Предмет та основні завдання курсу «Регіональна економіка» (стр. 1 )

1. Предмет та основні завдання курсу «Регіональна економіка»

Регіональна економіка, як і будь-яка інша наука, має свій об’єкт і предмет. Об’єкт науки – це найбільш загальні тіла та сили природи або суспільні відносини, а предмет науки – певні властивості об’єкта чи та точка зору, виходячи з якої розглядається даний об’єкт.

Об’єктом науки Регіональна економіка є природні, виробничі та суспільні сили, які в процесі взаємодії створюють матеріальні та духовні блага й забезпечують потреби в них населення та суспільства. При цьому носіями природних сил є тіла і сили природи (корисні копалини, сила води, вітру тощо), суспільних сил – люди, а виробничих сил – засоби вир-ва (знаряддя та предмети праці).

Оцінка дії продуктивних сил в галузі економіки не обмежується лише створенням матеріальних благ, важливою є економічна доцільність діяльності. Економічна діяльність є доцільною, коли при задоволенні потреб створюється додаткова вартість (прибуток), єдиним джерелом якої є людська праця. Додана вартість стає джерелом відтворення продуктивних сил, тобто відновлення економічної діяльності в цілому.

Предмет РЕ – вивчення просторових особливостей зосередження продуктивних сил – природних ресурсів, населення, виробничого потенціалу, форм суспільної та територіальної організації виробництва.

Конкретне розміщення будь-якого п-ва залежить від наявності в регіоні певних видів ресурсів, їх якості, затрат на видобуток. Економічні умови конкретного регіону впливають на обсяги й структуру вир-ва продукції, її споживання та вивезення за межі регіону. => Економіка регіону – виробничий та соціальний комплекс, в якому найбільш повно враховуються природні, соціальні, екологічні та інші чинники конкретного регіону.

Завдання курсу «Регіональна економіка»:

·  сформувати уявлення про природні сили, закономірності їх розвитку та розміщення;

·  в галузі методології – поглиблення знань про продуктивні сили, розробка методів їх вивчення;

·  вивчення територіального поділу праці та спеціалізації регіонів;

·  вдосконалення внутрішньорегіональних та міжрегіональних зв’язків, а також міжнародного поділу праці;

·  обґрунтування раціонального використання природних й трудових ресурсів, формування найбільш ефективних форм територіальної організації виробництва;

·  охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів;

·  розробка наукових основ перспективного розвитку і розміщення продуктивних сил.

2. РЕ, її суть та просторова організація

Економіка регіону – виробничий та соціальний комплекс, в якому найбільш повно враховуються природні, соціальні, екологічні та інші чинники конкретного регіону.

Об’єктом науки Регіональна економіка є природні, виробничі та суспільні сили, які в процесі взаємодії створюють матеріальні та духовні блага й забезпечують потреби в них населення та суспільства. При цьому носіями природних сил є тіла і сили природи (корисні копалини, сила води, вітру тощо), суспільних сил – люди, а виробничих сил – засоби вир-ва (знаряддя та предмети праці).

Оцінка дії продуктивних сил в галузі економіки не обмежується лише створенням матеріальних благ, важливою є економічна доцільність діяльності. Економічна діяльність є доцільною, коли при задоволенні потреб створюється додаткова вартість (прибуток), єдиним джерелом якої є людська праця. Додана вартість стає джерелом відтворення продуктивних сил, тобто відновлення економічної діяльності в цілому.

Предмет РЕ – вивчення просторових особливостей зосередження продуктивних сил – природних ресурсів, населення, виробничого потенціалу, форм суспільної та територіальної організації виробництва.

Конкретне розміщення будь-якого п-ва залежить від наявності в регіоні певних видів ресурсів, їх якості, затрат на видобуток. Економічні умови конкретного регіону впливають на обсяги й структуру вир-ва продукції, її споживання та вивезення за межі регіону. => Економіка регіону – виробничий та соціальний комплекс, в якому найбільш повно враховуються природні, соціальні, екологічні та інші чинники конкретного регіону.

3. Загальні закономірності розміщення продуктивних сил, їх об’єктивний характер

Закон – найбільш загальні та суттєві взаємозв’язки та залежності між явищами та процесами в природі та суспільстві. Закони відображають причинно-наслідкові зв’язки, коли залежності між причинами та наслідками є однозначними, коли взаємодія різних сил призводить чітко визначеного результату.

Закономірність – це прояв дії загального економічного закону чи законів у конкретних умовах. Закономірність, як і закон, відображає стійкі причинно-наслідкові зв’язки, однак між причинами та наслідками існує неоднозначна (імовірнісна) залежність; результат дії різноманітних сил є передбачуваним, але точність такого передбачення матиме певні відхилення від реального.

Закономірності РПС та формування економіки регіонів:

vЗакономірність економічно ефективного розміщення продуктивних сил - виходить із закону економії суспільної праці, який регулює затрати на подолання просторової незбалансованості між районами видобутку сировини, вир-ва і споживання продукції. Це закономірність реалізується через принцип наближення вир-ва до джерел сировини, енергії та споживача.! Раціональне розміщення матеріального вир-ва та зниження затрат суспільної праці за рахунок подолання територіального розриву між виробником та споживачем.

vЗакономірність комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил - виходить із закону суспільного поділу праці. Комплексний розвиток та ефективна спеціалізація відповідають найважливішій вимозі господарювання – досягнення найбільших результатів при найменших витратах. Функціональне поєднання і взаємозв’язаний розвиток галузей на певній території дає економію за рахунок зниження витрат основного вир-ва, а також здешевлення перевезень сировини і готової продукції, спільного використання виробничої інфраструктури.

Основні риси комплексного розвитку економічних районів:

ü найбільш повне економічно та екологічно виправдане використання ресурсів регіону;

ü раціональна галузева та територіальна структура г-ва, яка відповідає соціальним та економічним умовам регіону;

ü тісний взаємозв’язок та взаємозбалансованість всіх ланок г-ва регіону.

vЗакономірність територіального поділу праці. В результаті ТПП в г-ві формується така територіально-галузева структура, яка найбільш повно відповідає природним, демографічним, економічним та соціальним умовам регіону та потребам міжрегіонального ринку.

Процес ТПП хар-ся відбором для кожної території тих галузей, для розвитку яких склалися найбільш вигідні природні та соціально-економічні передумови. В результаті розвивається ефективна територіальна спеціалізація з допоміжними та обслуговуючими галузями, формується господарський комплекс з внутрішньою структурою та міжрегіональними зв’язками.

vЗакономірність територіальної концентрації вир-ва – відображає об’єктивну тенденцію зосередження вир-ва в обмеженому просторі і проявляється в економії затрат за рахунок агломераційного ефекту (взаємного розміщення спільних об’єктів у одній точці).

Раціональне розміщення вир-ва на спільній території передбачає:

o  наближення вир-ва до сировини та палива;

o  наближення трудомістких галузей до районів зосередження трудових ресурсів;

o  наближення в-ва малотранспортабельної продукції до споживача;

o  ліквідація зустрічних перевезень однотипної сировини, палива, продукції з одного регіону в інший;

o  обмеження надмірної концентрації промисловості у великих містах;

o  охорона навколишнього середовища.

Закони та закономірності характеризують об’єктивні відносини (тобто такі, що не залежать від волі окремих людей), які проявляються лише в процесі суспільно корисної трудової діяльності.

4. Завдання і методи дослідження

регіональної економіки

Економіка регіону – виробничий та соціальний комплекс, в якому найбільш повно враховуються природні, соціальні, екологічні та інші чинники конкретного регіону.

Предмет РЕ – вивчення просторових особливостей зосередження продуктивних сил.

Завдання РЕ:

·  сформувати уявлення про природні сили, закономірності їх розвитку та розміщення;

·  в галузі методології – поглиблення знань про продуктивні сили, розробка методів їх вивчення;

·  вивчення територіального поділу праці та спеціалізації регіонів;

·  вдосконалення внутрішньорегіональних та міжрегіональних зв’язків, а також міжнародного поділу праці;

·  обґрунтування раціонального використання природних й трудових ресурсів, формування найбільш ефективних форм територіальної організації виробництва;

·  охорона навколишнього середовища та раціональне використання природних ресурсів;

·  розробка наукових основ перспективного розвитку і розміщення продуктивних сил.

Методологія науки – с-ть теоретичних положень, тобто різних категорій, які відображають найбільш загальні та суттєві зв’язки. До них належать закони, закономірності, принципи, фактори, на які спирається наука.

Методи дослідження РЕ:

vДіалектичний матеріалізм, який базується на законах діалектики – найбільш загальних законах розвитку природи і с-ва (закон переходу кількісних змін в якісні, з-н єдності та боротьби протилежностей, закон заперечення заперечення).

vКомплексний системний підхід – передбачає вивчення кожного елементу продуктивних сил у взаємозв’язку з іншими. Необхідність врахування при РПС всієї сукупності факторів та конкретних умов.

vВизначальна роль прибутку.

5. Глобалізація та регіоналізація економіки, їх вплив на РПС та забезпечення сталого соціально-економічного розвитку

Сучасний стан розвитку ек характеризується наявністю двох прцесів – регіоналізації та глобалізації.

Глобалізація – це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Основними результатами цього стають МПП, міграція капіталу, людських та виробничих ресурсів в масштабах всієї планети, стандартизація законодавства, економічних та технологічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об’єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства.

Глобалізація проявляється завдяки ринку, який стирає межі між країнами. Цей процес стимулює зосередження високотехнологічного виробництва в найрозвинутіших краї-нах, що дає їм змогу розвиватися ще швидше, тим самим збільшуючи розрив з менш розвинутими країнами. А видобувні галузі, вир-во проміжної сировини, галузі, що забруднюють навколишнє середовище та ресурсомістка промисловість зосередж в слаборозвинутих країнах. Це призводить до посилення ек залежності нац господарств від загальносвітової коньюнктури. Тому формуються міжнар об’єднання держав для захисту власних інтересів, в тому числі для захисту ек-к своїх країн від негативних наслідків світової кризи.

А регіоналізація (особливо у межах нац госп комплексів) розвивається завдяки де-централізації господарювання як типу управління ек відносинами. В нац межах регіоналізація виражається в зростанні самоуправління розвитком рег ек-ки (регіони безпосередньо реалізують соц-ек політику держави) На нац рівні регіоналзація пряв-ляється у формуванні міжнародних галузевих чи комплексних інтеграцій (ОПЕК, СІПЕК).

6. Основні принципи РПС, їх суть та значення

Принципи РПС — це науково обгрунтовані ідеї і положення, якими керуються в практичній діяльності при вирішенні конкретних питань щодо розташування нових об’єктів, вдосконалення територіальної і галузевої структури господарського комплексу регіону, опрацюванні окремих напрямків регіональної політики.

Принципи розміщення і розвитку продуктивних сил регіону випливають із закономірностей, виражають суспільно необхідні потреби і забезпечують ефективність регіонального розвитку. Вони являють собою сукупність головних ідей та вихідних положень, що формують першооснову розміщення продуктивних сил.

Основні принципи РПС:

·  Принцип раціонального розміщення виробництва - наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких виробництв до джерел відповідної сировини, палива і енергії, водних ресурсів; наближення виробництв низькотранспортабельної продукції до місць її споживання; уникнення зустрічних перевезень однотипної продукції, сировини і палива з одного регіону в інший.

·  Принцип збалансованості і пропорційності

Ø структура господарського комплексу є оптимальною, тобто підтримуються економічно доцільні пропорції між галузями спеціалізації, допоміжними і обслуговуючими галузями;

Ø існує певна відповідність між сировинною базою, наявністю земельних, водних, енергетичних, трудових ресурсів та існуючими виробничими потужностями;

Ø задовольняються споживчі потреби населення в товарах і послугах.

·  Принцип забезпечення екологічної рівноваги передбачає формування екологобезпечного типу господарювання, раціональне використання природноресурсного і трудового потенціалу регі-ону; при виборі можливих варіантів розміщення виробництва перевага надається тим з них, які не спричиняють екологічної напруженості на певній території.

·  Принцип вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що характеризують кінцеву результативність їх господарської діяльності (наприклад, національний доход на душу населення). ! Регіональна інтеграція; використання переваг територіальної концентрації виробництва, активна державна регіональна політика.

·  Принцип урахування міжнародного ТПП - кожна держава розвиває ті виробництва, для яких вона має найкращі природні та економічні умови.

7. Основні фактори РПС

Фактори РПС – причини та чинники, що зумовлюють вибір місця для рац. і еф. розміщ ення прод сил та визначають його ефективність

Основні фактори:

1) Природні передумови. Кількісні запаси і якісний склад ресурсів, умови їх експлуатації і використ, а також кліматичні та ін природні ре-сурси: земельні, лісові, водні, мінеральні, агрокліматичні;

2) Економічні фактори. Строки буд-ва, вартість капіталовкл, призначення та якість продукції, що буде виробл, рівень розвитку виробн та соц інфраструктури, транспорту, буд. індустрії, можливість здійсн виробн зв’язків.

3) Технічний фактор. Аналіз на даній території розвитку технологій, наявність наук-дослідної бази, що може сприяти розвитку науко-місткого вир-ва;

4) Соц-дем. фактор. Аналіз трудових ресурсів на даній тер. (загальна к-ть, віковий, статевий, фаховий склад, аналіз кількості незанятих труд. ресурсів, рівня розв. тут соц інфраструктури, аналіз місцевого ринку збуту продукції.

5) Екологічний чинник. Природоохоронні і конструктивні заходи з метою рац. викор. місцевих прир. ресурсів, можливість їх повної і безвідходної переробки.

6) Геополітичні фактори розвитку і розміщення продуктивних сил охоплюють: географічне положення території; конкурентні переваги вітчизняних товаровиробників у системі світового господарства; модель інтеграції в світовий економічний простір.

Дія геополітичних факторів забезпечує інтеграцію продуктивних сил країни чи певного регіону в структуру світового економічного простору і міжнародного поділу праці на основі розвитку різних форм зовнішньоекономічних зв’язків. При цьому визначальну роль відіграють певні конкурентні переваги держави в світогосподарській сфері, які залежать від рівня ефективності використання природно-ресурсного потенціалу, структури економіки, курсу зовнішньоекономічної політики.

8. Поняття «економічний район», типи економічних районів, об’єктивний характер їх формування та роль в управлінні економікою і територією

Економічний район – географічно цілісна територіальна одиниця країни, яка має власну виробничу спеціалізацію, тісні внутрішньо-економічні зв’язки та нерозривно пов’язана з іншими економічними районами територіальним поділом праці.

2 типи економічних районів – спеціальні (галузеві) та загальні (багатогалузеві).

vГалузеве економічне районування потрібне для вивчення особливостей розміщення і проблем розвитку окремих галузей виробництва. Територіальна локалізація окремих галузей залежить в основному від наявності на певній території необхідних природних передумов (ресурсів), крупного споживача продукції, сприятливих транспортних зв’язків тощо.

Наприклад: с/г-во:

§  райони виробництва технічних і зернових культур, виноградарства і садівництва;

§  промисловість — райони вугільної, металургійної, хімічної, легкої та інших галузей індустрії.

Галузеві економічні райони є складовою частиною загальних економічних районів.

vЗагальне (інтегральне) економічне районування базується на регіональних народногосподарських комплексах, в основі яких знаходяться територіально-виробничі комплекси різного ступеня сформованості або їх складові частини.

За цим районуванням виділяється три підтипи інтегральних економічних районів: великі (макрорайони), середні (мезорайони) і малі (мікрорайони).

а) Великі економічні райони — це поділ території країни на найбільші територіальні частини, які об’єднують кілька адміністративних областей, або адміністративні області з автономною республікою, або адміністративні краї з автономними областями. Головною метою визначення цих районів є виявлення і розмежування великих існуючих чи тих, які ще тільки формуються, ТВК для визначення напрямів їх раціонального розвитку.

!!! Ці райони використовуються для довгострокового прогнозування розвитку і розміщення продуктивних сил, формування загальнодержавних баз промислового чи сільськогосподарського виробництва, які не можуть бути сформовані в межах тільки однієї адміністративної області.

У великих економічних районах, крім галузей спеціалізації в масштабі держави, повинні розвиватись і інші основні галузі виробництва з метою більш повного використання місцевих ресурсів і зменшення обсягів довізної продукції з інших районів.

б) Середні (інтегральні) економічні райони, як правило, є підрайонами великих економічних районів. Це територія однієї невеликої країни чи адміністративної області, краю, автономної республіки, тобто це територіальні одиниці економічного районування. Об’єктивною основою цього районування виступає ТПП як в масштабах країни, так і в межах великих (інтегральних) економічних районів.

в) Малі райони (мікрорайони) — це найнижчий ступінь інтегральних економічних районів. Вони органічно пов’язані з низовим адміністративно-господарським районуванням. Їх територія відповідає території внутрішньообласних адміністративних районів. Використовуються для поточного планування і оперативного управління розвитком виробництва.

Об’єктивність економічного районування.

Основою формування економічних районів є ТПП, що зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій і розвиток міжрайонної коо-перації. Об’єктивними умовами виділення і розвитку економічних районів виступають:

ü наявні природні ресурси,

ü особливості економіко-географічного положення території,

ü чисельність населення,

ü виробничий потенціал,

ü рівень господарського освоєння території.

9. Структура економіки регіону за видами діяльності і особливості її трансформації в умовах ринкових відносин

На території інтегрального економічного району повинен бути сформований достатньо потужний народногосподарський комплекс, основу якого становлять територіальні виробничі комплекси з такою галузевою структурою:

• профілюючі галузі (галузі спеціалізації району в масштабах країни), які включають до свого складу кілька галузей промисловості і сільського господарства;

• галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи і забезпечують комбіновану переробку сировини, а також галузі, що обслуговують потреби галузей спеціалізації району (добування і збагачення сировини, виробництва напівфабрикатів, обладнання, ремонт обладнання, виробництво будівельних мате-ріалів тощо);

• галузі, які забезпечують потреби населення району промисловими і продовольчими товарами, необхідними матеріалами;

Найбільш поширений критерій харак-теристики складу регіону – галузевий, це:

- матеріальна (виробнича) сфера – про-мисловість, с. г, транспорт, будування, зв’язок

- невиробнича сфера – освіта, кулькура, комуна-льне гос-во, медицина, охорона здоров’я, управління

В умовах ринкових відносин економіка регіону формується під впливом попиту і пропозиції.

10. Основні принципи економічного районування

Економічне районування – науково-обгрунтований поділ території країни н аекономічні райони різного таксономічного рангу (мікро-, мезо - та макрорайони) з метою вдосконалення галузевої структури господарства р-ну, управління галузями та прогнозування розвитку і розміщення продуктивних сил району.

Принципи економічного районування:

·  Економічний - розглядає економічний район як спеціалізовану частину країни; в один економічний район повинні входити території з однотипною спеціалізацією.

·  Адміністративний – єдність меж економічних районів та адміністративно-територіального поділу країни.

·  Національний – єдність меж економічних районів і національних територіальних одиниць.

·  Принцип перспективності розвитку території – при виділенні економічних районів враховується галузева структура території, яка може скластися через 50 – 100 років.

Економічний район – географічно цілісна територіальна одиниця країни, яка має власну виробничу спеціалізацію, тісні внутрішньо-економічні зв’язки та нерозривно пов’язана з іншими економічними районами територіальним поділом праці.

11. Спеціалізація і комплексний розвиток регіонів у ринкових умовах. Три групи галузей регіонального комплексу

Спеціалізація – форма суспільного поділу праці, зосередження виробництва окремих видів продукції чи її частин в самостійних галузях чи на території певних економічних районів. Спеціалізація екон р-нів сприяє економї сусп. праці, збільшенню обсягів вир-ва та покращенню якості продукції. Галузі спеціалізації визнач мі-сце району в ТПП, беруть участь у міжрайонному обміні продукцією або послугами.

Умови спеціалізації:

1) Регіони повинні мати переваги перед іншими регіонами для вир-ва відповідної продукції. (наявність потужного прир-рес потенціалу, сприятливі агро-кліматичні умови, кваліфіковані кадри, вигідність транспортно - ек положення)

2) Продукція повинна бути конкурентнос-проможною, мати високу якість і гарний дизайн.

3) Наявність ринків збуту.

Керівною науковою ідеєю при розробці теорії розвитку регіону є ідея комплексного підходу до вирішення економічних, соціальних та екологічних проблем.

Поняття «комплексний розвиток продуктивних сил» означає відповідні й збалансовані якісні зміни не одного будь-якого елементу продуктивних сил, а їх комплексу. Розвиток регіону вважається комплексним лише тоді, коли успішно здійснюється його основна (зовнішня) функція, що обумовлюється спеціалізацією регіону, і достатньо розвивається внутрішня функція, пов’язана з обслуговуванням господарства (в першу чергу галузей спеціалізації) та населення. Комплексність в цьому випадку означає р-нь взаємозв’язку та взаємозабезпечення функціонування основної та додаткової функцій.

Компл. розвиток у ринкових умовах:

Ринок – це закономірність, який впливає на РПС, головний фактор – наявність споживача.

Розвиток теорії комплексоутворення в нинішніх умовах становлення ринкової економіки та зростання ролі місцевого самоврядування набуває особливої уваги. Очевидно, що ті закономірності та принципи розвитку і розміщення вир-ва, які діяли раніше, відтепер вимагають уточнення відповідно до нових умов. Саме нові ринкові відносини визначають нові структури та принципи функціонування різних типів територіальних та суспільних формувань. Ринкові відносини виступають вирішальним фактором як при розміщенні п-в, та і при вир-ві та розподілі товарів та послуг.

Три групи галузей регіонального комплексу.

На території інтегрального економічного району повинен бути сформований достатньо потужний народногосподарський комплекс, основу якого становлять територіальні виробничі комплекси з такою галузевою структурою:

• профілюючі галузі (галузі спеціалізації району в масштабах країни), які включають до свого складу кілька галузей промисловості і сільського господарства;

• галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи і забезпечують комбіновану переробку сировини, а також галузі, що обслуговують потреби галузей спеціалізації району (добування і збагачення сировини, виробництва напівфабрикатів, обладнання, ремонт обладнання, виробництво будівельних мате-ріалів тощо);

• галузі, які забезпечують потреби населення району промисловими і продовольчими товарами, необхідними матеріалами;

12. ДРЕП, її суть, мета та основні завдання

ДРЕП – система заходів, які здійснюються органами державної влади з метою забезпечення управління політичним, економічним та соціальним розвитком регіонів та адміністративно-територіальних одиниць.

ДРЕП передбачає:

·  створення ефективно діючої системи влади як в центрі, так і в регіонах;

·  фінансово-економічне та нормативно-правове забезпечення їх на основі оптимального поєднання загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів.

Об’єкти ДРЕП – адміністративно-територіальні одиниці чи їх сукупності.

Суб’єкти ДРЕП – центральні, регіональні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції вирішують питання регіонального соціально-економічного розвитку.

Мета ДРЕП – створення необхідних організаційно-правових та економічних умов, які надають кожному регіону відносно рівні можливості для ефективного розвитку, раціонального використання природних, трудових, фінансових ресурсів та задоволення потреб держави.

Цілі ДРЕП:

ü збільшення національного багатства країни шляхом раціонального й ефективного використання ПРП та науково-технічного потенціалу кожного регіону та співробітництва між ними;

ü поступове вирівнювання рівнів економічного й соціального розвитку регіонів країни;

ü сприяння гармонійному та збалансованому розвитку регіонів, надання фін. підтримки депресивним та проблемним регіонам;

ü запровадження єдиних мінімальних соціальних стандартів та дієвих механізмів соціального захисту населення незалежно від економічних можливостей регіонів.

Завдання ДРЕП. Для реалізації головної мети та пріоритетних цілей ДРЕП належить вирішити такі завдання:

·  Створення належної фінансової, матеріальної та правової основи регіонального управління та місцевого самоврядування, вироблення критеріїв та механізмів надання державної підтримки регіонам.

·  Структурна перебудова економіки регіонів, створення нових високоефективних виробничих потужностей.

·  Досягнення продуктивної зайнятості населення, стабілізації та покращення демографічної ситуації.

·  Перерозподіл повноважень між різними рівнями влади на основі децентралізації управління соціально-економічними процесами шляхом здійснення повномасштабної державної правової реформи.

В регіональному вимірі у ДРЕП визначаються наступні завдання:

o  Забезпечення комплексного і збалансованого соціально-економічного розвитку всіх регіонів шляхом раціонального використання їх потенціалу.

o  Всебічна підтримка депресивних регіонів, в першу чергу аграрно-промислових (територія Полісся, Поділля, Карпатський регіон).

o  Зниження рівня сировинної орієнтації економіки, здійснення структурної перебудови в напрямку розвитку високотехнологічних ресурсозберігаючих виробництв у традиційно промислових регіонах України, для яких характерна висока концентрація п-в важкої промисловості і складна економічна ситуація.

o  Оздоровлення екологічного стану промислових регіонів (Прикарпаття, Донбас, Придніпров’я), а також територій, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.

o  Формування раціональної системи розселення шляхом зміцнення сільської її мережі, активізації функціонування сільських населених пунктів, малих сільських поселень на базі малого та середнього підприємництва.

o  Широкий розвиток прикордонної торгівлі та міжнародного співробітництва, в першу чергу з країнами СНД.

o  Раціональне використання рекреаційних ресурсів у Криму, районах Чорноморського та Азовського узбереж, Карпатах, екологічно чистих зонах інших областей України шляхом створення розгалуженої системи транспортних комунікацій, об’єктів соціальної інфраструктури.

13. Механізм реалізації ДРЕП України

ДРЕП – система заходів, які здійснюються органами державної влади з метою забезпечення управління політичним, економічним та соціальним розвитком регіонів та адміністративно-територіальних одиниць.

Механізм ДРЕП — це система конкретних економічних важелів та організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється державний вплив на просторову організацію суспільства, забезпечується соціально-економічний розвиток регіонів, вдос-коналюється структура їхнього господарського комплексу. Основними складовими цілісного механізму ДРЕП України виступають:

§  відповідна законодавчо-нормативна база,

§  бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку,

§  прогнозування і програмування,

§  розвиток різних форм територіальної організації продуктивних сил (створення спеціальних економічних зон, міжрегіональне та прикордонне співробітництво тощо).

Механізми ДРЕП включають:

vРозробку і впровадження регіональних програм та планів соціально економічного розвитку регіонів.

vВикористання економічних методів, зокрема:

=> державного інвестування;

=> створення спеціальних фондів для фінансування регіональних програм;

=> залучення капіталу;

=> пільгове кредитування та оподаткування;

=> стимулювання територіального розвитку за допомогою іноземних коштів.

Ключовим питанням у механізмі ДРЕП є формування й розподіл фінансових ресурсів між державними й місцевими бюджетами, при цьому мають бути визначені оптимальні пропорції між центральними й місцевими органами фінансування.

15. Демографічний і трудовий потенціал України та її регіонів, їх вплив на розвиток і розміщення продуктивних сил

Під демографічним потенціалом слід розглядати людський потенціал, іншими словами – кількість населення, частку трудових ресурсів (працездатного населення), вікові та статеві показники, динаміку природного та механічного руху населення тощо.

Загальна кількість наявного населення України, за даними Всеукраїнського перепису населення, 2001 року становила 48 млн. 457 тис. осіб.

За даними Держкомстату чисельність постійного населення України станом на 1 лютого 2008 року склала 340 чол.

Україна:

Віковий склад населення:

o  населення, молодше працездатного віку - 18,1%

o  населення працездатного віку – 58%;

o  населення, старше працездатного віку – 23,9%.

Статевий склад населення - кількість чоловіків - 46,3%, жінок - 53,7%.

Співвідношення міського та сільського населення:

Міське населення – 67,2%

Сільське – 32,8%.

Трудовий потенціал - це сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за певних ознак (стан здоров'я, психофізіологічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет) здатні та мають намір провадити трудову діяльність.

До трудових ресурсів в Україні, як і в більшості країн світу, відносять працездатне населення у працездатному віці (чоловікивключно; жінки від 16 до 54 включно). Крім того, до трудових ресурсів відносять зайнятих у суспільному виробництві підлітків до 16 років та осіб пенсійного віку (без інвалідів I та II групи, а також непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах).

Населення – основа розвитку та розміщення продуктивних сил.

Населення не лише виробник мат. благ та послуг але й їх споживач. Тому слід врахов і осіб у працездатному віці, і осіб похилого віку, і дітей. Насел у формує споживчий ринок і ринок праці.

Демографічні фактори розвитку та РПС можна поділити на таі блоки:

1)Чисельність населення країни (регіону), його динаміка, характер відтворення;

2)Розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції;

3)Статево-вікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їхньої кваліфікації;

4)Структура зайнятості населення;

5)Національний склад населення;

6)Демографічна політика держави.

Чисельність населення регіону необхідне для визнач забезпеченості труд. ресурсами, обсягу вир-ва товарів нар. спожив, обсягу коштів на соц забезпеч, розмірів буд-ва житла, шкіл, лікарень тощо.

Працемісткі види вир-ва розміщуються у містах, які мають вільні труд. ресурси. Працеміскі види с/г розміщ у регіонах з високою щільністю сільского насел.

До наукомістких відносяться усі вир-ва, які потребують, висококваліфікованих робітників, а також великих вкладень у науково-дослідну базу: вир-во ЕОМ, ракетобудування, літако - і автомобілебудування, виготовлення озброєнь тощо. Їх розміщення у великих містах, які мають кілька науково-дослідних інститутів і вищих навчальних закладів.

16. Населення України, його динаміка, статево-вікова структура та регіональні особливості формування

Загальна кількість наявного населення України, за даними Всеукраїнського перепису населення, 2001 року становила 48 млн. 457 тис. осіб.

За даними Держкомстату чисельність постійного населення України станом на 1 лютого 2008 року склала 340 чол.

Україна:

Віковий склад населення:

o  населення, молодше працездатного віку - 18,1%

o  населення працездатного віку – 58%;

o  населення, старше працездатного віку – 23,9%.

Статевий склад населення - кількість чоловіків - 46,3%, жінок - 53,7%.

Співвідношення міського та сільського населення:

Міське населення – 67,2%

Сільське – 32,8%.

В Україні протягом 2008 року вперше за десять років народжуваність перевищила смертність одразу у трьох регіонах України. Найкращі показники у Києві, Закарпатській та Рівненській областях.

У більшості регіонів склалася стійка тенденція до скорочення розриву між кількістю новонароджених і померлих на користь народжених. За 2008 рік таке співвідношення становило 1 до 1,4. Це найкращий показник за останнє десятиріччя. Для порівняння: у роках співвідношення народжених і померлих становило 1 до 1,7, у 2006 році - 1 до 1,63, у 2007 році - 1 до 1,6, - повідомили у прес-службі Мін'юсту.