Предмет та основні завдання курсу «Регіональна економіка» (стр. 2 )

Раніше Міністерство охорони здоров'я України повідомляло, що народжуваність у країні зросла із у 2007 році до дітей у 2008 році. Найбільша кількість дітей народилося в Донецькій області -дитини, у Дніпропетровській області -дитини і у Києві -дітей..

Найнижча частка населення працездатного віку (51-53%) відмічається у регіонах, де переважає аграрна сфера зайнятості (Подільський, Поліський райони). Найвища частка осіб працездатного віку (57%) характерна для високоурбанізованих та індустріально розвинутих районів (Донецький, Східний р-ни).

Чисельність зайнятого населення в економіці України щорічно зменшується. Це обумовлено не тільки загальним скороченням населення, а й збільшенням чисельності безробітних та іншими соціально-економічними факторами.

Основними галузями зайнятості населення у матеріальному виробництві є промисловість, сільське господарство, транспорт та будівництво. Серед осіб, зайнятих в галузях невиробничої сфери України, майже половина припадає на освіту, культуру, мистецтво, науку і наукове обслуговування.

Серед областей України з високим рівнем зайнятості в промисловості виділяють-ся Донецька (близько 59% всіх зайнятих у матеріальному вироб-ництві), Луганська (понад 58%), Дніпропетровська (більше 51%), Запорізька області.

Найнижча частка зайнятих у промисловості Вінницької, Волинської, Одеської, Тернопільської та Чернігівської областей. У цих областях переважають зайняті в сільському господарстві.

17. Міське та сільське населення України, його динаміка та регіональні особливості формування. Урбанізація

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року:

Співвідношення міського та сільського населення:

Міське населення – 67,2%

Сільське – 32,8%.

На початку 20 ст. в Україні переважало сільське населення — близько 82%. Міське населення протягом значного історичного періоду мало стійку тенденцію до зростання.

Показник питомої ваги міських жителів має суттєві територіальні відмінності — від 38,5% в Закарпатській області до 90,1% в Донецькій.

Міське населення України проживає у різних типах поселень: малих містах (з населенням до 50 тис. жителів), середніх (50—100 тис. жителів), великих (100—250 тис. жителів), крупних (250—500 тис. жителів) та найкрупніших (понад 500 тис. жителів), а та-кож у СМТ.

У міських поселеннях, які становлять менш ніж 5% всіх населених пунктів України, зосереджено більш як 2/3 населення країни.

Найбільш суттєвим фактором формування чисельності сільського населення є соціально-економічні умови, що складалися в Україні у певні періоди її історичного розвитку.

Урбанізація – процес зростання ролі міст у житті суспільства, який характеризується зростанням у містах промисловості, поглибленням ТПП, притоком у міста сільського населення, а також зростанням маятникових міграцій.

Динаміка чисельності сільського населення має значні територіальні відмінності. Так, якщо за 1979—1998 рр. чисельність сільських жителів АРК, Закарпатської і Херсонської областей зросла, то в решті областей країни відбулося скорочення чисельності сільського населення. Найбільше скорочення сільського населення відбулося у Вінницькій, Чернігівській, Хмельницькій, Житомирській та Сумській областях

!!! В останні роки особливо гостро постала проблема урбанізації з одночасним збереженням сприятливих природних умов проживання. Залежність фізичного стану людини, як і способу її діяльності, від особливостей природних умов дуже велика.

Основними центрами зосередження екологічних проблем є високо урбанізовані райони, міські агломерації та крупні промислові центри.

18. Системи населених пунктів та їх типи

19. Сучасна демографічна ситуація в Україні

Загальна кількість наявного населення України, за даними Всеукраїнського перепису населення, 2001 року становила 48 млн. 457 тис. осіб.

За даними Держкомстату чисельність постійного населення України станом на 1 лютого 2008 року склала 340 чол.

Україна:

Віковий склад населення:

o  населення, молодше працездатного віку - 18,1%

o  населення працездатного віку – 58%;

o  населення, старше працездатного віку – 23,9%.

Статевий склад населення - кількість чоловіків - 46,3%, жінок - 53,7%.

Співвідношення міського та сільського населення:

Міське населення – 67,2%

Сільське – 32,8%.

В Україні протягом 2008 року вперше за десять років народжуваність перевищила смертність одразу у трьох регіонах України. Найкращі показники у Києві, Закарпатській та Рівненській областях.

У більшості регіонів склалася стійка тенденція до скорочення розриву між кількістю новонароджених і померлих на користь народжених. За 2008 рік таке співвідношення становило 1 до 1,4. Це найкращий показник за останнє десятиріччя. Для порівняння: у роках співвідношення народжених і померлих становило 1 до 1,7, у 2006 році - 1 до 1,63, у 2007 році - 1 до 1,6, - повідомили у прес-службі Мін'юсту.

Раніше Міністерство охорони здоров'я України повідомляло, що народжуваність у країні зросла із у 2007 році до дітей у 2008 році. Найбільша кількість дітей народилося в Донецькій області -дитини, у Дніпропетровській області -дитини і у Києві -дітей.

Для України характерний звужений тип відтворення населення.

Загальна демографічна ситуація в Україні — це результат специфіки відтворення населення у різних населених пунктах і регіонах. В цілому демографічна ситуація в Україні характеризується великою різноманітністю регіональних особливостей.

Масштаби депопуляції (переважання померлих над народженими) протягом останніх років найбільшими були у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де раніше мав місце найвищий природний приріст населення. Низькі коефіцієнти природного приросту характерні не лише для областей Донбасу і Придніпров’я, але і для Вінницької, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чернігівської областей.

Другим регіоном за величиною відносних показників природного приросту населення є південні території України — АРК, Миколаївська, Одеська та Херсонська області.

!!!. Єдиний ареал на Україні, в якому відносні показники природного руху населення мали додатне значення і протягом значного історичного періоду зберігався природний приріст населення, формується такими областями, як Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Львівська, Волинська та Чернівецька області.

Одним з основних факторів стабільного природного приросту населення цього регіону є сприятлива вікова структура населення. Тут найбільш молоде населення в Україні і природно — найвищий потенціал демографічного відтворення.

20. Економічно активне населення, його структура та розподіл за видами діяльності

Загальна кількість наявного населення України, за даними Всеукраїнського перепису населення, 2001 року становила 48 млн. 457 тис. осіб.

За даними Держкомстату чисельність постійного населення України станом на 1 лютого 2008 року склала 340 чол.

Все населення від 15 до 70 років:

а) Зайняті є економічно активними

б) Незайняті:

=> економічно неактивні

=> безробітні є економічно активними.

Економічно активне населення - це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих із безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

Зайняте населення становить частину трудових ресурсів суспільства. В Україні - це особи віком від 16 до 55 років (жінки) і 60 років (чоловіки), а також особи пенсійного віку і молодь, молодша від зазначеного віку, якщо вона зайнята в народному господарстві. До складу зайнятих належать:

* наймані працівники, особи, які працюють самостійно (підприємці, фермери, творчі працівники), зайняті в органах державної влади й управління;

* особи, котрі служать в армії або отримують професійну підготовку (учні, студенти денних форм навчання);

* особи, що виконують суспільно-оплачувані роботи;

* особи, зайняті вихованням малолітніх дітей, доглядом за інвалідами чи людьми похилого віку, громадяни інших країн, які проживають в Україні, працюють у народному господарстві.

Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональну й ефективну.

Повна зайнятість - це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

Раціональна зайнятість - зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статево-вікової та освітньої структури. Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється з метою поліпшення статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів тощо.

Ефективна зайнятість - це зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

21. Ринок праці та забезпечення раціональної зайнятості населення України, регіональні особливості безробіття

Новим явищем у соціальному житті України є вивільнення працівників (тобто їх скорочення з ініціативи адміністрації під-приємств та організацій) з різних галузей народного господарства і поява безробітних. За останні роки щорічно вивільнялося з різ-них галузей народного господарства близько 200—273 тис. чоло-вік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей економіки значне вивільнення відбувається на транспорті і зв’язку, у торгівлі і громадському харчу-ванні, будівництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті.

Одночасно з вивільненням працівників має місце і певний рі-вень попиту на робочу силу. За останні роки цей попит не пере-вищував 36 тис. чоловік. Майже третина цього попиту припадає на галузі промисловості. Нині рівень зайнятості трудових ресур-сів України досягає 72%, або майже 23 млн. чоловік. Нижче цьо-го середнього рівня зайнятість трудових ресурсів в Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях. Найвищий рівень зайнятості трудових ресурсів характерний для Київської, Сумської, Полтавської, Кіровоградської та Чернігівської областей. Певна частина працездатного населення України офіційно зареєстрована як безробітні. Нині в Україні зареєстровано близько 1 млн. безробітних.

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.

Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах України, можна передбачити, що при нинішньому рівні створення нових робочих місць у західних областях і природному прирості населення рівень безробіття в майбутньому набуде в цьому регіоні ще більшої гостроти.

Впровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення працездатного віку. Тим більше, що значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Лише чисельність працюючих в режимі неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чоловік.

Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгодження з розробкою загальнодержавними та місцевими органами влади запобіжних заходів щодо зайнятості населення.

22. ПРП України та її регіонів, його структура. Економічна оцінка природних ресурсів

ПРП – сукупність природних умов та ресурсів, які можуть бути реально використані у господарській діяльності людини при даних економічних, технічних та соціальних можливостях суспільства з умовою збереження середовища проживання людини.

Структура ПРП:

·  Компонентна – характеризує внутрішньовидові та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових).

·  Територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів;

·  Організаційна — можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів.

·  Функціональна - відображає вплив природних ресурсів на спеціалізацію територій та певних господарських комплексів.

Класифікація природних ресурсів:

а) За походженням:

ü водні (запаси прісної води)

ü земельні

ü біологічні

ü мінеральні

ü енергія сонця, вітру, земельних надр, припливів та відпливів, повітряні

б) За вичерпністю:

ü вичерпні – відновні (земельні, водні, біологічні) та невідновні (мінеральні);

ü невичерпні (енергія сонця, вітру).

в) За напрямками використання:

ü ресурси ПЕК: нафта, газ, вугілля, горючі сланці => невідновні паливні; енергія води, сонця, вітру, земних надр, припливів та відпливів;

ü ресурси металургії: руди чорних і кольорових металів; коксівне вугілля, допоміжні матеріали (вогнетривкі глини, формовий пісок);

ü ресурси хімічної промисловості: апатити, фосфорні, калійні та кам’яні солі => невідновні; лісові ресурси, водні, повітряні => відновні; солі Світового океану => невичерпні;

ü ресурси с/г: земельні, агро кліматичні;

ü ресурси будівельного комплексу: мармур, пісок, граніт, гіпс;

ü рекреаційні ресурси..

ПРП України: мінерально-сировинні ресурси

1. Паливні ресурси:

§  кам’яне вугілля – Донецький, Львівсько-Волинський басейни;

§  буре вугілля – Дніпровський басейн;

§  нафта й газ – Причорноморсько-Кримська, Дніпровсько-Донецька, Прикарпатська нафтогазоносні провінції; Бориславське, Дашавське родовища;

§  торф - Полісся;

§  горючі сланці – Бовтиське родовище.

2. Рудні ресурси:

§  залізні руди – Маріупольське, Гуляйпільське родовища, Криворізький, Керченський, Бєлозерський басейни;

§  марганцеві руди – Нікопольське родовище;

§  тітанові руди – Іранське род.:

§  ртутні – Микитівське біля м. Горлівка

§  алюмінієві – на Закарпатті;

§  золото – Мужіївське, Клинцівське;

§  уранові руди – побл. міста Жовті Води (Жит. обл.).

3. Нерудні ресурси

§  будівельні: буд. глина, буд. каміння, мармур, цементна сировина – повсюдно;

§  хімічні ресурси: самородна сірка (Роздольське, Яворівські => Львівська, Ів.-Фр. обл.; калійна сіль (Львівська, Ів.-Фр. обл.); кам’яна сіль (Донецьк, Крим, Закарпаття); фосфорити (біля м. Ізюм).

Економічна оцінка природних ресурсів. При використанні природних ресурсів, особливо мінеральних, необхідною є економічна оцінка їх запасів, яка вкл. в себе якісні та кількісні показники, доступність родовища, його географ. положення, технічні можливості видобутку сировини в сучасних умовах.

Види економічної оцінки:

1) Промислові запаси родовища – запаси, розмір яких достовірно відомий, мають достатню якість та видобуток яких можливий при даному технічному розвитку с-ва.

Наприклад, в Донбасі промислові запаси вугілля – це запаси з потужністю пластів від 60 см на глиб 1400 м (глибина шахти «Глибока»); такі запаси складають 46 – 48 млрд. тонн.

2) Балансові – запаси, кількість яких достовірно відома, вони мають достатню якість і видобуток їх можливий в найближчій перспективі при даному технічному рівні розвитку. Вони включають промислові запаси. В Донбасі це запаси вугілля в пластах від 40 см до глибини 1800 м (96 млрд. тонн).

3) Загальногеологічні - всі відомі запаси => промислові + балансові, позабалансові; 150 – 200 млрд. тонн.

23. Вплив ПРП на розвиток і розміщення вир-ва та спеціалізацію економічних районів

24. Мінеральні ресурси, їх структура, промислові, балансові та загальногеологічні запаси, народногосподарське значення

ПРП України: мінерально-сировинні ресурси

1. Паливні ресурси:

§  кам’яне вугілля – Донецький, Львівсько-Волинський басейни;

§  буре вугілля – Дніпровський басейн;

§  нафта й газ – Причорноморсько-Кримська, Дніпровсько-Донецька, Прикарпатська нафтогазоносні провінції; Бориславське, Дашавське родовища;

§  торф - Полісся;

§  горючі сланці – Бовтиське родовище.

2. Рудні ресурси:

§  залізні руди – Маріупольське, Гуляйпільське родовища, Криворізький, Керченський, Бєлозерський басейни;

§  марганцеві руди – Нікопольське родовище;

§  тітанові руди – Іранське род.:

§  ртутні – Микитівське біля м. Горлівка

§  алюмінієві – на Закарпатті;

§  золото – Мужіївське, Клинцівське;

§  уранові руди – побл. міста Жовті Води (Жит. обл.).

3. Нерудні ресурси

§  будівельні: буд. глина, буд. каміння, мармур, цементна сировина – повсюдно;

§  хімічні ресурси: самородна сірка (Роздольське, Яворівські => Львівська, Ів.-Фр. обл.; калійна сіль (Львівська, Ів.-Фр. обл.); кам’яна сіль (Донецьк, Крим, Закарпаття); фосфорити (біля м. Ізюм).

Економічна оцінка природних ресурсів. При використанні природних ресурсів, особливо мінеральних, необхідною є економічна оцінка їх запасів, яка вкл. в себе якісні та кількісні показники, доступність родовища, його географ. положення, технічні можливості видобутку сировини в сучасних умовах.

Види економічної оцінки:

1) Промислові запаси родовища – запаси, розмір яких достовірно відомий, мають достатню якість та видобуток яких можливий при даному технічному розвитку с-ва.

Наприклад, в Донбасі промислові запаси вугілля – це запаси з потужністю пластів від 60 см на глиб 1400 м (глибина шахти «Глибока»); такі запаси складають 46 – 48 млрд. тонн.

2) Балансові – запаси, кількість яких достовірно відома, вони мають достатню якість і видобуток їх можливий в найближчій перспективі при даному технічному рівні розвитку. Вони включають промислові запаси. В Донбасі це запаси вугілля в пластах від 40 см до глибини 1800 м (96 млрд. тонн).

3) Загальногеологічні - всі відомі запаси => промислові + балансові, позабалансові; 150 – 200 млрд. тонн.

25. Земельний фонд та його структура. Проблеми охорони та раціонального використання земельних ресурсів

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об’єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Земельний фонд України становить 60,4 млн. га сільськогосподарсь-ка освоєність досягла майже 70,0%.

·  сільськогосподарські угіддя - 69,4% земельного фонду;

·  ліси та лісовкриті площі - 17,2%;

·  забудовані землі під промисловими і транспортними об’єктами, житлом, вулицями - 3,8%;

·  землі, покриті поверхневими водами — 4%;

·  інші землі - 5,6%.

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів:

Ø найвища залученість земель у господарський обіг склалася у Львівській, Донецькій, Тернопільській областях.

Ø В цілому земельні ресурси України характеризуються досить високим біопродуктивним потенціалом, а в його структурі висока питома вага грунтів чорноземного типу, що створює сприятливі умови для продуктивного землеробства.

Ø Найвищу сільськогосподарську освоєність території мають землі Запорізької (88,3%), Миколаївської (86,6%), Кіровоградської (85,7%), Дніпропетровської (82,8%), Одеської (83,2%) та Херсонської (81,4%) областей.

Проблеми:

§  вилучення продуктивних земель для несільськогосподарських потреб;

§  висока розораності земель, деградація грунтів та зменшення їх родючості;

§  незбалансоване співвідношення угідь у зональних системах землекористування; неефективне землекористування.

Напрями вирішення: посилення ролі держави в управлінні земельними ресурсами, проведенням ефективної земельної реформи та відповідної аграрної політики, залученням земельних ресурсів у активний економічний обіг.

Забезпеченість України с/г угіддями дуже висо-ка і становить 0,8 га на одного жителя. Рівень с/г освоєння території країни сягає 70 %, але досить різний по областях. Розораність – 57%

У структурі грунтового покриву України домі-нують різновиди чорноземів, поширені майже на 55 % площ орних земель. 10 % орних земель займають опідзолені й деградовані чорноземи, є також каштанові, підзолисті, сірі лісові, солонцюваті, лужні та ін. Останніми роками зменшується шар гумусу, особливо в чорноземах, наявні процеси різноманітної ерозії грунтів. У зв'язку з цим погірш їх родючість. Тому подальший розвиток землеробства має передбачати і заходи щодо відновл родючості грунтів, рекультивації земель, вилучених із с/г обороту.

характерний високий рівень освоєння території. Найвищий рівень мають західні і центральні області, Донбас і Придніпров'я. В Степовій і Лісостеповій зонах рівень розораності перевищує 70%.

Частка ерозійних процесів перевищує третину загальної площі ріллі. Така ситуація потребує радикальних заходів щодо зниж. частки ерозованих земель.

В У є значні територіальні відмінності в землезабезпеч насел. Так, у Закарпатській області забезпеченість ріллею становить 0,15 га на одного жителя, в півд областях — до 1,5 га, (у середньому 0,65 га.) За рівнем забезпеч ріллею Україна займає одне з пер-ших місць в Європі.

Територія України придатна для вирощування всіх культур помірного поясу. Проте для одержання гарантованих урожаїв на півдні України необхідно застосовувати штучне зрошування, оскільки тут випадає мінімум опадів влітку, а також можливі засухи. Необхідно підвищити ефективність використання грунтів на всій тер України шляхом формування продуктивної та високоефективної с-ми землекористування як надійної основи розв’язання продовольчої системи.

26. Водні ресурси, їх народногосподарське значення та проблеми раціонального використання, охорони й відтворення

Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення.

Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю підземних і морських вод. Потенційні ресурси річкового стоку оцінюються у 209,8 куб. км, з яких місцевий стік на території України становить в середньому 52,4 куб. км, приток — 157,4 куб. км.

Запаси підземних вод, не пов’язаних з поверхневим стоком, становлять 7 куб. км. Крім того, в господарстві України використо-вується до 1,0 куб. км морської води. В розрахунку на одного жителя України поверхневий місцевий стік становить близько 1045 куб. м. Найвищий рівень водозабезпечення жителів — у західних і північних областях України.

Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів — Донбас, Криворіжжя, АРК, південні області України. Основними споживачами води є промисловість (електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), с/г-во, комунальне господарство. Для пом’якшення територіальних відмінностей у забезпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ.

Використання водних ресурсів поділяється на:

·  водоспоживання, тобто відведення води від джерела з наступним застосуванням у технологічних процесах;

·  водокористування, здійснюване безпосередньо в межах водного джерела без прямих витрат цього ресурса (гідроенергетика, водний транспорт, рибне господарство, туризм).

Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоресурси — запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище від рівня моря. Загальні потенційні гідроенергоресурси становлять близько 60% всієї енергії поверхневого стоку.

Основні проблеми щодо раціонального формування, використання та збереження водних ресурсів України полягають у:

o  забрудненні водних об’єктів шкідливими викидами та недостатньо очищеними промисловими і комунально-побутовими стічними водами;

o  інтенсивному старінні основних фондів водозабезпечуючого і водоохоронного призначення, низькій продуктивності очисних споруд; недостатній самовідновлюваній та самоочисній здатності водних систем;

o  незбалансованій за водним фактором системі господарювання, що характеризується високими обсягами залучення водних ресурсів у виробничу сферу та високою водомісткістю продукції.

Перспективи вирішення відзначених проблем полягають у формуванні ефективних правових, економічних та організаційних передумов раціонального водовикористання, запровадженні водозберігаючих форм господарювання, створенні замкнутих циклів водокористування з мінімальним забрудненням води, забезпеченні відновлюваних функцій водних джерел.

27. Лісові ресурси, їх народногосподарське значення, особливості розміщення та проблеми раціонального (комплексного) використання

Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарській діяльності людей, слугу-ють важливим сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8 млн. га, в тому числі вкрита лісом — 9,4 млн. га.

Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіально досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показник на рівні 21—22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними за-пасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

Загальні запаси деревини в Україні становлять 1,74 млрд. куб. м. Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та інших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні. За останні роки намітилася тенденція до скорочення обсягів лісокористування.

Вікова структура лісів України:

·  молодняки - 45,4% площі,

·  середньовікові — 37,7%,

·  достигаючі - 10,1%,

·  стиглі - 6,8%, що в 1,5—2 рази нижче оптимальних величин.

Значна частина лісових насаджень загинула від промислових викидів та постраждала від аварії на ЧАЕС. Загальний стан лісів України не відповідає еколого-економічним вимогам, а функціонування лісового господарства здійснюється в складних економічних умовах.

§  Проблеми щодо формування і раціонального використання лісових ресурсів:

§  порушення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами;

§  значне виснаження лісосировинної бази, погіршення природних комплексів, деградація рослинного покриву; обмеженість інвестицій для лісогосподарського виробництва;

§  скорочення обсягів лісокористування та низький рівень задоволення потреб у деревині за рахунок місцевих ресурсів.

Вирішення проблем: розширене відтворення лісових ресурсів, підвищення ефективності їх охорони і використання.

28. Рекреаційні ресурси України, їх народногосподарське значення, структура та особливості розміщення

Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для регенерації здоров’я і підтримки працездатності населення.

o  До рекреаційних ресурсів відносять об’єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. Сюди належать:

o  бальнеологічні (мінеральні води, грязі),

o  кліматичні,

o  ландшафтні,

o  пляжні,

o  пізнавальні ресурси.

Вони розміщені практично на всій території України, однак їх територіальне розміщення є дуже нерівномірним.

Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалася в південних областях України — на території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, а також у АРК

Унікальні рекреаційні ресурси зосереджені в Карпатах.

Значні запаси мінеральних вод розміщені у Львівській (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любень, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій областях.

В Україні є великі запаси лікувальних грязей в Івано-Франківській, Одеській областях та в АРК.

Завдяки поєднанню певних природних факторів та ресурсів формуються потужні рекреаційні комплекси. Територіальна структура рекреаційного комплексу представлена рекреаційними пунктами (окремо розміщені санаторії, пансіонати тощо), рекреаційними районами (рекреаційні пункти і курорти з відповідною інфраструктурою), рекреаційними регіонами (група рекреаційних районів) та рекреаційними зонами (сукупність взаємопов’язаних регіонів).

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв, які можуть прийняти на лікування більш як 600 тис. відпочиваючих.

За останні роки спостерігається тенденція зменшення мережі та місткості закладів орга-нізованого відпочинку, скоротилася мережа туристичних баз, що значно звузило можливості ефективного використання рекреаційних ресурсів.

Основні проблеми щодо ефективного використання рекреа-ційних ресурсів полягають у:

=> максимально повному задоволенні потреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні;

=> охороні і відновленні рекреаційних ресурсів;

=> зростанні якості послуг у цій сфері. Перспективи розвитку рекреаційного комплексу України полягають у залученні додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, що працює на потреби рекреаційно-го комплексу; інтенсивному розвитку туризму та індустрії відпочинку і оздоровлення в цілому; збільшенні питомої ваги рекреаційної сфери у зростанні національного доходу країни.

29. Ресурсозбереження як головний напрям раціонального використання природних ресурсів та підвищення ефективності економіки країни

Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використання ПРП, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів.

Стратегічні напрями ресурсозбереження:

o  комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів;

o  впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології;

o  широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини;

o  стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпрацьованих кар’єрів;

o  ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об’єктів.

Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторинний ресурсний потенціал.

Навіть за кризових умов господарювання щорічно утворюється близько 600—700 млн. т відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких переважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість. У перспективі передбачається формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділятиметься розширенню напрямів використання макулатури, полімерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потужності з переробки картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.

Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбе-реження у зв’язку з тим, що Україна належить до енергодефіцит-них країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%. Відповідно до Комплексної державної програми з енергозбереження на період до 2010 року передбачається: запровадити заходи, спрямовані на скорочення енерговитрат у виробництві енергомісткої продукції й здійснення комплексного фінансово-економічного та енергетичного аудиту найбільш енергоємних виробництв і закриття на цій підставі збиткових підприємств; провести реконструкцію та технічне переозброєння ТЕЦ промислових підприємств; впровадити економічний механізм заінтересованості в економії паливно-енергетичних ресурсів, нових енергозберігаючих маловитратних технологій; запровадити на енергоємних підприємствах автоматизовану систему обліку та управління витрат енергоносіїв; залучити до паливно-енергетичного балансу країни відновлювані та нетрадиційні джерела енергії.

30. Господарський комплекс України, його суть, структура за видами економічної діяльності та інституційна трансформація

Народногосподарський комплекс – система вир-ва, обміну, розподілу і споживання, яка склалась і розвивається в певних територіальних кордонах.

Первинними елементами народного господарства є п-ва та установи. Галузь – це сукупність п-в, які випускають однорідну продукцію і мають схожі процеси вир-ва, хоч і розташовані в різних регіонах країни.

НГК:

а) Матеріальне вир-во:

·  промисловість

·  с/г

·  транспорт

·  будівництво

·  зв’язок с обслуговування матеріальної сфери

·  торгівля

·  громадське харчування

б) Невиробнича сфера:

o  ЖКГ

o  соц. послуги (наука, культура, освіта)

o  пасажирський транспорт і зв’язок

o  апарат управління

Виробнича інфраструктура – сукупність галузей народного господарства, які забезпечують виробничі, технологічні зв’язки галузей матеріальної сфери. Так, сюди належать:

ü транспорт з обслуговування п-в виробничої сфери;

ü зв’язок: інженерні мережі, комунікації (водопровід, лінії електропередач);

ü іррігаційні системи с/г-ва.

До виробничої сфери належать ті види діяльності, які:

1) створюють матеріальні блага;

2) доставляють створені матеріальні блага споживачам

3) пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу.

31. Виробничий та науково-технічний потенціал України, його регіональні особливості

Науково-технічний потенціал - сукупність усіх засобів науково-технічної діяльності та її ресурсів. НТП-л включає:

o  матеріально-технічну базу науки (сукупність засобів науково-технічної праці, наукові організації, наукове обладнання і уста-новки, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальна база інформаційного забезпечення);