, промисловими та комунально-побутовими викидами, відходами та покидьками, а також пошкодженням лісу внаслідок підпалу або порушення правил пожежної безпеки в лісах. До суми відшкодування зараховуються: десятикратний розмір діючих такс на деревину, що відпускається на пні за першим розрядом у всіх таксових поясах без застосування встановлених норм зниження такс; вартість робіт, пов`язаних з припиненням негативного впливу на насадження зазначених факторів або гасінням лісової пожежі; вартість робіт з очищення території; вартість робіт, пов`язаних з вирощуванням лісових насаджень до віку деревостанів, пошкоджених зазначеними факторами. В цьому випадку застосовано змішаний порядок визначення розміру шкоди, тобто поєднання таксового і розрахункового методів.

Під таксою для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісопорушенням більшість авторів розуміє умовну одиницю обчислення заподіяної шкоди [43; 44; 119][120], заздалегідь обчислений та зафіксований у твердій грошовій сумі розмір шкоди, яку слід відшкодувати в зв`язку з неправомірним використанням природних ресурсів [84; 106; 188][121]. Однак чинне законодавство не завжди встановлює такси у твердій грошовій сумі, як це передбачено, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1993 р. “Про розміри компенсації за добування (збирання) та шкоду, заподіяну видам тварин і рослин, занесеним до Червоної книги України”. Вони можуть бути також визначені в розмірі, кратному до мінімальної зарплати або, як це зроблено в постанові Кабінету Міністрів від 5 грудня 1996 р. “Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству” – до неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Тому більш точним сьогодні є визначення такси як тарифу, розрахункової одиниці, що застосовується для обчислення розміру шкоди, заподіяної природним об`єктам [180][122].

Зазначеною Постановою, згідно з додатками, затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству підприємствами, установами, організаціями та громадянами пошкодженням дерев і чагарників до ступеня неприпинення росту; знищенням або пошкодженням лісових культур, насаджень і молодняка природного походження та самосіву на землях, призначених для лісовідновлення та лісорозведення; знищенням або пошкодженням сіянців і саджанців у лісових насадженнях та на плантаціях; самовільним сінокосінням, випасанням худоби; знищенням і пошкодженням лісогосподарських та відмежувальних знаків; знищенням або пошкодженням мурашників; пошкодженням сіножатей та пасовищних угідь; знищенням або пошкодженням лісоосушувальних каналів, дренажних систем і шляхів; незаконною рубкою і пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту; самовільною заготівлею (збиранням) недеревних рослинних ресурсів у порядку спеціального використання, а також загального використання на ділянках, де це заборонено чи допускається тільки за спеціальним дозволом.

Розміри стягнень диференційовані. Конкретний розмір визначається в залежності, перш за все, від того, яке правопорушення мало місце і в якій групі лісів воно вчинене. Оскільки до першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції, то стягнення за лісопорушення в цих лісах є більш високими, ніж за аналогічні порушення в лісах другої групи, що поряд з екологічним, мають експлуатаційне значення. Особливо обумовлена законодавцем також відповідальність за знищення або пошкодження лісових культур, насаджень і молодняка природного походження та самосіву в гірських лісах Карпат і Криму (примітка 1 до додатку № 3 до Постанови). Майнові санкції за це порушення збільшені вдвічі, знову ж таки, через особливу екологічну роль цих лісів.

У додатках № 1 та № 9 розміри стягнень залежать також від породи та якості знищених або пошкоджених дерев та чагарників. Так, при пошкодженні до ступеня неприпинення росту самшиту, кипариса, айланта, платана, горіхів усіх видів, еталонних дерев і дерев на елітних лісонасіннєвих плантаціях такса збільшується в два рази, а при їх незаконній рубці або пошкодженні до ступеня припинення росту – у три рази. Така ж дво - і трикратна відповідальність встановлюється відповідно за пошкодження і знищення молодих хвойних дерев віком до 41 року в грудні – січні. У разі привласнення буреломних, вітровальних дерев, а також самовільної рубки сухостійних дерев розмір відшкодування зменшується у два рази.

При визначенні розміру майнових стягнень враховуються також затрати людської праці, вкладені в лісове господарство. За деякі види лісопорушень розмір відшкодування визначається в залежності від того, в природних умовах чи зі створенням спеціальних умов завдяки втручанню людини виросли лісові культури. Відповідно до такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству знищенням або пошкодженням лісових культур, насаджень і молодняка природного походження та самосіву на землях, призначених для лісовідновлення та лісорозведення, розмір заподіяної шкоди складає 340 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на місяць за 1 гектар у лісах першої групи і 270 – у лісах другої групи, якщо вік лісових культур, насаджень, молодняка природного походження та самосіву не перевищує 5 років. У віці від 6 до 10 років розмір відшкодування складає відповідно 440 і 340 неоподатковуваних мінімумів. За таксою для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству знищенням або пошкодженням сіянців і саджанців у лісових насадженнях та на плантаціях розміри відшкодування істотно відрізняються. Так, майнова санкція за зазначені дії, вчинені у розсадниках складає за кожний гектар сіянців 360 неоподатковуваних мінімумів; за кожну тисячу саджанців основних лісових порід віком до 3 років – 14; за кожний саджанець плодових, декоративних і технічних порід - 0,6. За кожний саджанець елітних насіннєвих, знищений або пошкоджений на плантаціях майнову відповідальність встановлено в розмірі 2-х неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на місяць, а за кожний саджанець всіх інших насіннєвих – 0,6. Таким чином, такса для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству знищенням або пошкодженням сіянців і саджанців у розсадниках та на плантаціях істотно вища (тим більше, що відповідальність встановлюється не лише за одиницю площі, а й за кожний екземпляр знищеного або пошкодженого), ніж та, що передбачена на випадок пошкодження або знищення молодняка природного походження та самосіву.