Майнова відповідальність за порушення лісового законодаства (стр. 8 )

Отже, для дослідження ефективності майнової відповідальності за порушення лісового законодавства будемо виходити з розуміння її як співвідношення між цілями відповідальності та досягнутим результатом її застосування.

Причому з найбільшою вірогідністю зробити висновок про ефективність майнової відповідальності дозволяє оцінка рівня реалізації мети компенсації заподіяної шкоди. Щодо досягнення завдань загальної та індивідуальної превенції, покарання і перевиховання правопорушників, то тут ефективність власне майнових санкцій відокремити важко, бо ці заходи застосовуються, як правило, поряд із заходами кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності і діють з ними в одному напрямку [187][186].

Ефективність майнової відповідальності за порушення лісового законодавства залежить від багатьох умов, пов’язаних як з правотворчою, так і з правозастосовчою діяльністю. В юридичній літературі до них відносять: відображення у правових нормах об’єктивних закономірностей розвитку суспільних відносин; врахування загальних принципів регулювання й управління під час нормотворчої діяльності; додержання в процесі правотворчості правил законодавчої техніки; інформування адресатів про зміст правових приписів; режим законності; правосвідомість [65][187].

Наведена система умов може в принципі бути застосована до ефективності майнової відповідальності за порушення лісового законодавства з необхідною конкретизацією щодо специфіки сфери її застосування. Однак, думається, що режим законності виступає не умовою, а, скоріше, наслідком ефективного застосування норм відповідальності, однією з гарантій підтримання режиму законності.

Як видно з поданого переліку, одна частина умов ефективності правових норм належить до сфери правотворчої діяльності, друга – до сфери застосування права. З цього приводу деякими авторами пропонується розрізняти оптимальність правової норми та ефективність діяльності щодо її застосування [183; 186][188]. Така позиція є справедливою, оскільки проблеми в досягненні запрограмованого правовою нормою результату можуть бути спричинені як недоліками самої норми (наприклад, неузгодженість з іншими нормами, вживання неналежних термінів, невідповідність потребам розвитку суспільних відносин тощо), так і недоліками правозастосовчої діяльності. Таким чином, оптимальність правової норми є необхідним (але не єдиним) фактором її ефективності. В той же час, не можна погодитися, що ефективність не слід вважати властивістю самих норм, а лише діяльності щодо їх застосування [86][189]. Результат будь-якої цілеспрямованої діяльності безпосередньо залежить не тільки від якості самих дій, а й від ефективності тих засобів, інструментів, котрі при цьому застосовуються. Інструментом у нашому випадку виступає сама правова норма і вона з моменту її ухвалення несе в собі певний потенціал можливої ефективності, який реалізується більшою чи меншою мірою залежно від якості правозастосовчої діяльності. Отже, ефективність правової норми представляє собою єдність двох рівнів: статичного і динамічного. На першому ефективність норми обумовлюється її досконалістю, на другому – якістю реалізації правового припису, перш за все, якістю правозастосування, якщо мова йде про дію охоронної норми[190].

В юридичній літературі було здійснено спробу дослідити ефективність еколого-правових норм стосовно певних етапів (стадій) руху правової матерії від видання норми до її матеріалізації в еколого-правових відносинах [117; 120][191].

На стадії статичного стану норми основними факторами її ефективності є повнота і наукова обгрунтованість еколого-правових приписів, їх узгодженість з вимогами науково-технічного прогресу. На динамічній стадії руху еколого-правової норми ефективність правового регулювання залежить від матеріально-технічної забезпеченості її застосування; еколого-юридичної культури; організаційної діяльності спеціально уповноважених органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських організацій щодо реалізації норми; державного і відомчого екологічного контролю; економічного стимулювання виконання еколого-правових приписів.

З урахуванням викладеного, система умов ефективності майнової відповідальності може бути побудована наступним чином. На першому рівні, тобто рівні нормотворчої діяльності, потрібно виділити умови оптимальності норм лісового законодавства. При чому мова повинна йти як про якість охоронних норм, що реґламентують майнову та інші види відповідальності за лісопорушення, так і про якість регулятивних норм, оскільки ці нормативні комплекси тісно пов’язані і взаємно обумовлюють ефективність один одного. Так, недосконалість правового регулювання системи й повноважень органів управління лісовим господарством є підґрунтям для недостатньо ефективної боротьби з лісопорушеннями, і навпаки, відсутність охоронної норми, яка б захищала певні закріплені регулятивною нормою правовідносини, спричиняє недієвість регулятивної норми. Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. затверджено Порядок заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України, яким визначено вимоги щодо здійснення цих видів лісокористування. Однак виконання цих вимог заходами майнової відповідальності за їх порушення забезпечується лише частково. Зокрема, не врегульовано спеціальними нормами відшкодування шкоди, заподіяної самовільною заготівлею пнів, деревних соків, очерету, збиранням лісової підстилки. У разі заподіяння такої шкоди слід керуватися загальними правилами цивільного законодавства, а отже, зіткнутися з проблемою визначення розміру збитків, що, як вже зазначалося, істотно ускладнено в зв’язку зі специфічною природою екологічної шкоди. Як результат, виникає ситуація, коли подібні порушення не реєструються, а винні особи до відповідальності не притягуються.

Отже, до умов ефективності норм лісового законодавства на стадії правотворчості належать:

1. відповідність норм сучасному стану і розвитку суспільних відносин, тобто закладення в правових приписах таких механізмів, які могли б продуктивно діяти в умовах ринкової економіки. Зокрема, значний попит і високі ринкові ціни на деревину як в Україні так і за кордоном, багатосуб’єктний склад лісокористувачів (а в перспективі – й власників лісових ресурсів) і особливості господарювання в галузі створюють певні умови істотно підвищують ймовірність вчинення порушень у цій сфері. Звідси – необхідність посилення контрольних механізмів як на стадії надання лісових ресурсів у користування, так і на стадії безпосередньої експлуатації лісів; потреба у вдосконаленні системи економічного стимулювання належної екологічно значущої поведінки лісокористувачів, підвищенні ролі майнових стягнень за лісопорушення;

2. відповідність правових норм сучасному рівню наукових уявлень як в галузі права, так і в сфері інших наук: природничих, економічних тощо. Взагалі наукова обґрунтованість правових норм є вирішальним фактором їх ефективності в такій специфічній сфері як регулювання еколого-правових відносин. Встановлюючи ту чи іншу норму, законодавець обов’язково повинен враховувати її майбутні екологічні наслідки, що неможливо без конкретного наукового прогнозу взаємодії елементів у системі “правова норма – економічні інтереси суспільства – дія екологічного фактору”. Суттєвою умовою підвищення ефективності еколого-правових і, зокрема, лісових норм є проведення екологічних експертиз проектів еколого-правових нормативних актів.

Щодо норм, котрі регулюють майнову відповідальність за лісопорушення, то важливу роль для їх ефективності відіграє економічна обґрунтованість санкцій (такс для визначення розмірів позадоговірної шкоди та майнових стягнень за договірні лісопорушення), їх відповідність принципу повного відшкодування заподіяної шкоди.

До необхідних умов ефективності лісових норм слід віднести також врахування під час правотворчості положень теорії управління. Зокрема у відповідності з загальними принципами цієї науки має будуватися система органів державного управління і контролю в галузі використання й охорони лісів, визначатися їхні повноваження.

3. додержання правил юридичної техніки в процесі правотворчої діяльності. Юридична техніка в правотворчості вміщує методики роботи над текстами нормативно-правових актів, прийоми найбільш досконалого вираження думки законодавця в статтях нормативно-правових актів, вибір найбільш доцільної структури кожного з них, термінології й мови, способи оформлення змін, доповнень, повного або часткового скасування нормативно-правових актів тощо [151][192]. Акти лісового законодавства мають бути логічно побудовані, мати чітку структуру, максимально повно охоплювати предмет регулювання, не залишаючи прогалин у реґламентації лісових правовідносин. Задля уникнення розбіжностей у тлумаченні правових норм необхідна точна визначеність усіх термінів, що вживаються в актах лісового законодавства. Ми вже звертали увагу на необхідність закріплення в Лісовому кодексі поняття лісопорушення. Потребують уточнення та роз’яснення й деякі інші терміни. Так, в ЛК України прямо не визначено, хто може бути суб’єктом права лісокористування. З аналізу чинних нормативних актів, зокрема, із затвердженої наказом Міністерства лісового господарства України від 8 липня 1997 № 62 Інструкції з проектування, технічного приймання, обліку та оцінки якості лісокультурних об'єктів [69][193], можна зробити висновок, що ними виступають спеціалізовані лісогосподарські підприємства, інші підприємства і установи, організації, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також окремі громадяни, яким надані земельні ділянки лісового фонду, проектні організації, інші підприємства і організації, діяльність яких пов'язана з веденням лісового господарства. Такий перелік дає можливості безмежно розширювати коло як постійних, так і тимчасових лісокористувачів, незалежно від того, здатен чи ні потенційний лісокористувач раціонально здійснювати відповідний вид лісокористування. Якщо постійними лісокористувачами можуть бути спеціалізовані лісогосподарські підприємства або інші організації, в структурі яких створено спеціалізований лісогосподарський підрозділ, то виникає питання, що слід розуміти під таким підрозділом, якими фахівцями він повинен бути укомплектований і т. ін. Лісове законодавство відповіді на це не дає.

Відсутність нормативного визначення поняття “спеціалізований лісогосподарський підрозділ” створює умови для зловживань, зокрема, надання в користування лісових ресурсів суб’єктам господарювання, що утворили структурну одиницю з такою назвою, проте не мають ні матеріально-технічних, ні кадрових ресурсів для забезпечення раціонального ведення лісового господарства. Зрозуміло, що ймовірність заподіяння шкоди таким лісокористувачем внаслідок порушення Правил відпуску деревини на пні та інших актів лісового законодавства достатньо висока.

4. взаємна узгодженість правових норм в актах екологічного та інших галузей законодавства. Відсутність суперечностей у рамках одного нормативно-правового акта і в системі законодавства в цілому є однією з вимог юридичної (законодавчої) техніки, однак ми виділили цю умову окремо через її особливу значущість для ефективності лісових норм у період інтенсивного оновлення нормативно-правової бази в сфері регулювання екологічних відносин.

Перш за все, необхідна точна відповідність норм лісового законодавства Конституції України. Ухвалений у 1994 р. Лісовий кодекс не в усіх позиціях узгоджується з Основним Законом держави, наприклад, у реґламентації повноважень органів місцевого самоврядування в галузі управління використанням і охороною лісів, на що зверталася увага в літературі [26][194]. Важливою проблемою є усунення суперечностей між лісовим та земельним законодавством у частині правового режиму земельних ділянок лісового фонду. Крім того, потребує оновлення низка підзаконних і відомчих нормативних актів, зокрема щодо порядку огляду місць заготівлі деревини, видачі й анулювання бланків лісорубних квитків (ордерів) та лісових квитків, порядку зберігання та використання відпускних порубкових та контрольних клейм тощо.

На стадії правозастосування ефективність норм, корті регулюють майнову відповідальність за лісопорушення, визначається наступними умовами:

1. рівень компетентності посадових осіб природоохоронних та правоохоронних органів, працівників підприємств, що здійснюють лісове господарство. При чому особливості предмету регулювання лісових норм зумовлюють необхідність врахування юристами екологічної специфіки і вимагають від посадових осіб органів управління в сфері екології і природних ресурсів, працівників лісової охорони мінімальної обізнаності в галузі права;

2. узгодженість діяльності різних природоохоронних та правоохоронних органів, матеріально-технічна забезпеченість та соціальна захищеність їхніх працівників, контроль за виконанням своїх функцій посадовими особами правоохоронних органів, органів державного управління лісовим господарством, постійних лісокористувачів і система заходів відповідальності за халатне ставлення до виконання своїх обов’язків та умисне укриття фактів лісопорушень;

3. загальний рівень організації лісового господарства, тобто ступінь правильності й екологічної обґрунтованості ведення обліку лісових ресурсів, поділу лісів на групи та віднесення до категорій захисності, виділення господарських частин, господарств, господарських секцій; встановлення віку стиглості, способів рубок і відтворення лісових насаджень, норм використання лісових ресурсів; визначення системи заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання лісових ресурсів, здійснення інших організаційно-технічних заходів щодо ведення лісового господарства;

4. належний рівень професійної і побутової екологічної свідомості і еколого-правової культури в суспільстві. Досліджуючи еколого-правову свідомість як умову ефективності реалізації норм юридичної відповідальності за екологічні правопорушення зазначає: “Еколого-правова свідомість – інструмент соціального і психологічного контролю, який попереджує розвиток причинного ланцюжка, що веде до екологічного правопорушення. Високий рівень еколого-правової свідомості суб’єктів реалізації права може слугувати бар’єром, котрий попереджує протиправні дії; деформована ж еколого-правова свідомість – причиною вибору протиправної екологічно-значущої поведінки” [86][195].

Слід зазначити, що останнім часом рівень екологічної культури в нашому суспільстві дещо підвищився, головним чином, через усвідомлення антропогенних причин екологічних катастроф та надзвичайних ситуацій в Україні та світі. На жаль, саме такі події, як повені в Карпатському реґіоні 1998 і 2001 років, сприяють трансформації екологічних імперативів у моральну свідомість суспільства. Проте засвоєння екологічних вимог ще не досягло такого рівня, на якому б воно суттєво вплинуло на зміст і характер екологічно значущої поведінки природокористувачів, для яких головним пріоритетом залишається отримання економічної вигоди [48][196]. Як зазначив у інтерв’ю газеті “Дзеркало тижня” екс-міністр екології і природних ресурсів України С. І. Курікін “серйозні порушення природоохоронного законодавства стають можливими не тільки тому, що деякі громадяни через тяжкі економічні умови вимушені, щоб прогодувати родину, рубати ліс без дозволу і продавати його “на сторону”. … Велика кількість наших співвітчизників, незважаючи на потужний інформаційний потік, котрий щоденно виливається на сучасну людину, мають дуже віддалене уявлення про зв’язок між своїми діями і їх екологічними наслідками” [155][197].

Ситуація ускладнюється й загальною кризою правосвідомості і правової культури, а також тим, що екологічні вимоги, моральні норми та правові приписи знаходяться, так би мовити, на різних “полюсах”, існують, принаймні на рівні побутової свідомості, автономно і слабо взаємодіють між собою. Тобто, в механізмі саморегуляції поведінки особи значна кількість екологічних вимог не підкріплюється моральними установками і не завжди пов’язується з правом. Між тим, ефективність еколого-правових норм безпосередньо залежить від усвідомлення закладених в них екологічних і моральних цінностей [50][198].

5. умовою реалізації компенсаційної функції майнової відповідальності за порушення лісового законодавства є забезпечення спрямування коштів, які підлягають стягненню з лісопорушників, на потреби охорони, захисту і відновлення лісів, що має досягатися за рахунок добровільного відшкодування винними особами заподіяної лісовому господарству шкоди, діяльності державної виконавчої служби щодо примусового виконання судових рішень та додержання встановленого законодавством порядку використання зазначених грошових сум.

2.3.2. Критерії і показники ефективності майнової відповідальності за порушення лісового законодавства

Для характеристики ефективності правових норм в юридичній літературі вводяться поняття “критерії” та “показники” ефективності. При цьому єдиної думки щодо змісту цих термінів не склалося. Деякі автори взагалі не розмежовують ці поняття [186][199]. Інші розглядають критерій ефективності як якісний стан врегульованих нормою відносин, який свідчить про досягнення її цілей, а показник ефективності – як співвідношення таких кількісних характеристик, які прямо чи непрямо свідчать про досягнення (або недосягнення) мети правової норми [65][200].

Визначення критерію ефективності правових норм як якісного стану врегульованих нормою відносин здається принципово правильним, але надто загальним. Тобто, воно не дає можливості конкретно оцінити рівень ефективності норми (або комплексу норм), оскільки встановлення “якості” стану суспільних відносин теж потребує певних критеріїв для вимірювання. Отже, з таким визначенням поняття “критерій ефективності правової норми” можна погодитися, але слід уточнювати його стосовно окремих правових норм та інститутів.

вказує, що критеріями ефективності правового механізму управління якістю навколишнього середовища слугує система стандартів якості довкілля [117][201]. Думається, що такий підхід виправданий як для оцінки дієвості цього механізму в цілому (до його структури входять норми природоохоронного, господарського, адміністративного та інших галузей законодавства та еколого-правові відносини [117][202]), так і для визначення ефективності тих еколого-правових норм, чия дія може бути виміряна через перевірку відповідності якості довкілля (природного об’єкту) екологічним стандартам і нормативам. Так, критерієм ефективності норм законодавства про охорону атмосферного повітря можуть слугувати нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря.

Регулювання відносин майнової відповідальності за порушення лісового законодавства не відзначається високим ступенем стандартизації й нормування, тому встановлення критеріїв ефективності тут дещо ускладнене.

На нашу думку, можна погодитися з авторами, котрі вважають, що повним комплексним критерієм ефективності майнової відповідальності в галузі охорони природи є стійка позитивна тенденція зміни всіх (чи більшості) показників ефективності [102][203].

В рамках комплексного критерію слід виділити критерії ефективності окремих функцій майнової відповідальності.

Так, критерієм ефективності загальнопревентивної функції відповідальності буде стійка тенденція до зменшення кількості лісопорушень за певний проміжок часу. Критерієм ефективності функції індивідуальної превенції необхідно вважати зниження кількості випадків повторного вчинення лісопорушень особами, які вже притягувалися до майнової відповідальності за порушення лісового законодавства. Ці ж критерії дозволяють оцінити ефективність виховної та репресивної (каральної) функцій відповідальності.

Головних критеріїв ефективності компенсаційної функції майнової відповідальності за лісопорушення можна виділити два. По-перше, повне (стовідсоткове) відшкодування заподіяної шкоди в кожному випадку її заподіяння, або, принаймні, позитивна зміна відносних показників (коефіцієнтів) відшкодування за певні періоди часу. Так, у 1999 р. внаслідок самовільних рубок у лісах Державного лісогосподарського об’єднання “Сумиліс” було заподіяно шкоди на суму 201,4 тис. грн, з них відшкодовано 5,4 тис. грн., коефіцієнт відшкодування склав 3%. У 2000 р. такими ж лісопорушеннями завдано шкоди на суму 171,3 тис. грн., з них відшкодовано 13,3 тис. грн., тобто 8% [95][204]. Хоча коефіцієнти відшкодування в наведеному прикладі є доволі низькими, можна говорити про зростання ефективності компенсаційної функції відповідальності. В цілому по Держкомлісгоспу за ті ж роки можна спостерігати негативну зміну відносних величин відшкодування: за 1999 р. було відшкодовано 10% від загальної суми заподіяної шкоди, а за 2000 – 7,8%[205], отже, ефективність компенсаційної функції відповідно знизилася.

Однак, як правильно зазначає , особливість відносин по відшкодуванню шкоди природним ресурсам полягає в тому, що рішення суду, яке набрало законної сили, і навіть виконане, ще не є остаточним критерієм ефективності майнової відповідальності. Компенсаційна функція відповідальності реалізується лише тоді, коли грошові кошти, стягнуті з винної особи, будуть спрямовані для відновлення порушеного стану навколишнього середовища [110][206]. Тому необхідно виділяти другий критерій ефективності компенсаційної функції майнової відповідальності за лісопорушення – наближення до одиниці результату відношення:

Кеф =	В	,
Ш

де Кеф – це коефіцієнт ефективності реалізації компенсаційної функції відповідальності, Ш – загальна сума шкоди, заподіяної внаслідок порушень лісового законодавства, В – сума коштів, стягнутих примусово чи добровільно відшкодованих лісопорушниками і використаних на потреби відновлення порушеного стану лісів. Чим ближчим до одиниці буде Кеф, тим вищим – рівень досягнення головної мети майнової відповідальності – повного відшкодування шкоди, заподіяної лісопорушеннями.

Крім названих критеріїв важливе значення для оцінки ефективності всіх функцій майнової відповідальності є тенденція зміни показників невідворотності відповідальності, яка знаходить свій прояв у збільшенні коефіцієнтів виявлення лісопорушень та зниженні їх латентності, зменшенні кількості випадків невстановлення осіб, винних у вчиненні лісопорушень тощо.

Як видно, критерії ефективності майнової відповідальності за порушення лісового законодавства різноманітні і для того, щоб зробити висновок про рівень реалізації цілей майнової відповідальності, необхідно враховувати значну кількість показників, котрі характеризують ступінь виконання всіх чи окремих функцій відповідальності і знаходять свій вияв на різних етапах її застосування. Деякі з цих показників можуть бути безпосередньо отримані із статистичних відомостей, встановлення інших істотно ускладнене і вимагає аналізу фактів, що прямо чи непрямо свідчать про розвиток відповідних процесів.

Як зазначають автори монографії “Ефективність юридичної відповідальності в охороні навколишнього середовища”, найважливішими з загальних показників загальнопревентивної дії майнової, як і інших видів юридичної відповідальності, є кількість екологічних правопорушень за певний період часу, взятих у динаміці, а загальним критерієм ефективності – стійка тенденція до зменшення кількості екологічних деліктів [187][207]. Динаміка лісопорушень в останні роки, на жаль, демонструє не зниження, а навпаки зростання їх кількості як загалом по Україні, так і в окремих реґіонах.

Розглянемо деякі цифри, що характеризують динаміку самовільних рубок як найбільш поширених лісопорушень, котрі завдають основну частину шкоди лісам. За інформацією відділу охорони і захисту лісів Державного комітету лісового господарства України протягом першого півріччя 1999 р. в лісах Держкомлісгоспу було виявлено 4175 випадків самовільних рубок загальним обсягом 8790 куб. м, чим заподіяно збитків на суму 2920,2 тис. грн. За той же період 2000 р. ці показники склали 4889 випадків, 9693 куб. м і 3642,6 тис. грн. У першому півріччі 2001 р. зростання стало ще більш істотним. Відповідно було виявлено 8692 самовільні рубки обсягом 20266 куб. м, а збитки склали 7964,21 тис. грн. Подібні тенденції спостерігаються й в окремих реґіонах України. Зокрема, в Карпатському реґіоні (Львівліс, Івано-Франківське, Чернівецьке та Закарпатське обласні управління лісового господарства), хоча й зменшилась кількість випадків самовільних рубок (у 1999 р. їх було виявлено 3066, а у 2000 – 2968), проте зросли обсяги самовільно вирубаного (у 1999 – 8866 куб. м, у 2000 – 10587) та розміри заподіяної шкоди (відповідно 2877,8 та 3933,3 тис. грн.).

Ще гіршою є ситуація в лісах інших постійних лісокористувачів. У 2000 р. в лісах Мінагрополітики розміри збитків, завданих самовільними рубками, зросли майже вдвічі: у 1999 р. ці суми склали 8566,4 тис. грн., а у 2000 – 17023. Звичайно, оцінювати ці показники слід з урахуванням інфляції гривні в період з 1999 по 2001 р., а також того, що на перше півріччя 2000 р. припали кардинальні перетворення на селі, пов‘язані з реформуванням колективних сільськогосподарських підприємств, і ліси, що знаходилися у їх постійному користуванні, тимчасово, до створення в більшості областей України агролісгоспів, фактично лишилися безгосподарними [190][208]. Однак за три квартали 2001 р. сума збитків, завданих самовільними рубками в лісах Мінагрополітики, майже досягла річного показника 2000 р. і склала 16229,76 тис. грн. Отже, посилення негативних тенденцій у динаміці самовільних рубок за три розглянуті роки є очевидним.

Для отримання більш повного уявлення про ефективність майнової відповідальності слід враховувати також рівень латентності лісопорушень. Взагалі природна латентність майнових лісопорушень є нижчою, ніж інших порушень екологічного законодавства. Це зумовлено об’єктивними причинами, адже в більшості випадків шкода, заподіяна лісу, має очевидний і тривалий у часі характер (зрубані або пошкоджені дерева, знищені лісові культури, сіянці або саджанці тощо), тоді як встановити факт, наприклад, незаконного полювання можна лише безпосередньо під час його здійснення або у разі виявлення у правопорушника незаконно добутих тварин. Не випадково серед судових справ про відшкодування шкоди, заподіяної порушеннями екологічного законодавства, в цілому по Україні більшість (50%) складають справи про майнову відповідальність за лісопорушення [37][209]. Подібна ж ситуація й в окремих регіонах держави: на відшкодування шкоди, заподіяної порушеннями природоохоронного законодавства в Сумській області в 2001 р. було пред’явлено 55 позовів, з них 20 – про відшкодування шкоди, заподіяної лісовому господарству [40][210]. Питома вага справ про відшкодування шкоди, заподіяної лісовому господарству, звичайно, залежить від лісистості області і відповідно збільшується в західних та північних реґіонах України і зменшується в східних та південних.

Однак є підстави вважати, що рівень штучної латентності, тобто приховування фактів вчинення лісопорушень досить високий. Причини цього різні. Серед них можна назвати надмірну завантаженість працівників лісової охорони, інших природоохоронних та правоохоронних органів, відсутність у деяких лісокористувачів кваліфікованих спеціалістів, обізнаних одночасно і в сфері охорони та захисту лісів, і в правових питаннях. Ч. 2 ст. 97 ЛК України уповноважує постійних лісокористувачів подавати позови про стягнення коштів на покриття шкоди, заподіяної державі порушенням лісового законодавства, проте аналіз судової практики показує, що, наприклад, агролісгоспи таку роботу майже не ведуть. У більшості випадків позивачами в таких справах виступають державні органи екології і природних ресурсів та прокурори, рідше – державні лісогосподарські об’єднання.

На такі правопорушення як, наприклад, самовільне сінокосіння чи випасання худоби на землях лісового фонду, іноді взагалі не звертається увага. У кращому разі лісники припиняють такі дії, але не вживають заходів щодо притягнення винних осіб до передбачених законом видів відповідальності. Часто така пасивність має дуже просту причину: лісник, за яким закріплено відповідний обхід, проживає поблизу і просто не бажає вступати в конфлікт з односельцями, турбуючись більше про власне майно та здоров‘я членів сім‘ї, ніж про збереження державного лісового фонду.

І все ж основна мета штучного приховування лісопорушень – незаконне збагачення за рахунок державних лісових ресурсів. Цьому сприяє й те, що нерідко трапляються випадки, коли самовільні вирубки здійснюються за участю або безпосередньо працівниками лісогосподарських підприємств [157][211]. Окремі факти свідомого приховування лісопорушень самими постійними лісокористувачами набули широкого розголосу в засобах масової інформації [7; 11; 16; 145; 178]. На думку про заниження показників лісопорушень наводить і порівняльний аналіз статистики порушень Правил відпуску деревини на пні в лісах України, вчинених у лісах різних користувачів. Так, у 2000 р. в лісах Держкомлісгоспу внаслідок рубок з порушеннями Правил було незаконно заготовлено 1,3 тис. куб. м деревини, а в лісах інших лісокористувачів – 14,6 тис. куб. м. Як свідчить практика діяльності підрозділів з охорони і захисту лісів державних лісогосподарських підприємств, ними фіксуються порушення Правил відпуску деревини на пні в лісах Мінтрансу, Міноборони, Мінагрополітики, інших лісокористувачів. Поєднання в рамках однієї організаційної структури контрольних і господарських функцій створює ситуацію, коли додержання Правил у лісах держлісгоспів фактично випадає з-під належного контролю. На необхідність розмежування контрольно-наглядових і виробничих функцій в лісовому господарству вчені звертали увагу ще за радянських часів [79][212]. В сучасних умовах ринкової економіки ця проблема набула ще більшого загострення.

Ситуація ускладнюється тим, що кожного року у 30-40% випадків лісопорушень не встановлюються особи, винні у їх вчиненні. Переважна більшість справ про лісопорушення, як кримінальних, так і цивільних – за позовами про відшкодування шкоди, що надходять до судів – це справи про самовільні рубки деревини населенням для власних потреб. У той же час, організована незаконна діяльність нелегальних фірм щодо заготівлі й реалізації заготовленої деревини, а також зловживання посадових осіб лісогосподарських підприємств (наприклад, ведення суцільних рубок, котрі по документам оформляються як рубки, пов’язані з веденням лісового господарства) часто залишаються без реакції державних природоохоронних та правоохоронних органів.

Відсутність практичної реалізації принципу невідворотності відповідальності, покладення суворих майнових санкцій на окремих лісопорушників, переважно з малозабезпечених верств населення, і залишення без уваги випадків організованого розграбування лісових ресурсів, звичайно, негативно впливають на ефективність виховної, загальнопревентивної, каральної та компенсаційної функцій майнової відповідальності за порушення лісового законодавства.

Аналіз ефективності функції індивідуальної превенції, тобто попередження повторного вчинення лісопорушень особами, що вже притягувалися до майнової відповідальності за порушення лісового законодавства, на сьогоднішній день зробити практично не можливо. Факти повторності або систематичності лісових деліктів у діях конкретних осіб офіційно не фіксуються і реальні показники ефективності обраховані бути не можуть. За окремими відомостями, зокрема, за повідомленнями засобів масової інформації, можна зробити висновок, що кількість випадків повторного вчинення лісопорушень, особами, які вже притягувалися до відповідальності, доволі значна. Особливо це стосується багатих на лісові ресурси реґіонів України, де самовільні рубки часто стають для населення одним з джерел існування. На жаль, чинні такси не в усіх необхідних випадках враховують породу дерева при встановленні майнових санкцій за самовільну рубку, про що зазначалося в попередніх розділах. Розмір майнового стягнення за самовільну рубку дуба середнього діаметру в лісі другої групи не набагато вищий, ніж ринкова вартість отриманої в результаті деревини. Тому фактор матеріальної зацікавленості та невисока ймовірність виявлення винних осіб часто переважають у свідомості лісопорушників побоювання бути притягнутим до відповідальності.

Основна функція майнової відповідальності – компенсаційна, яка знаходить свій прояв у відшкодуванні шкоди, заподіяної лісопорушеннями. Тому очевидно, що важливим показником ефективності є стягнуті з осіб, винних у заподіянні шкоди, грошові кошти, а коефіцієнтом ефективності – виражене у відсотках співвідношення суми відшкодованих збитків до загальної суми заподіяних. У цілому по Україні, а також по окремих областях ці коефіцієнти коливаються щорічно на рівні 7-10%. Відсоток реально відшкодованих збитків знижується завдяки тому, що близько третини лісопорушень вчиняються невиявленими особами. Крім того, поширені випадки, коли суди відмовляють у задоволенні позовних вимог через неналежне оформлення документів (актів, протоколів), що підтверджують факт лісопорушення і вину порушника. Існують і інші причини, зокрема, недоліки в діяльності державної виконавчої служби, відсутність коштів у порушників тощо.

Коефіцієнт відшкодування знижується також внаслідок застосування судами ч. 2 ст. 454 ЦК УРСР, яка дозволяє зменшити розмір відшкодування, враховуючи майновий стан порушника. Такі випадки досить типові для справ про лісопорушення, оскільки, як ми вже зазначали, правоохоронними і природоохоронними органами виявляються переважно правопорушники з малозабезпечених верств населення. Чи порушує норма, зафіксована в ч. 2 ст. 454 Цивільного кодексу 1963 р. і в ч. 4 ст. 1193 нового ЦК України, який набере чинності з 1 січня 2003 р., принцип повного відшкодування шкоди, чи це лише виняток, який підтверджує правило?

Врахування майнового стану правопорушника при визначенні розміру відшкодування відоме не тільки вітчизняному законодавству та законодавству пострадянських країн. Так, розглядаючи цивільні справи про відшкодування шкоди, спричиненої навколишньому середовищу, суди США накладають на винну особу так звані “цивільні штрафи”, які зараховуються до державного бюджету. При визначенні суми штрафу суди беруть до уваги комплекс чинників: величину отриманої від вчинення екологічного порушення економічної вигоди, характер скоєного правопорушення, попереднє дотримання чи недотримання законодавства, ступінь співпраці правопорушника з природоохоронними та правоохоронними органами, а також і фінансові можливості правопорушника. Проте сума штрафу в будь-якому випадку повинна компенсувати негативні наслідки, які сталися чи можуть статися внаслідок правопорушення [168][213]. Очевидно, що такий штраф поєднує в собі як компенсаційні, так і каральні елементи, оскільки при його визначенні беруться до уваги суб’єктивні ознаки поведінки правопорушника. Врахування ж фінансових можливостей винної особи не впливає на інтереси потерпілої сторони, тобто сума відшкодування не може бути меншою, ніж грошова оцінка заподіяної шкоди.