Предмет та основні завдання курсу «Регіональна економіка» (стр. 9 )

Моніторинг — це комплексна система спостережень, збору, обробки, систематизації та аналізу інформації про стан навколишнього середовища, яка дає оцінку і прогнозує його зміни, розробляє обґрунтовані рекомендації для прийняття управлінських рішень.

Основними завданнями екологічного моніторингу є:

ü організація єдиної державної системи контролю за складовими природного середовища;

ü налагодження автоматизованої системи збору, обробки, узагальнення і зберігання інформації про кількість і стан природних ресурсів (банк даних);

ü оцінка природно-ресурсного потенціалу та можливого рівня використання ресурсів;

ü інвентаризація джерел забруднення і вивчення ступеня антропогенного впливу на компоненти природного середовища;

ü моделювання і прогноз змін екологічної ситуації та рівня здоров’я довкілля;

ü розробка управлінських рішень, спрямованих на забезпечення раціонального природокористування і сталий розвиток регіону.

Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рівнях:

=> локальному — на території окремих об’єктів (підприємств), міст, ділянках ландшафтів. Для ефективного контролю за забрудненням атмосфери в містах із населенням до 100 тис. осіб контрольних станцій доцільно мати принаймні три; від 100 тис. до 300 тис. осіб — не менше п’яти, від 300 тис. до 500 тис. — сім, тоді як у населеному пункті з населенням понад 1 млн чоловік — 11—24 пункти. Промислові системи екологічного моніторингу контролюють викиди промислових підприємств, рівень забруднення промислових майданчиків і прилеглих до них районів;

=> регіональному — в межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних і природних регіонів. Здебільшого він отримує дані про забруднення атмосфери і водойм від міських і промислових контрольних станцій;

=> національному — на території країни в цілому моніторинг означає статистичну обробку та аналіз даних про забруднення навколишнього середовища від регіональних систем, зі штучних супутників землі та космічних орбітальних станцій. Вони функціонують разом зі службою погоди Держкомгідромету України і здійснюють прогноз якості навколишнього середовища на великих територіях країни;

=> глобальному — глобальні системи моніторингу навколишнього середовища використовуються для досліджень і охорони природи та здійснюються на основі міжнародних угод у цій сфері. Низка країн має мережу наземних станцій, на яких здійснюються безперервний відбір та аналіз проб на наявність в атмосфері забруднювальних речовин, СО2, СО, пилу, свинцю, радіонуклідів та ін.

Залежно від призначення здійснюється: Загальний (стандартний) моніторинг навколишнього середовища — це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

ї та рівня здоров’я довкілля;и та рівні моніторингу

природоохоронними процесами. лощ стають не придатними для вирощування сіл

Оперативний (кризовий) — це спостереження спеціальних показників у цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами, джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками, щоб забезпечити оперативне реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створити безпечні умови для населення.

Фоновий (науковий) — це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднювальних речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Цей моніторинг здійснюється у природних і біосферних заповідниках, на інших територіях, що охороняються, на базових станціях.

Комплекс екологічного моніторингу має такі підсистеми:

* Геосферний. Передбачає оцінку стану і прогнозування змін в літосфері (геологічне середовище, мінерально-сировинні ресурси), геофізсфері (гравітаційні, магнітні, радіаційні, сейсмічні та інші поля), геоморфосфері (рельєф і його порушення геодинамічними процесами — зсувами, ерозією, карстами, суфозією, осипанням тощо), гідросфері (водні ресурси, водоспоживання і водовідведення, несприятливі гідрологічні явища, рівень забруднення поверхневих і підземних вод), атмосфері (стан повітряного басейну та його забруднення, транскордонний перенос, розподіл тепла і вологи, зміни клімату).

* Геохімічний. Включає дослідження й інвентаризацію джерел забруднення, встановлення об’ємів викидів і скидів, вивчення хімічного складу повітря, опадів, ґрунтів, наземної і водної рослинності, поверхневих і підземних вод, донних відкладів та ін. Передбачає також встановлення «градієнту випадань» — кількість надходження на поверхню землі різних речовин з атмосферними опадами і пилом.

* Біологічний. Основою його є вивчення стану рослинності (фітосфера) за візуальними симптомами пошкодження листя (дефоліація, дехромація), розвитку епіфічних лишайників на деревах, динаміки змін видів рослин і структури рослинних угруповань (сукцесії, дигресії, демутації) під впливом природних і антропогенних факторів.

Європейською Економічною комісією ООН у рамках Конвенції з трансграничного переносу атмосферних забруднень в 1985 р. прийнято рішення про створення Міжнародної спільної програми оцінки впливу забруднення на біосферу. Основою цієї програми є моніторинг лісів, що здійснюється в 24 європейських країнах, а також у США і Канаді.

116. Нормативи та специфіка якості середовища проживання

Моніторинг використовує нормативи і стандарти якості середовища. Найпоширеніші з них є: гранично допустима концентрація (ГДК) - така концентрація хім речовини при перебуванні в якій не відбувається ніяких патологічних змін в житті людини, тварини, рослин, нинішнього і майбутнього поколінь). ГДК визначає Мін охорони здоров”я, а у світі ВООЗ. Існує середньодобова ГДК (враховує перебування живого організму цілодобово).

Крім ГДК є ще нормативи гранично допустимий викид (ГДВ) і гранично допустимий скид (ГДС) — стандарт забруднення, який доводиться до кожного джерела екологічними комітетами мін природи, він вимірюється в одиниці маси, за одиницю часу і є підставою для нарахування податків і штрафів.

Тимчасово погоджений рівень забруднення(ТПР) - використовується для кризових ситуацій.

117. Платежі за ресурси, їх види та нормативи

Безплатність і дешевизна природних ресурсів, які використовувалися в господарській практиці раніше, завдали, поряд з іншими факторами, великої шкоди ПРП України, її екології. Перспективні вимоги суспільного розвитку, екологізація сучасного виробництва, закони ринку диктують вищий рівень цін на природні ресурси відносно до цін на кінцеву споживчу продукцію.

Основою для формування нового економічного механізму забезпечення розширеного відтворення природних ресурсів, їх охорони, регулювання раціонального використання став принцип платного, компенсаційного за змістом природокористування зі створенням системи відповідних платежів.

Об’єктами плати є джерела природних ресурсів — родовища корисних копалин, водосховища, лісові ділянки тощо, а суб’єктами — підприємства, організації та установи, їх філії та об’єднання, окремі громадяни, які використовують природні ресурси (незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та підпорядкування).

Введення платного природокористування покликане розв’язати таке коло питань:

·  створити економічні умови для прискореного розвитку ринкових відносин у цій сфері та привести всю систему природокористування в Україні у відповідність з практикою найрозвинутіших країн і міжнародними стандартами;

·  стимулювати комплексне, раціональне використання природних ресурсів і створити для нього відповідні науково-технічні передумови;

·  забезпечити стале і достатнє фінансування робіт з охорони та відтворення природо-ресурсного потенціалу, посилення на цій основі соціальних і екологічних функцій природних ресурсів;

·  вирівняти умови господарювання при використанні природних ресурсів різної якості та доступності;

·  розширити інвестиційні можливості щодо соціально-економічного розвитку територій з інтенсивним природокористуванням;

·  забезпечити узгодження загальнодержавних інтересів з інтересами територій шляхом збалансованого розподілу коштів, одержуваних від плати за природні ресурси, між державним і місцевими бюджетами;

·  запобігати порушенням встановленого режиму природокористування.

Плата за природні ресурси може вноситися у вигляді спеціальних зборів, податку (земельного, лісового тощо), орендної плати або в інших формах, передбачених законодавством.

Нормативи (ставки) плати за використання природних ресурсів можуть диференціюватися в межах України за фізико-географічними ознаками, за природноекономічними зонами і адміністративно-територіальними утвореннями, за категоріями природокористувачів (зокрема, водокористувачів) тощо.

Плата за використання природних ресурсів стягується через ставки земельного і лісового податків, ставки «роялті», у складі орендної плати або в інших формах, передбачених законодавством. Вона може виступати як самостійна форма плати (наприклад, «роялті» для мінеральних ресурсів) або входити як складова при визначенні єдиного показника з іншими видами платежів (наприклад, у складі тарифів на воду тощо).

При використанні природних ресурсів у межах встановлених лімітів (квот) платежі за них відносяться на витрати виробництва і стягуються з доходу (балансового прибутку) підприємств, об’єднань, організацій тощо, які володіють і користуються надрами, водою, мисливськими угіддями та іншими природними ресурсами. Разом з тим вилучення рентних платежів може здійснюватися не тільки через дохsд, але й через прогресивний податок на прибуток. У зарубіжній практиці відомі обидва підходи, і спостерігається їх еволюція (перехід) один в одного залежно від економічної та ресурсної політики.

Платежі за понаднормативне і нераціональне використання природних ресурсів (дикорослих рослин, тварин, мінеральних грязей, води тощо) у вигляді штрафів стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні природокористувача, і з його приватних коштів.

118. Платежі за забруднення та критерії їх нарахування

Платежі за забруднення навколишнього середовища є складовою частиною фінансового механізму охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів. Основу платежів становлять нормативи плати за забруднення навколишнього середовища.

Нормативи встановлюються за:

Ø  викиди в атмосферу забруднювальних речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;

Ø  скиди забруднювальних речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти, в тому числі скиди, що проводяться підприємствами через систему комунальної каналізації;

Ø  розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва.

Розміри платежів за забруднення встановлюються на підставі лімітів та фактичних обсягів викидів і скидів забруднювальних речовин, розміщення відходів, а також базових нормативів плати за них і відповідних регулювальних коефіцієнтів.

За понадлімітні викиди і скиди забруднювальних речовин і розміщення відходів установлюється підвищений розмір плати на підставі базового нормативу плати, коефіцієнта індексації, коефіцієнтів, що враховують територіальні екологічні особливості, і коефіцієнтів кратності плати за понадлімітні викиди і скиди забруднювальних речовин і розміщення відходів. У разі відсутності на підприємстві затверджених у встановленому порядку лімітів викидів і скидів забруднювальних речовин та розміщення відходів нормативи плати за викиди і скиди забруднювальних речовин та розміщення відходів установлюються як за понадлімітні.

Платежі підприємств за викиди і скиди забруднювальних речовин і розміщення відходів у межах встановлених лімітів (тимчасово погоджених величин) відносяться на витрати виробництва, а при перевищенні лімітів провадяться за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств.

Крім цього, законом також передбачено платежі за пошкодження природних ресурсів (зниження родючості ґрунтів, продуктивності лісу і водоймищ) відповідно до встановлених

нормативів.

119. Економічні збитки від забруднення атмосфери, види та методи обрахування

Економічні збитки розраховують у п’яти видах:

1. фактичні збитки, тобто втрати або негативні зміни, що виникають від забруднення навколишнього природного середовища і можуть бути оцінені у вартісній формі у звітному періоді;

2. можливі, які спостерігатимуться в перспективі через можливе забруднення навколишнього середовища, тобто мають умовно-теоретичний характер;

3. відвернені, що становлять різницю між фактичними і можливими збитками;

4. ліквідовані – та частина збитків, на яку їх було зменшено завдяки здійсненню природозахисних заходів;

5. потенційні – збитки, що можуть бути завдані суспільству в майбутньому через нинішнє забруднення навколишнього природного середовища.

Економічні збитки від забруднення атмосфери нині розраховуються емпіричним методом.

Якщо вихідними даними забруднення атмосфери є концентрація шкідливих речовин, то обсяг економічних збитків визначають за формулою 1:

Зб=∑ Зdз. н. R+∑ Зdк. г. R+∑ Зdс. г. S+∑ Зdпр Ф

Де: Зdз. н. - питомі збитки, завданні здоров’ю населення, грн. на 1 особу;

R – чисельність населення в зоні впливу підприємства;

Зdк. г. – питомі збитки комунальному господарству, грн;

Зdс. г. – питомі збитки сільському господарству і лісовому господарству, грн;

S – площа сільськогосподарських і лісових угідь, га;

Ф – вартість основних промислово-виробничих фондів, млн. грн.;

Зdпр – питомі збитки промисловості, грн. на 1 млн грн. фондів.

Якщо параметри забруднення атмосфери виражено в тоннах, економічні збитки визначаються за формулою 2:

За=∑f1 f2 Заd Мв,

Де: f1 – коефіцієнт, що враховує розташування джерела викиду і кількість населення, якому завдано збитків;

f2 – коефіцієнт, який враховує наведену висоту викиду;

Заd – питомі збитки від 1 т шкідливої речовини, що надійшла в атмосферу, грн./т;

Мв – маса викиду в атмосферу, т/рік.

120. Економічні збитки від забруднення гідросфери, їх види та методи нарахування

Економічні збитки розраховують у п’яти видах:

1. фактичні збитки, тобто втрати або негативні зміни, що виникають від забруднення навколишнього природного середовища і можуть бути оцінені у вартісній формі у звітному періоді;

2. можливі, які спостерігатимуться в перспективі через можливе забруднення навколишнього середовища, тобто мають умовно-теоретичний характер;

3. відвернені, що становлять різницю між фактичними і можливими збитками;

4. ліквідовані – та частина збитків, на яку їх було зменшено завдяки здійсненню природозахисних заходів;

5. потенційні – збитки, що можуть бути завдані суспільству в майбутньому через нинішнє забруднення навколишнього природного середовища.

Економічні збитки від забруднення води визначаються за формулою 5:

Зв=∑L Звd Мс,

Де: L – коефіцієнт, який враховує розташування джерела викиду та водозабезпеченість регіону;

Звd – питомі збитки від викиду 1т забруднювальної речовини у воду;

Мс – маса викиду у воду, т/рік.

За наявності наднормативних скидів у гідросферу з порушенням водоохоронного законодавства збитки в національній валюті визначаються за форомулою 6:

Знад = V Т (С Сд) ∑(0,003 Аі n) γ 103 ,

Де: V – витрати поворотних вод, м3/год;

Т – тривалість наднормативного скиду, год;

С – середня концентрація забруднених речовин у поворотних водах, г/м3;

Сд – дозволена концентрація для скиду забруднювальних речовин (ГДС), г/м3;

0,003 – базова ставка відшкодування збитків, у частках мінімальної заробітної платні за одиницю маси речовини;

Аі – показник відносної небезпечності речовин, визначуваний згідно з переліком ГДК шкідливих речовин;

n – величина мінімальної заробітної плати, грн.;

γ – коефіцієнт, що враховує категорію водного об’єкта (додаток);

103 – коефіцієнт, що враховує розмірність величин.

За самовільного використання води збитки розраховуються за формулою 7:

Зсв=W Тар,

Де: W – об’єми води за самовільного водокористування, м3;

Тар – діючі на час порушення тарифи на воду в одиницях національної валюти за 1м3.

121. Економічні збитки від забруднення грунтів, специфіка нарахування

Обсяг економічних збитків від забруднення земельних ресурсів визначається за формулою :

Згр=∑g Згрd Мв,

Де: g – коефіцієнт, що враховує родючість земельних ресурсів;

Згрd – питомі збитки від викиду 1т забруднювальних речовин на грунт;

Мв – маса викиду на грунт.

Ця формула використовується для підрахунків економічних збитків за використання землі під побутові, органічні відходи; якщо ж відходи пов’язані з небезпечними речовинами, Міністерство використовує методику визначення економічних збитків з урахуванням якості ґрунтів, токсичності речовини та глибини її просочування у грунт.

Основою розрахунків величини збитків від забруднення земельних ресурсів є грошова оцінка конкретної земельної ділянки, яка на підставі Закону України “Про плату за землю” визначається та уточнюється Держкомземом України. Витрати на здійснення заходів щодо зниження чи ліквідації забруднення земельних ресурсів зростають залежно від глибини просочування забруднювальної речовини у співвідношенні 10:3, тобто зі збільшенням глибини в 10 разів витрати для ліквідації забруднення зростають утричі. Всю складність впливу забруднювальних речовин на земельні ресурси зведено до чотирьох груп небезпечності, основою для яких є показники гранично допустимих рівнів (ГДР) та орієнтовно допустимих концентрацій (ОДК) хімічних речовин у ґрунті, мг/кг.

Отже, розмір відшкодування збитків (Рвз) визначається за формулою 9:

Рвз=А Гд Кз Кн Шезг,

Де: А – питомі втрати на ліквідацію наслідків забруднення земельної ділянки, визначені як 0,5 Гд;

Гд – грошова оцінка земельної ділянки до забруднення, грн./м2;

Кз – коефіцієнт, що характеризує вміст забруднювальної речовини (м3) в об’ємі забруднювальної землі (м3) залежно від глибини просочування;

Кн – коефіцієнт небезпечності забруднювальних речовин (додаток).

Коефіцієнт забруднення землі (Кз) визначається за формулою 10 (за Кз<1 він не враховується):

Кз=Озр / Тз Пд Іп,

Де: Озр – об’єм забруднювальної речовини, м3;

Тз – товща земельного шару, що є розмірною одиницею для розрахунку витрат із ліквідації забруднення залежно від глибини просочування та визначається як 0,2 м (орний шар);

Пд – площа забрудненої земельної ділянки, м2;

Іп – індекс поправки до витрат на ліквідацію забруднення залежно від глибини просочування забруднювальної речовини (додаток).

В Україні вже створено законодавчі основи охорони земельних ресурсів, але майже відсутній правовий та економічний механізми здійснення заходів із такої охорони. Діють хіба що три статті (52-54) Кодексу про адміністративні правопорушення: стягнення штрафів за псування й забруднення, порушення правил використання, не приведення тимчасово зайнятих земель у стан, придатний для їх використання за призначенням. При цьому розмір штрафів залежить не від ступеня завданої шкоди, а від факту погіршення якості земельних ресурсів.

122. Методи визначення економічної ефективності від впровадження природозахисних пристроїв

До природо захисних пристроїв належать:

ü очисні споруди,

ü фільтри,

ü пилепоглиначі,

ü водооборотні системи,

ü нові технології, які зменшують забруднення. Розрізняють наступні показники за якими визначають економічний ефект впровадження пристроїв:

ü Показник повного економічного ефекту використовується як самостійно, так і (найчастіше) для оцінки (абсолютної) економічної ефективності природоохоронних видатків (Ез). Розраховується як відношення річного обсягу повного економічного ефекту до суми приведених видатків (витрат), викликаним цим ефектом: Ез=Ер / С+Ен×К, де Ер – річний повний ефект; С – сукупні експлуатаційні витрати; Ен – норматив річної ефективності капіталовкладень; К – капітальні вкладення в будівництво природозахисних споруд.

ü Ефективність капітальних вкладень в природоохоронні заходи, що дають щорічний економічний ефект визначається:

ü Ек=Ер – С / К, де:

Ер – річний повний ефект;

Ер – С – річний чистий ефект;

К – капітальні вкладення.

ü На практиці також використовуються показники початкового (часткового) ефекту, який виступає доповненням до визначення основних показників ефективності природоохоронних заходів:

а) Епе= ∆В / С+ЕнК, де:

∆В – зниження показника негативного впливу на середовище (наприклад, кількості викидів);

С+ЕнК – приведенні затрати на проведення заходу.

б) Епе=Р / С+ЕнК, де Р – показник, який характеризує покращення стану навколишнього середовища;

С+ЕнК – приведенні затрати на проведення заходу.

ефект чистий, ефект повний, результат повний, екологічний. Еф. чистий і еф. повний розраховуються з позицій підприємства забруднювача. Еф. повний розрахов. в тому випадку, коли є необхідність вибору між варіантами спорудження природоохоронних заходів з чистим ефектом. Однак повні економічні результати від впровадження природо охоронних пристроїв-результат полвний.

Результати екологічні важко піддаються підрахункам, однак вони полягають в тому, що зі зменшенням забруднення самовідновлювані процеси в біосфері активізуються.