Майнова відповідальність за порушення лісового законодаства (стр. 6 )

Шкода, заподіяна порушеннями лісового законодавства, може бути визначена як негативні для лісового господарства наслідки протиправних діянь у формі знищення, пошкодження, забруднення, іншого погіршення якості лісу або окремих елементів лісової екосистеми, порушення екологічних зв’язків між ними, а також зниження ефекту від лісогосподарської діяльності законних лісокористувачів через недоотримання продукції лісової галузі.

Основним способом відшкодування шкоди, заподіяної лісовому господарству, є відшкодування збитків, тобто компенсація грошового еквівалента, грошової оцінки негативних наслідків лісопорушення, як тих, що вже виникли, так і тих, що мають перспективний характер, що зумовлено наявністю в структурі шкоди екологічної складової – зруйнованих або пошкоджених зв’язків між елементами лісової екосистеми.

У структурі збитків, заподіяних порушеннями лісового законодавства, можна визначити наступні елементи: а) прямі збитки, тобто вартість знищеного або пошкодженого лісу; б) втрачена вигода, тобто вартість лісових ресурсів, що утворилися б у майбутньому, якби цьому не перешкодило лісопорушення; в) невикористані витрати праці й матеріальних засобів, вкладені у лісове господарство з метою покращення стану лісів, підвищення їх продуктивності тощо; г) майбутні витрати, які доведеться зробити з метою відновлення порушеної природної рівноваги. Причому до останнього елемента збитків належать витрати не лише на лісовідновлення, а й на приведення у сприятливий стан інших природних об’єктів, екологічно пов’язаних з лісом, та довкілля в цілому.

Зазначені елементи збитків мають враховуватися при законодавчому визначенні розмірів майнових стягнень за лісопорушення.

Пропонується переглянути чинну систему такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушеннями, з урахуванням наступного. Такса є умовно еквівалентним грошовим виразом еколого-економічної шкоди, заподіяної лісу, тому недопустимо включення до структури такси штрафного елементу. Таксовий метод виправданий лише тоді, коли правопорушення змінює нормальний розвиток екологічної системи і передбачити та довести на день пред’явлення позову всі більш чи менш віддалені негативні екологічні наслідки неможливо. Тому слід скасувати таксову відповідальність за лісопорушення в тих випадках, коли характер заподіяної шкоди дозволяє точно визначити її розмір або є можливість відшкодування в натурі.

При встановленні такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству, необхідно поглибити диференційований підхід, а саме, поставити розмір відшкодування в залежність від породи пошкоджених або знищених дерев, належності деревини до ділової або дров’яної, а також від реґіону, в якому було вчинене порушення.

З метою забезпечення реалізації принципу повної відповідальності слід усунути розбіжності, які існують у визначенні майнових стягнень Правилами відпуску деревини на пні та Санітарними правилами в лісах України, а також змінити розміри цих стягнень з тим, щоб вони не були меншими, ніж ті, що встановлені за аналогічні порушення осіб, що не є законними лісокористувачами.

РОЗДІЛ 2
МЕХАНІЗМ ЗАСТОСУВАННЯ МАЙНОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ЛІСОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Механізм застосування майнової відповідальності за порушення лісового законодавства є важливою складовою частиною механізму регулювання лісових правовідносин. У загальній формі він може бути визначений як система правових, організаційних та інших засобів, за допомогою якої забезпечується впровадження в життя норм, що регулюють майнову відповідальність за порушення лісового законодавства, та досягнення цілей такої відповідальності.

Механізм застосування майнової відповідальності за лісопорушення функціонує в рамках охоронних правовідносин щодо покладення на осіб, винних у вчиненні лісопорушень, обов’язку компенсувати заподіяну шкоду в розмірах, передбачених санкціями норм лісового законодавства. Він складається з різноманітних елементів, серед яких провідна роль належить правовим засобам, хоча, як зазначається в літературі, на регулювання екологічних відносин впливає не лише право, а й інші фактори – політичні, економічні, організаційні, соціальні тощо [121][140]. Оскільки механізм майнової відповідальності має інструментальний характер, спрямований на досягнення цілей відповідальності, виконання її функцій, то його структура повинна відповідати зазначеній меті. Тому, перш ніж перейти до аналізу структурних елементів механізму і взаємодії між ними, розглянемо цілі і завдання майнової відповідальності за лісопорушення.

Дослідження, присвячені реалізації еколого-правових норм та ефективності їхньої дії, вказують на багаторівневість цілей, задля яких ці норми ухвалено [187][141], виділяються остаточні та конкретні безпосередні цілі, перспективні та найближчі, матеріальні й юридичні [65][142].

У найбільш широкому розумінні цілі інституту майнової відповідальності за лісопорушення збігаються з цілями права в цілому як соціального регулятора, котрими є закріплення, регулювання й охорона суспільних відносин [164][143]. Однак для аналізу ефективності норм, що складають цей інститут, необхідно звернутися до більш конкретних цілей правового впливу на відповідну групу суспільних відносин. При цьому треба мати на увазі, що майнова відповідальність, як і інші види юридичної відповідальності за лісопорушення, є специфічним засобом забезпечення дієвості регулятивних норм лісового законодавства. Досліджуючи ефективність правового механізму управління якістю навколишнього природного середовища, зазначає, що досягнення запрограмованого у нормі еколого-правового результату залежить від взаємодії комплексу соціально-економічних, організаційних, правових та ідеологічних факторів, серед яких не останнє місце належить застосуванню юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства [117][144].

Вказане твердження справедливе і для забезпечення дії приписів регулятивних норм лісового законодавства. Названі норми закріплюють права й обов’язки учасників лісових правовідносин, вимоги до раціонального лісокористування, охорони, захисту лісів та інші складові елементи встановленого у цій сфері суспільних відносин правопорядку. Мета лісових норм визначена в ЛК України як завдання лісового законодавства. Відповідно до ст. 2 ЛК це регулювання правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посилення їхніх корисних властивостей, задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах на основі їх науково обґрунтованого раціонального використання.

Правовідносини, які складаються з приводу застосування заходів відповідальності, мають охоронний характер, а отже, їх роль є службовою щодо забезпечення реалізації регулятивних норм. Тому оцінка ефективності механізму застосування майнової відповідальності повинна ґрунтуватися на дослідженні ступеня досягнення цілей двох ієрархічних рівнів: безпосередніх цілей норм відповідальності та загальної мети – підтримання встановленого регулятивними нормами правопорядку в лісових відносинах, узгодження економічних інтересів лісокористувачів та екологічних інтересів суспільства.

Безпосередні цілі майнової відповідальності за порушення лісового законодавства конкретизуються в її функціях. Слугуючи загальній меті – забезпеченню належної екологічно значущої поведінки суб’єктів суспільних відносин у галузі використання й охорони лісів, майнова відповідальність за лісопорушення виконує превентивну, виховну, каральну та компенсаційну функції.

Сутність превентивної функції відповідальності полягає в попередженні вчинення лісопорушень у майбутньому, як тими суб’єктами, до котрих були застосовані майнові стягнення (індивідуальна превенція), так і іншими фізичними чи юридичними особами (загальна превенція).

Виховна функція передбачає вплив на свідомість громадян з метою переконання їх у необхідності дотримання встановленого порядку використання й охорони лісів, у суспільній корисності закріплених законодавством вимог, справедливості заходів відповідальності за лісопорушення. Оскільки майнова відповідальність за порушення лісового законодавства реалізується в специфічній сфері суспільних відносин, то її виховна функція повинна забезпечувати формування не тільки належного рівня правосвідомості, але й певного екологічного світогляду, установок на необхідність збереження довкілля, здійснення раціонального невиснажливого природокористування. Виконання майновою відповідальністю виховної та превентивної функцій є одночасно й свідченням ефективності норм зазначеного правового інституту, й одним із засобів її підвищення.

Каральна функція притаманна майновій відповідальності меншою мірою, ніж штрафним видам відповідальності. Точніше, нормативна конструкція майнової (правовідновлювальної) відповідальності спрямована безпосередньо не на формальне покарання винного, а на відновлення порушеного стану, прав та законних інтересів потерпілого. Про покарання правопорушника можна говорити лише в плані покладення на нього негативних наслідків правопорушення, тобто додаткових зобов’язань, відповідних майнових обмежень. Елементи покарання у вигляді законних неустойок закладені також у стягненнях, передбачених Правилами відпуску деревини на пні в лісах України за договірні лісопорушення.

Компенсаційна функція, тобто функція відновлення порушених протиправною поведінкою суспільних відносин, відшкодування заподіяних та майбутніх втрат для майнової відповідальності є вирішальною і лише їй, на відміну від інших видів юридичної відповідальності, притаманною. Саме ця функція і мета компенсації заподіяної лісопорушенням шкоди визначають структуру механізму майнової відповідальності, суб’єктний склад правовідносин, які опосередковують дію цього механізму, а також набір правових засобів, призначених для досягнення поставленої мети.

Оскільки, як зазначалося вище, майнова відповідальність за порушення лісового законодавства за своєю юридичною природою є різновидом цивільно-правової відповідальності, то до складу механізму її реалізації входять цивільно-правові, цивільно-процесуальні засоби, а також засоби виконавчого провадження. Такими засобами виступають вимога про добровільне відшкодування заподіяної шкоди, позов про відшкодування шкоди, судове рішення та виконавчі дії.

Однак відносини майнової відповідальності за заподіяння шкоди природним об’єктам, зокрема лісам, володіють значною специфікою, що відбивається й на структурі механізму застосування відповідальності. Рішення суду про покладення на лісопорушника обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду, яке набрало законної сили, і навіть виконане, ще не є остаточним критерієм реалізації компенсаційної функції відповідальності [107][145]. Головна мета майнової відповідальності за лісопорушення – відшкодування шкоди, заподіяної лісу – буде досягнута лише тоді, коли отримані кошти (а в переважній більшості випадків присуджується не реальне відшкодування, а саме стягнення грошових сум), будуть спрямовані на відновлення порушеного стану довкілля. Таким чином, одним з елементів механізму застосування майнової відповідальності за лісопорушення слід вважати цільове використання сум, стягнутих з лісопорушників, на лісовідновлювальні та лісоохоронні заходи.

До елементів механізму належать також суб’єкти реалізації норм, що входять до інституту майнової відповідальності за лісопорушення. В залежності від їхніх функцій вони можуть бути поділені на групи. До першої групи входять суб’єкти, уповноважені на ініціювання правовідносин відповідальності, тобто ті, яким законодавчими актами надано право вимагати відшкодування заподіяної шкоди в добровільному порядку або подавати відповідний позов до суду.

Це особи, названі в ч. 2 ст. 97 ЛК України, яка встановлює, що позивачами у справах про стягнення коштів на покриття шкоди, заподіяної державі порушенням лісового законодавства, виступають Міністерство екології і природних ресурсів України і його органи на місцях, державні органи лісового господарства, постійні лісокористувачі. Виходячи із змісту Земельного кодексу України та інших новітніх законодавчих актів до переліку позивачів слід внести також власників земельних ділянок лісового фонду, чиї права і законні інтереси постраждали внаслідок лісопорушення.

Крім того, відповідно до ст. 37 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”, п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону України “Про прокуратуру” [58][146] до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної порушеннями екологічного законодавства, має право звертатися прокурор. Право прокурора на звернення до суду в інтересах держави як власника лісових ресурсів передбачено також ст. 2 ГПК України [34][147], ст. 121 ЦПК України [177][148].

До другої групи належить суд, діяльність якого справедливо вважається однією з головних ланок механізму юридичної відповідальності у боротьбі з порушеннями екологічного законодавства [75][149]. Саме на суд покладено ухвалення рішень – індивідуальних актів застосування норм майнової відповідальності за порушення лісового законодавства.

До третьої групи слід віднести осіб, що забезпечують виконання функцій відповідальності після набрання судовим рішенням законної сили. Це державні виконавці й органи, що здійснюють розпорядження коштами, стягнутими з лісопорушників.

Окремим суб’єктом реалізації норм інституту майнової відповідальності може виступити й сам лісопорушник у випадку, якщо заподіяна шкода буде ним відшкодована в добровільному порядку.

Виходячи з розуміння механізму застосування майнової відповідальності за лісопорушення як сукупності правових, організаційних та інших засобів, що реалізуються названими суб’єктами, з’ясуємо основні процесуальні аспекти підготовки, розгляду та вирішення справ цієї категорії, а також питання ефективності функціонування зазначеного механізму в цілому.

2.1. Досудова підготовка матеріалів та пред’явлення позовів у справах про відшкодування шкоди, заподіяної порушеннями лісового законодавства

Досудова підготовка справ про відшкодування шкоди, заподіяної порушеннями лісового законодавства, забезпечується суб’єктами, уповноваженими законом на подання позовів про відшкодування шкоди. Метою вступу позивача до процесу по цій категорії справ є не лише захист особистого майнового інтересу, а й інтересу суспільного, пов’язаного з правом громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

На стадії досудової підготовки матеріалів роль суб’єктів першої групи полягає у: 1) виявленні факту заподіяння шкоди внаслідок порушення лісового законодавства; 2) визначенні розміру заподіяної шкоди; 3) встановленні особи, відповідальної за шкоду; 4) зверненні до лісопорушника з вимогою про добровільне відшкодування шкоди; 5) збиранні та закріплені необхідних доказових матеріалів та поданні позову до суду.

Від того, наскільки ефективною буде діяльність органів, уповноважених звертатися з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної порушеннями лісового законодавства, на стадії досудової підготовки матеріалів, безпосередньо залежить успіх розгляду справи в суді, а також реалізація в кожному випадку принципу невідворотності відповідальності. На цьому ж етапі ставиться питання про добровільне відшкодування шкоди порушником, у разі позитивного вирішення якого знімається потреба в зверненні до суду.

Порушення лісового законодавства найчастіше виявляються працівниками державної лісової охорони, лісової охорони інших постійних лісокористувачів, інспекторами державної екологічної інспекції, спеціалістами державних управлінь екології і природних ресурсів. При виявленні факту позадоговірного лісопорушення названі службові особи складають акт про лісопорушення, а у випадку порушення Правил відпуску деревини на пні в лісах України – протокол за формою, передбаченою додатком 7 до Правил. Оскільки п. 52 Санітарних правил в лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. теж встановлюються розміри майнових стягнень за їх порушення лісокористувачами, але не реґламентуються окремо вимоги до документального оформлення факту лісопорушення, то, очевидно, слід також користуватися формою протоколу, передбаченою додатком 7 до Правил відпуску деревини на пні, з відповідними корективами.

Одночасно вирішується питання про притягнення винної особи до адміністративної відповідальності відповідно до компетенції, визначеної у ст. ст. 241, 242-1 КУпАП або про передачу матеріалів органам досудового слідства для порушення кримінальної справи, у випадку, якщо лісопорушення містить ознаки злочину.

Документи, складені на цьому етапі, пізніше матимуть доказову силу в судовому процесі, тому вони повинні бути належним чином оформлені і фіксувати всю необхідну інформацію для притягнення порушника до майнової відповідальності. У протоколі про порушення Правил відпуску деревини на пні в лісах України слід зазначати дату і місце складання, відомості про особу, що складає протокол, про представника лісогосподарської організації, свідків, у присутності яких складається протокол, відомості про лісопорушника, місце (лісогосподарське підприємство, лісництво, урочище, квартал, виділ), дата вчинення і зміст правопорушення, належним чином розрахована сума майнового стягнення, пояснення особи, що вчинила лісопорушення. Протокол може мати додатки, зміст яких залежить від виду лісопорушення. Так, у разі рубки дерев не на призначених для цього ділянках, рубки без лісорубного квитка (ордера), або не в такій кількості і не тих дерев, що зазначені в матеріалах відведення, до протоколу повинна додаватися польова перелікова відомість пнів.

У разі порушення Правил відпуску деревини на пні в лісах України важливим доказом вини порушника є акт огляду місць заготівлі деревини, інших продуктів лісу та використання корисних властивостей лісів. Відповідно до п. 61 Правил огляд проводиться з метою виявлення повноти і правильності розробки лісосік, проведення підсочки, заготівлі другорядних лісових матеріалів, виявлення залишених недорубів, невивезеної деревини і другорядних лісових матеріалів та перевірки додержання вимог лісового законодавства під час здійснення лісових користувань.

Слід мати на увазі, що акт буде визнаватися допустимим доказом у справі за умови додержання встановленої його форми (додаток 6 до Правил), строків та процедури складання. Правилами відпуску деревини на пні передбачено, що огляд місць заготівлі деревини, інших продуктів лісу та використання корисних властивостей лісів здійснюється безпосередньо після закінчення робіт, але не пізніше визначених строків. Огляд місць рубок проводиться протягом 30 днів від дня закінчення строку встановленого для вивезення деревини; огляд запідсочених насаджень – щорічно в кінці сезону підсочки; місць заготівлі другорядних лісових матеріалів – протягом 20 днів з дня закінчення строку, встановленого для вивезення цих матеріалів.

Лісокористувач має бути письмово повідомлений про день огляду за 15 днів до його початку. У випадку неявки лісокористувача лісогосподарське підприємство має право провести огляд в односторонньому порядку. Результати огляду зазначаються в акті, що підписується представниками лісогосподарського підприємства і лісокористувача.

Акти огляду місць заготівлі деревини, інших продуктів лісу та використання корисних властивостей лісів складені лісгоспом з пропущенням встановленого строку або без виклику представника лісокористувача не матимуть у суді доказової сили.

Акт огляду, так само, як і протокол про порушення Правил відпуску деревини на пні, підписується представником лісокористувача. Посадові особи лісогосподарського підприємства повинні перевірити, чи має представник організації, що здійснювала лісокористування з порушенням вимог лісового законодавства, документ, який свідчить про наявність у нього повноважень на вчинення відповідних дій від імені юридичної особи, оскільки акт і протокол, підписані не уповноваженими на те особами, також не можуть оцінюватися як допустимі докази у справі.

Акт про лісопорушення теж має фіксувати всі необхідні відомості для правильної кваліфікації судом лісопорушення та перевірки розрахунку розміру заподіяної шкоди. Зокрема, обов’язковими є вказівки на те, в якій групі лісів було вчинено лісопорушення, чи вилучена незаконно добута деревина або інша продукція лісу, сухостійні чи сирі були зрубані дерева, їхній діаметр у корі біля шийки кореня, вартість за таксами відпуску деревини на пні. Акт підписується посадовою особою, що виявила лісопорушення та лісопорушником. При відсутності порушника на місці лісопорушення або у разі його відмови від підпису про це робиться відповідна помітка.

Органами управління лісового господарства України не було затверджено нормативного акта, який би врегулював порядок збирання і закріплення доказів лісовою охороною з метою притягнення порушника лісового законодавства до майнової позадоговірної відповідальності. Форма акта про лісопорушення, якою сьогодні керуються працівники лісової охорони, та порядок його складання фактично розроблені на підставі нормативного документу, ухваленого за часів Радянського Союзу, а саме Інструкції про порядок притягнення до відповідальності за порушення лісового законодавства, затвердженої постановою Державного комітету СРСР по лісовому господарству від 22 квітня 1986 р. [67][150]. При оформленні акта про лісопорушення лісовою охороною заповнюється спеціально розроблений бланк. У складених у такий спосіб актах трапляються помилки, відсутня чітко регламентована процедура їх оформлення, внаслідок чого судом може бути поставлена під сумнів можливість визнання актів про лісопорушення допустимими доказами у справі.

Виходячи із ст. 3 Закону “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991 р. [56][151] на території України зберігають свою дію акти УРСР, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України. Згідно з Постановою Верховної Ради України “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” від 12 вересня 1991 р. [128][152] до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року в справі /98 термін “законодавство” треба розуміти так, що ним охоплюються Закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також Постанови Верховної Ради України, укази Президента України, Декрети і Постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і Законів України [147][153].

У Постанові Верховної Ради України йдеться саме про “акти законодавства”, а отже вона не поширюється на відомчі нормативні документи органів СРСР.

Таким чином, названа Інструкція на території України свою юридичну силу втратила і в регулюванні одного з важливих аспектів діяльності лісової охорони наявна прогалина. Для оптимізації діяльності лісової охорони щодо притягнення до відповідальності лісопорушників в Україні має бути затверджений новий нормативний акт, який би заповнив зазначену прогалину. Це дозволило б уніфікувати форму акта про лісопорушення, строки і порядок його складання, чітко визначити процедуру притягнення до відповідальності, усунути розбіжності в оформленні позовних матеріалів. Такий нормативний документ, з одного боку, полегшив би роботу лісової охорони, з іншого – став би орієнтиром для суду при оцінці фактичних обставин справи та доказів вчинення лісопорушення і вини відповідача.

Досліджуючи юридичну природу акта про лісопорушення, зазначає, що хоча в ньому констатується факт лісопорушення і визначається сума заподіяних збитків, але такий документ не може розглядатися як адміністративно-правовий акт, який зобов’язує особу до сплати відповідної суми, оскільки стягнення збитків здійснюється в судовому порядку. Акт про лісопорушення – це головний доказ на підтвердження і обґрунтування зверненого до суду позову про відшкодування шкоди [124][154]. Це ж стосується й протоколу про порушення Правил відпуску деревини на пні в лісах України. Саме тому вимоги до оформлення акта про лісопорушення і протоколу про порушення Правил відпуску деревини на пні в лісах України не можна розглядати як формальні і неістотні. Зазначені документи повинні виготовлятися з усією ретельністю, оскільки їх зміст і форма безпосередньо впливають на результат справи про відшкодування шкоди [78][155].

Крім названих документів до позовної заяви повинні додаватися акти виявлення та вилучення незаконно зрубаної деревини, пояснення лісопорушника, свідків, інші докази, що свідчать про факт лісопорушення, розмір заподіяної шкоди та вказують на заподіяння її конкретною особою. Доцільно включати до матеріалів, які подаються в суд, копії документів, що підтверджують притягнення особи до штрафних видів відповідальності, зокрема, копії протоколу про адміністративне правопорушення, постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Аналіз практики у справах про відшкодування шкоди, заподіяної порушеннями лісового законодавства, свідчить, що робота по оформленню позовів та збиранню необхідної доказової бази державними органами лісового господарства та державними органами екології і природних ресурсів не завжди здійснюється на належному рівні. Через це суди, керуючись ст. 139 ЦПК України, залишають заяви без руху, пропонуючи позивачеві виправити недоліки у встановлений строк, а при невиконанні такої пропозиції – визнають позовні заяви неподаними й повертають їх позивачеві. Так, Ужгородським районним судом у справі за позовом Ужгородського держлісгоспу до Д. про відшкодування шкоди, заподіяної самовільним випасанням худоби на землях державного лісового фонду, було постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху, через те, що в матеріалах позову відсутні були посилання на статті закону, не зазначено доказів, не викладено обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Оскільки позивач у встановлений термін не виправив названі недоліки, то позовні матеріали були йому повернуті [18][156]. Аналогічно і господарські суди повертають позовні заяви та додані до них матеріали без розгляду при невідповідності їх вимогам, викладеним у ст. 63 ГПК України.

Більше того, невміння якісно підготувати матеріали, що обґрунтовують позов, та кваліфіковано підтримати позовні вимоги в судовому засіданні приводить до ухвалення судами рішень про відмову в задоволенні позову, а отже, шкода, заподіяна лісу, залишається некомпенсованою.

Поширеною помилкою, що допускається при пред’явленні позовів органами управління лісовим господарством та постійними лісокористувачами, є включення до ціни позову адміністративного штрафу. Так, у березні 2001 р. Кременецький держлісгосп звернувся до Шумського районного суду (Тернопільська область) з позовною заявою до Т. і Р. про відшкодування шкоди, заподіяної самовільною порубкою сосни сухостійної. У позовній заяві позивач просив суд також стягнути накладений посадовими особами ДЛГ на Т. і Р. штраф за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 65 КУпАП. При цьому до матеріалів позову були додані оригінали протоколу про адміністративне правопорушення і постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Розглянувши справу, суд виніс окрему ухвалу, в якій роз’яснив ДЛГ, що відповідно до п. 12 ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження” постанови, винесені органами (посадовими особами), уповноваженими законом розглядати справи про адміністративні правопорушення, підлягають виконанню органами Державної виконавчої служби в передбаченому законом порядку. До матеріалів же позову слід додавати копії протоколу про адміністративне правопорушення та постанови про притягнення до відповідальності як доказ у справі [20][157].

У деяких випадках позивачами не надаються розрахунки розмірів заподіяної шкоди. Наприклад, Щорським районним судом (Чернігівська область) було розглянуто справу за позовом Щорського райагролісгоспу до К. про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення правил пожежної безпеки в лісах (вогнем знищені 0,5 га лісових культур) у розмірі 163, 93 грн. Відповідно до п. 4 Примітки до додатку № 2 до постанови Кабінету Міністрів від 5 грудня 1996 р. “Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству” під час обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству підприємствами, установами, організаціями і громадянами пошкодженням лісу стічними водами, хімічними речовинами, промисловими та комунально-побутовими викидами, відходами і покидьками, а також пошкодженням лісу внаслідок підпалу або порушення правил пожежної безпеки в лісах, враховуються: пошкодження лісових культур і насаджень природного походження, яке обчислюється в десятикратному розмірі діючих такс на деревину, що відпускається на пні за першим розрядом у всіх таксових поясах без застосування встановлених норм зниження такс; вартість робіт, пов'язаних з припиненням негативного впливу на насадження зазначених факторів або гасінням лісової пожежі; вартість робіт з очищення території; вартість робіт, пов'язаних з вирощуванням лісових насаджень до віку деревостанів, пошкоджених зазначеними негативними факторами.

Позивачем розрахунок розміру заподіяної шкоди проведений не був, ціна позову документально не підтверджена. При цьому й суд не перевірив правильності та обґрунтованості розмірів позовних вимог та виніс рішення з застосуванням ст. 454 Цивільного кодексу про стягнення з К. з урахуванням його матеріального становища 35 грн. на відшкодування заподіяної шкоди [21][158].

Іноді поза увагою органів, уповноважених звертатися з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної порушеннями лісового законодавства, залишається доля лісопродукції, незаконно добутої лісопорушниками. Ч. 6 ст. 68 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” встановлює вимогу, згідно з якою незаконно добуті в природі ресурси та виготовлена з них продукція підлягають безоплатному вилученню, а знаряддя правопорушення – конфіскації. Відповідно до п. б) ч. 2 ст. 47 названого Закону одержані від їх реалізації доходи спрямовуються в республіканський фонд Автономної Республіки Крим і місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища. (На 2003 р. дію п. б) ч. 2 ст. 47 зупинено згідно із Законом “Про Державний бюджет України” [54][159]). Відповідно до ст. 101 ЛК України незаконно добута деревина та інші лісові ресурси підлягають вилученню. У разі неможливості вилучення незаконно добутої деревини та інших лісових ресурсів стягується їх вартість.

Вимоги зазначених норм додержуються не завжди. У позовних матеріалах часто відсутні відомості про вилучення лісопродукції або про причини, через які вилучення здійснити неможливо. Вартість незаконно добутої деревини та інших лісових ресурсів не включається до ціни позову і в результаті фонди охорони навколишнього середовища недоотримують відповідних коштів. Трапляються помилки й іншого характеру, коли у справі є документи про виявлення і вилучення незаконно зрубаної деревини, а до розмірів заявлених у позові вимог включається не лише сума заподіяної шкоди, визначена за Таксами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 5 грудня 1996 р., а й вартість отриманої внаслідок порушення лісопродукції. Такі недоліки, як правило, усуваються судами, що задовольняють позови частково, стягуючи суму шкоди і відмовляючи у стягненні вартості незаконно зрубаної деревини [9; 12][160].

Однією з особливостей правозастосування в галузі екології, і, зокрема, застосування норм, котрі реґламентують майнову відповідальність за лісопорушення, є множинність суб’єктів цієї діяльності, розподіл функцій між ними та відносна автономність цих суб’єктів у рамках правозастосовчого процесу [187][161]. Ефективне функціонування механізму реалізації майнової відповідальності за лісопорушення істотно залежить від рівня узгодженості в діяльності різних природоохоронних та правоохоронних органів. Як вже зазначалося, позови у справах про відшкодування шкоди, заподіяної лісовому господарству, можуть подавати Міністерство екології і природних ресурсів України та його органи на місцях, державні органи лісового господарства, постійні лісокористувачі, а також органи прокуратури. Конкретизації щодо розподілу повноважень за колом справ між зазначеними суб’єктами законодавство не передбачає.

Практика свідчить, що позови в таких справах, як правило, подаються органами прокуратури або державними лісогосподарськими підприємствами. Інші постійні лісокористувачі (агролісгоспи, військові лісгоспи та ін.) таку роботу майже не ведуть, чим істотно знижується ефективність застосування правових засобів у боротьбі з лісопорушеннями.

Не завжди виявляють належну активність у справі притягнення до майнової відповідальності порушників лісового законодавства державні органи екології і природних ресурсів, хоча саме від них у багатьох випадках залежить, чи будуть виявлені факти заподіяння шкоди лісу самими постійними лісокористувачами і чи буде ця шкода компенсована.

У деяких державних лісогосподарських об’єднаннях (ДЛГО “Київліс”, ДЛГО “Сумиліс” та ін.) склалася така практика. Виявивши факт правопорушення, спеціалісти відділів охорони і захисту лісів вирішують питання про притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності і передають матеріали до прокуратури для пред’явлення позовів про відшкодування шкоди. Не в останню чергу ця ситуація зумовлена невмінням грамотно скласти позовну заяву та кваліфіковано підтримати позовні вимоги в судовому засіданні. Хоча є й інші причини такої пасивності постійних лісокористувачів: зайнятість юридичних служб ДЛГО переважно обслуговуванням господарської діяльності, відсутність прямої матеріальної зацікавленості (оскільки стягнуті кошти надходять до місцевих бюджетів, а фінансування лісовідновлення та інших видатків держлісгоспів здійснюється з Державного бюджету), переконаність, часто не безпідставна, що позов, поданий прокурором, має більше шансів бути задоволеним тощо.

Описана схема взаємодії між прокуратурою та органами управління і контролю в галузі лісового господарства цілком може бути ефективною для реалізації заходів майнової відповідальності за порушення лісового законодавства (хоча ефективність положення ч. 2 ст. 97 ЛК України щодо позовної роботи постійних лісокористувачів та органів управління лісовим господарством у такому випадку зводиться до нуля). Завдяки такій взаємодії досягається певний розподіл праці, коли посадові особи органів управління лісовим господарством виявляють факт правопорушення та винних осіб, складають акти про лісопорушення, збирають необхідні для судового розгляду справи матеріали, підраховують суму заподіяної шкоди; прокуратура ж, відповідно до Конституції та законодавства України, здійснює представництво в суді інтересів держави як власника лісових ресурсів. Матеріали для пред’явлення позову можуть надходити до прокуратури й від державних органів екології і природних ресурсів у разі виявлення ними факту лісопорушення.

Однак такий “розподіл праці” в нормах лісового права формально не закріплений і його практична реалізація залежить від особливостей постановки роботи в конкретній прокуратурі та на підприємствах і в об’єднаннях постійних лісокористувачів, і навіть від особистих стосунків працівників конкретних структур. Нормативне регулювання взаємодії між органами прокуратури та державними природоохоронними органами забезпечується на рівні відомчих актів прокуратури, серед яких слід виділити наказ Генерального прокурора України № 3/2 від 28 жовтня 2002 р. “Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів про охорону навколишнього середовища” [105][162]. В п. 4.1 Наказу, зокрема, зазначається, що органи прокуратури зобов’язані у кожному випадку виявлення порушень екологічного законодавства вживати заходів щодо їх фактичного усунення, притягнення правопорушників до встановленої законом відповідальності, повного відшкодування винними особами завданих довкіллю збитків.