Майнова відповідальність за порушення лісового законодаства (стр. 5 )

Крім того, розмір відшкодування ставиться також у залежність від діаметру дерева у корі біля шийки кореня, віку знищених або пошкоджених лісових культур та деяких інших чинників.

Більш високі розміри відшкодування передбачені чинним законодавством для випадків, коли пошкоджені або знищені лісові рослини, занесені до Червоної книги України або ростуть на природно-заповідних територіях. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну видам лісових рослин, котрі занесені до Червоної книги України, реґламентується постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1993 р. “Про розміри компенсації за добування (збирання) та шкоду, заподіяну видам тварин і рослин, занесеним до Червоної книги України” (з наступними змінами). У разі заподіяння шкоди лісам, що знаходяться в межах територій природно-заповідного фонду, слід користуватися постановою Кабінету Міністрів України від 21 квітня 1998 р. “Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України”. Цією Постановою передбачено такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної природним комплексам територій та об'єктів природно-заповідного фонду юридичними і фізичними особами, зокрема, внаслідок незаконної рубки або пошкодження деревних видів рослин і таких, що мають здерев'яніле стебло, до ступеня припинення росту; пошкодження деревних видів рослин і таких, що мають здерев'яніле стебло, до ступеня неприпинення росту; знищення або пошкодження лісових культур, молодняку природного походження, самосіву на площах, призначених для лісовідновлення, сіянців і саджанців у розсадниках та на плантаціях; знищення або пошкодження трав'яного покриву; незаконного збору (або знищення) дикорослих нижчих і вищих трав'янистих рослин, їх квітів і плодів, ягід, горіхів, лікарської та технічної сировини, живиці та інших деревних соків, лісової підстилки, другорядних лісових матеріалів, грибів.

Такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, так само, як і такси для обчислення розміру компенсації за шкоду, заподіяну незаконним добуванням (збиранням) або знищенням чи пошкодженням видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги, визначені в твердих грошових сумах. Тобто оцінка заподіяної шкоди складає певну кількість гривень за кожне дерево чи кущ, залежно від діаметра дерева у корі на висоті пенька, природної зони, де вчинено правопорушення та інших чинників.

Заслуговує на увагу підхід, обраний для визначення розмірів відшкодування російськими законодавцями. Такси, затверджені постановою Уряду Російської Федерації від 8 лютого 1992 р. “Про затвердження розмірів неустойок за порушення лісогосподарських вимог при відпуску деревини на пні і такс для обчислення розмірів стягнень за шкоду, заподіяну порушенням лісового законодавства в Російській Федерації” [141][123] (нормативний акт втратив чинність в частині затвердження розмірів неустойок і нині майнова відповідальність законних лісокористувачів регулюється розділом VІІІ Правил відпуску деревини на пні в лісах Російської Федерації, затверджених 1 червня 1998 р. Постановою Уряду РФ [143][124]), визначають розміри відшкодування не в твердих грошових сумах. У залежності від характеру лісопорушення за основу такс беруться різні умовні одиниці. Зокрема, встановлюється відповідальність, кратна таксовій вартості відпуску деревини на пні (наприклад, за незаконну порубку, знищення або пошкодження до ступеня припинення росту дерев, чагарників та ліан – десятикратна таксова вартість деревини). За знищення або пошкодження лісових культур, плантацій, молодняка природного походження, підросту за кожен гектар стягується трикратна вартість створення і вирощування пошкодженого або знищеного. У разі вчинення таких лісопорушень, як самовільне сінокосіння та випасання худоби на землях лісового фонду, для обчислення розміру відшкодування використовується ринкова вартість сіна, виходячи із середньої врожайності сінокосів, взята в передбаченій постановою кратності.

Використання різноманітних умовних одиниць дозволяє досягти більшої індивідуалізації при визначенні розміру шкоди, заподіяної різними видами лісопорушень. Такси дійсно спрямовані на компенсацію шкоди, мають менш виражений штрафний характер. Проте очевидні й недоліки цього підходу. Обчислити розмір шкоди в кожному конкретному випадку значно складніше, ніж при встановленні законодавцем твердої ставки в грошовому вимірі, або, як це передбачено в українському законодавстві, у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян на місяць. Думається, що для досягнення максимальної реалізації принципу повного відшкодування шкоди варто враховувати переваги й недоліки обох способів визначення розміру стягнення.

З цією ж метою здається доцільним переглянути в деяких випадках розміри відшкодування в залежності від породи дерева або чагарнику, належності деревини до ділової або дров’яної, встановивши таксу не за екземпляр зрубаного або пошкодженого дерева, а за кубічний метр деревини, як це передбачили, наприклад, казахстанські законодавці [140][125].

З`ясування юридичної сутності норм, котрі встановлюють майнову відповідальність за лісопорушення є актуальним завданням як з теоретичного, так і з практичного боку, в зв`язку зі зростанням кількості екологічних і, зокрема, лісових правопорушень на сучасному етапі економічних і соціальних реформ в Україні.

Усі дослідники погоджуються з тим, що такси – це специфічні санкції майнової відповідальності, але з приводу їх юридичної природи в літературі існують різні погляди. Низка авторів вважає, що такси містять у собі не тільки суму шкоди, але і елемент грошового штрафу. , зазначаючи наявність у таксах штрафного моменту, вказувала, що в зв`язку з введенням такс втратило своє значення притягнення порушників лісового законодавства до адміністративної відповідальності з покладенням на них адміністративного штрафу. На її думку, застосування такс задовольняє потреби як компенсації заподіяної шкоди, так і покарання винних осіб [124][126].

теж виділяв у структурі такси дві частини, котрі відповідають структурі екологічної шкоди. Перша частина відображає в грошовій формі ту долю витрат, що понесені державою на охорону і відновлення природного об`єкта; друга вміщує суму, яка перевищує розмір цих витрат і стягується як покарання за заподіяння екологічної шкоди, в тій його долі, котра не відновлюється компенсацією дійсної шкоди. На підставі цього “поєднання компенсаційних і каральних функцій” у таксах проводиться думка про самостійність природоохоронної матеріальної відповідальності, відмінної як від цивільно-правової, так і від адміністративної [119][127].

вважає, що такси, встановлені для обчислення розміру шкоди, заподіяної незаконним добуванням або пошкодженням об`єктів тваринного і рослинного світу “певною мірою за деякими своїми ознаками наближаються до штрафу як міри адміністративної відповідальності” [108][128], а таксова відповідальність займає проміжне становище між цивільно-правовою відповідальністю, спрямованою на компенсацію шкоди, та адміністративно-правовою, націленою на покарання винних [109][129]. На поєднання у таксах компенсаційних та штрафних елементів вказують і інші автори [30; 81; 146][130].

Прибічники такого погляду все ж не ототожнюють такси зі штрафом як видом адміністративного стягнення, а навпаки підкреслюють істотні відмінності між ними та переважно компенсаційну спрямованість такс. Так, вказує, що на відміну від такс штраф покладається незалежно від того, була заподіяна правопорушником шкода чи ні; розмір штрафу не визначається величиною заподіяної шкоди; сплата адміністративного штрафу не звільняє від відшкодування шкоди, а стягнення сум, обчислених відповідно до такс, повністю відшкодовує збитки; стягнення сум відшкодування за таксами здійснюється в судовому, а штрафу – в адміністративному порядку [85][131].

В літературі такса порівнюється не тільки з адміністративним штрафом, а й з цивільно-правовою неустойкою, і справедливо зазначається, що ототожнювати такси та неустойки не можна [108][132]. Дійсно, такса і неустойка – це два абсолютно різних правових інструменти, які використовуються для досягнення різних цілей. Як відомо, під неустойкою розуміють визначену законом або договором грошову суму, котру боржник зобов`язаний виплатити кредиторові у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання, наприклад, при простроченні виконання. Неустойка й такса мають лише певну зовнішню схожість, яка обмежується визначеністю в нормативних актах (неустойка може бути також передбачена договором – так звана договірна неустойка, котра відрізняється від неустойки законної – встановленої законодавцем) їх фіксованого розміру в грошовій сумі. Відмінності ж, які існують між таксою та неустойкою, демонструють їх різну правову сутність. Так, неустойка є інститутом договірної відповідальності, тоді як такса слугує цілям відшкодування позадоговірної шкоди; неустойка може бути застосована і при відсутності збитків, застосування ж такс можливе лише у випадку їх заподіяння; нарешті, неустойка є одним із засобів забезпечення зобов`язань, додатковим зобов`язанням, спрямованим на забезпечення основного, такса ж виступає специфічним способом обчислення позадоговірної шкоди.

Не зважаючи на поширеність в еколого-правовій літературі поглядів щодо подвійної (компенсаційної та штрафної) природи такс, не всі вчені поділяють цю позицію. Низка авторів, включаючи до структури такс ті чи інші елементи, розглядає таксу як умовно еквівалентне відображення шкоди, заподіяної порушеннями екологічного законодавства. Так, зазначає, що такси вміщують у собі господарські витрати, необхідні для відновлення природних об`єктів на тих же місцях, і вартість втраченого в наслідок їх пошкодження або знищення природного приросту. На його думку в таксу входять накопичення, що відображають вартість додаткового продукту, який створювався б у подальшому, кошти, вже витрачені на відтворення природних об`єктів, майбутні витрати на відновлення природних запасів, витрати на природоохоронні заходи тощо [22][133].

Уявляється справедливим твердження, що такси, хай навіть і приблизно, відображають реальну та потенційну шкоду в сфері екології, і єдине призначення такс – бути критеріями для визначення розміру шкоди, заподіяної природним об`єктам [180][134].

Визнання наявності в таксах штрафних елементів (і закладення цих елементів у структуру такс під час правотворчості) прямо суперечить ч. 1 ст. 61 Конституції України, яка проголошує: “Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення”. У випадку вчинення лісопорушення, котрим заподіюється позадоговірна шкода, крім майнової відповідальності за таксами до винної особи застосовуються також заходи адміністративної або кримінальної відповідальності[135]. Включення до структури такси штрафної санкції означає, по суті, дублювання адміністративного штрафу, тобто притягнення особи за одне й те ж діяння двічі до одного й того ж виду юридичної відповідальності. Такий підхід є неприпустимим, він несумісний із законністю та справедливістю при притягненні особи до відповідальності за правопорушення. Крім того, він істотно зменшує виховний ефект майнової відповідальності.

Аналіз чинних такс свідчить про те, що штрафні моменти присутні в їх структурі. Лише цим можна пояснити встановлення таксової відповідальності за знищення або пошкодження штучних неприродних об`єктів, які не включені до системи екологічних зв`язків лісових комплексів, а саме, лісогосподарських, відмежувальних знаків, шлаґбаумів тощо. Відповідно до додатку № 5 до Постанови Кабінету Міністрів від 5 грудня 1996 р. за їх пошкодження або знищення встановлено кратні неоподатковуваним мінімумам доходів громадян майнові стягнення. Так, за кожний межовий або квартальний стовп, аншлаг розмір стягнення складає 22,5 неоподатковуваних мінімумів, за візирний або господарський стовп -– 6,6, за пошкодження або знищення шлаґбауму – 67,5. Явно штрафний характер має також встановлення таксової відповідальності за привласнення сухостійних або вітровальних дерев, підвищений розмір стягнень при пошкодженні або знищенні молодих хвойних дерев у грудні-січні. Звичайно, ці протиправні дії вимагають відповідної реакції з боку держави. Однак каральна функція має реалізуватися заходами штрафних видів відповідальності: адміністративної або кримінальної. Цілком правомірно підвищувати відповідальність за незаконні рубки хвойних дерев у грудні-січні, коли ці правопорушення набувають загрозливих масштабів, підвищується їх суспільна небезпека, однак шкода, заподіяна лісам, лісовому господарству, лишається незмінною протягом року. Отже, необхідно посилювати на цей період адміністративну та кримінальну відповідальність за зазначені діяння.

Щодо шкоди, заподіяної привласненням сухостійних або вітровальних дерев, пошкодженням лісогосподарських та відмежувальних знаків, то вона не пов`язана з порушенням нормального функціонування лісових екосистем або з іншим погіршенням стану навколишнього природного середовища. Отже, така шкода не має екологічної специфіки і може бути точно підрахована й доведена в суді. Встановлювати такси для таких випадків просто непотрібно. Особи, винні у вчинені таких правопорушень, повинні відшкодовувати реальну однократну вартість відновлення або виготовлення пошкоджених або знищених штучних об`єктів чи вартість незаконно привласненої деревини з одночасним покладенням на них адміністративних стягнень у адекватному соціальній шкідливості правопорушення розмірі. До того ж, характер шкоди, заподіяної зазначеними протиправними діяннями дозволяє, на відміну від більшості лісопорушень, відшкодовувати її як у грошовому вимірі (у формі збитків), так і в натурі, що більш відповідає положенням цивільного права.

Як підсумок, відзначимо наступне. На нашу думку, такси повинні слугувати лише одній меті – повному відшкодуванню шкоди, заподіяної порушенням екологічного і, зокрема лісового законодавства. Покарання має бути закладене в таксах лише тою мірою, якою воно притаманне юридичній відповідальності взагалі, тобто в плані покладення на винну особу певних позбавлень, обмежень. Штрафні ж функції повинні реалізуватися за рахунок репресивних видів відповідальності. Такси не варто використовувати в тих випадках, коли характер заподіяної шкоди дозволяє точно визначити її розмір або є можливість відшкодування в натурі. Таксовий метод виправданий лише тоді, коли правопорушення змінює нормальний розвиток екологічних систем або їх окремих елементів, тобто, коли передбачити (і довести на день пред`явлення позову) всі більш чи менш віддалені екологічні перспективи неможливо.

Будучи розрахунковими одиницями для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушеннями екологічного законодавства, такси повинні бути обґрунтованими, і, незважаючи на всю свою умовність, максимально наближатися до відображення всіх негативних наслідків правопорушення. Розрахунок такс має бути проведений так, щоб досягти відшкодування шкоди в повному обсязі, охопити всі елементи збитків, тобто, щоб у кожному випадку вчинення екологічного, і, зокрема, лісового правопорушення, розмір майнового стягнення відповідав розміру й характеру шкоди.

У випадку заподіяння договірної шкоди до осіб, винних у вчиненні лісопорушення застосовуються майнові стягнення, передбачені Правилами відпуску деревини на пні, Санітарними правилами в лісах України. Суб`єктами таких правопорушень можуть бути лише законні лісокористувачі, права та обов`язки яких визначаються названими нормативно-правовими актами і лісорубним квитком (ордером) або лісовим квитком.

Правила відпуску деревини на пні в лісах України встановлюють майнову відповідальність за низку порушень лісокористувачами свої обов`язків та вимог щодо ведення лісового господарства, заготівлі деревини, живиці, здійснення інших лісових користувань. Зокрема, встановлено майнові стягнення за знищення лісових культур, підросту і молодняка через недодержання лісокористувачем встановленого порядку використання лісових ресурсів; за рубку дерев не на призначених для цього ділянках, рубку без лісорубного квитка (ордера) або не в тій кількості і не тих дерев, що зазначені в матеріалах відведення, а також за пошкодження цих дерев до ступеня припинення росту; за рубку (розробку) буреломних, вітровальних, сухостійних дерев без лісорубного квитка (ордера); за пошкодження дерев до ступеня неприпинення росту; за заготівлю деревини на лісосіках, переданих лісокористувачам за актами, до одержання лісорубних квитків (ордерів) або за наявності лісорубного квитка (ордера) після закінчення встановленого строку заготівлі, а також за заготівлю деревини в заборонений період; за залишення недорубів; за пошкодження, знищення межових, квартальних, ділянкових стовпів та інших натурних знаків; за залишення зрубаних дерев у завислому стані та інші правопорушення.

Розміри майнових стягнень визначаються видом вчиненого лісопорушення. При встановлені зазначених розмірів у залежності від характеру протиправних дій використовуються різні умовні одиниці. В більшості випадків майнові стягнення є кратними до такс на деревину лісових порід, що відпускається на пні. Наприклад, за невивезення деревини з лісу у встановлений термін з урахуванням наданої відстрочки стягується двократна таксова вартість деревини; за підсочування не відведених для цього насаджень і дерев, що не підлягають підсочуванню відповідно до чинних норм – п`ятикратна таксова вартість підсочених дерев; за знищення клейм або номерів на деревах і пнях – половина таксової вартості зрубаної або наміченої до рубки деревини, на якій знищено ці знаки. При обчисленні розміру шкоди використовуються Такси на деревину лісових порід, що відпускається на пні, і на живицю, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. [133][136].

Критерієм для визначення розміру шкоди, згідно з Правилами відпуску деревини на пні слугують також витрати на відновлення пошкодженого або знищеного. Наприклад, при знищенні лісових культур, підросту і молодняка через недодержання лісокористувачем встановленого порядку використання майнова відповідальність настає у п`ятикратному розмірі нормативних витрат на вирощування знищеної рослинності, при чому стягнення за такі порушення в лісах першої групи, а також у гірських лісах збільшується в два рази. За пошкодження, знищення межових, квартальних, ділянкових стовпів та інших натурних знаків стягується двократна вартість їх відновлення. За незадовільне або несвоєчасне очищення місць рубок від порубкового залишку, захаращення просік, доріг і смуг завширшки 30 м, прилеглих до лісосік майнове стягнення складає двократну вартість витрат на їх очищення. У разі заготівлі деревини, здійснення інших лісових користувань з порушенням технології їх проведення, наслідком чого є ерозія ґрунтів, порушник має відшкодувати однократну вартість витрат на припинення ерозії.

Нарешті, третій варіант встановлення розміру відшкодування передбачено за заготівлю другорядних лісових матеріалів, здійснення побічних та інших лісових користувань без одержання лісового квитка або з порушенням встановленого терміну. За вчинення таких дій з порушників стягується п`ятикратна ціна цих продуктів лісу та послуг, що склалися на момент порушення.

Крім Правил відпуску деревини на пні майнова відповідальність лісокористувачів реґламентується також Санітарними правилами в лісах України. П. 52 Санітарних правил встановлює такі розміри стягнень:

за проведення суцільної санітарної рубки насаджень без попереднього обстеження їх спеціальною комісією або з обстеженням, але без лісопатолога спеціалізованої служби лісозахисту (міжрайонного інженера лісопатолога), а на територіях природно-заповідного фонду (за винятком заказників та господарських зон національних природних і регіональних ландшафтних парків) і без представника органу Мінекоресурсів – десятикратна таксова вартість зрубаної деревини;

за невивезення з лісосіки деревини в установлений термін або залишення її в місцях рубок, на верхніх складах, вантажних пунктах та інших територіях на відстані менш як 2 кілометри від лісових насаджень (за винятком деревини, зрубаної під час лісовпорядкування, проведення наукових досліджень, інших вишукувальних робіт), якщо залишена деревина не захищена від шкідників та хвороб, – двократна таксова вартість цієї деревини;

за несвоєчасне очищення або з порушенням вимог лісового законодавства місць рубок від порубкових залишків, захаращення просік, доріг, смуг, завширшки 30 метрів, що прилягають до лісосік, – за кожний гектар неочищеної або захаращеної території – половина таксової вартості деревини, зрубаної з одного гектара лісосіки (сплата суми стягнення не звільняє лісозаготівельника від проведення очищення місць рубок у визначені терміни);

за порушення термінів проведення санітарних рубок – трикратна таксова вартість деревини, що підлягає вирубуванню;

за несвоєчасне виявлення лісокористувачем осередків шкідників із загрозою об'їдання 25 і більше відсотків листя, хвої: у листяних насадженнях – таксова вартість, а у хвойних – двократна таксова вартість деревини втраченого у зв'язку з цим приросту насаджень.

Юридичній природі майнових санкцій договірної відповідальності, передбачених у вказаних нормативних актах у літературі присвячено значно менше уваги. В законодавстві радянського періоду встановлені Правилами відпуску деревини, що були чинні на той час, стягнення іменувалися неустойками, що знімало всі питання з приводу їх правової сутності. Правила відпуску деревини на пні в лісах України, затверджені 29 липня 1999 р. використовують термін “майнове стягнення”, Санітарні правила в лісах України, затверджені 27 липня 1995 р. – просто “стягнення”. Уявляється, що передбачені зазначеними нормативно-правовими актами санкції майнової відповідальності є, виходячи зі способу визначення їх розміру, як правило, сумою двох елементів. По-перше, вони вміщують у собі збитки, завдані порушенням вимог щодо ведення лісового господарства; по-друге, штрафну законну неустойку. Іноді в структурі стягнення присутній лише один з цих елементів. Так, в окремих випадках до розміру стягнення законодавець включив лише заподіяні збитки: за заготівлю деревини, здійснення інших лісових користувань з порушенням технології, наслідком чого є ерозія ґрунтів, розмір відшкодування складається з однократної вартості витрат на припинення ерозії.

Крім того, Правила передбачають також майнову відповідальність за правопорушення з формальним складом, тобто ті, що не спричиняють шкоди лісовому господарству, але порушують встановлені правові норми. Так, п. 55 Правил відпуску деревини на пні, як виняток, допускає наступне оформлення лісорубного квитка (ордера) протягом місяця від початку рубки дерев, що загрожують падінням на лінії електропередачі, зв`язку та інші лінійні об`єкти, або під час ліквідації аварій на цих об`єктах, а також дерев під час порубки візирів для проведення вишукувальних робіт і наукових досліджень, відводу лісосік, лісовпорядкування, гасіння лісових пожеж, очистки і ремонту лісоосушувальних систем, проведення аварійно-рятувальних робіт, розчистки судноплавних шляхів. За несвоєчасне наступне оформлення лісорубних квитків ордерів встановлено майнову відповідальність у розмірі трикратної таксової вартості зрубаної деревини. Оскільки майнова шкода таким порушенням не завдається, вказане стягнення слід розглядати як виключну неустойку.

висловлює думку, що існування кількох правових актів, які визначають різні варіанти визначення розміру відповідальності за лісопорушення, не є доцільним і створює певні непорозуміння. За загальним правилом, шкода, спричинена лісу, повинна бути відшкодована повністю, тому не повинно існувати відмінностей у залежності від того, хто її завдав своїми незаконними діями: чи лісозаготівельник, вчинивши рубку без лісорубного квитка, чи будь-яка інша фізична чи юридична особа без того ж таки лісорубного квитка (ордера). Автор вважає, що від такого підходу до відповідальності за порушення лісового законодавства слід відмовитися і ухвалити один нормативно-правовий акт, яким затвердити єдині такси для обчислення розміру шкоди, спричиненої лісу [99][137].

З цією позицією можна погодитися лише частково, оскільки Правила відпуску деревини на пні в лісах України і Такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству регулюють різні групи правовідносин: договірну та позадоговірну відповідальність за лісопорушення. Цілком природно, що підходи до визначення розмірів майнових обмежень для порушників відрізняються. Якщо такси мають бути лише відображенням заподіяної екологічної шкоди (деліктна відповідальність), то стягнення, передбачені Правилами, можуть вміщувати й елемент неустойки, як це характерно для договірної відповідальності.

Інша справа, що й ті, й інші майнові санкції мають бути обґрунтованими й потребують уточнення.

По-перше, розміри майнових стягнень за порушення Правил та інших нормативних вимог до ведення лісового господарства не можуть бути меншими, ніж ті, що встановлені за аналогічні порушення осіб, що не є законними лісокористувачами. Ці розміри важко порівняти, оскільки, як вже зазначено, законодавець обрав різні критерії для їх обчислення. Однак на практиці виходить, що відповідальність законних лісокористувачів (тобто, за Правилами відпуску деревини на пні та Санітарними правилами в лісах України) значно м’якша, ніж деліктна відповідальність. Якщо Такси для обчислення шкоди, заподіяної лісовому господарству визначають розмір цієї шкоди в повному обсязі (як цього вимагають ч. 1 ст. 440 Цивільного кодексу УРСР та ч. 1 ст. 69 Закону “Про охорону навколишнього природного середовища”), то виходить, що на законних лісокористувачів принцип повного відшкодування не поширюється. Більш логічним і справедливим було б передбачити за аналогічні правопорушення однакові стягнення, а у випадках найбільш грубих порушень (перш за все невиконання вимог, вказаних у лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку) встановити розмір стягнення з урахуванням штрафної неустойки.

По-друге, слід підтримати думку про необхідність уніфікації правового регулювання договірної майнової відповідальності за лісопорушення, усунувши розбіжності між Правилами відпуску деревини на пні та Санітарними правилами в лісах України [99][138]. Ці нормативно-правові акти деякою мірою дублюють один одного, визначаючи відповідальність за однакові порушення лісогосподарських санітарних вимог, і навіть вступають у суперечність, передбачаючи різні підходи до визначення розмірів майнових стягнень за одні й ті ж діяння. Згідно з Правилами відпуску деревини на пні за незадовільне або несвоєчасне очищення місць рубок від порубкового залишку, захаращення просік, доріг і смуг завширшки 30 метрів, прилеглих до лісосік стягується двократна вартість витрат на очищення. Відповідно ж до Санітарних правил стягнення за аналогічне порушення складає половину таксової вартості деревини, зрубаної з одного гектара лісосіки, за кожний гектар неочищеної або захаращеної території.

Оскільки Правила відпуску деревини на пні були затверджені пізніше, ніж Санітарні правила в лісах України, то застосуванню підлягають саме вони, однак наявність таких розбіжностей у законодавстві, звичайно, не сприяє досконалості й узгодженості правозастосовчої практики.

По-трете, при встановленні Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству, слід поглибити диференційований підхід, а саме, поставити розмір відшкодування в залежність від породи пошкоджених або знищених дерев, а також від реґіону, в якому було вчинене порушення. Чинні Такси, затверджені постановою Кабінету Міністрів від 5 грудня 1996 р., враховують ці критерії лише в окремих випадках, тоді як обсяги і економічної, і екологічної шкоди знаходяться від них у прямій залежності. Так, додаток № 9 до зазначеної постанови встановлює однакові розміри стягнення за самовільну рубку, наприклад, дубу й верби однакового діаметру, що є абсолютно невиправданим, враховуючи вихід ділової деревини, її цінність, вартість витрат на відновлення порушеного стану лісу, тривалість відновлення тощо.

Здається доцільним також визначати розмір відшкодування, враховуючи географічні відмінності реґіонів і природних зон, оскільки насиченість лісовими ресурсами в них неоднакова, так само як і роль лісу в різних екосистемах. Незаперечним є факт, що гірські ліси потребують особливої охорони і катастрофічні екологічні, економічні, соціальні та інші наслідки їх винищення в Карпатському реґіоні вже стали реальністю. Проте збільшення (удвічі) майнового стягнення за лісопорушення в гірських лісах Карпат і Криму передбачено лише додатком № 2 до Постанови від 5 грудня 1996 р. – у разі знищення або пошкодження лісових культур, насаджень і молодняка природного походження та самосіву. При обчисленні ж розміру шкоди, заподіяної самовільними рубками, пошкодженням дерев і чагарників як до ступеня припинення росту, так і до ступеня неприпинення росту, належність деревних рослин до гірських лісів не враховується. На нашу думку, оскільки лісопорушення, вчинені в гірських лісах, завдають більшої шкоди, ніж аналогічні діяння в рівнинних лісах, то й стягнення мають бути більш суворими. Слід також посилити майнову відповідальність за лісопорушення і в степових лісонедостатніх областях України.

По-четверте, окремо мають бути врегульовані розміри майнових стягнень за шкоду, заподіяну полезахисним лісовим смугам, захисним насадженням на смугах відводу залізниць, захисним насадженням на смугах відводу автомобільних доріг, захисним насадженням на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об’єктів. Відповідно до п. б) ч. 2 ст. 55 Земельного кодексу України землі, зайняті зазначеними захисними насадженнями, не належать до земель лісового фонду, а самі насадження, як правильно відзначає , не відповідають поняттю про ліс згідно зі ст. 3 ЛК України [62][139]. Оскільки на випадки заподіяння шкоди цим об’єктам не поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України від 8 квітня 1999 р. “Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної зеленим насадженням у межах міст та інших населених пунктів”, то ці питання лишаються не врегульованими. На практиці у випадках знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджень юрисдикційні органи або обмежуються застосуванням до порушника заходів адміністративної відповідальності у відповідності до ст. 65-1 КУпАП, не вирішуючи питання про відшкодування шкоди, або обчислюють розміри майнових стягнень згідно із Таксами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 5 грудня 1996 р.

По-п’яте, такси мають використовуватися лише тоді, коли заподіяно екологічну шкоду, тобто, порушено стан навколишнього природного середовища, природні взаємозв’язки між його елементами. В тих випадках, коли шкода, завдана порушенням, може бути точно вирахувана (наприклад, у разі знищення чи пошкодження лісогосподарських та відмежувальних знаків, лісових доріг, привласнення буреломних, вітровальних дерев), застосування такс не має достатньо обґрунтованих підстав. Доцільніше виключити такі такси з еколого-правових нормативних актів і керуватися загальними правилами цивільного законодавства. Це буде відповідати принципу повного відшкодування і справлятиме кращий виховний ефект, оскільки правопорушник точно знатиме, за що він платить і з чого складається сума відшкодування. В той же час слід доповнити лісове законодавство таксами для нарахування розміру шкоди, заподіяної самовільним розкорчовуванням земельних ділянок лісового фонду, самовільним збиранням, пошкодженням або знищенням лісової підстилки та самовільним зняттям, пошкодженням або знищенням родючого шару лісових грунтів.

Нарешті, по-шосте, нормативно-правові акти, які регулюють майнову відповідальність за порушення лісового законодавства, повинні бути розраховані як на відносини користування державними лісовими ресурсами, так і на відносини приватної власності на землі лісового фонду та на лісову рослинність, що на цих землях знаходиться. Така необхідність зумовлена змістом ст. 56 та деяких інших норм Земельного кодексу України, що заклали підвалини правової основи для виникнення в Україні приватних лісоволодінь. При врегулюванні майнової відповідальності за порушення права приватної власності на ліси, заподіяння шкоди цим лісам, на нашу думку слід виходити з наступних позицій. Приватна власність повинна захищатися на тому ж рівні, що власність публічна, тобто розміри шкоди, заподіяної лісу, мають визначатися за одними й тими ж принципами і суми відшкодувань за однакові правопорушення не повинні відрізнятися.

Крім того, слід враховувати, що, перебуваючи у приватній власності, природні ресурси продовжують залишатися елементами довкілля, включеними в систему екологічних зв’язків та взаємозалежностей, і таким чином складають і публічний інтерес. Стан одного компонента навколишнього природного середовища (у нашому випадку – лісів) прямо чи опосередковано впливає на права та законні інтереси приватних чи публічних власників інших природних об’єктів (наприклад, вод, тваринного світу, атмосферного повітря), а також усього населення України, як сукупності індивідів, що проживають у цьому середовищі. Виходячи з цього, та враховуючи конституційний принцип “власність зобов’язує” (ч. 3 ст. 13 Основного Закону), в законодавстві мають бути передбачені норми про відповідальність приватних власників природних об’єктів, зокрема, лісів, за шкоду, заподіяну ними довкіллю внаслідок нераціонального використання належних їм ресурсів.

Підбиваючи підсумки першого розділу, можна зробити наступні висновки.

Майнова відповідальність за лісопорушення – це охоронне правовідношення щодо покладення на особу, винну в заподіянні шкоди лісам як природному об’єкту, лісовому господарству, правам та законним інтересам власників і користувачів лісових ресурсів, обов’язку компенсувати негативні наслідки лісопорушення.

Майнова відповідальність за порушення лісового законодавства має цивільно-правову природу, проте як правовий інститут вона об’єднує норми різних галузей права. Відносини, пов`язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної в результаті пошкодження або знищення природних об`єктів взагалі і лісів зокрема, регулюються у відповідності до загальних положень цивільного права щодо підстав, умов майнової відповідальності, поняття шкоди, принципу її повного відшкодування тощо. Проте існують особливості еколого-правових відносин, пов’язані з їх об’єктами і змістом, котрі зумовлюють специфіку застосування до них норм цивільного права. Зазначена специфіка відображена в нормативно-правових актах екологічного законодавства.

Пропонується доповнити ст. 98 Лісового кодексу України узагальненим визначенням: “порушення лісового законодавства – це протиправне винне соціально шкідливе (а для злочинів – суспільно небезпечне) діяння, котре порушує встановлений порядок використання, відтворення, захисту та охорони лісів, за вчинення якого законодавством встановлено юридичну відповідальність”.

Крім того, до переліку лісопорушень, що наводяться в зазначеній статті, слід внести таке порушення як самовільне зняття, пошкодження або знищення родючого шару лісових ґрунтів, а розмір майнової відповідальності за його вчинення має бути передбачений спеціальною таксою.

Майнове лісопорушення як підстава відповідальності – це протиправне винне діяння, що порушує встановлений порядок використання, відтворення, захисту та охорони лісів і завдає шкоди лісам як природному об`єкту, лісовому господарству, правам та законним інтересам лісокористувачів і держави як власника лісових ресурсів. Майнове лісопорушення є різновидом цивільного правопорушення, проте володіє істотною специфікою, що обумовлена об’єктом посягання і характером заподіяної шкоди.