Предмет та основні завдання курсу «Регіональна економіка» (стр. 5 )

Ланцюжки, якими поєднується поле, переробкам й конкретна готова продукція називаються спеціалі-зованими АПК.

61. Територіальна організація та функціональні особливості АПК: спеціалізовані та інтегральні АПК

АПК - багатогалузевий комплекс, який включає в себе всі галузі і вир-ва, які інтегруючись спільно приймають участь у вир-ві с\г продукції, її транспортування, переробці, зберіганні, реалізації.

Щодо територіальної структури АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної структури. В науковій літературі виділяють локальні і регіональні АПК.

·  Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових підприємств по переробці малотранспортабельної сільськогосподарської продукції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють:

=> агропромисловий пункт — локальна форма АПК, що об’єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогосподарської сировини;

=> агропромисловий центр — локальна форма АПК, яка об’єднує в населеному пункті переробку кількох видів сільськогоспо-дарської сировини;

=> агропромисловий кущ — локальна форма АПК, що характеризується компактним розміщенням на невеликій території аг-ропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами;

=> агропромисловий вузол — складне територіальне агропромислове утворення, яке розглядається як система компактно роз-міщених агропромислових пунктів, центрів і кущів навколо міста (як правило, обласного чи районного центру).

Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці обумовлюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району.

В межах природно-економічних зон виділяють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної зони. Вони представлені інтегральними агропромисловими зонами (р-ми) та спеціалізованими агропромисловими зонами (районами).

Інтегральна агропромислова зона — це територіальне зосередження всіх агропромислових підкомплексів в межах однієї природно-економічної зони. Такі зони сформува-лись у межах Полісся, Лісостепу і Степу України. До складу інтегральної агропромислової зони входять спеціалізовані агропромислові зони, які формуються на основі переважно одного спеціалізованого процесу (наприклад, картоплепродуктова зона). Спеціалізований агропромисловий район — територіальне зосередження агропромислових підприємств однієї спеціалізації в межах відповідної спеціалізованої зони (коноплепереробне ви-робництво). Інтегральний агропромисловий район — це тери-торіальне зосередження агропромислових підприємств у межах певної частини природно-економічної зони.

Якщо зональні агропромислові комплекси формувалися пере-важно під впливом природних умов у межах природно-економічних зон Полісся, Лісостепу і Степу, то навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрів переважно під впливом еко-номічних факторів формувалися зональні — інтегральні і спеціалізовані приміські АПК. На формування таких агропромисло-вих утворень насамперед впливає попит населення великих міст на малотранспортабельну продукцію харчування — овочі, свіже і дієтичне м’ясо, незбирана молочна продукція. Для приміських АПК характерна відсутність виробництва і переробки більшості зернових і технічних культур та тісний зв’язок виробництва продукції з її реалізацією. Практично це агропромислово-торговельні територіальні комплекси.

62. Зернове господарство України, значення, структура, динаміка розвитку і зональний характер розміщення

Зернове господарство – найважливіша галузь рослинництва, основа всього сільськогосподарського виробництва. Від зерна і продуктів його переробки значною мірою залежить і могутність держави, і добробут її населення. Зернове господарство формує продовольчий фонд і постачає фуражне зерно тваринництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на експорт.

Україна належить до країн із значними обсягами виробництва зерна. Хоч вона і виробляє зерна значно менше, ніж найбільші виробники у світі (Китай, США, Індія, Росія), та в Європі вона поступається лише Франції, а в останні роки — і Німеччині.

Виробництво зерна в нашій країні коливається за останні роки від 24 млн. до 50 млн. т. Максимальні валові збори спостеріга-лись в 1978 р. і 1990 р. — 51 млн. т.

Структура виробництва зерна і зональний характер розміщення:

o  Озима пшениця (43% всіх зернових культур) - її посіви зосереджені в степу, де розміщено більше половини її посівної площі в Україні — 3,5 млн. га, в Лісостепу, найменше в Поліссі — близько 10% і в районах Карпат. Значна концентрація посівів озимої пшениці в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській, Харківській, Полтавській, Вінницькій, Одеській, Миколаївській, Херсонській областях та АРК.

Озима пшениця характеризується високою врожайністю — 30—40 ц/га.

o  Ячмінь (20% валового збору) - основна фуражна і частково продовольча зернова культура. Найсприятливішими для неї є грунтово-кліматичні умови західного і північного Степу та Лісостепу. В Україні вирощують озимий та ярий ячмінь. Переважають посіви ярого яч-меню, більше в Степу, менше — в Лісостепу і Поліссі, передгір’ях Карпат. Озимий ячмінь дає високі врожаї лише в південних степових районах.

o  Кукурудза (до 15%) — цінна продовольча і фуражна культура. Найкращі грунтово-кліматичні умови для її вирощування в лісостеповій і степовій зонах. Особливо сприятливі умови склалися в Дні-пропетровській, Одеській, Миколаївській областях; менш сприятиві — в Поліссі і в Карпатах (за винятком Закарпаття).

o  Жито (до 4%) - дає хоч і невисокі, проте стабільні врожаї і росте непогано на кислих, бідних поживними речовинами дерно-вопідзолистих грунтах. Основні її посіви зосереджені в Поліссі, в Карпатах і в деяких (переважно північних) районах Лісостепу.

o  Овес — фуражна і продовольча культура. Це холодостійка, вологолюбива і невибаглива до грунтів зернова культура. Найбільшу частку в структурі посівних площ овес займає в Поліссі і в районі Карпат.

o  Просо, гречка, рис – основні продовольчі круп’яні культури, що вирощуються в Україні. Гречка — цінна куль-тура. Але посіви її порівняно невеликі через низьку врожайність (7—10 ц/га), складність очищення тощо. Нйбільш сприятливі умови для її вирощування — північні райони Лісостепу і Полісся, де зосереджені основні її посіви. Значно менше її вирощують у степу. В Україні виділяється два ареали з високою концентрацією посівів гречки:

1. Чернігівська і Сумська області, центральні і північні райони Полтавської і Черкаської областей.

2. Південь Житомирської і Київської областей, північно-східні райони Вінниччини.

Просо вирощують переважно в степу завдяки його посухостійкості. Рис — нова для України круп’яна культура, яку почали виро-щувати в 30-ті роки. Росте на зрошувальних землях Автономної Республіки Крим, Херсонської, Одеської та Миколаївської облас-тей.

o  Зернобобові культури мають велике фуражне і частково продовольче значення. Посіви зернобобових мають і агротехнічне значення, збагачуючи грунт азотом. До основних зернобобових культур належать горох, віка, кормовий люпин, а також квасоля, соя, сочевиця та ін.

63. Технічні культури України, структура, зональність розміщення та вплив на формування спеціалізованих АПК

Частка технічних культур – 11,1% посівних площ. Осн. техн культурами в У. є цукрові буряки, соняшник, льон-довгунець. Вирощують також коноплі, льон-кудряш, тютюн, хміль, ефіроолійні та лікарські рослини.

·  Цукровий буряк — основна технічна культура України. Під ним зайнято 12% посівних площ технічних культур. У Лісостеповій зоні зосереджено 3/4 посівів цукрових буряків. Найбільшою концен-трацією посівів характеризуються Вінницька, Хмельницька, Тернопільська. Черкаська та Чернівецька області. Решта посівів знах. в північному Степу, південному Поліссі та Передкарпатті. Україна — найбільший бурякосіючий ареал у світі.

В 2007 р. в Україні було зібрано 17,1 млн. тонн цукрових буряків, що на 23,9% нижче відповідного показника 2006 р. – повідомили в Державному комітеті статистики України. Як йдеться у повідомленні, вказане зниження валового збору обумовлено виключно скороченням площі до збирання - з 787,6 тис. га 2006 року до 584 тис. га – 2007. При цьому середня урожайність цукрових буряків в Україні 2007 року дещо підвищилася - 292,2 ц/га проти 284,7 ц/га.

·  Посівні площі соняшнику, основної олійної культури країни, розміщені в північному і центральному Степу.

·  Льон-довгунець вирощують на Поліссі і в передгір’ях Карпаті Найбільші посівні площі під льоном-довгунцем знаходяться в Жи-томирській, Чернігівській, Київській, Рівненській, Львівській, Во-линській та Івано-Франківській областях.

·  Льон-кудряш вирощують у степових областях.

·  Посіви тютюну зосереджені в Криму, Закарпатгі та Придністров'ї.

·  Найбільше хмелю вирощують на Житомирщині, Рівненщині, Сумщині.

·  3 ефіроолійних культур вирощують троянду, м'яту, коріандр, лаванду, кмин.

·  3 лікарських найбільш поширені шавлія, валеріана, звіробій, беладонна, ромашка та багато інших.

·  Картопля, яку вирощують скрізь, але найбільше в поліській зоні.

64. Тваринництво України, значення, структура, зональний характер розміщення та вплив на формування спеціалізованих АПК

Тваринництво не тільки постачає населенню високоякісні продукти харчування, цінну сировину для легкої, харчової та фармацевтичної промисловості, а й є цінним джерелом органічних добрив.

На розміщ тваринництва впливають природні умови, ресурси кормовиробництва і природні кормові угіддя. Здебільшого розміщення і спеціалізація тваринництва зумовлені потребами населення, а також транспортабельністю продуктів. Водночас окремі галузі тваринництва прив'язані до м'ясної, м'ясо-молочної, цукрової, спиртової, крохмале-патокової промисловості.

У галузевій структурі тваринництва основну роль відіграють скотарство, свинарство, птахівництво та вівчарство. Менше значення робочого конярства, хутрового звірівництва, бджільництва, ставкового рибництва, шовківництва тощо.

Скотарство в усіх природнокліматичних зонах України є провідною галуззю і має молочно-м'ясну спеціалізацію.

=> Свинарство набуло переважного розвитку в районах інтенсивного землеробства, зокрема картоплярства. промислової переробки сільськогосподарської сировини, фуражного зернового господарства. Поголів'я свиней в Україні становить 13,1 млн голів. У гос-подарствах Полісся і Лісостепу свинарство має м'ясо-сальну, а у Степу — сальну спеціалізацію.

=> Птахівництво — одна з найвисокопродуктивніших галузей тваринництва, що постачає населенню м'ясо і яйця, а легкій промисловості — пух та пір'я. Це найбільш механізована та автоматизована галузь тваринництва, що дає змогу впроваджувати промислову технологію, яка істотно впливає на територіальну організацію цієї галузі. У розміщенні птахівництва чітко простежується тенденція до наближення його до споживача будівництвом птахофабрик навколо великих міст.

=> Вівчарство — найменш інтенсивна галузь тваринництва, що грунтується переважно на дешевих пасовищах і грубих кормах з незначним витрачанням концентрованих кормів. У степових областях вівчарство має тонкорунну і напівтонкорунну спеціалізацію, в лісостепових, поліських та гірських — м'ясо-вовняну.

=> Не втратила свого значення і така галузь, як конярство. Поголів'я коней становить в Україні менше 1 млн.

=> Інтенсивне кліткове звірівництво найбільш поширене в лісос-тепових областях, зокрема в західних.

=> Бджільництво сконцентроване в Степу, Лісостепу і Карпатах.

=> Ставкове рибництво має найвищу продуктивність у лісостепових та карпатських областях.

=> Певного розвитку набуло шовківництво (розведення тутових і дубових шовкопрядів) в основному у степових і частково в лісостепових областях.

65. Цукробуряковий комплекс України, переумови розвитку, принципи та регіональні особливості розміщення

. На базі використання найбільшого у світі масиву посівів цукрових буряків як сировинної бази переробної промисловості в Україні сформувався потужний цукропромисловий спеціалізований АПК.

До цукробурякового комплексу належать:

ü бурякосіючі с. г підприємства,

ü цукропіскові та цукрорафінадні заводи,

ü кар’єри для добування вапняку (для фільтрації цукрового спирту),

ü підприємства по виробництву спирту, харчових кислот, комбікормів

ü відповідні виробництва засобів виробництва та інфраструктури, що забезпечують його розвиток: спеціалізовані машбудівельні та ремонтні заводи, науководослідні установи.

Україна є основною бурякозбиральною країною світу. Вона посідає перше місце за обсягами валових зборів цукрових буряків. Найбільші площі під цією культурою знаходяться в лісостепу, відповідно тут знаходиться і основна маса цукрових заводів, навколо котрих виникають і суміжні вир-ва, які працюють на відходах і виробляють спирт, дріжжі, вітаміни, інші відходи використовує тваринництво.

В 2007 р. в Україні було зібрано 17,1 млн. тонн цукрових буряків, що на 23,9% нижче відповідного показника 2006 р. – повідомили в Державному комітеті статистики України. Вказане зниження валового збору обумовлено виключно скороченням площі до збирання - з 787,6 тис. га 2006 року до 584 тис. га – 2007. При цьому середня урожайність цукрових буряків в Україні 2007 року дещо підвищилася - 292,2 ц/га проти 284,7 ц/га.

66. Сучасні проблеми та перспективи розвитку сільського господарства України

За останні роки у сільськогосподарському виробництві України значно загострилися кризові явища: значно знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використання природних ресурсів, знизилася родючість грунтів, поглибився дисбаланс між галузями рослинництва і тваринництва. Зменшення поголів’я худоби досягло критичної межі при значному зниженні його продуктивності.

Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного парку, а відсутність фінансових коштів для здійснення ремонтно-відновлюваних робіт лише погіршує його стан. Для досягнення рівня технологічних потреб не вистачає десятків тисяч різних технічних засобів. Поряд з цим різко погіршилося забезпечення галузей АПК висококваліфікованими кадрами.

У перспективі з метою подолання кризових явищ в АПК України поряд із заходами щодо прискорення аграрної реформи та розвитку інфраструктури аграрного ринку передбачається посилення державного регулювання щодо фінансового стану підприємств.

Здійснення аграрної реформи в Україні повинно бути спрямоване на створення економічно ефективного агропромислового виробництва, поглиблення ступеня переробки та покращання зберігання сільськогосподарської продукції. З цією метою в програмних документах щодо проведення аграрної реформи передбачається:

ü формування ринку землі та нерухомості,

ü запровадження системи іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників;

ü фінансування організаційних заходів щодо здійснення аграрної реформи на регіональному рівні,

ü післяприватизаційна підтримка розвитку реформованих господарств, створення спеціалізованої консалтингової інфраструктури щодо інформаційного забезпечення;

ü розвиток мережі інфраструктури сервісного обслуговування, заготівель, оптової торгівлі;

ü формування ринків матеріальних ресурсів і капіталу;

ü ефективне використання наявного земельного фонду;

ü реформування соціальної сфери села та розбудови її інфраструктури.

У найближчій перспективі будуть здійснені ефективні заходи щодо охорони земель, запровадження грунтозахисних систем землеробства.

Радикальне вирішення проблеми забезпечення населення України основними видами продовольства потребує значного збільшення обсягів їх виробництва на основі фінансової підтримки вітчизняного товаровиробника. На сьогодні екстенсивний шлях розвитку сільського господарства практично вичерпався. Тому у подальшому він може здійснюватися лише на основі широкомасштабного впровадження енерго - та ресурсозберігаючих технологій, докорінної модернізації засобів механізації.

67. Соціальний комплекс України, суть, структура, регіональні особливості розміщення

Соціальний комплекс – с-ть закладів, установ, п-в виробничої та невиробничої сфер, які задовольняють матеріальні та духовні потреби людей з метою підвищення їх життєвого рівня.

Структура соціального комплексу:

1) Галузі промисловості групи «Б»: легка, поліграфічна, порцеляно-фаянсова, медична.

2) Торгівля: оптова, роздрібна.

3) Громадське харчування: їдальні, кафе, ресторани, бари.

4) Сфера послуг: ЖКГ, побутове обслуговування, санаторно-курортне г-во, охорона здоров’я, освіта, культура, фізкультура і спорт; транспорт та зв’язок.

Легка промисловість:

Ø текстильна: бавовняна, вовняна, шовкова, конопле-джутова => споживач та трудові ресурси;

Ø лляна галузь (сировина – 80% відходів під час первинної обробки);

Ø швейна

Ø шкіряно-взуттєва

Ø хутряна

Ø галантерейна

Ø трикотажна

Основна форма організації вир-ва – КОМБІНУВАННЯ:

прядіння (вир-во ниток) => ткацтво (виготовлення тканин) => фарбування та оздоблення тканин.

68. Легка промисловість України, її значення, структура, принципи розміщення та основні центри

Легка промисловість:

Ø текстильна: бавовняна, вовняна, шовкова, конопле-джутова => споживач та трудові ресурси;

Ø лляна галузь (сировина – 80% відходів під час первинної обробки);

Ø швейна

Ø шкіряно-взуттєва

Ø хутряна

Ø галантерейна

Ø трикотажна

Основна форма організації вир-ва – КОМБІНУВАННЯ:

прядіння (вир-во ниток) => ткацтво (виготовлення тканин) => фарбування та оздоблення тканин.

Найважливіша галузь легкої пром – текс-тильна, що складається з:

Бавовняна промисловість (50,1 % всіх тканин, що виробляються), яка вийнятково не тяжіє ні до виробника, ні до споживачів Херсон і Терноп, фаб-рики), Нікополі (нит-кова фабрика).

Вовняна промисловість (виробляє 7,0 % усіх тканин Ук) у Харкові, Одесі, Сумах.

Також є такі підгалузі як вир-во килимів (Київ, Богуслав), шовкова прм (Полтава), льняна (Житомир обл, Рівненська обл), конопляно-джутова,

Трикотажна випускаєверхній одяг, білизну, пан-чохи (Київ, харк, львів)

Швейна пром розвинена у багатьох містах Ук: Київ, Одеса, Харків. Підприємства шліряної пром, як і швейної розташовані переважно у великих міс-тах (Київ, Луганськ, Одеса...) Розвивається також і хутрове вир-во здебільшого у невеликих містах – Жмеренка, Красноград…

Нині легка пром перебуває в глибокій кризі. Вона майже повністю втратила внутрішній Укр ринок. Її вироби лише зрідка можна побачити на вітринах наших магазинів. Тому з провідної галузі госп комплексу вона перетворилася на другорядну.

69. Транспортний комплекс України, його структура та значення

Транспорт – одна за найважливіших інфраструктурних галузей матеріального вир-ва, яка забезпечує виробничі й невиробничі потреби н/г і насел в усіх видах перевезень. Велике значення має транспорт для зв’язку між галузями н/г, між містом і селом, між окремими районами країни.

Транспорт сприяє суспільному ТПП, є активним фактором формування економінчої спеціалізації гос-в окремих районів, неможливої без обміну продукці-єю.

За призначенням виділяють танспорт:

·  згального користування (для перевезення готової продукції, задоволення потреб насел. у просторовому переміщ),

·  відомчий (внутрішньовиробничий, внутрішньобудівельний, внутрішньогосподарський, внутрішньоза-водський і внутрішньопортовий)

·  транспорт особистого призначення.

Виділяють такі види транспорту:

ü наземний (залізничний, автомобільний, в’ючний),

ü водний (морсьий, річковий, озерний),

ü повітряний

ü трубопровідний.

70. Залізничний транспорт України: особливості розміщення, сучасний стан та перспективи розвитку

Залізничний транспорт відіграє провідну роль у здійсненні внутрішньодержавних і значну — у зовнішньодержавних економічних зв’язках України. На нього припадає основна частина вантажообороту і перевезень пасажирів. Цей вид транспорту поєднує у собі важливі техніко-економічні показники: регулярність руху і високу швидкість перевезень, велику пропускну і провізну спроможність.

В Україні сформувалась мережа великих залізничних вузлів з розвинутим станційним і складським господарством: Харків, Лозова, Дебальцеве, Ясинувата, Волноваха, Полтава, Київ, Дніпро-петровськ, Запоріжжя, Одеса, Жмеринка, Козятин, Тернопіль, Львів, Ковель, Коростень, Чоп та інші. Частина залізничних вузлів пов’язана з іншими видами транспорту, що сприяє формуванню транспортних вузлів змішаного типу. В цих вузлах відбувається перевалка вантажів з одного транспорту на інший і координація їх діяльності. До них належать: Київ, Черкаси, Кременчук, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Херсон, Миколаїв, Одеса, Маріу-поль, Керч.

Велика увага приділяється електрифікації залізниць. Внаслідок цього зросла швидкість рухомого складу, пропускна спроможність най-важливіших залізниць та ефективність їх використання. Електрифікованими є магістральні та найбільш вантажонапружені за-лізниці:

ü Москва — Київ — Львів — Чоп, Донбас — Кривий Ріг, Харків — Запоріжжя — Севастополь, Харків — Лозова — Микитівка,

ü Київ — Миронівка — Дніпропетровськ, Хирівка — Помошна — Одеса — Іллічівськ,

ü Харків — Красний Лиман — Дебаль-цево.

Електрифіковано приміські зони Києва, Харкова, Дніпропетровська, Донецька, Львова та ряду інших великих міст.

Залізничний транспорт України займає четверте місце у світі після Росії, США і Канади за обсягом вантажообороту. При цьому обсяги перевезень як вантажів, так і пасажирів постійно скорочуються. У структурі перевезення вантажів переважають вугілля, в тому числі кокс, руди чорних та кольорових металів і самі метали, лісові вантажі, будівельні матеріали, а саме: цемент, машини та устаткування, продукція АПК.

Залізничний транспорт працює на межі можливостей, оскільки його виробнича база фізично спрацьована і морально застаріла. Україна поки що не має власного виробництва магістральних електровозів, пасажирських вагонів, хоч має всі необхідні передумови для розвитку цього виробництва. Імпорт названих транспортних засобів обмежується відсутністю коштів.

ПРОБЛЕМИ та ПЕРСПЕКТИВИ.

Актуальною проблемою транспортного комплексу України є незадовільний стан його виробничої бази. Тому у перспективі пріоритетним напрямом технічної політики щодо транспорту має бути оновлення його рухомого складу на основі розвитку вітчиз-няного транспортного машинобудування. Поряд з цим для ство-рення системи інтермодальних перевезень передбачається нала-годження виробництва спеціалізованих технічних засобів — кон-тейнерів, змінних кузовів, платформ для перевезення автопоїздів.

У перспективі планується здійснити поступовий перехід на нові принципи організації та управління транспортним процесом на основі новітніх інформаційних технологій та сучасного марке-тингу, запровадження автоматизованих центрів управління до-ставкою вантажів.

В цілому формування і розвиток національної транспортної системи України потребує ефективного державного регулювання діяльності транспортних підприємств за такими напрямами:

• створення ринку транспортних послуг;

• забезпечення технологічної та екологічної безпеки транспорту;

• активізація міжнародної діяльності транспортних підприємств.

Процес реформування транспортного комплексу України пе-редбачає посилення контролю з боку держави за використанням вантажної бази вітчизняного морського флоту країни як галузі транспортного комплексу з певним валютним ресурсом. Надзви-чайно важливим для активізації діяльності транспортних підпри-ємств України є створення власної інформаційної бази щодо кон’юнктури світового фрахтового ринку.

71. Трубопровідний транспорт України, сучасний стан, проблеми та перспективи розвитку. Основні нафто - та газопроводи

Трубопровідний транспорт є найбільш економічним і ефективним для транспортування рідкого палива, пального і технологічного газу, хімічних продуктів. Його розвиток обумовлений розвитком в Україні нафтової, нафтопереробної і газової промисловості. За останні десятиліття трубопровідний транспорт розвивався найбільш швидкими темпами.

Початок розвитку трубопровідного транспорту припадає на 20-ті роки, коли в Прикарпатті було побудовано перший в Україні газопровід Дашава — Стрий — Дрогобич (1924 р.).

Нафтопровідний транспорт України включає в себе 12 основних нафтопроводів Нафтопровідна мережа представлена трансєвропейським нафтопроводом «Дружба», протяжність якого в межах України — 680 км. По ньому нафта з Росії через територію України постачається в країни Центральної Європи (Словаччини і Угорщини). Решта нафтопроводів має внутрішньодержавне і міждержавне значення і забезпечує нафтопереробні заводи України нафтою, основна частка якої поки що надходить з Росії. Зокрема, це нафтопроводи:

§  Самара — Лисичанськ — Кременчук — Херсон;

§  Мічурінськ — Кременчук.

Через ці нафтопроводи в Україну надходить сибірська нафта.

Важливе значення мають нафтопроводи, які поставляють вітчизняну нафту на нафтопереробні заводи:

§  Гнідинці — Розби-шівське — Кременчук;

§  Нафтопровод «Дружба»: Росія – Ужгород;

§  Поволжя – Лисичанськ – Кременчук – Херсон – Одеса;

§  Одеса – Броди.

В перспективі важливе значення для забезпечення України нафтою будуть мати її поставки з країн Близького і Середнього Сходу. Ця нафта буде поставлятись танкерами до Одеського порту, де через нафтотермінал здійснюватиметься її перевалка на Одеський нафтопереробний завод і через систему нафтопроводів — доставка на Херсонський, Кременчуцький і Лисичанський наф-топереробні заводи.

Газопровідний транспорт є не лише найбільш ефективним, а й фактично єдиним видом транспорту в Україні для транспортування газу. Загальна протяжність газопроводів України сягає 33 тис. км. Основу становлять магістральні газопроводи, збудо-вані в 50-х і 60-х роках для експорту газу з України:

o  Дашава — Київ — Москва,

o  Шебелинка — Брянськ,

o  Шебелинка — Острогожськ — Москва,

o  Дашава — Мінськ — Вільнюс — Рига. Три перших газопроводи нині використовуються для поставок в Україну газу з Росії та Туркменистану.

Для газифікації країни були збудовані такі газопроводи:

o  Дашава — Дрогобич,

o  Дашава — Стрий,

o  Дашава — Долина — Львів,

o  Угорськ — Івано-Франківськ,

o  Шебелинка — Харків,

o  Шебелинка — Дніпропетровськ — Кривий Ріг — Одеса — Кишинів,

o  Шебелинка — Київ — Краси-лів — західні райони України.

З Прикарпаття йдуть газопроводи в Польщу, Словаччину, Чехію. Через територію України прокла-дено магістральні газопроводи з Оренбурга, Західного Сибіру, якими Росія експортує газ у Західну Європу.

В Україні створено мережу продуктопроводів:

аміакопровід Тольятті — Горлівка — Одеса,

етиленопровід Чепіль (Угорщина) — Калуш.

Завершується спорудження газопроводів Торжок — Долина, Тула — Шостка — Київ, Джанкой — Феодосія — Керч, Глібовське — Сімферополь — Севастополь.

Мережею газопостачання охоплено близько 50% міських поселень і лише 8% сільських поселень України, що дуже мало порівняно з європейськими країнами.

В перспективі Україна повинна розширити кількість країн — постачальників газу. Значна роль у цьому відводиться Ірану, який має величезні поклади газу і зацікавлений у торгівлі з Україною. З метою вирішення цієї проблеми можливе будівництво газопро-водів в Україну через Закавказзя і Північний Кавказ. Є й інші ва-ріанти поставок газу з названих регіонів, але уже морським транспортом для перевезення газу у зрідженому (скрапленому) вигляді.

72. Автомобільний транспорт України, його місце в структурі транспортного комплексу, сучасний стан розвитку. Основні автомобільні магістралі

Автомобільний транспорт — це найбільш маневрений і ефективний вид транспорту для перевезення масових вантажів дрібними партіями на близьку відстань. Цей вид транспорту розпочинає і закінчує транспортний процес на морському, річковому і залізничному транспорті. Автотранспорт забезпечує функціонування і територіальну організацію всіх галузей народного господарства, і насамперед, галузей АПК, які займають важливе місце в економіці України.

В міру створення міждержавних автомагістралей значення автотранспорту постійно зростає у здійсненні міждержавних зв’язків, зокрема з Росією, Білорусією, Молдовою, країнами зарубіжної Європи. Найважливішими автомагістралями України є:

Київ — Полтава — Харків — Ростов-на-Дону,

Київ — Москва,

Київ — Санкт-Петербург,

Київ — Одеса,

Москва — Харків — Запоріжжя — Сімферополь,

Київ — Житомир — Рівне — Львів — Ужгород,

Київ — Дніпропетровськ — Донецьк — Маріуполь та ін.

Близько третини автошляхів з твердим покриттям в Україні мають капітальний тип покриття, переважно на шляхах загальнодержавного і міждержавного значення. При цьому переважає перехідний тип покриття (гравійні, шосе, асфальтовані, бруківки).

В сільській місцевості важливе значення мають автошляхи місцевого та внутрішньогосподарського підпорядкування. ПРОБЛЕМИ. Майже 30% цих автошляхів не мають ще твердого покриття і в період несприятливих погодних умов стають слабопрохідними. Внаслідок цього народногосподарський комплекс України, і зокрема галузі АПК, мають великі матеріальні збитки.

ПЕРЕСПЕКТИВИ.

Щоб досягти забезпеченості України автошляхами рівня європейських країн, необхідно побудувати і модернізувати майже 200 тис. км автошляхів, у тому числі 60% у сільській місцевості.

У міждержавних зв’язках необхідним є будівництво автомагістралей світового рівня з бетонним або асфальтобетонним покриттям і багаторядним рухом.

Досвід США, Німеччини, Японії свід-чить, що саме під час економічних криз будівництво автошляхів набувало пріоритетного значення завдяки можливості створення нових робочих місць і високій ефективності капіталовкладень.

Автотранспорт України характеризується тим, що 70% вантажного парку зосереджено в господарствах і автопідприємствах (АТП) агропрому та корпорації «Укравтотранс», решта — на підприємствах більше ніж 80 відомств.

Автомобільний транспорт України потребує значного технічного оновлення, оптимізації структури парку за вантажопідйомністю, типами кузова, наявністю спеціалізованих транспортних засобів, особливо малої вантажопідйомності.

Необхідним є підвищення питомої ваги дизельних двигунів на автомобілях вітчизняного виробництва, вдосконалення системи технічного обслуговування та ремонту автомобілів за рахунок розвитку мережі сервісного обслуговування, створення нових і модернізації старих авторемонтних заводів.

73. Повітряний транспорт України, особливості розвитку та розміщення

Повітряний транспорт — наймолодший і найшвидкісніший, але поки що дорогий. Поряд з перевезенням вантажів, пошти і пасажирів він використовується для санітарних перевезень, а також для аерофотозйомок, хімічної обробки посівів та боротьби з лісовими пожежами.

Найбільші авіапорти:

Бориспіль (Київ), Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Вінниця, Львів, Луганськ, Запоріжжя, Сімферополь, Чернівці, Херсон, Миколаїв, Івано-Франківськ.

У післявоєнні роки збудовано нові аеровокзали у Харкові, Києві (Борисполі), Львові, Сімферополі, Дніпропетровську, Донецьку, Миколаєві, Одесі, Вінниці, Івано-Франківську, Полтаві, Чернігові, Кіровограді, Тернополі.

Повітряний транспорт України об'єднаний у "Авіалінії України", до яких належить 27 авіазагонів, 105 аеродромів, а також підприємства для ремонту авіатехніки.

Повітряний транспорт в основному перевозить пасажирів. Із здобуттям Україною незалежності зросла роль міжнародних перевезень. Відкриваються повітряні лінії до США, Канади, Ізраїлю, Німеччини, Польщі, Австрії та інших країн.

Обмежені обсяги паливно-мастильних матеріалів, зменшення польотів на короткі відстані, сучасна тарифна політика, а також розвиток мережі наземних видів транспорту зробили ряд місцевих аеропортів неперспективними, що призвело до закриття їх. Найперспективнішими аеропортами е Бориспіль, Жуляни, Луганськ, Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів, Одеса, Івано-Франківськ, Сімферополь, Харків, з місцевих аеропортів — Вінниця, Кіровоград, Полтава, Ужгород, Херсон та Керч.

Технічно поновити повітряний флот передбачається за рахунок літаків Ту-204, Ту-154 М, В, ЯК-42, Іл-114.

Особливі надії покладаються на створення вітчизняного аеробуса АН-218, що за основними параметрами наближається до найкращих західних зразків авіатехніки.

74. Водний транспорт України, переумови та сучасний стан розвитку

Морський транспорт. Цей вид транспорту є порівняно дешевим; він відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні зовнішньоекономічних зв’язків України, особливо з країнами далекого зарубіжжя. Загальна довжина морської берегової лінії, яка практично не замерзає, становить більше 1000 км. Багато є зручних бухт, які сприяли формуванню 18 морських портів, серед яких найбільш важливими є Одеса, Іллічівськ, Ізмаїл, Південний, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч на березі Чорного моря та Маріуполь і Бердянськ на березі Азовського моря. Крім того, є 8 судноремонтних заводів, які будують невеликі судна.

Основу морського транспорту України становлять Чорноморське (ЧМП), Азовське (АМП) морські пароплавства, а також Українсько-Дунайське (УДП) пароплавство. Сумарна вантажність транспортного флоту України становить більше ніж 5 млн. т, а паса-жирського флоту — майже 10 тис. місць; вона є однією із найбільших у Європі.

У структурі вантажних морських перевезень руди чорних і кольорових металів, кам’яне вугілля, кокс, нафта і нафтопродукти, мінерально-будівельні матеріали.